Декілька слів про слабкість української опозиції

Сценарій відповідно до якого політичні партії «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» могли б повести за собою народні маси і взяти владу в державі поки що нереальний: опозиція занадто слабка, її лідери зіткнулися з проблемою контролю власних політичних сил, а українське суспільство ще не дозріло до революції.

У середині березня стартувала акція «Вставай, Україно!», котра згідно з планами опозиції має закінчитися поваленням президента Віктора Януковича, що , очевидно, не відбудеться. Однією з головних проблем української опозиції став факт обмеженої підтримки і довіри з боку українських виборців до неї. Багато з виборців навіть у ситуації катастрофічного стану держави – не в останню чергу внаслідок правління уряду Партії регіонів (а також усіх попередніх урядів, які правили з 1991-го року від часу незалежності України) – не бачать в опозиціонерах сили здатної покращити їхню долю. Частково це виникає в результаті глибокого розчарування усім політичним класом, але й, насамперед, через помітну неозброєним оком слабкість суперників біло-блакитних.

-- Яценюк: у тіні Тимошенко

Головною проблемою Арсенія Яценюка, яка може поставити знак запитання над його подальшою політичною кар’єрою, стала хитка і непевна позиція нового керманича в Об’єднаній Опозиції «Батьківщина». Зумовлено це тим, що коаліція «Батьківщина» стала політичною платформою, що об’єднує 7 партій (плюс представник «Меджлісу»). Для членів багатьох цих політичних угрупувань Яценюк став узурпатором, котрий за відсутності Юлії Тимошенко підступно захопив контроль над її партією.

Поки колишня прем’єр–міністр перебуває у в’язниці, лідер «Фронту Змін» ще здатен досить успішно грати одну з головних ролей в українській політиці, однак у разі її звільнення його вплив і значення катастрофічно впадуть. Якщо ж Яценюк наважиться на спробу захисту свого впливу, тоді це моментально призведе до розколу у парламентській фракції «Батьківщина» і очевидного програшу самого Яценюка, а згодом до повної політичної маргіналізації. Вже нині частина членів Об’єднаної Опозиції «Батьківщина» (як, наприклад, Анатолій Гриценко) публічно висловлюють незадоволення його стилем керівництва і за сприятливих обставин можуть знову нагадати українцям про менш славні карти політичної біографії Яценюка (як це вони робили в ході виборчої кампанії).

Не пішла на користь Яценюку несподівана відмова ОО«Батьківщина» захистити мандат Сергія Власенка: через свої зв’язки з Тимошенко народний депутат Власенко став для Яценюка незручним партнером. Відтак скандальне рішення суду про позбавлення Власенка депутатського мандату стала йому, на думку багатьох, навіть більш на руку аніж Партії регіонів. Згаданий факт не оминула увагою українська суспільна думка, а позиція Яценюка в цій ситуації піддалася критиці як в опозиційному середовищі ( в особі щойно згаданого Гриценка), так і в лавах партії влади вустами нардепа Нестора Шуфрича, яка не втратила нагоди аби погіршити й так вже пошарпану репутацію цього опозиційного політика.

-- Тягнибок: загроза нацизму?

Міркування з приводу Олега Тягнибока і радикалізації націоналістичного руху в Україні слід розпочати з того, що це не він становить для держави загрозу, яка виникає із зростаючої популярності фашистської ідеології. Скоріше навпаки: загальна радикалізація настроїв все частіше заважає йому утримувати досягнуті позиції на українській політичній сцені і в самій партії «Свобода».

Тягнибок намагається позбутися найбільш радикальних елементів ідеології, яка становить підвалини функціонування його партії: лише таким чином він може стати прийнятним для більшості суспільства і реально думати про перемогу під час президентських перегонів. Однак все більш активний і радикальний український націоналізм може унеможливити йому реалізацію цієї мети.

Останні скандали (такі як антисемітські надписи на будинках заселених відомими представниками єврейської меншини в Києві) негативно впливають на те, як виглядає Тягнибок на українській і тим більше міжнародній політичній арені. Гірше того, навіть якби він захотів запобігти таким актам, то, здається, його можливості в цій сфері звужуються, а ситуація буде погіршуватися із одночасною радикалізацією всього руху. Іншими словами, чим більше Тягнибок намагатиметься запобігати скандалам, або, принаймні, дистанціюватися від них, тим сильніше це шкодитиме його репутації і впливу у правому середовищі, яке швидко може знайти собі нового лідера.

Також не варто забувати про те, що Тягнибок, «розкручений» за підтримки проурядових ЗМІ, був і певним чином надалі залишається «вигідним» політиком для Партії регіонів. Цей факт, стосовно якого українці не мають особливих сумнівів, додатково підриває його авторитет.

-- Кличко: пішак Фірташа?

На сьогодні найсильнішим опозиційним політиком (окрім ув’язненої Юлії Тимошенко) виглядає Віталій Кличко. Однак його популярність у суспільстві це результат винятково успішної спортивної кар’єри і того факту, що він поки не вплутався в будь-які серйозні афери (хоча дотеперішня діяльність старшого з братів Кличків в ролі депутата не така блискуча як боксерська кар'єра).

Ба більше, щораз частіше з’являються голоси, які піддають сумніву самостійність Віталія Кличка як політика. Ще у передвиборний період ЗМІ звертали увагу на зв’язки ключових постатей партії «Удар» з олігархом Дмитром Фірташем. В даний час ця тема розвивається: йдеться про те, що близький соратник вищезгаданого бізнесмена Сергій Льовочкін (до речі, глава Адміністрації президента Януковича) має сильний вплив дії Кличка. Незалежно від того, чи ця теорія відповідає дійсності, вже саме її існування ослаблює позиції успішного боксера. В нинішніх умовах кожна його дія, яка якимось чином може трактуватися як така, що корисна групі Фірташа, а відтак і Партії регіонів ( а їх вже було кілька), буде слугувати його конкурентам доказом слушності такої тези.

-- Українська революція

Ефект розпочатих у Вінниці протестів акції «Вставай, Україно!» поки що не великий. Опозиція не в змозі мобілізувати велику кількість демонстрантів, аби серйозно занепокоїти владу. Частково це виникає через вище згадані причини, а частково через те, що українці просто відвикли протестувати і не вірять у можливість змін на краще.

Хоча провину за безуспішність своїх дотеперішніх починань опозиція намагається перекласти на протидію влади і навіть на погоду, такі пояснення виглядають непереконливо і в результаті гучні заяви про повалення президента залишаються всього лише заявами, що в свою чергу може коштувати «Батьківщині», «Удару» і «Свободі» втрати голосів виборців, які вкотре переконуються в їхній слабкості. Такий сценарій здається тим більш ймовірним, що проти них стоїть Віктор Янукович, для якого після трьох років спалювання за собою мостів, втрата займаної посади стовідсотково означатиме втрату власності і свободи. І який зробить все, аби не допустити до такого розвитку подій.

Публікацію з Nowa Europa Wzchodnia переклав Володимир Олійник