Луценко як подачка

У російській мові існує таке слово-визначення як подачка – віддати щось малоцінне іншій особі, або групі осіб, аби ті на певний час утримались від своїх вимог. Чимось таким в цьому роді для Заходу може стати помилування Юрія Луценка. Однак українська влада може й прорахуватися.

Немає сумніву, що звільнення Луценка з ув’язнення на певний час покращить стосунки України з Європейським Союзом. Західні політики домагалися цього кроку вже давно, а перспективи підписання Угоди про Асоціацію ставали все більш туманними. Помилування свідчить про те, що Віктор Янукович хоче відновити свої контакти з Брюселем та іншими європейськими політиками, зокрема тому, що рішення про те, чи підписувати, чи не підписувати Угоду про Асоціацію, має ухвалюватися наступного місяця.

-- Стокгольмський синдром

Відтак Президент вирішив піти на певні поступки і презентувати «європейцям» ( у вигляді подачки) звільнення Юрія Луценка. Вважаючи, що цей крок на певний час заспокоїть їхні апетити, а про те, що буде далі Віктор Янукович, напевно, не замислюється. Та, як багатьом відомо, апетит зростає під час їди і, мабуть, Захід буде ще голосніше говорити про те, що наступним в’язнем, який повинен вийти на свободу, має бути Юлія Тимошенко. Але так далеко президент, ймовірно, не ризикне піти.

Традиційна тема вибіркового застосування закону в тому числі і вимога звільнення Юрія Луценка, відвернула увагу від не менших болючих проблем з якими змагається українське суспільство. Тепер на Заході і всередині України будуть менше говорити, скажімо, про проблему, якою є намагання влади відстрочити вибори мера в Києві. Столиця України вже понад 2 роки існує без мера, тому що Партія регіонів боїться проведення виборів, чітко усвідомлюючи, що вона їх програє. Саме через це кілька мільйонів киян позбавлені права вибору особи. яка повинна керувати в їхньому місті. Це величезна проблема, яку Брюссель і Захід не коментують. Де факто, це кричущий замах на демократію.

Дозволю собі певний відступ. Гучні заяви політиків ЄС, що, майже, виключно стосуються Юлії Тимошенко (адже, аналізуючи зміст українських ЗМІ, можна дійти висновку, що українці отримують саме таку інформацію) парадоксально сприяють Вікторові Януковичу. Бо таким чином – на різних зустрічах чи в процесі листування із західними лідерами - може роз’яснювати лише стан ситуації навколо колишнього прем’єра, а теми лавинозростаючої корупції чи захоплення чужого бізнесу особами з близького оточення керівника держави опиняються на задньому плані.

Більше того, українці не розуміють, чому мають бути заручниками справи Юлії Тимошенко. Це може призвести до виникнення Стокгольмського синдрому в державі, де звичайні мешканці почнуть ототожнювати себе зі своїм «викрадачем» (тобто президентом Януковичем), критично оцінюючи Європейський Союз.

-- Творити, а не руйнувати

Влада може розраховувати на те, що повернення Луценка на політичну сцену призведе до розколу опозиції. Про це, наприклад, свідчать тижневий інформаційний підсумок на телеканалі «Інтер», що частково належить Главі Адміністрації Президента Сергієві Льовочкіну. Один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк, якого запросили до студії, був змушений майже чверть години переконувати аудиторію в студії, що опозиція залишається монолітною, а його стосунки з Луценком є абсолютно нормальними. Однак ведучий і трансльовані в телеефірі матеріали, свідчили, що насправді все з точністю до навпаки.

Безсумнівно, що поява сильного та інтелігентного гравця, яким є Юрій Луценко, призведе до перешикування в лавах опозиції. Нині лише від власної мудрості опонентів влади залежатиме, чи насправді дійде до розколу, чи ні. На мою думку, вони достатньо мудрі, аби давати собі звіт, що не мають права допустити розколу. Вже перший крок Юрія Луценка, тобто запевнення, що він не плекає наміру кандидувати на посаду Президента України, свідчить про те, що Луценко усвідомлює бажання влади використати його звільнення аби ослабити опозицію. Нині залишається сподіватися на те, що й у решти опонентів влади достатньо розуму, аби не спричинити розколу, а, навпаки, акумулювати сили і відповідно використати потенціал Юрія Луценка, як лідера, котрий досконало вміє налагоджувати контакти з людьми і натовпом.

Публікацію з Nowa Europa Wschodnia переклав Володимир Олійник