«Мізки» Януковича. Всі радники президента (ПОВНИЙ СПИСОК)

В останні дні жовтня з губернатором Львівщини Віктором Шемчуком сталася неприємність. Його зняли з посади. Та кидати на призволяще чиновника, який в кріслі кервіника області просидів всього півроку, влада не стала. Шемчука відправили у «почесне заслання» - працювати радником президента України.

Невдовзі та ж сама доля спіткала ще двох голів облдержадміністрацій, Івано-Франківської та Одеської: Михайла Вишиванюка і Едуарда Матвійчука. Але і вони обоє не пішли на біржу праці, а стали радниками Януковича.

Всього, сьогодні в українського президента, як повідомила його Адміністрація «Главкому», 43 таких радників, з яких 18 - штатні. Цей загін мав би стати додатковими «мізками» українського президента, а насправді в більшості випадків є лише компенсацією тим, хто втратив високі пости. Саме тому ефективність використання інституту радників викликає питання інколи навіть у самих радників, що сприймають цю посаду як вимушену посадку.

Саме тому в переліку діючих радників Януковича колишні губернатори, депутати, міністри, прем’єри та віце-прем’єри, екс-керівники відомств.

«Ефективність інституту радників залежить від політичного курсу, від основних напрямків діяльності, від пріоритетів і т.д. Крім того, потрібно аналізувати конкретно, хто ці люди», - вважає екс-голова Секретаріату президента та екс-радник президента Віра Ульянченко.

Опитані «Главкомом» експерти сходяться на думці, що Інститут радника президента в сучасній Україні – річ дуже загадкова. Радники мають безліч прав і можливостей, отримують непогану зарплатню. А діяльність їх регулюється виключно волею президента. При цьому мало хто знає, якими правовими актами все це регулюється.

Згідно з Положенням про Радника Президента України, призначає кандидатів на цю посаду чи звільняє виключно президент. Це – практично єдиний документ, усього з 7 пунктів на півтори сторінки, який регулює діяльність радників глави держави (окрім Положення про Адміністрацію президента, де передбачено створення власне інституту радника). При цьому у Положенні жодного разу не вживається слово «зобов’язаний». Тож не дивно, що «почесне заслання» колишніх міністрів і губернаторів на посаду дуже нагадує заслання Леніна у Шушенське, де вождь світового пролетаріату, замість гріти нари чи працювати на каторзі, цілими днями розважав себе полюванням і написанням революційних творів.

Діяльність радників президента оплачується з фонду заробітної плати працівників Адміністрації президента. Та у офісі Януковича не говорять про конкретні суми витрат. Там на запит «главкому» лише вказали, що «фонд заробітної плати працівників Адміністрації Президента України на 2013 рік не передбачає для Радників Президента України окремих чи додаткових статей витрат, оскільки їх посади включені у загальну чисельність АПУ». Це дозволяє провести бодай приблизні підрахунки.

Зарплатня штатного радника президента – не те щоб велика за мірками наших політичних еліт, але і не те щоб маленька за мірками середньостатистичного українця. Згідно з постановою Кабінету міністрів «Про оплату праці керівних працівників державних органів», радник президента отримує зарплатню у розмірі 77% від окладу прем’єр-міністра. Це більше, аніж отримує заступник міністра.

Щоб порахувати, скільки в середньому коштує державному бюджету утримання усіх радників Януковича, слід звернутися до декларації про доходи прем’єр-міністра Миколи Азарова за 2012 рік. Микола Янович, як повідомляла прес-служба Кабміну, отримав майже 445 тис грн. зарплатні. Ця сума – це не тільки оклад, але й різні надбавки. Однак радники президента теж отримують подібні надбавки, а тому використати цифру минулорічного заробітку Азарова у якості базової – цілком коректно.

Отож кожен радник президента у 2012 році отримав у середньому 343 тис грн. зарплатні, а усі штатні радники разом обійшлися державному бюджету приблизно в 6 млн грн. Плюс – забезпечення житлом, лікуванням та матеріальною допомогою на відпочинок. Не рахуючи таких дрібниць, передбачених Положенням про радника, як «організаційне, технічне та інші види забезпечення діяльності», а також право «використовувати в установленому порядку державні, в тому числі урядові, системи зв'язку і комунікацій, мережі спеціального зв'язку та інші технічні засоби». Розмитість і неконкретність формулювань дозволяє у ці два реченні включити що завгодно – від жувальної гумки до гелікоптера.

6 млн. грн. на рік – багато чи мало? Це залежить від того, з чим порівнювати. Якщо порівняти з передбаченим у 2013 році фінансуванням Державного управління справами (1,145 млрд грн.), у відомстві якого знаходяться депутатські курорти, лікарні і т.д. – витрати на радників Януковича виглядають смішно. Але якщо порівнювати, наприклад, з видатками на Державну службу з питань протидії СНІДу (3,2 млн грн.) – то видається, що пріоритети розподілу видаткової частини держбюджету дещо хибні. З точки зору інтересів народу, звісно ж.

Інші приклади для порівняння: Український інститут національної пам’яті цього річ був профінансований на 5,7 млн грн., на здійснення державного контролю у сфері захисту прав споживачів виділили 5,2 млн грн., а боротьба з тероризмом на території України коштувала платникам податків 4,7 млн грн.

Але, окрім зарплатні, радники президента мають й інші переваги. Найголовнішою з них в умовах практично одноосібного правління в Україні є доступ до «тіла». Людина, яка здатна особисто звернутися до президента в Україні з проханням чи пропозицією, ніколи не буде сидіти голодною. Можна лише уявити, скільки коштує лобіювання інтересів чи вирішення питань, у ситуації, коли усі рішення Віктор Янукович ухвалює особисто.

Окрім цього, радник президента має доступ практично до будь-якої інформації та документів. Він може (звісно, якщо дозволить президент) створювати цілий власний штат працівників, що працюють за профільною для радника тематикою. А натомість усе, що від нього потрібно – це, фактично, «розроблення та внесення в установленому порядку пропозицій Президентові України щодо здійснення повноважень глави держави у відповідній сфері».

Проте десятки радників Януковича – це не так вже і багато. У 2005 році Віктор Ющенко призначив своїми радниками 45 чоловік, а другий такий «напад розумового безсилля» з ним стався в останні дні перебування на посаді президента, коли Віктор Андрійович роздавав нагороди і посади направо й наліво.

З іншого боку, Леонід Кучма за десять років президентства скористався послугами сумарно 60 радників, як штатних, так і позаштатних. А Віктор Янукович навіть лише станом на сьогодні має одночасно 43. Для порівняння: у Леоніда Кравчука за час його керівництва державою радників було менше двох десятків.