Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Дмитро Понамарчук: Після всього Янукович мав Тимошенко стерти…

    • Павло Вуєць
    • Розсилка
    Дмитро Понамарчук: Після всього Янукович мав Тимошенко стерти…

    Керівник прес-центру лідера ПР – про зустріч Януковича з Чорноволом 1998 р. і Герман у короткій спідниці.

    Дмитро Понамарчук на цих виборах керував прес-центром Віктора Януковича. Впродовж 1991-1999 років він працював прес-секретарем В’ячеслава Чорновола і був з ним у тому самому автомобілі, який став для Чорновола фатальним. У 2004-му він, як і син Чорновола – Тарас, підтримав Януковича і видав п’ять критичних книжок про Ющенка. Понамарчук є прихильником ідеї, що справжній журналіст повинен бути в опозиції, але поки що не поспішає в опозицію до новообраного Президента. Він розповів «Главкому» про давній борг перед Януковичем, про обізнаність лідера ПР у творчості Чехова та внесок націонал-демократів у його перемогу.

    У Радянському Союзі прес-центри організовувалися тільки на спортивних змаганнях, правляча партія таких центрів не організовувала, – поринає у спогади Понамарчук. – І я працював на багатьох таких змаганнях, на деяких був керівником прес-центрів. У 1989 році дуже популярний тоді спортивний коментатор Валентин Щербачов, зустрівши мене в коридорах Держтелерадіо, сказав: «До мене звернувся мій друг – письменник Володимир Яворівський – і попросив організувати прес-центр для установчих зборів Народного Руху України за перебудову». І ми організували рухівський прес-центр у будинку культури Київського політехнічного інституту – привезли з Палацу спорту вантажівкою шафи, дещо з техніки… Працювали ми кілька днів, і з того часу я залишився в Рухові аж до кінця 2001 року.

    Під час розмови Януковича з Чорноволом 1998 року пляшка коньяку, кава, лимон і канапки виявилися доречними

    Зараз, мабуть, прес-центр простіше організовувати?

    То була моя молодість, ми багато чого вперше в житті робили, тому пропозицію зі штабу Віктора Януковича очолити прес-центр я прийняв лише з третього разу, бо хотів на цих виборах узятися за іншу ділянку – створити щось на зразок прозорого і відкритого контрпропагандистського центру. Але завдяки Ганні Герман склалось інакше. І мені довелося «впасти в дитинство», щоб усе ж таки зробити найкращий прес-центр в Україні за всі часи. Підняти настільки високо планку, щоб нічого кращого в Україні вже не можна було зробити. І, напевно, ніхто не зробить, бо я вже «переріс» політичні прес-центри й уже не в тому віці. Хоча хтозна – є в мене пара сподівань. От щойно Маркіяна Лубківського перестрів у кафе на першому поверсі InterContinental’ю – він голова оргкомітету з проведення в Україні Євро-2012. І я йому сказав: подзвони мені, я, можливо, зможу організувати ще й український прес-центр Євро-2012. Навіть безплатно. Справа ж не в грошах, а в мистецтві.

    До речі, я багато що виграв, працюючи у цьому прес-центрі. Зустрів давніх знайомих з України, Москви, Америки, Білорусі, Польщі, так що питання відкрите, хто виграв – Партія регіонів завдяки мені чи я завдяки їй (сміється). Через офіційну акредитацію пройшло понад тисячу журналістів, і жодному з них не було відмовлено, з жодним не було конфлікту чи непорозуміння. Понабирав я на роботу, як правило, безробітних хлопців і дівчат, яких за 4,5 місяця підготував так, що вони працювали, мов коліщата швейцарського годинника. Знаєте, добрий майстер, зробивши будильника, може відпочивати, а годинник все одно будитиме вчасно.

    Я ж не належу до команди Януковича у звичайному розумінні, просто я – його давній боржник. Колись, під час парламентської виборчої кампанії 1998 року, так сталося, що я відповідав за Донецьку область у виборчому штабі Руху, адже я народився в Донецьку, а Мати у мене з Поволжя. Перед тим, як В’ячеслав Чорновіл і група наших депутатів того року навесні збиралися на Донеччину, хтось із радикалів напередодні в Тернополі жбурнув у першого секретаря компартії помідором чи якимось фруктом. Всі здогадувалися, на який «теплий» прийом після цього могли сподіватися В’ячеслав Чорновіл і його соратники на червоному Донбасі. Як тільки я оселився в донецькому готелі «Київ», від імені голови Донецької облдержадміністрації Віктора Януковича запросили мене до себе обговорити питання масштабного візиту Руху, і Віктор Янукович забажав зустрітися з В’ячеславом Чорноволом особисто. Я подзвонив у Київ, і В’ячеслав Максимович прибув на півдоби раніше від основної групи рухівців. Ця зустріч відбулася надвечір у кабінеті губернатора. Багато розказувати вам про неї не буду, скажу лише, що пляшка коньяку, кава, лимон і канапки виявилися доречними. Після цієї розмови з боку донецької влади були гарантовані повна безпека та сприяння. Жодного інциденту з жодним із двадцяти народних депутатів від Руху у жодному райцентрі Донеччини справді не трапилось. Я тоді сказав В’ячеславові Чорноволу: «Донецькі прості: якщо сказали – вони зроблять. Колись мушу буду їм віддячувати». Сплинув час, і я віддячив сповна – зробив найкращий прес-центр за всі часи. І саме для Януковича.

    Американські журналісти сказали, що ми «злизали» прес-центр з Білого дому

    Які задачі перед вами ставили у Партії регіонів, коли брали на роботу?

    Ніхто ніяких задач мені не ставив і на роботу не брав. Вони забували мене запрошувати на засідання центрального виборчого штабу – і для мене це був комплімент. Мабуть, знали, що у нас усе йде правильно. Наприклад, коли штабісти виставляли плазми що кожні три метри у прес-центрі, я сказав, що ліпше б кулери з питною водою занесли. І свіжа вода тамувала спрагу. У функціональному описі роботи прес-центру я написав: наша мета – «комфорт та затишок для всіх журналістів незалежно від їхнього матеріального чи соціального стану, політичних поглядів чи громадянства». Всім треба пропонувати чай, цукерки, найкращі місця, що є вільними. А якби я розмахував прапором Партії регіонів перед InterContinental’єм, це був би не прес-центр, а агітмайданчик. Та й ніхто цього не просив. Не просили мене і вести прес-конференції.

    Я багато яких прес-центрів подивився у своєму житті і сказав, що у нас буде ще кращий. Знаєте, коли приїхало американське телебачення, то в коридорах вони казали, що ми прес-центр «злизали» з Білого дому у Вашингтоні. А ми не «злизали», ми зробили цікавіше й потужніше.

    А американських журналістів не здивувало те, що в найкращому прес-центрі не було англійського перекладу?

    Переклад забезпечувався для міжнародних спостерігачів і дипломатів. Традиції політичних прес-центрів показують, що всі журналісти, як правило, приїжджають зі своїми перекладачками. Але якщо перекладача не було, ми пропонували свого.

    Легше чи складніше було працювати з кандидатом, якого не дуже світили перед пресою? Принаймні на тлі його конкурентки.

    Не було установки «не світити». Всі пропозиції, які надходили від журналістів, передавалися кому потрібно. От, хто мене запропонував у цей прес-центр? Ганна Герман, бо ми знаємо одне одного двадцять років. Тому всі пропозиції від журналістів, як джентльмен і порядна людина, я передавав Ганні Герман. Вона все мала знати першою. Всі питання, що стосувались інформаційного забезпечення кампанії, для мене вирішувала саме вона. Ганна зробила для журналістів все, що могла, і трохи більше. Тому жодного разу не було, щоб мені хтось сказав, що Янукович буде недоступний для преси. Були тільки мої пропозиції, коли і як краще це зробити.

    Мені здається, що наш кандидат установив рекорд на турнірі спілкування з пресою. Якщо ми спустимося на мінус другий поверх готелю, там навіть є фотогалерея «Журналісти з усіх регіонів із Віктором Януковичем». Ви питаєте, чому так мало було Януковича для преси перед другим туром. А уявіть собі величезну країну, яку потрібно всю об’їздити. Ось і обирайте – поговорити годину з «Главкомом» чи зустрітися з повним майданом чи переповненою залою виборців.

    А боротьба завершилася так, як я і передбачав. Невеличка перевага є ознакою демократичного суспільства – перемога у 3,5 відсотка показує температуру суспільства – 36,6 градуса за Цельсієм. Нема фанатизму, який є у країнах, де по сімдесят відсотків підтримують кандидата, а потім журналісти сплять чи пиячать на роботі, бо нема про що писати, а технологи шукають інші країни. Деякі керманичі після таких результатів уважають – а навіщо потрібні журналісти, технологи, соціологи, якщо їх, президентів, Бог на землю призначає керувати, а не народ має обирати. Тому я задоволений, що Віктора Федоровича однією з перших привітала маленька, але горда Естонія, а не деякі великі за розміром країни. В Естонії, де я був, відчуття демократії надзвичайно гостре.

    Зараз триває боротьба за авторство ідеї відкривачок з Януковичем

    Янукович – адекватний клієнт для інформаційників? Наскільки він дослухається до порад?

    Мені не пощастило безпосередньо давати йому поради. Може, це й добре: якщо його не цікавлять мої поради, отож, професіонал на своєму місці. От він мені може дати пораду, як зробити прес-центр? А яку я можу дати йому пораду? Професіонал має робити якнайкраще те, за що взявся. Може, і хотілося б мені дати пораду, але не моглося, бо є команда, яка з ним іще з першого його успішного прем’єрства.

    Ну були ж у нього американські піарники…

    На обличчя начебто американські, але не сказав би, що для мене, як фахівця, вони становили якийсь інтерес. Мої гасла живуть і переживуть, очевидно, й мене. 1 липня 1997 року на роботі в «Рух-пресі» я написав: «Бандитам – тюрми!», показавши це голові Руху В’ячеславові Чорноволу. «Закон – один для всіх!» – теж моя тема. Ці гасла Руху бринять досі, але першим їх підняв на стяг саме В’ячеслав Чорновіл. На цій виборчій кампанії моє гасло – «Є Лідер – є Держава!». І коли я побачив у телерепортажах ці слова, написані від руки, на транспарантах у руках прихильників Віктора Януковича в Західній Україні, то подумав, що як націонал-демократ уцілив у яблучко. Воно видрукуване також на беджах, які я особисто роздавав акредитованим журналістам.

    Ми зробили бедж, який скоріше є не перепусткою для журналістів, а сувеніром – на згадку про ці вибори. Всіх журналістів я просив: надішліть мені свої фота не менше ніж 600 на 800 пікселів, а вони не розуміли цього прохання, допоки не побачили свій бедж. Всі – від Америки до Японії, й усі українці отримали акредитаційні картки зі своїми кольоровими фотографіями. І майже всі журналісти на цих беджах мають не гірший вигляд, ніж кандидат у президенти на звороті.

    І маленькі значки я випустив власним коштом – з портретом Віктора Януковича і гаслом «Є Лідер…». У мене трапився один вільний вечір у неділю, коли я втомився страшенно і не міг заснути – думав, чогось бракує прес-центрові для повного комплекту… Згадав про змагання і значки, які роздавалися спортивним журналістам. Зиркнув на значки, які випустив виборчий штаб. Вони здалися мені надто формальними. Подзвонив майстрові, який випускав значки до ювілею В’ячеслава Чорновола, і сказав – зробіть те ж саме, тільки з Віктором Януковичем. І за ніч у мене було триста симпатичних «Януковичів».

    А ідея з партійними відкривачками чия була?

    Зараз іде боротьба за цю оригінальну ідеєю (сміється). Я згоден із тими, хто говорить, що це придумав народний депутат Євгеній Гєллєр. До речі, я йому видав бедж співробітника прес-центру і написав, що він у нас «генеральний конструктор».

    Після того бруду, який вилила на нього Тимошенко, Янукович узагалі мав стерти її... зі свого мобільного

    Хто писав Януковичу легендарний текст про поета Чехова? Автор поніс відповідальність?

    Мені це теж цікаво як журналістові. Як я розумію, те було викликане перевтомою кандидата. Мені здається, він себе не шкодував. Це ми, журналісти, а надто радіожурналісти, можемо до ранку говорити без перестанку, бо це наша фахова підготовка.

    А що ж робити політику-опозиціонеру крім того, як говорити?

    Виборча кампанія – це страшна річ, вона вимотує вщент. Якщо я, сидячи у м’якому кріслі у затишному InterContinental’і, втратив дванадцять кілограмів, то можете уявити, що витримав кандидат. Я б на його місці вже не згадав, хто там у нас Чехов. Треба все ж таки берегти здоров’я…

    Тимошенко теж навряд чи себе берегла…

    Давайте так – хто на кого вчився. Повірте мені, Віктор Федорович прекрасно знає, що це насамперед письменник. Можливо, він не знає, хто першим поставив «Чайку» і чому перша вистава цієї п’єси провалилась. Я, наприклад, знаю, а хіба йому це треба знати? Точнісінько як і про якісь тонкощі роботи прес-центру…

    Так це ж уже не перший його перл!

    А воно як причепиться! От сидить у мене на очах славетний діяч Білоруського народного фронту, його колишній прес-секретар і мій давній друг Сяргей Навумчик, і в розмові з ним о третій ночі я тричі називаю білоруський фронт грузинським! В останні години виборчої кампанії треба йти заданим коридором, і якщо треба зробити поворот ліворуч-праворуч, то треба бути максимально сконцентрованим.

    Здавалось якраз, що великий розрив у першому турі дещо розхолодив вашого кандидата.

    Знаю, що ні. Я брав участь у багатьох виборчих кампаніях і можу порівнювати. Тому голосував за Януковича. І коли я зустрічаю своїх друзів, які теж за нього голосували, то ми кажемо, що це і наш внесок.

    Ліві теж казали, що це їхній внесок.

    Це все суб’єктивно. Відрив міг бути і шість, і сім відсотків, але Тимошенко – підступна суперниця, тому ліві із західних регіонів – це її відсотки.

    Не тільки мені здалося, що наприкінці кампанії в ефірах Януковича був аж надто компліментарний до нього журналістський пул…

    Напевне, тут були інтереси тих, хто робив ці передачі.

    Чому Янукович відмовився від дебатів? Якби він все ж таки погодився на них, чи відбилося б це на результаті?

    Я не можу поставити себе на місце Януковича, проте після того бруду, який вилила на нього Тимошенко, він узагалі мав стерти її... як кажуть, зі свого мобільного. Про що з нею після всього сперечатися? Зрештою, як журналіст, я кажу, що дебати потрібні, але – якщо ти себе поважаєш, то чи варто розмовляти з людиною, яка довкола лише лайно розкидає? Я не мав справ до дебатів, тому не знаю, хто що радив чи не радив з цього приводу. Віктор Янукович такий, що міг просто сказати: ні! – і крапка.

    Пам’ятаю Ганну Герман на установчих зборах Народного Руху: вона була в коротенькій спідничці, струнконога, тендітна

    Хто насправді керував кампанією? Кажуть, що Азаров був лише формальним головою штабу.

    Саме Микола Янович Азаров був керівником виборчої кампанії. Це не парламентські вибори, тут один кандидат, якому приділяється вся увага прес-центру. Другим після Азарова для мене йшов Борис Колесніков, бо одразу було видно, що він веде все організаційне забезпечення, а за ним – той, хто тебе запросив на роботу і рекомендував Колеснікову, – Ганна Герман. Далі я сам собі начальник.

    А ви помічали, скажімо так, досить напружені стосунки між Колесніковим і Азаровим?

    Не бачив, бо не ходжу з лупою. До того ж мені пощастило – ані Азаров, ані Колесніков не втручались у роботу прес-центру, бо вони професіонали.

    Що ж стосується Ганни Герман, то журналістика багато що втратила, бо вона дуже гостра журналістка. Вона в моїх очах – галицька Пані, ефектна, вміє триматися пропри втому, має почуття гумору, може віями показати, як вона ставиться до когось, може в душі знизати плечима, як писав Сомерсет Моем. Найвища категорія серед жінок! Вона любить мною покомандувати, і я це бачу, але я люблю, щоб вона мною покомандувала, бо має на це право. Пам’ятаю Ганну на установчих зборах Народного Руху: вона була в коротенькій спідничці, струнконога, тендітна… Я ж теж був молодий…

    Ви ходили через дорогу до прес-центру ваших конкурентів у Hyatt\'і?

    Так, заходив, пив там каву, на яку я запросив близьку знайому, й радів, бо у нас усе добре, а у них усе погано. То не прес-центр. Там, окрім назви Hyatt, нічого нема. Кава там погана. Хоча тут, у моєму кабінеті, теж ріденька була (сміється). Щоправда, журналісти на першому турі ахали від бенкету наших конкурентів. Так я їм казав: «Колеги, швиденько всі похарчуйтеся у них, а до нас повертайтесь як додому, бо ваш дім – наш прес-центр». Вони так і робили.

    А чому, до речі, саме InterContinental обрали?

    Ми починали в «Зоряному» в жовтні, але нова генерація в команді Віктора Януковича, яка їздила на виборчі кампанії в інші країни, гадаю, звідти вивезла таку «свіжу» ідею. Готель у центрі, престижний бренд… Щоправда, Ганну Герман точили сумніви – як це сприймуть люди. Але я казав, що так у всьому світі, навіть у манілах і джакартах. Як можна в «Зоряному» працювати цілодобово? До того ж «Зоряний» – це тінь невдалої кампанії 2004-го. А тут ми могли створити для всіх журналістів комфортні умови – незалежно від їхнього матеріально-соціального стану. І бідненький журналіст із маленького сайтику пив таку ж каву-чай, як і перший заступник генерального директора ИТАР-ТАСС Міхаїл Калмиков, і мав такі самі зручні побутові умови.

    Я задоволений, що у нас попрацювали стільки журналістів, скільки на форумі міжнародного класу, де журналісти мають доступ «усюди». Скільки у нас через інтернет перегнали терабайтів – ми ще довго за все це платитимемо!.. (Сміється). Але я відразу сказав, що як почую від співробітника прес-центру слова «ні» чи «не можу» на якесь прохання будь-якого журналіста – одразу звільнення. Тому декого довелося звільнити, і серед них навіть сина моєї давньої знайомої і заслуженої журналістки. А ще одного розумного «технолога» я звільнив, бо він прийшов до нас не працювати, а винюхувати якісь розклади, майже ось так, як ви мене зараз питаєте про Азарова з Колесніковим…

    Моя безкоштовна порада новій владі: не загравайте з Юлею

    У 2004-му ви видали низку критичних книжок про Ющенка, наприклад, «Ющенко: історія хвороби»…

    …Упередивши все те, що було наступних п’ять років. Видані мною книжки є золотом видавничої справи, там усе точно до кожного рядочка. І те, що першими його здадуть ті, хто сидить перед його кабінетом, і те, що Ющенко не самодостатній для того, щоб дістатися заявлених цілей. Краще б я помилився. Але він все ж таки третій Президент. І якщо Ющенко з’явиться на купюрі у дві тисячі гривень, я ці гроші теж буду витрачати на шляхетні справи. За його правління ми утвердили свободу слова й поглибили демократію.

    Кажуть якраз, що Янукович усі ці свободи може згорнути.

    А ми для чого? Як у мене, хто здобував свободу слова, можна її відібрати? Чи у десяти відсотків таких, як я? Щоб не втратити демократію, достатньо 10-12 відсотків національно свідомих демократів у суспільстві. Більша частина з них голосувала за Тимошенко, менша, до якої належу я, – за Януковича, бо у нас немає свого кандидата після В’ячеслава Чорновола. Нічого страшного Віктор Янукович не зробить. Я ж бачив, коли він був прем’єром. Він двічі вигравав парламентські вибори і двічі втрачав посаду прем’єра, тому знає, що таке демократія.

    Такого пухнастого опозиціонера, як Янукович, я ще не бачив. Звичайно, ідеал опозиціонера – В’ячеслав Чорновіл. Якою зараз буде опозиція, я починаю здогадуватися. Моя порада – не калькуйте помилок Кучми. Він уже грався з Тимошенкою. І Кучма в політичній історії опинився там, де і Кравчук, а Ющенко – там, де й Кучма. Лише В’ячеслав Чорновіл назавжди залишиться В’ячеславом Чорноволом. Поза тим, моя безкоштовна порада новій владі: не загравайте з Юлею і не вірте жодному її слову! Вона приходить, коли її не ждуть…

    Чи можна чекати від вас подібних книжок про Януковича?

    Для того, щоб про нього написати критично, він має покласти на себе «божественну місію», як це зробив «месія» Ющенко. Пам’ятаю, як Павло Мовчан, виступаючи на одному з вечорів, порівняв Ющенка з Тарасом Шевченком. Ющенко, присутній у залі, нічого на це не відповів, не вигукнув: «Годі вам шуміти, зеленії луги!..» Спекулювати святими ідеями не варто. Віктор Янукович цього не робитиме. Тому хай про нашого четвертого президента пишуть історики, а не сатирики.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ