Путін, Мессі й Порошенко - кому хто був ближчим

Реакція європейської преси на оприлюднення документів, які стали нині відомі під загальною назвою Panama Papers, справді стала подібна до реакції на підірвану бомбу: шпальти всіх значущих газет виявилися захаращені статтями про ці сенсанційні викриття.

Щоправда, преса кожної європейської країни здебільшого пише про «своїх», у той час як «чужі» на кшталт Володимира Путіна та інших неєвропейських «селебрітіз», у числі яких виявилися й Петро Порошенко з Павлом Лазаренком, не викликають особливого зацікавлення.

Одразу треба зазначити, що самотуж зробити повний огляд європейської преси в умовах, коли геть всі без винятку ЗМІ Європи пишуть про Panama Papers – просто неможливо. Тому автору довелося, по-перше, обмежитись винятковим оглядом, по-друге ж, попросити деякої допомоги у колег – українських журналістів, які живуть в різних країнах Європи.

За допомоги цих сумлінних та напрочуд працьовитих людей поволі з'ясувалася досить цікава картина, а саме: провідні європейські видання не обійшли своєю увагою того факту, що український президент насправді опинився у вирі міжнародного «офшорного» скандалу і відзначили це з серйозним занепокоєнням. Деякі з них – наприклад, друга за популярністю в Німеччині газета Süddeutsche Zeitung – присвятили Петру Порошенку навіть окремі статті з більш-менш детальними подробицями того, що вдалося викрити журналістам-розслідувачам.

Проте, по-перше – цілком природно, значно більшу цікавість у них викликали звинувачення, висунуті проти російського президента Путіна (та ж сама SZ присвятила його офшорним махінаціям величезний матеріал з детальними подробицями всіх «схем» та іменами всіх фігурантів), а по-друге – як вдалося встановити, на іміджі самої України або українців цей скандал аж ніяк не відзначився.

Європейська преса, на відміну від російської, зовсім не поспішає звинувачувати у чомусь українців чи Україну, як державу. Натомість, у багатьох матеріалах можна побачити неприховане співчуття та захоплення українцями: скажімо, німецький журнал Focus в своєму онлайн-виданні написав: «Порошенко переправляв... свої гроші за кордон, поки його народ вмирав за нього». Не відстає й британська Guardian: «Український президент Петро Порошенко заснував секретну офшорну компанію на Британських Вірґінських островах у той час, як його солдатів вбивали в кривавій битві проти російських військ та промосковських заколотників».

Насправді, таких заголовків можна було побачити чимало – «нещасливий таймінг», який поєднав у часі момент заснування порошенківської офшорної фірми та поразку української армії під Іловайськом, звернув на себе увагу майже всіх європейських журналістів, які про це писали.

Але загалом можна лише повторити: на ставленні до України та українців це ніяк не позначилось. Україні співчувають ще й тому, що у часи, коли доводиться битися з російськими окупантами, всередині суспільства виникають такі негаразди – цікаво, що саме такого висновку дійшло голландське видання The Post Online, адже саме ця країна буде голосувати на референдумі про асоціацію України з Євросоюзом.

Загалом же, слід визнати, що лідерами «офшорної» зацікавленості європейських видань став не Порошенко, не Путін і навіть не прем‘єр-міністр Ісландії Сіґмундур Ґуннлаугссон, який чи то пішов у відставку після цього скандалу, а чи то передумав. Найбільше було написано про офшорні капітали славетного футболіста Ліонеля Мессі. Як казали латиняни, sic transit gloria mundi.

Зовсім інше ставлення до оприлюднених даних про Петра Порошенка проявила російська закордонна преса. Власне, галас у російському «іномовленні» почався ще до того, як 3 квітня була підірвана обіцяна «інформаційна бомба», про яку влада у Росії заздалегідь заявила, що це все наклеп та «розхитування держави». Тому стаття, оприлюднена напередодні в американському виданні The New York Times, в якій, нагадаємо, висловлювалася жорстка критика з приводу української корупції, була для російських зовнішніх ЗМІ тим, що називається «щасливим випадком»: всі вони одразу увімкнули критичні рупори на повну потужність. Досить подивитися на заголовки новин: «Українська економіка приречена на невдачу через політичну кризу» (RT англійською), «Порошенко на шляху до імпічменту» (Sputnik французькою), «Порошенко – мільярдер, який не виконав обіцянку продати свої активи» (RT іспанською), «Чи можна швидко осушити українське корупційне болото?» (Sputnik німецькою)... Тобто, насправді подібних сюжетів та дописів про українську корупцію виявилось в російських та проросійських європейських ЗМІ не просто набагато, а переважно більше, ніж розповідей про офшорні справи Володимира Путіна.

Втім, чекати на щось інше, певно, не мало ніякого сенсу. Російська зовнішня журналістика, як і раніш, є не стільки журналістикою, скільки цілеспрямованою зброєю «гібридної війни», в цьому треба дати Порошенкові рацію. Але все ж таки, на сьогодні здається, що навіть такий синхронізований та потужний галас про українську корупцію, якого здійняли різноманітні «супутники», не зміг заглушити розповсюджену журналістами Panama Papers інформацію про корупцію російську та, власне, путінську. Невелика втіха для української сторони – але вже яка є.