«З нього стирчать вуха очевидного політичного інтересу володарів адмінресурсу», – Марина Ставнійчук.
Вам не тільки права бути обраним не дали, а й права обирати не залишили!.. Усі партії казали, що потрібні відкриті виборчі списки, і що?.. ПР поспішає...
Поспіхом підготовлений і миттєво прийнятий закон про місцеві вибори законсервував вади нинішньої системи місцевого самоврядування. З нього стирчать вуха очевидного політичного інтересу володарів адмінресурсу – таку думку озвучила в інтерв`ю УНІАН член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) Марина Ставнійчук. Вона відповіла на наші запитання.
Пані Марино, у чому полягають головні претензії до нового закону про місцеві вибори?
Україна у виборчому законодавстві вкотре не дослухалася до європейських рекомендацій щодо строків його прийняття. Ухвалений закон є не чим іншим, як набором механічних змін, що не несуть жодних якісних позитивних зрушень для системи місцевого самоврядування. Більше того, з точки зору доцільності й раціональності вибору самої якості виборчої системи, технологічних процедур організації виборчого процесу, забезпечення умов відкритості та неупередженості, рівності участі у виборах, - цей законопроект є кроком назад, чинить перешкоди для розбудови нових партійних структур.
Основні претензії до виборчої системи щодо місцевих виборів стосувалися закритості партійних списків, відриву партійних структур від інтересів територіальних громад. Україна знову має те саме, а на додаток ще й мажоритарна система...
Проект закону про місцеві вибори потребував, звичайно, радикального доопрацювання: виборча система на місцях повинна, з одного боку, зберігати природу місцевого самоврядування, прив’язувати депутатів до територіальної громади, а з другого – надавати партіям, як суб’єктам політичної системи, можливість мати представництво в місцевих органах влади, принаймні на районному рівні.
Ще до прийняття цього закону ви наголошували на невідповідності його положень деяким пунктам Конституції…
Ідеться передусім про застосування пропорційної системи на місцевих виборах. Місцеве самоврядування відповідно до Конституції України, до Хартії про місцеве самоврядування, ратифікованої в Україні, – це все ж таки насамперед влада територіальних громад, членів територіальних громад, які займаються вирішенням місцевих питань. Чому постала потреба в удосконаленні цього законодавства? Пропорційна система є закритою, списки закриті, немає вільного вибору кандидатів, які балотуються, а потім стають депутатами в місцевих радах. На обласному рівні ради представлені передусім жителями обласних центрів, є цілі сільські райони, які взагалі не представлені в регіональному самоврядуванні. Тож пропорційна виборча система не відповідає природі місцевого самоврядування. На першому плані в такій системі – питання партійної належності, ідеології, інтересів партії, і аж ніяк не захисту інтересів місцевих громад. Хоча навіть при застосуванні пропорційної системи, якби в ній були передбачені так звані відкриті процедури, що дають можливість виборцеві персоніфікувати претендента на депутатство й знати, за кого він голосує, які надії на цю людину можна покласти, - то, зрозуміло, така система була б цілком життєздатною.
Отже, усі ці вади попереднього законодавства перекочували в новий закон?
Так, цей документ зберіг усі вади попереднього виборчого закону. Бо він передбачає пропорційну виборчу систему за закритими списками... І не тільки це. Скажімо, на рівні рад міст обласного значення, районних рад відсутній інститут самовисування, що взагалі неприйнятно для місцевих виборів.
Сьогодні виходить так, що найкращим варіантом для місцевих виборів була б, безумовно, мажоритарна система. Нехай би це були багатомандатні округи, але там є ось депутат, він іде до людей, за нього голосують. Нехай він висуватиметься партією – немає питань... Але поруч з цим має бути інститут самовисування, який забезпечує членам територіальних громад або людям, котрі будуть членами громад після того, як оберуться депутатами місцевої ради, можливість напряму контактувати з виборцями, аби вирішувати їхні проблеми. Так ось коли я кажу про те, що в багатьох моментах закон не відповідає Конституції, то перш за все маю на увазі порушення сьомої статті Основного Закону, у якій держава визнає і гарантує місцеве самоврядування. Сьогодні порушено статті 142, 141, де чітко визначено межі впливу держави, форму гарантування державою місцевого самоврядування.
Судячи з вашої оцінки відсутності інституту самовисування, право обирати мені залишили, а право бути обраним – ні...
Та вам і права обирати не залишили! Розумієте, українці вже пройшли той шлях, коли їх влаштовувала наявність виборчих процедур, які, так би мовити, існують лише номінально. Україна сьогодні потребує глибшої, реальної демократії, мають бути створені механізми й процедури, які справді гарантують свободу вибору. Але ми бачимо, що строки виборчого процесу сьогодні підганяють під інтереси однієї партії… Ініціатори законопроекту передбачили шістдесят днів на виборчу кампанію, звісно, побачивши, що не встигають прийняти його до 1 липня, а за старим законом кампанія тривала дев’яносто днів. Не встигали, бо захотілося 31 жовтня... Тому вся країна має жити в умовах бліцкригу виборчого процесу. Але ж можна і 31 листопада вибори провести, але в спокійному режимі, створивши належні умови.
А хіба 60 днів – мало?
Коли виборчий процес починається за 60 днів, а одномандатні виборчі округи з`являються тільки за 50 днів, - хіба це достатньо для людини, яка має намір балотуватися? Уперше в Україні створюється закон, за яким виборчі округи формуються через десять днів після початку виборчого процесу! Більше того – у жодних важливих процедурах не передбачено реального механізму оскарження порядку проведення цих процедур. Це торкається і формування виборчих округів, виборчих комісій тощо...
А в чому причина такого поспіху?
Партія регіонів, маючи поки що достатньо широку електоральну підтримку, хоче швидко провести місцеві вибори.
Після того, як парламент скасував своє рішення – постанову Верховної Ради про призначення чергових виборів на 30 травня 2010, - він і по суті, і за формою вийшов за межі Конституції України. Бо відповідно до Конституції парламент має право лише призначати чергові вибори і не має права їх скасовувати. Таку правову позицію зайняв Конституційний Суд у справі, що стосувалася постанови про скасування тернопільських виборів в обласну раду… Ще одне. У 2006 році депутати місцевих рад, як і селищні, міські голови та депутати Верховної Ради Криму, – отримали мандат на чотири роки. Сталося так, що в прикінцевих положеннях закону 2222 було передбачено, що до вересня 2006 року мають набути чинності зміни, які стосуються розділу про місцеве самоврядування в Конституції і зміни до закону про місцеве самоврядування. Цього не відбулося. Натомість маємо колізію з п`яти- і чотирирічними строками повноважень рад сільських, селищних і міських голів. Однак за будь-яких обставин цей термін їхніх повноважень сплинув реально в травні 2010 року.
Отже, якби було бажання й воля зайти в конституційне поле, то, звичайно, треба було чимшвидше проводити місцеві вибори. Однак виконувати Конституцію треба розумно, правильно, раціонально. Не з точки зору вузькополітичного інтересу, а з точки зору інтересів суспільства й держави.
Спочатку визначили дату, яка є доцільною на думку тих, хто входить у коаліцію. При цьому, я так розумію, що не всіх, а однієї політичної сили, яка в принципі вже бере під контроль інші. Вони виходять з того, що це найкраща дата... Гаразд. Тоді давайте перейдемо до того, що ж пропонується суспільству. А пропонується консервування ситуації, усіх тих вад пропорційної системи, яку всі критикували. Згадайте їхні програми: усі політичні партії казали, що потрібні відкриті виборчі списки. І що?
Звичайно, держава й суспільство зацікавлені в якісному виборчому законі, щоб дата проведення виборів була узгоджена, щоб виборча система, за якою б проводилися вибори, сприймалася усім суспільством, усіма суб`єктами виборчого процесу як справедлива, об`єктивна і головне - конституційна.
Але, на жаль, маємо те, що маємо…
Коментарі — 0