Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Откровения судьи Зварича: Гуантанамо - детская игрушка в сравнении с киевским СИЗО

    • Розсилка
    Откровения судьи Зварича: Гуантанамо - детская игрушка в сравнении с киевским СИЗО

    «У дверях тюремщик одягає кайдани, і в супроводі оперативних працівників, підсилених сторожовими псами, в’язня виводять з камери»

    Oт редакции «Главкома». На днях несколько информационных сайтов, специализирующихся на правохранительной теме, в том числе и мы, получили письмо из Лукьяновского СИЗО. Отправитель сообщения - бывший руководитель Львовского апелляционного суда небезизвестный Игорь Зварич. Не давая оценок делу, по которому г-н Зварич проходит, тем не менее считаем, что вопросы, поднятые им, заслуживают внимания. Хотя бы из общечеловеческих побуждений. Если верить экс-судье, в застенках СИЗО, которое является обычной тюрьмой, сидят десятки тысяч людей, чья вина не доказана. Часть из них впроследствии будет оправдана, а еще часть получит условное наказание. Только кто вернет этим людям здоровье, которым они расплачиваются каждый день, компенсирует переживания их близких и родственников, а также оценит моральный ущерб, нанесенный нашей несовершенной правохранительной системой? Руководствуясь именно этой мотивацией, мы решили публиковать письмо Игоря Зварича полностью.

    «Гуантанамо по-українськи»

    Ігор Зварич

    Гуантанамо. Військова база збройних сил США в центральній Америці. 2008 рік. Весь світ обходять кадри світових інформаційних агентств про умови утримання в тамтешній тюрмі терористів, осіб, які вчинили злочини протии людства. І увесь цивілізований світ стає на захист прав і свобод закованих в кайдани терористів. Мало того, розвинуті європейські країни готові надати політичний притулок особам, що вчинили злочини протии людства лише з огляду на ті жахливі умови, у яких їх утримували.

    А тепер повернімося в Київ. Так, саме отой, який є «матір’ю міст Руських!». Україна, центр Європи. Літо 2010 року. Лук’янівська тюрма. СІЗО, тобто, слідчий ізолятор. Саме тут утримують під вартою осіб, яких підозрюють у вчинені злочинів. І тих, чия вина ніким не встановлена та не доведена. Відносно одних з них ведеться слідство, відносно інших — суди слухають справи. Люди, які тут сидять — не терористи. Але чомусь ніхто у світі не знає (та і не має особливого бажання знати), в яких умовах утримуються громадяни країни в центрі Європи. Повторю, мова іде не про терористів, не про осіб, які вчинили злочин протии людства, а про людей, яких тільки ПІДОЗРЮЮТЬ у вчиненні таких злочинів. Тобто, вина більшості з них ще ніким і ніде не доведена!

    Для легшого сприйняття і розуміння проблеми хочу продемонструвати це на прикладі моєї справи, справи Ігоря Зварича.

    Я вже писав, що дана справа – це азбука пізнання грубих порушень прав людини в Україні для сучасного Незнайки.

    …Різкий сморід конвойного тюремного пса, що наповнив маленьку, душну камеру «смертників» особливого режимного поста Київського слідчого ізолятора, призначенного для утримання осіб, яким обрано довічне позбавлення волі, стає вірним сигналом можливої прогулянки. Це чи не найдорогоцінніший привілей в’язнів. Цей сморід можна порівняти тільки з вареною гнилою кількою, яку, як свиням в корито, накидає «баландьор» (особа з числа засудженних в’язнів з обслуги СІЗО).

    У дверях тюремщик одягає кайдани, і в супроводі оперативних працівників, підсилених сторожовими псами, в’язня виводять з камери.

    В камері майже відсутнє денне світло (декілька рядів віконних решіток прикриті назовні армованим склом (його тут називають «боян»). Саме так ховають від людського ока, від рідних, адвокатів (яких давно усунули від справи) в’язня Зварича.

    Я неодноразово запитував у публікаціях, чим же я такий небезпечний для цієї частково викинутої на смітник історії України останніми президентськими виборами стійкої злочинної групи наливайченків, матіосів, жербицьких та іже з ними, яких донедавна «дахував» екс-президент В.Ющенко? Напевне тим, що не схилив своєї голови, не зігнув спини під вагою тих нелюдських знущань в підвалах львівського СІЗО та в застінках Львівського УСБУ?

    Чи ще чимось? Наприклад:

    - тим, що там, у Львові, мене «чомусь» не придавила стеля, яка «раптово» серед ночі впала в тюремній камері №85; думаю, років 400 років у цій тюрмі (скільки вона стоїть) стеля ще ні на кого не падала;

    - тим, що не захворів на смертельну хворобу в холодних, сирих підвалах Львівської тюрми, не помер від виснаження організму, проводячи Акцію протесту проти порушення прав людини, та голодуючи 75 днів;

    - тим, що вижив після електричного стільця в камері «смертників» №142 Київської тюрми. Напевне, це сталося також випадково! Оскільки я був спочатку уражений струмом 220Вт та облитий виваркою кип’ятку на оголене тіло. Рани від опіків після тюремної лікарні заживають і досі.

    Але головне, що в мене залишилася віра, яку не під силу зламати цій реакційній «правоохоронній» машині з своїми злочинцями-слідчими та такими ж прокурорами, таємними агентами-суддями і боязливими дурнями-керівниками.

    Бог був і є зі мною!

    Як є він з тисячами посередньо ув’язнених у тюрмах, силу духу яких я відчуваю щоденно. Я відчуваю їх незламність, боротьбу за правду, надію на справедливість, на те, що в Україні буде працювати його величність Закон, а не цинізм, грубість, очевидний замовний характер кримінальних справ. І ця віра є особливою, її важко порівняти з будь-чим там, за високими стінами.

    Незламний дух в’язня української тюрми гідний поваги суспільства, але здорового суспільства. Але в державі, де Конституція і Закони використовуються владою лише для знищення опонента та власного народу, майбутнього немає ні у представників цієї влади, ні, на жаль, у такого народу.

    Попередньоув’ язненні громадяни України, які до вироку суду (виправдального чи обвинувачувального), утримуються під вартою у слідчих ізоляторах України, вина яких не доведена, як оголений нерв відчувають — держава, в особі слідчих, прокурорів, суддів, не звертаючи уваги на Закон, змушує людину визнати свою вину у вчинених діях тільки тому, що довести вину в рамках Конституції та Законів — не може! Основним видом такого примусу є довготривале тримання людей в «газових» камерах сучасних українських тюрем, в яких цивілізована людина вижити не має шансів Це є дієвою формою катування українських в’язнів. Людей, вина яких не встановлена роками, тримають з єдиною метою – визнай вину в тому, чого не робив!

    Як тільки в’язень визнає вину, не витримавши катувань у вигляді багаторічних утримувань в тюрмі, тоді суди у більшості випадків, і виносять обвинувальні вироки, а держава полегшено зітхнувши, «випльовує» людину в колонію! Держава умисно створює нелюдські умови утримання попередньоув’язнених осіб у слідчих ізоляторах, щоб вони обов’язково визнали свою вину. І лише після цього послаблює вид катування. Людину відправляють у виправну колонію, де режим утримання особи зовсім інший, легший, ніж у слідчих ізоляторах.

    Для того, щоб примусити людину визнати вину, інколи навіть в абсурдних обвинуваченнях, держава вдається і до крайніх заходів, людей незаконно позбавляють волі, їх тримають в тюрмах без рішення суду! Таких випадків в Україні десятки тисяч! І нікому до цього немає справи.

    Як це робиться? Ось вам приклад. Згідно рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 квітня 2010р. ув’язненого Ігоря Зварича мали тримати під вартою до 09 липня 2010 року.

    Для того, щоб тримати мене під вартою після 09.07.2010р. начальник Київського СІЗО мав отримати мотивоване рішення суду. Однак жоден суд України не виносив такого мотивованого рішення. Прокуратура передала справу про моє обвинувачення в суд.

    В Україні склалась практика, згідно якої при передачі справи в суд прокуратура «перераховує» людину з судом. Цей «перерахунок» в супровідному до справи листі і є основною (і єдиною підставою!!!) позбавлення людини волі і тримання її під вартою у слідчому ізоляторі.

    Ніякі службові особи тюрми не беруть до уваги вимоги Конституції України, вони не хочуть діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та Законами України. Для них Закон — це лист, підписаний прокурором про те, що особа «перерахована» за судом. В цей час справи лежать в канцелярії суду, її, можливо, вивчає суддя.

    До проведення суду справа, можливо, буде в майбутньому прийнята в попередньому судовому засіданні, яке може і не відбутися, якщо прокурор відкличе справу. І весь цей час людину безпідставно тримають у слідчому ізоляторі!

    Начальник слідчого ізолятора, не питаючи рішення суду про тримання людини під вартою, чекає, що в майбутньому вирішить суд. І це чекання тягнеться місяцями!

    В Україні не один десяток слідчих ізоляторів. Усі вони переповнені. У кожному з них перебуває під вартою по декілька тисяч ув’язнених. Майже по кожному ув’язненому справа передається прокуратурою в суд. І кожен попередньоув’язнений, справа якого передається в суд, незаконно позбавлений волі державою Україна в особі начальників слідчих ізоляторів!

    Всіх цих людей тримають під вартою на підставі так званого «перерахунку», оскільки, як я вже писав вище, рішення суду про продовження арешту немає! Адже суд приймає справу до свого проводження лише в попередньому судовому засіданні, а до цього справа може бути відкладена прокурором.

    Зробіть просту арифметичну дію — перемножте кількість слідчих ізоляторів в Україні (а це кожний обласний центр) на кількість ув’язнених, що утримуються в одному ізоляторі (а це декілька тисяч людей в одному ізоляторі), і ви дізнаєтесь, скільки людей тримають в українських тюрмах без рішення суду.

    Стверджую, що щорічно в українських тюрмах незаконно утримують під вартою десятки тисяч людей.

    Чи знає про це Президент України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини?!

    Виходить, що база Гуантанамо, з її порушеннями прав людини – це як дитяча забавка в порівнянні з тією шокуючою кількістю порушень, знущань, які щоденно зазнають попередньоувязнені, що утримуються в слідчих ізоляторах України без мотивованих рішень суду!

    До усіх вищезазначених мною керівників держави я звертався з скаргами, в яких вказував на ці грубі, антиконституційні порушення прав людини (адже, попередньоув’язнені у слідчих ізоляторах — це теж люди!) Але керівництво держави мовчить! Чому? Мабуть, потрібно, щоб скарги подали всі, кого незаконно утримують під вартою у слідчому ізоляторі?

    Зрештою, можна дійти висновку, що державі вигідно незаконно, без рішення суду тримати людей у слідчих ізоляторах. Мовляв, тоді вони скоріше визнають свою вину в тих обвинуваченнях, які пред’являє їм держава! Просто і надійно. Саме тому і переповнені слідчі ізолятори України в’язнями, яких там незаконно утримують.

    Весь цивілізований світ став на захист осіб, що вчинили злочини перед людством, яких утримують на військовій базі Гуантанамо. Хто стане на захист прав громадян України і не тільки тих, які місяцями незаконно позбавленні волі і утримуються під вартою в слідчих ізоляторах? А взагалі усіх громадян? Адже і перші, і другі не є терористами…

    Невже відповідь одна: «Рятування утопаючих — справа рук самих утопаючих»?»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ