Зима наближається

У владних колах беруться за розробку нової Енергетичної  стратегії. Навіть «незалежний регулятор» (НКРЕКП) не стоїть осторонь, хоча це викликає підозри та питання. Урядові наміри правильні, але якщо усе робитиметься так, як і попередниками, то результат буде як у байці про лебедя, рака та щуку. Адже і в уряді Яценюка, і в уряді Азарова також займалися розробкою енергостратегії. Ба, документи навіть були підготовлені, але так і не стали керівництвом до дії. Навіть, якщо ахмето-орієнтована версія енергетичної стратегії, розроблена під парасолькою Фонду ефективного управління заїжджими з Москви експертами McKinsey і була формально схвалена Міністерством енергетики наприкінці 2013-го, то фактично вона була недієва. Однак, мова не буде йти про енергетичну стратегію. Її розробка займе певний час. Зараз же важливо не допустити негативного сценарію. Тому необхідно звернути увагу на ті виклики та можливості, що потребують швидкого реагування.

В умовах агресії гібридного типу, що продовжується Росією проти України, набуває пріоритетного значення вихід на мінімальний (близький до нульового) рівень енергетичної залежності від  традиційних (російських) джерел постачань енергоресурсів та максимізації можливостей з диверсифікації, а з часом – на забезпечення власними енергоресурсами, де це можливо та економічно виправдано. Також важливо не створювати нових залежностей, особливо там, де їх не було й не покладатися на вугілля з окупованих територій та імпорт електроенергії з РФ, на що штовхають уряд різного штибу лобісти.

Газовий сектор продемонстрував, як можна досягати мети мінімізації залежності від постачань з території агресора. 7 місяців Україна не імпортує російський газ. А ось в електроенергетичному секторі становище лишається неоднозначним. З одного боку, досягнуто прогресу з точки зору зменшення вугільної залежності теплової енергетики з урахуванням того, що антрацитові шахти знаходяться на окупованій території. Досягнуто це за рахунок максимально можливого на даному етапі збільшення частки виробництва електроенергії на АЕС та скорочення обсягів виробництва вугільної генерації. У 2015 році частка АЕС у виробництві електроенергії склала 55,7% (для порівняння у 2014-му було 48,7%). З одного боку – це позитивний аспект, з іншого боку маємо скорочення маневрових потужностей теплової енергетики, що є серйозним викликом для стабільної роботи Об’єднаної енергосистеми (ОЕС), особливо, коли атомна генерація є базовою та обставин, коли існує висока ймовірність кібер-атак з боку ворога – достатньо згадати 23 грудня 2015 року.

Отже, частка атомної генерації наразі є надзвичайно важливою для забезпечення електроенергетичного балансу. Тому, ігрища навколо НАЕК «Енергоатом» викликають багато запитань. Заклики президента «Енергоатому» Ю. Недашковського, міністра І. Насалика, в.о. Голови парламентського комітету з питань ПЕК О. Домбровського щодо розблокування становища навколо «Енергоатому» чомусь не знаходять практичної реакції ні на рівні прем’єра, ні на рівні президента. Ні пари з вуст РНБО. Так, ніби  йдеться про якогось пересічного суб’єкта господарювання, що торгує кондитерськими виробами, а не кістякову структуру системи енергетичної безпеки країни. Тим більше, що зі сторони агресора вжито заходів по припиненню постачання з 1 червня антрацитового вугілля з окупованих територій, а у російських ЗМІ активізувалася медійна кампанія, спрямована проти України в атомно-енергетичній, а також в газотранспортній сферах.

Плани «Енергоатому» зі збільшення використання паливних збірок від альтернативного постачальника Westinghouse Electric Company, які нарешті мають втілитися у життя після минулорічних зволікань, викликають пропагандистський потік щодо ніби-то різкого зростання аварійності на українських АЕС. Звісно ж, відповідно до російських пропагандистських темників причиною є «американське паливо». (Хоча, воно далеко не американське, бо вироблено у Швеції і технології виробництва там не тільки американські, а сама компанія вже давно належить на 70% японській Toshiba Corporation.)

Держатомрегулювання переконливо спростував російські інформаційні вкидання, представивши порівняльний аналіз статистики порушень на АЕС України та РФ:

Причому, у 2015 році всі 15 порушень на енергоблоках АЕС України за міжнародною шкалою INES були класифіковані нульовим рівнем (не суттєво для безпеки), в той час як 3 з 35 інцидентів на російських АЕС мали перший рівень (аномальна ситуація, що виходить за межі допустимого в експлуатації). Показово, що «Росатом» не бере участі у дискредитаційній кампанії, очевидно, надаючи перевагу залишатися у тіні й не провокувати нарікання на себе, адже так чи інакше реактори і в Україні, і в Росії – його виробництва.

У сфері газового транспорту з російського боку робляться схожі речі – намагаються знову показати ненадійність ГТС України. Очевидно, що у такий спосіб сподіваються довести ЄС необхідність «Північного потоку -2». Статистика ж свідчить про зворотне – кількість відмов на трубопроводах ГТС України має тенденцію до зниження:

Газпром не такий прозорий у наданні первинних даних. Його «Інформаторій» дає узагальнену цифру: «…в среднем на российских магистральных газопроводах интенсивность аварий составляет 0,2 аварии в год на 1000 км». Якщо взяти до уваги, що протяжність газопроводів «Газпрому» за його ж даними – 168 300 км, то нескладно отримати показник 33,7 аварії на рік. Якщо порівняти з усередненими даними «Укртрансгазу» за останні 5 років – 29 аварій на рік – то російський показник явно поступається українському.

Отже, і по атомно-енергетичному комплексу, і по газотранспортному Росія поступається в показниках надійності Україні. Але пропагандистськи усе продається з точністю до навпаки. Більше того, усе це пояснює системність дій російської сторони по дискредитації критично важливої енергетичної інфраструктури України з метою продемонструвати незамінність Росії, російських технологій та маршрутів для Європи, її енергетичної безпеки.

Повертаючись до атомно-енергетичної тематики, варто зазначити, що енергоблоки АЕС в Україні поступово вичерпують свій технічний ресурс і потребують модернізації, а з часом виведення з експлуатації та будівництва нових. Останнє потребує чимало часу та коштів. Тому «Енергоатом» має щільніше працювати над методами підвищення потужності для 13 функціонуючих реакторів типу ВВЕР-1000 до 110% номінального рівня. Черговий крок у цьому напрямку зроблено у березні п.р., коли було підписано меморандум про співпрацю між Westinghouse та харківським «Турбоатомом» (з підвищення потужності АЕС) та контракт з «Енергоатомом» про постачання програмного забезпечення (для системи моніторингу активної зони енергоблоку). Нескладно підрахувати, що виконання робіт з удосконалення обладнання енергоблоків дасть ефект в додаткових 1,3 ГВт потужності, що еквівалентно більш ніж одному ВВЕР 1000. Себто, без витратного будівництва, що потребувало б мільярдних коштів, можна отримати ще один додатковий енергоблок, який обійдеться максимум в кількасот мільйонів доларів. Якби цим зайнялись у 2014 році, то сьогодні мали б вже серйозний ефект, тим більше у поєднанні з введенням в експлуатацію наприкінці минулого року двох ЛЕП 750 кВ, які з'єднали Рівненську і Хмельницьку АЕС з підстанцією "Київська", що істотно збільшило надійність ОЕС України та збільшує коефіцієнт використання встановлених потужностей АЕС.

Актуалізується необхідність вибору партнера для будівництва нових енергоблоків за заміну тим, що будуть виводитися з експлуатації після вичерпання технічного ресурсу. З 15 діючих в Україні енергоблоків АЕС до 2020 року вичерпується термін проектної експлуатації восьми. Такий стан речей відповідає загальній тенденції світової атомної енергетики, де протягом поточного десятиліття майже 80% енергоблоків АЕС вичерпають свій проектний ресурс.

Цей вибір вже мав би бути зроблений. Час спливає. Продовження терміну експлуатації існуючих енергоблоків на 10-річний термін – це час, якого може не вистачити для спорудження нових від моменту прийняття рішення. Тим не менше, рівень конкуренції за нові проекти української атомної генерації зростає. На нещодавньому українсько-корейському бізнес-форумі у Києві, корейська сторона анонсувала готовність брати участь в будівництві нових АЕС в Україні. До речі, меморандум про співпрацю між КЕРСО та «Енергоатомом» був підписаний ще у 2009 році. Звісно, що фаворитом на сьогодні є Westinghouse, але це не означає, що світ клином зійшовся на цій компанії. Є й інші. Наприклад, канадська AECL з реакторами CANDU.

Енергетична безпека України за обставин зниження значущості газу та вугілля як первинних енергоресурсів, зараз більшою мірою зосереджена в надійності та стабільності функціонування ОЕС. Ядро нашої електрогенерації – АЕС. Безперебійність та ефективність атомної енергетики залежить від диверсифікації постачання палива, технологічної диверсифікації та надійного кібер-захисту. Останні дві позиції можуть бути забезпечені через програму модернізації та підвищення ефективності й безпеки АЕС. У цьому контексті слід використати розроблені спільно з Westinghouse напрацювання. Це дасть можливість Україні не тільки забезпечити свої енергетичні потреби, а й сприятиме інтеграції української енергетичної системи до європейської. Важливе значення це має для успішної реалізації амбітного проекту «Енергоміст» НАЕК «Енергоатом», що спрямований на експорт електроенергії до сусідніх країн Центральної Європи, передусім, Польщі.

Диверсифікація постачання палива має стати із символічної практичною. Протягом останніх років обсяг закупівлі свіжого ядерного палива від традиційного постачальника перевищував 90%. Westinghouse збільшила потужності свого виробництва на заводі у шведському Вестеросі й практично з наступного року зможе закривати усі потреби в паливних збірках для 13 ВВЕР-1000 на українських АЕС. Але питання не стоїть, щоб перевести усі енергоблоки на паливо від іншого виробника. Достатньо зробити їх приблизний паритет – мінімально для 6 енергоблоків. Конкуренція постачальників має зберігатися задля отримання мінімальної ціни. Останні два роки, не дивлячись на російську агресію, Україна зберігала пріоритет традиційного постачальника, маючи до того ж річний запас ядерного палива для АЕС. Зараз поточне становище вимагає зміни підходів й прийняття стратегічних рішень.

Слід також подумати над захистом критичної енергетичної інфраструктури. Особливо, там де знаходиться «енергетичне серце» України – Енергодар, а також вразливі елементи центри диспетчерського управління та технологічного зв’язку «Укренерго»,  «Енергоатому», «Укртрансгазу». Особливо, над кібер-захистом. В умовах гібридної війни це набуває особливого значення. За оцінками Центру «Стратегія ХХІ», кібер-атаки 23 грудня 2015 року були своєрідною розвідкою боєм, репетицією операції з кібер-удару по ОЕС України в певний «Час «Х», що за несприятливих обставин (пік зимового споживання в умовах низьких температур), створить ризики й для стабільної роботи АЕС. Тут давно існує простір для співпраці з Центром передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки. Поки що така співпраця обмежується лише академічним та експертним рівнем. Для цього Україні було б варто приєднатися до роботи Центру за прикладом Грузії, яка, як і Україна, в минулому на собі відчула дію «енергетичної зброї» Росії.

Звісно, для усього цього потрібна Енергетична стратегія. І це не має бути виключно галузева стратегія. Документ має враховувати низку аспектів, що виникли у зв’язку з агресією проти України, непартнерською поведінкою низки зарубіжних партнерів, неоднозначними процесами, що відбуваються на європейському просторі. Ще одна негативна тенденція – енергетика фрагментується, точніше – її фрагментують й розтягують по олігархічних імперіях, кожна з яких дбає про свою енергосамодостатність і не мислить комплексно й стратегічно в масштабах країни. За таких обставин, поняття паливно-енергетичний комплекс незабаром перестане існувати. Натомість залишаться «запчастини». Очікувати на появу документу й займатись нічогонеробленням є неприпустимим за нинішніх обставин. Зимовий період 2016-2017 наближається. Як і у минулому зимовому сезоні, основне навантаження буде на наші АЕС та ОЕС. Тому тут має бути зосереджена головна увага, а також на створенні запасів газу, ядерного палива, нафтопродуктів, вугілля. Не менш важливо в період реформування компаній енергетичного сектору зберегти керованість ними та не дозволити приватним монополіям шантажувати уряд, нав’язуючи свою тарифну політику та паразитуючи на атомній генерації. 

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», для «Главкому»