Розлоге інтерв’ю трампістського журналіста Такера Карлсона з Дугіним це не жарти. На світову арену вийшла сакральна постать для всього рашистського синедріону. Зі самих початків свого царювання Путін покладався саме на доктрину Дугіна творця цілого світогляду, обширної й структурованої парадигми руского міра.

Нічого смішного (як легковажно сприймають наші сліпці, зліплені з тіста «хіхіхаха») у тім нема, що американоплебс, вихований на суміші «Матриці» й «Термінатора», з роззявленим ротом слухатиме концептуальну, переконливу й місцями кінематографічну псевдоезотерику Дугіна про загибель лібералізму, тупиковість ідеології індивідуалізму, протиприродність гендеру, загрозу нейромереж і штучного інтелекту, деградацію Людини і одвічну силу таких колективних ідентичностей, як імперія й традиціоналістська держава.

Російський фашист поданий як вишуканий гіперсимволіст, адепт містичного православія, адвокат виправданого насильства, який уміло парує батюшкіне кадило з балістичною ракетою і пронизує ідею руского міра есхатологією «вищої цілі», квазіметафізикою і єретичним символізмом.

Випускаючи свого ідеолога у світовий медія-простір, кремль ставить на кін дієздатність руского міра як такого. Це свавільно розв’язує руки. Це заявка на максимально жорсткий ендшпіль.

Столтенберг: Україна на невідворотному шляху до вступу у НАТО. Домовленості про вступ України до Альянсу цим літом на саміті у Вашингтоні не очікується.

...Цей день колись обов'язково настане. Аби Україна стала членом НАТО, необхідно, щоб всі 32 члени дали свою згоду. Але такого рішення не вдасться досягнути на саміті у липні.

Спецпомічник Байдена Томас Райт: «Україну не приймуть до НАТО ні зараз, ані у наступні кілька років».

Постпред США при НАТО Джуліан Сміт: На саміт буде запрошено Зеленського, оскільки тема України буде ключовою. «Буде можливість вітати Зеленського у Вашингтоні, щоб стати разом із тридцятьма двома іншими лідерами, зімкнути з ним руки і зробити так, щоб Москва зрозуміла одне союзники по НАТО нікуди не підуть. НАТО лишиться з Києвом так довго, як буде треба».

Загалом долучення України до НАТО невідворотнє просто воно поки не на часі. З багатьох причин і через позицію США, Німеччини, Словаччини та Угорщини. І через світову геополітичну кон'юнктуру. І через тільки розпочате нарощування оборонних видатків і оборонних систем країн НАТО.

Україна стане членом НАТО тоді і тільки тоді, коли це буде питанням виживання для Європи. І тоді вже не знадобляться жодні формальності, виконання жодних умов бо Україна буде гарантом безпеки всієї Європи. Звісно, якщо Україна на той момент ще існуватиме як держава.

Важлива теза Столтенберга: потреби України пріоритетніші за потреби національної безпеки країн ЄС. «Між допомогою Києву і власним озброєнням слід обирати Україну».

Отже, як бачимо, рішення вже прийнято, як і визначений період приєднання: не тепер, коли це потрібно нам, а тоді, як це буде потрібно країнам НАТО. Той же принцип поступових кроків, що його дотримується понад 2 роки Байден.

Все буде але у тому темпі, який визначають Брюссель і Вашингтон, а не у тому, який диктує об'єктивна реальність. Нехай потім і озвучують шкодування та визнання помилок.

Висновок: наше виживання залежить передусім від нас. Можливо нас врятують і звільнять, якщо ми впадемо. Але скількох мільйонів життів нам це коштуватиме? Тому краще все ж знайти способи втриматись на ногах до моменту, коли НАТО визначить, що настав час повноцінно стати поряд.

Кабмін і далі планує свій «експеримент» готується до розгляду клон скандальної містобудівної реформи (законопроєкт 5655). Про це свідчить інтенсивна медіакампанія.

Віцепрем’єр Олександр Кубраков каже, що з боку місцевої влади є порушення під час видачі містобудівних умов та обмежень, дозволів та сертифікатів. А авторка розкритикованого Європарламентом та Єврокомісією проєкту 5655 голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк, заявляє про «нищівну корупцію» і загрозу перетворення відбудови на «корупційний бам», бо для органів місцевої влади це «священний грааль, бездонне корупційне дно». Виправити ситуацію нібито можна, якщо дати Держінспекції архітектури та містобудування повноваженнями контролювати видачу містобудівних умов, як це передбачає… так потрібний Кубракову і Шуляк урядовий «експеримент».

Насправді чинне законодавство тут дає всі інструменти для держнагляду за законністю дій органів місцевого самоврядування. Але останні чотири роки він не здійснюється. І саме така ситуація і дає можливість цим політикам у публічному полі використовувати існування корупції на місцях як обґрунтування необхідності проведення «реформи» в інтересах будівельного лобі.

Громадська ініціатива «Голка» вирішила дослідити, чому не працює належним чином Держінспекція архітектури та містобудування.

Контролювати роботу Держінспекції має уряд через віцепрем'єра Олександра Кубракова. Про це йдеться у відповідному положенні. Окрім цього є ще й положення про Мінінфраструктури. Держінспекція може не здійснювати архбуднагляд лише за вказівкою віцепрем`єра.

При цьому він особисто несе відповідальність за стан справ у доручених сферах держуправління (ст. 45 закону «Про Кабмін»).

Якщо уряд не забезпечує тут належну роботу має бути парламентський контроль. За законом, коли мова йде про містобудування і органи місцевої влади за це відповідає парламентський комітет, який очолює авторка проєкту 5655 Олена Шуляк.

Відповідно і Кубраков, і Шуляк, які на форумах та презентаціях розповідають про корупцію на місцях не виконують своїх повноважень.

Таке посилення корупції на місцях можуть створювати свідомо. Лобісти містобудівної реформи, по суті, так взяли країну у заручники, аби розповідати про те, як потрібний урядовий «експеримент». А все, що треба робити виконувати свої повноваження.

Єдиний приклад корупції, який наводять лобісти містобудівної «реформи», це випадок з IKEA у часи Ющенка та Януковича. Тоді шведський бізнес не зміг побудувати магазин. Це при тому, що за останні два роки близько 1500 різних виконавчих органів місцевих рад розглянули майже 9 тис. заявок на видачу містобудівних умов, понад 62 тис. на видачу будівельних паспортів і близько 83 тис. щодо початку будівництва та введення в експлуатацію. Це дані Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Прозорість дозвільних процесів у будівництві мала забезпечити ця електронна система, а Держінспекція перевіряти законність рішень органів самоврядування.

Для цього існує архбуднагляд. Це антикорупційний контроль та механізм досудового вирішення спорів у сфері будівництва. Його започаткували 10 років тому для контролю за законністю дій органів самоврядування, що в процесі децентралізації отримали нові повноваження.

За законом, станом на 2019 рік, головні інспектори ДАБІ за результатами планової або позапланової перевірки мали право у разі виявлення порушень власноруч скасовувати рішення органів самоврядування та ініціювати питання про притягнення до відповідальності, а якщо порушення могло бути усунуте, то дія такого рішення зупинялася та видавався припис про усунення порушень.

Порядок проведення заходів регулює постанова Кабміну №698, де є корупціогенні фактори дискреційні повноваження.

ДАБІ мала дуже широке право власноруч ініціювати позапланові перевірки на місцях. Але у разі виявлення порушення інспектори могли вимагати хабар від зацікавлених осіб, щоб його приховати.

Для позапланової перевірки треба було «обґрунтоване звернення фізичної чи юридичної особи про порушення їхніх прав». Тому відмовляти можна було посилаючись на необґрунтованість звернення або на відсутність порушеного права, але навіть за умов ідеального звернення перевірку можна було не призначати роками. Строки не регулювалися.

Тож яка була ефективність роботи органу, який вважався чи не найбільш корумпованим у країні?

ДАБІ за 2019 рік провело понад 1000 перевірок. Були тисячі зупинених та скасованих рішень. Про це йдеться у звіті.

У середньому лише за один робочий день ДАБІ проводила майже п’ять перевірок за результатами яких зупиняла дію 13-14 рішень з порушеннями, а 5-6 незаконних рішень скасовувала. При цьому ДАБІ критикували. Громадськість звинувачувала її у корупції, бо в інтересах забудовників були відмови у проведенні перевірок. А впливові забудовники критикували за скасування документів, називаючи це спробами залякування і тиску задля отримання хабарів з «законного будівництва».

Як би там не було, але ДАБІ протягом року виявляла та усувала кілька тисяч реальних порушень на місцях. Більшість результатів перевірок чиновники місцевого рівня мовчки визнавали і не йшли до суду.

Після ліквідації ДАБІ держнагляд став повноваженнями Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ).

У Держінспекцію мали б ретельно відібрати за конкурсом кваліфікованих працівників з нульовою толерантністю до корупції. Керував цим Семен Кривонос, який згодом очолив НАБУ.

Відбулася цифровізація галузі і почала повноцінно працювати Єдина державна електронна система в сфері будівництва. Тобто тепер можна он-лайн перевірити законність усіх відмов, а всі порушення строків місцевими чиновниками виявляються взагалі за пару хвилин. До речі, це саме ті порушення прав забудовників, на яких роблять акценти Кубраков і Шуляк.

І тут треба порівняти показники корумпованої ДАБІ і новоствореної «прозорої, як скло» Держінспекції.

З вересня 2021 року до червня 2023 року провели сім планових і чотири позапланові заходи нагляду, що охоплює лише 2% повідомлень щодо порушень у сфері містобудівної діяльності, які надійшли до Держінспекції. Про це йдеться у звіті Рахункової палати.

Тобто, новий орган за рік роботи проводить менше перевірок та виявляє менше порушень на місцях, ніж стара корумпована ДАБІ виявляла лише за два робочі дні (!). При цьому, Інспекція визнає необґрунтованими 98% всіх звернень про порушення, тим самим встановлюючи, що у 49 випадках із 50 повідомлення про порушення не відповідають дійсності і порушень насправді немає.

Твердження Кубракова і Шуляк про «професійність і принциповість ДІАМ» і про «шалену корупцію місцевого самоврядування» є взаємовиключними. Держінспекція є саме тим спецорганом держвлади, що встановлює факти порушення законодавства місцевими чиновниками. Якщо якість роботи Інспекції не ставлять під сумнів, а вона на десятки тисяч рішень у рік бачить лише одиничні порушення, то офіційно для держави ніякої корупції на рівні самоврядування не існує.

Ось тільки у реальності ця корупція є, але Держінспекція закриває на неї очі. Професіоналізм і принциповість Інспекції фейк, що є складовою міфу про успішність реформи містобудування. У частині контролю за діями самоврядування, Держінспекція працює в сотню разів гірше, ніж старе корумповане ДАБІ. І тепер на час «експерименту» Держінспекції хочуть віддати повноваження, які зараз виконують органи самоврядування.

За таких умов відсутні звіти щодо реальної ситуації з корупцією на місцях держава немає жодної об’єктивної інформації про це і всі реформи проводяться наосліп.

Але погана робота ДІАМ це вершина айсберга. До цього система доходила поступово протягом кількох років. Навіть Рахункова палата у своєму звіті називає кілька причин провалу у здійсненні нагляду, серед яких обмеження під час воєнного стану та неефективні управлінські рішення спочатку Мінрегіону, а потім Мінінфраструктури.

Як у процесі реформи знищувалася система державного архітектурно-будівельного нагляду?

Першим ударом по системі архбуднагляду був у 2019 році закон «… щодо удосконалення порядку надання адмінпослуг у сфері будівництва та створення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва».

З одного боку, він передбачав створення електронної системи, що мало суттєво покращити систему нагляду. Проте, він одночасно позбавляв інспекторів нагляду права на самостійне скасування рішень, прийнятих з порушеннями. За новими вимогами, у разі виявлення порушення слід звертатися до суду, і лише у разі набрання сили рішенням суду про скасування рішення, винні посадовці на місцях могли бути притягнені до відповідальності.

Тому архбуднагляд повністю втратив сенс, як механізм досудового вирішення спорів та захисту забудовників від свавілля місцевих чиновників. Якщо раніше проблему із затягуванням надання послуги чи незаконною відмовою можна було вирішити через ДАБІ за тижні, то за новими правилами залишилось лише два шляхи або хабар, або місяці чи роки судів.

Зазначені зміни набрали чинності із затримкою у шість місяців, і старому ДАБІ не довелося здійснювати нагляд за новими правилами.

Основним автором цього закону була Олена Шуляк, яка тепер називає величезною проблемою діючого законодавства створену за її участі проблему із відсутністю органу оскаржень.

Наступним кроком стало виїзне засідання Кабміну 13 березня 2020 року за особистої участі Володимира Зеленського, на якому проголосили ліквідацію корумпованого ДАБІ.

ДАБІ ще півтора року продовжувала видавати дозволи на всі будівництва у тому числі і незаконні, але постановою уряду №219 затвердили нове Положення, яким Інспекцію позбавили права на здійснення архбуднагляду, а ніякому іншому органу це повноваження не передали.

Наступні півтора року був розквіт корупції на місцях, адже Кабмін повністю заборонив перевірки. По суті, в присутності президента України, антикорупційні заходи нагляду було оголошеного нічим іншим, як корупцією з боку ДАБІ.

Далі з 2021 року нагляд почала (не)здійснювати новостворена ДІАМ.

До початку повномасштабного вторгнення Інспекція тут нічого не робила. А після нього виправдовувалася обмеженням на перевірки, які встановив уряд (постанова № 303).

Внаслідок цього, перевірки в порядку архбуднагляду, які стара «корумпована ДАБІ» здійснювала по п’ять на день, перетворилися у настільки рідкісну та унікальну річ, що Мінінфраструктури нещодавно у чотирьох новинах на сайті висвітлювало перебіг лише однієї перевірки законності надання Містобудівні умови та обмеження на будівництво у Києві поряд із Солом’янським парком. Це були двічі анонси початку перевірки, опис перевірки та повідомлення про звернення до суду.

1. Поспіхом припиняючи «планові та позапланові заходи держнагляду (контролю)», Кабмін міг не усвідомлювати, що забороняє і перевірку законності дій органів самоврядування і наносить шкоду економіці. Але те, що ця помилка за понад два роки не виправлена, говорить про свідому підтримку урядом корупції на місцях.
2. Уряд повністю заборонив лише планові заходи, але за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини тощо, перевірки архбуднагляду дозволені за рішенням Мінінфраструктури. Голова Мінінфраструктури Кубраков публічно заявляє про критичність порушень законодавства органами самоврядування, тож, вочевидь, наявна загроза негативного впливу і підстави для дозволу ДІАМ здійснювати всі необхідні перевірки у порядку нагляду.
3. Відповідно до вже згаданого Порядку 698, ДІАМ окрім планових та позапланових заходів має здійснювати ще камеральні та документальні перевірки, які жодним чином наразі необмежені. Тому ДІАМ зобов’язана забезпечувати на основі записів в електронній системі перевірки дотримання строків надання адмінпослуг та законності рішень органів самоврядування про видачу чи відмову у видачі Містобудівні умови та обмеження та дозвільних документів. А у разі виявлення ознак порушень, ДІАМ зобов’язана звертатися до Мінінфраструктури для отримання дозволу вже на проведення позапланової перевірки.

Таким чином, встановлене Кабміном обмеження на перевірки жодним чином не заважає Інспекції ефективно боротися з проявами корупції на місцях.

«Я робив щось гірше я робив помилки!»
Наполеон Бонапарт

«Ну і що, що я обіцяв, я ж не зробив»
Віктор Черномирдін, російський політик

«Чує моє серце, що ми напередодні грандіозного шухеру».
Попандопуло, кіноперсонаж

Україна подала заявку до Ради Європи про часткове призупинення дії у країні деяких пунктів Європейської конвенції з прав і свобод людини у зв'язку з воєнним станом. Йдеться, зокрема, про скасування права розпоряджатися своїм майном. А ще обмежувати свободу пересування громадян, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів…

Чи така заявка була подана у лютому-березні 2022 року? Чому напередодні завершення п’ятирічної президентської каденції оприлюднено цей доволі контроверсійний документ? Мимоволі постає запитання: а нормально провести мобілізацію слабо?

Саме на часі почути вичерпні відповіді на драстичні питання: коли Верховний головнокомандувач разом з міністром оборони і Головнокомандувачем ЗСУ звернуться до народу і скажуть йому гірку правду, що Українська держава перебуває у вкрай загрозливій ситуації? коли наважаться сказати, що нам потрібна не лише зброя, не тільки фінанси, але й люди, які воюватимуть цією зброєю? чи знайдуть у собі мужність пообіцяти, що передусім їхні родичі, друзі, близькі знайомі вже завтра вирушать до ТЦК і стануть прикладом для тисяч українців, які не наважуються стати на захист Вітчизни?

Лист Андрія Сибіги і заявка до Ради Європи не зарадять проблемі призову на військову службу. На тлі перманентних корупційних скандалів у державному масштабі складається враження, що влада не хоче воювати, не хоче в ЄС, натомість готується до сепаратних перемовин. Тим часом непрозоро просувається судова реформа, реформа правоохоронної системи, зокрема СБУ...

Ухвалений Верховною Радою закон про мобілізацію нагадує волюнтаристський намір перетворити України у своєрідний концтабір, де не буде місця вмотивованим захисникам-патріотам. Закон має бути не про «відлов» так званих ухилянтів, а про мобілізацію всієї державної системи, всієї економіки держави. Мобілізацію передусім слід починати з системи влади, з держапарату.

У Великій Британії ухилянтів не було. Діти членів королівської сім’ї брали участь у світових війнах. Служба в армії завжди була традицією для членів британської королівської родини. Так, під час Другої світової війни принцеса Елізабет навчалася на водія та механіка. У нинішньому столітті принц Вільям завершив кар'єру льотчика у Королівських військово-повітряних силах. Його брат, принц Гаррі, служив в Афганістані військовим льотчиком.

Ще кілька цікавих прикладів. Майбутня королева Швеції кронпринцеса Вікторія три тижні проходила навчання у Міжнародному центрі збройних сил Швеції. А майбутня королева Данії Маргрете у 1958-1970 роках була рекрутом жіночого відділення Повітряної ескадрильї, де вивчала військову справу. Тепер вона верховний головнокомандувач Збройних Сил. Донька короля Бельгії Філіпа та королеви Матильди у 2020 році розпочала навчання у Королівській військовій школі.

23-літня принцеса Сальма бінт Абдалла, молодша донька короля Йорданії Абдалли II, закінчила Королівську військово-повітряну академію у Великобританії, де свого часу навчались її батько і старший брат. Вважає, що принцесою буде згодом, коли виросте…

Не було ухилянтів у Фінляндії часів Карла Густава Маннергейма. В Ізраїлі представники політичних еліт, їхні діти першими стають до лав збройних сил. Сини Богдана Хмельницького хоробро боронили Україну від ворогів.

Чи всі діти української «еліти» є мужніми, моральним і патріотичним? Чи всі вони є прикладом патріотичного служіння Батьківщині?

Інформація до роздумів. В Україні налічується 156 тисяч військових пенсіонерів, 150 тисяч поліцейських, десятки тисяч інвалідів од МВС-СБУ-прокуратури…

Після злощасного листа за підписом першого заступника міністра закордонних справ Андрія Сибіги до консульських установ України щодо тимчасового обмеження консульських послуг буде складно говорити про єдність нашого суспільства. Бо вже йдеться про «українців тут» і «українців там» 650 тис. чоловіків, які правдами й неправдами опинились за межами України. Але це окрема тема. Інша історія.

Мусимо добре затямити: минулого більше немає. Майбутнє залежить не тільки від нас. Потрібні пасіонарії. А їх критично бракує.

Донцов писав про свинопасів пасивних людей, які дбають виключно про власні інтереси. Для «найкращих» людей державні інтереси були пріоритетними. Частка свинопасів звикло перемагала. У сучасному українському соціумі вона домінує. На жаль.

Всесвітньо відомий український економіст Михайло Туган-Барановський наголошував: «Не треба забувати, що більшість, народна маса, по самій суті справи складається з людей середнього рівня, звичайних; історією ж посувають нечисленні проводирі людськости, люди з виключним хистом, герої думки й волі».

Справді. Поняття «народ» фікція. Народ це передусім біологічна популяція. Причому популяція неоднорідна гетерогенна (гомогенними, однорідними бувають лише мікроби). Це вкрай диференційована маса, яка доволі легко піддається цілеспрямованій інформаційній обробці.

Психологічне підґрунтя цього безперечного факту чудово описав Анатоль Франс в «Острові пінгвінів»: «Звичайно, у те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в’язок сіна, всі повірили зразу, не завагавшись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити… Всім хотілося, щоб Піро був винен, а чого хочеться, в те й віриться… Пінгвінська юрба не відала сумнівів; вона повірила, що Піро винний, і ця віра зразу стала одною з найбільших національних святинь, одною з головних заповідей патріотизму... Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів обвинувачення, бо не могли про них дізнатись, а дізнатися про них вони не могли, бо їх не існувало. Провина Піро була незаперечна, бо й заперечувати не було чого. І тому Греток, мов справжній митець, із цілком законною гордістю сказав якось генералові Пантеру: «Ця справа шедевр: її зроблено з нічого». Як і справу полковника Романа Червінського…

Попри війну, чимало «слуг народу» разом із частиною суспільства не розуміють, навіщо українцям цінності Заходу, для чого Україні потрібна культура західного світу. Недостатньо гучно декларувати, що передусім має змінюватись саме суспільство, що слід знищувати у собі совєтськість і похідні від неї хамство, патерналізм, інфантилізм, безкультур’я, пристосуванство, байдужість, фаталізм, покірність, аморальність, корупцію, захланство, продажність. Потрібні позитивні приклади з боку влади.

Якщо відчайдушно воюємо проти ворога, то маємо воювати проти нього спільно. Влада і народ мають бути єдині. Як ніколи. У противному разі кажемо один одному «бувай» і розходимося. Але про такий сценарій навіть думати не маємо права застерігає драматична і трагічна історії українського державотворення.

Робімо висновки. Часу залишилось надто мало.

Росія звертається до низькотехнологічних рішень для протидії українським безпілотникам.

• Російська оборонно-промислова база рухається повільніше за українську, і обмежена жорсткою структурою закупівель.
• Враховуючи це, а також швидкі темпи розробок українських безпілотників, РФ вирішила застосувати кілька низькотехнологічних нетрадиційних методів протидії українським БПЛА.
• Це великі металеві сітки, які можуть повністю огородити будівлю і підтримуються швартовними тросами, закріпленими на металевих кілках у землі.
• Хоча ці сітки не такі передові, як системи радіоелектронної боротьби, вони виявилися ефективними.
• В умовах дефіциту засобів ППО у Росії, здатних захистити кожну потенційну ціль, і неефективності багатьох існуючих систем проти українських безпілотників, ці сітки стали безцінними.

Європейські банки заплатили РФ вчетверо більше податків, ніж до повномасштабного вторгнення в Україну.

• Найбільші європейські банки, які продовжують працювати у Росії, заплатили у 2023 році більше 800 млн євро податків до російського бюджету. Це вчетверо більше, ніж до повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
• Європейські банки Raiffeisen Bank International, Unicredit, ING, Commerzbank, Deutsche Bank, Intesa Sanpaolo та OTP у 2023 році повідомили, що їхній сукупний прибуток перевищив €3 млрд. Це втричі більше, ніж у 2021 році.
• Через стрибок прибутковості банки заплатили близько €800 млн податків порівняно з €200 млн 2021-го.
• Високий прибуток західних банків РФ говорить про те, як іноземні компанії, які продовжують працювати у Росії, допомагають їй підтримувати фінансову стабільність на тлі санкцій.
• Більше половини податкових виплат припало на Raiffeisen Bank International. Група Raiffeisen Bank International раніше повідомляла про плани щодо скорочення російського бізнесу. Deutsche Bank, OTP та Commerzbank скоротили свою присутність у Росії. Intesa знаходиться на стадії продажу бізнесу.
• Американські банки не включалися до підрахунків Financial Times, оскільки вони не розкривають свої результати саме у Росії у звітності. Зазначається, що Citigroup, за даними Київської школи економіки, виплатив у Росії $53 млн і став четвертим за величиною платником податків серед західних банків. JPMorgan заплатив $6,8 млн.
• Крім того, іноземні банки виграли не лише від підвищення процентної ставки, а й від західних санкцій щодо російських банків.
• Російські кредитні організації втратили доступу до міжнародних платіжних систем, що підвищило привабливість західних банків.

Китайські фірми йдуть у «підпілля» через платежі з РФ.

• Для здійснення платежів за свої товари деякі компанії у Китаї розглядають можливість використання валютних брокерів, які діють уздовж кордону Китаю з Росією.
• «Оскільки великі банки Китаю відмовляються від фінансування транзакцій, пов’язаних з Росією, деякі китайські компанії звертаються до невеликих банків на кордоні та підпільних каналів фінансування, таких як грошові брокери навіть використовуючи заборонену криптовалюту», повідомили Reuters джерела.
• Інші повністю пішли з російського ринку.
• Компанії не можуть належним чином вести бізнес, використовуючи офіційні канали, оскільки великим банкам тепер потрібні місяці, а не дні, щоб провести платежі з Росії.
• Великі державні банки стурбовані можливими санкціями США щодо російських транзакцій і посилюють перевірку пов’язаних з Росією компаній, щоб запобігти ризику санкцій.

Байден готовий потроїти тарифи на імпорт сталі та алюмінію з Китаю.

• Байден закликав торговельного представника США Кетрін Тай «розглянути можливість потроїти» існуючу 7,5% тарифну ставку на китайську сталь і алюміній.
• Він звинуватив Пекін у «великому» субсидуванні китайських сталеливарних компаній, які продають свою продукцію на світових ринках за «несправедливо низькими» цінами.
• На Китай припадає майже половина світового виробництва сталі.
• Китай був сьомим за величиною експортером сталі до Сполучених Штатів у 2023 році із загальним обсягом поставок усієї сталевої продукції 598 000 нетто.

Євросоюз ще до кінця весни може затвердити 14-й пакет санкцій проти Росії.

• Перш за все обмеження мають на меті зменшити можливості РФ обходити вже запроваджені обмеження.
• Але також дискусії ведуться навколо заборони імпорту російського скрапленого газу, який з 2022-го приніс РФ понад €30 млрд.
• Раніше Європарламент затвердив правила, які дозволяють державам-членам Євросоюзу самостійно забороняти російським та білоруським компаніям бронювати потужності газової інфраструктури.
• Також санкції мають вдарити по «тіньовому флоту» Росії, який допомагає їй обходити нафтові санкції.

Італія не виступатиме проти заборони на російський СПГ.

• Італія звільнилася від російського природного газу і не матиме проблем із запропонованим пакетом санкцій ЄС щодо скрапленого природного газу (СПГ), який розглядає Європейська комісія, заявив міністр енергетики Італії Гілберто Пікетто Фратін.
• Італія була однією з країн, яка найбільше залежала від російського газу під час тотального вторгнення Москви в Україну у 2022 році.
• Але вона була надзвичайно спритною у диверсифікації поставок завдяки трубопроводу з Алжиру та збільшенню можливостей імпорту СПГ.
• «Ми диверсифікували поставки; у нас є різні джерела, і у нас є регазифікаційні термінали, тому у нас є достатньо пропозицій, щоб бути спокійними», сказав міністр.
• За офіційними даними, поставки з Росії становили менше 5 відсотків загального імпорту газу в Італію минулого року, порівняно з 43 відсотками у 2020 році.

Італійско-російська торгова палата призупинила оплату російськими рублями.

• Італійсько-російська торгова палата (ІРТП) призупинила роботу системи, за допомогою якої російські компанії могли купувати італійські товари за рублі.
• Рішення пов'язане із побоюваннями влади можливого обходу санкцій через цей механізм.
• Палата почала проводити операції в тестовому режимі з лютого, проте комітет фінансової безпеки Італії повідомив, що не рекомендує цю схему. У відомстві висловили побоювання, що розроблений механізм може допомогти в обході санкцій.

Німеччина виступає проти того, щоб вилучати заморожені активи РФ на відновлення і військову підтримку України.

• Німеччина побоюється провокацій нових позовів проти німців за злочини Другої світової війни, якщо активи РФ вилучать, а не залишать замороженими.
• Берлін вважає, що активи Росії потрібно залишити недоторканними, щоб їх можна було використати як важіль у будь-яких переговорах для закінчення війни і спонукання РФ до поступок частини захоплених українських територій.
• Ще одним мотивом відмови Берліна від арешту активів може бути те, що він захищає німецькі компанії, які все ще працюють у Росії, від заходів у відповідь.
• Країни G7 дедалі більше схиляються до передачі частини російських активів Україні. Однак позиція Німеччини може стати на заваді.

Естонія з травня обмежує роботу одного КПП на кордоні із Росією.

• З 1 травня прикордонний перехід «Нарва-1 Івангород» перейде з цілодобового режиму роботи на скорочений: з 7:00 ранку до 23:00 години вечора.
• Водночас міністр фінансів Естонії Март Вирклаев запропонував скоротити режим роботи також на ПП «Койдула» і не вести обслуговування вночі.
• На кордоні Естонії та РФ функціонують п’ять КПП, «Койдула», що межує із Псковською областю Росії, призначений для автомобільного руху.

Для початку те, що наші авіатори у суботу 27 квітня збили над Одесою ворожий «Орлан-10», використовуючи поршневий Як-52. Це насправді дуже цікава новація, подібне можна спробувати і для збиття «Шахедів» над тиловими районами (і цілком можливо, що подібне таки спробують). Тим більш, що в історії воєн після Другої світової були випадки, коли для військових завдань використовували навіть поршневі Ан-2.

Про всяк випадок, треба нагадати справді, бразильські літаки Super Tucano нам би для будь-чого ідеально підійшли, але проблема у тому, що сама Бразилія нам нічого не хоче продавати через свою лояльність Росії.

Ще із важливого що наші дрони накрили аеродром «Морозовск», звідки злітали ворожі бомбардувальники бити по нашій передовій.

Спочатку вважалось, що українські БПЛА влучили «лише» по ангару з модулями УМПК, які роблять російські бомби керованими. Однак зараз уже з’явились перші супутникові знімки з того летовища, і там масштаб руйнувань значно масштабніше. Можливо, навіть зачепили один чи кілька літаків.

Крім того, російські ресурси заявляли про результативну ракетну атаку ЗСУ по системах ППО на мисі Тарханкут у тимчасово окупованому Криму.

Тут можна одразу переходити до головного навіть російські окупанти уже розуміють, що далекобійна зброя у розпорядженні наших військ перетворює Крим поступово на «зону закритого доступу» для ворога.

Із того, що наразі відомо за напрямками по фронту:

Головнокомандувач ЗСУ Сирський підтвердив, що на даний момент наші війська відійшли західніше Бердичів. Однак на даний момент бої за саме Очеретине тривають.

Ворог поновив атаки у районі Часового Яру, але тут треба ще раз наголосити на тому, що російські нападники хочуть отримати успіх по всій ширині цієї ділянки ворога, а наші військові активно працюють над тим, щоб не дати ворогу реалізувати цей намір.

Було офіційно підтверджено, що наші війська відійшли західніше Новомихайлівки. Але тут варто наголосити, що бійці ЗСУ майже три місяці ефективно стримували у цьому районі росіян, котрі тут втратили кількасот одиниць техніки, не кажучи вже про число піхоти.

Ось тут Сили оборони України мають тактичні успіхи у районах Синьківки та Серебрянського лісництва відповідно.

На Херсонському напрямку наші війська просунулись у районі Велетенського та встановили контроль над островом Нестрига. Ймовірно, ці дії далі розвиватимуться на розширення присутності наших військ на Лівобережжі Херсонщини.

У травні Путін планує відвідати Китайську Народну Республіку. Російському диктатору критично потрібна нова допомога від Пекіну. Адже зростаюча економічна та дипломатична ізоляція Росії через її війну з Україною, зробила її залежною від Китаю. Її колишнього суперника за лідерство у комуністичному блоці під час холодної війни, а тепер політичного патрона Російської Федерації.

Москва подає цей майбутній візит, як стратегічний крок, що сигналізує про зміну глобальних альянсів, де вісь Китай-Росія розглядається, як протидія альянсу Сполучені Штати-Європа. А оскільки КНР готується воювати з Тайванем, то наслідки війни Росії в Україні там розглядають у світлі можливостей підкорити силою Китайську Республіку (Тайвань).

Випрошуючи більше зброї у Китаю, Північної Кореї та Ірану, агресор Путін виступає у ролі мілітариста-жебрака, який не здатен відмовитися від своєї агресії, проте одночасно не має змоги її самостійно продовжувати. Нова вісь зла об’єднує свої зусилля, і для Китаю важливо, щоб його васал Путін діяв у руслі визначених для Росії рамок геополітичної поведінки.

Маніакальна одержимість Путіна знищенням державності України, вже призвела до приєднання нових держав, Швеції та Фінляндії, до блоку НАТО. Але прагнучи завоювати чужі землі, у Кремлі продовжують закривати очі, що Російська Федерація має сьогодні серйозну проблему демографічного дефіциту. Як і на те, що на новій китайській мапі 2023 року, численні російські землі показані у складі Китайської Народної Республіки. Та Росія не порушує мовчання щодо цієї карти Китаю, де зафіксовані претензії на її території.

Аналізуючи війну Росії в Україні, часто залишають поза увагою китайський фактор у цій війні. Як і те, що двічі після завершення Олімпіад, у 2014 і 2022 роках, лідер Китаю Сі Цзіньпін давав добро на вторгнення Російської Федерації в Україну. І якби Китайська Народна Республіка не допомагала Росії, то був би шанс, що російсько-українська війна вже до кінця 2024 року могла б завершитися поразкою Москви та виведенням її військ з усіх українських територій. Проте позиція Пекіну щодо України стабільно залишається проросійською, а сам Сі Цзіньпін й досі переконаний, що Російська Федерація має перемогти.

Як відомо, Путін дуже боїться повторити долю Муаммара Каддафі. І вже зараз очевидно, що він чіплятиметься за свою владу до останнього, думаючи, що цим він відтягує участь лівійського диктатора. Свого часу Каддафі не скористався пропозиціями кількох арабських країн надати йому політичний притулок. Це закінчилося для нього трагічним чином.

Зараз, за багатьма показниками подій в Кремлі та навколо нього, стає очевидним, що російський диктатор починає втрачати контроль над країною, владу в якій він узурпував вже більш як 25 років тому. Так коли генерали, поки що, лояльні до Путіна, то не можна виключати того, що молоді полковники не захочуть розділити з ним наслідки поразки у цій війні, і нарешті наважаться діяти на випередження.

Адже для більшості російських еліт Путін давно вже перестав бути символом стабільності та гарантування для них матеріального добробуту. Тепер він перетворився на проблему для політичного істеблішменту, військових та представників силових структур. Адже за всі скоєні злочини терористичних військ Росії в Україні доведеться відповідати. І лише ті, хто у той, чи інший спосіб зможуть усунути деспота від влади, матимуть шанс отримати індульгенції. Проте за це право доведеться ще поборотися.

Поведінка Путіна в останній час вказує на те, що він інтуїтивно розуміє, яка небезпека нависла над ним. Адже замість продовження свого правління у Російській Федерації, він може неочікувано отримати швидке прискорення подій. Коли представники його найближчого оточення, так званого внутрішнього кола, остаточно вирішать, що своя сорочка їм ближче до тіла, і тому його перебування на найвищій посаді в Росії, становить для них велику небезпеку.

У такому разі, тут проглядається розвиток подій дуже схожий на варіант з Ніколає Чаушеску. Коли побачивши, що румунське суспільство вибухнуло протестами, подільники тирана вирішили погасити народне повстання ліквідувавши Ніколає і Єлєну Чаушеску. Очевидно, що такий варіант подій не влаштовує узурпатора, і навряд чи він готовий пройти його до кінця.

Щоб там не віщали з путінських телеекранів російські пропагандисти, головні кремлівські очільники вже починають розуміти, що наближається початок агонії режиму, і відвернути його вони вже не у змозі. Але щоб максимально відтягнути момент відповідальності за усі свої скоєні злочини, вони продовжуватимуть свою програшну криваву гру, сподіваючись, як колись їхній кумир Гітлер, на якесь чудо. Та ніякого такого чуда для них не передбачається і не буде.

За такої критичної для Росії ситуації, коли вона все ближче наближається до колапсу, Сі Цзіньпін, якщо хоче відвернути остаточний крах Путіна і його злочинної камарильї, міг би припинити війну Росії в Україні. Але чи захоче, це вже інше питання. Китайська Народна Республіка вже і так багато економічно втратила від російсько-української війни, а очікування, що Москва буде спроможною змінити наявний світовий порядок, не мають під собою жодних підстав.

Теоретично можна розглядати багато можливих варіантів китайської допомоги Путіну. Одним із реальних міг би стати той, яким свого часу не скористався Муаммар Каддафі, відмовитися добровільно від влади та покинути свою країну.

Пекін міг би, звісно, узгодивши це зі Сполученими Штатами та Євросоюзом, запропонувати Путіну і частині його найближчого оточення, надання політичного притулку у Китаї. Виділивши для цього окрему закриту територію і поселивши усіх путіністів компактно в одному місці.

Скоріше за все, таку закриту територію варто організовувати не у Пекіні, Шанхаї або Гонконзі. Там для політичних біженців з Російської Федерації може бути не дуже безпечно. Проте є можливість виділити закрите місце в автономному районі на Півночі Китаю Внутрішній Монголії, розмістити там Путіна, Шойгу, Лаврова, Матвієнко, Патрушева, Наришкіна, Медвєдєва, Собяніна, Герасімова, Кудріна. А також Кірієнко, Пєскова, Володіна, Суркова, Бортнікова, Золотова, Іванова, Юрьева, Менщікова, Мінаєва.

А головні пропагандисти ідеологічного фронту Симоньян, Соловйов, Скабєєва, Попов, Шейнін, Кісельов і Кеосаян будуть цих вигнанців переконувати по внутрішньому телебаченню, що не все так і погано, адже їх могли повісити, а тут, у Китаї, вони почуваються у повній безпеці.

Зараз настає фуркаційний момент. Аналізуючи ті розрізнені дані, які доходять до нас з Московщини, можна зробити висновок, що інавгурація Путіна, котра запланована на 7 травня, може й не відбутися. Багато фактів вказують на те, що у Кремлі готується державний переворот. Чи вдасться його здійснити, то вже інша справа.

Однак, якщо Сі Цзіньпін не хоче, щоб Путін повторив долю Муаммара Каддафі, чи Ніколає Чаушеску, то він мав би надати йому ще до 7 травня політичний притулок.

У Пекіні люблять часто повторювати, що російсько-українську війну потрібно закінчувати. І найкращий варіант забрати російського диктатора до Китаю. Адже, в іншому випадку, Путін продовжуватиме війну, вважаючи що у нього немає іншого виходу.

Китайський фактор у війні Росії в Україні дуже потужний. Пекін мав би зробити перший крок до миру, бо все одно у них нічого не вийде з намаганням зберегти режим свого багаторічного політичного васала Путіна.

Одна з найбільших проблем нашого часу це рівняти всіх під одну гребінку. Якщо військовий то герой, якщо виїхав в Європу то зрадник. Насправді, серед військових купа різних покидьків, які можуть втекти, вкрасти набої і вбити поліцейського на блок-посту, а серед тих хто виїхав купа тих, хто купляє машини, дрони, донатить тощо. Однак, ці полярності знищують і обезцінюють багато хорошого і правильного з обох сторін.

Жінка у Польщі кричить «Чого мій чоловік має служити, сама б...дь служи», і ми всі обурюємося цим фактом. І разом з цим відразу обезцінюємо всі ті мільйони доларів наданої допомоги нашими людьми в Європі. Ще більше важливо було, коли тисячі українців виходили на мітинги і тисли на іноземні уряди з наданням допомоги. Весною 2022 року, коли у нас практично запасів снарядів було не більше чим на 10 днів це зіграло особливу роль у переломі війни. То ж де та межа, по якій можна судити?

Для мене цією межею є різниця між участю і індульгенцією. Так, не всі можуть стати штурмовиками чи пілотами. Зрештою, не всі можуть стати військовими, хоча у ЗСУ точно знайдеться місце для кожного. Однак, абсолютно всі можуть брати участь і робити свій внесок у нашу перемогу. Повірте, вам будь-який військовий скаже, що сьогодні волонтер який привозить десятки fpv не менш цінний ніж піхотинець на позиції. Вам будь-який волонтер скаже, що людина, яка донатить не менше 10 тисяч гривень у місяць або просто 40-50% свого доходу не менш цінна, чим волонтер, який об’їжджає передову і привозить fpv. Тому знайти своє місце у війні це брати у ній участь, наближати перемогу, хай навіть не у пікселі.

Участь це про жертву, про обмеження себе у чомусь. Мій знайомий айтішник продав автомобіль, задонатив всю суму на ЗСУ, бо прийняв рішення до завершення війни відмовитись від авто. У 2022 році у нашій ініціативі «машини для фронту» одним з найактивніших водіїв була Анастасія Бурмістрова, яка щотижня брала з собою сина і відвозила автомобіль на фронт. Тому якщо кожен з нас почне у чомусь себе обмежувати і брати участь наші можливості виростуть у десятки разів. Зрештою, можливо рано чи пізно багатьом доведеться ухвалити рішення стати військовими. Не всі хто взяв до рук зброю в лютому 2022 зробили б це, якщо б орки поперли тільки на Авдіївку.

Втім, коли людина кричить «хай депутати воюють», «мені країна нічого не дала», «досить того, що я плачу податки» це про індульгенцію. Людина придумує аргумент, щоб виправдати своє боягузтво, замість того, щоб знайти своє місце у війні. Така людина не збільшує наші шанси на перемогу, і що найсмішніше не збільшує свої шанси на нормальне життя.

Коли я бачу, як радіє якийсь ухилянт, що втік в Європу я йому відверто співчуваю, бо чудово бачив життя європейських іммігрантів. Життя на задвірках бандитських районів, робота вантажника чи у полі, все життя не мати шансів на власне житло. Бути безправним у країнах, де перемагають ультраправі з антимігрантською риторикою це огидне життя. У ньому більше шансів залишитись живим, але дуже мало нормально жити.

Держави ще з часів давніх греків створюють громадяни, які беруть на себе відповідальність за участь в їх існуванні. Кожен з нас визначається сьогодні у найважчий час для нашої держави чи є він громадянином, чи ні. І це визначення буде працювати не тільки на цей момент, а й після війни, в якій так чи інакше існування нашої держави ми вже відстояли.

Щоб розкритикувати ідею, треба зробити з неї карикатуру, потім легко висміяти. Приблизно так критикують ідею розвалу російської імперії. Тому вирішив написати про кілька типових міфів:

• Ні, Росія не розвалиться швидко. Процес послаблення «скрєпів» відбувається досить повільно, особливо з огляду на те, що основна «скрєпа» це гроші, а Росія поки може обходити значну частину санкцій. І навіть після цього строкату країну триматиме інерція, тож потрібен буде якийсь триґер на кшталт Пригожин 2.0.
• Ні, розвал Росії не станеться сам собою. Для цього потрібні систематичні зусилля з нашого боку, передусім на фронті, але не тільки. Україна має стати осердям боротьби корінних поневолених народів РФ за свободу й незалежність. А також співавтором нової системи колективної безпеки в Європі.
• Ні, йдеться не лише про національні республіки. Чимало нових незалежних держав не матимуть етнічної основи, їхнім ґрунтом стане сильний регіоналізм, на кшталт Інґрії чи Сибіру. Сибір за своєю моделлю колонізації ближче до Австралії, ніж до Татарстану. Але етнічні республіки стануть зразком для інших.
• Ні, це не буде надто схоже на 1991 рік. Інша комбінація факторів породжує іншу траєкторію розвитку. Передусім розпад на 30-40 не дуже визначених частин не може статися, так само як розпад на 15 чітко визначених. Не буде сильних лідерів процесу на кшталт тодішніх РСФСР чи УРСР. Будуть і певні ознаки 1917.
• Ні, не нові національно-демократичні лідери стануть першими президентами. Ключову роль у розвалі імперії відіграватимуть нинішні путінські регіональні еліти достоту як у 1991 році комуністи. Але національно-визвольні рухи надзвичайно важливі, вони дають картинку майбутнього, і вони візьмуть свої плюс-мінус 15% на перших вільних парламентських виборах.
• Ні, не всі країни підуть одним шляхом. Траєкторії будуть дуже різні у Саха (Якутії), Чеченської республіки Ічкерії, Башкортостану тощо. Власне, і у 1991 Естонія, Україна, Узбекистан пішли різними шляхами.
• Ні, не всі країни матимуть європейські цінності. Саха і Тива набагато ближче до Японії й Південної Кореї, ніж до Франції чи Литви. Але Японія й Південна Корея демократичні економічно розвинені країни.
• Ні, не всі країни стануть демократіями, і точно не одразу. Ми йдемо цим шляхом вже більше 30 років, і ми ще не повноцінна демократія. Але у тому числі від нас залежить, хто стане союзниками нових держав, і це вплине на їхню траєкторію.

Отже, немає сенсу говорити про швидкий автоматичний розвал за лекалами 1991 року та легкий шлях до демократії й процвітання. Однак це не означає, що остання імперія світу може пережити нинішню війну.

Процес розвалу невідворотний, а його швидкість та формат залежать, у тому числі й від нас.

Розлога аналітика в Die Welt щодо нереалізованих в квітні 2022 домовленостей з Росією: чого вимагали обидві сторони і чому від угоди відмовились. На диво «наївний» (ну ж не можуть автори реально так думати?) текст із загальним змістом «може, таки варто було погоджуватись з Путіним тоді українців би вбили менше?..».

Die Welt: Російський проєкт «мирної угоди» квітня 2022 передбачав дуже жорсткі вимоги щодо скорочення оборонних озброєнь. Москва пропонувала скоротити вчетверо порівняно з пропозиціями України артилерію, вшестеро РСЗВ (і з дальністю до 40, а не до 280 км, як хотіла Україна), всемеро мінометів, вшестеро протитанкових ракет. Вимоги скорочення стосувались і ВПС: винищувачів і гелікоптерів. У військово-морських силах України мало лишитись тільки два кораблі.

І тим не менш, джерела Die Welt стверджують, що навіть за таких вимог угоду могли підписати під час особистих переговорів Путіна й Зеленського. Які так і не відбулись після додаткових вимог Москви.

Йшлось про вимогу зробити російську мову другою офіційною, скасувати обопільні санкції і відмовитись від позовів до міжнародних судів (тобто, пробачити Росії її звірства, вбитих і закатованих українців, а також всі руйнування). Плюс законодавчо заборонити Україні бути українською Україною, а українцям бути українцями через заборону «фа-му, на-му і агресивного націоналізму» (тобто, всієї нашої історії, історії російської окупації і 300-річних звірств, всієї нашої літератури і мови).

Але Die Welt заявляє, що знайшла мінімум одного члена тодішньої делегації України, котрому оце от все і обеззброєння, і знищення нації досі видається вигідною домовленістю.

«Це була найкраща оборудка, яку ми могли укласти», сказав Die Welt один з членів української делегації [в Стамбулі].

Озираючись назад, можна сказати, що тоді Україна перебувала у вигіднішому становищі на переговорах, ніж зараз. Якби військове протистояння, яке характеризується важкими втратами, вдалося закінчити приблизно через два місяці, це врятувало б життя незліченної кількості людей і позбавило б їх величезної кількості страждань.

***

Чи ця маячня власний висновок самого представника Die Welt, чи підсумок заяв того ж неназваного «одного з членів української делегації», не вказано. Але факту повної абсурдності висновку це не міняє. Бо відмова від сил оборони і від власної ідентичності однозначно означала багатомільйонні, а не стотисячні жертви вже за кілька років як це, зрештою, завжди траплялось після кожних «домовленостей з Москвою» за останні три століття.

З нашим історичним досвідом 100% однозначним, жодного випадку відхилення від одного й того самого сценарію! віри Росії не може бути ніякої і ніколи. Адже по суті угода пропонувала добровільно знищити армію, запровадити російську мову щоб через 2-3 роки Україну можна було захопити або воєнним, або навіть мирним шляхом після якісної пропагандистської обробки населення і заборони всього українського.

Жодні теоретичні «гарантії безпеки» (котрі до того ж ніхто і не рвався давати і досі не дає, тільки запевнення в певному обсязі підтримки і допомоги, якщо щось знов станеться, а це не «гарантії») від цього сценарію нас не вберегли би.

Автори Die Welt навіть знайшли в собі чесність злегка натякнути на контрпродуктивність домовленостей з Росією під якісь дуже умовні «гарантії»: «...Є підстави підозрювати, що пропозиція щодо надання гарантій безпеки Україні за погодженням з Росією вже провалилася на цьому етапі [квітня 2022]». Хоча до тверезої оцінки реалій (чи до чесного викладення ситуації все ж бути аж настільки наївним і довірливим щодо Росії нереально) Die Welt поки не дозріла. Адже підсумком розлогої аналітики все одно подали необхідність домовлятись з Росією, бо це нібито убезпечило би Україну від нового нападу: «...[Домовленості під гарантії] були б потрібні Україні, щоб убезпечити себе від Росії у майбутньому».

Отже, в Європі все ще є для кого писати такий абсурд під виглядом аналітики.

Група «Інформаційний спротив» продовжує збирати дані про втрати російських військ. Станом на 22 квітня 2024 р. у нашій базі 52,151 ім'я.

Це ті російські військовослужбовці, яких у самій Росії публічно визнали вбитими або поховали. Ще близько 600 осіб у Росії публічно визнані вбитими, але щодо них є якісь різночитання в даних (місце народження/служби/поховання).

Тобто, 52,151 осіб це мінімальні безповоротні втрати російських військ. Реальна кількість убитих у рази вища, Кремль ретельно приховує справжню кількість загиблих.

До них ще треба додати зниклих безвісти, полонених, померлих і загиблих у небойових умовах, а також осіб із наслідками важких поранень, які унеможливлюють продовження служби.

Загалом безповоротні втрати Росії ми оцінюємо в 200+ тис. осіб.

Лідери в абсолютних числах за регіонами РФ:

• Краснодарський край 2633
• Башкортостан 1856
• Свердловська область 1841
• Татарстан 1527
• Челябінська область 1505
• Пермський край 1404
• Самарська область 1397
• Бурятія 1275
• Волгоградська область 1218
• Московська область 1210.

Прогнози, про які я писав раніше, підтвердилися: через завзяття пана Хабірова Башкортостан вийшов на друге місце за кількістю визнаних у РФ втрат. У реальності цифра більша, це ті, що не можна заховати і дозволено проявити.

Варто зазначити, що розрив між Краснодарським краєм і Башкирією вельми умовний. На Кубані масово ховав зеків та інших найманців «вагнер». Ці люди народилися в одному регіоні, сиділи в іншому, а поховані там, де знайшлося місце, тому що ніким не затребувані. Зокрема, наші дані відрізняються від цифр ВПС, тому що вони сортують убитих за місцем походження. На наш погляд, це не завжди виправдано.

Якщо дивитися у відносних числах, то найменші втрати, як і раніше, в Москві, Санкт-Петербурзі, Московській області та на Кавказі: в Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Чечні та Карачаєво-Черкесії. Столиці і Кавказ це люди першого сорту в РФ.

Один москвич коштує як 6 інгушів. При тому, що москвичів 13 млн, а інгушів 520 тис. Житель Пітера коштує як півтора інгуша.

Один москвич коштує як 15 вихідців із Башкортостану або 13 жителів Татарстану. Або 18 якутів. До речі, в Якутії темпи мобілізації будуть знижуватися обстановка поступово загострюється.

Люди другого сорту це жителі багатих регіонів і великих міст. Зараз ці регіони буквально купують найманців із бідних суб'єктів федерації, щоб відправити їх замість себе на смерть. Раніше я писав, що цінник зріс до 1 млн рублів за голову, хоча наприкінці 2023 року 200 тис. було цілком достатньо.

Третій сорт це основна маса регіонів європейської частини РФ, Сибіру, Уралу, Поволжя. І є території, населення яких для Кремля не значить практично нічого Тива, Бурятія тощо.

Учора-сьогодні члени оборонного комітету Держдуми РФ вступили в полеміку щодо необхідності нової хвилі «часткової мобілізації» в Росії. Це до того, що всі розповіді про надлишок добровольців у РФ явне перебільшення.

Найближчими тижнями росвійська рватимуться в м'ясні штурми всіма силами, бо з середини травня почне позначатися ефект нових пакетів допомоги від США. Їхня мета захопити й утримувати за будь-яку ціну максимум територій. Зокрема, народити якусь «перемогу» до дня «інавгурації» Путіна та 9 травня.

«За будь-яку ціну» це буквально. Втрати будуть неймовірні.

Довга війна, розтягнута у часі, оголила багато проблем. У різних регіонах. На глобальному рівні загалом, маю на увазі не/спроможність світової системи реагувати на виклики як такі.

Автократії активно використовують надбання демократичних систем, намагаючись втрутитись. Зокрема, свободу слова та конкурентність. Демократичні системи прагнуть убезпечитись, вносячи зміни у регулювання (зокрема, від дезінформаційних впливів та гібридних дій), а також трансформуючи суттєво оборонні підходи уже через прямі воєнні ризики.

В процесі цих змін виникає багато дискусій. З останнього гучного та впливового на ситуацію між демократами та республіканцями/всередині республіканців щодо виділення Україні додаткової допомоги. Чи от уже явна лінія між ЄС та НАТО щодо розподілення фінансової та оборонної ніш (маю на увазі, зокрема, створення фонду у 100 млрд, що в тому чи іншому варіанті уже прозвучало від обох обʼєднань). Є багато інших прикладів на рівні інших організацій (Вишеградської четвірки, наприклад) чи окремих країн. Є й дискусії, навіть, навколо формулювань, а не лише підходів. До наших внутрішніх, українських прикладів перейду нижче.

Демократії на те й демократії, щоб могли звучати альтернативні точки зору. У той же час, війна та ризик переваги автократій вимагає єдності.

Отже, слово «єдність», яке звучить досить часто. Що воно означає у контексті поточних та майбутніх викликів? Перш за все, у контексті війни та домінування сили як способу впливати на процеси замість міжнародного права як способу упередження та припинення агресіі та насилля. Це однаково стосується як України, так і Заходу та інших наших союзників.

Думаю, єдність сьогодні це про пріоритети та про послідовність вирішення проблем. Бо їх розуміння означає й усвідомлення тих самих ризиків не лише на загальному рівні, а на прикладному. От, скажімо, було б таке розуміння у 2008 році (війна Росії проти Грузії) і тим більше у 2014-му (анексія Криму та початок війни на Донбасі), коли уже більш ніж очевидно було, куди рухається ситуація, можливо, вдалося б уникнути великої війни у 2022 і далі, коли ми говоримо й про глобальні ризики навіть для підводних кабелів чи космосу (через розгортання там ядерної активності Росії).

З пріоритетами Захід поступово визначився в основному. А от з послідовністю лише у процесі. Це стосується як затримок з наданням допомоги Україні (що автоматично виводить проблеми на новий рівень або породжує нові), так і з таймінгом щодо конкретних процесів/рішень (наприклад, щодо членства України в НАТО). Хоча таймінг у сучасному світі не менш важлива категорія, ніж сама суть того, що відбувається/робиться.

Тепер про наше звучання/застосування слова «єдність». Дуже часто це слово ліпили і по справі, і без. Маю на увазі політичне використання. От, зокрема, дуже часто говорили про регіональну фрагментарність та необхідність єдності Заходу та Сходу країни, що дуже активно підхоплювала або ж сама вкидала Росія. Хоча між українськими регіонами як такими ніколи не було розʼєднання. Скоріше, це було на рівні окремих каст чи спільнот, які їх представляли. Оця фраза, про яку ми вже забули (і добре), що «Донбас годує Галичину» це ж якраз і було не про розʼєднання, а про егоізм умовно кажучи, капіталу над культурою чи навпаки. Це лише один з прикладів, такий найбільш наглядний та очевидний.

Війна Росії проти України в значній мірі зтерла оце напудрене у багато шарів намагання створювати розʼєднуючі підходи, з акцентом на протиставленні на рівні основ. Просто ми побачили, що є головним, а що другорядним. Але не до кінця. Бо традиційна слабкість та вразливість інституцій, а також способу комунікацій, все ж, наявна.

Тому єдність (як тоді, так і тепер, після повномасштабного вторгнення РФ), думаю, це очевидно не лише для мене це про вміння залучати усіх до участі у процесах (кожного на своєму рівні). Капітал, політики, підприємці, громадянське суспільство і тд як частини одного процесу. Коли хтось випадає (маю на увазі комунікацію), виникають прогалини. От я бачу уже декілька тем, на які під час війни якраз можна говорити, але по яким є прогалини.

Відсутність єдності для нас це не тоді, коли у когось може бути інша позиція чи бачення інших способів вирішення проблем. Це якраз нормально, навіть під час війни (бо у головному ми єдині). А коли якась ланка випадає з процесу обговорення та участі. Довга війна вимагає якраз відчуття спільності процесів/їх проживання. Тому я й звертаю увагу.

Чомусь в суспільстві все що кидає російська авіація на наші землі, то є КАБ. Слово «КАБ» вже використовують навіть офіційні особи, і це дивно, бо якраз КАБами росіяне нас майже не закидають, і цьому є причина.

КАБ це корегуєма авіабомба. Тобто це авіабомба, з невеликими крильцями, яку скидають в режимі свободного падіння. В бомбі спереду стоїть датчик, який допомогає відкорегувати падіння, завдяки невеликим крильцям. Знизу літака стоїть контейнер на якому лазерний далекомір, і після скиду бомби над цілью, ії до влучання треба підсвічувати лазером. Влучають такі бомби дуже точно, але для цього приходиться літати майже над цілью. А в наших умовах це вийде зробити один раз, у обох сторін є ППО.

Західний аналог КАБ це Paveway IV. І якщо їх нам дадуть то незрозуміло в яких ситуаціях ми їх будемо використовувати.

Повітряні сили РФ здебільшого використовують звичайні авіабомби, ФАБ-250-1500, до яких кріплять модулі УМПК.

УМПК це універсальний модуль планування та корекції, який прикріплюють до авіабомби. Завдяки крилам, які відкриваються після скиду, бомба може планувати доволі велику відстань, якщо ії скинути з великої висоти, то може планувати 40-60 км, хоча вже зʼявилися версії з ракетними двигунами, які допомогають їх скидати ще далі. Підсвітка лазером такій бомбі не потрібна, УМПК наводиться по GPS. Вони не дуже точні, і перешкода по навігації обнуляє їй точність.

Західний аналог УМПК (який по суті росіяни скопіювали) це JDAM.

P.S. Бачу навіть таке пояснення недостатнє.

Ще раз. КАБ корегуєма авіабомба. Вона корегується з підвісу штурмовика-бомбардувальника, причому в режимі реального часу. В цьому ії основна задача.

УМПК має іншу сильну сторону. Її, завдяку модулю який вміє планувати, можна скидати далеко до лінії зіткнення. Але скидати тупо по координатах і керувати ії після скиду вже не вийде.

Ну і УМПК це модуль для звичайної авіабомби, а КАБ то окремий виріб який взаємодіє з контейнером літака.

Тобто якщо вже є бажання називати цей виріб абревіатурою з трьох букв (не тих), то називайте вже ПАБ (плануюча авіабомба).

За повідомленням Генштабу ЗСУ, за останню добу на Новопавлівському напрямку оборонці продовжують стримувати ворога в районах населених пунктів Красногорівка, Георгіївка, Водяне, Парасковіївка та західніше Побєди Донецької області, де ворог 13 разів намагався прорвати оборону.

Останніми днями у соціальних мережах активно поширюється інформація про начебо захоплення окупантами вогнетривкого заводу в Красногорівці. Російські пабліки повідомили, що завод захопила 5-а бригада 1-го корпусу 8-ї армії Південного військового округу. Вони стверджували, що під контролем російських військових перебувають дев'ять великих будівель. Утім, за повідомленням ОСУВ «Хортиця», ця інформація не відповідає дійсності.

«Шириться інформація про нібито «захоплення» російськими окупантами вогнетривкого заводу в Красногорівці Донецької області. При цьому активно демонструють відео російських пропагандистів, де людина у військовій формі намагається розмахувати триколором з вікна будівлі. Доповідаємо: його з ганчіркою було оперативно знищено разом з іншими помічниками, які намагалася заховатися в будівлі цього вогнетривкого заводу», йдеться у повідомленні ОСУВ «Хортиця».

Місто Красногорівка займає площу 10,7 км2. В 7 кілометрах південніше розташована Мар’їнка, 23 кілометрах східніше Донецьк, 17 кілометрах західніше розташоване Курахове, 32 км південніше Вугледар. Місто відноситься до Мар’їнської громади Покровського району. Воно складається із кількох частин: основні вулиця Східна, мікрорайон «Сонячний». ВАТ «Красногорівський вогнетривкий завод» одне з найстаріших підприємств в Україні.

У 2024 році йому виповнилося 125 років. Нагадаю, російські провоєнні телеграм-канали ще 27 лютого повідомляли про те, що війська РФ вже зайшли в Красногорівку. Українська 3-тя штурмова бригада ЗСУ підтвердила це, але наголосила, що противника там згодом знищили і Красногорівку зачистили. Красногорівка є фланговим для сил, що наступають, у районі Георгіївки, Курахового, надважливого логістичного міста для Сил оборони.

Повідомлення про нібито вивішуваннями росіянами свого триколору на заводі команда DeepState опрацьовує та з’ясовує всі обставини ситуації. Співзасновник і аналітик DeepState Погорілий запевнив, що команда реагуватиме на будь-які зміни, але поки утримається від висновків. Адже коли окупанти вивішують десь свою «ганчірку» це дуже часто є брехнею та маніпуляцією.

«Нещодавно був приклад з Очеретиним. Вони опублікували свої кадри з північної частини населеного пункту Очеретине, за залізницею. Цей прапор був сфотографований прямо за залізницею, в північній частині, а вони вже повідомили, нібито населений пункт повністю під контролем московитів, що не відповідає дійсності. Тому що там ведуться бойові дії, наші бійці намагаються стабілізувати ситуацію, хоча вона дуже динамічна і може змінюватись у будь-який момент, це теж необхідно враховувати», пояснив Погорілий.

Наразі бої тривають на околицях міста, а саме: південних і східних. Окупанти використовують тактику флангових охоплень позицій ЗСУ. Противником використовується тактика «м'ясних штурмів», за рахунок чисельної переваги у живій силі.

За підтримки авіації противник намагається прорвати оборону наших військ. Українські позиції в районі Красногорівки зазнають сильних ударів касетних бомб МПК і УМПК. Варто зауважити, що в районі Красногорівки окупанти для прориву позицій Сил оборони України використовують танк «Цар-мангал». «Цар-Мангал» створений на базі танка Т-72Б, який не має реактивної броні «Контакт-1».

На початку він отримав потужні бортові екрани, які закрили борти корпусу. Пізніше було встановлено додатковий захист. Днями було оприлюднено повідомлення з даними об'єктивного контролю про те, що модифікований танк підірвався на міні під Красногорівкою.

Нагадаю, днями головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявляв, що обстановка на Східному фронті останніми днями суттєво загострилася.

У четвер, 25 квітня, міністр закордонних справ Радослав Сікорський виступив у сеймі (нижня палата парламенту) із щорічними посланням про пріоритети польської зовнішньої політики. Значну частину він присвятив відносинам з Україною, місцю російсько-української війни в зовнішній політиці Польщі, у стратегії безпеки та оборони держави.

Місце України важливе, до певної міри навіть визначальне, бо міністр зазначив: більше двох років Україна воює проти «агресора, метою якого є не лише знищення української незалежності. Росія намагається повалити міжнародний порядок, який створено після 1989 р.» А проти самої Польщі веде відкриту гібридну війну.

Сікорський задекларував повну підтримку України, назвавши допомогу нашій країні основою європейської політики своєї держави. Він відзначив, що Польща приєдналася до ініціативи групи G7 (Вільнюський саміт НАТО, липень 2023 р.) щодо укладання її членами довгострокових угод про підтримку нашої держави. В нас їх пафосно називають «угодами про гарантії безпеки».

Польща залишиться військовим, гуманітарним та енергетичним хабом для України, вона підтримує вступ України до ЄС та євроатлантичну інтеграцію. Сікорський відзначив зростання експорту польських товарів до України впродовж двох минулих років, заохочуючи польський бізнес взяти участь у відбудові нашої країни. Разом із тим він наголосив, що у відносинах з Києвом Варшава захищатиме інтереси фермерів і перевізників та «вимагатиме правди» у висвітлюванні історичних подій і поховань для своїх співвітчизників.

Але ключове значення мали дві інші проблеми, які озвучив очільник польської дипломатії. Перша це його різка відповідь на плани Москви посварити українців і поляків з використанням карти територіального ревізіонізму.

Проблема друга це згода Польщі на відхід від права вето в питаннях зовнішньої політики ЄС і питань її безпеки та оборони. Бо для більшості членів ЄС (зокрема Німеччини і Франції) це умова згоди на вступ до цієї організації України, Молдови та держав Західних Балкан.

»Росія бреше про нібито плани Польщі анексувати частину України. Донбас це Україна; Крим це Україна. Львів, Волинь, колишня Східна Галичина це теж Україна. Тому повторюю, щоб і в Кремлі почули: Львів це Україна», заявив Сікорський. «Львів це Україна» він повторив українською мовою, щоб справді в Москві все правильно зрозуміли.

Ця заява була потрібна з уваги на статтю Дмітрія Медведєва від 2 листопада м. р. «Росія та Польща: нотатки до 4 листопада». Її приурочено до Дня національної єдності, який в Росії відзначається на згадку про «звільнення Москви від польського нашестя» 1612 р.

Заступник голови ради національної безпеки РФ і колишній президент цієї держави охарактеризував Польщу як «нереалізовану імперію», що проникнута «мегаломанією, комплексом меншовартості та фантомними болями» своєї «недоімперії». Він стверджував, що сьогоднішня Польща повторює шлях ІІІ Рейху, бо намагається повернути колишні східні території Польщі 1918-1939 рр.

На основі такого діагнозу Медведєв озвучив «п’ять наслідків» ревізіоністської політики Варшави. «Перший і цілком імовірний це введення польських військових в Україну для загарбання, цілком імовірно кривавого, західноукраїнських земель та їх приєднання до Польщі. Проте, продовжив, польський та український народи ніколи не були й не стануть братніми», про що промовисто засвідчує історія.

І тому українці мають усвідомити, що «Польща це пряма загроза для Української держави (…) остаточний кінець мрій про українську незалежність. І це розуміє навіть профашистський київський режим. Наслідки для звичайних українців можуть стати просто катастрофічними радикальна асиміляція підневільного населення, гостра соціальна напруга, яка може вилитися в тяжку міграційну кризу, якої до цього часу не бачили в Європі», завершив колишній президент Росії.

Путін та його оточення живуть у власній реальності й тому не можуть зрозуміти, що, звинувачуючи поляків у намаганні знищити Україну та українців, насправді описують мету власної політики та агресії, що їх наслідком є геноцидна війна проти нашої держави і нації. А будь-яке намагання Кремля переключити негативні емоції українців із Росії на Польщу неминуче зазнають невдачі з простих причин: Росія це агресор, натомість Польща дружня до нас країна, яка надала українцям та Україні велику допомогу на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Разом із тим польським політикам необхідно усвідомити величезну шкоду, яку нашим двостороннім відносинам завдало блокування кордону й торговельна війна проти України, що почалася в половині квітня 2023 р. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним Центром ім. Разумкова (21-27 березня ц. р.) «проблеми у відносинах із Польщею, зокрема тривала блокада кордону», посіли перше місце серед зовнішніх подій, які негативно впливають на ситуацію України. Баланс позитивного сприйняття Польщі упав до 26%, хоч рік тому він піднімався за 90%.

Заява Сікорського, що «Львів це Україна» дає не лише шанс завершити «крижаний» етап в українсько-польських відносинах. Це також перекреслення російської стратегії оточення України з західної сторони заграванням із Польщею, Румунією та Угорщиною картою територіального ревізіонізму.
Стратегію, яку Путін потаємно започаткував у 2009 р. (під час розмов із лідерами названих держав), натомість Москва офіційно її озвучила у квітні 2014 р. зверненням до їхніх парламентів Володимира Жириновського, що тоді був заступником спікера державної думи РФ. Отже, офіційною особою, яка виступала від імені своєї держави.

На звернення Жириновського польський уряд відповів обуренням (міністром закордонних справ був тоді Сікорський, прем’єр-міністром Туск), натомість Угорщина на російську пропозицію промовчала.

Для угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана загравання територіальним ревізіонізмом це один із ключових елементів внутрішньої та зовнішньої політики. І поки він буде при владі, зміна кордонів у Центрально-Східній Європі залишатиметься відкритою опцією в політиці керованої ним держави.

Факт суттєвий, бо, коли Сікорський презентував напрями зовнішньої політики Польщі, в Будапешті під головуванням Орбана проходив конгрес Конференції консервативної політичної дії (CPAC), що об’єднує трампістів, радикальні євроскептичні партії з ЄС й расистів. Польщу представляли політики опозиційної сьогодні партії «Право і справедливість» із колишнім прем’єр-міністром Матеушом Моравецьким.

Сікорський використав Будапештський конгрес CPAC для проведення чіткої лінії розмежування зовнішньої політики власного уряду від політики попередників. Отже, це ставка на поглиблення відносин із Німеччиною і Францією як механізм створення «геополітичної суб’єктності» ЄС у сфері оборони, безпеки та зовнішніх відносин. Він навіть запропонував створення «європейського легіону» як основного елементу сил швидкого реагування НАТО на континенті.

США надалі повинні відігравати основну роль у гарантуванні безпеки членів Північноатлантичного альянсу, хоч Європа має бути готовою на послаблення зв’язків і зобов’язань Америки, якщо до влади повернеться Дональд Трамп. Польща розвиватиме співпрацю з Чехією та скандинавськими країнами, а не з Угорщиною та «путінінтерном», як Павел Коваль, голова Комітету закордонних справ Сейму, назвав політичні сили, що зібралися в Будапешті.

Друга кардинальна проблема, озвучена міністром Сікорським, це приєднання його уряду до процесу реформування ЄС як передумови зміцнення його спроможностей і подальшого розширення. Ми, аргументував, можемо припустити, що частина держав-членів ЄС обумовить свою згоду на завершення розширення від реформування самої спільноти. Тоді як країна постанемо перед дилемою: погодитися на зміну договорів про ЄС «або ж закрити шлях до членства нашим східним і південним сусідам», означив він альтернативу.

Відповідь очільника польської дипломатії була чітка: розширення відповідає національним інтересам Польщі. Він наголосив на необхідності відходу від права вето при голосуванні ЄС щодо накладення санкцій на якусь державу. Необхідність, яку продемонстрував приклад Угорщини, яка за кожним разом опирається накладенню нового пакета санкцій на Росію. Натомість Польща хоче залишити принцип одностайності при вступі нових членів ЄС і формування військових місій, хоча, на думку Сікорського, продовження місії одностайності не потребуватиме.

Позиція зрозуміла, над деталями якої можна й потрібно дискутувати. При нагоді зауважимо кардинальну зміну підходів уряду Дональда Туска в цьому питанні, бо до виступу Сікорського його кабінет висловлювався проти зміни принципу одностайності.

На заяву Сікорського жорстко прореагував Ярослав Качинський, лідер ПіС. Приглядаючись до пропозицій змін від уряду Туска, він аргументував: потрібно наголосити, що після їх ухвалення «Польща в усіх питаннях втрачатиме суверенітет» у таких питаннях, як захист кордонів, оборона, зовнішня політика, податкова політика. Для нього згода на ці зміни означатиме, що «Польща де-факто не буде державою, а територією, яку населяють поляки під зовнішнім управлінням».

У польській зовнішній політиці стався чіткий поділ у фундаментальних питаннях: майбутнього ЄС, місця Європи у новому світовому порядку, принципів внутрішнього функціонування ЄС та перспектив його розширення. Враховуючи значення Польщі для майбутнього європейської та євроатлантичної інтеграції України, цей поділ має визначальне значення для нашої держави з геополітичних, військових, гуманітарних та економічних причин.

Але і Польщі довелося зрозуміти, що антиукраїнський курс з блокуванням кордону, торговельною війною та замороженням співпраці у безпековій і військовій сферах є тотожним з антиєвропейською політикою. І союзом із силами, які хочуть «переформатувати» ЄС і НАТО на догоду американським ізоляціоністам.

Силами, які не проти «особливих відносин» з авторитарними режимами, а отже й із Росією.

Дорогі брати і сестри у Христі! Сердечно вітаю всіх вас зі святом Входу Господнього у Єрусалим, із Вербною неділею. Євангельська подія, яку ми нині згадуємо, звершилась давно і один раз в історії. Однак щороку через наше святкування, осмислення і вшанування вона актуалізується й ніби оживає, постає як нагадування всім нам що є тимчасовим, а що вічним, чим є земні почесті і земна слава, якою змінною і суворою може бути людська думка, і наскільки хибними і нетривкими людські сподівання.

Це свято разом із торжеством сповнене водночас і скорботою. Бо перед нами Страсний тиждень і переживання хресних страждань та смерті Спасителя. Натовп, який сьогодні зустрічав Спасителя з почестями і вигуками: «Осанна!», усього за кілька днів вимагатиме: «Розіпни, розіпни Його!»… Але вже за тиждень ми будемо святкувати Великдень, і сум духовний зміниться радістю. І все ж незмінним має залишитися наше усвідомлення того, що шлях спасіння це шлях хресний. Шлях до перемоги складний і не без важких втрат.

Тому будьмо сильними, витривалими і по-особливому відповідальними за всі свої діла, слова і наміри. Нині важкою дорогою страждань і випробувань війною йде весь український народ. Але віримо, що правда і добро обов’язково переможуть брехню і зло, а життя переможе смерть. І зелене віття в цей теплий весняний день нехай нам усім нагадує про це. Слава Ісусу Христу!

Вже за тиждень ми будемо святкувати Великдень і сум духовний зміниться радістю. Але незмінним має залишитися наше усвідомлення того, що шлях спасіння це шлях хресний. Що ціна нашого визволення це ціна життя Самого Сина Божого. І що все це накладає на кожного з нас особливу відповідальність. Щоби ми не просто слідували народним традиціям, вшановуючи свята. І щоби приходили ми до храму не просто заради освячення верби чи пасок, але заради освячення себе самих, заради очищення у покаянні та оновлення в Таїнстві Причастя. Щоби приходили не кілька разів у році заради великих свят чи через особливу потребу, але щоби ми справді жили, як громада вірних і тіло Христове, як Церква жива протягом всього часу.

The Economist пише про нове дослідження ожиріння в світі. Воно вийшло в медичному журналі Lancet. В 2022 році понад один мільярд людей мали діагноз ожиріння.

Україна теж входить до числа країн, де рівень ожиріння високий і знаходиться в межах 20-30%.

Дослідники базували свої висновки на вимірах ваги та зросту понад 220 мільйонів людей з приблизно 190 країн. Вони виявили, що з 1990 року рівень ожиріння подвоївся серед дорослих і збільшився в чотири рази серед дітей та підлітків.

Ожиріння визначається таким параметром як індекс маси тіла (ІМТ) це співвідношенням ваги (в кг) до квадрата зросту (в метрах).

Нормальним вважається ІМТ в діапазоні від 18,5 до 24,9.

Наприклад, розрахуємо ІМТ жінки з масою тіла 65 кг і 170 см 65/1,7*1,7=22,5 ІМТ в межах норми.

Якщо людина має ІМТ від 25 до 30, то в неї є зайва вага. ІМТ понад 30 вважається ожирінням.

Це корисне емпіричне правило, але недосконале, наприклад, воно не працює на бодібілдерах.

Тому варто ще заміряти талію для жінок окружність талії не має перевищувати 84 см, для чоловіків 90 см.

Якщо показники вищі це може свідчити про ризик інсулінорезистентності і діабету.

Вважається, що ожиріння щороку вбиває близько чотирьох мільйонів людей. Дослідження показали, що більшість людей з ІМТ понад 30 значно частіше страждають від таких захворювань, як діабет. Високий ІМТ також збільшує ризик понад десятка видів раку.

Те, що так багато людей борються зі своєю вагою, показує, що ожиріння це більше, ніж питання дієтичної сили волі пище The Economist. Людське тіло еволюціонувало, щоб пережити зиму та голод: воно призначене для того, щоб чіплятися за вагу тіла і буде протистояти зусиллям, щоб втратити її.

Надлишок дешевих, ультраоброблених продуктів є причиною переїдання. А нестача овочів і фруктів в раціоні призводить до запальних процесів. І все це довершує сидячий, малорухливий спосіб життя.

Соловйов, Скабєєва, Симоньян та інші російські пропагандисти винні у геноциді українців. Як було покарано їхніх попередників посібників злочинних режимів?

• Йозеф Геббельс, начальник управління пропаганди НСДАП, автор рецепта: «Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней», не став чекати суду і прийняв отруту 1 травня 1945 року.
• Альфред Розенберг, ідеолог НСДАП і уповноважений фюрера з контролю за духовним і світоглядним вихованням, був занесений Нюрнберзьким трибуналом до списку основних військових злочинців. Повішений 16 жовтня 1946 року.
• Юліус Штрейхер, головний редактор антисемітської газети Der Stürmer («Штурмовик»), ідеолог расизму. За вироком Нюрнберзького трибуналу визнаний винним за заклики до геноциду. Повішений 16 жовтня 1946 року.
• Вільгельм Вайс, головний редактор газети НСДАП Völkischer Beobachter («Фолькішер Беобахтер») і голова Асоціації німецької преси. Під час Нюрнберзького процесу отримав три роки таборів із конфіскацією 30% власності. Помер в ув'язненні 24 лютого 1950 року.

Журналісти (всі з народності хуту) з 1993 по 1994 рік відкрито закликали до винищення народності тутсі. У результаті знищено від 500 000 до 1 100 000 людина.

Кореспонденти станції Бернар Мукінго та Валері Бемерики за вироком Міжнародного трибуналу від 3 грудня 2003 року отримали довічні терміни.

У майбутньому суді російським пропагандистам не допоможуть посилання на свободу слова. Докази їхніх злочинів проти людяності щодня з'являються у прямому ефірі росТВ.

Цього тижня увесь світ і, насамперед, Україна стали свідками напруженої політичної інтриги у Палаті представників США щодо схвалення пакету військової допомоги Україні у розмірі понад $60 млрд.

Добре, що рішення Палати представників стало позитивним, і воно швидко пройшло далі через Сенат та було підписано президентом Байденом.

Проте, давайте прагматично оцінювати ситуацію рішення правильне, але питання чи не запізно, і чи це допоможе нашій перемозі?

За цей час Україна втратила не лише території та дорогоцінні людські життя, а й ініціативу в нашій боротьбі на фронті. Зупинити триваючий наступ агресора тепер буде набагато складніше, навіть з новою американською допомогою.

Не гроші воюють, а зброя. Тому ці фінансові ресурси мають зараз встигнути перетворитись на зброю і вчасно та безпечно доставлені українському війську.

Неспроможність пробити вчасне схвалення допомоги Україні у грудні 2023 року січні 2024 року продемонструвало межі можливостей чинного президента Байдена та президента Зеленського, який, як пам’ятаємо, спеціально літав до США для просування допомоги. Тандем Байден-Зеленський не зіграв. Вочевидь, першу скрипку у цьому питанні грав Трамп.

І схвалення пакету допомоги стало можливим не стільки через посилення позиції Байдена, скільки через коригування позиції з боку Трампа і відповідно спікера Джонсона.

Що вплинуло на позицію Трампа?

• несприятливі електоральні тенденції для Трампа останні тижні американські соціологи показували негативні тенденції для його підтримки на президентських виборах;
• ескалація ситуації між Ізраїлем та Іраном, що спонукало республіканців прискорити вирішення питання посилення військової допомоги Ізраїлю;
• активні особисті контакти з Трампом «давніх друзів та хороших хлопців» Анджея Дуди, Девіда Кемерона, Бориса Джонсона, які змогли знайти правильний ключик;
• невтішні дані та прогнози американської розвідки щодо еволюції ситуації на полі бою в Україні. Можна припустити, що Трамп зрозумів, що за відсутності американської допомоги станом на січень 2025 року у нього як потенційного президента США просто не буде шансу реалізувати власну миротворчу ініціативу про «мир за 24 години». Трамп зрозумів, що він має допомогти Україні протриматись до його президентства;
• через затягування із схваленням допомоги Трамп змусив Європу та інших партнерів дати набагато більше ресурсів Україні, ніж раніше і вийти на певний справедливий, на думку Трампа, паритет у обсягах підтримки;
• і американський, і зовнішньополітичний істеблішмент зрозумів, що допомога стала можливою, хоча і запізно, завдяки Трампу, а не Байдену.
• Трамп використав цю інтригу для мобілізації власної підтримки у республіканській партії та його електорату. Він жорстко показав, що готовий на все, аби відстояти свою позицію та запити власного виборця.

У підсумку стало зрозуміло, що, по-перше, на вирішення питання схвалення допомоги з боку США вплинула не стільки позиція та зусилля української влади, скільки еволюція позиції Трампа. І, по-друге, ситуація засвідчила складність отримання Україною наступних пакетів допомоги у 2025+, тим більше, у разі перемоги Трампа на президентських виборах.

Що стосується Байдена та його ролі в «українському досьє», то наступними «вікнами можливостей» для забезпечення його лідерства у питанні України є швейцарський Саміт Формули миру в червні та Вашингтонський саміт НАТО у липні.

У Байдена є шанс взяти іміджевий та політичний реванш у Трампа шляхом сприяння успішності Саміту «формули миру» і залучення 100+ лідерів до участі у ньому, а також забезпечення сміливого рішення про запрошення України до членства в НАТО.

З часів відокремлення цього улусу Золотої орди і донині, «соболя і мєха» та нескінчений потік брехні були точками входу і впливу Московії на сусідів. Дезорієнтувати масову свідомість і купити агентів в Європі чи деінде це завжди перший крок перед фізичною агресією.

Про масштаби загрози корупційної та інформаційної агресії Росії проти Заходу свідчить хоча б ухвалення окремої резолюції Європарламенту напередодні червневих виборів щодо протидії спробам Росії втручатися в європейські демократичні процеси.

Європарламент закликав Раду ЄС включити у майбутній пакет санкцій проти Росії медіаресурси та людей, відповідальних за пропагандистські та дезінформаційні кампанії в ЄС. До речі, серед творців мережі дезінформації називають одіозного путінського агента Віктора Медведчука, який розбудовував подібну мережу в Україні напередодні широкомасштабної агресії Росії.

У результаті спільного розслідування чеських та бельгійських спецслужб було виявлено ворожу агентурну мережу, яка використовувала європейських законодавців для поширення російської пропаганди через базований у Празі новинарний сайт з претензійною назвою «Голос Європи». 16 європарламентарів, які виступали в «Голосі Європі», які представляють Бельгію, Францію, Німеччину, Угорщину, Нідерланди та Польщу, підозрюються в отримані коштів за просування російських наративів.

За результатами журналістського розслідування чеської газети «denik N» та німецького журналу «Der Spiegel» провідні німецькі політики від партії «Альтернатива для Німеччини» Петр Брайстон та Максиміліан Крах підозрюються в отримані коштів, а спецслужби володіють відповідними аудіозаписами, зокрема розмови Петра Брайстона із продюсером «Голосу Європи» Артьомом Марчевскім. Брайстон, який поширював проросійські наративи і системно намагався зірвати допомогу Україні, в записаній розмові нарікає, що не може використовувати частину отриманих купюр в Німеччині. Отримані 200 єврові купюри не приймають ні на заправках, ні в магазинах. Петр Брайстон, якого звинувачують за отримання за свої послуги близько 20 тисяч євро, до речі балотується під номером два у списку «Альтернативи для Німеччини» у Європарламент.

Проте 20 тисяч євро це мізерний гонорар, порівняно із мільйонами, а то й мільярдами, які Росія вкидає у свою глобальну корупційну мережу поширення своїх впливів та наративів у Європі та Сполучених Штатах.

Когорти провідних політиків, у відставці та діючих, лобістів, журналістів, діячів культури та спорту, культурних фондів, армія російських артистів, що гастролюють по провідних мистецьких майданчиках чи мають контракти з найвідомішими установами. До цієї мережі належать тисячні армії ботів у ключових соцмережах та навіть «іноагентні» нібито опозиційні російські ЗМІ, які перебралися в Європу, але далі старанно і філігранно поширюють російські наративи.

Ще до війни Путін ретельно вибудовував глобальну корупційну мережу впливів. На поверхні цієї мережі прем’єр-міністри провідних європейських країн, на кшталт прем’єр-міністра ФРН у відставці Герхарда Шрьодера, який одразу після відставки з посади отримав місце в раді директорів «Роснєфті», згодом голови комітету акціонерів кампанії «Nord Stream AG», створеної для експлуатації Північного потоку.

Місця в наглядових радах російських державних монополій з багатомільйонними гонорарами отримали десятки європейських високопосадовців. Приміром, до російсько-української війни близько 30% у складі Ради директорів російських кампаній займали іноземні топ-менеджери. Серед найвідоміших, зокрема екс-глава МЗС Австрії Карін Кнайсль, яка танцювала на власному весіллі з Путіним, а нині переїхала і живе в Росії. Колишній високопосадовець зовнішньої розвідки міністерства держбезпеки НДР («Штазі») Маттіас Варніг, управлючий директор Північного потоку, член наглядової ради «ВТБ» та ради директорів «Транснєфті» і «Роснєфті». Колишній австрійський канцлер Вольфганг Шюссель, член наглядових рад МТС та «Лукойла». Колишній прем’єр-міністр у відставці Фінляндії Еско Ахо був у наглядовій раді «Сбєрбанка», а колишній прем’єр-міністр Італії Маттео Ренцо у складі ради директорів «Делімобіля». Ще один колишній канцлер Австрії Крістіан Керн був у Раді директорів «РЖД». Колишній премʼєр-міністр Франції Франсуа Фійон входив до складу ради директорів «Зарубєжнєфті». У раді директорів ВТБ перебуває відомий французький політик і дипломат Де Сільгі Ів Тібо. Серед топ пропандистів екс-розвідник Ален Жюйє.

«Шрьодиризація» Європи, як включення у глобальну мережу корупції високо посадовців, набрала загрозливих обертів. Величезні гонорари за участь у наглядових радах це не лише офіційний гонорар за надані послуги спалених агентів. Це ще й можливість використовувати їх соціальний капітал, зв’язки з діючими політиками, репутацію, вплив на громадськість.

Росія активно використовує своїх агентів впливу передусім в інформаційній сфері, формуючи потрібні наративи. Більшість із тих, хто включений у цю глобальну мережу, в один голос заявляють про необхідність нормалізації відносин з Росією, неефективність санкцій, корупцію та порушення прав в Україні та необхідність для України капітулювати.

Після початку широкомасштабної агресії Росії в Україну та виявлення нахабних спроб втручання у європейські та американські вибори частина засвіченої російської агентури лягла на дно, дехто із топ посадовців вийшов зі складу наглядових рад російських кампаній. Тому Росія шукає нові способи впливу, нових агентів впливу.

Ба більше, повільна реакція США та Європи на санкційні щілини, запізнілі рішення чи саботаж ухвалених свідчать, що глобальна корупційна мережа дає свої результати. У Європі Путін намагається зірвати банк під час виборів в Європарламент, працюючи на всіх фронтах, як з представниками крайніх правих і лівих сил, так і з респектабельними центристами. У Сполучених Штатах Росія намагається грати на внутрішньополітичних суперечностях. Нещодавній візит відомого журналіста Такена Карлсона до Кремля та ексклюзивний доступ до Путіна дуже нагадує сумнозвісний візит до СССР Уолтера Дюранті, який отримав найпрестижнішу Пулітцерівську премію за серію нарисів про видатні досягнення совєцької імперії, нахабно на шпальтах провідних газет заперечуючи факт Голодомору. Давши Путіну безперешкодний доступ для донесення пропагандивної маячні своїй багатомільйоній аудиторії, Карлсон продовжив, приміром, відбілювати російську соціальну мережу «Телеграм» (ймовірно контрольовану російською владою), узявши інтерв’ю у її номінального власника Дурова.

Розуміючи, що в умовах медіакратії медійна влада та влада медіаавторитетів (блогерів, журналістів, спортсменів) не менш впливова від традиційних гілок, Росія активно вербує армію балакаючих голів. До складу якої входять голлівудські зірки на кшталт Стівена Сігала чи відомого французького актора Жерара Депардьє.

Величезну роль відіграє культурна агресія. Немає жодної культурної установи, куди Росія не пхає гастролерів, виставок і так далі.

Усе потребує мільярдних тіньових коштів. Але і в цьому підсанкційна Росія проблем не відчуває. Російська нафта марки «Сокол» і далі приносить надприбутки. Гроші виводяться через близькосхідні країни, а далі кеш через дипломатичні канали як рак розпливається по світових столицях. А ще є великий чорний ринок зброї в Африці, можливість переказів через крипту і море агентів-лобістів, які й далі безкарно працюють.

Російська мережа глобальної корупції і дезінформації наразі один із головних викликів перед західним світом, адже якщо через свою вісь зла Росія руйнує світопорядок ззовні, то через глобальну корупцію і інформаційну агресію підточує західний світ зсередини.

Заступник глави Пентагону Білл ЛаПланте підтвердив раніше «засвічену» інформацію про те, що для пуску ракет HARM для знищення ворожих ЗРК та радарів, або ж скидання керованих авіабомб наші пілоти на радянських винищувачах застосовують буквально iPad, або ж інші комерційні планшети.

Скажімо так ще коли тільки на перших порах йшла мова про адаптацію західного озброєння під літаки радянського стандарту в ЗСУ, то уже тоді було відомо, що США мають певний набір програмного забезпечення, який може «перепрошити» будь-який літак під будь-яку зброю.

Але при цьому треба було все рівно вирішувати дві базові технічні проблеми: як переробити пілони для підвіски, і що міняти в бортовому обладнанні.

В теорії, радянські літаки в строю ЗСУ треба було б переробляти повністю, але на це часу ні в кого нема.

Тому й пішли імпровізованим варіантом, коли програми для пуску західних ракет чи бомб просто ставляться на комерційний варіант. Головне, що це працює та приносить втрати окупантам.

***

Ще є одна новина, дуже вагома саме про наші збройні успіхи.

Виявилось, що в погодженому бюджеті на допомогу від США на 61 мільярд доларів для України є зокрема 1,5 мільярда доларів на закупівлю саме української техніки та зброї для ЗСУ.

Це орієнтовно мінімум 10% від нашого власного бюджету на вітчизняну зброю, і заодно це можна вважати своєрідним визнанням успіхів українського ОПК.

***

Із того, що наразі відомо за напрямками по фронту:

Ворог прагне «вижати» для себе хоч якийсь вагомий тактичний успіх в Очеретиному, що кинув у цей район навіть підрозділи новосформованої 27-ої дивізії, яка раніше не брала участі в боях.

А отут важливо, що попри усі спроби армії РФ просуватись вперед, лінія боєзіткнення тримається вцілому стабільно, і навіть є повідомлення про окремі тактичні успіхи бійців ЗСУ.

Наступ росіян на даний момент тут не має результатів.

Є повідомлення, що в районі Тернів вдалось навіть взяти групу росіян в полон; водночас, ворог продовжує удари з повітря по Харківщині з явним наміром пошкодити лінії комунікацій ЗСУ.

Є повідомлення про активне використання нашої штурмової авіації для знищення ворога.

Від самого початку війни Китай був союзником РФ. Але не від самого початку він брав в ній активну участь. Зрозуміло, що китайці щиро вірили у «Київ за три дні», і в їхній прямій допомозі потреби не було. Але після російських поразок у 22-му ризик того, що Путін може програти став дуже високим і Китай почав займати публічну активну позицію.

Втім, на мою думку, переломним моментом став демарш Пригожина. В цьому сенсі він дуже зіграв на руку Путіну, оскільки показав наскільки режим Кремля слабкий. Ця ситуація налякала китайців, що вони можуть дуже легко отримати в Росії режим, який піде на поступки Заходу в частині якраз китайських питань. Тому після цього Китай став не тільки допомагати заявами та економічно, а в тому числі приймає активну участь у розбудові російського ВПК. Наслідки цього ми дуже сильно відчуваємо зараз, коли знищення сотень одиниць російської техніки поки мало впливає на їх темпи штурмів.

Байден нарешті стурбувався проблемою Китаю. Від самого початку американці не хотіли псувати стосунки з китайцями, і вважали, що його допомога РФ є мінімальною. Вони закривали очі на мільярди китайських доларів за російську дешеву нафту в обхід санкцій, закривали очі на різні там політичні спільні заяви РФ і Китаю, і зараз коли розплющили, то перед ними постала вісь Москва-Пекін. Для розуміння масштабів, то обсяг торгівлі Росії і Китаю в 2021 році був $140 млрд, а у 2023 $240 млрд, при чому ріст за 2023 склав 26%. Однак, Байден, девіз якого можна сформулювати «завжди пізно», і цього разу прокинувся запізно. На тлі американських виборів восени китайці не будуть ні про що домовлятись з ним.

Сьогодні Блінкен щось там додатково погрожував Китаю санкціями. Але зрозуміло, що за пів року до виборів домовлятись з тим, хто має великі шанси програти смислу немає. Все, що робить Байден був смисл робити влітку минулого року, коли китайці розпочали активно допомагати російському ВПК. При чому враховуючи строки була б можливість досягти з китайцями компромісів по завершенню бойових дій в Україні і переходу до переговорів. Зараз же Байден себе в чергове підставив тим, що на тлі вимог Конгресу представити план завершення війни цей план важко буде представити без врахування поведінки Китаю.

Вкид (через німецьку Welt) проекту договору, який міг бути підписаний між Україною і Росією у квітні 2022 року, чергове намагання російської сторони посіяти сумніви в Україні. Мовляв, якби Зеленський пішов на цей договір, живими залишились тисячі людей.

Але українське суспільство (сподіваюсь) особливо його думаюча і прогресивна частина розуміють давно підтверджену тезу, що підписаний з Путіним договір не вартує паперу, на якому його роздрукували.

Тому це щастя, що даний проект не був ні підписаний, ні ратифікованим.

Фактично, Росія хотіла повного знищення ЗСУ через улесливий план, аби потім використати цю можливість і таки взяти «Київ за три дні». В тому числі і політично. Адже підписана з Путіним будь-яка угода про умовне «відчудження» Криму та Донбасу могла б дійсно привести до справжнього, а не інспірованого «Майдану-3».

Росія, на жаль, знає наші больові точки і дуже часто їх використовує у своїх тактиках. Нам же важливо виграти у них стратегічно.

Психіатричні втрати армії США під час Другої Світової війни становила 23% від загальної медичної евакуації (направлення в шпиталь). Під час Корейської війни психіатрична евакуація становила вже 6%. А от під час першої фази В’єтнамської війни цей відсоток, як не дивно, впав до рівня 3-4%. Правда потім він значно виріс, але про це пізніше.

На відміну від класичних психозів і неврозів під час війни значно виросли проблеми психо-соціального характеру, які продовжувались і після виходу США з цього конфлікту: зріс рівень вживання наркотиків (кількість військових, які зловживали наркотиками виросла на 260%), конфлікти на расовому підґрунті, соціальні та вікові конфлікти, самогубства.

Також на бойову спроможність вплинув синдром «коротко строковика», який проявлявся в тім, що за 4-6 тижнів до закінчення строку служби військового (яка у В’єтнамі тривала один рік) спостерігалася значна втрата бойового духу, зниження готовності виконувати накази через страх загинути чи бути пораненим саме в самому кінця перебування на війні.

Також за часів В’єтнамської війни значно зросла частка військових правопорушень. При чому погіршення дисципліни та втрати продемонстрували «цікавий» дрейф. Перша та Друга Світові війни, а також корейська війна концентрували психіатричні втрати та порушення дисципліни в більшості своїй на передовій лінії, а тил був місцем відносного спокою. Але В’єтнамська кампанія перевернула все навпаки на лінію вогню зменшились психіатричні втрати та підвищився рівень дисципліни, а тил «розвалився».

Військові психіатри зіткнулися з проблемами іншого характеру, до вирішення яких вони були не готові. Зловживання наркотиками прийняло характер епідемії і для її вирішення не вистачало ні наркологів (їх майже взагалі не було), ні пропагандистів, ні дієвих профілактичних заходів. Соціальні конфлікти породжувалися через вбивства командирів і співслужбовців, моральне знецінення, деморалізацію та дегуманізацію самої військово служби. Військовослужбовці переставали довіряти командуванню та один одному в більших масштабах, ніж це було хоч колись раніше. А лікарняні ліжка в психіатричних лікарнях стояли порожніми.

Це я про те твердження, що генерали завжди готуються до минулих війн. Як бачимо не тільки генерали, але й і військові психіатри.

Але у другій фазі війни у В’єтнамі почали відбуватися значні зміни з особовим складом американського контингенту. Особливо вражаючим було надзвичайне зростання показника евакуації з країни за психіатричними показаннями. До 1971 року цей щорічний показник залишався на рівні, нижчому за 4 5/1000. У період до липня 1971 року він сягнув позначки 42,3, а упродовж наступного року ‒ до липня 1972 року ‒ підскочив до 129,8. Іншими словами, на цей момент війни кожен восьмий солдат з тих, кого евакуювали, був евакуйований із психіатричних причин (переважно через залежність від героїну). Як наслідок, зріс також відсоток евакуацій із нейропсихіатричних причин серед усіх медичних евакуацій. Він залишався нижче 5 %, але піднявся до 30 % наприкінці 1971 року, а за рік ‒ наприкінці 1972 року ‒ до 61 %. У 1971 році солдатів частіше евакуювали з В’єтнаму через вживання наркотиків, аніж через бойові поранення.

Таким чином, під час фази виведення військ збройних сил США з В’єтнаму (1969 1973 роки) військові психіатри зіткнулися зі складнішим розвитком подій, аніж ті, хто служив раніше, а саме: небезпечною ерозією бойового духу та епідемією психіатричних розладів і порушень дисципліни; поширеність психоневрологічних захворювань серед військовослужбовців армії США загалом сягнула пікового рівня, який спостерігався під час Корейської війни; рівень захворюваності на психози серед військовослужбовців армії США загалом був максимальним; діагностування розладів особистості та поведінки сягнуло піку; частка ліжок у військових шпиталях США, на яких перебували хворі на психіатричні розлади, була як ніколи високою (навіть вищою, аніж у «період психіатричної катастрофи» у Другій світовій війні). Під кінець війни традиційні психіатричні моделі лікування масової деморалізації та психічних розладів видавалися переважно неефективними.

Проблема поглиблювалась організаційним фактором. Військові психіатри, так само, як і звичайні солдати, служили у В’єтнамі один рік. Через рік відбувалася ротація і на місце психіатра, який улетів в Гонолулу, прилітав новий лікар, який взагалі не знав специфіки служби. Звичайно на місцях залишались інші лікарі, але вони так само були не дуже обізнані. Крім того загальна обмеженість кількісті посад психіатрів (їх було максимум 135) не дозволяла сформувати критичну масу професіоналів, яка б (маса) концентрувала та передавала досвід і цінну інформацію на тактичному рівні від одного фахівця іншому. Фактично короткострокові контракти в цій сфері зіграли погану шутку з системою психічного здоров’я.

Отже психіатрична служба на початковому етапі війни виявилась непотрібною, а на завершальному неспроможною, щоб впоратись з новими викликами. Проблема деморалізації знаходилась поза межами військової психіатрії і, виходячи з досвіду попередніх конфліктів, ніхто не очікував що лікувати доведеться не мізки, а поведінку.

З іншого боку, можливо, ці проблеми й не могли бути вирішені силами військових психіатрів.

По-перше, із прогресуванням війни питання бойового духу та психічного здоров’я дедалі більше перемежовувалися між собою. Проте ті, хто відповідав за перше питання (військові командири), і ті, хто відповідав за друге (військові психіатри), не мали спільної точки контакту. Їм просто ніде було пересіктися.

По-друге, психіатрична підготовка у той час, зокрема й у військових закладах (незважаючи на наміри змін), не робила наголос на соціальній патології і втручаннях (включно із макрорівнем соціальних втручань), а також не забезпечувала достатнього практичного навчання соціальному аспекту психіатричних хвороб.

• Є ризик, що наша психологічна підготовка, всі наші намагання пропагандувати правила роботи з ПТСР це підготовка до минулої війни. Ми орієнтуємось на практики армій, які вже давно або взагалі не воювали, або воювали в геть інших умовах, з іншим типом противника та на інших ресурсах і станах. Тому наші психологічна практики можуть виявитись не ефективними (не впевнений, але дуже боюся цього ризику). Причому ця не ефективність може бути обумовлена настільки широким переліком причин, що із сьогоднішнього дня складно навіть уявити який фактор буде вирішальний і який чинник буде впливати на нашу психологічну стійкість.
• Ефект накопичення в армії негативних явищ та ризик «прориву дамби». Американський приклад з В’єтнаму показав, що кількість психічних втрат наростала по гіперболі. І будь яка система не мала б можливості впоратись з таким зростанням. Наші військові зараз знаходяться в дуже виснаженому стані. Їх моральна стійкість майже вичерпана. Суспільство та політичне керівництво країни не здатно створити умови їх заміни на фронті і вони сприймають себе як приречених на смерть чи поранення. Відсутність умов демобілізації для наших військових так само токсично, як для американських військових став токсичним вплив соціальних чинників. І в даному випадку жодна психотерапія не допоможе, бо лікувати треба буде не конкретного вояка, а все суспільство.

79 років тому 26 квітня 1945 року в лікарні монастиря Меттен помер Павло Скоропадський.

Він помер, захищаючи своїм тілом доньку від бомбардувальників союзників.

Донька на щастя вижила. І потім вона багато років служила Україні.

Павло Скоропадський Гетьман Української Держави був одним із найбільш контраверсійних особистостей українських визвольних змагань 1917-1921.

Він зупинив управлінський хаос, відновив українську армію та державні інституції. Боровся за українську церкву та стабілізував економіку кажуть прихильники.

Монархіст і консерватор, німецький посіпака, що грабував українських селян. Людина, яка хотіла повернути Україну в геополітичне поле монархічної Росії кажуть противники

Але всі сходяться на тому, шо це був патріот, який любив Україну.

Він дбав про неї навіть після еміграції до Німеччини.

У постреволюційний 1926 року в Німеччині він заснував Український науковий інститут при Берлінському університеті, що зіграв велику роль у розвитку української науки та культури.

Скоропадський завжди відстоював перед офіційними колами Рейху ідею самостійної України.

Наприклад, коли угорські війська окупували в 1939 році Карпатську Україну, гетьман виступив у оборону її незалежності.

Ба більше, під час правління нацистського режиму він врятував багатьох українців із застінків гестапо.

Заходам Павла Скоропадського завдячують звільненням з німецьких концтаборів Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та ін.

Тож незалежно від наших переконань, віддамо пам’ять і шану нащадку стародавніх козацьких родів, Українському Гетьману, Патріоту і Державнику Павлу Скоропадському!

Після успішного завершення епопеї з голосуванням у Конгресі США за пакет міжнародної допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню на передній план виходять інші аспекти американської зовнішньої політики, також життєво важливі для України, зокрема відносини з Китаєм.

Триденний візит Держсекретаря США Ентоні Блінкена до Шанхаю і Пекіну, який розпочався 24 квітня, покликаний пом’якшити вплив виділення Вашингтоном допомоги Тайваню і заборону ТікТоку у разі невиконання китайським власником вимог щодо продажу цієї соціальної мережі. Блінкен також має донести до китайського уряду серйозність намірів США щодо накладання санкцій на китайські компанії і банки, залучені до торгівлі з РФ, яка допомагає Москві відновлювати свій військовий потенціал.

За американськими даними, Китай зараз є для Росії основним постачальником критично важливих компонентів, необхідних для виробництва зброї. Зокрема, це верстати, напівпровідники, оптика, мікроелектроніка, дрони і двигуни до них, турбореактивні двигуни, нітроцелюлоза та інші товари подвійного призначення. Китай також передає Росії ракетні технології і супутникові знімки, допомагає вдосконалювати російські супутникові та інші можливості космічного базування для використання в Україні.

Китайські товари і технології заповнюють критичні прогалини в російських виробничих циклах з виготовлення зброї, які виникли у зв’язку з санкціями, та допомагають Москві переозброюватися навіть швидше, ніж це очікувалося Заходом на початку війни.

Більше того, за словами міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, Росія зараз виробляє зброю у кількостях, вищих за її поточні воєнні потреби, і російський ВПК вже працює на заповнення складів. На його думку, це може свідчити, що Москва має певні плани на цю зброю.

Останнім часом з’явилися також супутникові свідчення можливого сприяння Китаю поставкам до Росії зброї з Північної Кореї. Зокрема, Британський аналітичний центр Royal United Services Institute (RUSI) повідомив, що російське судно «Ангара», яке з серпня 2023 року перемістило до російських портів тисячі контейнерів, що, ймовірно, містили північнокорейські боєприпаси, з лютого стоїть на якорі на китайській верфі в східній китайській провінції Чжецзян.

Як наголосив 19 квітня Ентоні Блінкен, ці зусилля Китаю підживлюють «найбільшу загрозу європейській безпеці з часів закінчення холодної війни».

Зі свого боку китайське керівництво під час візиту Блінкена, окрім Тайваню, буде, очевидно, порушувати й питання зняття американських торгівельних обмежень, які вважає дискримінаційними.

Що стосується підтримки Росії у війні проти України, офіційний Пекін все це заперечує і навряд чи під час візиту змінить свою позицію. Тому одними закликами тут не обійтися. Допомогти можуть лише жорсткі економічні санкції чи вагомі погрози ними. Для Пекіну, який зараз бореться з масштабною фінансово-економічною кризою, відновлення добрих відносин і розширення торгівлі з Вашингтоном є життєво важливим. Тому комбінація «батога і пряника» або навіть обґрунтована погроза ефективним «батогом» можуть спрацювати.

У Вашингтоні це усвідомлюють і вже розпочали розробку серйозних санкцій, які можуть відрізати деякі великі китайські банки від глобальної фінансової системи. Їх введення може відбутися, якщо Китай проігнорує дипломатичний тиск з боку Вашингтону. Для Китаю, який бореться зі зростаючими кредитними проблемами, такі обмеження можуть бути доволі болючими.

Тиск Заходу на Пекін з метою обмеження його торгівлі з Москвою військовими товарами - як дипломатичний, так і санкційний - розпочався не сьогодні. Однак до цього часу санкції мали вибірковий, а не масштабний характер. Водночас, попередження про можливість їх наростання, зокрема в банківській сфері, мало певний вплив. Створення мережі банків, які спеціалізуються на двосторонніх торгівельних відносинах між Москвою і Пекіном і не виходять на ширший міжнародний ринок не змогло знівелювати цей вплив.

Як інформувало одне з російських видань з посиланням на дані митної статистики КНР, за підсумками березня 2024 року, порівняно з березнем 2023 року, китайські виробники вперше за півтора роки знизили прямі поставки машин, обладнання і механізованих вузлів. За даними Bloomberg, в березні 2024 року відбулося й загальне зниження китайського експорту до Росії на 16%. Однак, враховуючи сьогоднішні масштаби підтримки російського ВПК з боку Китаю, цього поки що явно недостатньо. Ближчим часом ми побачимо, чи виявиться більш ефективною перспектива відключення деяких великих китайських банків від міжнародної фінансової системи.

Відносини з Китаєм залишаються важливими і для Європи, як і відносини з Європою для Пекіну. Про це засвідчив візит Федерального Канцлера ФРН Олафа Шольца до Китаю, який відбувся 14-17 квітня. Він став першим після схвалення Німеччиною минулого року національної стратегії щодо Китаю, у якій його визначено «партнером, конкурентом і суперником». Як і ЄС в цілому, ФРН прагне зберегти економічні відносини з Китаєм і водночас зменшити залежність від нього у критичних галузях. Про серйозність намірів Німеччини засвідчило те, що Шольца під час візиту супроводжувала велика бізнесова делегація, у складі якої, серед інших, були керівники «Siemens», «Bayer», «Mercedes-Benz», «BMW» і «Merck Group».

Торгівельні відносини між Берліном і Пекіном не були єдиним змістовним пріоритетом візиту. Неприйнятність підтримки Росії, яка веде агресивну війну проти України, також була наголошена Шольцом під час переговорів з китайським керівництвом. Пекіну доведеться враховувати, що, хоча санкції ЄС поки що є значно слабшими за американські, ця позиція є консенсусною на Заході.

Наскільки ефективною виявилася німецька дипломатія з українського питання, сказати складно. Як свідчить заява МЗС Китаю, під час переговорів з Шольцем лідер Китаю Сі Цзіньпін вчергове повторив офіційну позицію Пекіну. За його словами, Китай «не є стороною чи учасником української кризи», але по-своєму просуває необхідність мирних переговорів, заохочує та підтримує всі зусилля, які сприяють мирному вирішенню «української кризи». Для досягнення миру, за словами Сі, потрібно відмовитися від егоїстичних інтересів, охолодити ситуацію, уникати подальшого загострення та зменшити негативний вплив на світову економіку. Він також підтримує проведення мирної конференції по Україні, але за участі Росії.

Про важливість європейського напряму політики Китаю свідчать і наміри Сі здійснити у травні візит в Європу, у т.ч. до Франції. Без сумніву, питання російської війни проти України і необхідності відходу Пекіну від підтримки Росії будуть обговорюватися і в Парижі. Однак не виключено, з тим же результатом.

Тому, чи зможуть спільні зусилля США, ЄС та інших західних партнерів змусити Пекін змістити вектор його російської політики в бік України залежатиме не тільки від санкційних «батогів» і торгівельних «пряників», а й від успіхів України на полі бою.

Росія знизила обсяги виробництва бензину в березні рік до року на 7,9%, до 3,5 млн тонн, дизеля на 5,7%, до 7,3 млн тонн, випливає із повідомлення Росстату.

Тижневий морський експорт автомобільних бензинів з російських портів упав до піврічного мінімуму 54 тисяч тонн.

• Зменшення відвантажень зумовлено впровадженою російським урядом забороною на експорт бензинів, яка почала діяти з 1 березня цього року.
• Виробництво високооктанового палива в Росії скорочується четвертий місяць поспіль, що зумовлено ремонтними роботами на НПЗ через технічні проблеми або внаслідок атак БпЛА.

У Росії ЮніКредит Банк повідомив про обмеження на міжнародні перекази для клієнтів.

• «Терміни виконання переказів за кордон можуть бути збільшені на стороні закордонних банків-кореспондентів», повідомили у банку.
• Крім того, «існує ризик повернення коштів іноземним банком-кореспондентом без виконання», попереджає ЮніКредит, додаючи, що у разі відмови від проведення платежу банк все одно стягує комісію, яка буде списана в повному обсязі.
• ЮніКредит, що входить до топ-20 у Росії за розміром активів і включений до переліку системно значущих банків, у квітні отримав попередження від Європейського ЦБ.
• Той наказав материнській структурі банку італійській групі UniCredit різко скоротити обсяг операцій у російській «дочці». Кількість міжнародних переказів для російських клієнтів та обсяг виданих їм кредитів мають стати меншими на 35%, зажадав ЄЦБ.
• У разі невиконання припису регулятор погрожував банку штрафами.
• Аналогічні вимоги від ЄЦБ висунули Райффайзенбанку найбільшому із західних банків, які продовжують працювати в Росії.

Російський перестраховик підтримує фірми в отриманні дозволу на морське страхування в Індії.

• Російська державна перестрахова компанія надала фінансову підтримку трьом російським страховим компаніям, дозволивши їм отримати індійський дозвіл на надання морського страхового покриття для танкерів, оскільки Москва прагне сприяти торгівлі з Індією на тлі санкцій Заходу.
• Ряд санкцій США та союзників проти Москви через її вторгнення в Україну, а також суворіший контроль за торгівлею російською нафтою майже відрізали Росію від глобальної мережі постачальників послуг, таких як страховики та брокери.
• Російські компанії «Согаз Страхування», «Альфастрахование» і «ВСК Страхування» приєдналися до «Інгосстраху» як страховики, схвалені Індією для надання морського страхового покриття.
• Індія схвалила трьох нових страховиків після того, як Російська національна перестрахувальна компанія (РНПЦ) надала фінансову гарантію.
• Страхування має важливе значення для морського транспорту, особливо для нафтових вантажів, які вимагають найвищих стандартів безпеки через ризик розливів.

Нові санкції ЄС проти Росії будуть направлені на нафтові танкери та судна, які перевозять північнокорейське обладнання.

• Європейська комісія, як очікується, запропонує запровадити санкції проти суден, що доставляють до Росії північнокорейське військове обладнання, а також проти танкерів, які порушують встановлену G7 межу цін на російську нафту.
• Комісія завершує підготовку своєї пропозиції щодо 14-го пакету санкцій проти Москви.
• Західні держави звинувачують Північну Корею у постачанні зброї, включаючи балістичні ракети та боєприпаси, для забезпечення роботи російської військової машини.
• Комісія також прагне запровадити санкції проти нафтових танкерів так званого «тіньового флоту».
• Як випливає з документа, до списку організацій, щодо яких будуть введені санкції, планується додати 40 компаній.
• Серед них російські компанії, що закуповують обладнання для військових, а також компанії з третіх країн, які продавали Росії електроніку, напівпровідники та мікросхеми, що мають військове призначення.
• Компанії з третіх країн базуються в ОАЕ, Киргизстані, Туреччині та Китаї.
• Організації продавали Росії обладнання, вироблене в ЄС та США, повідомляється у документі.
• Цього тижня Комісія проводить неофіційні обговорення з країнами-членами ЄС , перш ніж подати свою пропозицію Раді для обговорення.

Європарламент закликав не вважати легітимними «перевибори» Путіна у Росії.

• Європарламент ухвалив резолюцію, у якій засуджує те, як проходили «перевибори» Путіна та закликає не вважати їх легітимними.
• У резолюції, ухваленій у четвер 25 квітня 493 голосами, європарламентарі називають «фарсом» і закликають країни-члени ЄС та міжнародну спільноту не визнавати результати російських «виборів», оскільки вони проводилися у тому числі на окупованих територіях України, а на території Росії не були ані вільними, ані чесними.
• Парламентарі наголосили, що єдиною метою цієї імітації процесу волевиявлення було легітимізувати подальшу владу Путіна, внутрішні репресії і війну проти України.

Віце-канцлер Німеччини, міністр у справах економіки Роберт Хабек заявив, що Німеччина підтримує пропозицію Швеції щодо санкцій на російський скраплений природний газ.

• Ембарго на імпорт газу пропонується внести до 14-го пакету санкцій Євросоюзу.
• За словами Хабека, Німеччина вже не залежить від поставок газу з Росії і закликає інші країни наслідувати її приклад.

Індія шукає можливості імпорту оборонної продукції не із Росії.

• Індія найбільший у світі імпортер зброї різко скорочує залежність від російських озброєнь і навряд чи робитиме нові закупівлі у Росії.
• За останні два десятиліття Індія витратила 60 мільярдів доларів на купівлю зброї в росії, але, згідно з останньою доповіддю Стокгольмського інституту дослідження проблем світу, імпорт неухильно знижується: з 76% у 2009-2013 роках до 36% за останні 5 років.
• Хоча запчастини для обладнання, що знаходиться в експлуатації, як і раніше, закуповуватимуться в Москві, Росія більше не розглядається для великих майбутніх закупівель.
• У цьому зрушенні відіграли роль західні санкції, стурбованість Індії якістю російського обладнання, а також бажання розвивати власну оборонну промисловість.
• Ще одним важливим мотивом стало бажання Індії залишатися у добрих відносинах із США.
• Ще до війни в Україні Індія вважала якість деяких російських імпортних товарів, таких як винищувачі МіГ-29К, які не відповідають стандартам, а ефективність російської техніки на полі бою в Україні стала для неї шоком.
• Якщо у 1960-х роках Росія практично одноосібно озброювала індійську армію, то тепер вона стала лише одним із багатьох партнерів несподівана втрата для російського військово-промислового комплексу, насамперед через початок Путіним війни в Україні.

Велика Британія продовжує ввозити рекордні обсяги нафтопродуктів із РФ, користуючись лазівкою в законі.

• У відповідь на вторгнення 2022 року союзники України пообіцяли відмовитися від російської нафти та газу.
• Велика Британія офіційно заборонила імпорт російських нафтопродуктів з 5 грудня 2022 року. Однак через лазівку в законодавстві російська нафта продовжувала надходити до Великої Британії.
• Поки російська нафта переробляється в іншій країні, вона більше не вважається такою, що походить з росії, що дозволяє їй уникнути заборони на торгівлю.
• У результаті російська нафта продається в союзні країни для переробки перед експортом до Великої Британії.
• Урядові дані показують, що імпорт очищеної нафти з Індії, Китаю та Туреччини склав 2,2 мільярда фунтів стерлінгів у 2023 році, що є таким же рекордним значенням, як і в попередньому році, порівняно з 434,2 мільйона фунтів стерлінгів у 2021 році.
• Вартість очищеної нафти, що експортується з Індії до Великої Британії, різко зросла після вторгнення Росії у 2022 році. У 2021 році Велика Британія імпортувала з країни очищеної нафти на суму 402,2 мільйона фунтів стерлінгів, яка зросла до 1,82 мільярда фунтів стерлінгів у 2022 році та становила 1,5 мільярда фунтів стерлінгів у 2023 році.
• Імпорт очищеної нафти з Китаю зріс більш ніж у 20 разів з 2021 року з 30,2 млн фунтів стерлінгів у тому році до 395,1 млн фунтів стерлінгів у 2022 році та 663,9 млн фунтів стерлінгів у 2023 році.
• Вартість імпорту очищеної нафти з Туреччини тим часом зросла з 1,8 мільйона фунтів стерлінгів у 2021 році до 60,3 мільйона фунтів стерлінгів у 2023 році.
• За оцінками Global Witness, протягом 2023 року до Великої Британії було імпортовано близько 5,2 мільйона барелів нафтопродуктів, вироблених з російської сирої нафти, причому більшість імпорту припадає на авіаційне паливо (4,6 мільйона барелів).
• За оцінками, російське паливо використовувалося в кожному 20-му польоті у Великої Британії.
• Global Witness виявив , що в 2023 році ЄС імпортував 130 мільйонів барелів з нафтопереробних заводів, які переробляли російську сиру нафту. За оцінками кампанії, ці закупівлі, ймовірно, принесли б Кремлю податкові надходження в розмірі 1,1 мільярда євро (£940 мільйонів).

Вже колись писала, але повторююсь, коли тенденція розгорнулася за останні роки на весь зріст і вагу.

Ежен Йонеско має антифашистську п'єсу «Носороги» (1959 рік).

Я зараз багато чого перечитую з антивоєнного. Так от, у цьому зразку абсурдистської літератури показано розгортання фашистських настроїв на прикладі життя одного з міст, в якому звичайний хід цілком розміреного життя порушується носорогом, що пробігає.

Далі носорогів стає все більше, і жителі міста перестають вважати їх такими жахливими. Хтось починає впізнавати серед носорогів та своїх рідних, знайомих, керівників. Перетворення на носорогів заразне, і символізує тваринний стадний інстинкт, агресивність та примітивізацію людини. Трампліном для такої інволюції громадян є абсурд.

У результаті однорогі і дворогі носороги заполонили все місто, кількість рогів єдина відмінність між особинами. Початковий людський жах змінюється доводами: «По суті, вони зовсім не злі, і вони мають якусь природну простодушність. Багато порядних людей абсолютно безкорисливо погодилися стати носорогами».

«Носорігізації» уникає лише один мешканець герой п'єси Беранже, але це не змінює абсурдності того, що відбувається.

Щось схоже відбувалося всі ці роки у суспільстві (якщо його можна назвати суспільством). Ще з 2014 року, а після 2022-го так і поготів, на всій швидкості.

Давайте для початку коротко окреслимо по черговій новині про військову допомогу від США що буквально завтра Білий Дім може оголосити рекордний пакет аж на $6 млрд, але щоправда, це буде зброя, яку треба ще виготовити.

На цю ситуацію варто подивитись так якщо в цьому пакеті на $6 млрд будуть справді саме ракети до Patriot та F-16, ну і засоби для боротьби з безпілотниками, то це стратегічно потрібна нам річ.

А те, що це буде контракт для американської оборонної промисловості заодно забезпечує те, що це стратегічне підсилення для захисту нашого неба ми отримаємо попри усі можливі політичні нюанси, які відбуваються в США.

Якщо уже продовжувати про зброю для нашого захисту сьогодні має відбутись чергове засідання у форматі «Рамштайн», де будуть обговорювати стратегічні питання по допомозі Україні, і на цьому тлі з'явились деякі показові новини в західних ЗМІ.

Наприклад що ЗСУ були вимушені відтягнути від лінії фронту отримані від США танки Abrams. В даному випадку має бути акцент, що це якраз не наші проблеми американці ще кілька років назад ставили перед собою питання, що їм треба зменшувати масу та збільшувати бойову потужність «Абрамса», ось вони для цього й отримали цілком практичний поштовх.

Ну або також із показового Греція нам взагалі відмовилась передавати будь-які засоби ППО, натомість Іспанія погодилась передати ракети до Patriot для збиття саме аеродинамічних цілей. Будемо сподіватись, що сьогодні буде таки більше гарних новин про зброю для України після «Рамштайну».

Із того, що наразі відомо за напрямками по фронту:

Наші бійці продовжують вести важкі оборонні бої за Бердичі та Очеретине.

І тут варто окремо наголосити кожен день на цьому напрямку, де у російських нападників нема вагомих тактичних успіхів це насправді перемога Збройних Сил України.

Росіяни наразі зосередили основні зусилля на Білогорівці, Кліщіївці та Іванівці.

Тут можемо припустити, що росіяни могли вчора піти на масштабний удар по об’єктам «Укрзалізниці» на Сході для того, щоб спробувати ускладнити ЗСУ оборонні дії саме на цих двох напрямках.

Наші військові тримають оборону навіть попри активну роботу російської авіації.

Поки без особливих змін по оперативній ситуації.

Майже чотири десятиліття минуло з часу аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Тоді, у 1986 році, радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів людей одразу після катастрофи отримали значні дози опромінення, майже півмільйона з них померли від наслідків впливу радіації. Згубні плоди тієї катастрофи люди відчувають на своєму здоров’ї й досі, страждаючи від онкологічних та інших важких захворювань внаслідок радіаційного забруднення середовища.

Водночас непокоїть інша, не менш масштабна і дуже реальна загроза. Під час повномасштабної війни, яку веде проти нашого народу Росія, ми молимо Бога про те, щоби не трапилася найбільша техногенна катастрофа вже XXI століття. Бо РФ держава-терорист окупувала, замінувала і погрожує катастрофою найбільшій у Європі і третій у світі за сукупною потужністю Запорізькій АЕС. Не лише погрози, шантаж і залякування використовує Росія вона бездумно продовжує свої обстріли й атаки дронами у критичній близькості від ядерних об’єктів, поруч з іншими українськими атомними електростанціями, постійно загрожуючи всьому світові глобальною катастрофою.

Нічому не навчила їх минула трагедія. Чорнобиль мав стати промовистим застереженням від наслідків нехтування Божими заповідями, неповаги до життя, недбалості і безвідповідальності, брехні і замовчування правди, ілюзій вседозволеності і уявного всесилля. Мав стати, але, на жаль, для росіян не став. Ба більше, нині цей тиран, відчувши смак безвідповідальності і безкарності, погрожує вже всьому світові.

Ми повинні попередити весь цивілізований світ про непоправне лихо від злих і хворобливих задумів Росії та про можливі катастрофічні наслідки для всього людства. Маємо закликати міжнародну спільноту дієво протистояти кремлівському тирану, його послідовникам і виконавцям злочинних наказів людиноненависницької ідеології «русского міра». Ця ідеологія несе пряму загрозу, зокрема і ядерну, не лише Україні, а й всьому світові.

Боже, допоможи нам зупинити це зло і захисти дітей Твоїх!

Ми шпиняємо наших партнерів за втрачені 7 місяців щодо життєво необхідної для України допомоги. Ці 7 місяців не встигли призвести до по-справжньому катастрофічних наслідків. Але негативний вплив і на лінію фронту, і на Сили оборони, і на моральний дух у тилу, і на загальну атмосферу навколо війни не треба заперечувати.

Але я вимушений констатувати: нам все одно дуже пощастило. Скажу навіть більше: нам у принципі дуже щастить протягом усієї цієї війни, навіть коли здається що не дуже.

Нам пощастило з рівнем російської корупції і з рівнем обізнаності про Україну. Бо з базовим співвідношенням ресурсів без фактора російської корупції і фактору катастрофічної недооцінки України Росія б мала в теорії нас розкатувати як США Ірак.

Нам пощастило з тим, що США і країни Європи у принципі прийняли рішення помітити повномасштабне вторгнення в його перші години і дні. Не було як з Грузією. Не було як з геноцидом тутсі. Не було як з шахом Реза Пехлеві, якого півтора року гострої кризи в Ірані годували обіцянками допомоги і кинули.

Бо оця іноді свята віра у сили добра і принципи у міжнародній політиці мене засмучує. Наприклад, США і Ізраїль. Я дуже-дуже далекий від ідеалізації Ізраїлю, але США були доволі поганим другом для Ізраїлю перші 25-30 років його існування. Тоді, коли Ізраїль був критично вразливим економічно і мілітарно. Від економічної вразливості його рятувала Німеччина (Слава Аденауеру!), від другої слабкість сусідів і французька зброя.

Навіть за мирну угоду з Єгиптом Ізраїль набагато більше має завдячувати волі єгипетського президента Садата. Оте партнерство, яке символізує статус ключового союзника поза НАТО це продукт Рейгана. Але і після це відкочувалося при Буші-старшому і Клінтоні, а потім якось нестабільно.

Це при тому, що Ізраїль ніколи не мав справ з ядерною державою в якості ворога.

Крім того, випадків коли США опинялися на сумнівній стороні теж вистачало. Причому не у форматі поточної параної, що вони у російсько-українській війні грають «і нашим, і вашим». Все ж ні, хоча іноді риторика про ескалацію і може штовхати до таких думок.

Але так було в Ірано-іракській війні. При тому, що це саме Ірак напав на Іран. Коли ж Іран переніс війну на територію Іраку США почали без стримування підтримувати Саддама грошима і зброєю, а також прикривали політично геноцид курдів (з використанням хімічної зброї). У кінці війни США атакували іранські нафтові об'єкти і танкери (привіт, російські НПЗ). Все для того, щоб здобути прийнятний для Іраку мир. Саддам віддячить.

Не зайвим буде згадати Корею і Тайвань. Корея після завершення війни була зруйнована приблизно на 80%. А американська допомога у перші 10 років обмежувалася трохи їжею і трохи кредитами на купівлю їжі.

Китайська Республіка після поразки Мао розраховувала на американську підтримку, справно голосувала в ООН як треба було, але отримала приблизно нічого натомість. Крім гарантії (несталої) не-вторгнення з континенту.

Про Південний Вʼєтнам, Афганістан і Ірак не буду.

Чому я про все це написав? Щоб ще раз підкреслити 4 очевидні думки:

1. Міжнародна політика річ специфічна. Мораль і принципи у ній набагато менш значущі ніж політична кон'юнктура і інтереси (переважно короткострокові).
2. Розраховувати на постійне плече від партнерів сумнівна ідея сама по собі. Тому найкраще в умовах нестабільного оточення мати багато власної зброї і сильну економіку. Якими б договорами ви не обклалися.
3. Ми зустріли цю війну у статусі хворого і бідного. Тому наша суб'єктність зараз є продуктом героїзму ЗСУ, а те що країна підживлюється грошима і зброєю удачі. Відчуття повного контролю нам не підвезуть.
4. Нам пощастило, що кон'юнктура складається так, що допомогу ми отримали І завдяки боротьбі Китаю і США за лояльність Європи, самої Європи за власну безпеку продовжимо отримувати.

Тому є чому радіти. І є приводи для оптимізму. Як би іноді не хотілося палати від несправедливості світу.

У Білорусі розпочали роботу Всебілоруські народні збори. З цього року як один з органів влади, чия президія (яку буде сформовано найближчими днями) стоятиме дещо вище за інші гілки влади, зокрема й президента.

Для тих, хто не надто уважно слідкує за білоруськими подіями, наведу найближчу паралель «Рада експертів Ірану», що обирає Факіха (вищого керівника, якого помилково називають аятолою) держави.

Таким чином, завершується перший етап трансформації політичної системи Білорусі. І логічно, що перший виступ на такому хуралі (як презирливо називають ВНС частина білорусів) відведено саме Лукашенку. Його виступ був, м'яко кажучи, нетиповим, враховуючи попередні виходи на публіку. Коротко пройдуся основними тезами.

Але не за рік, як це було б логічно, а з умовного приходу Лукашенка до влади. Чимось нагадує радянський підхід, коли школярам у підручниках давали порівнювати обсяги виробництва 1913 і умовно 1985 років. Проте тема економіки та якості життя проходила «червоною ниткою». Промовець переконував і аудиторію, і себе особисто, що «білоруси ніколи так добре не жили» (цитата).

Тут, природно, відводилася роль «помилкової політики Заходу», але головним було інше. Ще 5-6, та навіть рік тому, говорячи про геополітику, Лукашенко наголошував на ролі Росії і, відповідно, на «історично правильній» своїй політиці щодо орієнтації на РФ. Сьогодні Російській Федерації було відведено умовну роль «другого порядку». Натомість багато і докладно говорилося про Китай, його геополітичні амбіції та активності. Про «Союзну державу РФ і Білорусі» побіжно, про ЄАЕС одним реченням, зате багато, барвисто і з натхненням про ШОС, Брікс, ініціативу «Пояс і Шлях».

Умовний «Захід» перестав бути «породженням пекла». Добрим він не став. Мовляв, країни ЄС і США керуються своїми інтересами (часто помилковими) і примушують до цього інших. Зокрема, стимулюючи розвиток конфліктів. Тобто замість ворога вже умовний «конкурент». Дійшло до нечуваного для білоруських чиновників (особливо останніми роками) початку промови: «ми спокійно ставимося до неприйняття західними лібералами політичної моделі нашого розвитку (звертаю увагу вже не “заходу”, а якихось “лібералів”), водночас не заперечуємо прогресивних форм західноєвропейської демократії ми їх інтегруємо, якщо вони не суперечать нашим традиціям».

Тут промова Лукашенка набагато м'якша, можливо, найближча до нейтральної за останні три роки. Згадок відносно не багато. Тема політичного протистояння пішла на четвертий план після економіки, геополітики і «якості життя». Проте чітко видно, що його тригеррить тема протестів і несприйняття його персони значною частиною суспільства. Але опозиціонерам відведено дві ролі: або тих, хто ненавидить країну (буквально кілька прикладів, один з яких, вигаданий, відсилає до 90-х), або тих, хто «заблукав», і хто повірив тим самим «західним лібералам». Окремо проступає підсвідомий чи то страх, чи то ненависть до носіїв білоруської культури. Білоруська мова з вуст Лукашенка звучала тричі, щоразу нібито ілюструючи тему антинародної позиції опонентів Лукашенка. При цьому вкрай важливо, що не були згадані ні Варшавський, ні Віленський центри білоруської опозиції.

О диво, Зеленський уже не «ополоумел» і вже не «фашист». (до речі, така трансформація відбулася дещо раніше приблизно з січня 2024 року). Просто Україна нібито стала полем протистояння геополітичних гравців і, цитата «полем битви ядерних держав». Помітно так само, що тема війни підміняється темою безпеки для білорусів. Як негативний приклад наводяться регулярні повітряні тривоги, що «лякають дітей», і як позитив «у нас цього немає».

Лукашенко явно продавав себе як «необхідну умову мирного життя».

У виступі згадані лише побіжно. Причому у зв'язці з боротьбою зі злочинністю в 90-ті та зростанням авторитету армії в останні роки. Звичного брязкання зброєю не було. Точніше, воно буде ВНС затверджуватиме нову військову доктрину. Однак спічрайтери Лукашенка свідомо розвели ці теми. І я не здивуюся, якщо доповідачами за темою доктрини, крім ПапиКолі, будуть й інші особи. Примітно, що лише побіжно згадано роль силовиків у придушенні протестів 20-21 років.

Явна спроба демонстрації чи то обізнаності, чи то готовності сприймати інформацію. І, нарешті, практично нічого (крім згадок побіжно) про події останніх двох-трьох років у Білорусі. Зате у фіналі виступу слова про те, що «створило наше покоління» і «як важливо це зберегти».

У тих, хто прочитав ці пункти або прослухав виступ, може скластися враження, що це була ледве не перша із серії прощальних промов Лукашенка. Аж ніяк. З одного боку, вся трансформація політичної системи відбувається, щоб цей персонаж міг «піти, не йдучи». Саме під нього створюється пост «голови президії ВНС» із функціоналом іранського Факіха. Але йти з президентської посади до 2025 року, тобто достроково, Лукашенко навряд чи буде. Та й щодо 2025-го року перспективи неясні. З одного боку, є тиск частини його власного оточення, що, мовляв, «пора», є напруга системи і є навіть натяки з Москви. Але є невгамовна жага влади і поки немає прохання «звільнити місце» з Китаю. Тому Лукашенко з оргромною часткою ймовірності піде на вибори в 2025 і йому намалюють 90+ %. Але, повторю свій прогноз, який дав 8 серпня 2020 року (до початку протестів) це його останній електоральний термін. Обратися знову він може, досидіти буде вкрай складно.

Лукашенко відчуває проблему (що-що а політичне чуття у нього є) і тому для нього вкрай важливим є впровадження іранської моделі. Щоб була ймовірність піти з посади президента, але зберегти владу. Але, на відміну від Ірану, де є релігійно-ідеологічний стрижень у вигляді ісламу, оточення Лукашенка так і не змогло «народити» ідеологію білоруської влади (не кажучи про державну). Тому з'являються і будуть з'являтися таки виступи. Де старий автократ переконуватиме, навіть не аудиторію (навіть супер лояльну), а передусім себе самого, що він молодець, що він великий політик і великий лідер.

Європейський парламент підтримав (22 квітня) продовження на один рік угоди про безмитну торгівлю з Україною. За таке рішення проголосували 428 депутатів, проти 131, утрималися 44. Цей механізм Європейський Союз запровадив у 2022 році, щоб допомогти нашій країні під час широкомасштабного вторгнення Російської Федерації.

Серед 131 депутата, які були проти, аж 33 (тобто четверта частина) були поляками з різних фракцій: опозиційної партії «Право і справедливість» та правлячих угруповань Громадянської платформи та Польської народної партії. За проголосували нечисленні, але щирі друзі України з Лівиці, ГП та «Третього шляху», зокрема колишній прем’єр-міністр Влодзімєж Цімошевич.

На цей раз у тексті угоди передбачено кілька «запобіжників» щодо експорту української сільськогосподарської продукції, зокрема використання квот на м’ясо птиці, яйця, овес, крупи, кукурудзу та мед. Квоти вимірюються середніми показниками експорту цих продуктів з другої половини «довоєнного» 2021 року та воєнних 2022-23 рр.

Крім того Європейська комісія може зупинити імпорт з України іншої сільськогосподарської продукції у разі виникнення серйозних проблем на ринку ЄС однієї або кількох країн-членів через український експорт. Цей запис з’явився на наполягання Польщі, Угорщини та інших наших західних сусідів.

Угоду остаточно має затвердити Європейська рада на своєму найближчому засіданні. Будемо сподіватися, що воно буде позитивним, бо в іншому випадку з червня цього року торгівля між Україною та ЄС повернеться в режим Угоди про зону вільної торгівлі, в якій прописано невеликі квоти безмитного експорту до ЄС українських товарів.

Текст цьогорічного рішення ЄС пройшов непростий шлях узгоджень, дискусій і пошуку компромісів через страйки фермерів, які по всій Європі прокотилися у лютому ц.р. Західні фермери протестували проти «Європейського зеленого шляху», натомість їхні колеги з центральної частини Старого континенту зокрема польські додали до цього вимогу «зупинити неконтрольований наплив» українського зерна та іншої агропродукції.

Фінал протестів це той кшталт угоди, яку саме апробував Європарламент. А також зобов’язання Єврокомісії, що з червня наступного року товарообмін з Україною вестиметься згідно з Угодою про зону вільної торгівлі. На такому рішенні особливо наполягав уряд Дональда Туска й добивався свого, що мало б задовольнити польських політиків і фермерів. Однак не задовольнило.

Продовжується блокування декількох пунктів пропуску на українсько-польському кордоні, хоч причин для блокади немає взагалі. Українське зерно від року не потрапляє до Польщі, бо Варшава встановила на нього ембарго, порушуючи міжнародні, європейські та двосторонні домовленості.

Прем'єр-міністр Туск оголосив, що його уряд звернеться до Європейської ради з вимогою продовжити ембарго на українську сільськогосподарську продукцію до червня 2025 року. Причина цього невідома. Офіційна причина «загроза» польському сільському господарству з боку українського агросектору, хоча навіть польські експерти стверджують, що такої загрози немає.

Якщо додати до цього фактичне зупинення транзиту української агропродукції територією Польщі, то висновок напрошується сам: незважаючи на запевнення у дружбі та допомозі Україні, Польща продовжує вести торговельну війну проти України та фактично може блокувати інтеграцію нашої країни з ЄС. Наше завдання це змінити і мати Польщу як найбільшого союзника у євроінтеграції.

Фраза-мем «Мені подобається, як воно горить», за останній рік для українців набула нового змісту. Дивишся ранком відео з Росії і справді подобається, і дійсно красиво горить!

На цьому тижні ми могли спостерігати одну з найкрасивіших пожеж у ворога. «Роснєфть» недорахувалася одразу двох баз зберігання та перекачки паливо-мастильних матеріалів за одну ніч у населених пунктах Ярцево і Роздорове Смоленської області. На цих базах зберігалось 26 тисяч кубометрів російської «горючки». Після потужних вибухів на об’єктах почалася масштабна пожежа та евакуація персоналу. Подивіться, як же красиво це виглядає на відео!

Удари по нафтобазам це продовження системної роботи СБУ по руйнуванню ключової та бюджетоутворюючої галузі Росії, яка до того ж дає ворогу змогу фінансувати ведення війни в Україні. Відмічу, що збільшується перелік цілей, по яких ми бачимо «прильоти». Так, їх дрони за останній час успішно атакували вже 13 нафтопереробних заводів Росії. Тепер черга дійшла і до великих нафтових баз. Крім того, нагадаю, що також атакують металургійні заводи і авіабази.

Війна на території ворога це і важливо, і приємно. А крім естетичного задоволення від російських пожеж, є і суто практичний аспект. За оцінкою західних ЗМІ (зокрема CNN), удари по нафто-газовому сектору РФ мають більший вплив на російську економіку, ніж всі санкції західних країн. До того ж РФ змушена прикривати сотні об’єктів у своєму тилу. Це впливає на кількість російського ППО, яке задіяно на фронті ворог змушений перекидати ППО в тил, що грає на руку українським воїнам.

Втім, «як воно горить» на Росії подобається не всім. Як доказ, голову СБУ заочно «заарештували» у Москві. Однак, певен, на продовження і інтенсивність спецоперацій це аж ніяк не вплине.

Противник «пожвавішав» на Куп'янському напрямку. Командування угрупування військ (УВ) «Захід» противника, очевидно, готується до відновлення активних (у сенсі наступальних) дій на вказаному напрямку. Протягом кількох минулих діб спостерігається певне пожвавлення, як у передових підрозділах військ противника на цьому напрямку, так й у його тактичному тилу, зокрема:

• У районі тактичного виступу (Табаївка Крохмальне) пожвавішали передові підрозділи 15-го мотострілецького полку (мсп) 2-ї мотострілецької дивізії (мсд) 1-ї танкової армії (ТА), які провели серію атакуючих дій на напрямку на село Берестове. Ймовірно, з метою розширити виступ на напрямку на південь поки безрезультатно для себе.
  
  
• На ділянках 347-го мсп та 26-го танкового полку (тп) зі складу 47-ї танкової дивізії 1-ї ТА спостерігається переміщення на передові позиції сформованих штурмових підрозділів. Очевидно, противник готується до відновлення атакуючих дій на напрямку на село Кислівка (не виключено з одночасними спробами атакувати з боку Табаївки, з метою зайти за фланг й у тил нашим підрозділам, які обороняються у районі Котлярівка та Кислівка).
  
  
• Думаю, саме для цього аналогічно готуються до відновлення атакуючих дій й у передових підрозділах 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) зі складу 11-го армійського корпусу (фіксується розгортання штурмових підрозділів на правому фланзі ділянки цього полку).
  
  
• У свою чергу, закінчується перегрупування артилерійських підрозділів противника зі складу згаданих вище частин та з'єднань (міняють вогневі позиції), які вже отримали чергові «планові вогневі завдання», щодо ураження позицій ЗСУ у районах Кислівка, Котлярівка, Степова Новоселівка. Окрім того, противник, очевидно, планує посилити вогневу підтримку атакуючих дій вказаних вище сил й засобів залученням до неї додаткових вогневих підрозділів артилерії зі складу 744-го самохідного артилерійського полку 47-ї танкової дивізії.

Тож, думаю, протягом цього тижня варто очікувати чергової серії атак противника на Куп'янському напрямку.

Командування 20-ї та 25-ї загальновійськових армій (ЗВА) зі складу УВ «Захід», продовжує свої спроби таки витіснити українські війська західніше річки Чорний Жеребець.

Зокрема, судячи зі всього, противник з цією метою, вирішив розширити смугу своїх активних наступальних дій. Тільки, не зрозуміло, що воно йому дасть, якщо, навіть, на вузьких ділянках (на напрямку на Терни та Ямполівку) досягнути поставлених перед собою найближчих цілей, він не може. На практиці це виглядає наступним чином:

• Підрозділи 252-го мсп 3-ї мсд зі складу 20-ї ЗВА знову пробують атакувати позиції ЗСУ у районі села Макіївка поки, не особо результативно.

Причому, противник явно намагається пробитися як північно-східніше села, так й діючи південніше нього, з боку Площанки.

• 144-а мотострілецька дивізія 20-ї ЗВА, яка, судячи зі всього, у нинішньому наступі противника на Лиманському напрямку є його «основним з'єднанням», вже майже повністю введена у бій. Підрозділи, принаймні, двох її штатних мотострілецьких полків (283-го та 488-го мсп) з трьох існуючих (є ще 254-й мсп) вже введені у бій й беруть активну участь в атаках на напрямку на село Новосадове (283-й мсп) та Терни (488-й мсп).

Цілком ймовірно, що протягом найближчого часу, до атак на цьому напрямку противник підключить додатково підрозділи 59-го танкового полку цієї дивізії, а також підрозділи зі складу 4-ї та 47-ї танкових дивізій, які ще тут залишаються.

• У свою чергу, пожвавішали й підрозділи 25-ї ЗВА. Її 67-а мотострілецька дивізія (мсд) знову пробує просунутись у районі села Діброва та на напрямку на села Торське, зокрема підрозділи 37-го мсп та 164-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) цієї армії здійснили декілька спроб, правда безрезультативних, атакувати передові позиції ЗСУ на цих напрямках.

Особливих змін не відбулося.

УВ «Південь» силами бригад 2-го армійського корпусу (АК) 6-ї, 7-ї та 123-ї омсбр продовжує свої спроби витіснити ЗСУ зі всього Сіверського виступу атакуючи по »схожим напрямкам» у районі Білогорівка (верхн.) підрозділами 7-ї омсбр, Верхньокам'янського (6-а омсбр) та на напрямку на село Спірне (123-а омсбр). Поки не особливо результативно для себе.

Можливо, що до наступальних дій, задля «нарощування зусиль», противник на цьому напрямку знову підключить свою 106-у повітряно-десантну дивізію (пдд), ймовірніше на напрямку на Виїмку та Роздолівку, але поки, судячи зі всього, вони закріплюються у районі села Веселе, південно-східніше Виїмки та південніше Роздолівки, «фіксуючи» свої нещодавні здобутки, адже далися вони їм явно нелегко.

На Краматорському напрямку (район Часів Яр), як я й передбачав, противник таки задіяв 11-у окрему десантно-штурмову бригаду для нарощування зусиль, аби пробитися «безпосередньо у Часік».

Однак, поки, наскільки я зрозумів, було вирішено »не ломитися через ліс». Її підрозділи були вчора-позавчора активно задіяні на ділянках наступу 217-го парашутно-десантного полку (пдп) 98-ї пдд та 102-го мсп 150-ї мсд (відповідно, на напрямку на район «Канал» міста Часів Яр та у районі села Іванівське). У свою чергу, 331-й пдп, який також готувався до «прориву у Часів Яр», все ж-таки сконцентрувався на напрямку на ліс південніше мікрорайону «Новий» прагнучи вже прорватися за канал «Сіверський Донець Донбас». Я думаю, він це таки спробує зробити завтра післязавтра.

Хоча, як на мене, з точки зору доцільності, це буде явно передчасно. Адже, противнику все ніяк не вдається «завершити» бої за село Іванівське (без цього, будь-яке його просування північніше дороги Т-0504 у бік «жаданого» Часіка явно скидається на погано продуману авантюру).

Загалом, наскільки я розумію, вороже командування цілком усвідомлює, скажімо так, усю ризикованість для себе свого подальшого просування у бік Часів Яру та Ступочки. Без витіснення українських військ з району південніше Іванівське та села Кліщіївка. Адже, в такому разі, можна так «нарватися», що мало не покажеться.

Думаю, саме з цією метою противник готується найближчим часом, до регулярних спроб 1307-го мсп 6-ї мсд 3-го АК витіснити наші передові підрозділи з району Кліщіївки, доєднати зусилля 88-ї омсбр 2-го АК та 83-у окремої десантно-штурмової бригади (одшбр). Ймовірно, вони будуть задіяні не з півночі та північно-західного напрямку, як це відбувається зараз із 6-ю мсд 3-го АК, а зі сходу наприклад, через озера, східніше села.

На найбільш загрозливому, Покровському напрямку, командування УВ «Центр» продовжує докладати «максимум зусиль» аби реалізувати свій «прорив» у районі села Очеретине й спробувати перетворити його, принаймні, в оперативно-тактичний.

Головна проблема, на даний час для російського командування полягає у тому, що воно поки не може його розширити. Порівняна «тонкість» її «заснування» й відповідно ширина комунікацій постачання, які пролягають вздовж залізниці, що веде у північно-західному напрямку (це десь 2-2.5 км між лівим та правим флангом у найтонкішому місці) не дає можливості нарощувати зусилля на «вістрі» прориву (ЗСУ пробивають цей коридор з немаленької номенклатури засобів ураження).

Доставка будь-яких предметів матеріально-технічного забезпечення передовим підрозділам 30-ї омсбр противника, яка зараз діє у районі Очеретине (а це є життєво необхідним для них), перетворюється для противника у смертельно небезпечну справу. Особливо для тих, хто цим займається.

Зрозуміло, що противник прагне розширити це «заснування». Для цього йому необхідно щоб українські війська відійшли, принаймні, «суттєво західніше» села Соловйове, а також з району між Новобахмутівкою та Бердичі. Й дуже бажано, «зачистити усю територію між Очеретине та Новокалинове, південніше дороги, яка пов'язує ці два села. А ось з цим складно.

Так, передові підрозділи 30-ї омсбр 2-ї ЗВА противника, очевидно, вже зайняли північно-західну околицю Очеретине. Але, введений у бій ліворуч від неї 433-й мсп 27-й мсд противника, з метою того самого «розширення», не може просунутись далі села Соловйове.

Його підрозділам вдалося зайняти Новобахмутівку й зав'язати бої за саме село, але останні його атаки у цьому напрямку поки не приносять йому особливих дивідендів й відповідно комунікації 30-ї омсбр, що пролягають вздовж залізниці, східніше цієї ділянки, залишаються під загрозою.

У свою чергу, 74-а омсбр противника зі складу його 41-ї ЗВА, яка діє в районі Бердичі, наполегливо прагне пробитися у північно-західному напрямку від села й таким чином «звернути» оборону ЗСУ між Бердичами та Новобахмутівкою й це їй також поки не вдається.

Так само, сумновідома по боях в Авдіївці, »двічі переформована» 114-а омсбр 1-го АК противника, хоча й пристосувалася до проведення ефективного «артилерійсько-піхотного наступу», однак не може, навіть, суттєво відсунути передові підрозділи ЗСУ від Семенівки. А без цього, перспективи вийти на рубіж Новопокровське Уманське виглядають, ну дуже сумнівно, хоча, звісно, не неможливо.

На лівому фланзі Покровського операційного напрямку (смуга дії УВ «Центр») спроби підрозділів 239-го танкового та 428-го мотострілецького полків (тп\мсп) 90-ї танкової дивізії противника пробитися за Уманське також поки безрезультатні.

Інша справа Курахівський напрямок, де діють сили та засоби УВ «Південь». Протягом кількох крайніх діб, передовим підрозділам 9-ї мотострілецької бригади 1-го АК, за допомогою інтенсивного використання артилерії, таки вдалося просунутись на напрямку на село Нетайлове.

Однак, спроби сусідніх 5-ї омсбр (до мотострілецького батальйону\мсб) та 110-ї омсбр того ж самого 1-го АК розвинути свій попередній успіх у південній частині Красногорівки та просунутись у районі Невельского, скажімо так, не увінчалися особливо суттєвим успіхом. Причому, варто зазначити, що бої у Красногорівці носять вкрай жорсткий характер, а противник підтягнув свою артилерію майже впритул до самого міста.

Діючі безпосередньо у напрямку на Курахове передові частини та підрозділи 150-ї та 20-ї мсд 8-ї загальновійськової армії (ЗВА), зокрема 103-й, 255-й мсп, 242-й мсп продовжували свої атаки у бік Георгіївки, у районі села Побєда та на відтинку між Побєдою та Новомихайлівкою, але мали просування протягом пари діб лише південніше Георгіївки.

У свою чергу, у самій Новомихайлівці підрозділи 155-ї окремої бригади морської піхоти (омбр МП), підтримані підрозділами 10-го танкового полку (тп) нарешті зайняли повністю західну частину села й таким чином повністю захопили село.

Зрозуміло, що на Курахівському напрямку командування УВ «Південь» противника переслідує, скажімо так, «двояку» ціль.

• прагне пробитися, власне, до Курахового (до нього їм десь до 10-и км);
• й попутно формує північний фас гіпотетично-майбутньої операції проти всього Вугледарсько-Курахівського виступу ЗСУ, або краще сказати намагається це зробити.

Якщо перша «забаганка» командування противника не викликає сумнівів, то друга виглядає, скажімо так, достатньо дискусійно. Адже не дивлячись на той факт, що противник ввів у бій майже всю 20-у мсд 8-ї ЗВА, а також значну частину її 150-ї мсд, задіяв на цьому напрямку також окрему бригаду морської піхоти + окрему мотострілецьку бригаду 68-го АК, у нього тут виходить поки тільки «витіснення» повільне, зі значними втратами.

Для того, аби сформувати більш-менш зручний північний фас для майбутньої операції у відношенні Вугледарського виступу СОУ, противнику треба не тільки пробитися до Курахового. Очевидно, треба ще «взяти» власне Красногорівку, та принаймні селища Максимільянівка та Гостре, а також взагалі сформувати район оперативного розгортання для ударного угрупування військ, східніше Курахове, або в його околицях.

Не кажучи вже, про район самого Вугледару, Павлівки та Шевченко (Времіївський напрямок південний фас), де противнику також треба провести низку «підготовчих» заходів, якщо він, звісно, бажає «здійснити щось більш-менш масштабне» по відношенню до Курахівсько-Вугледарського плацдарму ЗСУ. Й де спроба 36-ї омсбр противника зі складу його 29-ї ЗВА (УВ »Схід») у пробному режимі «промацати» позиції ЗСУ північніше села Микільське, також закінчились протягом кількох минулих діб безрезультатно.

Поки, всі ці «допущення» виглядають для противника проблематичними. Замість просування з адекватними темпами, ми спостерігаємо північніше (власне у бік Курахове) ну дуже повільне «витіснення». Так само, ну дуже спірною є взагалі доцільність впертих боїв противника у районі Новомихайлівки, яка по суті розташована «майже по центру» виступу (ну добре, Новомихайлівку захопили, але за нею Парасковіївка та Костянтинівка, які також будете «брати пару місяців» чи як?).

Звісно, по відношенню до цього плацдарму, противник може, так би мовити, «пограти масштабом та розмахом» (мається на увазі, скоротити розмах своїх планів й таким чином, ще більше «ущільнити свої зусилля» на ключових напрямках та ділянках). Але, у такому разі, його повинна насторожувати реальна оцінка нині існуючої на цьому напрямку ситуації зі співвідношенням «ціна результат».

Російське командування нагнало сюди достатньо військ (сил) майже 2 «повнокровних» мотострілецьких дивізії 8-ї ЗВА (20-а та 150-а мсд) + 3 омсбр зі складу 1-го АК (5-а, 9-а, 110-а омсбр) + 1 омсбр зі складу 68-го АК (39-а омсбр) + 1 окрема бригада морської піхоти (155-а обр МП), не рахуючи «приданих» окремих полків й батальйонів (починаючи із »заблукалого» 3-го мсб 144-ї омсбр, закінчуючи якимось дивними формуваннями батальйонного рівня зі складу 18-ї «кулеметної» дивізії).

Тем не менш, противник тут місяцями штурмує одне село, маючи на окремих напрямках та ділянках 3-х кратну перевагу у силах та засобах, але, при цьому не маючи можливості, а ні «сформувати попередні умови» для свого майбутнього, нібито, ще більшого та масштабного «великого наступу», й навіть, не встигаючи це зробити до «запланованого» ним же часу. Ви серйозно розраховуєте на «кінцевий успіх»?

Безкоштовна порада владі. Займіться вже нарешті «зшиванням» країни, а не розділенням. Бо зараз це не сприяє перемозі.

Ні розподіл по лінії герої-воїни/тил, ні розподіл по лінії поїхали/залишились, ні розподіл по лінії донатив/не донатив, ні інші розколи, які підігріваються часто штучно, щоб конвертувати їх в емоційні зіткнення.

Бо, мовляв, треба ж кудись каналізовувати негатив.

Що робити з тими, хто незаконно виїхав, треба буде думати тоді, коли закінчиться війна.

І як вони повинні за це заплатити, якщо будуть повертатися.

Сьогодні жодне розпорядження щодо «ухилянтів» з Монако, Відня чи Барселони їх не поверне. Це треба усвідомити. Ну й чорт з ними. Навіщо витрачати на них час?

Зараз треба зосередись на тому, як обʼєднати тих, хто тут залишається різні середовища, різні горизонтальні пласти задля єдиної мети.

І вона має бути одна вистояти і виграти.

Памʼятаєте березень 22-го? Невже, щоб обʼєднатися, треба знову, щоб ворог стояв під Києвом?

Рівно 104 роки тому україно-польські війська, долаючи спротив російсько-більшовицьких військ, розпочали успішний наступ на Київ.

За два тижні об'єднана україно-польська армія, яка нараховувала десь 40 тис. вояків, визволили правобережну Україну і вступила до Києва.

Незважаючи на цю перемогу українці не змогли втримати перемогу.

Ключова причина мала чисельність української армії.

Петлюра не зміг провести обіцяну полякам мобілізацію у понад 100 тис. військових, що дозволило б протистояти росіянам.

Що логічно за Україну мають воювати українці, а не поляки.

Українці не пішли воювати за Україну використовуючи багато аргументів:

• «неначасі», бо посівна;
• внутрішні чвари та образи (він гетьманець, а цей анархіст тощо);
• втома від війни;
• бажання пересидіти (хай діти Петлюри, Скоропадського та Винниченка воюють);
• не бажання воювати далі свого району. (У нас є Холодноярська чи Медвидинська республіка, а все що далі нас не цікавить).

Поляки на це подивились і відступили захищати Польщу. А потім розпочали переговори з росіянами, які закінчились підписанням сепаратного миру.

Внаслідок польсько-російського Ризького миру Україна втратила Державність, а її територію поділили. Але кожна зрада має свою ціну.

Менше чим за два десятиліття російські війська окупують майже на півстоліття Польщу.

І хоч це трохи інша історія, варто пам’ятати, що за свою країну треба воювати.

Ставати до лав та брати у руки зброю.

Бо ніхто крім нас її не захистить.

Бо якщо знову програємо, то нас чекає не ЄС, правова держава із сильною ринковою економікою та місце серед розвинутих країн, а статус російської колонії.

З повторення сторічної історії з міграціями, поділом країни, голодоморами та репресіями…

Яке майбутнє оберемо вибирати нам.

Точніше кожному з нас.

Трупа Національного драматичного театру імені Лесі Українки відмовилася грати постановки Михайла Резніковича після його інтерв'ю путінському пропагандисту.

Нагадую, «легендарний» режисер, який майже 30 років керував театром у центрі Києва, заявив, що в Україні знищували російську культуру. Тому, мовляв, він й мусив тікати, а Путін мусив рятувати і його, і всіх нас спецоперацією.

Звичайно, Резніковича на тонкий лід спихав пропагандист, але Михайло Юрійович і не опирався.

При цьому «переслідування» російської культури було таким «сильним», таким «жорстким», що, за даними того ж Резніковича, перед великою війною у його театрі йшло пів сотні вистав, і усі ці пів сотні йшли російською мовою...

Логіка залізна :)

«Главком» брав інтерв'ю у Михайла Резніковича вісім років тому.

Вже після окупації Криму і Донбасу на столичній(!!!) сцені прем'єрилася вкрай жахлива вистава «В этом милом, старом доме...» (більше відома у театральній тусовці як «В этом милом старом гробе») за п'єсою радянського драматурга Арбузова.

Для мене це був культурний шок...

Лише один момент. Вдумайтеся, чого він вартий!

Головна героїня (її грала актриса Тетяна Назарова) на сцені оплакувала якусь свою подругу радянську військовослужбовицю, яку начебто по-звірячому вбивали вже після Другої світової війни десь в українських лісах. Ну, ви зрозуміли? Хто і кого вбивав десь у 50-60-х?

Тобто у Києві на сцені Національного театру грали «безчинства бандерівців» до 2022 року. І всім було байдуже.

На моє акуратне питання у 2016 році, що це за страшна муть? Михайло Юрійович відповів дослівно так: «Я вам можу сказати лише одне: ви дуже молоді люди. А це факт...»

Сьогодні ми нарешті всі подорослішали.

І факт усі постановки Резніковича зникли з сайту театру.

Мушу визнати: починаю чекати мирної конференції у Швейцарії з певним інтересом. Ця конференція планувалась на цю весну. Зараз вона плавно пересувається на літо, бо йдуть суперечки щодо запрошення недоімперії і начебто знайшли формулу, що Україна та Росія будуть присутніми на цій конференції, але по черзі, тобто, неодночасно. Швидше за все, цей міжнародний хурал відбудеться на початку осені, коли остаточно зафіксується ситуація на фронті.

Раніше я вважав, що конференція не має сенсу і тому нецікава: Україні запропонують приховану капітуляцію «з урахування ситуації на землі», так це зараз зветься. Україна відмовиться, а тиснути щодо поступок на РФ ніхто не стане.

Але фінал епопеї у США про надання нам допомоги змінює картину. Ми побачили, як у Штатах був знайдений політичний компроміс, і справа почала вирішуватися з дивовижною швидкістю. А це означає, що американські виборці у більшості на боці України. Тому Трампу довелося змінювати свою риторику, особливо, з урахуванням того, що він хоче перетягти до себе голоси Нікі Гейлі, яка конкурувала з ним на праймеріз республіканців. А ті, хто підтримував Гейлі симпатизують Україні. Позиція виборців та ще й у рік виборів це визначальний фактор.

А на іншому березі океану Європа поступово приходить до тями. Макрон не відмовляється від своєї надсміливої ідеї завести французькі війська в Україну для виконання функцій польової жандармерії, що вивільніть помітну кількість наших бійців для фронту.

Велика Британія надає нам дуже потужний пакет зброї, де є багато всього, включно з крилатими ракетами і засобами для морських операцій (!).
Після того, як США нададуть нам далекобійні ракети «Атакмс», у канцлера Шольца вже не залишиться фактичних причин притримувати довгоочікувані «Тауруси». А все інше Німеччина і так надає майже безперебійно.

У Китаї теж відбувається помітна зміна оцінки цієї війни. Зокрема, у публічному просторі з’являються аналітичні матеріали, що Росія не здатна перемогти Україну. А раз так, то війну треба завершувати. Характерно, що це пише не якийсь дисидент, а людина, наближена до керівних кіл КПК. І це не єдина така публікація, тому на болотах сум і сльози.

І ми ж знаємо: Китай вельми дратує, що європейці змушені витрачати гроші на зброю замість купляти китайські авто. А енергоносії зі знижкою 28% Росія все одно буде постачати китайцям, бо більше нема кому.

Загалом може скластися конфігурація, що припинення бойових дій від недоімперії почнуть вимагати настільки багато впливових країн, що навіть дурнуватий Путін (або його оточення!) змушений буде дослуховуватися.

Але все це за обов’язкової умови, що весною-літом ЗСУ втримають фронт і не допустять помітного наступу ворога. І тут ми автоматично впираємося у тему мобілізації, у якій нам ніхто не допоможе, і яку наша влада розгортає вкрай неефективно і навіть абсурдно.

Після програшу в Другій світовій війні Німеччина лежала в руїнах, які можна порівняти хіба що з сучасними Бахмутом, Соледаром та Авдіївкою. Загалом на території Третього Райху в перебігу Другої світової було зруйновано 45% житлового фонду. І в ці руїни хлинув потік біженців зі східно-німецьких земель, які згідно з домовленостями переможців відійшли Польщі і навіть СРСР (Калінінградська область). Загалом близько 12,5 млн осіб. Тому попри жахливі втрати в перебігу війни населення Західної Німеччини у 1945-50 роках збільшилось на 10%.

Зрозуміло, що війна породила нечуване розшарування німецького суспільства. Селяни та містяни, яким посміхнулась фортуна і майно яких не забрала війна, дивились на біженців, як на ворогів і ставились до них не набагато краще за остарбайтерів. Як пише журналіст та історик Харальд Йенер, «Місцеві, байдуже у Баварії чи у Шлезвірг-Гольштейні, нерідко так завзято пручалися розміщенню переселенців, що поселити цих небораків у призначене для них житло можна було хіба що під прикриттям кулеметів...».

Зрозуміло, що проблема такого масштабу не могла розсмоктатися сама собою. Історик Фрідріх Принц писав: «Задоволений результатами ретроспективний погляд на інтеграцію [повоєнного німецького суспільства] іноді заважає зрозуміти, наскільки близько ми були до катастрофи, адже німецькі переселенці цілком могли стати для Німеччини проблемою, подібною до проблеми палестинських біженців». Останні великі табори для переселенців (внутрішньо переміщених осіб) звільнилися лише 1966 року...

Але невдовзі по заснуванню ФРН, німці зрозуміли, що ця кричуща соціальна несправлдливість може зруйнувати їхню щойно віднолвлену державність. І заходились розробляти та обговорювати закон про компенсацію збитків, заподіяних війною. Три роки минули в гарячих дискусіях. Але законодавчий акт, який зʼявився на світ як важкий компроміс (жоден стейкхолдер не був ним задоволений цілковито), став символом політичної мудрості та далекоглядності. За словами тогочасного лідера німецьких соціал-демократів, цей акт мав на меті «ліквідувати нашу внутрішню провину за війну перед мільйонами наших власних співгромадян».

В основу закону був покладений принцип соціальної солідарності та справедливості: кожен, хто відносно мало постраждав від війни, мав підтримати власним коштом тих, хто втратив все чи майже все. Закон передбачав, що власники нерухомості мали відрахувати 50% вартості свого майна, яким вони володіли станом на 21 червня 1948 року. Цю суму можна було виплатити впродовж 30 років по чотири рівних транші на рік. Бенефіціарами цих виплат були постраждалі від війни: громадяни, що втратили житло внаслідок воєнних дій, інваліди та переселенці.

Компенсація була передбачена лише за втрачену нерухомість та основні засоби належних їм підприємств, але не за втрачені грошові кошти та коштовності. В основу компенсацій був покладений принцип соціальної справедливості: за втрату значного майна компенсація (у відсотковому значенні) була меншою за втрачені невеликі маєтки. Аби визначити конкретну частку компенсацій, яка має бути виплачена переселенцям, та тягар виплат для донорів були створені бюро компенсацій, в яких працювало 25 тисяч службовців і які за кілька десятиліть своєї роботи обробили 8,3 млн. заявок на допомогу від одних тільки внутрішньо переміщених осіб...

Так німці, які по війні здавалося знову розпалися було на окремі князівства, вдруге стали єдиною нацією та заклали підвалини свого повоєнного економічного дива. Бо саме переселенці виступили драйвером економічного відродження Німеччини: «з баласту вигнанці невдовзі перетворилися на вигідний здобуток для німецької економіки. Зазвичай вони швидше та енергічніше пристосовувались до нових обставин, аніж корінні мешканці певного регіону. разом із своїм майном та малою батьківщиною вони втратили також багато ілюзій, що зробило їх набагато гнучкішими та честолюбнішими».

На щастя, масштаб катастрофи, яка спіткала Україну, на порядки менший. Жодне з великих міст, які контролює Київ, не лежить у руїнах, як Берлін, Кельн чи Дрезден у 1945 році... Якщо вірити пані Верещук, в нас наразі близько 5 млн внутрішніх переселенців. Всі вони якоюсь мірою інтегрувалися у нове життя, бо на відміну від повоєнної Німеччини я нічого не знаю про сучасні табори для внутрішньо переміщених осіб в Україні.

Але на нас ще чекає випробування солідарністю. Бо війна це лотерея. Ніхто не знає, по чийому будинку, квартирі чи підприємству прилетить завтра. А тому вже сьогодні ми маємо починати важку суспільну дискусію про повоєнні компенсації тим, у кого війна забрала все чи майже все. Без сподівання на репарації від Росії. Будуть чудово. А не будуть, то невже ж головним законом в Україні лишиться закон джунглів: кожен сам за себе?! Тоді ми точно ніколи не дочекаємось на українське економічне диво...

Затримання такого рівня не могло бути проведене без погодження з Путіним, а саме рішення не могло бути ініційоване без прямої участі Патрушева. На жаль, підтверджується та версія, яку я висловив більше місяця тому, що в РФ відбувся «мініпереворот» у результаті якого фанатичні яструби отримали перемогу над просто яструбами у внутрішньовидовій боротьбі. І тепер саме вони диктують повістку дня.

Арешт Іванова це демонстрація нових правил гри, які ще не викристалізувалися, але вже пишуться по ходу гри. Поки можемо говорити, що нові правила точно містять наступні пункти:

• всі попередні домовленості анульовані. Все починається з чистої сторінки;
• ФСБ переходить від кришування корупції до контролю корупції;
• Просто лояльності вже мало. Потрібно чогось більшого (чого саме поки не розуміє ніхто).

Поки тяжко спрогнозувати, як буде розкручуватися маховик репресій. На Іванові можуть зупинитися (аналог історії Ходорковського, коли після арешту всі все зрозуміли) або ж навпаки, затримають ще кілька десятків високопоставлених чиновників.

Повторюся: це не принципово. Головне це повна зміна правил співіснування в елітах.

Опозиція, на жаль, знову не попадає в очікування народу. Заяви ФБК, що до них дослухалися у владі смішні. Насправді, від опозиції треба було чекати заяв, що це не боротьба з корупцією, а імітація і відведення уваги від погіршення життя. Або щось подібне.

Для України це означає, що наразі існує повне домінування ідей Патрушева та Ушакова щодо продовження війни до конференції Ялта-2.

На цьому фоні варто окремо звернути увагу на різку активізацію росіян на китайському напрямку і два важливих рішення: Норнікель вирішив перенести мідний завод в Китай, а Газпром дає знижку на 28% до 2027 року китайським компаніям (обидва рішення не могли не бути санкціоновані в Кремлі).

Китай, останнім часом, почав певний дрейф в сторону можливих переговорів і росіяни будь-що прагнуть зламати цей тренд. Власне від цього і буде залежати чи залишиться теоретична можливість для початку переговорів в 2024 році.

Мені часто дорікають, чому пишу про проблеми на Росії, а не в Україні. Та хоча б тому, що за Сюн-Цзи щоб перемогти ворога його треба знати. А бажаючих понарікати, що в нас не так, вистачає і без мене.

Варто розуміти, що нам важко, але й ворогу далеко не солодко.

Приміром Росія повертається в часи глобального дефіциту, черг і спекуляцій.

З полиць супермаркетів Владивостока раптово зникли соціально значущі продукти. Почалися перебої з розсипним цукром, основними видами круп, вівсяними пластівцями, макаронами, чаєм та дитячим харчуванням. Дефіцит викликав ажіотаж і здорожчання, відтак магазини вдалися до обмеження продажу в одні руки. Під загрозою зникнення опинилося навіть елементарне борошно. Тимчасову нестачу влада регіону пов’язує зі складністю доставки вантажів на Далекий Схід залізницею. Очевидно, у Кремля інші пріоритети щодо першочерговості виконання залізницею перевезень.

Хоча хвилю дефіциту пояснюють логістичними труднощами це лише половина правди.

З початку 2014 порожні полиці магазинів в різних регіонах країни, що стали предметом активного обговорення навіть в цензурованих ЗМІ, пояснювалися збільшенням закупок у час новорічних свят та складними погодними умовами. Тоді росіяни відчули дефіцит базових продуктів: м’яса, молока, яєць.

Виявилося, що країна, яка бравурно рапортує про небувалі показники росту в сільському господарстві і претендує на роль ключового сільськогосподарського експортера у світі, враз не змогла забезпечити власних елементарних потреб і перетворилася в імпортера.

Яєчна криза та криза нестачі курятини прокотилася в Росії ще в 2022-2023 роках. Ціни на базові продукти зросли більш, ніж на половину. Магазини перейшли на поштучний продаж і ввели обмеження на продаж яєць в одні руки. Мешканці Росії вишиковувалися у величезні черги, щоб придбати необхідний продукт. І хоча влада вкотре пояснила, що яйцева криза тимчасове явище, спровоковане курячим грипом і сезонним сплеском купівлі, а ще відкрила ряд кримінальних справ проти спекулянтів, яєць на ринку більше не стало. І не стане. З одного боку не вистачає західних технологій, добрив, техніки, інкубаційного матеріалу, а з іншого збідніле населення переключається на базові соціальні продовольчі продукти і «суверенне» виробництво не справляється, провокуючи ажіотаж, дефіцит, ріст цін.

Здається на Росію повертається дежавю кінця вісімдесятих та початку дев’яностих, коли країна клепала багато танків і гармат, «освоювала космос», а продуктові полиці, за винятком вітринних Москви, Лєнінграда, сяяли порожнечею.

І хоча нині дефіцит не такий разючий як в совку, усе ж росіяни бачать, що істотно змінився асортимент, якість, вибір і ціна.

Західні товари пішли з ринку або стали дефіцитними, а відтак істотно здорожчали (паралельний імпорт не задовольняє всіх потреб, а вторинні санкції та банківські обмеження потроху закручують гайки шпарин постачання) ціни.

Програма імпортозаміщення, про яку бравурно рапортує уряд, і яка вчергове озолотила російських нуворишів, призвела лише до того, що російські «аналоговнєт» істотно поступаються в якості «колишнім» західним і не можуть скласти конкуренції дешевому китайському виробництву.

Замість підйому відбувається втрата власних виробничих потужностей і мінімальної конкуренції на власному ринку, який вже фактично внутрішньокитайський. І якщо в 2022 році на хвилі панічних настроїв у потенційно дефіцитні товари записувалося все підряд, з полиць магазинів змітали все, від корму для тварин до шоколаду, морепродуктів і навіть фруктів, то наразі структура дефіциту носить інший характер.

Попри те, що Росія спробувала налагодити за цей час нові логістичні ланцюжки, запустити паралельний імпорт, істотно наростити постачання з так званих дружніх країн та шляхом пограбування західних інвесторів та кампаній «запустити» на ринок «нові бренди» це не вирішує ситуації. Ціни на товари гіршої якості стрімко ростуть, лише в 2024 році російські кампанії прогнозовано за найоптимістичнішими товарами передбачають ріст цін до чверті їх нинішньої вартості.

До війни структура російської економіки передбачала, що сировинний характер економіки і недостачу або відсутність власного виробництва практично у всіх галузях споживання перекриють імпортом за рахунок надприбутків із нафто та газодоларів.

Тепер, втративши можливість купувати якісні та надійні західні товари, Росія змушена переключитися на неякісну, але дорогу китайську продукцію.

За два роки боротьби за «економічний суверенітет» приміром тепер 92% імпорту авто складають китайські марки. Популярні західні авто продаються втридорога, в одиничних екземплярах або з вторинного ринку вживаних автомобілів.

Величезна проблема з запчастинами до них. Попри паралельний імпорт і налагодження поставок дешевих реплік з Азії, оригінальні запчастини купити практично неможливо і коштують вони втридорога. Лише за минулий рік ціни на запчастини виросли майже на чверть і в покупців практично не має гарантій не нарватися на неякісний контрафакт.

Російський автопром, що планував «підняти голову», знаходиться в глибокій комі після бліцкрігного захоплення ринку китайцями. Проте і останні не встигають підтягувати резерви, а відтак є дефіцит з постачанням деталей, софту, технокарт, діагностичного обладнання.

З полиць російських магазинів зникли звичні бренди побутової техніки, на кшталт Bosch, Samsung, Panasonic, які згорнули виробництво в Росії або перестали завозити свою продукцію. І навіть якщо їх ще можна перетягнути через кордон по паралельному імпорту, відремонтувати при поломці чи провести обслуговування обходиться дуже дорого. Ринок захопили неякісні китайські ноунейми.

Росіяни постійно відчувають труднощі з доступністю до найнеобхідніших ліків. І хоча офіційна пропаганда рапортує, що всім всього вистачає, соціальні мережі раз по раз вибухають новинами про нестачу базових ліків. На перебої скаржаться онкопацієнти, а діабетики не мають можливості вчасно отримувати прилади для безперервного моніторингу рівня цукру. З полиць зникли іноземні антидепресанти, а російські репліки мають серйозні побочні ефекти. Навіть на елементарні жарознижуючі, протиепілептичні товари чи спрей від нежиті виникає дефіцит, а їхні ціни відтак зросли у три-чотири рази.

Не вистачає і найнеобхідніших вакцин, приміром від вітрянки; є проблеми з вакцинами від кору, краснухи, ротавірусу, поліміеліту та інших захворювань.

Росія відчуває брак спецтехнік та запчастин до неї. Західні бренди призупинили свою роботу, постачання комплектуючих до них ускладнене. Російські кампанії змушені відтак або орендувати бувшу у вжитку техніку, або імпортувати аналоги з Китаю.

На Росії величезна криза в постачанні напівпровідників. Своїх якісних і сучасних мікросхем та чіпів Росія не виробляє. Доступ до західних ринків закритий, а паралельний імпорт максимально ускладнений. А чіпи використовуються скрізь: від побутової електроніки, до транспорту, станків, автоматизованих систем в усіх галузях економіки.

Просто катастрофічною є ситуація в тих галузях, які після розвалу Совєцької імперії деградували: станкобудівництво, хімія та мікроелектроніка. Тут імпортозаміщення не допоможе: бракує технологій, виробничих потужностей, а передусім фахівців.

Приміром, виробництво станків, яке складається з великої кількості технологічних компонентів та електроніки, яку можливо лише імпортувати. А виготовлення станків це база, від якої залежать інші галузі виробництва. Наразі станки поставляє Китай, а відтак він в зародку вбиває можливість відновлення цієї галузі в Росії ще більше понижуючи її технологічний рівень і ставлячи в залежність від себе.

В мікроелектроніці, яку Росія хоче створити з нуля, її найбільший виробник «Мікрон» досяг технологічного рівня, який Захід перетнув ще в 2000-их роках.

Криза потроху накриває і сільське господарство, що вже дає знати про себе по порожніх полицях і захмарних цінах, які відчувають росіяни. Бракує і матеріалу, і техніки. Після впровадження імпортозаміщення у 2023 році доля російської техніки в закупівлі не виросла, а навпаки зменшилася. Російська і білоруська техніка не здатні перекрити потреб ринку, особливо в спеціалізованій техніці, яку раніше імпортували з Європи. Агровиробникам банально бракує якісного насіннєвого матеріалу і засобів обробки, що вже впливає на стрімкий ріст цін та прогнозовану кризу, приміром на ринку овочів.

Російська фармацевтика переважно працювала на імпортній сировині, суверенними була лише назва на упаковці, бо і мистецтво виготовлення упаковок непідвладне. Понад 80% фармацевтичної сировини імпорт.

Мова вже й не йде про складні полімери, літій та сировину для побутової хімії, технологіями виробництва яких Москва не володіє.

Якісна косметика для тих, хто може її дозволити такий же ж дефіцит як яйця, адже російська косметологія залежить на понад 70% від імпортних компонентів, а поставка в Росію 41 із 79 найнеобхідніших заборонена санкціями.

В Росії деградує система цивільного мобільного зв’язку. Провідні світові виробники, навіть китайські. відмовляються поставляти базові станції для підтримання мереж російських операторів.

Цифрова економіка Росії, що була в зародковому стані, теж накривається аналоговим мідним тазом. Приміром із близько 190 тисяч банкоматів близько 70% американського виробництва. Середній строк служби банкомата п’ять років. Наразі Росія в гарячковитому пошуку китайських аналогів. Є проблема з POSтерміналами для прийому карт, адже з Росії вийшла і припинила технічну підтримку французька кампанія, що мала понад 50% цього ринку.

Найнеочікуванішим виявився можливий дефіцит пального. Нестачу дизпалива Росія вже відчула минулої осені. Цьогоріч «країна колись бензоколонка» вдалася до ембарго на експорт російського бензину, щоб відсунути кризу, якої неможливо уникнути, хоча б нас президентських виборів. Українські сили оборони і відсутність доступу до необхідних технологій гарантують тривалі проблеми з безперервним постачанням палива, особливо в європейській частині РФ.

Але однією з найбільших проблем є нестача трудових ресурсів. У 2023 з дефіцитом кадрів зіткнулися понад 85% російських кампаній. Фахові працівники виметені на потреби війни, а антимігрантська істерія суттєво скоротила притік мігрантів в ті галузі, де росіяни працювати не хотіли.

Дефіцит кадрів лише спровокує новий виток виробничого дефіциту. І з цього піке Росії буде вибратися дуже важко. Вже на очах нового російського покоління Росія погружається в пізній совок з величезною армією дармоїдів, задіяних в силовому блоці та імперському управлінні, різким падінням якості життя, дефіцитом і дороговизною якісної продукції, спекуляцією і чергами за найнеобхіднішим.

Поки що бездефіцитним є потік «грузу 200» з української території і гробові, що підтримують споживацьку активність економіки.

А все починалося з дефіциту совісті, коли в погоні за імперськими амбіціями божевільного кремлівського карлика, росіяни проміняли комфортне життя на смерть, розруху і безнадьогу…

Ми радіємо тому, що ця ганебна епопея нарешті завершується. Але давайте спробуємо проаналізувати, як цей затверджений пакет допомоги на майже $61 млрд вплине на хід війни, на міжнародне положення України і на суспільні настрої.

Затвердження пакету допомоги не поверне втрачений час і найголовніше втрачені життя, які значною мірою стали наслідком цієї затримки. Крім того, на моральний стан суспільства і сил оборони все це теж вплинуло не кращим чином. І ні, цей час вже не можна відкрутити назад. І далеко не факт, що все втрачене через затримку можна повноцінно відновити і на 100% компенсувати. Тому нас як мінімум ще кілька тижнів чекають нові і нові тактичні успіхи росіян.

Так, втрачений час, відсутність достатньої кількості зброї щоб компенсувати чисельну перевагу росіян і перевагу у повітрі (з клятими КАБами) мають дуже велику ціну. Чи дійдуть вони в цьому процесі до Словʼянсько Краматорської агломерації чи до Покровська сказати складно.

Тому ми можемо констатувати: ця затримка найбільша перемога Путіна з початку війни. І зовнішньополітична, і з наслідками для внутрішньої сталості українського суспільства і боєздатності Сил оборони.

З іншого боку, вже бачив оцінки, що цей пакет, який розтягнеться у часі, ледь не «пакет перемоги». Той саме Маломуж казав, що зі зброєю від США в другій половині літа Україна може перейти до наступальних дій. Я думаю, що це надто оптимістичні оцінки, які формуються на звичній амплітуді «було дуже погано стало краще, а значить далі буде ще краще». Щоб бути готовою для великих наступальних дій Україні доведеться пройти набагато довший шлях, ніж влітку 2022 чи весною 2023.

Але. Зброя і боєприпаси від цього пакету (а також від додаткових постачань з Європи) точно виграють нам час, звузять можливості Росії вести наступальні дії і дадуть нам можливості для адаптації.

Наскільки я розумію логіку окупантів, план у них був такий:

1. Поєднати тактичні наступальні дії на фронті (які ми спостерігаємо зараз) з масованою інформаційно-психологічною атакою на суспільство і сили оборони.
2. Потім коли допомога від США не надійде, європейську вони обмежать за допомоги своїх агентів, українське суспільство буде деморалізоване цією зрадою партнерів і російським ІПСО перейти у стратегічний наступ влітку.
3. А далі вже як піде або захопити скільки встигнуть (головною ціллю був би Харків і Краматорська агломерація), або примусити Україну до капітуляції і прийняття більшості російським умов.

І пакети допомоги від європейців, і схвалення американської допомоги, і дрейф багатьох американських політиків до більшої підтримки України ці плани наламують. Тому що вікно можливостей від зараз до надходження «чеського» пакету снарядів (кінець травня червень) і американською допомоги значно звужує можливості РФ їм доведеться припиняти мріяти про захоплення Харкова чи вихід на адмінкордони Донецької області.

Американська зброя, чеські снаряди, пакети допомоги від інших країн відкривають для України можливості і час:

1. Стабілізувати лінію фронту і встигнути сформувати глибокі фортифікаційні лінії.
2. Підготувати резерви хоча б для додаткових можливостей ротацій. Доцільність проведення наступальних дій поки аналізувати дуже складно.
3. Стабілізувати ситуацію всередині країни, відновити критичну інфраструктуру після атак росіян, трохи заспокоїти суспільний накрут.

Цілком можливо, з такою підтримкою Сили оборони зможуть зламати російську логістику, знизити ступінь домінування росіян у повітрі, нівелювати перевагу в артилерії. Але завищувати очікування точно не треба. Це не перелам, хоча за певних умов перший крок до нього.

Як не варто очікувати і перелому у настроях трампістів. Тому нам все ще треба шукати можливості для диверсифікації постачань і фінансування, і думати про війну «від оборони». Як у військовому, так і у дипломатичному і економічному сенсі. Як мінімум до листопада, коли стануть зрозумілі наміри нової чи нової/старої адміністрації.

За підсумками консенсус-прогнозу міністерства економіки України (№57 квітень 2024 року) експерти, які припускають закінчення війни у 2024-му році, уже в наступному, 2025 році, прогнозують зростання реального ВВП у середньому на рівні 5%, а інші експерти мають більш стриману оцінку зростання на рівні 3,5%. Але навіть така оцінка включає в себе великий розбіг значень від падіння на 1,3% до зростання на 6%.

За даними Мінекономіки України, за період 01.01.24-18.04.24 доходи бюджету зросли на 26,5%, порівняно із періодом 01.01.23-18.04.23 (без міжнародної фінансової допомоги, збільшилися у 1,6 раза), що обумовлено зокрема зростанням надходжень від податку на прибуток (у 2,7 рази), власних надходжень бюджетних установ (на 26%), податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (на 39,8%) і неподаткових надходжень (на 47,8%).

Видатки держбюджету за період 01.01.24-18.04.24 зросли на 14% в порівнянні з періодом 01.01.23-18.04.23, зокрема у частині витрат на заробітну плату (на 24,5%) та капітальних видатків (у 2,4 раза) на тлі проведення необхідних відновлювальних будівельних та інших робіт.

Дефіцит держбюджету становить $7,8 млрд 43% від загального обсягу доходів держбюджету.

За період 01.01.24-16.04.2024 залучено військових облігацій на суму 140,4 млрд грн, за 01.03.22-31.12.22 250,5 млрд грн, за 01.01.23-31.12.2023 566,1 млрд грн (середньомісячне залучення військових облігацій за 01.03.22-31.12.22 становило 25,02 млрд грн, за період 01.01.23-31.12.2023 47,2 млрд грн).

Загалом, за період 01.03.2022-16.04.2024 до держбюджету залучено 957 млрд грн або $26,8 млрд.

Від початку війни станом на 01.04.2024 до Державного бюджету України також залучено близько $85,3 млрд міжнародної фінансової допомоги, що здебільшого спрямовувалась на фінансування першочергових потреб бюджету, зокрема соціальних витрат.

Підтримкою для міжнародних резервів НБУ були стійкі надходження від міжнародних партнерів України у 2023 р. було отримано $42,5 млрд. та у січні-березні 2024 р. близько $10,2 млрд, а станом на 01.04.2024 на безповоротній основі надійшло ще $118 млн.

Оскільки наразі НБУ фактично повністю визначає обмінний курс гривні, то рівень резервів передусім зумовлювався інтервенціями НБУ з початку 2024 р. (станом на 19.04.24) від'ємне сальдо інтервенцій становило $7,36 млрд («-» $8,11 млрд станом на 21.04.23, в цілому за 2023 р. «-» $28,61 млрд

Наразі з огляду на стійкий прогрес у сповільненні темпів споживчої інфляції, накопичення значного рівня міжнародних резервів, відносну стабільність валютного ринку, НБУ ухвалив рішення щодо переходу з 03.10.2023 до керованої гнучкості обмінного курсу гривні.

Загалом з початку цього року (станом на 19.04.24) гривня до долара США девальвувала на 4,3% (станом на кінець 2023 р. порівняно зі значенням на кінець 2022 р. на 3,9%, а за аналогічний період 2022 р. на 34,1%).

Спостерігаються ринкові коливання обмінного курсу готівкової гривні, що зумовлені ситуативними чинниками готівковий сегмент ринку оперативно реагує на міжбанківський ринок, де вирішальним чинником впливу на курс і далі залишаються активні інтервенції НБУ (наразі динаміка курсу готівкової іноземної валюти повторювала динаміку котирувань безготівкової валюти, яку «підігріває» посилення невизначеності, у т.ч. на фоні постійних обстрілів з боку РФ).

Загалом станом на 17.04.24 порівняно з 17.04.23 готівкова гривня до долара США девальвувала на 5%, а порівняно зі станом на кінець 2023 р. на 0,7%.

З початку року станом на 22.04.2024 НБУ продав на міжбанківському валютному ринку $7,4 млрд (за мінусом купівлі), в т.ч. за минулий тиждень 0,7 млрд. грн.

Тижневі нетто-продажі валюти минулого тижня були аномально високими, якщо їх порівнювати з динамікою з початку року. Більше валюти було продано лише в перший тиждень 2024 року.

Приріст попиту на іноземну валюту переважно пов'язаний з тиском з боку населення. Населення за І квартал 2024 року купило $2,5 млрд готівкової та безготівкової іноземної валюти (за мінусом продажів). Це вдвічі більше за аналогічний період минулого року.

Продовжують нарощувати зовнішні активи українські банки. Банки в І кварталі збільшили чисті зовнішні активи на $1,0 млрд. Всього з початку 2023 р. чисті зовнішні активи банків зросли на $3,6 млрд. Банки не тільки накопичують внутрішню гривневу ліквідність, вони ще її активно складують у валютних активах.

Підвищення активності населення та банків у операціях з купівлі іноземної валюти свідчить про посилення розбалансування валютних очікувань.

Чіткі ознаки розбалансування валютних очікувань спостерігаються з жовтня минулого року, коли НБУ запровадив режим керовано-гнучкого курсоутворення та активізував комунікації щодо реалізації «Стратегії пом’якшення валютних обмежень..». Це логічним чином спричинило підвищення попиту на іноземну валюту, оскільки структурний дефіцит платіжного балансу залишається гігантським близько $30 млрд на рік.

Якщо до переходу на режим керованої гнучкості витрати валютних резервів складали 1-2 млрд. дол. на місяць, то після переходу $2-3 млрд на місяць. Активно зростає готівкова валюта поза банками, яка вже становить понад $120 млрд.

Вочевидь, ініційована НБУ «Стратегія пом’якшення валютних обмежень…» є передчасним кроком. Адже, не може бути валютної лібералізації в умовах неринкових шоків війни та домінування неринкових джерел надходження іноземної валюти.

В лютому-квітні 2024 р. близько 90% нової гривневої ліквідності в системі було конвертовано в іноземну валюту, тоді як в середньому за 2023 рік даний коефіцієнт становив лише 73%.

Можна констатувати, що непродумані рішення Національного банку загострили фундаментальні валютні ризики української економіки. Зовнішньоторговельний дефіцит основний чинник валютного дефіциту (за 2023 р. 29 млрд грн). Однак, НБУ не тільки посприяв підвищенню валютного попиту, але ще й засобами процентної політики створив дискримінаційні умови для українських виробників, які не тільки змушені жорстко конкурувати з імпортом, але й позбавлені доступу до дешевого позичкового ресурсу (на відміну від закордонних виробників).

Отже валютні резерви, які повністю сформовані з міжнародної допомоги, понадміру витрачаються на підтримку валютного курсу. За час війни Україна отримала $83,8 млрд зовнішньої допомоги (станом на 22.04.2024). З даної суми НБУ витратив на підтримку валютного курсу близько $60 млрд. Тобто валютна стабільність в країні утримується виключно завдяки надходженню зовнішньої допомоги,

В банківській системі накопичуються гігантські суми вільної банківської ліквідності, які не приносять продуктивної користі економіці та її реальному сектору. В той же час банки активізували свої вкладення у зовнішні валютні активи, замість інвестування в державні цінні папери чи розширення кредитування бізнесу.

Станом на 17.04.24 відбулося розширення грошової маси (порівняно з 17.04.23 на 21% або на «+» 547 млрд грн) з огляду на нарощування як депозитів (включених в грошовий агрегат М3) на 22,9%, так і обсягу готівки в позабанківському обігу на 15,3%.

Станом на 17.04.24 спостерігалося певне відновлення кредитування корпоративного сектора (порівняно з 17.04.23 на 2,4% або на 17,9 млрд грн) та розширення кредитування населення (на 16% або на 32,88 млрд грн відповідно).

Зокрема, минулого тижня українці отримали за програмою єОселя 197 кредитів на 335 млн грн, серед яких: кредити під 3% отримали 111 військовослужбовців та силовиків, 14 педагогів, 21 медик та 3 науковці; кредити під 7% отримали 36 українців без власного житла, 6 ВПО та 6 ветеранів.

Найчастіше кредити брали для придбання житла на вторинному ринку (137 кредитів) та у забудовника (45). Також 15 українців взяли кредити на купівлю квартири в будинку, який будується.

Скористатись програмою доступного кредитування сьогодні можуть як представники окремих професій, так і громадяни, які не мають у власності житла або хочуть покращити його умови. Для військовослужбовців ЗСУ за контрактом, вчителів, медиків та науковців пільгова ставка складає 3% річних. Для інших категорій учасників бойових дій, ветеранів, ВПО, інших громадян ставка іпотеки становить 7%.

За минулий тиждень у межах Державної програми «Доступні кредити 5-7-9%» підприємці отримали від уповноважених банків 754 пільгові кредити на загальну суму 2,3 млрд грн, з яких 631 кредит від банків державного сектору економіки на 1,6 млрд гривень.

З початку 2024 року за програмою підприємці отримали 7 713 кредитів на загальну суму 29,6 млрд грн, з яких від банків державного сектору економіки 5 722 кредит на 15,4 млрд гривень.

За час дії воєнного стану в Україні видано 51 855 кредитів на 206,9 млрд грн (у тому числі банками державного сектору 38 756 кредитів на 105,8 млрд грн), з яких станом на 22 квітня поточного року:

• 17,11 млрд грн на інвестиційні цілі; 58,55 млрд грн на фінансування оборотного капіталу;
• 37,24 млрд грн кредити для сільськогосподарських товаровиробників;
• 13,16 млрд грн на переробку сільськогосподарської продукції;
• 57,41 млрд грн на антивоєнні цілі;
• 10,02 млрд грн кредитування в зоні високого воєнного ризику.

Усього з моменту старту Програми підписано 86 677 кредитних договорів на 296,5 млрд грн, з них банками державного сектору економіки 59 232 договори на 132,5 млрд гривень.

Цього тижня очікується ухвалення й підписання американського закону про новий великий пакет допомоги Україні. Зокрема, передбачається понад 12 мільярдів доларів США на «швидкі» постачання зброї від американської армії (за програмою PDA) та майже 14 млрд. дол. на закупівлю нової зброї у виробників; 11,3 млрд. дол. частково підуть на розвідку й військову підготовку в Європі в інтересах України.

Закладені й певні механізми ґарантування допомоги в 2025 році, коли до влади може повернутися Дональд Трамп.

Крім допомоги від США, Велика Британія надасть свій, значно менший, пакет зброї, в якому, однак, анонсовані додаткові авіаційні ракети Storm Shadow та ракети ППО.

Експерти й посадовці наголошують, що Україна мусить домовлятися про наповнення нових траншів допомоги саме тими класами зброї, яку Сили Оборони стратегічно потребують: додатковими зенітно-ракетними батареями (насамперед Patriot), а не лише ракетами до них; винищувачами F-16 і боєприпасами для них; Atacms тощо.

Ключовим елементом використання нової допомоги стане воєнна стратегія України, яка буде реалізована цією зброєю.

Зокрема, йдеться про інформаційно-політичний аспект. Насамперед, комунікування Києвом своєї стратегії. Адже навколо американської допомоги місяцями точилася глобальна інформаційна війна, яка тепер вилилася в подекуди неадекватне обговорення подальшого перебігу війни в Україні.

Так, американські телеканали запитують Президента Зеленського, «чи достатньо буде цього пакету», «чи можлива перемога України» і чи може він дати громадськості США «чіткий таймлайн завершення війни». Оглядач впливового американського ЗМІ зазначив, що новий пакет допомоги «дасть Україні другий шанс на можливо успішний контрнаступ [на Запорізькому фронті]».

На думку експертів Київського Безпекового Форуму, Україна має надалі реалізовувати нову стратегію, що де-факто склалася наприкінці 2023 року. Ключовими елементами цієї стратегії є розумна оборона, швидке технологічне переозброєння та перенесення війни на територію Росії (насамперед, далекобійними повітряними контрударами в глибокий тил ворога).

Українське керівництво має чітко комунікувати ці пріоритети для західних партнерів (нехай і непублічно) та внутрішньої аудиторії цього разу управляючи їхніми очікуваннями від дій ЗСУ. Адже виграти наземну війну без переваги в повітрі поки що нікому не вдавалося.

Завищені очікування спостерігалася на початку 2023 року (попри застороги від західних відставних генералів), і заважали передачі Києву винищувачів та далекобійних ракет, а також демотивувала українських чоловіків.

Так само неприпустимо тепер припиняти контрудари по російській промисловості та інфраструктурі, після успіхів початку 2024 року. Таке «самостримування» може втягнути Україну у небезпечну воєнно-політичну спіраль: коли російські удари по енергетиці України залишатимуться без відповіді (демотивуючи населення), а Захід отримає ілюзорну надію на те, що Україну можна змусити до «деескалації» в обмін на обмежену військово-технічну допомогу.

Схоже, військово-політичне керівництво України розуміє цю політичну загрозу. Адже удари по російській тиловій інфраструктурі повторилися й минулого тижня. А сам Верховний Головнокомандувач закликав, зокрема, «завдавати максимальних уражень усьому, що Росія використовує як базу для терору і для своєї воєнної логістики».

Відзначається, що поновлення американської допомоги лише збільшує потребу в зброї від країн Європи. Як заявив німецький парламентар Антон Хофрайтер, «цілком можливо, що це буде останній пакет допомоги [від США, через можливу зміну тамтешнього президента]; ми, європейці, повинні зробити набагато більше для України. ЄС усвідомив, що американська підтримка України стала невизначеною».

Не втратить актуальності й дискусія про пряму участь сил НАТО у війні, розпочата Президентом Франції Емануелем Макроном. Навпаки, нова американська допомога підсилить дружню геополітичну та військово-технічну конкуренцію всередині Альянсу між Сполученими Штатами та європейцями. А участь Заходу в протиповітряній обороні Ізраїлю 14 квітня радикально змінила політичний фон згаданої дискусії.

Почнемо і на цей раз із новин, які стосуються військової допомоги від США, вкрай необхідної нам зараз на полі бою. Сенат схвалив відповідний законопроект, тепер його має лише підписати Байден. І на цьому тлі в західних ЗМІ уже пішли повідомлення про те, що ймовірно американці для майбутнього пакету військової допомоги Україні візьмуть техніку одразу із баз зберігання в Європі.

Якщо це справді буде так, то це гарний варіант, бо тоді швидкість доставки залежатиме лише від швидкості руху на європейських залізницях.

Крім того, пішли повідомлення і про те, що на цей раз США можуть дати нам найбільш далекобійну версію Atacms під позначенням M57. Якщо і коли це відбудеться, то тут можна навіть не гадати, по яким саме цілям армії РФ полетять такі ракети, бо тут може бути безліч варіантів, і кожен з них буде болючим для ворога.

Якщо говорити про реалії безпосередньо на полі бою, то маємо наголосити не тільки на тому, що РФ фактично вже веде «великий наступ» на Сході України, якщо виходити чисто із цифр по кількості сутичок за добу.

Але й також і на тому, що російські нападники несуть суттєві втрати по артилерії мінімум по 30, а то і по 40 артсистем за добу.

Востаннє такі показники по «викошуванню» ворожої артилерії були влітку минулого року, під час тодішнього контрнаступу ЗСУ.

По тому, що наразі відбувається за напрямками по фронту:

Найгарячішими точками тут є наразі Бердичі та Очеретине, де наші воїни дають гідну відсіч росіянам.

Тут ворог на даний момент переніс свої зусилля знову на Білогорівку в Луганській області, та Іванівку і Кліщіївку біля самого Бахмуту. Бійці ЗСУ стійко тримають оборону попри активну роботу російської авіації.

Тут ситуацію можна окреслити й так: стримування російських нападників у боях за Новомихайлівку наші бійці ведуть і далі.

Судячи за активністю дій окупантів тут на полі бою, командування армії РФ ці два напрямки розглядає як другорядні, але не менш важливі в контексті розмивання зусиль Сил оборони України.

Тут і далі триває позиційне стримування ворога в районах біля Кринок, Роботиного і Старомайорського.

Огляд. Сьогодні «позачерговий», бо ситуація почала загострюватись протягом кількох крайніх діб і явно не на користь ЗСУ. Він буде стосуватися 2-х найбільш актуальних операційних напрямків Краматорського та Покровського.

Очевидно, командування угрупування військ (УВ) противника «Південь», на напрямку докладання своїх основних зусиль, а це зараз міста Часів Яр та прилеглі райони, прагне вже найближчим часом добитися більш-менш значних успіхів.

Наскільки я розумію, це має на увазі саме «прорив у Часів Яр з ходу», що за тверезою оцінкою, на сьогодні зовсім не виглядає безперспективним для противника.

Він, протягом кількох крайніх діб, з цією метою, провів серію атакуючих\штурмових дій, зокрема:

• У районі села Іванівське, передові підрозділи 102-го мотострілецького полку (мсп) зі складу 150-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника декілька разів атакували позиції ЗСУ південніше села та на його західній околиці поки із дуже «дискусійними» результатами.
• У свою чергу, підрозділи 217-го парашутно-десантного полку (пдп) 98-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) противника кілька разів знову пробували «зачепитися» за східну околицю міста Часів Яр (район «Канал»), атакуючи його, як зі сходу вздовж дороги Т-0506, так й з південно-східного напрямку, поки безрезультатно.
• Південніше міста Бахмут, противник продовжує свої спроби відтіснити наші війська з району села Кліщіївка та села Андріївка (точніше, з їх руїн). Зокрема, підрозділи 1307-го мсп противника, зі складу його 6-ї мсд 3-го АК спробували атакувати наші передові позиції у районі першої, а підрозділи 88-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), підтримані підрозділами зі складу бригадної тактичної групи 7-ї військової бази 49-ї загальновійськової армії (ЗВА) займалися аналогічною справою у районі села Андріївка. Й там і там безрезультатно.

Таким чином, очевидно, що командування УВ «Південь» у своєму прагненні «добитися вагомого результату» опинилося перед певною дилемою, викликаною відсутністю, у випадку з «Часіком», звичної можливості «обійти та охопити» район оборони противника (ЗСУ), як найбільш ефективного методу рішучого розгрому військ противника. Іншими словами, обійти «по флангах», охопити район оборони ЗСУ у місто Часів Яр та навколо нього просто не виходить.

Залишається або продовжувати такого роду спроби на порівняно широкому фронті (що, очевидно, пов'язано із певними труднощами), сподіваючись у майбутньому таки набути необхідної конфігурації ЛБЗ на обраному напрямку, яка дасть можливість організувати та провести дії «на оточення», або спробувати одним швидким, але потужним та концентрованим «ударом» на якійсь невеликій, однак зручній ділянці, все ж-таки проломити систему оборони противника й таким чином дезорганізувати її, отримавши можливість швидко розвинути успіх у її «глибині».

Наскільки я розумію, командування УВ «Південь», у випадку з «Часіком», обрало другий варіант (ну воно й не дивно, район оборони ЗСУ у цьому місті та навколо нього дуже незручний у сенсі ведення довготривалих й повільних дій, щодо його охоплення\оточення).

На даний момент, ймовірно, противник готується пробитися через лісовий масив, розташований південніше іншого району міста (мікрорайон «Новий»), через канал «Сіверський Донець Донбас» (у цьому місці, десь на протязі кілометра, він пролягає під землею, що дає можливість противнику виключити необхідність його форсувати) й таки «увірватися» у Часів Яр, на напрямку, або на мікрорайон «Новий», або на «Жовтневий».

Наскільки я розумію, до цієї справи командування противника планує залучити визначені підрозділи 331-го пдп 98-ї пдд та головні сили 11-ї окремої десантно-штурмової бригади (одшбр). Цілком можливо, що для «розвитку» запланованого успіху та закріплення результатів, у бій буде введена ще одна мотострілецька бригада (омсбр) противника, наприклад 85-а омсбр зі складу 2-го АК.

Ймовірніше, це може трапитися у найближчі 1-2 доби. У цьому сенсі, як на мене, будуть важливі три речі:

1. утримання району «Канал»;
2. утримання місце перетину каналу «Сіверський Донець Донбас» дорогою Т-0504;
3. та кінцеві результати боїв у районі села Іванівське.

Перші дві речі, будуть напряму визначати чи перетвориться спроба противника «увірватися до Часіка з ходу» в авантюру, чи все-таки вона має певні шанси на успіх. Третя, визначить спроможності противника організувати наступ не тільки північніше дороги Т-0504 «через ліс», а й одночасно південніше неї, поступово нарощуючи обсяг сил й засобів для цього прориву.

Цілком можливо, що саме події у цих «швер-пунктах» зможуть докорінним чином вплинути на подальший перебіг подій оборони ЗСУ у районі Часів Яр. Поки виглядає так, що противнику вдається реалізувати цей задум, його передові підрозділи «у лісі» вже майже вийшли до згаданого каналу, причому, саме у тому місці, де він протікає під землею, й очевидно, для того, аби закінчити «прорив через ліс» командування противника докладе максимальних зусиль.

Нехай, навіть, за рахунок дій по дирекції Богданівка Калинівка, або по рубежу Кліщіївка Андріївка. Противник явно «концентрується» на напрямку Іванівське Часів Яр аби «завершити свій прорив у місто».

Тепер, про більш сумне, про Покровський напрямок, де противнику, протягом кількох крайніх діб вдалося досягнути більш-менш суттєвих результатів розвинути свій прорив у районі села Очеретине, зокрема:

• Його передові підрозділи зуміли, ймовірно, повністю взяти під контроль села Новобахмутівка й просунутись у бік села Соловйове.
• Чим, у свою чергу, забезпечити подальше просування своїх підрозділів у районі власне села Очеретине, де противник, скоріш за все, вже захопив не тільки південну частину села, а й центральну.

Таким чином, стає очевидно, що плани українського командування зупинити наступ УВ «Центр» противника, шляхом утримання рубежу Очеретине Уманське повністю реалізувати не вдається. Противник продовжує просуватися, причому, його командування, відчувши суттєве зростання своїх «перспектив» на цьому напрямку, намагається нарощувати свої зусилля на цій ділянці, сподіваючись ще більше наростити темпи наступу.

Зокрема, я вже писав, що противник ввів у бій праворуч 30-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), яка власне й є «основною» районі Очеретине, та 132-ю омсбр, ще одну бригаду 35-у омсбр, у загальному напрямку на Новокалинове Керамік. Що, у свою чергу, дозволило суттєво ущільнити бойові порядки 30-ї омсбр. Але, окрім цього, тут вже з'явились підрозділи й новосформованої 27-ї мотострілецької дивізії, зокрема до участі в атаках в районі Очеретине та на напрямку на Соловйове вже підключився її 433-й мотострілецький полк (мсп).

Отже, станом на вчорашній вечір, противником, безпосередньо у прорив у районі села Очеретине, вже введено, як мінімум 2 повнокровні мотострілецькі бригади й 1 «свіжий» мотострілецький полк, що дозволило створити йому на цьому напрямку (ділянці) майже 3-х кратну перевагу у силах та засобах. Єдиним вагомим стримуючим фактором для противника залишається факт утримання передовими підрозділами ЗСУ рубежу Бердичі Семенівка та району Керамік, що потенційно створює для нього загрозу флангових контратак ЗСУ на ділянці прориву.

74-а омсбр противника, зі складу його 41-ї ЗВА поки не може суттєво «зрушити» оборону ЗСУ у районі села Бердичі, й таким чином, забезпечити з півдня фланг наступаючої тактичної групи 2-ї ЗВА.

132-а омсбр, зі складу 1-го АК 8-ї ЗВА, також має вкрай повільні темпи просування по дирекції Новокалинове Керамік, чим гальмує наступ 30-ї омсбр (наскільки я розумію, саме введення противником між нею та 132-ю омсбр, 35-ї омсбр покликане «вирішити цю проблему»).

У свою чергу, на іншому фланзі запланованого українським командуванням рубежу зупинки ворожого наступу (район села Уманське), командування УВ «Центр» не полишає своїх спроб також протаранити оборону ЗСУ.

Зокрема, 90-а танкова дивізія (тд), діючи підрозділами свого 239-го танкового (тп) та 428-го мотострілецького (мсп) полків атакує передові позиції наших військ як вздовж південного берега Уманського ставка (зі сходу на захід), так й власне трохи східніше села Уманське.

Сенсом дій противника на цій ділянці, очевидно є вихід, принаймні, на рубіж Яснобродівка Нетайлове, щоб ще більше «сприяти» відходу наших військ з району західніше Орлівка та рубежу Бердичі Семенівка.

Але для того, щоб це стало реальністю, а не залишилось лише «красивими» стрілочками на російських мапах, їм доведеться дуже «впертися» та взяти саму Яснобродівку та Уманське, що, судячи за результатами крайніх діб, дається їм ну дуже нелегко.

Загалом, щодо останнього «розлючення», з яким командування угрупування «Центр» намагається, останнім часом, за будь-яку ціну «наступати та прориватися», особисто у мене, складається враження, що воно поводить себе, як той п'яничка з відомого прислів'я «раз пошла такая пьянка режь последний огурец».

Звідки у мене таке враження, спитаєте ви?

Поясню. Мене на це наштовхнули деякі подробиці дострокового виводу російського військового контингенту з так званої «Карабахської економічної зони» (він там мав вештатися десь до 2025-го року, причому із можливістю подовжити своє перебування, звісно «за згодою сторін», аж до 2030-го року). Перші ешелони цього контингенту вже почали прибувати на територію Південного воєнного округу (Півд.ВО) зи-си ри-фи. Переміщення контингенту має завершитися до 15-го травня цього року.

Так ось, не встиг ще перший ешелон із 49-а одиницями БТР-82А\АМ зупинитися, а їх вже почали готувати для відправки на доукомплектування 15-ї омсбр зі складу УВ «Центр», яка зараз веде наступ на Покровському напрямку в Україні.

Має приїхати ще 50 одиниць цих же БТР-ів (БТР-82А\АМ), але вже й їх «розписали» 16 одиниць для 30-ї омсбр (ага, та сама, яка зараз атакує Очеретине) й ще 34 одиниці поїдуть у склад 90-ї тд (це та, яка зараз рветься на Уманське та Яснобродівку).

Як бачите, всі ці бригади та дивізія зі складу УВ «Центр». Я вже писав, що ситуація з озброєнням та військовою технікою (ОВТ) у частинах та з'єднаннях УВ «Центр», скажімо так, на сьогодні виглядає «неоднозначно». Їх явно їм не вистачає, особливо у сфері «бронетехніка», якої в УВ «Центр», навіть, менше за кількістю ніж у не самого великого УВ «Схід».

По суті, кожний справний танк, ББМ у бригадах та полках УВ «Центр» перебувають сьогодні «на особливому обліку». Й тим не менш, командування УВ «Центр» кидає свої бригади у наступальні бої з використанням значної кількості бронетехніки ну ду-у-уже активно, що приводить до нових втрат й її стає ще менш. Наприклад, 15-а омсбр активно залучена до участі у цих боях. Термінова, майже «з коліс», так би мовити «поставка» 49-и одиниць БТР-ів для неї (а це приблизно, трохи менше 2-х батальйонних комплектів), очевидно, здійснюється не від балди.

Командування противника, явно поспішає відновити рівень її боєздатності «по ОВТ». У зв'язку з цим, питається а на якому рівні вона перебувала «трохи раніше», якщо потрібно у терміновому порядку туди загнати зразу техніки на майже 2 батальйону? А головне внаслідок чого все це трапилось?

15-а омсбр, це так звана «миротворча» бригада зи-си ри-фи призначена саме для участі у різноманітних миротворчих та «стабілізаційних» операціях (хоча, відносно російського війська, це дуже специфічні дії). Цілком можливо, що це повернення її «штатного ОВТ» з «миротворчої» операції у Карабаху, але чимось же вона воювала раніше під Авдіївкою, віддавши свої БТР-и у Карабах? Куди воно усе поділося? Але, насправді, цікаве не це. За великим рахунком, й ми й росіяни добре знаємо, куди поділося ОВТ частин та з'єднань УВ «Центр» (на даний момент, прилеглі до Авдіївки території «рясно» ним декоровані).

Цікаве інше а де, окрім миротворчих загашників, росіяни візьмуть ще стільки ОВТ, щоб не тільки відновити рівень боєздатності своїх вже розгорнутих формувань, а й тих, які вони, нібито, збираються кинути весною-літом у черговий «лютий похід» (так, той самий «великий наступ»), що має на увазі не тільки відновлення, а й формування та розгортання нових частин та з'єднань?

На корейських та китайських танках поїдуть? У самій Росії виробництво бронетехніки, скажімо так, очевидно, не зовсім поспішає за «громадою планів» тамошнього політичного та військового керівництва 300-350 вироблених та відновлених (відремонтованих, піднятих з довготривалого зберігання й т.д.) не врятують «батька російської демократії» явно.

Мені цікаво, коли наступить момент «прозріння», стосовно того, що потрібно або «плани трохи урізати» (скромніше бути у своїх забаганках), або взагалі припинити «смикати свою геополітичну писю»...?

Суперечки про долю заморожених активів РФ точаться вже понад два роки, відколи 27 лютого 2022 Євросоюз заблокував операції, пов'язані з управлінням резервами російського Центробанку. На кону майже 300 млрд доларів, більшість із яких (майже 200 млрд євро) перебувають під опікою Euroclear у Бельгії. Тільки на відсотках цей міжнародний депозитарій заробив $4,4 млрд у 2023 році, доля яких також досі не вирішена.

Основна проблема для України полягає в тому, що ці кошти лежать «мертвим вантажем». Росія до них дотягнутися не може через санкції. Європейці ж бояться їх конфіскувати через довгий список причин, який постійно поповнюють. Спочатку це були побоювання, що євро впаде через те, що інші країни не захочуть зберігати свої гроші в Європі. Цей страх в інтересах Росії активно підігрівав Китай і країни Перської затоки.

Після того, як стало зрозуміло, що цього не станеться, у хід пішли «порушення міжнародних норм», боязнь ескалації, побоювання кібератак у відповідь. Не варто скидати з рахунків і лобізм європейських компаній, наприклад Райффайзенбанку, які не тільки не хочуть згортати високомаржинальний бізнес у РФ, а й виправдано побоюються конфіскації баришів, зароблених на крові українців, у відповідь.

Думки західних союзників наразі розділилися: США і Велика Британія підштовхують Європу до повної конфіскації коштів держави-терориста, Франція і Німеччина, як головні чергові в Європі, чинять опір щосили, лякаючи себе та інших вигаданими наслідками. Бельгія, як основний власник заморожених російських активів, поки що відмовчується, беручи активну участь у вирішенні їхньої долі та частково фінансуючи за рахунок отриманих відсотків українських біженців.

Компромісним варіантом зараз вважається: фінансувати потреби України саме за рахунок прибутку, отриманого від розміщення цих грошей. Але, навіть за найефективнішого використання заморожених російських резервів, можна заробити всього лише до $10 млрд на рік, що жодним чином проблему не вирішує. Другий вузький момент цих обговорень вони розглядають підсанкційні активи як якісь репарації Україні на відновлення. Всі забувають про те, що до закінчення війни і розгрому Росії це неможливо. Чи не краще ці ресурси спрямувати на досягнення важливішої на цей момент мети? Щоб перемогти «імперію зла 2.0».

А для перемоги насамперед необхідно відновити оборонний потенціал України та ЄС. І здатність спільного виробництва зброї та боєприпасів. Європа для нас зараз це глибокий тил, який може забезпечити безперебійні поставки озброєнь для спільної перемоги. Так, Європа вже перебуває у стані війни з Росією і лідери європейських держав потроху вже починають це усвідомлювати. І п'ять чи десять мільярдів доларів або євро досягненню спільної мети ніяк не допоможуть.

Перед Євросоюзом зараз стоїть серйозний виклик збільшення оборонних витрат хоча б до 2% від ВВП, якщо не більше. Існує всього два варіанти, як це зробити швидко й ефективно: урізати соціальні витрати або позичити ресурси, яких бракує. Обидва ведуть до того, що правлячі європейські лідери найближчі вибори програють. Практично неможливо продати ситому європейському виборцю, який за останні 30 років після зникнення загрози з боку радянської Росії, звик до комфортного життя, ідею «затягнути паски».

Ось тут на допомогу і прийдуть $300 млрд «кривавих російських грошей», які можна спрямувати на зростання оборонного потенціалу Євросоюзу та України. При цьому їх навіть конфісковувати не треба, якщо вже наші європейські партнери так бояться цього слова. Для реалізації проєкту «Конфіскація без конфіскації» Єврокомісії достатньо ухвалити рішення, що заморожені активи РФ на час дії санкцій можуть зберігатися тільки в строго визначених фінансових інструментах. Наприклад, у довгострокових облігаціях ЄС. Європейські банки-депозитарії будуть змушені виконати це рішення.

Після цього Єврокомісія емітує довгострокові 30-річні облігації, наприклад, під LIBOR+0,5%, в які депозитарії розміщують заморожені активи РФ. Залучені кошти, в рамках узгодженої стратегії на реформування європейського ВПК, на грантовій основі розподіляються між країнами, які згодні брати участь у цій програмі. Гроші отримують і Франція, і Німеччина, і Польща, і Україна на збільшення виробництва озброєнь необхідних для перемоги над спільним ворогом. А остаточно долю цих коштів союзники вирішать вже після розгрому фашистської Росії.

За такого алгоритму, у виграші залишаються всі. Лідери країн ЄС відновлюють оборонну промисловість своїх країн без електоральних ризиків. Ба більше збільшують кількість робочих місць у своїх економіках. Україна отримує необхідні кошти на ведення війни і зміцнення ВПК, закладаючи основу для перемоги у війні за Незалежність. За такою ж самою схемою «неконфіскації» санкційних російських активів можуть піти й інші наші союзники США, Велика Британія, Австралія та Японія.

Крапку у фразі «вилучити не можна залишити» щодо санкційних активів РФ, сподіваюся, поставить червневий саміт «Великої сімки» в Італії.

А на відновлення України ми знайдемо кошти після перемоги. Як джерела фінансування цього процесу можна буде використовувати репарації з боку Росії, що програла, або її осколків, коли імперія остаточно розсиплеться. Виплата компенсації за шкоду у вигляді відсотка від продажу сировинних доходів є звичайною практикою і застосовувалася за результатами всіх воєн. Причому вона передбачала виплати протягом тривалого періоду, що займав десятки років. Репарації на користь України в такому разі становитимуть понад $1 трлн протягом 10 років. Це набагато більш значна сума, ніж $300 млрд заморожених російських активів, які критично необхідні вже зараз.

Примушую себе писати рецепти перемоги. Примушую бо віра в те, що писання це щось змінить, не така в мене сильна.

Примусова мобілізація, звісно, потрібна. Але однією лише примусовою мобілізацією ми не переможемо у цій затяжній війні.

Поганий командир може бути набагато небезпечнішим, ніж ворог. Ворогу практично неможливо якось вбити мотивацію. А от командир може своїми діями знищити у своїх підлеглих будь-який потяг до ініціативи і активності. В результаті, армія слабшає, перетворюючись із мотивованої на немотивовану.

Як відомо, абсолютна влада розбещує абсолютно. Тому дуже часто безпосередні втрати ЗСУ від самовільного залишення частини чи дезертирства через неналежне керування всевладного посадовця командира більші, ніж від вогню противника.

Прикро, але я знаю справді сміливих і відданих Батьківщині воїнів, котрі пішли в СЗЧ, хоча спершу добровільно воювали на нулі. Просто їх командири ставилися до них, як до м’ясної худоби, і використовували їх не як цінний інструмент, а як витратний матеріал.

На противагу тому законодавству, котре понаприймали нещодавно, слід ухвалити закон «Про заохочення до служби в Силах оборони України». Ним можна, наприклад, запровадити систему оцінювання ефективності командирів, спростити процедури переходу з частини у частину для тих, хто служить понад визначений термін (1-2 роки), заохотити звичайних громадян створювати військові аутсорсингові компанії (тобто приватні підрядники, котрі зможуть робити для ЗСУ частину їх роботи, котру нині можна робити тільки військовослужбовцям ремонт техніки біля ЛБЗ, побудова інженерних споруд, дальня аеророзвідка, радіорозвідка тощо).

Найцікавіше, що це все реально зробити за кілька днів і без закону. Але суспільство зайняло вичікувальну позицію. Від влади у нас прийнято вимагати зміни, а от від армії? Приміром, чому є багатомільйонний комплекс державних, грантових і громадських структур для боротьби з корупцією, а для боротьби з непрофесіоналізмом у війську аналогічної сили -немає? Чи не більше ми втрачаємо від другого, аніж від першого?

Позбавлення від будь-яких ілюзій запорука нормального майбутнього для країни та психічного здоров'я її громадян. Тому стратегія завищених очікувань, як на мене, надзвичайно шкодить суспільству і ще не раз позначиться у майбутньому.

Одна справа «два-три тижні» Арестовича, які зберегли відносне психічне здоров'я сотням тисяч громадян на початку повномасштабного вторгнення, і зовсім інша справа мантри офіційних осіб про «травневі свята в Криму» та «повернення до кордонів 91 року». Я із задоволенням з'їздив би у травні до Криму та побачив би кордони України там, де це визначено міжнародними угодами. Більше того, ймовірність і повернення Криму, і кордонів 1991 не нульова, але, як кажуть про деякі ймовірності, близька до нуля.

У справжніх умовах, за сьогоднішніх обставин, за нинішнього співвідношення сил сторін, що воюють, говорити про повернення українських територій до кордонів 1991 року безвідповідально і небезпечно. Сьогодні ми проходимо одну з досить жорстких криз цієї багаторічної війни, і проходимо її не в найкращому моральному стані, як на фронті, так і в тилу. Цей моральний занепад має багато причин, як зовнішнього, так і внутрішнього порядку, і одна з них завищені очікування суспільства, які зіткнулися з жорсткою реальністю кількох останніх місяців.

Реальність завжди перемагає рожевих поні, якщо хтось ще не усвідомив таку просту істину велкам у звичайне життя. У ньому все не так погано, як могло б бути (хоча розхльобувати криваву кашу семимісячного «виділення допомоги» та снарядного голоду нам доведеться мінімум до кінця літа), але ні шашликів у Криму, ні бичків на Азові нам не світить точно. Повернення до кордонів 2022 року на сьогодні не просто програма максимум, а щось, що межує з вірою в диво окупанти два роки окопуються і зміцнюються на цих територіях, і взяти їх «в лоб» нереально. Створити ж умови, в яких вони зроблять черговий акт доброї волі» завдання дуже і дуже нетривіальне.

Нам треба звикати до думки, що чудес не буде. Що для виживання нації є один рецепт, який сформулював Вінстон Черчілль для англійців на початку Другої світової. Те зло, що зараз протистоїть нам, анітрохи не менше, ніж гітлерівська Німеччина, і однозначно ресурсніше, ніж була вона. Людям треба пояснювати, що повернення до кордонів 2022 року (та й 1991 року) не означає, що хтось виріже з нашої історії війну та її наслідки. Повернення до кордонів не означає повернення до минулого життя, до світового устрою, що згорів у полум'ї російської агресії.

Колишнього світу немає і ніколи не буде. Не тільки в нашій змученій країні, а й у Європі, в Африці, в Азії та в Америках. Після порівняного затишшя, заснованого на післявоєнних домовленостях та системі безпеки, ми вступили в нову турбулентність, де не діють старі правила, а нові ще не визначені. Їх належить написати переможцю та його союзникам. Вийде в цій турбулентності переможцем США та їхні союзники, або переможе Вісь Зла, очолювана напіврозкладеним трупом СРСР, поки не ясно. Боюся, протистояння між цивілізаційними антагоністами перебуває лише на початковій стадії, і ми будемо не просто свідками вирішальної битви, а й місцем, де відбудеться Рагнарьок.

Тому готуємось до марафону, чистимо зброю та вибудовуємо нову економіку за сьогоднішніх обставин, а не молимося про те, щоб Росія зникла, як роса на сонці. Дива не буде.

Війна може закінчитися лише в одному випадку зі зникненням з карти однієї зі сторін. Жодні тимчасові перемир'я, виходи на межі та фіксації ЛБС, цю війну не закінчать. Росія розпочала цю війну, маючи на меті знищення України, як держави, і не збирається від цієї мети відмовлятися. Ми вступили в цю війну, щоб захистити своє існування, і не маємо наміру здаватися. Покажіть мені, будь ласка, де у цьому розкладі ви бачите місце для компромісу та платформу для переговорної позиції?

Я не бачу. Ця війна не має мети, крім вбивства мільйонів людей і знищення бунтівної провінції. Ідеологія тут ні до чого, щоби там не несли в Останкіно. Ми повинні нарешті усвідомити, що на цій історичній ділянці наш світ, наше життя нерозривно пов'язані з війною. Не тому, що ми так хочемо, а тому, що ми не маємо іншого шансу на виживання, окрім перемоги у цій війні. І залишитися осторонь не вдасться. І повернутися в минуле не вдасться. Минулого більше немає. Майбутнє залежить від нас. Від кожного, хто не втік, не ухилився, не залишив частину самовільно, хто допомагає армії, хто працює на економіку.

Зрадофільство ще жодну країну не зробило переможницею. Це забіг на довгу дистанцію, не на рік і не на два, тому «ми втомилися від війни» не пройде. І «розберемося після війни» не пройде. «Після війни» може і не бути, якщо хтось ще цього не зрозумів. Минулого немає, майбутнього поки що не видно, але є сьогодні, яке не можна пролюбити, тому що тоді майбутнього не буде жити, боротися потрібно просто зараз. Без мрій про повернений Крим і падіння путінської диктатури. У світі, доля якого вирішується не у Вашингтоні і Москві, а під Роботиним, Очеретяним і у Кринках.

І знову про так званий «тіньовий флот», якого насправді немає.

У березні 2024 року сиру нафту РФ з портів Чорного моря перевозили 36 танкерів. Перевезли вони 4,3 млн тонн (дедвейт кожного танкера від 100 до 160 тис. тонн).

А тепер розподіл по країнах реєстрації судновласників:

• 9 танкерів Китай 25,0%;
• 7 танкерів Греція 19,4%;
• 5 танкерів ОАЕ 13,9% (включно з тими компаніями, що можливо належать РФ в ОАЕ);
• 5 танкерів Маршалові острови 13,9% (офшор)
• 4 танкери Туреччина 11%;
• 2 танкери Індія 5,6%;
• 2 танкери Індонезія 5,6%;
• 1 танкер В'єтнам 2,8%;
• 1 танкер Ліберія 2,8% (офшор).

До тих, де власники зареєстровані в офшорних юрисдикціях, тобто власність прихована від широкого загалу (але не від контролюючих органів) можна віднести лише 6 танкерів тобто 16,7%.

У решти танкерів у відкритих та спеціалізованих довідниках є оновлені свіженькі відомості про назву, ідентифікаційний номер та адресу офісу судновласника та оператора, наприклад:
6011050 Registered owner lavender Marine LTD Care of Thenamaris (Ships Management) Inc, 16, Athinas Avenue & Vorreou Street, Vouliagmeni, 166 71 Athens, Greece. since 07/02/2018. Всі ці судна є у всіх реєстрах, ходять з АІС (буває, що вимикають його у російських портах, але не завжди), тобто відслідити їх можна було б бажання.

Більшість має цілком пристойний вік та технічний стан (інакше їх Туреччина не пустить у протоки та Мармурове море там цим серйозно переймаються, пам'ятають про аварію супертанкера у Мармуровому морі у 1979 році на фото).

Отже проблема полягає не у так званому «тіньовому флоті», а у тому, що половина світу переважно з Азії, Африки, Латинської Америки не доєдналися до санкцій проти Росії.
Плюс у цих країнах, що не доєдналися до санкцій, відсутні повністю будь-які системи незалежного контролю вартості контрактів, за якими куплено той вантаж нафти, яку вони везуть.

Ще один важливий аспект: так звана «цінова стеля» у 60 дол/бар, якої ніхто не дотримується, поширюється на судна судновласників з країн, що доєдналися до санкцій. У даному випадку до танкерів Греції. Тобто, як сказано вище, лише до 1/5 танкерів. На решту це не діє у принципі.

Дефініцію «тіньовий флот» вкинули в обіг некваліфіковані журналісти-розслідувачі (типу журналісти і типу розслідувачі), що придумали собі піратські історії про незареєстровані танкери з фальшивими прапорами, без АІС.

Так, дійсно, були детективні історії, коли судна переписуються на підставні компанії в інших країнах, змінюють назви/прапори, але вони все одно залишаються у реєстрах, регістрах тощо, і їх можна побачити, бо є такі місця, де неможливо ходити з тим же вимкненим передавачем АІС (до якого теж прилипло слово транспондер, що не часто використовуються у морській справі).

Від цієї дефініції вже важко позбавитись, бо прилипло, як відома субстанція.

Отже, ми закликаємо, радимо, просимо розуміти її так «тіньовий флот» це флот більшості країн світу, які не приєдналися до антиросійських санкцій і спокійно, формально «нічого не порушуючи», возять російську нафту і таким чином подовжують для Росії можливості вбивати нас з вами.

Так, тут у списку залишилась (лише) одна країна ЄС, в якій судновласники-мільярдери ще не зрозуміли цього, бо мільярди заважають. Але це ми спільними зусиллями з українськими та ЄС-івськими дипломатами та журналістами тиснемо і дотиснемо (це не пусті слова).

А ось що робити з другою половиною світу це питання ширше, ніж експорт нафти.

Працюємо, не спиняємось.

У Верховній Раді вдруге вибухнув скандал довкола президентського законопроєкту №9432 «Про застосування англійської мови в Україні». По суті, йдеться про знищення дубляжу українською мовою. А він направду шикарний. Голоси українських акторів часто звучать краще, ніж знаменитих кінозірок. Дублювання українською це не лише ефективне просування української мови, а направду чудове вербальне мистецтво. У Польщі, Франції, Німеччині та інших країнах Євросоюзу американські фільми чомусь не демонструють винятково англійською з субтитрами польською, французькою, німецькою…

Чомусь згадались цинічні пропагандистські одкровення Ольги Скабєєвої: «Не до кінця має значення, що відбувається. Зверніть увагу відбуватися може одна й та сама подія, але інтерпретація цієї події має значення. Це те, що у сучасному світі, напевно, заведено називати «епохою правди». Коли є правда чи, можливо, правди немає. Тобто не має значення, що було завдано удару. Важливо, звичайно, але не у цьому полягає сакраментальний зміст. Важливо, як саме буде сформульоване ставлення до цього удару. Їхня (це про нас, українців ред.) інтерпретація: наш удар по Харківській області вияв агресії. Для нас усе, що зараз робимо на Харківщині, це створення санітарної зони. І якщо ми вважаємо себе патріотами, то краще ставитись до державної точки зору і працювати на державу. Це хтось назве, напевно, пропагандою. Але це буде пропаганда здорового глузду, пропаганда інтересів твоєї країни, нехай навіть і агресивне нав'язування інтересів твоєї країни. Об'єктивної інформації немає. Є лише інформація, за яку хтось заплатив. Є лише інформація, яка переслідує чиїсь цілі». Це логіка одіозної пропагандистки.

Якою логікою керуються «слуги народу», примушуючи патріотів-державників вкотре ставати в оборону української мови, української культури, українського мистецтва?

Почнемо здалеку. У червні 2017 року Держкіно України заборонило показ другого сезону телесеріалу «Свати». Однак уже 1 липня телеканал «1+1» почав повторний показ серіалу. Відтак низка громадських організацій звернулись до Державної агенції з питань кіно з проханням анулювати прокатне посвідчення серіалу «Свати».

Для цього підстави були вагомі. Так, член експертної комісії при Держкіно Сергій Стуканов констатував, що серіал підпадає під заборону на показ в Україні, оскільки в ньому з’являється російська державна символіка, а серед героїв стрічки є працівники правоохоронних органів РФ, що заборонено законом.

Запису у Конституції незалежної держави зовсім не досить, якщо владна верхівка не має волі до впровадження цих постулатів у життя

Тодішній голова Держкіно Андрій Іллєнко звернувся до Володимира Зеленського: «Пане Володимире, Ви вже не є продюсером серіалу «Свати», не є його виробником сьогодні Ви є президентом України... Я вважаю, що саме Ви маєте ухвалити рішення щодо подальшої долі цього серіалу і показати, що для Вас є пріоритетом повернення цього продукту в ефір чи очищення інформаційного простору України від українофобів, що нехтують національним суверенітетом і територіальною цілісністю нашої держави». Належної реакції від президента не послідувало.

Згадались проникливі рядки Павла Тичини, написані далекого 1919 року:

Один в любов, а другий в містику,

а третій в небо, де орли…

І от якомусь гімназистику

вкраїнську музу віддали…

Дивовижні асоціації виникають: «якомусь гімназистику вкраїнську музу віддали…»

Поет продовжує:

А справжня муза неомузена

там десь на фронті в ніч суху

лежить запльована, залузана

на українському шляху…

Варто лише замінити «музу» на «мову», на «культуру» і маємо сучасну Україну, в якій перманентно перебувають в загроженому стані українська мова і українська культура. Тепер вже не тільки у запіллі, але й на фронті.

Століття тому Павло Тичина порушив болючі питання, які донині актуальні:

Чи вже втомилась наша нація,

чи недалеко до кінця,

що в нас чудова профанація

і майже жодного співця?

Перший рядок цієї строфи нині сприймається як сумна констатація факту втоми української нації унаслідок політичної, економічної, соціальної та воєнної невизначеності; «профанація» це, вочевидь, про ефект Даннінга-Крюгера («ефект профана»), який постійно демонструють «слуги народу», бо неспроможні усвідомити свої помилки через низьку кваліфікацію і некомпетентність; «майже жодного співця» безумовно, йдеться про відсутність харизматичного лідера, брак державного політичного проводу.

Павло Тичина скрушно констатує:

І майже жодної поезії,

яка б нас вдарила! Нема.

Самі предтечі анестезії

та лиш розгубленість сама…

Наче про сучасну Україну мовлено.

«Україна має бути українською. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді буде добре всім. Насамперед українцям, а відтак іншим росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам».

Умри, краще не скажеш! А сказав це прекрасний український поет, етнічний єврей Мойсей Фішбейн…

«Культурі легко дихати треба», наголошував наприкінці XX століття 90-річний Василь Барка. На його думку, пробудження нації може прийти значною мірою (як це було у 20-ті роки) від літератури. «Тоді за десять років змінили Хохландію в Україну. Була Україна зрусифікована згори донизу, і маса безграмотного люду. І ті комуністи Скрипник та інші перетворили Хохландію в європейську Україну. Від Академії наук до дитячого садка все було зукраїнізовано. І література знайшла у державі мецената».

Чи може сучасний український кінематограф знайти у державі мецената? Може. Може і повинен.

Чотири десятиліття тому науковці з Великої Британії та Бельгії Ярослав Крейчі (Jaroslav Krejci) і Вітезслав Велімський (Vitezslav Velimsky) у своїй книзі «Етнічні та політичні нації в Європі» («Ethnic and Political Nations in Europe») написали: «Існують передусім п’ять об’єктивних причин, які можуть відіграти роль в ідентифікації групи як нації: територія, держава, мова, культура та історія. Коли позитивні відповіді по кожному з цих показників збігаються, майже не залишається сумніву, що відповідна спільнота чи населення є нацією; у такому разі, як правило, присутній також шостий суб’єктивний показник національна свідомість... Суб’єктивний чинник свідомості у крайньому випадку є остаточним та вирішальним чинником у питання національної свідомості».

Слушність цього висновку підтвердила вже сучасна історія в умовах повномасштабної російсько-української війни новим бойовищем стали свідомість українців, їхній духовний світ, мова, культура, історія, територія.

Знищення бодай одного з названих чинників руйнує національну свідомість визначальну рушійну силу творення держави.

Про це у поемі «Трубить Трубіж» попереджав відомий український поет Борис Олійник:

Нас не взяли ні паля, ні таран,

Одвазі нашій навіть чорт не пан,

Та нині ворог особливий, друже,

цей не по землю, цей прийшов про душі...

Про «завоєваніє душ во враждующєм ґасударствє» у своїй праці «Мятєжевойна ім’я третьєй всємірной» (1961) писав на еміграції і Євгеній Месснер, полковник Генерального штабу Російської імператорської армії: «У минулих війнах важливим вважалося завоювання території. Надалі найважливішим вважатиметься завоювання душ у ворогуючій державі». За цими настановами сьогодні діє Московія, її політики, спеціальні служби колишньої метрополії, п’ята колона. Причому діє не лише в Україні.

Мова це душа нації. Недарма член Французької академії Дютур наголосив: «Якщо існує загроза для мови народу, це означає, що є загроза і для існування держави». Московія завжди розуміла цементуючу роль культури, зокрема мови у державному будівництві, її роль не лише суто комунікативну, але і як ефективну політичну зброю.

Невеличкий екскурс в історію. Письменник, лексикограф, етнограф Владимір Даль уклав «Толковый сло варь велікорусского наречія русского языка», перше видання якого побачило світ 1840 року. Але, як зазначено на титульній сторінці словника, «по указу єго вєлічєства ґасударя імпєратора Алєксандра II самодєржца всеросійского» під грифом «Строго секретно» було «тайному совєтнику Зіновьєву» наказано: «созданіє копій воспрєщаєтся». І резолюція, писана від руки: «Ізданіє унічтожить. Екземпляр в архів».

Алєксандр II надто добре розумів, що «рускій язик» це насправді українська мова. А «вєлікій і маґучій» це лише «велікорускоє нарєчіе». Факт не лише образливий для імперії, але й небезпечний для самодєржавія. Отож через 20 літ, 1880 року, появляється інше видання «Толковый словарь живаго великорускаго языка».

У відділі рідкісної книги у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника зберігається примірник фундаментальної праці Олекси Синявського «Норми української літературної мови», виданої 1941 року у Львові. Перше видання побачило світ 1931 року у Харкові.

Професор Синявський був редактором остаточного варіанта «Українського правопису», ухваленого на Правописній конференції у Харкові 1927 року. Був розстріляний 1937-го. Реабілітований у 1958 році за відсутністю складу злочину. А дослідження ще довгий час залишалось проскрибованим. На обкладинці львівського видання «Норм української літературної мови» чітко видніється темний відбиток штемпеля «Секретно». Як у випадку зі словником Владіміра Даля.

1994 року Ольга Керзюк на сторінках «Визвольного шляху» навела сумні паралелі зі станом української мови, ірландської та валлійської: «Стаття 8 Конституції Ірландської Республіки каже: Ірландська мова як національна мова є першою офіційною мовою. Англійська мова визнається як друга офіційна мова». Однак, побувайте в столиці держави Дубліні, і ви почуєте скрізь лише англійську мову. А де ж мова корінної нації? Перша офіційна мова, як записано в статті 8 Конституції? Ірландську мову, пояснять вам ввічливо, вивчають у школах як обов’язковий предмет. На книжкових полицях ви знайдете вірші і романи ірландською мовою, час від часу почуєте її по телебаченню (чи в книгарні, якщо пощастить. Дехто навіть носить спеціальний значок, який сигналізує про те, що він/вона вміє розмовляти по-ірляндськи!) Однак, мова парламенту англійська. Отож, як виявляється, запису в Конституції незалежної держави зовсім не досить, якщо владна верхівка не має волі до впровадження постулатів Конституції у життя, а звичайні громадяни після століть колоніального панування не поспішають повертатися до джерел і воліють користуватися другою офіційною мовою. Упродовж чотирьох століть валлійцям вбивали в голову, що їхня мова і культура нижча, ніж англійська. А дітям, що розмовляли в школі рідною мовою, вішали на шию табличку «Welsh Not».

Є питання?

У наш час українська мова, українська історія та українська культура потрапили під приціл не лише путінського Кремля, але й спецслужб, дислокованих на Луб’янці, в Ясенєво і на Хорошевскому шосе, 76. Слід зазначити, що у спецопераціях проти Української державності беруть участь і колаборанти, представники п’ятої колони. Московські агенти впливу наполегливо подають відповідні антиукраїнські законопроєкти. Пояснення цьому просте: «Значну частину України захопили під свою владу російські шовіністи та їхні колаборанти, які глузують з прав теоретично державної української нації, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію... Парадокс? Ні, не парадокс, а свідчення того, що в Україні здійснюється намагання, незважаючи на формально проголошену незалежність, продовжувати панування чужоземної російської меншини (що підібрала собі для допомоги денаціоналізованих, зрусифікованих функціонерів) над українською нацією» (Ярослав Дашкевич, український історик).

Анатолій Стріляний: «У Росії є тільки один ворог, при думці про якого вона сумує воістину смертельно. Це не США, не Захід загалом, не Китай. Це українська мова»

Лінгвісти (і не лише лінгвісти) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічного, політичного, культурного, технічного, наукового, освітнього, ідеологічного, інформаційного тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни. Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції. Яку мову треба вивчати додатково? Правильно. Англійську. Але не шляхом упослідження української.

Проблему української ідентичності дуже добре розуміє ведучий російської редакції «Радіо Свобода» Анатолій Стріляний: «У Росії є тільки один ворог, при думці про якого вона сумує воістину смертельно. Це не США, не Захід загалом, не Китай. Це українська мова».

Так отож. З ким себе ідентифікує ґарант української Конституції? Хто він за духом і ментальністю? «Какая разніца» тут не проходить.

Одна з головних інтриг з американською воєнною допомогою Україні це надання далекобійних ракет Atacms.

Законопроєкт, проголосований конгресменами, рекомендує це президенту США, але не зобов’язує його зробити це. Ми знаємо позицію адміністрації Байдена про те, що США не підтримують українські атаки на об’єкти на російській території (міжнародно визнаній). І схоже, що конгресмени-республіканці питанням про Atacms робили певну політичну пастку для Байдена, щоб при нагоді звинуватити його у нерішучості та непослідовності.

Але вчора під час телефонної розмови між президентами Байденом і Зеленським ця проблема хоча б частково була розв’язана, і мабуть, за українською ініціативою. Президент Зеленський заявив, що «сьогоднішній результат у домовленостях про «Атакамси» для України всі крапки розставлені». І подякував президенту Байдену.

Я так розумію, що ракети Atacms все ж таки будуть у найближчих пакетах американської воєнної допомоги для України. Інша річ які саме «Атакамси», в якій кількості, і чи буде обмеження на їх використання по російській території.

Однак на даний момент важливо інше питання про надання Україні далекобійних ракет Atacms це ще і попередження американців для Росії. Якщо Росія розпочне нову хвилю ескалації війни, проте України, тоді західна далекобійна зброя буде надаватись Україні. Цілком ймовірно, що у разі російської воєнної ескалації будуть зняті і обмеження щодо використання цієї зброї по об’єктах на території РФ.

Якщо США надають Україні ракети Atacms, то виникає ще одна інтрига щодо подальшої позиції канцлера Шольца по німецьких далекобійних ракетах Tauras. Сподіваюсь, що і в цьому питанні будуть позитивні зрушення. До речі, в новому великому пакеті воєнної допомоги для України від Великобританії також є додаткові ракети великої дальності Storm Shadow, які вже дуже добре зарекомендували себе у військових діях проти російського агресора.

Огляд. Сьогодні поговоримо про найменше угрупування військ (УВ) противника «Схід», яке, притому діє на двох операційних напрямках Времіївському та Гуляйпільському.

По суті, його основним завданням є прикриття більшої частки так званого «сухопутного коридору» між Кримом та Донбасом.

На даний час, у цій смузі оперують війська (сили) зі складу Східного воєнного округу зи-си ри-фи. Це 5-а, 29-а, 35-а та 36-а загальновійськові армії. Вони посилені окремими частинами та з'єднаннями зі складу морської піхоти балтійського та тихоокеанського флотів, а також рядом формувань, так званого «Добровольчого штурмового корпуса» (ДШК).

На даний час УВ «Схід» противника, очевидно, зайнято вирішенням двох основних завдань:

• Намагається «відновити становище» на Времіївському напрямку, пробуючи атакувати\штурмувати на напрямку на села Старомайорське та села Урожайне.
• А також, очевидно, готується до початку активних дій на південному фасі Курахівсько-Вугледарського виступу ЗСУ, у так званий «момент синхронізації» із сусіднім УВ «Південь», яке зараз активно намагається пробитися у бік Курахового через Григорівку та Парасковіївку Костянтинівку, відповідно вздовж річок Вовча та Сухі Яли.

Безпосередньо на практиці це виглядає наступним чином:

• Передові підрозділи двох загальновійськових армій УВ «Схід» (5-а та 36-а ЗВА), відповідно до складу 60-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) та 37-ї омсбр відповідно, на своєму суміжному фланзі, періодично атакують позиції ЗСУ у районі південно-західніше Старомайорського та південніше Урожайного, діючи по обидва береги річки Мокрі Яли. На даний час, успіхів особливих вони не здобули, навіть не дивлячись на періодичне підключення до цих атак підрозділів зі складу 394-го мотострілецького полку (мсп) зі складу 127-ї мотострілецької дивізії (мсд) 5-ї ЗВА, трохи західніше Старомайорського, або 5-ї окремої танкової бригади (отбр) у смузі дії 60-ї омсбр.
  
  
• У свою чергу, 35-а ЗВА зі складу УВ «Схід», яка розгорнута на Гуляйпільському напрямку (для нас це Пологівський) і яка майже не брала безпосередньої участі у минулорічних напружених оборонних боях, зараз, очевидно, силами 69-ї окремої бригади прикриття (обрп), а також ймовірно 38-ї омсбр, готується до «тактичного покращення» позицій своїх передових підрозділів у районі села Марфопіль та села Дорожнянка (в останньому випадку, цілком можливо при «сприянні» сусіда праворуч підрозділів 114-го мсп зі складу 127-ї мсд 5-ї ЗВА).
  
  
• Також, варто відзначити й певні події на східному фланзі УВ «Схід», у смузі дії його 29-ї ЗВА. У районі населених пунктів Павлівка та Шевченко її 36-а омсбр продовжує тактичний «тягни-штовхай» із передовими українськими підрозділами, причому іноді не зовсім вдало для себе, як це сталося нещодавно у районі села Павлівка, де її передовим підрозділам навіть довелося відійти внаслідок контратаки ЗСУ, принаймні, з однієї позиції.
  У зв'язку з подіями у цій смузі, я б відзначив ще одне фіксацію у «зоні відповідальності» 29-ї ЗВА цілого ряду підрозділів зі складу 5-ї окремої мотострілецької бригади зі складу 1-го армійського корпусу (АК) 8-ї ЗВА, яка раніше активно діяла у смузі УВ «Південь».

Перегрупування однієї з «основних» бригад 1-го АК противника у склад правого флангу УВ «Схід» (у смугу дії 29-ї ЗВА), явно напряму пов'язано із планами командування противника, щодо відновлення активних дій в районі Вугледару та можливо західніше нього, протягом якогось найближчого часу. У цьому сенсі, також не забуваємо, що тут оперують підрозділи 40-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) тоф-у.

Як на мене, наявність всього цього «нависаючого», або краще сказати «випираючого» (мається на увазі положення ЗСУ відносно положення військ противника) відтинку ЛБЗ від Володимирівки до Новомайорська вже давно доставляє командуванню противника «нестерпні душевні страждання».

От якщо пробитися до Курахового та одночасно «вдарити» з півдня, десь на відтинку між Вугледаром та Золотою Нивою з ними (мається на увазі, самі ці «страждання») до певної міри можливо й було б змиритися.

Але, у зв'язку з цим, противнику також доводиться рахуватися, з тим, що наявність цього «випираючого» відтинку дає можливість ЗСУ, час від часу, лупити чимось дальнобійним по районах околиць Маріуполя та іноді Бердянська (звісно, коли є чим й точно відомо що варто таки вдарити, як це було, наприклад, із летовищем російської армійської авіації у районі Бердянська).

Тепер подивимось чим оперує УВ «Схід» і як воно розподілене. Отже:

Противником було розгорнуто:

• окремих мотострілецьких бригад (омсбр), окремих танкових бригад (отбр) та бригад морської піхоти (бр МП) до 9-и;
• мотострілецьких, танкових та стрілецьких полків (мсп, тп, сп) 11, причому, останніх не так вже й багато, 2-3 решта кадрові, повнокомплектні;
• окремих мотострілецьких та стрілецьких батальйонів - 3;
• зведених тактичних загонів, включаючи різноманітних «барсиків» та «штормів», рівня «до батальйону» (хоча іноді, це взагалі «зведена рота») 3, принаймні, «на папері».

На цьому ж напрямку й достатньо вагомий резерв (так званої, «І-ї черги») 2 мотострілецьких полки та 3 резервних батальйонів.

У той же час, на цьому напрямку (це 35-а ЗВА та ряд «приданих» підрозділів) противником розгорнуто:

• окремих мотострілецьких бригад (омсбр) та окремих бригад прикриття (обрп) 3 (64-а, 38-а омсбр та 69-а обрп);
• мотострілецький полк (мсп) 1;
• окремий танковий батальйон (отб) 1;
• зведений тактичний загін типу БАРС 2;
• Ну й у резерві ще один «резервний стрілецький батальйон».

Загалом на цих двох операційних напрямках УВ «Схід» має:

• десь 51.5 тисяч «тушок» російських в\сл;
• танків трохи менше 380-и одиниць;
• бойових броньованих машин (ББМ) приблизно 850 одиниць;
• реактивної та ствольної «арти» трохи більше 500 одиниць (десь 510-512), це починаючи з калібру 100-мм й включно зі 120-мм мінометами;
• ну й тактична група ракетних військ десь 6-8 одиниць ПУ ОТРК.

Як бачимо, розподіл сил й засобів УВ «Схід» наскільки специфічний настільки й красномовний. Адже, очевидно, що на даний момент його командування турбує, у першу чергу, смуги дій 5-ї, 36-й та 29-ї ЗВА, тобто прагнення вибити ЗСУ з населених пунктів Старомайорське та Урожайне, а також підготовка до «вирішення проблеми Вуглегірського виступу».

Й ще одне, рівень оснащення військ УВ «Схід» основними типами та зразками озброєння та військової техніки (ОВТ). Він у них один з найвищих серед всіх угрупувань російських військ, які діють у складі «Об'єднаного угруповання вс рф на Південно-західному твд».

Порівняйте, УВ «Центр», яке зараз активно та інтенсивно діє на Покровському напрямку, має десь трохи більше 86 тисяч особового складу (УВ «Схід», відповідно 51,5 тисячі) але на УВ «Центр» приходиться на цілу сотню танків менше, так само й по ББМ на ту ж сотню одиниць менше (там, правда, значно більше артилерії).

Так, більші угрупування, такі, наприклад, як «Захід», або «Дніпро» мають більшу кількість ОВТ, але в них й чисельність «тушок» значно вища (72 тисячі та майже 130 тисяч відповідно).

Ну, як на мене, це пояснюється достатньо просто там де противник «лізе вперед», намагаючись використовувати бронетехніку іноді у «батальйонних комплектах», там огрібає та зазнає втрати. А там де, активізується лише час від часу, та й у «дрібніших» масштабах (а розмах активних дій УВ «Схід» та УВ «Центр» навіть й близько не порівняні), а також переважно, без бронетехніки (як це й відбувається у смузі УВ «Схід»), там ОВТ можна «піднакопичити».

Тепер, щодо подальших перспектив.

Відносно УВ «Схід», як на мене, варто дуже уважно слідкувати за оперативними та тактичними тилами двох його загальновійськових армій 35-ї та 29-ї ЗВА.

Так, найбільш потужна армія цього угрупування (5-а ЗВА), яка має у своєму складі повноцінну мотострілецьку дивізію (127-у мсд) + окрему мотострілецьку бригаду (60-а омсбр) зараз «виявляє активність», час від часу, у районі Старомайорська. Іноді до цього підключається й 36-а ЗВА, «включаючи» свої 37-у омсбр та 5-у «бурятську» отбр південніше Урожайного чи у районі Новодонецького. Але, у плані «перспективності» (а головне доцільності дій), на мою думку, смуги двох вищезазначених армій більш небезпечні.

По двом простим причинам:

1. передові підрозділи противника у районі села Марфопіль знаходяться приблизно у 4-х км від південно-східної околиці міста Гуляйполе;
2. будь-які успішні наступальні дії противника на ділянці між Вугледаром та Золотою Нивою були б для ЗСУ в оперативному відношенні досить «неприємними» (наприклад, по дирекції на Богоявленку та Успенівку), особливо якщо противнику одночасно вдасться прорватися до Курахового.

А головне командування противника це знає й цілком усвідомлює усе значення такого роду своїх гіпотетичних дій.

Харків знищують...

Харківська телевізійна вежа, з якої падає її верхня частина це один зі страшних символів цієї війни. Два роки ворог намагався поцілити в цю вежу, бо вважає, що стійкість ЗСУ, зокрема, навколо Харкова, базується виключно на пропаганді (по собі міряють). І от влучив.

Пошкодження виглядають величезними, насправді вони такими не є. Мовлення буде відновлено, хоча Інтернет для Харкова значно важливіший. Але ця подія натякає, що планує агресор для «першої столиці».

Зараз в Україні і світі обговорюють чергове блювотиння словами Лаврова, який заявив, що недоімперія планує захопити Харків. Це свідома дезінформація від «сумної коняки». Нема у них сил для взяття Харкова. І тому вони хочуть його максимально зруйнувати, перетворити на територію, непридатну для життя.

Кремль чудово розуміє, що за результатами війни буде створено 70-кілометрову безлюдну зону розділення. І він хоче, щоб вона пройшла через Харків. Що завдасть Україні непоправної втрати. Бо Харків це промисловість, наука, фінанси, ІТ, культура.

Я не знаю, як реально захистити Харків від варварських атак місто знаходиться надто близько до недоімперії. Але наше завдання зробити все необхідне, що ця майбутня безлюдна зона розділення проходила не через Харків, а через зруйнований вщент Бєлгород.

Команда YouControl.Market проаналізувала фінансові показники українських театрів за допомогою даних з відкритих джерел. Про театри з найбільшими доходами у 2023 році і приватний мистецький сектор України в умовах воєнного стану у новому аналітичному матеріалі.

У 2023 році на підтримку національних театрів тільки за програмою (КПКВК 3801110) держава виділила понад 1,3 млрд грн.

Загалом із державного бюджету за даною програмою фінансуються вісім театрів. За даними YC.Market, найбільше коштів за у 2023 році отримав Національний академічний театр опери та балету України імені Шевченка понад 322 млн грн, найменше Франківський драмтеатр майже 45 млн грн.

Необхідно зазначити, що більшість отриманих від держави коштів, театри спрямовують на заробітну плату співробітників та сплату податків. Ще частина йде на сплату комунальних послуг і лише кілька відсотків на нове обладнання чи оновлення декорацій.

Усі національні театри у 2023 році заробили більше, ніж у 2021 році. Тільки Одеський оперний театр у 2023 році не перевищив свій рівень чистого доходу 2021 року.

Найбільше доходів серед національних театрів за 2023 рік згенерував Театр опери та балету імені Т. Шевченка більше 53 млн грн. Майже 46 млн грн чистого доходу отримав Театр Франка, ще 31,5 млн грн доходу отримала Львівська опера.

Найбільший чистий дохід серед театрів комунальної власності у Київського театру оперети майже 157 млн грн. Понад 70 млн грн чистого доходу згенерував Київський театр опери та балету для дітей і юнацтва, ще понад 67 млн грн Молодий театр.

Звертаємо увагу, що як показує аналітика даних, комунальні театри включають у чистий дохід і кошти отримані з місцевих бюджетів, які використовують для ведення своєї основної операційної діяльності.

Як зазначають у Національній спілці театральних діячів України 2023 році кількість глядачів однозначно збільшилася, оскільки театри призвичаїлися до нових умов, а глядачі потребують емоцій та вражень. Театри стали доступними раніше, ніж відновилася концертна діяльність естрадних виконавців, тож в цю паузу глядачі обрали театр і залишилися там.

Серед приватних компаній, які ведуть бізнес із КВЕДом 90.01 «Організація театральної діяльності» найбільші прибутки у 2023 році понад 73 млн грн отримала компанія Перша Концертна Агенція (ТОВ «ПКА Груп»), яка планує і організовує концерти і виступи артистів по всій території України та за кордоном. Компанія заснована у 2020 році. Приріст чистого доходу відносно 2022 року склав 1620%.

Чистий дохід фірми ТОВ «Дизель Івент» склав майже 51 млн. Компанія «Дизель Студіо» організовує концертну гумористичну програму «Дизель Шоу», телевізійні продукти та телесеріали. ТОВ «ВМФ Івент Груп» отримало понад 40 млн грн, ТОВ «Нью Фрідом» 29 млн грн.

Чистий дохід популярного гурту «Без Обмежень» (ТОВ «Безобмежень») у 2023 році склав понад 16 млн грн.

Майже 12 млн грн заробила компанія ТОВ «Мозгі Груп» Ірини Горової. Понад 6,2 млн грн компанія ТОВ «Дзідзідзі», що належить Михайлу Хомі, відомому як Дзідзьо. Виручка компанії співачки Онуки та її чоловіка, продюсера і співака Євгена Філатова ТОВ «Відлік» склала 6,1 млн грн. Гурт Latexfauna (ТОВ «Латексфауна») понад 4,3 млн грн, а приріст виручки склав 4452%.

У підсумку, попри все, українське театральне мистецтво користується сьогодні попитом та популярністю серед широких мас. Однак, театрам ще далеко до того «успіху», який у країні мають онлайн-казино. Так, для прикладу, за даними Держстату букмекерська компанія ТОВ «Фавбет» згенерувала майже 10 млрд грн чистого доходу у 2023 році. А це у 43 рази більше, ніж заробили минулого року вісім національних театрів разом.

У парламенті набирає обертів скандал довкола президентського законопроєкту «Про застосування англійської мови в Україні» (9432). Замість того, щоб у сесійну залу виносити урядову ініціативу (8371) щодо заборони ФСБ у рясах (московського патріархату), Банкова намагається провести у турборежимі питання, яке стосується… дубляжу іноземних фільмів. Більше нагальних питань у країні немає.

Так, пізно ввечері 22 квітня голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв («Слуга народу») проінформував членів комітету у чаті про те, що 23 квітня, коли засідатиме Верховна Рада, має раптово відбутися засідання комітету. На ньому у терміновому порядку мають переглянути висновок до президентського законопроєкту про англійську мову. При чому навіть близько півночі народні депутати не мають тексту, за що їх просять голосувати. З Банкової він не дійшов.

Регламент Верховної Ради дозволяє переглянути висновок комітету, якщо народні депутати мають текст на руках за добу до його розгляду і за це треба знайти ще голоси. У випадку з Комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики «за» мають проголосувати щонайменше 9 нардепів (склад комітету 17 парламентарів). Перша умова вже не виконана тексту, за що народні депутати будуть голосувати досі немає. Відповідно у сесійній залі це питання розглянути неможливо, якщо воно не пройде комітет.

Народні депутати від ЄС, які входять до складу комітету, вже заявили про тиск з боку Банкової.

На умовах анонімності представники партії влади підтверджують, що у турборежимі зміни просувають з Офісу президента. Поки немає тексту змін, які має розглянути комітет і все, що відомо: це те, що дубляж англійських фільмів у прокаті має бути «у пропорції 50% на 50%». Принаймні про це пишуть у чаті комітету.

Через відсутність тексту поки незрозуміло, чи у пропорції 50% на 50 % мається на увазі кількість сеансів, чи кількість фільмів. Питання дубляжу це не питання нацбезпеки, яке стосується обороноздатності країни, коли треба його нагально виносити до сесійної зали на розгляд нардепів.

Дубляж це те питання, яке спокійно можна обговорити з усіма стейкхолдерами, щоб громадський сектор, медіа могли проінформувати громадян: хто виграє від нової норми, а хто програє.

Чи постраждають ті, хто робить дубляж? Як європейський досвід субтитрування впливає на вивчення іноземної мови у країнах ЄС? Що це дасть виробникам українських фільмів і як зробити так, щоб вони за нових умов давали більш якісний продукт? Чи вплине це негативно на виробників блокбастерів, якщо впаде попит на фільми? Як це вплине на найбільші стрімінгові платформи, скажімо Netflix, які дедалі більше дублюють свої продукти українською?

Але це все не можна обговорити менше, ніж за добу, коли Банкова намагається зламати парламентаризм об дубляж.

А парламенту від тиску з боку Офісу президента відбиватися все важче, бо тривалий час Банкова робила так, щоб у Верховної Ради було все менше суб’єктності. І це шкодило і шкодить політичній системі країни.

А от що стосується заборони ФСБ у рясах (московського патріархату), то громадській ініціативі «Голка» всі фракції і більшість груп підтвердили, що готові давати голоси за урядовий законопроєкт. І комітет, який очолює Потураєв, ця законодавча ініціатива пройшла і готова до другого читання. Якщо нардепи готові голосувати за цей урядовий законопроєкт, чому його немає у порядку денному?

Видно, питання нацбезпеки у часи війни менш важливе, ніж питання дубляжу, яке так затято протягують у сесійну залу.

І от тут цікаво: заради кого так поспішають із правилами дубляжу і хто виграє від нових правил гри найбільше?

Польща готова розмістити на своїй території ядерну зброю НАТО і це питання є темою переговорів зі США, президент Польщі Анджей Дуда у Fakt.pl.

«...Росія посилює мілітаризацію району Кьоніґсберґа. Нещодавно вона передала свою ядерну зброю до Білорусі. ...Якщо наші союзники вирішать розгорнути ядерну зброю у межах обміну ядерною зброєю/ Nuclear Sharing також на нашій території для зміцнення безпеки східного флангу НАТО, ми готові до цього».
--
Приклад України змусив всю Європу ставитись раціональніше і скептичніше до будь-чиїх обіцянок і гарантій, наскільки завгодно пафосних. Тільки реальний ядерний щит на твоїй території щось гарантує. Тільки ти сам або дбаєш про свою безпеку і недоторканність територій або відгрібаєш від агресора. (До речі, Дуда оцінив посилення військового потенціалу Росії таким, що вже 2026-27, а не розрахункового 2030-го, забезпечить можливості нападу безпосередньо на країни НАТО).

Добре, що країни Європи вчаться на чужих помилках. Погано, що це наші помилки.

І дуже сподіваюсь, що прямо зараз якась частина коштів таємно таки виділяється на створення нашої власної бомби. Адже нічого ще не скінчилось і не швидко скінчиться. А європейські внутрішньо- та зовнішньополітичні інтереси, як ми вже не раз за ці два роки спостерігали на власні очі, штука змінна з кожними виборами.

Російські медіа постійно виплескують великі порції дезінформації, які мають переконати пересічних росіян у тому, що у них не все так і погано, у той час, коли відбувається загнивання західних країн, а їх економіки вже близькі до руйнації. Відповідно до цих «стандартів» написана і стаття Ірини Алксніс «Запад так и не разгадал главный секрет России», яка опублікована у «Ріа Новости».

Путінська пропагандистка зазначає: «Адже фактично вся стратегія Заходу нині будується на надії, що Росію спіткає провал, невдача, що вона припуститься якоїсь фатальної помилки, власними руками доведе справу до катастрофи. Та сторона вже котрий рік заколисує себе мантрами про те, що у росіян ось-ось рухне економіка, закінчаться золотовалютні резерви, спустошаться склади озброєнь, колапсує інфраструктура, вичерпаються найцінніші кадри продовжувати список їх мрій можна дуже довго…».

З чого випливає, що нічого з перерахованого вище не спостерігається і бути не може, економіка Російської Федерації сильна, як ніколи, склади зі зброєю переповнені, всі росіяни об’єдналися, як один навколо свого «великого вождя» Путіна, а жодної фатальної помилки у Москві не допустять.

Та у кінці статті ця Алксніс починає фактично заперечувати те, про що писала раніше, намагаючись вселити у свого читача патріотичний оптимізм.

Вона наголошує: «Кризи, проблеми та навіть катаклізми це частина життя. Головне вчасно, хай навіть на самому краю прірви, зупинитися і почати наполегливо працювати над змінами на краще. Росія стільки разів у своїй історії проробляла подібний фокус, вибираючись із, здавалося б, тотальних катастроф, і ми сприймаємо дане наше вміння як само собою зрозуміле та властиву всім якість. А тим часом це зовсім не так. Навпаки, це рідкісна якщо не сказати унікальна особливість, яку мають дуже небагато країн і народів».

Тобто Ірина Алксніс фактично визнає, що Росія опинилася на «краю прірви», і збирається якось вибиратись з «тотальної катастрофи» куди її привела війна Путіна в Україні. Якщо створення Москвою катастрофічних для себе ситуацій є головним секретом Росії, то цього разу це може для Кремля закінчитися фатально, щоб там вони далі не планували.

Уся новітня історія Росії, після зникнення СРСР, наочно доводить, що залишення імперії, навіть в дещо урізаному вигляді під назвою Російська Федерація, обов’язково через роки призведе до виникнення нового імперського рецидиву та до відродження агресивної політики щодо своїх найближчих сусідів, і не тільки. До колективного Заходу нарешті мало б прийти розуміння, що з Росією, якщо її залишити у тому вигляді, якою вона є нині, ніколи ні про що домовитися не вдасться.

Адже знищення України стало державною ідеологією Росії. І закривати Заходу на це очі не варто. Якщо Путіна не зупинити в Україні, то наступним кроком Москви стане «православний джихад» проти всієї західної цивілізації, до якого у Кремлі готуються вже зараз. Українцям дуже не пощастило, що вони найближче від всіх знаходяться до Російської Федерації.

Але борючись за свою незалежність Україна одночасно бореться і за те, щоб московська озброєна орда не ринулась на інші території Європи. За збереження свободи та демократії в країнах всього Європейського Союзу, а не тільки державах Балтії, чи Польщі.

Росієлюбна політика частини західного політичного істеблішменту привела до тієї ситуації, що ми нині маємо. То чи варто ще раз допускати ту ж саму помилку, яку зробив Захід після розвалу Радянського Союзу? Коли його політичні еліти повірили у те, що тоталітарну державу, у якій майже не змінилися еліти, можна легко перетворити на демократію, якщо почати їй допомагати чим тільки можна, прийняти її без усяких на те підстав у G7, раптово перетворивши її на G8.

Не говорячи вже про те, що президент США Джордж Буш-молодший додумався до того, що приймав Путіна у квітні 2008 року у своєму родинному маєтку у штаті Мен. А коли вони вперше зустрілися у 2001 році у Словенії, Буш заявив: «Я глянув йому в очі. Мені здається, що він дуже відвертий і чесний. Ми дуже гарно поспілкувалися. Я зрозумів суть його душі. Це людина, дуже віддана своїй країні та її інтересам». Цікаво, що зараз думає про цю свою оцінку російського диктатора молодший Буш, адже вже тоді багато хто з впливових американських експертів попереджали його, що він робить велику помилку, довірившись Путіну.

Тогочасному лідеру Америки було неможливо зрозуміти, що Путін, як і росіяни, живуть у власному збоченому світі, де брехні цілком нормальне явище. І що це цілком відповідає стандартам поведінки московців, прийти до когось додому, тримаючи за спиною знаряддя вбивства.

Путінське войовниче самодержавство повністю спростовувало помилкові очікування європейців, що обмін товарами з Росією поступово призведе в ній до демократичних змін. Вийшло все з похибкою до навпаки. Путін використав надвисокі доходи від продажу в Європу нафти та газу для того, щоб зміцнити свій тоталітарний режим. А масове потрапляння, протягом багатьох років, високоякісних європейських товарів до Російської Федерації, так і не змогло перетворити цю величезну країну на західне суспільство споживання. Як виявилось, це була від початку неправильна ідея.

Коли ми говоримо про сплеск новітнього імперіалізму Москви, то необхідно усвідомити, що він це повернення до добре замаскованої імперськості. Яка виглядала приглушеною після розпаду СРСР, коли Росія якийсь час імітувала свій нібито демократичний розвиток.

На Заході довго недооцінювали глибину викликів, які кидає Росія демократичній західній цивілізації, і таким чином пропустили той момент, коли Російська Федерація повістю перескочила на імперську траєкторію свого розвитку. А без цього неможливо зрозуміти, які ключові виклики та небезпеки надходять від сучасної Росії.

Не всі в Америці і Європі до кінця усвідомлюють те, що Україна не може програти Росії, адже тоді жодна країна не буде більше покладатися на західні демократії. Диктатури всього світу святкуватимуть перемогу, а нові війни стануть реальністю.

Роки Великої війни довели, що диктатор розуміє лише мову сили та жорсткої відповіді на свою агресію. Пора відкинути усі загрози з боку Москви, що, мовляв, ядерна держава не може програти, чи що Захід провокує Третю світову війну, допомагаючи Україні у війні з Росією. Путін лякає, що він витягне ядерний джокер і для людства водночас закінчаться 2 тисячі років спільної культури та історії. Тому, мовляв, будьте обережні обережність не боягузтво, а легковажність не відвага.

Від самого початку Путін лише імітував, що він хоче якихось переговорів, він просто хотів аби Захід не допомагав Україні. Він веде війну на знищення України, як держави. І якщо США і Європа у цей критичний момент не допоможуть Україні захистити свою державність і викинути російських агресорів з усіх своїх земель, то це похитне усталений світопорядок і обернеться непередбачуваними наслідками для інших країн.

В Україні відбувається не лише непримиренна боротьба за її суверенне майбутнє, вона йде і за не допущення того, щоб Росія та Китай, за допомогою Ірану та Північної Кореї, нав’язали свої соціальні моделі як рівноправну альтернативу демократичному відкритому суспільству. Що Москва нав’язує українцям за допомогою військового вторгнення. Навіть якщо хтось вважає, що це не їхня війна, це ще не привід підтримувати розпалювача війни Путіна, не надавши всю необхідну допомогу Україні.

Під час російсько-української війни, українці виконують те, що мав би робити Північноатлантичний альянс, боронити Європу від вторгнення Росії. Але НАТО має винести уроки з війни в Україні: окрім ядерного стримування, необхідне звичайне стримування. Адже зброя повітряного нападу є дешевшою, ніж системи та комплекси ППО.

Держави-члени НАТО потребують різкого збільшення потужностей для масового виробництва військових безпілотників і артилерійських боєприпасів. Концепція ядерного стримування Російської Федерації повинна бути розширена. Крім ядерного стримування має бути вироблена доктрина стримування Москви звичайними видами озброєння.

Необхідно визнати популісти, ізоляціоністи та прокремлівські сили в Сполучених Штатах, своєю недалекоглядною політикою і слабкістю, буквально руйнують майже століття миру, безпеки, стабільності та домінуючого впливу Америки.

Ціною того, що Європа довгі десятиліття перебувала під ядерною парасолькою США стало те, що на сьогодні лише три країни НАТО Велика Британія, Франція та Америка володіють ядерною зброєю. Тому нерішучість та затримка Вашингтоном допомоги Україні, здатні підштовхнути європейців задуматися над тим, чи не варто і їм самим почати працювати над ядерними військовими програмами.

Як відомо, у великій геополітиці усі проблеми тісно пов’язані між собою. Не вирішене одне стратегічне питання, тягне за собою інше. Не варто сподіватися на те, що ублажаючи Росію якимись поступками, можна примусити її відступитися від України. Путін розуміє лише аргументи сили. Тому тільки застосовуючи силу та увесь потенціал Заходу, можливо змусити Росію вийти з всіх українських територій і припинити війну з Україною.

Для початку, згадаємо про вчорашній епізод, коли Сили оборони України буквально добили залишки російського імператорського флоту. Тобто пошуково-рятувальне судно «Комуна», котре було введене у стрій ще у 1915 році, і так по факту прослужило майже 110 років.

Хоча це судно і було неймовірно старим, але воно було і неймовірно цінним для російських військових, бо воно їм забезпечувало операції із підводними човнами єдиним типом носіїв ракет «Калібр», які ворог зараз ризикував виводити у море. Тепер, схоже, що не ризикуватиме.

Також маємо і чергову демонстрацію «терористичного снарядного інтернаціоналу» від новоявленої «Осі зла».

Тепер мова про те, що у розпорядженні російських окупантів з’явились снаряди від Ірану в дефіцитному калібрі 203 міліметри.

Крім того, повідомляється про застосування на окремих ділянках фронту і боєприпасів начебто китайського виробництва.

На такого роду виклики наші захисники та розробники відповідають технологічністю. Наприклад, з відкритих джерел фіксується ріст активності «прильотів» по російським загарбникам із використанням французьких керованих авіабомб AASM Hammer.

І також одна із груп наших розробників БПЛА показала дрон із «машинним зором», який «навчили» самостійно захоплювати й атакувати не тільки військову техніку, але й піхоту також.

Ну і при цьому маємо чергову цифру дня втрати ворога по автотехніці перейшли межу в 15 тисяч одиниць. Ця цифра не тільки про те, наскільки росіяни активно використовують так звані «гольфкари» для штурмових дій, чи наскільки невдалою була практика використання заброньованих «Уралів» з «мангалами» для штурмів, але у першу чергу про те, наскільки ж багато боєприпасів, палива та інших ресурсів російські загарбники не отримали на полі бою.

Якщо на рівні загальних тенденцій по фронту маємо ще більше наростання активності штурмів від армії РФ. На цьому тлі виглядає цілком раціональною версія, що росіяни хочуть встигнути скористатись «вікном можливостей», поки наша країна не почне отримувати військову допомогу від США у потрібних кількостях.

За напрямками по фронту:

Навіть тут протягом вихідних було гаряче, порівняно з попередніми днями, російські нападники суттєво збільшили кількість штурмів та застосування авіації, але Сили оборони України гідно витримали натиск.

Тут Himars попрацював, знищивши командний 331-го полку десантних військ РФ, котрий «прожив» буквально 2 тижні.

«Прогрес» російських військ на цьому напрямку за останні кілька тижнів виражає така цифра лише у районі Новомихайлівки було знищено 300 одиниць ворожої техніки.

Попри ворожу активізацію, наші війська тут стабільно утримують оборону.

Після попередніх невдач російські війська були вимушені суттєво знизити кількість атак.

Який головний ресурс на війні?

Зброя? БК? Ситуаційна обізнаність і обʼєктивні розвіддані? Грамотне планування і керівництво? Союзники? Гроші? Так це все важливо. Але найголовнішим і невідновлюваним ресурсом є життя солдата.

Звісно війна це не про «щастя, здоровʼя, многая літа». Війна це радше про бруд, піт і смерть, що чигає навколо. Але вирішить долю війни не чудо вундервафля, а солдат на полі бою.

І якщо у мирний час «життя» людини є найвищою цінністю, то у час війни життя найкращих представників озброєної частини нації її вояків, є безцінним.

Відчує це український солдат і проблем з мотивацією, психологією, мобілізацією стане кратно менше. Людяність в її найкращому вимірі була візитною карткою найкращих полководців усіх часів. Олександр Македонський, Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт за переказами знали своїх солдатів поіменно, в критичних ситуаціях вели у бій і крайніми виходили з нього.

Вони їли разом з «рядовими» їх грубу їжу, не гребували допомогти, коли бачили таку необхідність, не гребували відстояти нічну стійку після важкого переходу, обходили всі позиції, крайніми лягали і першими вставали. Берегли солдат.

Недарма «стара гвардія», вояки що пришли з Наполеоном не один похід, мали найвищі почесті і були найгрізнішими для противника, бо за любов і довіру командира готові були платити сторицею.

Приклад воєначальника показав Святослав Завойовник, який «возів же за собою він не возив, ні котла (не брав), ні м’яса (не) варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину (і) на вуглях спікши, (це він їв. Навіть шатра він (не) мав, а пітник слав і сідло (клав) у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до (інших) земель (послів), кажучи: «Хочу на вас іти».

Скромність і товариськість риси головного командира УПА Романа Шухевича, які відмічали всі його підлеглі.

За невиправдану втрату вояка в УПА (фактично армії смертників) могли покарати стратою командира. А мінімальним покаранням було розжалування в рядові і відправка на найнебезпечнішу ділянку.

Ось як цінував життя своїх підлеглих, присуджений до смертної кари Степан Бандера (про що свідчив на суді): «Вам найкраще відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік із переконанням, що втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втрати життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького».

Важливо щоб дим і бруд війни не затьмарив це розуміння. Ця війна ведеться за Свободу країни і виживання нації, а нацією (її найкращим представником) і є отой солдат на невідомій СПешці у богом забутій балці.

Тому найважливіше.

Фахова підготовка солдата. Грамотне планування кожної операції. До дрібниць. Спілкування з кожним вояком і ставлення до нього як до особистості Гарантована вогнева підтримка. Стовідсоткова негайна евакуація при потребі. Взаємна довіра. Належне пошанування кожного вояка. І тут роздавання орденів має йти знизу до верху.

Спершу «сіль землі» вояк, а вже далі командири і офіцери, які всі зробили, щоб зберегти його життя і виконати завдання. Спільне поводження побуту, без надмірних ієрархій поза бойовими умовами, краща мотивація, ніж сотні паперових наказів. Побратимство, а не самодурство більше мотивує.

У цій асиметричній війні нації проти імперії це головне. Імперія як чорна діра живе приростом територій як самоціллю в якій життя вояка ніщо, бо вони ж за ценой нє постоят», а життя солдата «капєйка». Для нації зберегти життя вояка це зберегти і забезпечити шанс на перемогу у майбутньому.

Вояк зараз «альфа» і «омега» нашої держави. Підняти на нього голос, руку, проявити неповагу в тилу має розцінюватися як найвищий злочин проти держави.

Загалом любіть і бережіть вояків. І вони відплатять стократ. Навіть при потребі життям. Але це має бути внутрішня мотивація вояка, мотивація командира зробити все, щоб життя вояка зберегти.

Війна це про вбивати солдат чужої армії і берегти своїх…

Конгрес США передбачувано проголосував за підтримку України. У нас святкують, на болотах виють. А от висновків не робить поки що ніхто.

Вибачте, але ж це не рядова подія, коли найбільший постачальник сучасної зброї, без якої на фронті величезні проблеми, аж на чотири місяці випадає з процесу. Без помітних намагань якось компенсувати цю «політичну паузу».

Ніколи не повірю, що Білий Дім не міг, за бажання, знайти якісь рішення щодо продовження підтримки України, поки деякі конгресмени відверто і цинічно хайпували на війні і українських труднощах.

Але адміністрація Джозефа Байдена вирішила, що їх битва за рейтинги кандидатів у президенти США важливіша за наступ недоімперії. І треба визнати, що свою електоральну битву Білий Дім виграв: з’ясувалося, що пересічні американці на боці України, тому рейтинг Дональда Трампа, який стримував допомогу нам, втратив близько 5%, а Джозеф Байден, «переможець Конгресу», пару відсотків додав. Інтрига щодо президентських виборів у США отримала продовження.

Але це рейтингове рокірування не відбулось би, якщо український фронт без американської зброї не витримав і впав, і війська недоімперії поперли б у напрямку Харкова, Дніпра і Запоріжжя. Трамп і республіканці відразу звинуватили б у провалі адміністрацію демократів, і тоді б вже Трамп додав у рейтингу з його фантазіями «закінчити війну за 24 години».

Вся ця мутна історія з кінцем, який обіцяє бути щасливим, свідчить, по-перше, про те, що зі Штатами у нас зовсім не васальні відносини, ми пов’язані складною системою взаємних впливів. По-друге, ця незапланована перевірка стійкості України виявила, що ми сильніші, ніж здається. І навіть здається нам самим.

Уявіть, наскільки Україна була б сильніша, якби нам вдалося позбавитися непрофесіоналізму, корупції та відвертої дурості?

В США нижня палата проголосувала за допомогу Україні. Ще залишились два суто технічні кроки (Сенат і підпис Байдена), але там немає сумніву у результаті. Таким чином у вівторок завершиться ця епопея, яка тривала останні 5 місяців.

А що в результаті? Восени українці впали в депресію, переживаючи щодо трьох основних переломних моментів. Євроінтеграція, європейська допомога і допомога США. По факту ми отримали позитивний результат по кожному з трьох пунктів. І з депресією пора закінчувати.

Так, затримка США нам дорого коштувала на фронті. Проте з іншого боку політичні проблеми в США, які спричинили технічну затримку допомоги (політична воля і підтримка суспільства залишаються сталими, тому це була саме технічна затримка, пов’язана с передвиборчим бардаком) призвели до активізації Європи і радикального збільшення підтримки з боку ЄС. Мова йде про ключову військову підтримку. Суми, які виділяє зараз ЄС значно перевищують наші очікування минулого літа. На додачу з'явилась чеська ініціатива по снарядам. І не виключено, що відбудеться ще один додатковий апгрейд української системи ППО. Також за рахунок країн ЄС, де йдуть розмови про те, що кількість батарей «Патріотів», які ми будемо мати, зросте вдвічі.

Також треба відзначити, що Трамп де-факто виступив за підтримку України. Що значно зменшило ризики від його потенційного виграшу на виборах. Ритуальна зміна грантової допомоги на кредит, який ніхто не планує погашати, є символічним кроком і не змінює суті.

Таким чином, по факту, ми виходимо з цього періоду з більш сильними позиціями, ніж ми розраховували. Щодо зовнішньої підтримки. І так, жодним чином до кінця війни ми не позбудимося залежності від партнерів. Україна не здатна протистояти Росії один на один. У нас ніколи б не вистачило ресурсів.

Таким чином всі розмови про поганих партнерів можна закінчувати. І концентруватись на тому, що залежить виключно від України. Мобілізація…

Що по економіці? Після голосування в США ми фактично забезпечили собі фінансування дефіциту бюджету на 2024 рік. Що дуже важливо для підтримки макрофінансової стабільності. Поки можна буде уникнути як запуска друкарського верстата, так і радикального підвищення податків.

Таким чином, сталими залишаються і прогнози по помірному зростанню ВВП на тлі мінімальної як для України під час війни інфляції. І курсової стабільності, де Нацбанк просто переводить гривню в діапазон 40-41 гривня за долар. І ситуація в економіці України продовжує виглядати як безпрецедентне економічне диво як для ситуації, в якій ми опинились. Навіть незважаючи на очікування певним проблем з електрикою.

А надходження американської допомоги має нарешті зупинити потік заголовків про поразку у війні в 2024 році. Де завжди фраза будувалась «якщо не надійде допомога від США, то Україна ризикує програти війну», але чомусь увагу привертала тільки друга частина. І всі ці заголовки так чи інакше були частиною тиску на американських законодавців. Тиску, який спрацював.

І останнє. Може тепер у вайбер чатіках нарешті припинять розганяти паніку про новий наступ на Київ. Хоча це вже може бути із серії «забагато просите».

Є люди, яких вкусила смерть. Поранені і контужені воїни. Є ті, по кому видно одразу без ока, наприклад, або на протезі влітку. Але є багато тих, по кому не видно. Він або вона можуть бути на протезах, а протези під одягом. Може фактично не бути плеча, але це на перший погляд непомітно. Може бути контузія. Можуть бути перебиті нерви. Може бути уламок, який зайшов у черевну порожнину. Та багато всього може бути.

Тепер всі знають про протези і ампутації. Але це трохи викривляє образ пораненого в головах людей, тому що протез, як правило, помітно. А багато інших форм травм і поранень ні.

Це призводить до того, що ви можете завдати пораненій людині сильного фізичного болю або дискомфорту навіть не бажаючи цього. Постукавши по плечу, обійнявши, штовхнувши випадково на вулиці.

І проти цього немає універсального рецепту, окрім одного: тримати межі особистого простору завжди і всюди з усіма незнайомими людьми. Це офігенно складно, тому що в нас немає або майже немає цього в звичках: ми набагато простіші і контактніші, ніж багато інших націй. Але це буде вимушена частина нової етики в країні, де забагато покусаних війною.

Є одна національна традиція, яка мене дратує. Це коли топив хлоп, наприклад, за Трампа. А Трамп повів себе щодо України, як тричі кончений упир. І хлоп такий «ну, все одно треба йому поаплодувати, бо ж тоді він передумає і стане до нас прихильний».

Замість Трампа можна поставити Тейлор-Грін. Або Спартц. Або уряд Ізраїлю. Або Папу Римського.

Себто якщо хтось поводить себе щодо нас, як кончена потвора завжди можна сказати, що це ж наша власна вина, що могли ж в ноги упасти і обцілувати так, що був би наш довіку. А недопрацювали.

Ну, по-перше, це триндьож. Не був би.

А по-друге а де тоді критерій відсічки?

Може, тоді і в тому, що Китай Росії допомагає, ми винні? І з Іраном треба було якось дипломатичніше? Зрештою, може ми недостатньо реверансів перед Путіним робили? Щодо внутрішньої політики теж працює, до речі!

Не? Тут працює, тут не працює? А шо так?

Змиріться з тим, що деяких людей переконати аплодисментами та лагідним поглядом неможливо. А деяких неможливо переконати взагалі. Або можливо, але не нам і не в цих обставинах. І працюймо, виходячи з цієї реальності.

Міркую. Що буде, якщо Україна програє? Я в це не вірю, але розглядаю.

Ну от, наприклад Допомоги Заходу немає, ми, як курди, боремося своїми силами і Росія фізично захоплює всі території України. Починається партизанська війна, усіх активістів убивають або сажають по тюрмам, у РФ і на території України починаються акти помсти, зокрема на АЕС, мільйони біженців хлинуть в Європу і назавжди міняють Європейський політичний рельєф.

РФ мобілізує тисячі громадян України, зокрема з досвідом сучасної війни, відбирає усі технічні розробки України, переформатовується і готує нову експансію в колишні країни соцтабору.

Далі конвеєром іде Тайвань. Європа отримує ворожу та найбільш фахову армію біля своїх кордонів, Росія теракти та ще більші санкції, США втрачає останні крихти авторитету, їм після курдів та Афганістану не звикати. Колапси на біржах, втрата довіри в НАТО.

Потім все стабілізується і іде мілітаризація країн з урахуванням нових реалій. Росію такий сценарій цілком влаштовує. За великим рахунком США теж, бо вони стануть головною противагою нового Радянського союзу, більш слабкого, і створять проблеми і ЄС, і Росії. Але є проблемка Китай. Китай отримує бонуси й від перемоги РФ і від її програшу.

Розглядаємо другий варіант. Україна перемагає. Що означає перемогу для України? Допомога приходить, ми відбиваємо агресію РФ, знижуємо їх бойовий потенціал, переходимо в стратегічну оборону, про кордони 1991 року я навіть не згадую в поточній ситуації, закріплюємося там де можемо і зберігаємо Державу, національні та конституційні інституції, переходимо в перемовини з РФ у посередництві США та ЄС, не Турції, закріплюємо лінію розмежування, там де стоїть український солдат.

Припиняємо вогонь. Далі ці території вважаються спірними, як зараз між Турцією та Грецією. Санкції продовжують діяти і потроху вбивають економіку РФ, ми відбудовуємось, мілітаризуємось, проводимо реформи та вступаємо до ЄС та НАТО, з умовою в договорі не відвоювати спірні території силами Альянсу.

Певен, жоден з цих сценаріїв не збудеться, буде щось середнє, довге та ще більшою кров'ю.

Але, як не дивно, Україна переможе в усіх варіантах розвитку подій в стратегічній перспективі, бо згодом, років за 100, РФ не буде.

Але хотілося б аби бодай діти та онуки не воювали та жили в Україні.

Давайте чесно скажемо, що проходження законопроекту про українську допомогу через Палату представників Конгресу не було можливим без відмашки Трампа.

Так, помірковані республіканці готові були проголосувати за українську допомогу ще восени, але після переможних праймеріз Трампа на початку 2024 року багато хто з них почав «рівняння» на нього як на майбутнього Президента і став зважувати свою позицію із заявами фаворита гонки. А йти проти особистої волі ексцентричного Трампа, який цінує відданість, було нерозумно.

І Трамп дав добро на публічну демонстрацію відсутності єдності Республіканської партії, що засвідчило «українське питання». І була відмашка спікеру Майку Джонсону ставити це питання на голосування, бо весь попередній період він цього уникав. А потім різно «переобувся». Перестав боятися відставки, пішов на діалог із Білим домом. Попередньому спікеру Кевіну Макартні це коштувало посади у свій час, до речі.

Хто чи що ж переконало Трампа? Питання багатогранне.

Перша причина. Існує версія, що на Трампа вплинули британці, зокрема міністр закордонних справ Девід Кемерон, який з ним мав особисту зустріч 9 квітня. Трамп цінує відносини із британськими консерваторами.

До речі, ще у січні екс-прем'єр Британії Борис Джонсон казав, що Трамп не покине українців у разі своєї перемоги на виборах, а президентство Трампа може бути саме тим, що потрібно світові. Зверніть увагу на цю конотацію, бо вона не позбавлена сенсу.

Друга причина. Електоральний розрахунок. Як ви думаєте, про що може свідчити той факт, що законопроект про українську допомогу від Майка Джонсона містив передачу Україні ракет Atacms, хай навіть із бюрократичним гальмом. Правильно, це бажання виглядати публічно кращими за адміністрацію Байдена.

Сигнал, що республіканці готові йти далі у питанні зовнішньополітичної підтримки Україні на фоні обережного Байдена. Респи поставили задачу «перехопити» українську карту на електоральному полі.

Справа у тому, що українська допомога стабільно популярна серед частини незалежних виборців (особливо у великих містах), які можуть визначити хід кампанії в деяких штатах, що коливаються. Трампу і республіканцям потрібні ці голоси. Його штаб зайнятий проблемою розширення електорального поля.

Третя причина. У підсвідомому сприйнятті американців іранський удар на Ізраїль став потужним ударом по могутності США як сильної глобальної держави, яка стримувала Іран від подібного «нахабства» раніше.

Тому виникла турбулентна зона внутрішнього запиту на тверді та швидкі дії США по відновленню символічної «величі» на трьох стратегічних макрорегіональних напрямках - Ізраїль, Тайвань і Україна. Республіканці перші відчули цей запит і вдало станцювали танго із демократами, застовбивши за собою позиціонування як більш відповідальної сили в зовнішній політиці.

Тому «українська тема» попала у вдалу стихію. Той випадок, коли Іран допоміг. Може тому Кремль дуже стримано і задумливо сприйняв ракетно-дроновий удар Ірану по Ізраїлю, бо розумів, що це може задіти американців, які мріють побачити гасло «Make America Great Again».

Це був по суті перший тиждень російського «великого наступу» на Сході України, це відобразилось в цифрах, які були у зведеннях Генштабу за кількістю сутичок та втратам російських нападників в цілому по фронту.

Тут виглядає в чомусь парадоксальною ситуація, коли росіяни вирішили не брати певну паузу для накопичення сил та засобів, натомість вирішили одразу перейти до наступу на напрямках, які до того вважались другорядними.

Чим РФ заодно дещо ускладнила свої стратегічні перспективи та наблизила реалістичність сценарію, за якого її так званий «великий наступ» завершиться по суті нічим, тобто недосягненням головних завдань.

На цьому тлі слід також поставити один важливий акцент один із західних ресурсів заявив, що росіяни мобілізовують стільки ж живої сили, як Сили оборони України встигають її знищувати.

Але насправді цей акцент мав би виглядати рівно навпаки тобто, що ЗСУ на полі бою знищують живу силу такими ж темпами, як ворог її встигає набрати, відповідно в оглядній стратегічній перспективі російські окупанти поступово знекровлюються.

Не кажучи вже про накопичення втрат по техніці до такого рівня, коли російські «штурмові групи» в атаки ходять уже взагалі на мотоциклах або «замангалених» вантажівках.

Водночас, на цьому тижні ми також мали не просто поновлення далекобійних ракетних атак від ЗСУ, але й суттєве покращення формату таких ударів.

Із того, що наразі відомо за напрямками по фронту:

Продовжується видавлювання ворога із раніше захоплених позицій в районі Очеретиного, для прискорення процесу необхідне певне накопичення потенціалу із нашої сторони.

Усі спроби росіян прорватись до Часового Яру були успішно локалізовані.

Залучення авіації не дає ворогу бажаного результату, наші захисники продовжують тут стійко тримати оборону.

Після короткочасного сплеску активності тут росіяни були знову вимушені взяти своєрідну «оперативну паузу».

Ситуація не змінна в тому плані, що тут продовжується стримування ворога у форматі «позиційного протистояння».

Це перш за все певне, вибачте за не зовсім точний термін (кращого просто не зміг знайти), «полегшення» в цій війні. При правильному плануванні і виконанні цих планів, нова зброя дозволить перш за все, вирівняти ситуацію. Про щось більш глобальне, поки говорити дуже складно.

Причина голосування в конгресі, і це моя особиста версія, лежить не стільки в прозрінні трампістів, скільки в рейтингах республіканців, які почали опускатися. Ставка на ізоляціоністів виявилася не зовсім коректною і Трампу потрібно було міняти тактику. Звичайно, я не можу і, тим більше не хочу, применшувати величезну роботу, яку робили українські дипломати і не тільки, але все ж, головна причина падіння рейтингів перед виборами і спроба зламати цей тренд.

Колективний захід і США досі не мають головної відповіді: відповіді на питання «Що таке перемога?» в їхньому розумінні. Поки США живуть в парадигмі концепції Кіссінджера про баланс систем, а не розвал Росії чи щось подібне. Але Заходу точно потрібні переговори. Тому, не виключено, що є двопартій стратегія: якщо Україна не хоче переговорів іде затримка зі зброєю. Якщо Росія відмовляється від переговорів (після виборів Росія, де-факто вийшла з розмов про переговори) Україна отримує зброю.

Перша реакція росіян була надто млявою. Судячи з усього, вони чомусь не готові були до цього рішення. Єдине на що варто нам звернути увагу це на артикульовані заяви Лаврова про Харків. Єдине, що Росія вирішила проартикулювати це те, що вона буде продовжувати війну (власне після виборів 17 березня російські еліти перейшли виключно на войовничу риторику). Путін увірував знову в «Київ за три дні». Зараз російські еліти явно не готові відмовлятися від цієї ідеї і протверезіння почне приходити не раніше середини літа.

План Путіна поки залишається незмінним: спроба максимального захоплення територій за літню кампанію і навʼязування Заходу переговорів з трьома основними пунктами: обіцянка зняття санкцій, зменшення української армії, демілітаризована зона і заборона зброї дальнього радіусу дії (читайте стамбульські домовленості, чомусь реанімовані саме зараз) і, нарешті, вибори в Україні (росіяни хотіли б зі зрозумілим для них результатом). Рішення конгресу і, особливо, якщо зброя поступить не протягом місяців, як завжди, а протягом тижнів, як про це пишуть західні ЗМІ, ламає ці плани і тому Кремль просто не розуміє, що з цим робити і просто відкладає зміну планів на потім. Точніше, очікує результатів літньої кампанії і уважно дивиться на те, як себе вестиме в наступні місяці Китай.

І наостанок хочу наголосити ще на двох речах. По-перше, як би там не було це рішення конгресу вкрай важливе для нас саме зараз. І воно може допомогти нам застабілізувати ситуацію.

Другий аспект більш універсальний, але ми про нього весь час забуваємо. Українці страшенно люблять люблять роздумувати про мудрість Китаю, який живе в концепції «плюс 50 років», але самі розглядають все все з точки зору фукуямівського «кінця історії», коли кожен позитив чи негатив є довічно зафіксованим і звершеним фактом. Це одна з головних наших внутрішніх загроз, але з нею ми навіть не прагнемо боротися. Чому? Бо це, з однієї сторони вимагає інтелектуальних надзусиль, а з іншої, невигідне політикам. Політик хоче вже зараз трубити про перемогу або про зраду. Тому нинішнє рішення це «полегшення», обмежене в часі.

«Всі живі організми в природі, починаючи від мишей і закінчуючи студентами Гарварду, складаються з білків з 20 амінокислот», цитата з серіалу «Уроки хімії»

З цих амінокислот дев’ять є незамінними, тобто такими, що їх організм не може синтезувати самостійно, а лише отримати ззовні.

А ще наш організм не вміє запасати білки наперед, як це він робить з жирами, що відкладаються на стегнах та в інших місцях.

Тож, на відміну від жирів і вуглеводів (за відсутності останніх, організм може переключити метаболізм на спалювання запасів жирів), без щоденної свіжої порції білків наше здоров’я погіршуватиметься.

Тому задача зводиться до щоденного полювання на повноцінні білки, які є джерелом цих самих незамінних амінокислот.

Через цей білок у мене тепер дуже змінився раціон. Раніше вважала, що достатньо двох яєць зранку і 100 гр хумусу або шматочку лосося ввечері, щоб досягти норми.

Але це не так. По-перше, хумус і лосось містять забагато жиру. По-друге, кожен вид білка має свій унікальний набір амінокислот, тому конче необхідно забезпечити різноманіття в харчуванні. І головне білка в них замало!

Рахуйте в двох яйцях 25 гр білка + 7 гр білка в 100 гр хумусу, це менше половини від денної норми.

А я так харчувалась роками!

Скільки їсти білка наразі залежить від вашого способу життя, віку і цілей. Ще недавно для середньостатистичних американців вказували норму у 0,8 гр білка на 1 кг ваги. Зараз рекомендації підвищили до 1-1,2 гр білка.

А для старшої вікової групи та спортсменів, що займаються силовими вправами, цю норму збільшено ще на 50%.

Виходячи з норми 1-1,2 гр білка на 1 кг ваги, легко порахувати, що для жінки середнього зросту, віку і з вагою 60 кг норма становитиме 60-72 гр білка на день.

Частка білка має бути в межах від 10% до 35% від щоденного споживання. Ці проценти означають, що такій жінці потрібно в день від 40 до 140 гр білка.

Розбіг виходить дуже великим і скоріше служить шкалою від мінімуму до максимуму. А от 60-72 гр білка це середнє значення, на яке може орієнтуватися така жінка, складаючи власний раціон

Втім, кількість білка залежить також від цілей якщо ви хочете схуднути, наростити м’язову масу і навіть стабілізувати цукор в крові, вам краще зсунути щоденну норму білка до верхньої межі шкали.

Таким людям слід віддати перевагу білку який містить популярні у спортивному харчуванні амінокислоти лейцин, валін, ізолейцин. Доведено, що ці амінокислоти сприяють зниженню рівня глюкози в крові, покращують окислення жирів. В той же час, вони прискорюють процеси старіння.

Їх найбільше в складі гороху, кунжуту і сочевиці, хоча і в тваринних білках також вистачає.

Щоденну норму білка рекомендовано розбивати на три прийоми їжі.

Що це означає практично? Наприклад, два курячих яйця на сніданок забезпечать третину від норми 25 гр білка. На обід можна запланувати 150 гр білої риби, яка містить приблизно таку ж кількість білка, а на вечерю взяти рослинний білок бобові, наприклад той же нут, де міститься 7 гр білка в 100 гр. продукту.

Маленький лайфхак для тих, хто не дуже любить білок. Якщо немає часу та натхнення, можна перекривати його самим доступним варіантом курячою грудкою (але не постійно!) або консервованим тунцем. Вони мають прекрасний баланс по макронутрієнтам для людей, які хочуть схуднути наприклад, в 100 гр грудки міститься 29 (!!!) гр білка і всього 3 гр жиру.

Тож порахуйте норму білка і перевірте себе і рідних чи достатньо ви його споживаєте.

Ознаки дефіциту білка вкрай неспецифічні, однак, якщо ви маєте хронічні проблеми з тьмяністю і випадінням волосся, ламкістю нігтів і сухістю шкіри та постійно почуваєтесь стомленими, тоді варто переглянути свій раціон в бік збільшення білка.

Хоча, може ви просто мало їсте фруктів самий простий, швидкий і доступний спосіб відновити енергію це з'їсти щось вуглеводисте, наприклад, банан.

В окупованому Донецьку росіяни вбили американського «комуніста та антифашиста» (так він сам себе називав) Расела Бентлі.

Цей «техаський рейнджер» (він справді родом з Техасу, США) приїхав до України ще 2014-го року, воював на боці Гіркіна та його головорізів, був бойовиком батальйону «Восток» і мав позивний «Техас».

Пізніше Расел Бентлі став «журналістом» пропагандистського проекту «Sputnik», що входить до медіагрупи «Россия сегодня».

8 квітня цього року 64-річний американець, який за роки життя в Донецьку встиг не лише отримати паспорт РФ, але й одружитися на молодій місцевій жінці, поїхав в Петровський район Донецька для того, щоб відзняти наслідки удару ЗСУ по військовій частині РФ на Автобазовській вулиці. Де його з радістю «зустріли» російські буряти війьсковослужбовці 5-ї танкової бригади ЗС РФ з міста Улан-Уде.

«Американського шпигуна» затримали з камерою під час зйомок біля в/ч та відвезли до слідчих контррозвідників.

19 квітня главний редактор Russia Today Маргарита Симоньян повідомила, що Расел Бентлі «героїчно загинув» в Донецьку. Вже після його «героїчної» загибелі «замглави» «росгвардії» в терористичній «ДНР» Олександр Ходаковський зажадав покарати «тих, хто вбив Расела Бентлі!». Але пізніше зрадник України видалив свій допис про це з соцмереж...

Значить, все ж таки «американський шпигун»....

APD. За інформацією з російських телеграм-каналів, перед смертю (а, може, й після неї) американського росіянина згвалтували...

Я нещодавно думав, в чому причини морального упадку суспільства. Бо якщо брати загрози, то вони менші, ніж ті які були півтора року тому.

А потім зрозумів. Пропоганда визначила орієнтовні строки в 2024 році, але вони не відповідали дійсності. Ну як, вони могли б відповідати дійсності, якби не призупинилась допомога, а Китай через Північну Корею не підтримав би РФ. Я сам вважав що ситуація на фронті, яка розвивалась рік тому, додавить РФ до перемовин в 2024 році.

Але вийшло як вийшло. І нових строків немає. А це давить на суспільство, бо невизначеність в критичних ситуаціях завжди демотивує.

Деякі військові вже давно перелаштувались. Бо війна кожен день, і в тебе просто немає часу рефлексувати. У військових інші демотиваційні причини, але там плюс-мінус зрозуміло що робити (ротувати підрозділи, мобілізація, отримання зброї, ну а коли ворог починає палати то це мотивує).

Але у цивільних навіть такого плана немає. І визначеності теж.

Це як в спортзалі, коли ти змінюєш вправу в підходах з кількості, на час вправи. Ну тобто коли ти розумієш, що тобі треба зробити 60 віджимання, то це зрозуміло. Але спробуйте в одному швидкому ритмі віджиматись півтори хвилини не дивлячись на годинник... або спробуйте поїхати в дальню поїздку та не дивитись на час чи скільки маршруту ти проїхав.

Невизначеність давить.

Тому для стабільності я б порадив поставити собі цілі на майбутній період. Я наприклад так і зробив, і живу цим, а не з невизначеністю. Так, ми наводимо fpv, хоча раніше ми наводили Himars та «Ескалібури». І ми чекаємо поки зʼявляться Atacms, і коли авіабомби з УМПК вже не будуть так масово сипатись на наші позиції, бо почнеться раунд з авіацією.

Бо ми пам'ятаємо як воно, коли в тебе є снаряди, коли в кожну саушку загоняється Himars, як тільки вона розгорнулась, а кожні 2-3 дні ракетами виносяться казарми, склади, місця зосередження.

І я чекаю той день, коли ми знов будемо мати можливість залітати на ворожу територію, нарешті маючі вогневі засоби, які вирішать поле бою. Коли пігдогі сипляться, і не можуть тримати позиції, навіть коли на них загоняють особовий склад «загороджувальні загони». Все те, що на зараз відсутнє. Бо fpv звісно гарно, але ними війну не виграти.

Ми чекаємо, ми знаємо куди, ми вміємо розвідувати цілі і радіти спостерігаючи, як воно горить. Ми зосередилися на цих подіях, які наближаються з кожним днем.

А ви можете вибрати свій план на майбутнє, який вас стабілізує. Краще його мати, ніж ніт.

Кілька днів тому ім'ям спікера Палати представників Майкла Джонсона називали поганих людей у гіршому розумінні цього слова. А сьогодні вже прославляють, особливо на тлі альтернативно обдарованого конгресувумена. Ефір сповнений обіцянок і люди вже практично в ейфорії.

Республіканці знову гарні, а Білий дім та Пентагон включились у змагання «хто головний рятівник» (швидко підпишуть, швидко відправлять).

Загалом у них новий раунд гри, а нам треба трохи зменшити емоції.

Допомагає записувати у стовпчик. А також поінформовані люди як Бернс.

Видання Politico передало дві його тези з таймінгом. На думку Бернса, якщо допомога від США не надійде невдовзі, то 1) Україна може обрушитися до кінця року; 2) Путін зможе диктувати умови на переговорах. Запам'ятаємо це, трохи згодом розкриємо.

Що у нас з термінами та подієвим рядом?

До першої декади червня фон такий:

19 квітня 1 червня парламентські вибори в Індії. Вони голосують півтора місяці на 1 млн дільниць. Підсумки 4 червня. Плюс маленькі вибори щодо Азії, в т.ч. регіонального парламенту в іракському Курдистані.

29 травня вибори Національної асамблеї та місцевих рад у ПАР. І ще за місяць п'ять виборів в Африці.

2 червня загальні вибори у Мексиці. Тотальне перезавантаження. Обирають президента (вперше буде жінка), Палату депутатів та Сенат Республіки. Губернаторів та місцеві ради. І по дрібниці вибори в Панамі, Домініканській республіці…

Глобальні гравці відволікатимуться. Можуть бути якісь сюрпризи без виборів. Наприклад, Грузія це завжди яскраво. Десь тут же маячать Іран з Ізраїлем, зграї хуситів та інші порушники спокою.

2 травня місцеві вибори у Британії. Можуть зафіксувати наскільки все погано у правлячої партії, що додасть нервозності.

12 травня президентські вибори у Литві (хоч тут порядок).

Пік електоральної активності у Європі 6-9 червня, коли обиратимуть депутатів Європарламенту (від цього залежить конфігурація Єврокомісії).

Також у цей період фінішують:

• Федеральні та місцеві вибори у Бельгії (9 червня)
• Парламентські вибори у Болгарії (9 червня)
• Місцеві вибори в Угорщині (9 червня)
• Місцеві вибори в Ірландії (7 червня)
• Місцеві та одні регіональні вибори в Італії (8-9 червня)
• Місцеві вибори у Румунії (9 червня)
• І навіть місцеві вибори на Мальті та на Кіпрі.

Європа розриватиметься між континентальним і локальним порядком денним.

А потім почнеться місячник наведення різкості:

• 13-15 червня 50-й саміт глав держав Ж7 в Апулії (Італія).
• 15-16 червня «саміт світу» поблизу Люцерна (Швейцарія). Куди делегати від ключових країн приїдуть зі свіжими вступними від своїх лідерів.
• 9-11 липня саміт НАТО у Вашингтоні.

Вся ця краса проходитиме на тлі Євро-24 з футболу (14 червня 14 липня у Німеччині).

Потім після короткої паузи Олімпіада у Парижі (26 липня 11 серпня).

Приблизно з початком Олімпіади Європа та США підуть у відпустку до вересня, а політичні процеси у тінь, щоб повернутися восени у вигляді заготовок та фінальної стадії виборів у США…

Разом.

Перший відрізок до кінця липня, три місяці.

Важко писати епітафію на себе. Бо ми з Дмитром завжди були одним цілим і насправді одним цілим залишилися, навіть попри смерть.

Він поклав своє життя за цю націю, за цих людей, за цю культуру. Ми могли би спокійно жити, заробляти грубі гроші в іншому бізнесі та надувати щоки на публічних заходах. А замість цього витрачали сотні тисяч доларів на книжки, вкладалися у розвиток ринку та його інформаційне забезпечення.

І для цього постійно вигадували божевільні інфоприводи від конкурсу Золотий Бабай і автопробігу на День книжки до купання письменників в ополонці тільки щоб про українську книжку згадали телевізор та газети.

Тоді це, звісно, не окупалося, зате тепер ринок таки завівся. І боротьба за заборону ввезення російських книжок теж була нашою роботою, на жаль, виявилося, що потрібна була війна, щоб держава нарешті зробила це, але в результаті видавці стали реально заробляти гроші на українських книжках, а двадцять років тому вони ледь жевріли.

Ми вкладали серце і гроші у масові жанри, яких українською не існувало в тому числі дамські романи, трілери та фантастику. І поява одразу кількох серій створювала враження, що тут є успіх (хоча насправді до успіху було ще дуже далеко), а колеги починали й собі видавати масові жанри.

Ми захищали бібліотеки та книгарні від знищення, ми писали публіцистику про культуру і мову наприклад, знаменитий Закон Братів Капранових, який встановив зв'язок між кільістю бібліотек та кількістю голосів за Януковича.

Ми захищали культуру від політиків, організовуючи акцію Україна зона культурного лиха і змусили політиків відступити. Приз Золотий намордник, який ми вигадали, змінив ставлення до українців в іноземних посольствах там припинилося хамство і зневага.

Ми досліджували питання державної мови чому вона має бути одна, навіщо вона потрібна і яку роль грає у державі, сьогодні це очевидно на жаль, наші теорії знов-таки підтвердилися війною.

Ми запустили процес самонавчання авторів на сайті Гоголівська @кадемія, і він виховав ціле покоління українських письменників.

Ми багато років видавали газету «Друг читача» просто щоб було де читати рецензії на книжки. Ми робили «Роман-газету» з українськими творами і продавали через кіоски з пресою. Один час ми навіть супроводжували видання журналу «Сучасність».

Ми вкладалися у книжкову дистрибуцію, відкривали регіональні склади. Спитайте хоч кого двадцять років тому на Петрівці існувало лише 2 (прописом ДВІ) ятки з українськими книжками, і одна з них була нашою.

Ми палили рукописи під Кабміном, коли на книжку ввели ПДВ не тому, що любимо вогонь, а тому, що треба було прорватися в телевізор, контрольований владою, і нам це вдалося. ПДВ скасували.

Ми бігали по телеефірах кілька разів на тиждень, бо вважали, що письменник має бути активним учасником інформаційного процесу, бажаним гостем телешоу, і в титрах завжди вказували: письменник, щоб редактори знали письменники є добрими спікерами. За це нас незлюбили колеги, але ми знали: щоб тебе почали чути, твоя парсуна має бути в телевізорі.

Ми перетворювали літературу в шоу НЕП, Ніч Еротичної Поезії, ВІП, Вечір Іронічної Поезії, Кобзарськи слем, Клуб Бойових Митців.

Літературна сцена на Країні Мрій, яку ми вигадали, задала формат для всіх фестивалів на них усіх відтоді були літсцени.

Ми штовхали поезію в театр і проект «Територія жінки» з віршів сучасних поетів збирав аншлагі та викликав безперервні овації людей, далеких від літератури.

Ми музикували добру українську поезію, створили навіть стиль кобза-реп для того, щоб вона дійшла до більшої аудиторії.

Ми проїхали всю Україну власною машиною, провели кілька сотень зустрічей у райцентрах люди досі пам'ятають і досі вдячні.

Ми несли книжки на вулицю і з зеленого Запорожця, і з причепів-книгарень, що викликало судоми в організаторів Львівського форуму та київської влади.

Ми створювали концептуальні книжки такі як «Мальована історія Незалежності України», «Веселих свят», «Історія Європи. Український погляд», які мали стати своєрідними самовчителями українськості для українців. Ми видавали дитячі книжки для читання під партою та для тих, хто не любить читати. Бандера і Я, Шевченко і Я, Мазепа і Я так ми міняли ставлення дітей до наших героїв.

Ми організовували шоу-програми виставок Медвін, щоб на них ходило більше людей.

Так, це не приносило прибутку, більше за те вимагало грошей від нас, які ми мали заробляти паралельно, але ми це робили, щоб розігріти ринок, бо знали: якщо ринок запуститься, ми на ньому не загубимося.

Зараз ринок запустився. Але серце на витримало, і це не образ, а жорстока реальність. Тому я й пишу про все це у минулому часі. Бо більше цього не буде. Бо мене наполовину не стало.

І я пишу цю епітафію на себе рідкісний жанр. Нікому не бажаю такого досвіду.

Україна втратила досвідченого і креативного бійця інформаційної війни, який сам на себе донатив, сам організував людей, сам керувати операціями.

Половина від мене вже не зможе так. Доведеться більше зосередитися на писанні книжок та сценаріїв. Письменник Брати Капранови продовжить творити. Звісно, якщо Бог дасть, а Бог, як ми бачимо, жорстокий.

Можливо, я колись напишу книгу про сучасну російську ідеологію, а може й ні (бо я дуже лінивий). Поки ж кладу ще одну цеглинку в цей мур в черговій статті задаю рамку на майбутнє.

Я стверджую, що питання, чи є путінський режим ідеологічним, в загальному вигляді позбавлене сенсу. Тому що ранній путінізм (2000-2011) дійсно був радше утілітарно-технократичним, ідеологією не зловживав, культ Перемоги не педалював, обходився культом особи Путіна і напирав головним чином на геополітику та загальний патріотизм.

Натомість після кризи 2011 року почалося все те, що ми добре знаємо: консерватизм, традиційні цінності, побєдобєсіє, гомофобія, єдиний підручник, меморіальні закони, мілітаризація шкіл. Після 2022 року те саме в квадраті + «Росія окрема цивілізація».

Тож навіщо все це Росії і що до цього Україні? Відповідь проста Кремль більше не може покладатися на лояльність росіян особисто до Путіна. І саме для того, щоб знову згуртувати народ навколо влади, Кремлю і довелося перейти до пошуку об’єднавчої ідеології. А відколи Київ не взяли за три дні й зрозуміли, що війна надовго, тотальна ідеологізація стала невідворотною. Дійсно, важко вмовити одну частину народу вмирати, а іншу затягувати паски за яхту Абрамовича. Потрібно мотивувати захистом їхніх традиційних задів від зазіхань розпусного Заходу. Тобто дати ідеологію. А ідеологізація = мобілізація.

Важко передбачити, чи дасть це все очікуваний ефект. Можливо, все закінчиться відродженням двомислення за пізньорадянським зразком, а можливо і спалахом справжнього ентузіазму ранніх радянських часів. Одне можна сказати точно якщо Кремль розгорнув машину тотальної ідеологізації, то там не вірять, що війна закінчиться швидко, і готуються до тривалого протистояння. Доктрину обложеної фортеці просто так не вводять, бо вхід рубль, а вихід два.

Отже, в їхніх очах ця війна надовго. А Путін як Ленін узагалі назавжди.

Запитують журналісти, «бурлить» лента: перша в історії етнічна українка конгресвумен Вікторія Спартц (уроджена Кульгейко) «працює проти України»…

Мені не довелося бути знайомим з цією конгресвумен, але вважаю, що зробити з потенційної лобістки інтересів України жорстку опонентку це ще треба вміти!

Враховуючи те, що Вікторія Спартц таки буде балотуватися на наступних виборах в Палату Представників Конгресу США і, скоріше за все, переможе я би порадив знайти шляхи взаємодії з конгресвумен, як би це не було складно.

А чому зараз від неї такі дійсно неконструктивні та стримуючі допомогу Україні пропозиції частково повʼязано саме з її намірами йти на наступних виборах по 5-му округу Індіани (кому цікаво подивіться його особливості).

Ну і тому, що вона «обпеклася» в Україні та отримала конфлікт із впливовим можновладцем. Хоча першою з американських політиків приїхала в прифронтову зону. Також однією з перших політиків США закликала максимально допомогти Україні зброєю.

Але й, з моєї субʼєктивної точки зору, також наробила помилок, яких можна було уникнути.

Нам точно не потрібні нові опоненти в Конгресі США. Нам потрібно розширювати коло прибічників. Тим більше під час війни.

От для цього всього і потрібна професійна дипломатія. А в цьому випадку ще й залучення інструментів міжпарламентської взаємодії…

З початку вторгнення всім українцям доводиться адаптуватися під умови тривалої повномасштабної війни і справлятися.

Одним з головних факторів адаптації є комунікація. Тобто наявність і якість стосунків, наявність спілкування з іншими людьми, довіри, можливості поділитися своїми думками, спільно пережити емоції, надати та звернутись по допомогу.

Якісна комунікація це згуртоване суспільство, де кожен відчуває себе серед своїх, може отримати допомогу, справлятися сам і надавати допомогу тим, кому це потрібно.

Повномасштабна війна поставила кожного з нас у ситуації, до яких ми не були готові. Але кожен з нас на своєму рівні мусить справлятися з новими викликами.

Через війну українці змінювали місце проживання, обривали соціальні зв’язки, отримували травматичний досвід. Ми опинилися в новій реальності, під яку змушені підлаштуватися. Ми стали іншими людьми, тому маємо враховувати як зміни навколо, в інших, так і власні зміни, у нас самих.

Війна виснажує. Гостро проявляється хронічна виснаженість через воєнні дії. Втома призводить до того, що труднощі у спілкуванні, наприклад з’ясування питань, сприймаються гостро, а спроби закликати до дій часто дають протилежний ефект.

Ті хто поруч з нами, мають власний складний, часто травматичний, досвід. Це означає, що вони також потребують уваги, вони чутливі до проявів неповаги, їм може бути складно навіть у простих ситуаціях, які в мирний час ніхто й не назве винятковими. Тим, чиї рідні на фронті, важливо регулярно відчувати підтримку ззовні, від ближніх.

Війна це травматичний досвід. Ті, чиї близькі на захисті, отримують багато складного досвіду, який не встигають осмислювати й проговорювати. Це означає, що чутливих тем у комунікації побільшало. Про чутливі теми треба окремо домовлятися і отримувати попередню згоду, щоб про них говорити.

В Україні багато людей травмовані війною, тож будь-що може стати «тригером», тобто гачком, стимулом, який нагадує про болісний досвід. Не можна цілком уникнути таких стимулів, і їх не треба уникати, відмовляючись від комунікації. Не варто обмежувати спілкування через страх ненавмисно зачепити людину. Але треба допомагати знижувати негативний ефект від цих «тригерів» через дружне й відкрите спілкування.

Війна це ускладнене спілкування. Постійна тривога, невизначеність і переживання за близьких підвищує напругу. Тож, якщо я хочу бути почутим, спочатку маю почути інших.

Комунікація стала не тільки більш значущою, але й складнішою через те, що зросли і вимоги до чесності. Коли людям важко, їм потрібні опора і безпека, саме тому вони потребують визначеності та довіри, які може забезпечити тільки чесність.

• Я поруч і я готовий допомогти/підтримати
• Я хочу зрозуміти, що з тобою відбувається і як тобі допомогти
• Чи можеш розказати, що трапилося?
• Чи правильно я розумію, що…?

• Не питати про травматичні події, не тиснути й не допитувати
• Наскільки це можливо, шукати, встановлювати й підтримувати зручний режим спілкування.
• Бути активною стороною в розмові, проявляти ініціативу, коли співрозмовнику/ці складно.
• Фокусуватися на тому, як співрозмовник/ця справляється зараз і як він/вона справиться в майбутньому.
• Формувати позитивні образи себе, вашого співрозмовника/ці, вашої взаємодії і вашого майбутнього.

Під час випробувань і великих змін у житті люди напружені всередині і намагаються уникати всього, що посилює стрес. Вони хочуть, хоча б тимчасово і віртуально, опинитися в спокійному і безпечному місці, де можуть розслабитися і не вирішувати проблеми.

Якщо ви згадуєте про події, почуття і переживання, які ще не осмислені, ви посилюєте рівень напруги за рахунок контакту з травматичним досвідом і відчуття безсилля, тому що поки людина не зробить висновки зі свого досвіду, вона ніяк не може його використовувати.

У психологічному сенсі немає важливішої речі, ніж підтримка від інших людей. Нам необхідні увага, розуміння та прийняття з боку інших. Іноді нам просто необхідно похвалитися, поскаржитися або проговорити деякі речі вголос, щоб увійти в контакт з реальністю, прийняти зміни і переконатися в тому, що «життя триває». І чим гірший наш стан та суттєвіші зміни в житті, тим більшими стають ці потреби.

Зазвичай, чим більша потреба в добрій розмові, тим складніше її здійснити. Люди, які потребують психологічної допомоги, дуже вразливі, дуже чутливі до ставлення з боку інших, а самі часто поводяться не надто дружньо і реагують занадто сильно на те, що в інших обставинах для них би не мало помітного значення. Вони схильні ображатися, зачинятися, звинувачувати інших, емоційно вибухати або навпаки зневірюватися.

З кожним разом, коли люди залишаються незадоволеними розмовою, вони все більш схильні уникати взаємодії. Відповідно, їхній психологічний стан погіршується.

Проведення доброї розмови у всі часи було складним завданням і потребувало певної майстерності, тож це робили спеціально навчені люди мудреці, старійшини, священники, психотерапевти. Але повномасштабна війна від всіх нас вимагає бути мудрими і уважними до людей навколо. Ми всі маємо берегти одне одного і допомагати одне одному всім, чим можемо, зокрема й психологічно.

Немає чарівних пігулок або майстерних прийомів, які допоможуть взаємодіяти з людьми зовсім без зусиль. Кожній людині потрібно подолати відчуженість, щоб звернутися до іншої людини, потрібно враховувати обмеження, обставини, потреби і здатності іншої людини, прогнозувати наслідки своїх дій і постійно керувати своєю поведінкою.

Щоб спілкуватися з іншими, потрібно бути готовим приймати їх біль, страждання і несправедливість, з якими вони стикаються. Це вимагає наявності ресурсів і внутрішньої опори. Це теж є результатом роботи над собою.

Переживання в тих хто чекає неминучі, проте рівень хвилювання можна знизити, надаючи підтримку. Передусім, даючи відчуття, що людина не залишилася сам на сам зі своїми переживаннями й негараздами.

Фахівці Гарячої лінії Українського ветеранського фонду надають підтримку щодня та цілодобово. Дзвінки в межах України безплатні: 0800332029.

За матеріалами волонтерського проєкту «Як ти, брате?»

«Хатят лі русскіє вайни». З таким рефреном звучала давно радянська пісня. Зміст якої полягав у тому, щоби переконати «не хочуть». Хоча совок був агресивною державою, яка тільки те і робила, що ввязувалася у різні війни (від Корейської до Афганської).

«Це війна Путіна» стверджує вдова російського опозиціонера про нинішню війну в Україні. А українці, які це заперечують, нібито «помиляються».

Про що говорять факти?

Починаючи з розпаду СРСР Московія так чи інакше вела війни:

• у Чечні (дві кампанії протягом 1990-х та 2000-х років);
• у Молдові (створення проксі-держава «ПМР»);
• в Грузії (дві кампанії, у 1990-х створення проксі-держав у Абхазії та регіоні Цхінвалі, у 2008-му прямий напад);
• включеність на боці Сербії у дві війни на території колишньої Югославії (Боснійська та Косовська);
• включеність у вірмено-азербайджанську війну;
• війна в Сирії на боці режима Асада;
• участь у африканських військових конфліктах;
• 10 років війни в Україні.

Отже, за останні понад три десятиліття РФ фактично постійно десь з кимось воювала або як видима сторона, або через своїх проксі. І російське суспільство в цілому це дозволяло.

Більше того воно цього прагнуло. Воно прийняло Путіна саме як «сильну руку», як того, хто обіцяє «мочіть». Як німецьке суспільство прийняло Гітлера, а італійське Муссоліні.

Імперський мілітаризм всі ці роки «нової Росії» залишався з нею. Війна проти України (а фактично глобальна війна альянсу диктатур проти альянсу демократій) не примха одного маразматика, як хотілося би думати деяким російським опозиціонерам, а примха більшості їхнього народу, на низьких страстях якого Кремль успішно грає весь цей час.

Тому лише деімперіалізація РФ, перезаснування самої сутності цієї країни, а не лише зміна обличчя в Кремлі шлях до більш стабільного світу.

Українці це бачать і розуміють. І це не їхня помилка, як вважає вдова це те усвідомлення реальності, за яке наш народ заплатив страшну ціну.

Окрім гарної новини про знищення стратегічного ракетоносця Ту-22М3, є позитивні новини від ПАРЄ. Там прийнята Резолюція 2540 (2024) «Смерть Олексія Навального та необхідність протистояти тоталітарному режиму Володимира Путіна та його війні з демократією». Безвідносно до особи убієнного, Резолюція містить низку важливих для України речей.

Я зупинюсь тільки на одній, яка продовжує бути актуальною в контексті закидів нам з боку низки американських офіціалів щодо небажаності українських атак проти російських нафтопереробних заводів. Так ось, ПАРЄ вважає, що згідно з міжнародним гуманітарним правом російські нафтопереробні заводи можуть вважатися законними цілями військових атак.

До речі, це співпадає і з баченням, яке іншими словами озвучив генсек НАТО Єнс Столленберг 10 квітня, що Україна в порядку самооборони має право атакувати військові цілі РФ, які перебувають поза її територією. «Це частина законного права на самооборону удари по легітимним військовим цілям за межами країни», сказав Столтенберг на спільній пресконференції з президентом Фінляндії Александром Стуббом. Отже, і ПАРЄ, і Генсек НАТО дипломатично роз’яснили вашингтонським піклувальникам російської нафтопереробки що і до чого.

Зі свого боку зазначу, що НПЗ не просто випускає бензинчик, дизельку чи керосинчик, як комусь здається на берегах Потомаку, коли вустами заступниці міністра оборони США стверджують що НПЗ це цивільний об’єкт. Асортимент продукції НПЗ це від кількох десятків до кількох сотень найменувань різноманітної продукції, в тому числі специфічного призначення. Кілька прикладів на тему дня.

Навряд чи пересічно комусь щось скаже абревіатура Т-8В. А це реактивне пальне для літаків надзвукової авіації, зокрема, для Ту-22М3, який сьогодні знищили наші доблесні Повітряні сили спільно з ГУР МОУ. І це пальне випускається саме на деяких НПЗ за спеціальною технологією, щоб воно зберігало свою стабільність, коли при надзвуковому польоті пальне в баках розігрівається до температури понад 100ºС. Так само і крилаті ракети типу Х-101 чи «Калібр» заправляються різними марками авіаційного гасу. А різноманітні спеціальні мастила турбінні, моторні, трансмісійні, енергетичні та гідравлічні рідини, без яких неможливо уявити собі роботу авіаційних двигунів, гідросистем літаків та кораблів, танкових трансмісій, редукторів гвинтів гелікоптерів та турбогвинтових літаків типу того ж бомбардувальника Ту-95МС.

А арктичний дизель та спеціальні присадки, які мають забезпечити роботу двигунів внутрішнього згорання військової техніки при температурах до -60ºС? Це усе теж продукція НПЗ. І до речі, на таких НПЗ сидять офіційно представники МО РФ, які здійснюють військову прийомку продукції, перед тим, як вона піде за призначенням. Ціла низка продукції НПЗ випускається тільки і виключно для потреб російської армії, вона не використовується у цивільному секторі. Тому НПЗ є законними військовими цілями!

І насамкінець в контексті санкційної політики. «Асамблея вважає, що подальші обмеження необхідні, щоб запобігти російській економіці підтримувати війну проти України. Зокрема, Асамблея зазначає, що санкції щодо обмеження цін на російську сиру нафту мали обмежений ефект… також через те, що гранична ціна на російську сиру нафту все ще встановлена на занадто високому рівні». А така констатація ще одне підтвердження того, що найбільш правильною санкційною політикою в умовах страхопудства окремих західних партнерів, є нищення російських НПЗ!

П.С. Коротко, що робили США під час операції «Буря в пустелі»:

«Американська авіація завдала ударів по 11 нафтопереробних заводах, по п'яти нафтопроводах і виробничих підприємствах, по численних нафтових танкерах... Бомбові удари наносилися по великих нафтосховищах, по газонафтових сепараторах, через які сира нафта потрапляє на НПЗ, по ректифікаційних колонах без яких не обходяться сучасні нафтопереробні підприємства, а також важливою ділянкою врізання трубопроводу К2 біля Байджі, який з'єднує північні родовища, експортний нафтопровід, що йде до Туреччини, і реверсний іракський трубопровід Північ-Південь.

За законами ведення війни воюючим сторонам дозволено завдавати ударів по НПЗ та нафтосховищам, якщо вони суттєво допомагають противнику вести бойові дії».

Нарешті багатотижневі запевнення Спікера Палати представників США Майка Джонсона у його готовності після затвердження державного бюджету передати на розгляд конгресменів законодавство про допомогу Україні, Ізраїлю і Тайваню починають реалізовуватися.

Це стало можливим після погодження Джонсоном цього питання з теперішнім лідером республіканців і ймовірним кандидатом у президенти США Дональдом Трампом, що відбулося під час їхньої зустрічі 12 квітня, та отримання від нього запевнень у підтримці. Останнє для Джонсона було критично важливим з огляду на погрози найбільш відданих трампістів ініціювати його відставку у разі просування допомоги Україні.

Однак комплексний законопроект про міжнародну допомогу, проголосований Сенатом, було запропоновано розділити на окремі законодавчі акти з допомоги для України, Ізраїлю і Тайваню. Крім того, низку важливих питань було запропоновано вивести у окремий пакет, четвертий, щодо «інших пріоритетів національної безпеки». Він включатиме можливість оплати допомоги Україні заарештованими російськими активами, надання частини допомоги у вигляді позик і нові санкції проти Ірану після нещодавнього масованого обстрілу Ізраїлю.

Розділення Сенатського законопроекту було здійснено для отримання максимальної підтримки для всіх його складових, оскільки крайнє ліве крило демократів могло б блокувати комплексний документ через свій протест проти дій Ізраїлю в Секторі Газа, а крайнє права частина республіканців через Україну. Крім того, радикальні трампісти відновили спроби заблокувати допомогу Україні шляхом внесення неприйнятних для демократів пропозицій щодо захисту південного кордону США. Включення до американського законодавства можливості надання міжнародної допомоги на умовах кредиту слугує також інструментом «збереження обличчя» для Трампа, який тривалий час наполягав на цьому.

Хоча спочатку такі ідеї Джонсона викликали дещо скептичну реакцію, після надання Президентом Байденом публічної підтримки запропонованим законопроектам 17 квітня питання щодо позиції демократів з цього питання було знято.

Голосування за допомогу Україні очікується 19 квітня. Однак, незважаючи на заклик Президента Байдена до Сенату оперативно погодити законопроєкти після їх схвалення Палатою представників, рівень можливої оперативності у цьому питанні поки що не зовсім зрозумілий. Наступного тижня обидві палати Конгресу мають іти на чергові канікули.

Слід зазначити, що активному просуванню допомогового законодавства Спікером Джонсоном після місяців його блокування не в останню чергу посприяла масована повітряна атака Ірану на Ізраїль, яка відбулася в ніч на 14 квітня. Цей безпрецедентний обстріл із залученням більше 300 дронів і ракет був оголошений Тегераном помстою за удар, здійснений Тель-Авівом по іранському консульству в Дамаску, під час якого було вбито іранського командувача та його підлеглих. Іранська атака була відбита Ізраїлем за допомогою союзників, у т.ч. США і Великої Британії. При цьому американські військові знищили понад 80 безпілотників і щонайменше 6 балістичних ракет. Навіть Йорданія допомогла збивати дрони, хоча й наголосила, що не підтримує Ізраїль, а лише захищає свою територію.

Як інформував Тель-Авів, 99 відсотків цілей були збиті, при чому в багатьох випадках ще на підльоті до ізраїльської території, і суттєвої шкоди ця атака не принесла. Однак ставити на цьому крапку очевидно ще зарано. Незважаючи на заклики США та інших союзників до Ізраїлю утриматися від подальших дій проти Тегерану, продовження виключати не можна.

15 квітня посол Ізраїлю в США Майкл Герцог в інтерв’ю Fox News, відкидаючи попередження американських лідерів та інших союзників, які побоюються регіональної війни між двома державами, заявив, що Ізраїль повинен відповісти на удари Ірану. За його словами, це не може залишитися без відповіді, «тому що, якщо ви не відповісте, іранці відчують безкарність, що можна завдати удару будь-де на Близькому Сході чи деінде без будь-яких наслідків». Як зазначають деякі оглядачі, такі плани Ізраїль почав оприлюднювати після аналізу ймовірних цілей Ірану у ході атаки, що здійснювався за траєкторіями польотів збитих БПЛА і ракет. Вони були спрямовані не на пустельні райони країни. Метою атаки була не лише демонстрація сили, вона була спрямована на нанесення цілком реальної шкоди Ізраїлю.

Про бажання Ізраїлю дати відповідь Ірану на атаку заявив і міністр закордонних справ Великої Британії Дейвід Камерон 17 квітня за результатами свого візиту до Тель-Авіву.

Перспектива розгортання масштабної регіональної війни на Близькому Сході збурила Захід. Це питання було винесене на обговорення саміту ЄС, який проходить 17-18 квітня у Брюсселі, та засідання міністрів закордонних справ G7, яке відбувається у ці ж дати та острові Капрі, Італія. Союзники сподіваються, що нові економічні санкції проти Ірану, які очікується узгодити на обидвох форумах, допоможуть переконати Ізраїль обмежити масштаби своєї відповіді Ісламській республіці.

За результатами першого дня саміту ЄС оприлюднено Висновки, в яких Європейська Рада рішуче засудила напад Ірану на Ізраїль і підтвердила свою повну солідарність з народом Ізраїлю, як і відданість безпеці Ізраїлю та регіональній стабільності, закликала всі сторони проявляти максимальну стриманість і утримуватися від будь-яких дій, які можуть посилити напругу в регіоні. Крім того, у Висновках зазначається, що ЄС вживе подальших обмежувальних заходів проти Ірану, зокрема, щодо безпілотних літальних апаратів (БПЛА) і ракет.

Ще одним центральним питанням засідань Європейської ради та G7 стала підтримка України у протистоянні російським повітряним атакам, зокрема надання додаткових засобів ППО, про які просить Київ. У своїх Висновках ЄР наголошує на необхідності терміново забезпечити протиповітряну оборону України та прискорити доставку всієї необхідної військової допомоги, включаючи артилерійські боєприпаси та ракети. Європейській Раді дається доручення забезпечити необхідні подальші дії у цьому напрямку.

Вітається також прогрес у питанні використання прибутків від заморожених російських активів для допомоги Україні. Однак, на жаль, слово «військової» при цьому відсутнє, що свідчить про відсутність поки що консенсусу з цього приводу.

Аналогічні рішення, як щодо розширення санкцій проти Ірану, так і активізації військової допомоги Україні, очікуються і від зустрічі G7. З метою детального обговорення потреб України на Капрі зараз перебуває й міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він планує наголосити на необхідності термінового надання Україні додаткових батарей Patriot та інших систем ППО, а також протидії співпраці російського і північнокорейського режимів та використання заморожених російських активів для підтримки України.

Активне залучення США та Великої Британії до відбиття першої і поки що єдиної масованої атаки Ірану на Ізраїль спровокувало цілу хвилю емоцій з боку України та неурядових кіл Заходу стосовно того, чому така ж підтримка не надається нашій державі, яка потерпає від масованих повітряних атак росії вже третій рік.

Однак реакція офіційних Вашингтону і Лондону була однозначна Україна не Ізраїль, а Іран не Росія. 15 квітня під час брифінгу координатор Білого дому у сфері нацбезпеки Джон Кірбі заявив, що США не збиватимуть російські ракети та БПЛА, як це було під час атаки Ірану по Ізраїлю, оскільки це «різний повітряний простір, різна картина загроз». Натомість США надають Україні допомогу для забезпечення захисту неба. Аналогічною була відповідь і з боку міністра закордонних справ Великої Британії Дейвіда Камерона, який обґрунтував неможливість збиття Британією російських повітряних цілей над Україною тим, що це може призвести до ескалації війни до загальноєвропейського масштабу.

Тим не менше, атака Ірану на Ізраїль, хоча колективний характер реакції на неї й не буде перенесено на Україну, спрацювала позитивно на активізацію допомоги Заходу нашій державі: як в плані виділення нових засобів ППО, так і прискорення іншої військової допомоги з боку США і Європи. Позитивно відобразяться на полі бою й додаткові санкції проти виробників іранських шахедів і ракет. Так що традиційні очікування Кремля, що чергове загострення на Близькому Сході може відвернути увагу Заходу від російської війни, не спрацювали. Світ дедалі краще починає розуміти пов’язаність конфліктів у різних куточках світу, які провокуються агресивними і неадекватними діями учасників новітньої «осі зла».

Ізраїль вибрав де-ескалюючий варіант. Запустили кілька БПЛА, які були збиті над іранським містом Ісфахан. Там розташована авіабаза, яка була метою атаки. Іранці заявили, що все збили, жодних пошкоджень не було, і відповідати не збираються.

Як і очікувалося, США не підтримали удар Ізраїлю, західні країни не засуджували, але закликали до деескалації, а мусульманські держави засудили удар Ізраїлю, і теж закликали до розрядки.

Якщо наступних ударів по Ірану не буде (а судячи з усього, ні), то на цьому ізраїльсько-іранську ескалацію можна вважати завершеною.

Ізраїль попередив США про свою атаку два дні тому. Не виключаю, що Штати могли попередити Іран через арабських посередників, щоб точно підстрахуватися і зберегти керованість ситуацією.

Уряд Нетаньяху міг погодитися на деескалацію в обмін на добро США на проведення військової операції в Рафасі на півдні сектора Гази. Раніше адміністрація Байдена виступала категорично проти штурму Рафаха, останнього великого міста в Газі, де зосереджені 1,5 млн біженців з усього анклаву.

Але за кілька днів до атаки на Іран, американські представники почали пом'якшувати свою позицію і навіть заявили, що досягли з Ізраїлем домовленостей щодо проведення операції, найімовірніше, наприкінці квітня - у травні. Ця угода могла бути поступкою Нетаньяху та його правим міністрам, які вимагали жорсткої відповіді Ірану.

Удари Ізраїлю по іранських проксі залишаться звичним форматом ударів по позиціях Ірану, тож варто очікувати їхнього продовження і посилення в Сирії та Лівані.

Отже, все повертається до формату проксі-війни, який виявився для всіх супер-зручним і дешевим.

Противник, судячи зі всього, після перегрупування сюди військ 47-ї танкової дивізії (тд) продовжує «вивчати та знайомитись» із поточною ситуацією.

Принаймні, на даний момент, сили й засоби угрупування військ (УВ) «Захід» активно діють лише на Лиманському напрямку. Зокрема, частини та підрозділи 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) продовжують свої спроби пробитися у напрямку на Борову, а також таки витіснити українські передові підрозділи західніше річки Чорний Жеребець.

А саме:

• На напрямку Сергіївка Першотравневе (район південно-східніше села Надія) командування 20-ї ЗВА противника ввело у бій додаткові підрозділи 752-го мотострілецького полку (мсп) своєї 3-ї мотострілецької дивізії (мсд). Однак, поки безрезультатно.
• Продовжуються наполегливі спроби й підрозділів 144-ї мсд, зі складу тієї ж 20-ї ЗВА пробитися у село Терни. Зокрема, передові підрозділи її 254-го та 283-го мсп продовжують вперто атакувати позиції ЗСУ східніше та південно-східніше цього села. Противник щосили прагне перерізати дорогу Торське Невське, на ділянці між Терни та Ямполівка, але те йому поки все ніяк не вдається.

Ймовірно, найближчим часом, командування УВ «Захід» спробує різко наростити свої зусилля на Лиманському напрямку. Адже, як-то кажуть, час піджимає.

Якщо до літа противник не зможе вийти, принаймні, до Лиману та Шандриголове (а це, видається, на даний момент, явно фантастичним з тим темпом наступу, який він має на Лиманському напрямку), то загальні перспективи організації масштабних наступальних дій противника з північно-східного напрямку у бік Слов'янська набудуть для нього достатньо гірших перспектив, ніж він собі, очевидно, запланував.

Тому, мене не дивує, що одночасно із вищевказаними діями у районі села Терни, противник готується найближчим часом, силами 37-го мотострілецького полку (мсп) зі складу 67-ї мсд 25-ї ЗВА, відновити атакуючі діє у бік села Ямполівка. Таким чином, не тільки нарощуючи свої зусилля у наступі, а й знову розширяючи його смугу.

У рамках «витіснення ЗСУ з Сіверського виступу» командування УВ «Південь» продовжує свої спроби вибити наші передові підрозділи з району села Білогорівка (верхн.) та прорватися у район села Званівка з південно-східного боку, й таким чином створити передумови виходу на саме міста Сіверськ.

На даному напрямку, командування противника задіяло більшу частину свого 2-го армійського корпусу (АК) 6-у, 7-у та 123-у окремі мотострілецькі бригади (омсбр), підтримані полками 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд), зокрема введені у бій всі три 51-й парашутно-десантний (пдп), 119-й та 137-й пдп.

А саме:

• Південно-східніше села Роздолівка 51-й та 119-й пдп зуміли витіснити наші передові підрозділи з 4-х позицій відділення.
• Південніше села Виїмка передові підрозділи 123-ї омсбр мали просування у кілька сотень метрів, але далося то їм, скажімо так, достатньо нелегко. Але не все так порівняно »райдужно» у противника на цьому напрямку.
• Спроби передових підрозділів 7-ї омсбр у районі села Білогорівка витіснити наші підрозділи західніше села закінчились поки безрезультатно. Так званий «терикон» тамтешнього крейдового кар'єру став для цієї бригади справжнім «місцем одкровення».
• У свою чергу, аналогічні спроби 123-ї омсбр та 137-го пдп 106-ї пдд, відповідно у районі села Спірне та південніше села Федорівка (обидві ділянки саме на Сіверському напрямку) також поки не принесли противнику «додаткових дивідендів».
• Ще трохи раніше, передові підрозділи 6-ї омсбр на напрямку Золотарівка Верхньокам'янське після перших просувань на «пару посадок» були вимушені трохи пригальмувати.

Отже, стає очевидно, що російська методологія повільного «видавлювання» підрозділів ЗСУ з «незручних» для противника районів, у даному випадку із Сіверського виступу, має не тільки свої переваги, а й цілу купу негативних наслідків:

• вкрай повільні темпи просування (це має свої наслідки для планування та організації наступальних дій у майбутньому, у першу чергу стосовно необхідності обмежувати їх масштаб та розмах);
• коштує вкрай «дорого» поки у вас вдосталь живої сили, озброєння та військової техніки (ОВТ) це не становить «ключового негативу», але коли починаються перебої із поставкою цих «елементів», мимоволі доводиться, себе й свої «бажання», обмежувати;
• у кінцевому рахунку, це не приносить бажаного (запланованого) результату, причому, «при достатньо негативному співвідношенні «ціна результат».

Власне, про Часів Яр та прилеглі райони. Це ще одна ілюстрація, скажімо так, не зовсім достатнього рівня ефективності методології «видавлювання».
Командування УВ «Південь» противника задіяло на цьому напрямку цілу купу військ та сил починаючи з 200-ї омсбр зі складу 14-го АК, яка вже «по уму» давно повинна була перебувати у складі УВ «Північ», закінчуючи вже порепаними полками 98-ї повітряно-десантної дивізії (пдд), 3-го АК та 102-го мсп 150-ї мсд й батальйонами 11-окремої десантно-штурмової бригади (одшбр).

Противник масовано атакує зразу на кількох ділянках та напрямках:

• Богданівка Калинівка;
• на напрямку на східний район міста Часів Яру «Канал»;
• через ліс північно-західніше Іванівського, вздовж дороги Т-0504;
• через саме Іванівське та між ним та Кліщіївкою, намагаючись вийти до каналу «Сіверський Донець Донбас» на широкій ділянці.

На даний момент, очевидно, противнику вдалося просунутись силами підрозділів 11-ї одшбр північно-західніше села Іванівське, а також вийти до району «Канал» зі сходу силами 331-го парашутно-десантного полку (пдп) 98-ї пдд, але, зачепитися міцно за нього, поки не вдається.

Й знову ж-таки, дається то йому достатньо дорого.

Загальна кількість танків у складі УВ «Південь» (а це, нагадаю, зразу кілька ключових напрямків від Сіверського та Краматорського, до Курахівського на півдні), внаслідок інтенсивних боїв протягом кількох попередніх тижнів, суттєво знизилась, й на даний момент становить менше 650-и одиниць (це, включно з підбитими\тимчасово виведеними з ладу й тими, що перебувають на ремонті у ремонтно-відновлювальних підрозділах угрупування).

Спроби активно й масовано застосовувати в атакуючих\штурмових діях бронетехніку привели до того, що у введених у бій частинах та з'єднаннях УВ «Південь», разом із резервним компонентом, на всіх напрямках та ділянках від Білогорівки на півночі, до Курахівського напрямку та Новомихайлівки залишилось не більше 1850 одиниць «порівняно боєздатних» бойових броньованих машин (ББМ), всіх типів та видів, включаючи іноді достатньо раритетні зразки.

Завтра післязавтра ми поговоримо про Покровський та Торецький напрямок (УВ «Центр»), де дуже схожа ситуація.

А поки, можемо констатувати.

Прагнення противника, щодо штурму міста Часів Яр створити «звичні» та зручні для себе умови (потужні флангові групи, які просунулись й мають можливість охопити цей район оборони ЗСУ) поки, ну дуже далекі від набуття реальних обрисів.

А «штурм у лоб» міста, який поки ми бачимо, звичайно, також можливий, але у сенсі ефективності, ціни та результативності має усі шанси стати для противника далеко не таким, на який він розраховує. Принаймні, на даний момент.

До нового законопроєкту про допомогу Україні на цю мить подали вже 137 поправок. Усі, крім двох, від республіканців. Багато поправок про те, щоб скасовувати бюджетну підтримку Києву, заборонити пробачати Україні борг і т.д. Але є деякі пропозиції, які виділяються на тлі інших.

Здебільшого, вони авторства конгресвумен-республіканки Марджорі Тейлор Грін. Поки вона подала найбільше поправок. Ось деякі з них:

• Зобовʼязати всіх членів Конгресу, які проголосують за цей закон, призватись до ЗСУ;
• Заборонити фінансування, поки Україна не закриє всі біолабораторії;
• Поки Україна не заборонить аборти;
• Допоки Україна не припинить переслідувати християн;
• Поки колишній актор Володимир Зеленський не піде у відставку з поста президента України;
• Перенаправити фінансування на будівництво стіни;
• Наказати президентові вивести США зі складу НАТО.

А тепер єдині дві поправки від демократів, які подав конгресмен з Флориди Джаред Московітц:

• Перейменувати кабінет 403 у будівлі Кеннона (офіс Марджорі Тейлор Грін) на «кімнату Невілла Чемберлена».
• Призначити конгресвумен Грін спецпредставницею Владіміра Путіна у Конгресі США.

Скромно утримаюсь від коментування цих прикладів американської законотворчості.

Але якщо раптом хочете почитати усі поправки, то вони ось тут.

Більшість оглядачів аналізують законопроєкт щодо допомоги Україні, і погоджуються з тим, що законопроєкт цілком прийнятний: пристойна загальна сума, яка призначена не тільки ВПК Сполучених Штатів, але й напряму Україні.

А ще багатьом подобається виступ перед пресою спікера Конгресу Майкла Джонсона, який наполягає, що допомога Україні критично важлива і мало не є метою його політичного життя. Якусь з ним дуже ефективну роз’яснювальну роботу провели? Чи, може, отримавши від Дональда Трампа гарантії, що республіканці не будуть голосувати за його відставку, він осмілів і почав проголошувати не дуже популярні серед однопартійців, але тверезі думки?

Проте все це зовнішнє оформлення, медійний орнамент ситуації. А Україні потрібні не слова і навіть не проголосований Конгресом і Сенатом законопроєкт щодо підтримки. Нам потрібні реальні зброя і гроші, при чому, якнайшвидше. І тут, на жаль, можливі варіанти.

Нагадаю, що у Білому Домі існує так звана неформальна «партія миру», яка неофіційно наполягає на переговорах Україні і Росії на умовах агресора, тому її вірніше називати «партією капітуляції». До неї зазвичай відносять Держсекретаря США Ентоні Блінкена і радника з національної безпеки Джорджа Саллівана. Ідеологічне обґрунтування їм забезпечує провідний аналітик центру RAND С. Чаррап, якого, до речі, охоче цитують у російському мракобісному збіговиську «Валдайський клуб».

Зовсім не факт, що «партія капітуляції», яка у зв’язку з політичною турбулентністю у США отримала серйозний вплив на ситуацію, після прийняття законопроєкту відмовиться від свого підходу. І є варіант, коли допомога Україні піде не відразу.

Тому оптимістичний сценарій це коли після рішення Конгресу і Сенату зброю нам почнуть відвантажувати зі складів у США, а американський ВПК буде поповнювати складські запаси паралельно. І тоді фронт в Україні відчує покращення через два-три тижні.

Песимістичний сценарій коли у Штатах буде прийнято рішення спочатку розкрутити свій ВПК, потім допомогти Ізраїлю, а лише потім Україні. І тоді це затягнеться щонайменше на пів року.

Тобто, весна-літо однозначно будуть важкими. І вирішальними, як це ні тривіально.

Отже, скоро має відбутися засідання Ради «Україна-НАТО». Ініціював засідання український президент Зеленський. Він там буде і присутній. Ключова тема посилення українських ППО та снаряди. Про це уже повідомив Генсек НАТО Столтенберг.

Нещодавно вся Україна (та і весь світ) побачила, що окремі країни НАТО можуть досить ефективно (за допомогою своєї авіації) захищати повітряний простір держави, що не є членом НАТО.

При цьому, домігшись, щоб на Ізраїль не падали шахеди та ракети, такі держави як США, Франція та Велика Британія зруйнували аргументи, які раніше використовувалися для пояснення, чого сили НАТО у будь-якому вигляді не можуть з'являтися на території України.

Наприклад, легендарна теза про «ескалацію». Був захист Ізраїля ескалацією? Мабуть, був. Кілька держав НАТО, не спитавши Альянс, направили свою авіацію у чужий повітряний простір. Очевидно, це може втягнути НАТО у війну з Іраном? Може. При чому, війна може вестися «гібридними» та терористичними методами. Хтось про це думав? То чого всі так переймаються «ескалацією» у випадку України?

Далі, теза про те, що «держави члени НАТО мають узгоджувати з іншими свої військові дії». Хтось збирав НАТО щодо захисту Ізраїлю? Може, і Туреччину питали? Ні, а чого? Це ж «рівноправний союз», де кожна Угорщина має рівне право голосу?

Коротше кажучи, якось усі попередні заяви НАТО про Україну не корелюються з реальним станом справ. Виявляться, що «нічого не можна, але коли дуже треба можна». І на цей аргумент можна тиснути.

Усім тим, хто дуже любить розказувати про «особливі відносини» та «договори», які є у США з Ізраїлем, пропоную показати документи, де зафіксована вимога з боку США захищати протиповітряний простір Ізраїлю. Ще покажіть відповідні угоди з боку Франції та Великої Британії.

До речі, а які угоди з боку Саудівської Аравії, яка взагалі Ізраїль не визнає, вимагали від неї збивати ракети, що летіли на Ізраїль?

Як не крути, але виявляється, що працюють не папірці, а політичні інтереси. У випадку України, очевидно, політичного інтересу закривати повітряний простір у них не було.

Якщо їм була потрібна причина, то чим геноцид не причина? Російські агресори здійснюють повітряний геноцид українців. Яскравий приклад обстріл Чернігова. І таких прикладів безліч. Чого НАТО захищало албанців Косово від геноциду сербів, а тут робить вигляд, що нічого не відбувається? Бо у албанців Косово у 90-ті були потужні демократичні інституції, система договорів з США і серйозні інвестиції? Відчуваєте як смішно таке читати?

Якщо потрібні формальні підстави, то от вони «Будапештський меморандум»? Він «нікчемний» і немає сили? То чого ви з нього не виходите? Навіщо ви підписували те, що не має сили? Очевидно, що якщо дві сторони підписали щось, і одна з них відмовляється виконувати умови, посилаючись на вигадані причини, то це, як не крути, виглядає шахрайством. Якщо хтось видурить квартиру в обмін на обіцянки, то це буде шахрайством. Звісно, у міжнародних відносинах про шахрайство заявити не вийде. Але це ж не скасовує факту, що хтось виміняв в України ядерну зброю на «сферичне ніщо», і тепер розказує про «цінності» та інші подібні речі.

Це тим, хто любить розказувати, що «США нам нічого не зобов'язані».

Ну і про те, чого вони нам повинні давати ППО. Взагалі, за всіма принципами ідеологічними, моральними, юридичними, вони просто були повинні прислати авіацію збивати ракети. Як для Ізраїля.

Ми демократична держава, що поділяє спільні цінності, кандидат у члени ЄС, учасник купи міжнародних організацій та договорів, держава, чию безпеку юридично обіцяли (як самі кажуть «обіцяли, але не гарантували», але що з того?) США та Велика Британія. Ми нікому не загрожували, ні на кого не нападали. Дотримувалися міжнародного права.

І тепер якісь міжнародні терористи нападають на нас, вбивають, прагнуть нас знищити «просто так». Якщо це не привід прислати авіацію НАТО, то який цей привід може бути? Прислати авіацію не нападати на рашку, не бомбити її міста, цього ніхто не чекає, а просто допомагати збивати ракети.

Але ніхто не хоче конфліктувати з рашкою. Власне, звідки взялася ідея з допомогою Україні озброєнням? Коли Захід чітко дав зрозуміти, що прямо ніколи Україні допомагати не буде, то Україна запропонувала допомогти хоча б зброєю.

Але самі вони присилати літаки не хочуть. Давати літаки довго не хотіли, а потім погодилися, але мало, і треба довго готувати пілотів. Давати системи ППО, наче, не проти, але теж мало. Бо шкода систем, шкода грошей. Посилати свої системи разом з персоналом теж не хочеться. Хочеться, щоб воно якось само все закінчилося, а воно не закінчується ніяк. Навпаки, російський агресор нахабнішає, відчуваючи власну безкарність.

У результаті інші агресори теж нахабніють. І доводиться уже направляти авіацію захищати Ізраїль. Не зважаючи на усі системи ізраїльської ППО. Але потреба ця виникла тому і лише тому, що свого часу не послали авіацію в Україну.

Для виходу з цього замкненого кола є лише два шляхи. Послати в Україну свої сили збивати ракети, або дати Україні стільки зброї, щоб у зовнішніх зусиллях не було потреби. Ну або дивитися далі, як це все валиться. Обмежитися Україною не виходить. Дріб'язкове «геополітичне шахрайство» вилазить боком. Для всіх.

У Грузії все це було вже. Торік грузини вже виходили на мітинги проти того самого, що й зараз, закону про іноагентів. Чим усе закінчилося? Уряд зняв із розгляду російську копірку закону, і генецвалє розійшлися домів попивати ркацителі й ласувати оджахурі під дальшим правлінням проросійської влади.

Тому планка завдань для Грузії не помінялася: скинути газпромівську владу, яку вони собі понаобирали, піти на окуповані росією території й забрати їх назад, поки ворог усі сили зосередив в Україні. Поки таких ставок і потуг нема в Сакартвело хай двіжують собі під лікувальними водометами Шарко. Коли Грузія мовчала про Україну, відмовлялася допомагати, не визнавала росію агресором вона сама обрала свою ганьбу.

Хто очікує на антиросійський Майдан у Грузії, хай не забуває суттєву деталь: там зараз 700 тисяч ру-беженцев. Які тіпа сильно проти війни, але цілком не проти нищити Україну руками зеків, бурятів і найманців поки вони скупляють житло в Грузії й сіють там рускій мір. Населення Грузії неповні 4 млн. Кількість міролюбцев, яких грузини радо прийняли, становить 18% від населення. Плюс 70 тисяч етнічної рос.меншини, яка вкупочці з понаєхавшими становить 20% населення Грузії. Це гранично небезпечна ін’єкція рашизму в без того хворе тіло. Це класична п’ята колона в пропорції кожен п’ятий.

Грузія має або повністю очиститися від ганьби або не вдавати, що їх цікавить лише закон про іноагентів.

Коротка фраза, але як багато вона містить! У сучасному світі її часто використовують в політичному середовищі, закликаючи до єднання на противагу комусь/чомусь. Натомість Господь наш Ісус Христос промовив ці слова, закликаючи єднатися не проти, а довкола довкола Його вчення, довкола істинного Бога, довкола добра і правди, незважаючи на різні обставини, ступінь віри чи спосіб її вияву.

З Євангелія дізнаємося контекст цих слів. Це була відповідь Господа Ісуса Христа Своєму учневі, апостолу Іоану, який запитав Його: «Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами» (Лк. 9: 49). Тоді Спаситель відповів: «Не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас» читаємо в Євангелії від Луки (Лк. 9: 50).

Найближчі учні Ісуса Христа, апостоли, були обрані Ним для особливої місії. Він їх навчав, пояснював, подорожував із ними. Вони були особливими. І раптом з’являється якийсь чоловік, який не належав до кола найближчих учнів Спасителя і не питав у них дозволу, але іменем Христовим виганяв бісів. Апостоли вирішили «заборонити, бо він не ходить з нами» і таку позицію Господь засудив.

«Хто не проти вас, той за вас» каже Господь наш Ісус Христос. І це ключова фраза для взаємопідтримки, для відкритого ставлення до інших та об’єднання людей єдиною місією, спільними добрими цінностями.

Істина про те, що милосердя Боже не обмежується формальними рамками, багато разів звучить в Євангелії. Ісус Христос відкриває істину жінці-самарянці, хоча між юдеями і самарянами була тривала етнічна і релігійна ворожнеча. Він звершує зцілення слуги на прохання римського сотника, хоча той був іноплемінником і не належав до народу Ізраїля. Та й багато інших євангельських прикладів підтверджують, що Христос благословляє й заохочує Своїх учнів та послідовників бути доброзичливими і відкритими до спілкування не лише з тими, хто вже формально належить до Церкви, але й з іншими.

Бо лише в такий спосіб, виявляючи заповідану Богом любов не лише до одновірців, але до всіх, хто зустрічається нам у житті, ми зможемо засвідчити й перед іншими істинну віру. І цим свідченням можемо їх укріпити, спонукати стати вірними Христу, бути з нами на одному боці. Намагайтеся бачити у людях спершу дружнє, а не вороже, звертати увагу на те, що нас єднає, а не розділяє. Краще спробувати зробити людину своїм союзником, аніж одразу «записати» її у вороги. Тож памʼятайте: хто не є проти вас, той вже навіть цим є вашим помічником та союзником.

Безглузда тактика мʼясних штурмів, коли нестачу техніки компенсують безперервними хвилями наступів живою силою, потребує багато людського ресурсу. А наступальні дії в умовах засилля дронів приречені на величезні втрати ще з моменту висунення штурмових груп. Відтак поля бойовищ всипані трупами російських солдатів. Трупами, яких ніхто не підбирає. Трупами безіменних солдат, які ніколи не будуть достойно поховані, рідні яких ніколи не дізнаються долю своїх близьких.

Російська формула досягнення військових результатів не вмінням, а кількістю, виходячи з нелюдського «ми за цєной нє постоім», вимагає дедалі більше людського розхідного матеріалу (планованих втрат).

Водночас, щоб уникнути суспільного збурення і не перевантажувати виплатами на загиблих і так виснажений війною російський бюджет, російське керівництво застосовує тактику неоголошення реальної кількості втрат та не публікує списків безвісти зниклих. Проте російські пабліки переповнені запитами на пошук зниклих на війні людей. Офіційні установи неохоче йдуть на контакт і не надають інформації про долю зниклих. Немає жодного централізованого органу, який збирає інформацію та комунікує з рідними. Командири підрозділів не відповідають на запити рідних або кажуть відверту неправду. Безлика державна машина відмовчується. Багато зниклих безвісті не на лінії фронту і не в результаті бойових дій. Масове вживання алкоголю і наркотиків в деградованій російській армії, нестатутна поведінка, використання розстрільних загородзагонів, призводить до вбивств, сліди яких приховують під грифом «зник безвісти».

За даними видання The Economist, кількість безвісти зниклих російських солдат сягає мінімум 25 тисяч осіб. Це без врахування увʼязнених, з якими підписали контракт в один бік і яких без ліку поклали в мʼясних штурмах. А сімʼї годують паперовими відписками, на кшталт того, як це було в совєцькому союзі, коли рідним загиблих в системі совєцьких таборів ще десятки років після смерті повідомляли, що «увʼязнений перебуває без права переписки».

Законодавство передбачає виплату солідної грошової компенсації та пільги родинам загиблих на війні солдат. Тому статус безвісти зниклого, який ще потрібно юридично підтвердити, дозволяє не виплачувати родині, що втратила годувальника, обіцяних 12,5 мільйонів рублів. За нинішнім курсом це близько 134000 доларів.

Згідно з російським законодавством, отримання компенсації за зниклого безвісти можливе лише за рішенням суду мінімум через шість місяців після завершення бойових дій. І хоча ці строки нещодавно скоротили з двох років, але кінця бойовим діям не видно.

Вже нині російський бюджет заборгував сімʼям загиблих понад 3 мільярди 350 мільйонів доларів. Тому поки цю заборгованість намагаються максимально відтягнути чи взагалі не сплачувати, користуючись сталінським принципом «не має людини, не має проблеми». Зрештою, якщо колись в невизначеній перспективі сімʼям безвісти зниклих і вдасться перемогти в юридичному двобої з державним монстром, то керівництву росії не лишиться нічого, як увімкнути друкарський верстат і перетворити мільйони на інфляційні фантики.

Відтак намагання частини громадян росії чи іноземних найманців заробити на війні, адже, приміром, для багатьох представників поневолених росією народів війна єдиний спосіб заробітку, щоб прогодувати родину в депресивному регіоні, перетворюється на гру в рулетку з шарлатаном.

А спроби заробити на ринку «мертвих душ» російська репресивна машина карає жорстоко. Як це, приміром, нещодавно сталося з родиною в Приморʼї. Там подружжя переконало 44 річного робітника укласти фіктивний шлюб та підписати контракт з армією. Щасливий новобранець дуже швидко «задвохсотився» на війні, але парочка аферистів не довго тішилася отриманим восьми мільйонам гробових. Їх швидко викрили і засудили. Бо в росії аферист може бути лиш один, а афери жорстко централізовані. Відтак лише хазяїн кремля є повноправним власником ринку «мертвих душ», кількість яких нестримно росте у незлічимих списках безвісти зниклих. І лише дим пересувних крематоріїв нагадує родинам про довірливого ванька, який вирішив, що на війні можна підзаробити. Підзароблять, але точно не вони…

На каналі Навального вийшов фільм, у якому команда його однодумців спробувала дати відповідь на питання, як сталося все, що сталося. Або де та коли Росія «повернула не туди».

Частина цієї відповіді є цілком слушною все почалося задовго до того, як Путін воцарився в Кремлі.

На жаль, це максимальна глибина аналіза, на яку спромоглися автори фільму. Вона виявилася мілиною і вони на неї безнадійно сіли.

Отже: у всьому винен Єльцин, який профукав історичний шанс та зрадив надію мільйонів росіян.

Начебто той «історичний шанс» з’явився сам по собі, потім нізвідки випірнув Єльцин, теж сам по собі, і все зіпсував. Тут росіяни прокинулися, але було пізно: Путін вже підірвав будинки, втопив у крові Чечню, вбив Навального і пішов війною на Україну. Тоді їм довелося поїхати світ за очі, сидіти та ламати голову, що воно таке було, якщо все мало бути прекрасно.

Чого немає в цієї схемі? Немає росіян. Немає Росії. Тому взагалі незрозуміло, в кого або чого з’явився «історичний шанс», який той Єльцин профукав.

І я знаю, чому їх тут немає. Бо їх насправді не було. Ані Росії, ані росіян. Вони створені Єльцином. Можливо, автори фільму про це здогадуються, тому перетворили їх на фігури замовчування.

«Історичний шанс» полягав у тому, що вони могли б не з’явитися. На жаль, нам усім не пощастило.

Все, чого хотів Єльцин це скинути «радянську» надбудову в імперській схемі, щоб поставити в її центрі ту саму «Росію». (Водночас відібравши у колишніх республік щонайменше ядерну зброю.) Власне, це саме його початковий план спробує наразі втілити Путін. Бо з «ліберальною імперією» Чубайса якось не склалося.

Оскільки мало хто сьогодні реально пам’ятає, що тоді відбувалося, наведу декілька цитат із московських газет. Лише за один день 3 вересня 1991 року:

«В стране с нашей политической традицией любая идеология, победив в масштабе страны, став господствующей, неизбежно приобретет фаш-ные черты… Нам нужны не сплочение вокруг Ельцина и не пляски на костях поверженного противника. Нам нужна критика данного варианта демократии, в котором идеи демократии все более подменяются идеей великой России, ельцинского царства, возникающего на обломках Союза»

«Мы выражаем особую обеспокоенность и решительно отвергаем любые политические установки, клонящиеся к заявке на преобладающую роль России в СССР, к своего рода отождествлению России и Центра. Опаснее же всего утверждения о возможных территориальных или имущественных претензиях России к соседним республикам в случае роспуска СССР.

Поэтому мы предостерегаем против малейших проявлений великодержавности, против увлечения реставраторскими целями и царистскими символами, против наметившегося отказа от принципа светского государства, в котором все свободные конфессии отделены от государственной власти, а власть от какой-либо официальной религии.

Мы выдвигаем формулу: «Россия единая и делимая!»

«Россия кинется отнимать у Казахстана исконные казачьи земли, у Украины Крым, Донбасс и т.н. Новороссию, какие-то районы у Белоруссии, Татарстана и так далее. Признание существующих границ обещано только прибалтам.

Да понимает ли Борис Николаевич, что происходит? Или сверхнапряжение во время путча отняло у него разум, как у Горбачева, который, вернувшись из плена, снял с ключевых постов одних заговорщиков и назначил взамен других, точно таких же? Ведь решение Ельцина война, война самая страшная, по национальному признаку, неслыханной жестокости, геноцид против всех лиц чужого племени, включая старух и грудных младенцев».

Інтелігенти, які писали оці пафосні стурбовані рядки, все ще думали, що «мы здесь власть», не розуміючи, що «скрипач не нужен». Справжні нові господарі країни скоро візьмуть частину з них собі в обслугу, а решту відправлять у маргінали.

А ким вони були, ці справжні нові господарі? Невже Єльцин сам-один загарбав під себе цілу імперію?

Часто-густо його шлях до влади саме так і описують як шлях самурая-одинака.

Однак за спинами двох найпопулярніших тоді в імперському центрі «демократів», Єльцином і Собчаком, маячили полковники КДБ Коржаков та Путін. А біля Єльцина крутився ще один, у невідомому званні. Такий собі Юмашев. Його майбутній голова адміністрації, зять і людина, яка вмовить його в 1999 році призначити наступником Путіна.

«Я хочу доложить, что группа сотрудников ФСБ, направленная в командировку для работы под прикрытием в правительство, на первом этапе со своими задачами справляется», нібито пожартував Путін.

А може, зовсім не пожартував. Тільки він міг бути не першим.

За даними відомого радянського дисидента Сєргія Григор’янця, в уряді Єгора Гайдара було 35% вихідців із КДБ. А скільки їх посіло в усіх великих бізнесах, у керівництві компаній не піддається підрахунку.

Щодо Єльцина, його колись помітив і дав наказ запросити до Москви ніхто інший, як Андропов. Кажуть, після того, як Єльцин виконав його наказ знищити Будинок Іпат’єва, місце розстрілу сім’ї Романових.

А ще полковник КДБ Коржаков згадував, як після візиту Єльцина до голови КДБ Крючкова, Крючков йому наказав: «Бережи Бориса Миколайовича». І він беріг. Навіть став при ньому сірим могутнім кардиналом. Який навіть тепер дозволяє собі казати речі, які інші навіть подумати бояться: «Якби не я, Росією вже командував би Кадиров».

Справа геть не в тому, що КДБ був «всемогутній». Просто на момент 1990-1991 років у імперському центрі існувала лише одна велика група, яка мала ресурси, щоб відстоювати свої колективні інтереси. Незалежна, згуртована, з внутрішнім статутом, з круговою порукою, розподіленими повноваженнями і колективним керівництвом. Скріплена страхом можливого фізичного знищення. Ця група, окрім усього, контролювала партійний «общак».

Важко уявити, що вона не скористалася «історичним шансом».

Був такий цікавий перебіжчик, уродженець Пирятина, Анатолій Голіцин, офіцер закордонних резидентур та центрального аналітичного апарату розвідки КДБ СРСР, майор КДБ. У 1961 році він перейшов на бік США. За мотивами однієї з історій, які з ним пов’язані, Хічкок зняв фільм «Топаз» (не той, що «дай команду»).

У 1984 році він опублікував книжку «Нова брехня замість старої». Він фактично спрогнозував «перебудову», але попереджав Захід: не вірте їм та не кидайтеся до них обійматися, це розводка для лохів, розроблена КДБ стратегія! Мовляв, вони лише хочуть приспати вашу пильність, щоб вас обеззброїти, отримати ваші гроші та технології і врешті решт домогтися світового панування. Голіцин називав це Weltoktober (Світовою Жовтневою революцією).

Точність прогнозу щодо «перебудови», яку ніхто не передбачав, була настільки вражаючою, що Голіцина дещо поплавило. Він намагався взагалі всі події пояснювати через свою гіпотезу. Але, оскільки він не зміг собі уявити відмови від комуністичної ідеології та розпаду соцтабору і згодом СРСР, його інтелектуальні витівки ставали дедалі карколомнішими, сова тріщала і лопалася, пір'я розліталося на всі боки, кружляючи і падаючи на глобус. Тому врешті решт він отримав дурну славу конспіролога.

Але сама ідея виявилася вірною.

Так, Росія «перевзулася», набула геть іншого вигляду, отримала від Заходу гроші з технологіями, і полізла битися за світове панування.

Голіцин, крім усього, досить точно спрогнозував деякі деталі. Наприклад, союз із Китаєм та Іраном. Об’єднання Німеччини та особливі стосунки з нею. Спробу втілення проекту «Європи від Атлантики до Уралу» зі спробую розтягнути ЄС та США. Мутки з Ізраїлем із цією самою метою відірвати його від США. Про використання діячів культури в якості інструменту політики тощо.

Ба більше, попри те, що Голіцин не зміг передбачити відмову Росії від комуністичної ідеології, він все одно вгадав навіть те, як воно називатиметься:

«Если им удастся привлечь от Большой семерки достаточные капитал и технологические инвестиции для освоения своих ресурсов, то они будут в состоянии навязать остальному миру Pax Russiana (с лат. «русский мир») XXI века, что поможет им добиться политической победы Второй Октябрьской революции (Weltoktober) над капиталистическим Западом».

Результати опитування підприємств, проведеного Національним банком у І кварталі 2024 року, свідчать про посилення позитивних очікувань бізнесу щодо ділової активності в наступні 12 місяців. Незважаючи на логістичні труднощі, у тому числі з перетином кордону, респонденти прогнозують помірне зростання обсягів виробництва товарів та послуг в Україні, а також позитивно налаштовані щодо розвитку власних підприємств.

Індекс ділових очікувань підприємств зріс до 103.0 % порівняно зі 101.6% у ІV кварталі 2023 року. Учасники опитування продовжили позитивно оцінювати свій майбутній фінансово-економічний стан, мали оптимістичні очікування щодо майбутніх обсягів реалізації власної продукції та інвестиційних видатків на машини, обладнання та інвентар. Найбільше стримують розвиток підприємств воєнні дії та їх наслідки. Суттєво посилився вплив браку кваліфікованих працівників.

Бізнес четвертий квартал поспіль очікував зростання обсягів виробництва товарів і послуг в Україні в наступні 12 місяців, хоча й дещо нижчими темпами: баланс відповідей становив 8.5% порівняно з 15.2% у ІV кварталі. Зростання прогнозували підприємства всіх видів економічної діяльності, крім добувної промисловості, а також більшості областей, розмірів за кількістю працівників та напрямів діяльності. Поліпшення інфляційних очікувань триває шостий квартал поспіль: у І кварталі 2024 року очікувана в найближчі 12 місяців річна інфляція становила 11.0% порівняно з 11.3% у попередньому кварталі. Майже половина опитаних (48.4%) очікували інфляцію не вище 10.0%. Воєнні дії залишаються найвагомішим проінфляційним чинником для 82.8% респондентів. Зберігається суттєвий вплив чинника «витрати на виробництво» (65.8%). Водночас посилився вплив курсового чинника на 7.3 в.п до 59.5%.

Бізнес також покращив оцінку митної сфери в Україні. Такими є висновки нової хвилі опитування «Митний індекс» у 2023 році, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією та DHL Express в Україні. Інтегральна оцінка індексу дещо зросла до 3,24 балів з 5-ти можливих та знаходиться у нейтральній площині (3,17 балів у 2022 році). Попри те, що більшість опитаних, а саме 56% оцінюють якість митних сервісів задовільно, 25% вважають її низькою, а 6% дуже низькою. Кількість респондентів, що позитивно оцінюють роботу митниці, скоротилась з 24% у 2022 році до 13% у 2023 році. Інтегральна оцінка рівня корупції на митниці склала 3,20 балів. Більшість опитаних, а саме 60% не помітили зміни рівня корупції, тоді як 15% вважають, що він дещо зменшився, а 12% що істотно зменшився. Водночас 14% вважають, що прояви корупції на митниці посилились. Найвищою традиційно є оцінка роботи системи «Єдине вікно» 3,77 балів. Думки митних експертів розділились по 41% оцінюють роботу системи задовільно та добре. Ще 18% дуже добре оцінюють взаємодію держорганів у рамках роботи «Єдиного вікна».

Найбільшими викликами при проходженні митниці, як повідомляють компанії, на сьогодні є бюрократія та додаткові перевірки, несприйняття митними органами заявленої вартості товару та її коригування, корупційний тиск, деякі питання кодифікації, труднощі у взаємодії з ветеринарною службою та Держпродспоживслужбою, страйки на кордоні, що уповільнюють рух. Варто зазначити, що наразі 79% компаній розглядають альтернативні логістичні маршрути в об’їзд Польщі через блокування кордону.

Українські аграрії вже засіяли понад мільйон гектар ярих зернових та зернобобових. На контрольованій Україною території вже засіяно 1 млн 260 тис. га зернових та зернобобових культур. З яких, зокрема пшениці 173,9 тис. га; ячменю 683,4 тис. га; гороху 147,7 тис. га; вівса 117 тис. га. За минулий тиждень аграрії країни посіяли 408,6 тис. га зернових та зернобобових культур. Соняшник посіяно на 470,1 тис. га. Цукрових буряків 157,6 тис. га. Сільгоспвиробники 15 областей розпочали сівбу кукурудзи. Вже посіяно 120 тис. га.

За інформацією Міністерства фінансів у січні-березні 2024 року загальна сума касових видатків загального фонду державного бюджету становила 693,2 млрд гривень. Зокрема, у березні було витрачено 268,4 млрд гривень. У структурі видатків найбільше спрямовано:

• 285,8 млрд грн на оплату праці з нарахуваннями (у березні 105,9 млрд грн), або 41,2 % загального обсягу видатків, витрачених за січень березень 2024 року. Зокрема, на грошове утримання військовослужбовців спрямовано 218,9 млрд грн (у березні 81,5 млрд грн);
• 100,7 млрд грн на оплату використання товарів і послуг (у березні 45,6 млрд грн), або 14,5 % загального обсягу видатків, із них 44 млрд грн для підтримки Збройних Сил України на придбання військової техніки, озброєння, боєприпасів, продукції оборонного призначення, засобів індивідуального захисту, пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування; 35,7 млрд грн Національна служба здоров’я України перерахувала на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення;
• 138,2 млрд грн на соціальне забезпечення (виплату пенсій, допомоги, стипендій) (у березні 48,6 млрд грн), або 19,9 % загального обсягу видатків, а саме 66 млрд грн трансферт Пенсійному фонду для фінансового забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій; 30,9 млрд грн для виплати Міністерством соціальної політики на соціальний захист дітей та сімей, захист громадян, які потрапили у складні життєві обставини, для підтримки малозабезпечених сімей; 15,1 млрд грн для виплати Міністерством соціальної політики житлових субсидій і пільг громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;
• 44 млрд грн на обслуговування державного боргу (у березні 8,5 млрд грн), або 6,4 % загального обсягу;
• 36,2 млрд грн на трансферти місцевим бюджетам (у березні 12,5 млрд грн), або 5,2 % загального обсягу.

Європейська Комісія схвалила План України у межах Інструменту ЄС Ukraine Facility на 2024-2027 роки. Загальний обсяг коштів, передбачений Ukraine Facility, 50 млрд євро. З них на бюджетну підтримку буде спрямовано 38,27 млрд євро, інвестиційний фонд 6,97 млрд євро, на технічну та адміністративну підтримку 4,76 млрд євро. Після позитивної оцінки Європейської Комісії рішення щодо остаточного затвердження Плану України має ухвалити Рада ЄС. Після ухвалення Плану, як очікується, до державного бюджету буде спрямовано 1,9 млрд євро безумовного фінансування. Решту бюджетної підтримки Україна отримуватиме щоквартально після виконання індикаторів, передбачених у Плані України та позитивної оцінки Стороною ЄС виконання таких заходів.

За інформацією Держстату за січень лютий 2024р. експорт товарів становив 6,8 млрд дол США, або 105,0% порівняно із січнем лютим 2023р., імпорт 10,0 млрд дол США, або 98,6%. Негативне сальдо склало 3,2 млрд дол США (за січень лютий 2023р. також негативне 3,7 млрд дол США). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,68 (за січень лютий 2023р. 0,64).

Стійке переважання імпорту товарів над експортом створює тиск на обмінний курс гривні та потребує вжиття заходів щодо підтримки вітчизняних товаровиробників та вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі. Зокрема, через участь у програмі “Зроблено в Україні”, покликаній підтримувати українських виробників і посилювати економіку держави, до якої вже долучилися найбільші мережі супермаркетів країни. В рамках програми також передбачено пріоритетний доступ українських виробників до публічних закупівель, програми стимулювання попиту на українські товари, дешеві кредити й гранти для інвестицій та на розширення виробництва, стимулювання інвестицій в реальний сектор і модернізацію, розвиток несировинного експорту. Завдяки реалізації всього комплексу цих заходів, Мінекономіки прогнозує отримати 1% із 4,6% прогнозованого загального зростання ВВП уже в результаті 2024 року.

Наразі з огляду на стійкий прогрес у сповільненні темпів споживчої інфляції, накопичення значного рівня міжнародних резервів, відносну стабільність валютного ринку, НБУ ухвалив рішення щодо переходу з 03.10.2023 до керованої гнучкості обмінного курсу гривні.

Загалом з початку цього року (станом на 12.04.24) гривня до долара США девальвувала на 3,1% (станом на кінець 2023 р. порівняно зі значенням на кінець 2022 р. на 3,9%, а за аналогічний період 2022 р. на 34,1%).

Спостерігаються ринкові коливання обмінного курсу готівкової гривні, що зумовлені ситуативними чинниками готівковий сегмент ринку, попри повернення ринку до середніх щотижневих обсягів, оперативно реагує на міжбанківський ринок, де вирішальним чинником впливу на курс і далі залишаються активні інтервенції НБУ. Чергове посилення попиту з боку населення на іноземну валюту додатково прискорювало девальваційні процеси на ринку.

Загалом станом на 09.04.24 порівняно з 10.04.23 готівкова гривня до долара США девальвувала на 4,4%, а порівняно зі станом на кінець 2023 р., навпаки, ревальвувала на 0,4%.

Аналіз розкладки банківської ліквідності за січень-березень 2024 р. свідчить про посилення ознак розбалансування валютних очікувань.

Ліквідність банківського сектора постійно поповнюється за рахунок фінансування дефіциту фіскального сектора. НБУ для вилучення надлишкової ліквідності застосовує інструменти овернайт та строкових депозитних сертифікатів. Однак спрямування додаткової ліквідності в депозитні сертифікати не тільки не зростає, а навіть зменшується. В лютому депозитні сертифікати банків зменшилися на 1,2 млрд. грн, в березні ще на 15,0 млрд. грн.

Зменшення обсягів депозитних сертифікатів пояснюється максимізацією процесів конвертації гривневої ліквідності у купівлю іноземної валюти.

В лютому-березні коефіцієнт конвертації приросту ліквідності в іноземну валюту становив 92%, тоді як в середньому за 2022 рік 80%, що є ознакою розбалансування валютних очікувань.

Суттєве зростання даного коефіцієнта чітко спостерігається починаючи з серпня 2023 року, після того як НБУ оголосив свою Стратегію пом’якшення валютних обмежень (Стратегія ПВО) і здійснив ряд заходів з лібералізації валютного ринку. До оголошення СПВО коефіцієнт валютної конвертації становив в середньому 55%, а після оголошення СПВО 86%!

В другій половині 2023 р. виникла невизначеність щодо подальшої зовнішньої фінансової підтримки України. Однак НБУ, не тільки залишив в силі свою Стратегію ПВО, але ще й з жовтня 2023 р. скасував режим фіксованого курсоутворення та запровадив режим керовано-гнучкого курсоутворення. Відразу зросли витрати валютних резервів на підтримку валютного курсу (з 1-2 млрд. дол. за фіксованого курсу до 2-3 млрд. за гнучкого курсу в місяць).

Рішення НБУ з лібералізації валютного ринку в умовах гігантського дефіциту платіжного балансу (понад 30 млрд.дол. на рік) логічним чином спричинили підвищення попиту на іноземну валюту. Професійні учасники ринків добре розуміють наслідки пом’якшення валютних обмежень в умовах хронічного валютного дефіциту.

Зовнішньоторговельний дефіцит основний чинник валютного дефіциту. Однак, НБУ своєю політикою створив дискримінаційні умови для українських виробників, які зараз не тільки змушені жорстко конкурувати з імпортом, але й позбавлені доступу до дешевого позичкового ресурсу (на відміну від закордонних виробників). Наприклад, в країнах Єврозони при рості цін на 3% ставка депозитних операцій ЄЦБ становить 4%, а в Україні при інфляції у 4%, ключова ставка сягає 14,5% річних.

Зараз на фоні нових ударів ворога по інфраструктурі валютний курс під додатковою загрозою. Політика гнучкого валютного курсу НБУ посилила розбалансування валютних очікувань. Політика високих процентних ставок НБУ зробила економіку більш залежною від імпорту. Політика жорстких фінансових вимог НБУ до банків обмежила можливості підприємств отримувати доступні кредити на ринкових умовах.

За минулий тиждень у межах Державної програми «Доступні кредити 5-7-9%» підприємці отримали від уповноважених банків 555 пільгових кредитів на загальну суму 2 млрд грн, з яких 428 кредитів від банків державного сектору економіки на 0,9 млрд гривень. За час дії воєнного стану в Україні видано 51 101 кредит на 204,6 млрд грн (у тому числі банками державного сектору 38 125 кредитів на 104,2 млрд грн), з яких станом на 8 квітня поточного року 17,23 млрд грн на інвестиційні цілі; 56,86 млрд грн на фінансування оборотного капіталу; 36,35 млрд грн кредити для сільськогосподарських товаровиробників; 11,91 млрд грн на переробку сільськогосподарської продукції; 58,28 млрд грн на антивоєнні цілі; 9,51 млрд грн кредитування в зоні високого воєнного ризику.

За програмою єОселя 9 тисяч українців взяли кредити на придбання житла на загальну суму 14 млрд грн. Зокрема, минулого тижня українці отримали за програмою єОселя 198 кредитів на 331 млн грн, серед яких кредити під 3% отримали 96 військовослужбовців та силовиків, 10 педагогів, 17 медиків та 4 науковці; кредити під 7% отримали 52 українці без власного житла, 8 ВПО та 11 ветеранів. Найчастіше кредити брали для придбання житла на вторинному ринку (150 кредитів) та у забудовника (27). Загальна сума виданих кредитів 14 млрд грн. 60% іпотечних кредитів взяли військовослужбовці та силовики, 11% педагоги та науковці, 9% медики.

Заплановані на 17 квітня аукціони з продажу квартир колаборанта Сальдо та російського олігарха Шелкова не відбулися, бо ніхто не виявив бажання взяти у них участь. Тепер організатор протягом 10 днів має оголосити нові аукціони зі зниженням стартової ціни на 50%.

Ще у березні Фонд держмайна оголосив продаж одразу двох схожих лотів квартир у престижних районах Одеси вартістю 3,74 та 7,52 млн гривень. Одна з них належала колишньому нардепу, а нині колаборанту, Володимиру Сальдо. Інша російському олігарху Михайлу Шелкову. За тиждень до торгів ФДМУ навіть організував «день відкритих дверей» для ЗМІ на об’єктах, але зрештою жодне з помешкань так і не знайшло покупця.

Можливо, когось із них зупинили борги за комунальні послуги та нову котельню, які перевалили за 50 тис. грн. Але, імовірніше, таку ситуацію зумовили інші чинники.

Перший безпековий: ворог продовжує обстрілювати житлові квартали Одеси, що навряд чи спонукає до придбання елітної нерухомості там.

Другий і більш загрозливий це недовіра інвесторів до бекграунду таких активів, пов'язаного з відносно новим механізмом конфіскації та ризиками її оскарження колишніми власниками.

І тут нагадаю, що це вже третя спроба знайти покупця для колишніх активів Шелкова та російських активів загалом. Попередні два аукціони з продажу аграрного підприємства «Інвестагро» на Дніпровщині минулого року також завершилися невдало, зокрема і через відсутність інтересу з боку інвесторів.

Важливо, що ключова законодавча перепона для реалізації конфіскованих підсанкційних активів на сьогодні вже знята. В середині лютого Верховна Рада виправила свою ж помилку, якою встановила можливість реалізації активів виключно за умови належності їх колишнім власникам. Це унеможливлювало продаж, адже конфіскація передбачає припинення права власності.

Тож зараз стає очевидно, що проблема пов'язана вже з самими активами. Інвестори потребують додаткових гарантій від держави, щоб за будь-якого розвитку подій вони не залишилися без майна або могли розраховувати на відшкодування витрат для його придбання.

І такі гарантії є в українському законодавстві. Цивільний кодекс у статті 388 передбачає, що державне майно, продане добросовісному набувачу в порядку приватизації на електронному аукціоні, не може бути витребуване попереднім власником. Реалізація конфіскованих компаній та часток в них, як у випадку з ТРЦ Ocean Plaza, буде здійснюватися саме в порядку приватизації, тож і на них поширюватиметься така гарантія. Тому важливо це комунікувати перед продажем.

Проте частина активів, зокрема і непродані квартири в Одесі, продаватиметься на електронних аукціонах, але в порядку, відмінному від приватизації. Це стосується окремого майна, яке передали на баланс державним підприємствам зі сфери управління ФДМУ. І на таке майно не поширюються гарантії, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу. Тож законодавцям та уряду варто врахувати та виправити це в майбутніх законодавчих ініціативах для підвищення довіри інвесторів до конфіскованих активів.

Крім того, зберігаються ризики, пов'язані з механізмом конфіскації. Попри те, що їй передує судовий процес, надто короткі строки на подання відзиву на позов та оскарження рішення першої інстанції можуть стати підґрунтям для визнання судового розгляду таким, що не відповідає ст. 6 (право на справедливий суд) та ст. 14 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини.

На жаль, брак покупців на аукціонах з продажу конфіскованих активів вже не випадковість, а тенденція, яка стає загрозливою. Держава продовжує накопичувати колишні російські активи (вже конфісковано понад 1130 об'єктів) та вимушена нести витрати на утримання та управління ними, при цьому не отримуючи доходи від реалізації. А саме це й було головною метою такої конфіскації (про)російського майна.

Саме за рахунок продажу санкційних активів має наповнюватися фонд ліквідації наслідків збройної агресії, який покриває витрати країни на відновлення об'єктів соціальної інфраструктури, захист критичної інфраструктури, будівництво укриттів і компенсації українцям за пошкоджене житло. Натомість ми не отримали кошти, які мали б працювати на користь України, а отримали багаж активів, які поступово стають тягарем.

Тож очікуючи рішучих кроків щодо конфіскації та реалізації ворожого майна в країнах-партнерках, було би добре показати реальні успіхи у цій сфері і в самій Україні. А для цього слід попрацювати на інвестиційною привабливістю активів в тому числі й на законодавчому полі.

Ця публікація підготовлена Transparency International Ukraine за фінансової підтримки Швеції.

В оцінках по ситуації ми можемо собі дозволити ще більше реалізму, і на його основі виправданого оптимізму.

А почнемо ось із чого анонсований на травень або на літо цього року «великий наступ» РФ на Сході він уже відбувається, про що недвозначно вказують цифри в зведеннях Генштабу: понад 80 атак лише за минулу добу.

При цьому чітко виділяються два напрямки, куди ворог кидає найбільші зусилля та ресурси себто Бахмутський та Новопавлівський.

На цьому тлі ми можемо зафіксувати, що наші оборонці стримують ворога, попри об’єктивний дефіцит ресурсів, набагато ефективніше та краще, порівнюючи навіть не тільки з очікуваннями західних коментаторів, але й очікувань всередині України також.

Хоча звісно є проблема в тому, що росіяни на полі бою намагаються постійно нарощувати використання живої сили і техніки.

Наступний момент, на якому варто поставити акцент в оприлюдненому вчора законопроекті по допомозі Україні від Конгресу США на пряму військову підтримку по факту виділяється лише 11 мільярдів доларів.

І це при тому, що нашому уряду вже довелось витратити 4 мільярди доларів поза планом на закупівлю зброї та іншого необхідного для наших захисників.

Це нам має ілюструвати, що коли США нарешті таки запустять новий пакет допомоги для України, це матиме просто важливе (але уже не вирішальне) значення для перебігу подій на полі бою.

Ну і також із важливого, на що маємо звернути увагу Нідерланди, котрі зазвичай рідко «світяться» в питаннях допомоги Україні, виявили рішучість купити Patriot в інших союзників, які наразі проявляють «нерічушість».

Нюанс в тому, що в Європі є лише одна країна, в якої реально багато «Петріотів» Греція, аж 36 батарей, утричі більше, аніж навіть у Німеччини, по іншим країнам в Європі там настільки мало, що можна навіть не рахувати.

За напрямками по фронту:

Хоча він в оперативному плані опинився в числі «другорядних», росіяни там вимушені збільшувати ширину фронту атак, у відповідь на високий рівень ефективності оборони, яку ведуть бійці ЗСУ.

Те, що тут ворог вимушений атакувати по ширині аж в 60 кілометрів одночасно, заодно дає певні переваги й нашим оборонцям в тому плані, що армія РФ для своїх завдань теж вимушена розпорошувати зусилля.

Тут бійці ЗСУ стримують ворога навіть попри активне застосування авіації росіянами.

Росіяни не тільки поновили атаки в районі Тернів та Серебрянського лісництва, але й почали атакувати в районі Новосергіївки Харківської області.

Тут ситуацію можна описати як «позиційне протистояння», де ворог продовжує атакувати, хоча і не має передумов для успіху.

Слідом за Європейським парламентом нині Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію щодо деколонізації РФ. Окрім іншого, там зазначено:

• що РФ є федерацією лише формально;
• що корінні народи насильно русифікуються, піддаються репресіям і дискримінації;
• що втрати корінних народів у російській армії непропорційно великі, і це є кампанією знищення;
• що деколонізація РФ є необхідною умовою для встановлення демократії;
• що європейські держави, ЄС та ООН мають звернути увагу на численні порушення прав людини та прав народів на шкоду корінним поневоленим народам РФ.

Величезна подяка за особистий внесок Марії Мезенцевій, голові Постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи, голові Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань взаємодії з корінними поневоленими народами РФ.

Резолюція, присвячена російському тоталітарному режиму, містить ще чимало надзвичайно важливих тез:

• про українські атаки на російські НПЗ;
• про політв'язнів;
• про ціну на нафту й старі танкери;
• про обхід санкцій;
• про «Росатом»;
• про РПЦ;
• про американську допомогу.

Повний текст резолюції.

Божі млини мелють повільно, але невідворотно.

Нарешті опублікований законопроект від спікера Палати представників Майка Джонсона. Документ передбачає надання Україні допомоги на понад $60 млрд, частина з яких може бути надана у вигляді кредитів.

Ніби законопроект на перший вигляд норм. Але є те, що непокоїть.

Занадто багато застережень. Загадто багато умов і вимог до президента Байдена. А одна з них негайна передача ракет далекобійних ракет Atacms звучить мало не як ультиматум.

А кому подобаються ультиматуми?

Крім того, до суботи у частини республіканців є час, аби навносити таких правок, що законопроект може зазнати суттєвих змін. Та й з Джонсоном уже двоє представників його рідної партії обіцяють «розібратися».

Отже, тримаємо кулаки. Але в голові малюємо собі й паралельні (позитивні) сценарії. Вони все ще є.

Я не прихильник теорій змов. Навпаки прихильник фрази «не треба пояснювати всесвітньою змовою звичайне розпізд*йство». Але поведінку наших «партнерів», на фоні всього, що відбувається, важко пояснити чимось іншим як «змовою».

По-перше, брак підтримки нас розпалює апетит Путіна і його готовність воювати скільки зможе. Це суперечить намірам схилити його до миру, через не можливість нас перемогти.

По-друге, брак цієї підтримки підриває наші стратегічні спроможності. Ми втрачаємо найважливіше людей. Зброя надана нам в умовах браку людей не буде працювати. Це завдає шкоди перспективі нашої перемоги і поразки Путіна.

По-третє, брак підтримки зараз знецінює вже всю надану нам допомогу на мільярди доларів. А також підриває довіру до західної зброї і гарантій безпеки.

Все це дуже серйозно, щоб Захід раптом став валяти неспроможного дурника. То рішення не можуть прийняти у Конгресі, то гроші знайти на снаряди, то ППО надати, то раптом всі навколо почали обговорювати мирні ініціативи без виходу орків з окупованих територій... Тому у мене вже просто немає іншого пояснення, окрім як певних залаштункових домовленостей.

Якщо вони існують, то скоріше б виглядали таким чином. Орки заявили нашим партнерам, що з виходом на кордон Донецької області вони оголосять завершення СВО і готові до переговорів. Партнерам це вигідна історія, бо у повну перемогу над Путіним вони вже не вірять. Тому варіант корейського сценарію, за якого не ростуть ціни на нафту, і не треба мільярди слати в Україну на війну нормальний варіант деескалації.

Я не знаю чи це так. Але факт є у тому, що партнери поводять себе зовсім не так, як пів року назад. Орки отримали безпрецедентний аванс часу. Ми безпрецедентні втрати людей, сил, і віри у перемогу...

З пафосних повідомлень росагітпропу: «02 декабря 2020. Заступившая в прошлом году на боевое дежурство в Мордовии первая загоризонтная радиолокационная станция (РЛС) «Контейнер» подтвердила свое умение выявлять за тысячи километров от российской границы истребители стран НАТО, которые были созданы с применением технологий снижения радиолокационной заметности («стелс»)»...

«За прошедший период времени средствами РЛС «Контейнер» были обнаружены и определены траекторные параметры самолетов стратегической, разведывательной и тактической авиации, в том числе полеты малозаметных истребителей стран НАТО»...

«21 июля 2021. В настоящее время ведется работа, в результате которой загоризонтная РЛС будет способна обнаруживать старт и полет перспективных гиперзвуковых ракет противника»...

...а маленького, без технолгії стелс, дозвукового українського дрона анаговнєтная РЛС на своєму горизонті так і не узріла.

Капець підкрався непомітно.

Але феномен не в цьому. Ми вже до певної міри звикли до унікальних ударів українських дронів по самих неочікуваних цілях ворога.

Феномен в тому, що памперси терміново знадобились в Вашингтоні.

Партнери почали надавати Україні додаткові засоби протиповітряної оборони. Німеччина пообіцяла ще одну батарею американських зенітно-ракетних комплексів Patriot (дві батареї Patriot від німців працюють в ЗСУ іще з 2022 р.). Батарея Patriot включає від 4 до 8 пускових установок, радар та допоміжні машини. Крім того, українська влада веде перемовини про поповнення запасу ракет до німецьких ЗРК Iris-T, які також працюють в ЗСУ.

Україна та її друзі за кордоном тиснуть на західні уряди, аби отримати більше систем ППО (насамперед Patriot). Однак партнерів стримує кілька чинників. По-перше, подібні системи дійсно є дорогими й відносно нечисленними. Адже НАТО десятиріччями орієнтувалося на локальні конфлікти, в яких противник не створює серйозної повітряної загрози (досвід української ППО є унікальним).

При цьому високотехнологічні засоби ППО не можуть зберігатися на складах 30-40 років (як танки чи кулемети), а їх виробництво на Заході поки не інтенсифікувалося настільки, як це відбулося з артилерійськими снарядами.

По-друге, запаси комплексів типу Patriot загрозливо нерівномірно розподілені всередині НАТО. Найбільше (близько 60) мають Сполучені Штати: наддержава, що готується до війни в трьох регіонах планети. Німеччина віддала Україні 3 зі своїх лише 13 батарей Patriot. Ще одну дали 2022 р. Нідерланди. Польща, попри сусідство з війною, має лише дві батареї. При цьому члени НАТО обґрунтовано побоюються, що США тимчасово відмовлять їм у збройному захисті в разі повернення до влади Дональда Трампа.

Україна, нагадаємо, потребує ще 24 батареї Patriot (однак терміново просить, за неофіційними даними, хоча б ще шість).

Одним з виходів із ситуації є термінове збільшення виробництва Patriot на Заході (виробництво ракет для них уже нещодавно розширене, зокрема на німецьких заводах).

Реальні потреби України в комлексній протиповітряній обороні зрозумілі, зокрема, на прикладі відбиття масованої атаки Ірану на Ізраїль 14 квітня. Експерти вважають, що цей напад готувався з максимальним використанням російського досвіду в Україні, а Ізраїль та союзники застосували найновіші технології ППО.

Окрім додаткових систем наземної ППО всіх рівнів, Україна потребує більше авіації. Десятки іранських ракет та дронів були збиті ракетами «повітря-повітря» з винищувачів (що також роблять і ЗСУ, однак, нечисленними старими літаками з недостатньо далекобійними ракетами), за наведенням з літаків далекого радіолокаційного виявлення (AEW) та супутників. Повітряна ППО, за інших недоліків, є найбільш мобільною.

Саме для цього, зокрема, Україні необхідні F-16 або європейські винищувачі. Супутникові дані союзники, вочевидь, вже надають Україні. Літаки AEW дорогі й дефіцитні, однак, фахівці вважають безпечним залученням відповідних машин НАТО для захисту України, а також думають над їх заміною радіолокаторами на аеростатах та дирижаблях (американці експериментували з такими технологіями, зокрема в Афганістані).

Десятки іранських цілей були збиті системами ППО бойових кораблів у Червоному морі та Перській Затоці. ЗРК морського базування мають певні переваги над наземними.

Україна, з географічних причин, поки не може використовувати жодні кораблі (окрім мініатюрних морських дронів чи субмарин).

Однак західні експерти вважають безпечною й необхідною протиповітряну операцію НАТО в Чорному морі аналогічно до операції в Червоному морі. Про це заявляли, зокрема, відставні американські генерали й адмірали.

Йдеться про дії авіаційно-корабельного з’єднання НАТО в нейтральних і румунських водах: для збивання російських ракет та дронів, націлених на Одещину. Така операція сама по собі не змінить стратегічної повітряної ситуації над Україною, однак, краще захистить український «зерновий коридор» та Одещину, та, найголовніше, вивільнить десятки батарей ППО України, які нині захищають Південь.

Відзначається, що така операція НАТО для України мала б істотні інформаційно-політичні переваги. Зокрема, тому, що захист міжнародного судноплавства й військово-морські дії в нейтральних водах традиційно є основою зовнішньої та безпекової політики США у світі; Вашингтон методично намагається проводити такі операції (FONOP) будь-де, в т.ч. й поблизу узбережжя Китаю (який є ядерною державою подібно до Росії), не рахуючись із ризиками та витратами.

Вугільна галузь Росії близька до колапсу.

• Цього року вона може зазнати збитків до 450 млрд рублів, що перевищує її доходи за два попередні роки.
• Криза викликана падінням цін на вугілля, зростанням вартості логістики та збільшенням кредитних витрат.
• Експорт вугілля з Росії у I кварталі 2024 року знизився на 13% порівняно з аналогічним періодом минулого року, до 45,2 млн. тонн.

Російські нафтовики не змогли перезапустити дві третини постраждалих від дронів НПЗ.

• Російським нафтовикам вдалося відновити третину потужностей нафтопереробних заводів, які постраждали від ударів українських дронів у січні, лютому та березні.
• На середину квітня в режимі аварійного простою через зовнішні впливи, як і раніше, знаходилися установки переробки нафти потужністю 90,5 тисячі тонн на добу або 9,9% від сукупної потужності російських НПЗ.
• В останній тиждень березня сумарна продуктивність аварійно зупинених первинних установок сягала 123 800 тонн на добу, або 13,6% загальної потужності.

Російський металевий гігіант «Русал» може втратити 1,5 млн тонн експорту (36%) через введені наприкінці минулого тижня санкції США та Великобританії.

• Санкції створюють ризики для виробництва, яке може впасти до рівнів 2008 року.
• Побоювання пов'язані з тим, що багато переробників алюмінію можуть повністю відмовитись від використання російського металу, щоб не ризикувати.

Морський експорт сирої нафти з Росії зріс до 11-місячного максимуму на другому тижні квітня, при цьому потоки з усіх великих портів були близькі до пікових рівнів.

• Потоки морської нафти з Росії за тиждень до 14 квітня зросли на 560 000 барелів на день до 3,95 мільйона, досягнувши найвищого рівня з травня 2023 року. Щотижневі поставки були приблизно на 365 000 барелів на день вищими, ніж у середньому в травні та червні, або приблизно на 490 000 барелів на день вище квітневої цілі Росії , яка є частиною ширших зусиль альянсу ОПЕК+ зі стримування поставок і підтримки цін.
• Середній показник за чотири тижні був приблизно на 200 000 барелів на день вище цільового значення. Вантажі з Приморська, Усть-Луги, Новоросійська та Козьміно були близькі до історичних максимумів.
• Приморськ на Балтійському морі обслужив 10 танкерів за три з останніх чотирьох тижнів, що відображає перенаправлення на експорт сирої нафти, яка перероблялася на нафтопереробних заводах, уражених українськими безпілотниками. Порт не обробляв більше 11 танкерів на тиждень, згідно з даними, починаючи з початку 2022 року.
• По мірі того, як ремонт НПЗ триває, рівень переробки падає близько до мінімуму за 11 місяців.
• Стрибок потоків у поєднанні з вищими цінами на нафту марки Urals підвищив надходження Москви від нафти.
• Валова вартість експорту сирої нафти зросла до 2,15 мільярда доларів за сім днів до 14 квітня з 1,82 мільярда доларів раніше.
• Чотиритижневий середній дохід додав приблизно 170 мільйонів доларів до 1,92 мільярда доларів на тиждень.

У Південній Кореї за день до прем'єри скасували гастролі російського балету.

• Таке рішення було ухвалене після клопотання МЗС України.
• Балетне шоу за участю танцівників із Росії було скасовано за день до прем'єри.
• У МЗС України наголосили, що російській «культурній» пропаганді «не має бути місця на міжнародних майданчиках, а російським балеринам на сценах світових театрів».

США запроваджено санкції проти 12 юридичних і 10 фізичних осіб білорусі у зв'язку з їхньою підтримкою війни Росії в Україні Міністерство фінансів США.

• «Серед організацій, що потрапили під санкції, верстатобудівна компанія, що продає системи управління для білоруських збройних сил, і компанія, що виробляє обладнання для радіозв'язку», йдеться у повідомленні.

Індійська Reliance намагається продати американську нафту, оскільки російські потоки збільшуються.

• Минулого тижня Reliance Industries Ltd. запропонувала американську нафту іншим покупцям в Азії, незвичайний крок для нафтопереробників, які рідко прагнуть перепродати сиру нафту протягом кількох тижнів після її покупки.
• Індія відмовилася від деяких своїх більш традиційних постачальників після вторгнення в Україну в 2022 році, скориставшись дешевшою нафтою з росії, якої уникали інші покупці.
• Закупівлі нещодавно знизилися, оскільки США посилили санкції проти Москви, а вантажі сирої нафти Sokol, ключового сорту, опинилися в підвішеному стані.
• Нещодавно країна відновила закупівлі Sokol, що, можливо, спонукало великих покупців, таких як Reliance, продавати дорожчі альтернативи.
• Поки що невідомо, чи пов'язаний перепродаж Reliance американської нафти з відновленням закупівель Sokol. Також досі неясно, чи повернуться потоки російської нафти до Індії до минулорічного рекордного рівня.

Європейський бізнес допомагає Росії будувати кораблі.

• Російські військові верфі, які перебувають під міжнародними санкціями, отримують деталі з європейських країн за допомогою фірм з Хорватії та Італії. Ці верфі займаються будівництвом кораблів для російського військового флоту, включаючи ті, що беруть участь у війні з Україною.
• Одна з таких компаній, хорватська Adria Winch, спеціалізується на постачанні палубного обладнання для цивільних та військових суден.
• Незважаючи на санкції, Adria Winch продовжує працювати в Росії вже понад двадцять років і підтримує партнерські відносини з російськими компаніями. Запчастини, що поставляються Adria Winch, використовуються на верфях для збирання кораблів російського ВМФ та інших військових підрозділів. Ці постачання підтверджуються інформацією про номери проектів суден з митних декларацій.
• Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Adria Winch перестала здійснювати прямі постачання на верфі та почала продавати деталі через російські дочірні компанії.
• За 2022 рік сума поставок до Росії становила понад 700 тис євро 21% від загальної кількості операцій Adria Winch.

Експорт з Польщі до Киргизстану після початку війни в Україні та на початок 2024 року зріс у 15 разів (з 3 до 45 млн євро на місяць, у середньому), а до Білорусії у 2 рази (зі 140 до 300 млн євро на місяць).

• Переважна частина цих польських товарів (або реекспортних з інших країн) далі поставляється до росії.

Федеральна рада Швейцарії поки не бачить необхідності формально приєднуватися до міжнародної групи з пошуку активів росіян REPO, що потрапили під санкції (Russian Elites, Proxies, and Oligarchs).

• Група працює з березня 2022 року, до неї входять країни G7 та Австралія, у її роботі беруть участь представники Єврокомісії.
• «Співпраця між Швейцарією та її міжнародними партнерами щодо впровадження санкцій проти Росії в даний час добре побудована на технічному рівні. З цієї причини Федеральна рада нині не бачить необхідності формально приєднуватися до REPO».
• На сьогоднішній день загальний обсяг резервів та активів Центробанку росії, що знаходяться в Швейцарії, становить близько 7,4 млрд швейцарських франків.
• Ці кошти знерухомлені, а не заморожені тобто з ними заборонені будь-які фінансові операції.

Литва планує виключити пов'язані з Росією компанії з державних закупівель.

• У вівторок Сейм Литви схвалив поправки, які пропонують виключити з державних закупівель литовських та іноземних постачальників, включених до затвердженого урядом списку прихильників війни рф або пов'язаних з ними.
• До списку потраплятимуть резиденти та компанії, якщо вони мають справи у Росії чи білорусі, сплачують там податки, беруть участь у пропагандистських чи мобілізаційних кампаніях або іншим чином сприяють російським військовим діям.
• Поправки запропонували у відповідь на інформацію, що компанія Autovici, пов'язана з групою «Вічюнай» і внесена до міжнародного списку державних спонсорів війни в Україні, виграла 104 державні закупівлі.

Коли горло перехоплює від новин в Чернігові, чергових фото з залитими кровʼю іграшками на дитячому майданчику, перевернутими ліжками в лікарні і людьми, що їх дістають з- під завалів, юними обличчями українок, яких сьогодні вбила російська ракета, підсвідомо проводиш паралелі з нещодавньою атакою на Ізраїль. Як злагоджено і професійно коаліція союзників, разом з UK/USA відбила атаку іранських ракет і шахедів.

Буквально вчора говорили про ці паралелі на зустрічах і зумах з міжнародними партнерами, в тому числі з британськими парламентарями. Ціна Будапештського меморандуму виявилася для України фатальною. Й можна підписувати десятки безпекових угод, але це ніяк не захищає наші міста від російських іскандерів.

Як це змінити? Як зупинити терор і вбивства? Зараз потрібно максимально посилити всі міжнародні комунікації, апелювати до союзників щодо їх відповідальності за те, аби Україна не просто вистояла, а збереглася, зберегла життя українців. Без зброї і ППО це неможливо…

Мені здається, зараз час тиснути на союзників, особливим пресом і емоціями, з фотографіями наших розбомблених міст й інформацією про втрати. Й для цього потрібно негайно розблокувати міжпарламентську дипломатію. Залучити всіх, хто може ефективно розмовляти з партнерами, аби розблокувати допомогу. Негайно. Час грає на Росію, ми не повинні дозволити їй знищити Україну.

Тут канцлер Німеччини Олаф Шольц літав до Пекіна, де зустрівся з лідером КНР Сі Цзіньпіном. Зрозуміло, що насамперед вони обговорювали інтереси Німеччини, Євросоюзу і Китаю. Ми не центр всесвіту, вже розуміємо. Проте питання російської агресії проти України обговорювали жваво. Після чого було озвучено цілком очікувані заяви. І пішли трактування і роз'яснення. Від адекватних експертних до конспірологічних. Від яких волосся дибки. Давайте коротко внесемо ясність і відкинемо фантазії подалі.

Отже, Китай наполягає на участі Росії в мирній конференції щодо України. Сі Цзіньпін закликав усі сторони «працювати разом», щоб «швидше відновити мир і не допустити виходу «конфлікту» з-під контролю». Крапка. Перекласти з китайської на зрозумілу? Перекладаю. Виходячи з того, чого Китай хоче насправді і що нам доведеться враховувати. Без ілюзій і віри в ідеали.

Китай головний вигодонабувач у цій війні. Він не союзник Росії. Він не союзник України або Європи. Китай свій власний союзник. Поки Росія влізла по вуха в українську війну і стала ізгоєм, Пекін збирає врожай. Він отримує від Росії вуглеводні в будь-яких кількостях за демпінговими цінами. І не тільки вуглеводні. Ліс, інша важлива сировина. Китай бере все, що йому потрібно в будь-яких кількостях і платить стільки, скільки не шкода. Навіщо переплачувати, якщо в Москви немає інших варіантів?

Китай поступово і без опору віджимає території на Далекому Сході. Який вважає своїми. Завадити нікому. Армія РФ в Україні, Європа і США заступатися за Путіна не стануть. Бінго. Розкішний розклад для Пекіна. Поспішати нікуди, все обходиться дешево і без стрілянини. Наскільки Китай зацікавлений у припиненні війни просто завтра? Логічно взагалі не зацікавлений. Вони прагматики. І про «не допустити виходу конфлікту з під контролю» теж усе правильно. У Китаю все під контролем. Він тримає Москву за горло і нижче. Без варіантів виходу.

Тож приїде російська делегація на мирну конференцію чи ні Пекіну все одно. Він показав, що може на процес впливати. І все. Ну, приїде Росія на конференцію. Виставить дикі нездійсненні умови, з усіма посвариться і поїде. Китай зробив усе, що міг. Наполягав і запрошував. Залишився при своєму чудовому розкладі. Тож будувати відносини з Китаєм і шукати свої інтереси ми можемо. Але розраховувати на Пекін, як на миротворця зараз немає сенсу. Їм вигідна ситуація на сьогодні. Дуже. Ісе інше китайцям не цікаво.