Патріарх Філарет: Порядок, який запропонували греки, нас не задовольняє. Нашій церкві треба новий Статут
«Коли ми об’єднаємось, тоді і звернемося до Константинополя з проханням про патріархат»
Українській помісній церкві - три місяці. Час достатній для того, аби зробити перші оцінки і підбити перші підсумки.
Попри те, що патріарх Філарет не був особисто присутнім на січневих урочистостях у Стамбулі, його роль у здобутті автокефалії складно переоцінити. Саме від нього залежало, чи самоліквідується створена ним одна з найбільших православних церков у світі - УПЦ КП. А це було однією із вимог Константинополя для надання Томосу новій церкві. При цьому Філарету вдалось пролобіювати свого ставленика, митрополита Епіфанія, у предстоятелі нової церкви. Патріарх зміг переконати більшість учасників Об’єднавчого собору в тому, що слід підтримати саме Епіфанія.
Це перше велике інтерв’ю Святійшого Філарета після отримання Томосу. Тепер 90-річний ієрарх має звання «почесного патріарха», але від цього його вплив та значення у новій церкві не похитнулись. У розмові з «Главкомом» його Святість уперше детально розповідає про конфлікт, який закипав напередодні Об’єднавчого собору, пояснює, чому його не запросили до Стамбула на вручення Томосу, а також визнає: держава сприяє становленню Православної церкви України і це абсолютно нормально.
Ваша святосте, які емоції ви відчували, коли Україна отримала Томос?
Звичайно, ми радіємо, що Українська православна церква нарешті отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія. Ми до нього звертались не один раз з цим питанням. Зверталися на тій підставі, на якій у 1924 році автокефалію отримала польська церква, яка була частиною Київської митрополії. Тоді Вселенський патріарх це обґрунтував тим, що у 1686 році Київська митрополія була приєднана до Московського патріархату незаконно. А значить Польща є канонічною територією Константинопольського патріархату. Ми пішли тим же шляхом. Але 25 років він не наважувався надати Томос. А коли Господь створив умови інші, Вселенський патріарх попри те, що Москва була категорично проти, таки надав нам автокефалію. Хоча спочатку і заявив, що ми є частина його патріархату. Саме тому Собор, який проходив у Софії Київській 15 грудня був не Собором Української православної церкви, а Собором Київської митрополії в складі Константинопольського патріархату. На тому Соборі головував не представник української церкви, а представник Константинопольського патріархату. На Соборі були присутні архієреї Константинопольського патріархату з правом голосу. Тільки після цього собору Вселенський патріарх дав Томос про автокефалію. А значить з 6 січня, коли це відбулося, ми вже законна, тобто канонічна автокефальна церква.
Ви були запрошені до Стамбула на урочистості з вручення Томосу?
Запрошення я не мав. Мене не запросили тому, що вони не хочуть визнати УПЦ в статусі патріархату, а визнають поки що в статусі тільки митрополії. А я патріарх, і якщо я буду присутній на цьому врученні як патріарх, то це значить, що Вселенський патріарх визнає українську церкву в статусі патріархату. Він не виключає, що українська церква може бути в статусі патріархату. Коли, і які умови для цього? Якщо все українське православ’я об’єднається в одну церкву, це буде підстава для надання УПЦ статусу патріархату. Тому ми є патріархатом, але тільки в Україні, тобто невизнаним патріархатом. А визнаними ми є як Київська митрополія. Тому наша мета, наше завдання полягає в продовженні об’єднання з парафіями і духівництвом Московського патріархату. Коли ми об’єднаємось, тоді і звернемося до Вселенського патріарха з проханням надання нам статусу патріархату.
У чому полягала найбільша складність при підготовці Об’єднавчого собору? На нього прийшли всього двоє архієреїв церкви Московського патріархату, а скількох ви очікували побачити?
Звернулися до Вселенського патріарха з проханням надання Томосу від Московського патріархату 12 архієреїв. Справді, на Собор прийшли тільки двоє з них, тому основою для проведення цього собору був Київський патріархат. На мою особисту думку, якби і ці два архієреї не прийшли, Собор би все одно відбувся і результати були би такими самими. А ось якби Київський патріархат розділився, тоді б ніякого Собору не було, і не було би ніякого Томосу. Тому що основою для проведення Собору був Київський патріархат і УАПЦ. Автокефальна церква мала близько 1000 зареєстрованих парафій і 15 архієреїв. А від Московського патріархату було тільки 2 архієреї і біля 30 парафій. Саме тому участь Московського патріархату у цьому Соборі була малою, але все-таки формально відбулося об’єднання трьох церков.
Ви кажете, якби Київський патріархат розділився, ніякого Собору не було би. З огляду на конфлікт, який виник між вами і митрополитом Михаїлом перед початком Собору, розкол був реальним?
Розколу у Київському патріархаті не було. Тобто навіть якби митрополит Михаїл не зняв своєї кандидатури (з виборів предстоятеля), то Київський патріархат існував би. Тільки не відбулось би Собору.
Митрополит Михаїл мав зняти кандидатуру. Це була ваша умова?
Ні, це була умова Константинопольського патріарха, коли він побачив (патріарх Варфоломій), що Київський патріархат розділився у питанні, хто має стати кандидатом на посаду предстоятеля. Мова не про розкол в середині УПЦ КП, а саме в прихильності до того чи іншого кандидата. Умовою з боку Вселенського патріарха було те, щоб я як патріарх відмовився висувати свою кандидатуру. Тому що я – патріарх, а Вселенський патріарх погоджувався надати Томос українській церкві в статусі митрополії. Я відмовився і це задовольнило Вселенського патріарха. Водночас він сказав, що кого ми будемо рекомендувати, той і буде предстоятелем. Я рекомендував митрополита Епіфанія, Архієрейський собор УПЦ КП підтримав його, а тут Михаїл висунув свою кандидатуру. І ми розбіглись в кандидатурах.
Так от, бачачи цю ситуацію, представник Вселенського патріарха митрополит Еммануїл, проконсультувавшись з патріархом, вирішив було покинути зібрання і не проводити ніякого Собору. Але я скористався правом, яким підтримав кандидатуру митрополита Епіфанія.
Що заважало звичайним голосуванням визначити найдостойнішого з-поміж архієреїв, хіба б це не було чесно?
Якби з боку Вселенського патріарха не була поставлена умова, що я як патріарх повинен відмовитися виставляти свою кандидатуру, то предстоятелем став би я. Обрали б мене більшістю голосів. Ви розумієте, в чому проблема? Бо якщо я не відмовляюся і мене обирають, то я стаю предстоятелем в сані патріарха. І тоді церква українська має статус не митрополії, а патріархату.
Але зараз мова уже про владик Епіфанія і Михаїла, які під час голосування могли би спокійно з’ясувати між собою, хто має підтримку…
Так, я наполягав, щоб митрополит Михаїл зняв свою кандидатуру, тому що я хотів, аби предстоятелем став митрополит Епіфаній. Адже патріарх Варфоломій дав мені право відмовитися від висування, але своєю чергою підтримати кандидатуру, яка, на мою думку, є найкращою.
Митрополита Епіфанія ще до його обрання предстоятелем називали ледь не вашою правою рукою. Предстоятель нової церкви – молода людина. Це плюс чи мінус для церкви?
Я став екзархом, коли мені було 37 років. Молодість не є перешкодою для того, щоб керувати церквою. Може і молодий керувати. Коли я став молодим екзархом, то керував так, що український екзархат в Московському патріархаті мав 60% парафій всього Московського патріархату. При мені припинились закриття храмів. А при моєму попереднику, митрополиту Іоасафі, храми закривались десятками і сотнями.
Тут відіграє роль не вік, а здібності. А досвід набувається з часом. Так от, якщо брати митрополита Епіфанія, то він молодий, досвіду не має, і тому йому треба набиратися досвіду, прислуховуватися, не робити помилок, бути цілеспрямованим. До чого він повинен прямувати? До того, що корисно українській церкві. Не Москві чи Константинополю, а українській церкві. А що корисно українській церкві? Їй корисне об’єднання в одну Українську православну церкву. Це – його мета! Якщо він піде цією дорогою, він буде мати підтримку народу і церкви. Якщо ж буде догоджати тому чи іншому центру, то не буде мати підтримки народу.
Як ви можете охарактеризувати молодого предстоятеля, якою він є людиною?
Є в мене свої думки, але я не хочу про них говорити.
На початку лютого відбулося перше засідання першого складу Синоду. Серед його членів переважна більшість представників колишньої церкви Київського патріархату. Це не всіх влаштовує. У розмові з «Главкомом» владика Макарій бідкався, що нібито була домовленість про певне квотування у Синод від кожної з трьох колишніх церков, якого ви не дотрималися. То про що домовлялися?
Домовлялись зі Вселенським патріархом, що обов’язковими постійними членами Синоду повинен бути патріарх Філарет, митрополит Макарій і митрополит Симеон. А інші архієреї на вимогу грецької сторони повинні почергово займати місця у священному Синоді. Митрополит Епіфаній обрав склад Синоду як тимчасовий на один чи півтора року. А після цього часу повинні прийти інші, по черзі зі всього єпископату Православної церкви. Ось такий нам запропонували порядок греки.
Це не значить, що такий порядок нас задовольняє. Мене особисто не задовольняє. І тому ми повинні на наступному Помісному соборі провести засідання і прийняти Статут Української православної церкви. Не Київської митрополії в складі Константинопольського патріархату, бо ми зараз користуємось цим Статутом, грецьким Статутом. Нам як автокефальній церкві треба мати свій український Статут, який маємо затвердити на Помісному соборі. Тому ми чекаємо скликання Собору УПЦ, на якому треба прийняти Статут нашої церкви.
Чим він відрізнятиметься від так званої грецької редакції, якою зараз послуговується Українська православна церква?
Найголовніше – змінити кількість постійних членів Синоду. Потрібно не три, як зараз, а більше, десь 12. Для інших залишиться можливість почергово бути тимчасовими членами Синоду. Постійними членами Синоду мають бути авторитетні архієреї з різних регіонів, з Центру, Заходу, Сходу, Півдня і Півночі. Щоб вся Україна була представлена в Синоді постійними членами, тобто так, як у нас було до цього часу в Київському патріархаті. І так, до речі, було в українській церкві до розділення, саме такими були порядок і традиція, які не є новими для нас.
За положеннями Статуту і умовами Томосу предстоятель Української церкви може визначати кандидатури до Синоду, керуючись принципом старшинства хіротонії (висвячення у єпископи). Але у першому складі Синоду відсутні багато архієреїв, висвячених раніше за тих, кого обрали. Зокрема, вищезгаданий владика Михаїл у розмові з «Главкомом» скаржився, що саме він за хіротонією мав бути обраний до Синоду. То за яким принципом сформований Синод?
Як я вже сказав, традиція, яка склалася в українській церкві, це стосується, до речі, і Московського патріархату, полягає в тому, що члени Синоду представляють регіони. Це по-перше. По-друге – авторитетні архієреї. У хіротонії він може бути і найстарішим, але насправді нездатним керувати. У нас є такі архієреї і не один. Служать вони довго, але не мають певної здібності. Такі не можуть керувати всією церквою. І принцип цей по старшинству в хіротонії – не вірний. Церква цим ніколи не керувалась. Вона ставила молодих предстоятелів, а старі сиділи у своїх єпархіях і далі не рухались.
Ви радили предстоятелю кого кликати в Синод?
Поки що ні. Це все його кандидати.
У Статуті чітко не вказується, як довго має діяти нинішній тимчасовий склад Синоду. Коли чекати на ротацію, за яким принципом вона відбуватиметься?
Порядок має бути таким: спочатку скликати Помісний собор, на ньому прийняти Статут Української православної церкви. В цьому статуті весь цей порядок має бути записаний. І тоді вже на підставі Статуту обирати Синод. Але ще раз підкреслю: у Синоді повинні бути представлені всі регіони України як серед постійних його членів, так і серед тимчасових.
Це означає, що інші єпископи, той же владика Михаїл чи владика Климент із Криму, які за нинішнім Статутом відповідно до старшинства хіротонії мали би стати основою другого складу Синоду, можуть до нього і не потрапити, не дочекатися своєї черги?
Можуть і не дочекатися, так і помруть (посміхається). Ми вже за ці минулі роки все пройшли і не один раз. Тому для нас це не є чимось таким новим, незвичайним. Ми за цим правилом жили більше 25 років.
Як ставиться Вселенський патріархат до того, що Україна хоче змінити Статут, який погоджений з Константинополем?
Вони нам сказали так: поки приймайте цей Статут, який ми вам пропонуємо, а коли отримаєте Томос, ви автокефальна церква і ви приймайте такий Статут, який потрібний вам.
Тобто обмежень і конфлікту немає?
Ні. Ми діємо законно, не проти Вселенського патріархату. Ми вдячні Вселенському патріарху за те, що він зробив. Але якщо ми автокефальна церква, то ми повинні діяти в інтересах своєї церкви, свого народу і своєї держави.
З вашого дозволу дозвольте повернутися у день надання Томосу Українській церкві в Стамбулі. На урочистій події були присутні багато відомих людей. Серед них був Віктор Ющенко. Яка його роль в наданні автокефалії Українській церкві?
Велика його роль. Коли він був президентом, активно допомагав церкві отримувати Томос. Він зустрічався зі Вселенським патріархом, посилав туди своїх представників. Дійшли до того, що Вселенський патріарх погоджувався прийняти українську церкву до складу Константинопольського патріархату. Тобто щоб ми були не автокефальною церквою, а частиною Константинопольського патріархату. Але ми на це не погодились. Я пам’ятаю як в цій залі я зібрав всіх архієреїв, запросили Віктора Ющенка і йому сказали про те, що нас не задовольняє статус бути визнаною церквою, але в складі Константинопольського патріархату. І тому тоді все зупинилося. Він робив дуже багато. Але Петро Порошенко зробив те, що ми хотіли. А ми хотіли стати автокефальною церквою. І Вселенський патріарх погодився з Порошенком і з нами, архієреями. Та дехто каже, що тут держава втрутилась. Держава не втрутилась, вона допомагала. А зверталися ми, всі архієреї Київського патріархату, Автокефальної церкви і 12 архієреїв Московського патріархату. Тобто ці звернення свідчать про те, що церква зверталась, а звернення президента – це допомога. А чому президент допомагав, церква ж відокремлена від держави? А тому що без незалежної церкви не може бути незалежної держави. Тому, турбуючись про державу, про її незалежність, він допомагав церкві стати незалежною. І якби в Україні не відбулося розділення у 1992 році на Харківському соборі і церква була б єдиною, то війни цієї б не було. У Путіна не було б підтримки в Україні з боку церкви і суспільства. А раз не було би підтримки, він би не наважився нападати. А так, у нього є підтримка з боку Московського патріархату. Ющенко це розумів і ще більше зрозумів Порошенко.
У Стамбулі був присутній і бізнесмен Олександр Петровський. На фотографіях його можна побачити поряд зі спікером парламенту Андрієм Парубієм, і з митрополитом Епіфанієм. Наскільки важливою і чим саме є ця людина для УПЦ?
Важливий, як і кожен меценат. Його роль мецената, а меценати не керують церквою. Якщо якийсь меценат хоче керувати церквою, то ми таких меценатів відсікаємо.
А такі вже були?
Були, в Московському патріархаті. При мені ніхто з меценатів не наважувався керувати нашою церквою.
У Олександра Петровського неоднозначна репутація. Йому приписують кримінальне минуле. Чи може це негативно позначитись на авторитеті нової церкви?
Якщо церква буде керуватися його волею, то тоді це позначиться на її авторитеті. А якщо його бажання і волю церква буде ігнорувати, якщо вони не корисні для церкви, то це не вплине на неї. В Україні багато меценатів. Одні приносять церкві користь, а інші хочуть керувати нею.
Тобто пан Петровський приносить більше користі церкві?
Поки що я не бачив, щоб він приніс шкоду церкві. Яка в нього репутація, це його справа. А шкоди він для церкви поки що не приніс, тому що ми не давали йому цього зробити.
В одному з останніх інтерв’ю митрополит Епіфаній зазначив, що вже понад 400 парафій перейшли з Московського патріархату до помісної церкви. Але ж це з 12 тисяч їх загального числа. Ви на який результат насправді розраховували?
Ми розраховуємо, що переважна більшість, більше 2/3 повинні перейти з церкви Московського патріархату до УПЦ. І це буде обов’язково. Це відбудеться чи за три роки, чи за п’ять, або і 25, але це відбудеться. Просто тому, що існуватиме українська держава. А існувати вона не зможе, якщо не буде єдиної православної церкви. І тому, хто б не був президентом України, його завдання зберігати незалежність держави. А раз він буде зберігати незалежність, йому треба буде на когось спиратися. На церкву. І тому президенти дбатимуть про те, щоб в Україні була одна незалежна православна церква. Це не значить, що у нас в Україні тільки православна церква. Є і греко-католики, і римо-католики, і протестанти, і юдеї, і мусульмани. Але провідною, найбільшою в Україні є православна церква. І тому на неї більше покладається ця нелегка місія. Звичайно, велику роль відіграє і греко-католицька церква, тому що вона охоплює 9% населення України.
Мета Української церкви - об’єднання, як цього досягти, якщо представники Московського патріархату не йдуть ні на який контакт? Яким ви бачите це об’єднання, що саме може бути предметом переговорів з церквою Московського патріархату?
Справа в тому, що сьогодні вони не згідні, а завтра будуть згідні. У 1992 році ніхто не вірив, що Україна отримає Томос про автокефалію. Так і тут, я переконаний на 100%: об’єднання буде. Але коли – не знаю. Прийдуть і архієреї, і духовенство, і парафіяни в єдину помісну українську православну церкву. Прийдуть тому, що вони живуть в українській державі.
Що може бути каталізатором для об’єднання?
Каталізатором є те, що Російська церква в Україні не може називатися українською – згідно з прийнятим Верховною Радою законом. Це по-перше, і це допомагає. По-друге, є закон про обрання кожною релігійною громадою свого центру. До останнього часу не було докладного механізму, але тепер він є завдяки Верховній Раді. Це теж сприяє об’єднанню.
Церква Московського патріархату обвинувачує державу у втручанні. Нібито з облдержадміністрації спускається лист керівникам райадміністрацій із зобов’язанням провести парафіяльні збори із тим, щоби громади виконали закон і змінили назву відповідно до центру своєї релігійної організації. Чи відомі вам такі факти?
Держава сприяє – це факт. Так само як президент сприяв отриманню Томосу. Але держава сприяє так, як це робив президент, зі своїх державних позицій, захищаючи себе. Повинен президент захищати державу? Всі скажуть, що він повинен. А яким чином? А ось таким чином, яким він це робить. Влада на місцях повинна сприяти об’єднанню українського суспільства чи ні? Чи вона повинна розділяти суспільство?
Але держава і церква роз’єднані, де ця межа між втручанням і сприянням?
Так, роз’єднані. Церква ж не втручається в політику, а держава не втручається у внутрішнє життя церкви. Я знаю, коли вона втручалась, знаю як діяла радянська влада і як діє теперішня влада. Це діаметрально протилежне ставлення до церкви. Якщо в радянські часи була повна залежність церкви від держави, то зараз ми маємо повну свободу. Але не треба забувати, що церква - це народ, а народ - це держава. Тому церква впливає на державу, але морально, а не втручається у її внутрішні справи.
Московський патріархат закидає українській державі те, що вона стає на бік однієї з церков.
Звичайно, держава стоїть на боці тієї церкви, яка підтримує її. Вона на боці не тільки православної церкви, а й на боці греко-католицької церкви, і римо-католицької, і мусульман, і юдеїв. Вона на боці всіх, хто підтримує державу і проти тих, хто діє проти держави.
Тобто ви вважаєте законним, якщо держава такими листами зобов’язує чиновників впливати на парафії?
Я в цьому нічого поганого не бачу. Це заклик виконувати закон.
З січня минуло року, коли Українська церква отримала автокефалію, жодна помісна церква УПЦ поки не визнала. В чому затримка?
В тому, що Москва впливає на всі церкви, аби вони не визнавали рішення Вселенського патріарха про надання Томосу про автокефалію українській церкві. Наприклад, Антіохійська церква категорично заявила, що вона не підтримує Томос Вселенського патріарха. Тому що Сирія залежить від Росії. Ця церква повністю фінансується російською церквою, чи буде вона слухати російську церкву? Буде. От вона і слухає. Так само й інші. Москва впливає на них тим чи іншим способом.
Та хіба ж Москва впливає на більшість?
Вона впливає на тих, хто вже зробили заяви, подібні на заяву Антіохійської церкви. Але нас це не турбує і не повинно турбувати. Тому що наше завдання - об’єднати українське православ’я в єдину церкву. Коли ми цього досягнемо, хочуть вони чи ні, а змушені будуть визнати нашу церкву. Тому що вона буде другою після російської церкви. І більшою за інші православні церкви.
Найближчим часом читайте на «Главкомі» другу частину розмови з Патріархом Філаретом
Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»