Як Московська церква рятує себе в Україні. Десять прийомів

Надвечір 22 січня біля Свято-Покровської церкви у селі Ярославка Саратського району, що на Одещині, збирались люди. У День злуки місцеві віряни планували ухвалити важливе для села рішення – перейти зі своєю парафією до помісної церкви. Але сталося не так як гадалося...

Після емоційного обговорення питання натовп, що скупчився біля церкви, проголосував проти виходу з Московського патріархату. Місцеві поборники Української церкви виявились не готовими до такого розвитку подій. Тепер вони бідкаються, що голосувала на зборах не місцева громада, а люди спеціально завезені з інших районів Одещини. Сільський голова не заперечує цього факту, але він жодним чином не втрутився у процес.

Ця історія типова для України. Церква Московського патріархату не збирається поступатися ні територією, ні майном. У хід ідуть різноманітні прийоми, і ціль виправдовує засоби. Москва будь-якою ціною намагається зберегти за собою храми, залишити вплив на вірян та територію.

Водночас, за інформацією Релігійної інформаційної служби, вже майже півтори сотні парафій Московського патріархату таки перейшли до Православної церкви України. Ці переходи теж не завжди відбувалися спокійно, часто супроводжувались залякуванням, тиском на священика, який зважився підтримати бажання громади, або на вірян, які не знайшли підтримки служителів УПЦ МП.

Способів вплинути на парафії, які виявили бажання перейти до помісної церкви, чимало. «Главком» зібрав головні з них, і дійшов висновку: перехід в Українську церкву у більшості випадків залежить від того, яку позицію щодо цього питання займає місцева влада. Вона дуже часто виступає модератором цього процесу.

1. Голосування фейкових парафіян

Церква Московського патріархату часто сама організовує зібрання релігійних громад, випереджуючи розвиток подій. Але водночас настоятелі храмів вдаються до хитрощів. Вони кидають клич лише довіреним церковним активістам і окремим «надійним» вірянам. Дуже часто на такі зібрання потрапляють люди з інших населених пунктів, яких раніше ніколи не бачили у цій церкві. Проте всі вони на камеру називають себе місцевими парафіянами, які хоч і живуть в іншому селі, але відвідують саме цей храм. Цю технологію можна назвати «задавити масою». У момент голосування всі звезені люди піднімають руки лише за вигідні для місцевої єпархії УПЦ МП рішення. Саме так і сталось у Ярославці на Одещині.

Представники Московської церкви на чолі з архієпископом Варсонофієм пікетували суд у Вінниці, 30 січня 2019 року (фото: vinbazar.com)

2. Важка артилерія. Попівський десант

На зібрання громад, які вирішили перейти до єдиної церкви, Московський патріархат часто відряджає цілі загони священнослужителів. Цю технологію можна охрестити  як «тиск авторитетом». Люди в рясах переконують мирян у тому, що їхнє рішення хибне, вони ідуть у розкол, а Православної церкви України взагалі не існує. Цей аргумент підкріплюють даними Реєстру Мінюсту. Треба визнати, що відомство і справді закінчило процедуру реєстрації нової церкви лише в останні дні січня. Тому нині цей козир вибито з рук представників УПЦ МП.

Під час зібрання релігійної громади у Ярославці до місцевої церкви також приїхали не менше десяти священиків з різних районів Одещини. Зібрання відбулося на чолі з єпископом Южненським, вікарієм Одеської єпархії церкви Московського патріархату Діодором (Васильчуком).

23 січня з десяток священиків Московської церкви заявилися і на зібрання релігійної громади у селі Писарівка, аби завадити проукраїнськи налаштованим вірянам ухвалити рішення про перехід до Помісної церкви.

Наприкінці грудня масовка зі священиків церкви Московського патріархату намагалася завадити парафіянам села Красноволя Маневицького району, пише видання «ВолиньPost». Попри те, що 90% парафіян побажали перейти, священики заявили про намір судитися, вважаючи думку релігійної громади незаконною.

3.  Місцева влада, ти за кого?

Московський патріархат дуже часто звинувачує українську владу у втручанні в церковні справи, але сам всіляко користується сприянням прихильних до себе представників місцевого самоврядування. У Ярославці, що на Одещині, модератором скандального зібрання релігійної громади виступив сільський голова Юрій Христюк. Про це всій країні стало відомо завдяки відео, яке відразу ж розповсюдила Одеська єпархія церкви Московського патріархату. Сільський голова спочатку навіть визнав, що серед присутніх біля церкви зібралось багато приїжджих, але потім погодився, аби ці люди голосували і визначали долю місцевої парафії. Тепер Христюк каже, мовляв «вони – наші парафіяни», і що він їх знає в обличчя. У коментарі «Главкому» голова села визнає, що десятки немісцевих людей брали участь у голосуванні. Опоненти Христюка вказують, що він «підіграв» церкві Московського патріархату і навіть не приховує цього, зокрема про це говорить мешканець Ярославки, начальник відділу освіти Саратської райдержадміністрації Валентин Ходос.

4. Трюк з назвою, або «Ми – не Російська церква»

Під час зібрань релігійних громад священики і єпископи церкви Московського патріархату наголошують на виключній канонічності «Української православної церкви» на чолі з її предстоятелем Онуфрієм. Водночас усіляко заперечується прив’язка цієї релігійної організації до Російської православної церкви. Парафіянам показують копії установчих документів, де у назві «Українська православна церква» і справді нема слів «Москва» чи «Росія». Подібним чином діяв, наприклад, настоятель храму в Острівці, що на Івано-Франківщині, уникаючи згадування про Московський патріархат.

Тим же, хто відважиться заперечити і вказати на конкретні пункти статуту УПЦ, де дрібними літерами таки вказано, що церква така належить до РПЦ, відповідають хитромудро. Духівництво УПЦ МП каже лише про «молитовне єднання з Російською церквою».

Засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви, 30 травня 2014 року (фото: hilarion.ru)

Вірянам, які спілкуються з представниками УПЦ МП, варто знати, що «єднання», натомість, є не тільки молитовним, а цілком практичним. У пункті 4 Статуту «УПЦ» ідеться про те, що ця церква «у своєму управлінні керується постановами Архієрейського собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року», а пункт 5 Статуту повідомляє, що так звана «УПЦ» «є самокерованою частиною Руської Православної Церкви».

Про пряму підпорядкованість так званої УПЦ Російській церкві ідеться і в Статуті самої РПЦ. «У своєму житті і діяльності Українська Православна Церква керується Ухвалою Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 1990 року «Про Українську Православну Церкву», Грамотою Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом УПЦ, який затверджується її Предстоятелем та схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі», говорить пункт 3 статті 10 цього документу. Предстоятель «УПЦ» обирається єпископатом «УПЦ» і благословляється патріархом Російської церкви. Окрім того, пункт 6 статут зазначає, що «Ім'я предстоятеля («УПЦ») поминається в усіх храмах Української Православної Церкви після імені патріарха Московського і всієї Русі». 

Саме цю інформацію парафіянам не доносять. «Я той статут не читав («УПЦ»), я читав статут нашої церкви (у селі Ярославка)», – зізнався у розмові з «Главкомом» сільський голова Юрій Христюк. Водночас Міністерство юстиції 31 січня зареєструвало нову помісну церкву – «Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України)» або «Київська митрополія УПЦ (ПЦУ)», що викликало обурення з боку церкви Московського патріархату в Україні, яка на багато років монополізувала назву «УПЦ». На своїй сторінці у Facebook заступник голови відділу зовнішніх зв'язків цієї церкви Микола Данилевич навіть звинуватив у рейдерстві помісну церкву через тотожність назв із церквою, у якій він перебуває.

5. Мобілізація. Списки за викликом

Ще 12 жовтня 2017 року намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло звернувся з листом до президента, прем'єр-міністра та керівництва силових структур з проханням не допустити провокацій на території монастиря. Проте звідки у нього інформація про таку небезпеку, намісник не повідомив. Жодного нападу на лавру так і не відбулося. Але інформація про «захоплення храмів» постійно поширюється Московською церквою та її лобістами-політиками.

У Ярославці теж згадують, як батюшка нагнітав атмосферу перед зібранням людей. «Перед зборами парафії людей лякали «Правим сектором», мовляв, вони от-от приїдуть і захоплять Свято-Покровську церкву. Але коли нічого не сталося, так ніхто і не відповів, а де ж той «Правий сектор», який мав приїхати?», – розповів «Главкому» Валентин Ходос.

Подібна ситуація не тільки у глибинці, але і в Києві. Читачі «Главкому» свідчать, що священики Московського патріархату активно проводять мобілізацію парафіян. Це відбувається переважно під час недільних служб. Протоієрей Нестор, настоятель храму Святого Праведного Іоанна, що на столичному Харківському масиві, наприклад, складає список людей, які готові за першим викликом прибігти до церкви. «Якщо що, то хтось із моїх помічників зателефонує і скаже, що критична ситуація. Щоби потім не бігати і не шукати людей, ми збираємо їх. – пояснював Нестор своїм парафіянам 27 січня після служби навіщо йому телефони парафіян. – Бо уже 100 храмів захопили». Щоправда, батюшка не уточнює, звідки ж у нього інформація про таку кількість захоплених храмів. Очевидно, «захопленими» він називає ті церкви, де громади мирно вийшли з Московського патріархату.

6. Тиск церковного начальства

Щоби настоятелі храмів не пішли за громадою до нової церкви, Московський патріархат вдається до тиску на священиків. За інформацією духовенства, єпархії організовують зібрання, де роздають чіткі настанови, як не піддаватися ініціативам парафіян про перехід. Батогом у цій справі слугує погроза відмови у праві служіння. Останній приклад такого покарання – рішення самого предстоятеля церкви Московського патріархату в Україні Онуфрія. Він днями заборонив служити колишньому речнику УПЦ МП протоієрею Георгію Коваленку, який підтримав створення помісної церкви.

Свідченням тиску є випадок у селі Шишківці, що на Буковині. У грудні минулого року місцева громада вирішила перейти до помісної церкви. Проте настоятель храму отець Дмитрій відмовився, він відверто пояснив селянам, що місцевий єпископ йому не дозволяє. «Все село просить, щоби я залишився з людьми. Але я всім кажу, що я – людина підневільна, підпорядковуюся керівному архієрею. Що він вже скаже… Розумієте», – визнав отець Дмитрій у коментарі «Главкому». Правлячим архієреєм є дуже близький до митрополита Онуфрія митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій. Тож дивуватися тому, що він не дає «добро» на перехід священика, не варто. Схожа ситуація була і в селі Котюжани Мурованокуриловецького району на Вінниччині. Там священик місцевої церкви теж відмовився переходити за парафіянами до помісної церкви.

7. Гастролі «іноземних» проповідників

Церква Московського патріархату вдається і до зовсім екзотичних форм впливу, запрошуючи прочитати лекції українським вірянам… «іноземних священиків». Такий випадок стався днями на Вінниччині. На відео, викладеному в інтернеті, чоловік у рясі, видаючи себе за священика зі США і розповідаючи про «святую Русь» проговорився, що «у нас в Росі..., точніше Америці, продовжують молитися за вас українців». Варто зазначити, що священик говорив російською мовою і про Америку наголосив двічі, чим розсмішив людей, присутніх на зборах.

8. «Так не достанься ж ти нікому», або Винесемо все, що зможемо

Напевно, таким принципом керувався настоятель церкви Олександра Невського, священик церкви Московського патріархату у Вінниці Віктор Парандюк. Дізнавшись, що храм переходить до помісної церкви, батюшка зняв купол. Своє рішення він пояснив тим, що його «виселяють». Оскільки храм розташовувався на території Вінницького вищого професійного училища, Департамент поліції охорони розірвав договір з місцевою єпархією церкви Московського патріархату про проведення служб у цьому приміщенні. Причина – антиукраїнська позиція священика Віктора Парандюка. Таким чином діють й інші священики, які не йдуть за громадою. З храмів виносять найцінніше. Віряни у більшості випадків не вступають у конфлікт.

9. Церковні «тітушки»

Коли не вдається зупинити перехід громад до Православної церкви пропагандою та тиском, Московський патріархат вдається до силових методів.

23 січня цього року у селі Писарівка, що на Вінниччині, священики так званої «УПЦ» разом із невідомими для мешканців села чоловіками  зірвали у сільському клубі зібрання місцевої релігійної громади разом зі сільським головою Дмитром Науменком. «Батюшка, отець Сергій, для чого ви це робите, ви у нас 25 років…?», – вигукували із зали. На розповсюдженому у мережі відео парафіяни, які опинились у такій ситуації, обіцяють писати заяву до поліції.

Відомі факти, коли церковні «тітушки» били активістів, які публічно виступали проти церкви Московського патріархату. Наприклад, у січні 2018-го кілька чоловіків у масках напали на людей, які взяли участь в акції «принеси ляльку» біля храму Петра і Февронії у Запоріжжі. Активісти тоді протестували проти місцевого батюшки, який відмовився відспівати малюка, охрещеного  у церкві Київського патріархату.

Свій «силовий блок» церкви Московського патріархату використовують і в Києві. 14 жовтня 2018 року поліція затримала близько 100 молодиків на території Києво-Печерської лаври. У поліції затримання пояснили підготовкою провокацій на Покрову і під час святкувань на честь заснування УПА. Згодом молодих людей відпустили.

Протестна акція прихильників Московської церкви у Вінниці, 30 січня 2019 року (фото: vinbazar.com)

10. Судові війни

Щоб зберегти контроль над храмами, Московський патріархат використовує також технологію судових позовів. Як показує практика, час від часу їх задовольняють. У селі Старий Гвіздець Коломийського району настоятель місцевої церкви оскаржив через суд  перехід громади до Православної церкви України. І суд став на бік батюшки, бо побачив втручання держави у релігійні справи через те,  що сільський голова поставив печатку сільради на протоколі церковних зборів, передає видання Kolomyia.today. В Ярославці Одеської області, нагадаємо, голова села вів збори місцевої громади. Але оскільки вони повністю влаштували Московську церкву, то ніякого втручання вона не побачила і до суду не подалась.

Михайло Глуховський, «Главком»