Яків Дов Блайх: Проситиму президента, парламент почекати із виконанням закону про перейменування УПЦ МП
«Думаю, що Конституційний суд визнає ухвалений закон щодо перейменування УПЦ неконституційним»
За кілька днів предстоятель новоутвореної Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній отримає Томос. Ця подія завершить процес надання автокефалії українській церкві і для багатьох парафій Московського патріархату стане ключовим аргументом для того, аби перейти до помісної церкви.
Держава протягом останнього року виступала драйвером утворення єдиної православної церкви і жорстко критикувала церкву Московського патріархату за в’язки з країною-агресором. Пік конфронтації припав на кінець минулого року. У грудні Верховна Рада ухвалила закон щодо зміни назви релігійної організації, яка керується з ворожої країни. Тепер релігійна організація Українська православна церква має вказати у назві свій зв’язок і залежність від РПЦ. 22 грудня Петро Порошенко підписав цей закон.
Голова Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій Яків Блайх гостро розкритикував цей закон, назвавши його антиконституційним. На його думку, держава перейшла межу і не має права втручатися у справи релігії. Цікаво, що пан Блайх є духовним лідером єврейської громади, головним рабином Києва, а також громадянином США, і до справ православних прямого стосунку не має. Посаду голови у Раді церкво він обіймає з липня 2018 року.
«Главком» зателефонував Якову Блайху до США, аби дізнатися, чим викликана його критика, та з’ясувати, чим «втручання» парламентської більшості у справи церкви відрізняється від втручання у церковні справи, наприклад, нардепів Вадима Новинського і Андрія Деркача. Та де та межа, яка має проходити між державою і церквою.
Помісна українська церква найближчими днями отримає Томос. Ви уже заявляли, що брали «активну участь у багатьох аспектах політичного процесу (з утворення церкви)». У чому саме полягала ваша участь?
Оскільки я очолюю Всеукраїнську раду церков, то першою своєю задачею я вбачав збереження єдності у цій організації, попри усі процеси, які відбуваються навколо. Як ви розумієте, утворюється нова церква, іде злиття в одну різних церков. Всеукраїнська рада церков працює вже майже 20 років. Впродовж усіх цих років ми бачилися з керівниками всіх церков і релігійних організацій для того, щоб мати змогу об’єднати сили і говорити в один голос щодо державно–релігійних стосунків. Наше завдання – захищати інтереси вірян в питаннях, пов’язаних з державою. Так, сьогодні є різні церкви, релігії. Але є питання віри, нашого шляху до Бога. І це – не державне питання уже. Небезпекою є втручання держави у це питання.
Необхідність держави підтримати нову церкву створює небезпеку, що держава може не зрозуміти свого місця. Тобто після закінчення процесу (утворення церкви) їй не варто втручатися у ці питання. Ми відчуваємо небезпеку зараз через ухвалення в Україні закону, який зобов’язує церкву (УПЦ МП) перейменуватися. Тобто держава за церкву хоче вирішувати те, як їй називатися.
Але у держави є своя логіка в ухваленні цього закону. Цей крок дозволить, наприклад, забороняти капеланам цієї церкви відвідувати позиції українських військових на тій підставі, що вони представляють організацію, центр якої є державі, яка здійснює проти нас агресію. Держава намагається себе захистити. Ви не бачите у цьому сенсу?
Хто у державі вирішив, що релігія пов’язана із країною-агресором? Як це називається? Тому що мова стосується Московського патріархату, чи тому, що затримали декількох священників цієї церкви, які порушили законодавство України? (на початку грудня 2018 року СБУ провело обшуки у священнослужителів церкви Московського патріархату). Ми не можемо виключити 20-25% населення України і говорити, що якщо ви є віруючими цієї церкви, то ви –другосортні громадяни. Ці люди також українці, вони живуть в Україні і вірять в бога.
Якщо є священнослужителі, які порушують закон, попри їхню належність до тієї чи іншої церкви, то на це є правоохоронні органи, які змусять цих людей виконувати закони, притягатимуть їх до відповідальності. А якщо говорити, що людина, яка служить у церкві, не має права на капеланство, тоді говоріть і про те, що ті, хто є парафіянином Московського патріархату, не повинні служити в армії. Так виходить? Але ж це абсурд. Якщо ми сьогодні ухвалюємо рішення про те, що Московський патріархат поганий, а завтра, виходить, ухвалимо рішення про те, що мусульмани погані?
Рішення Верховної Ради стосується не питання віри, а питання антидержавної діяльності організації, зв’язаної із Російською православною церквою.
Є суд, який може судити людину, якщо вона порушила закон. Гаразд, Верховна Рада ухвалила рішення, що Росія – це країна-агресор. Погоджуюся з тим, що це компетенція парламенту, уряду тощо. Але тут церква, це – віра в бога. Все це дуже дивно для мене виглядає. Я був упевнений, що це не пройде, а якщо пройде, то я був упевнений на 100%, що президент не підпише цей закон тому, що це суперечить Конституції України. Це дуже небезпечно. Кажу я вам це як релігійна людина, яка підтримує державу, є патріотом України, яка розуміє необхідність створення Помісної церкви. Але коли це рішення має негативні наслідки для такої великої частини населення, то, на мою думку, вони (парламентарі) перейшли межу.
…Так, ми розуміємо, що там (у Росії) система відносин «держава-церква» зовсім інша, ніж в Україні. З іншого боку, я кажу: те, що затримали декількох священнослужителів цієї церкви, не дає підстав забороняти церкву чи наполягати на зміні її назви. Бо зараз це схоже на те, якби впіймали кількох працівників обленерго, які порушили закон. То що тепер, через них забороняємо обленерго?
З одного боку, ви зараз різко критикуєте державу за, на вашу думку, втручання у справи церкви. А з іншого боку, хіба ви не помічаєте діяльність народних депутатів Вадима Новинського чи Андрія Деркача, які публічно втручаються у справи церкви Московського патріархату? Вони теж представники держави.
Вони підтримують церкву як її віряни, як приватні особи, а не як представники держави. Вони ж не ухвалили якісь державні акти, якими підтримують чи не підтримують цю церкву. Вони не втручалися у її справи як державники. Вони підтримують цю церкву як віруючі, як будь-хто інший, хто є віруючим цієї церкви. Я не розумію, як це можна порівнювати. Так, я можу не погоджуватися з ними, розумію, що тут багато емоцій, але найгірше в цих емоціях – втручання держави. Релігійні цінності цілком відрізняються від політичних цінностей. Політики хочуть грати в релігію за політичними правилами. Щось тут не сходиться.
Ви здивувалися, що президент підписав цей закон. Якими ж можуть бути наслідки впровадження цього закону?
Думаю, що наслідків може бути багато. Ухвалене Верховною Радою рішення означає, що жодна релігія не може почуватися захищеною від втручання держави в Україні. Сьогодні це Московський патріархат, а завтра мусульманство, євреї тощо. Тобто якщо ти їй, державі, не подобаєшся, вона може втрутитися. Бо держава вказує, як вірити в бога. Якщо мої молитви проходять через Москву , то вони одразу стають агресивними.
Чи спілкувалися ви з президентом України з цього приводу?
Ми особисто спілкувалися з президентом з цього приводу. Але це було ще до квітня 2018-го (до появи листа Петра Порошенка до патріарха Варфоломія з проханням надати Томос Україні). Десь у січні зустрічалися, спілкувалися. Але тоді ми не говорили про деталі, які з’явилися сьогодні, коли Томос уже є практично. Ми говорили тоді, коли Томос був лише бажанням. Думаю, що розмова з ним буде найближчим часом. Я дуже надіюся, що відбудеться зустріч президента із Всеукраїнською радою церков, на якій ми матимемо можливість всі разом обговорити це питання.
Вам як очільнику Ради вдалося зберегти мир і діалог всередині організації?
В рамках Ради церков і релігійних організацій ми всі разом, поки що так. Сподіваюся, що так воно і буде.
На який період ви очолили Раду церков?
Може, до кінця березня, може раніше піду. Просто є низка відкритих питань, які ми ще не вирішили. Зараз під час нашого спілкування я висловлюю винятково свою особисту думку. Знаєте, мені здається, що навіть Київський патріархат (тобто частина Православної церкви України, яка раніше була УПЦ КП), автокефальна Церква (УАПЦ, яка також тепер є частиною Православної церкви України) і вся Православна церква України, всі згідні з тим, що повинне бути обмеження на втручання держави в релігійне життя. Немає таких, які вважають, що в нас повинна бути державна релігія. Питання в тому – де межа. Думаю, що Православна церква України може бути дуже рада, якщо УПЦ поміняє свою назву. Не знаю, чи вони вважають, що держава повинна змусити їх (УПЦ) це зробити. Це буде втручання, яке переходить межу. Це дуже небезпечні ігри.
Що ви хочете сказати з цього приводу президенту, главі парламенту, адже саме Верховна Рада ухвалила закон щодо перейменування церкви?
Мені здається, що Конституційний суд визнає ухвалений закон неконституційним. Тому, що він явно проти Конституції України, на 100%. Міжнародні організації, навіть ті, які підтримують Україну, вже робили заяви про те, що це не правильно і те, що сталося в парламенті є провокацією.
Ви кажете про те, що навіть новоутворена церква за те, щоби убезпечити втручання держави у церковні справи. Чи спілкувалися із її предстоятелем, митрополитом Епіфанієм?
Я з ними не спілкувався щодо цього питання, але я знаю, що всі згодні з тим, що повинна бути межа між державою і релігією. Питання в тому – де проходить ця межа. Закон, який визначає, як можна називатися, а як не можна, мені здається, є виходом за цю межу. Я буду просити президента, Верховну Раду, щоб вони почекали із виконанням цього закону, поки вони його вивчає Конституційний суд.
З вашої ініціативи засідання Всеукраїнської церковної Ради проходять в різних містах: Київ, Тернопіль. ЗМІ пишуть, що навіть в Ізраїлі збираєтеся цю зустріч провести. Навіщо така широка географія?
За всі роки діяльності нашої Ради усі її зсідання проходили тільки в Києві. Моя нинішня пропозиція полягала в тому, щоби кожен представник Всеукраїнської ради взяв під свою відповідальність один регіон України і впродовж свого головування організував одне засідання за межами Києва. Я як головуючий провів це засідання в Тернополі. Це було гарне засідання, ми сиділи з усіма представниками релігійних лідерів, які є в Тернопільській області. Таким чином ми «вийшли до народу», якщо можна так висловитися. Це був дуже правильний крок. Окрім того, ми зробили засідання закордоном. Одного разу були в Ізраїлі, проводили засідання в Брюсселі, були у Канаді, двічі були у США, були в Амстердамі. Всеукраїнська рада церков – хороша позитивна візитна картка для України. І якщо ми її заховаємо в Києві і ніхто про неї не дізнається – це втрата для України. Коли міжнародна спільнота бачить, що ми разом, це додає поваги Україні.
З одного боку, ви підкреслюєте, що є консенсус всередині вашої організації, немає конфліктів. З іншого – є відкритий конфікт між новоутвореною Православною церквою і церквою Московського патріархату.
Те, що стосується релігійної догматики, структури, віри, у цьому не може бути згоди, бо це різні релігії. У релігій є різні погляди на віру. Рада церков не обговорює релігійних питань, ми обговорюємо соціальні питання. Наприклад, 2019 рік буде роком сім’ї. Ми звертаємо увагу на сімейне життя. А питання, які нас розділяють, залишаються за дверима нашої Ради. Те, що нас об’єднує – це насамперед відносини держави і релігійних організацій, захист прав віруючих, захист морального рівня життя в Україні.
На вас якимось чином тиснули представники держави чи Московського патріархату?
Ні, поки ні.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0