Виконавчий директор Європейської бізнес-асоціації: Прогнози на цей рік хороші, якщо буде мир

У 2022 рік українська економіка увійшла у стані турбулентності. Попри відносно сприятливі внутрішні умови, на бізнес тисне геополітичний фактор, пов'язаний з можливим новим витком російської агресії. Нервують громадяни, бізнес, інвестори, дешевшає гривня, зростає дохідність українських цінних паперів. Представники влади нарікають на те, що надмірна істерія з вторгненням дуже заважає економіці, а уряд демонструє показовий спокій і заявляє, що економічна ситуація попри всі виклики є стабільною.

Виконавчий директор Європейської бізнес-асоціації, до якої входить майже тисяча компаній, Ганна Дерев’янко розповідає в інтерв’ю «Главкому», як загальна напруга відбивається на настроях бізнесу, чого підприємці в цих умовах вимагають від держави, які інвестиції очікуються цього року та наскільки допомогла бізнесу, що постраждав від пандемії, «тисяча Зеленського».

– Бізнес входить у рік з оптимізмом, інакше, чесно кажучи, і не можна, – окреслює сподівання Дерев’янко. – Адже якщо ставити перед собою амбіційні завдання, йому потрібен ентузіазм та оптимізм. Але зрозуміло, що цьому оптимізму дещо заважають зовнішні фактори, які сильно впливають на настрої. Так, якщо всередині минулого року геополітичні ризики були відмічені бізнесом, але не так сильно драматизовані, то з початку цього дуже сильно посилилися ризики агресії.

Якщо ж винести це за дужки, є очікування, що макроекономічна ситуація залишиться стабільною. Проте, бізнесу потрібні рівні правила гри, стабільне законодавство, регуляторне поле, яке буде дозволяти прогнозувати свої дії, та платоспроможний попит.

Звісно, українці не є суперзаможними, і у нас не надпривабливий внутрішній ринок. Але якщо в країні зростатиме конкуренція в плані збільшення робочих місць, то і зарплати будуть зростати, що і стимулюватиме попит.

У цілому ми бачимо, що наразі бізнес вже зміг «пристросуватись» до ковідних викликів, проте все це може бути перекреслено та піде на другий план у разі зовнішнього вторгнення. Тоді доведеться застосовувати плани «В», «С» і так далі. Проте, поки широко в бізнесі це не обговорюється, тому що пристосуватися до цього важко.

«Паніки точно нема»

Як саме бізнес вже почав нервувати з приводу можливої зовнішньої агресії?

Якщо бізнес вже перебуває в країні та вклав кошти у виробництво, то різкі рухи йому зараз робити ніяк не можна, навіть на основі тих новин, які ми чуємо. Поки бізнес продовжуватиме інвестувати, аби зберегти частку на ринку. Але, звісно, виникає людське хвилювання та постають відповідні питання. Це не позначається на операційній діяльності, хіба що з’являються плани на випадок, якщо щось піде не так. Бо наразі бізнес говорить, що важко зрозуміти, як до цього пристосуватись. Ти ж не розумієш, в якому форматі все буде розвиватися. А уряд не дає відповідей на ці питання і, вочевидь, не може їх надати.

Тому в бізнесу більше питань, ніж відповідей, як і у кожного з нас, мабуть. Всі просто роблять свої справи та щиро вірять, що все буде нормально та стабільно. Паніки точно нема.

Але потенційна агресія – не єдиний виклик для бізнесу. До пандемії він пристосувався? Очевидно, що великі локдауни вже малоймовірні.

Пандемія – це все ж глобальна ситуація, до якої треба призвичаюватися, хочеш ти цього чи ні. І в цілому бізнес добре впорався з цією задачею. Звісно, є сфери бізнесу (ті ж готелі, сектор розваг), яким достатньо складно, але більш креативні команди знайшли способи, як вийти з ситуації. А моменти, пов’язані з пандемією, є такими заохочувальними факторами, які змушують передивитися свої бізнес-процеси, перебудуватися.

Більше бізнес хвилює все ж нерівність правил гри, слабка судова система та система правоохоронних органів.

«Тисячу Зеленського», можуть отримати всі вакциновані українці. Але при цьому витратити її можна тільки на послуги тих сфер, що найбільше постраждали від пандемії. Ці гроші реально підтримають креативні індустрії?

Коли я дізналася про деталі цього підходу, він мені здався розумним. Чи допоможе це бізнесу? Навряд, бо розмір підтримки є недостатньо серйозним. Але це – хороший жест.

«Зі скаргами на рейдерство у минулому році ніхто не звертався»

Ви згадували про глобальні суперечки, що існують між бізнесом та державою. Голову фінансового комітету Верховної Ради Данила Гетманцева з його фіскальними ініціативами багато хто вважає «ворогом бізнесу», особливо малого. Як у вас зараз з ним відбувається діалог?

Якщо чесно, то діалог достатньо непростий. Зараз стало набагато складніше будувати конструктивний діалог із владою, та все ж минулого року ми передали приблизно 380 колективних ініціатив і майже 70% було вирішено на користь бізнесу. Тобто нас слухають. Іноді для цього доводиться звертатися по допомогу до преси, бо часто просто листи до влади не спрацьовують.

Гетманцев на нещодавній зустрічі оголосив низку своїх ініціатив, не з усіма ми погодимося, але це нормальний процес.

Ми ж в Асоціації наголошуємо на рівних правилах гри та тотальній фіскалізації, аби всі платили справедливі податки та наповнювали бюджет. І тут ми, скоріше, солідаризуємося з урядом. Звісно, не всім це подобається застосування касових апаратів, додаткове адміністративне навантаження... Тому треба спрощувати ці процеси. Я вже згадувала про недосконалу систему судів та правоохоронних органів – якби це змінилося, то статистика щодо надходження інвестицій була б зовсім іншою. Часто ми працюємо просто як пожежна бригада – коли виникають дивні ініціативи влади і ми змушені на них реагувати. Так було з відомим фіскальним законопроєктом 5600, коли ми змогли досягти певного консенсусного варіанту, хоча було реально непросто. Кінцевий варіант, що був проголосований у парламенті, не є ідеальним, але хоча б більш-менш компромісним.

Чи можна стверджувати, що тиск на бізнес податкової, Служби безпеки та інших органів, що контролюють, досі залишається істотним?

Я б не сказала, що він є особливо великим, хоча тиск та напруга у стосунках залишаються. Все-таки ці органи досі не вибудували відповідну корпоративну культуру всередині себе – як структури, що мають не тільки контролювати порядок, а бути user friendly для прозорого бізнесу. Останній часто сприймає владні органи як ворожий елемент, від якого не те що необхідно захищатися, а бути з ним обережним. Я не кажу про всі держоргани, але, на жаль, поки є над чим працювати.

Проте, наприклад, щодо проблеми рейдерства зі скаргами до нас за минулий рік ніхто не звертався. Були запитання до стосунків з прокуратурою, митницею, податковою, але, як правило, всі проблеми розв’язувалися на користь бізнесу.

«Інститут «інвестнянь» ще не розкрив свій потенціал»

Ви згадували про те, що стримує зростання інвестицій в Україну. Свого часу президентом був гучно анонсований так званий механізм «інвестиційних нянь», коли за потенційним інвестором влада закріпить окремого «куратора». Чи ця ідея хоч якось запрацювала?

Команда UkraineInvest достатньо активно працює, аби створити перелік проєктів, які можуть пройти за цією програмою та отримати підтримку з боку держави. Але поки не доводиться говорити про великі прориви. Нових іноземних інвестицій до нас у великій кількості не надійшло. Більша частина проєктів, що готуються, – це не нові інвестори з-за кордону, а гравці, що вже знаходяться на ринку України. І вони просто користуються цим елементом підтримки, аби далі розвивати свій бізнес. Це теж хороший варіант підтримки та стимулювання, але мета цього механізму все-таки була у залученні нових інвесторів. І на сьогодні ця задача в повному масштабі нереалізована.

Причиною цього може бути якраз відсутність тих фундаментальних основ, про які ми вже говорили. Це відлякує інвесторів, які між собою спілкуються і передають сигнали. А якщо до цього ще й додаються зовнішні виклики, звісно, достатньо легко вибачитися і сказати – ми ще подивимось і почекаємо. Тому в цьому сенсі інститут «інвестнянь» ще не розкрив свій потенціал. Мені здається, країна спочатку мала б підготувати інструменти, фундамент для стимулювання інвестицій і потім про них казати, а не навпаки.

Уряд рапортує, що за минулий рік в Україну надійшли найбільші інвестиції за останні сім років – понад 6,5 мільярда доларів. Які прогнози на нинішній, враховуючи зовнішні ризики?

Якщо відкинути зовнішні ризики, то має бути кращим. Бо пандемія йде на спад і ситуація з нею, за словами експертів, має заспокоїтися. Принаймні, у бізнесу прогнози на цей рік хороші – якщо буде мир.

Це ви про спекулятивні інвестиції зараз кажете чи про реальні?

Насправді, ми і минулого року не мали якогось суперприходу нових інвесторів. Але ті, що вже працювали у нас, показали хороші фінансові результати. Якщо ми кажемо про цей рік, то не думаю, що буде шквал нових іноземних непортфельних інвесторів. Проте у тих, що вже працюють, достатньо оптимістичні перспективи та плани.

«Ціни на енергоносії витримають не всі»

Оголошену владою війну з олігархами можна трактувати як тиск на бізнес? Бо той же Ахметов, попри його бекграунд, цілком працює по-білому.

Ми обговорювали це питання з представниками держорганів і зійшлися на тому, що спочатку треба будувати інститути для адекватного ведення бізнесу та працювати над створенням незалежного Антимонопольного комітету. Без цього буде складно провести якісну деолігархізацію. Адже мають бути конкретні рівні правила абсолютно для всіх. Бо коли правило для одного трактується так, а для іншого – по-іншому, так система якісно навряд чи запрацює.

Ви кажете, що одні гравці не мають тиснути на інших. Минулого року канадська компанія була змушена демонтувати сонячну електростанцію та піти з українського ринку, бо не знайшла спільної мови із місцевим олігархом.

У таких ситуаціях мають працювати запобіжники у вигляді державних інститутів, які і мають їх врегульовувати. Краще ж збільшувати розмір пирога, аби всім його вистачило і всі могли працювати на ринку, ніж його штучно зменшувати для певних осіб. А ресурсів для всіх в Україні однозначно вистачило б, просто, мабуть, не всі поки цього хочуть.

450 млн грн екологічного штрафу для «Арселор Міталл» – це тиск з боку держави?

Бізнес бачить, що це – дещо неадекватна ситуація. Суд на боці компанії. Чесно кажучи, схоже на якусь замовну дію. Теж можна казати про компенсацію за «зеленомим тарифом», коли всім компенсували, крім одних. Тобто є розуміння, що законодавство не одне для всіх. Але будь-який бізнес, який зараз у фаворі, може впасти колись у немилість влади.

Шалене зростання цін на енергоносії вже змусило деяких українських виробників оголосити про можливу зупинку виробництва. І це ж відіб’ється на всіх – від великих комбінатів до перукарень. Наскільки це зростання вдарить по бізнесу і наскільки держава може пом’якшити удар?

Ситуація справді складна. Умовно кажучи, якщо ціна на газ висока, то її треба платити. Не платити не вийде, і питання в тому, як побудувати свою операційну модель, аби при цьому ще й заробляти. Витримають не всі, але з іншого боку – на яку допомогу від держави можна розраховувати? Щодо цього можна було б розмірковувати, якби у нас був багатий державний бюджет, як в країнах Євросоюзу, коли більше половини зарплат співробітникам платилося з казни, аби бізнес не закривався. В нашій ситуації картина була іншою. Тому мені здається, що в небагатих державах отримати фінансову підтримку від уряду буде не зовсім реально.

Тобто кожен буде сам за себе?

У результаті – так. Але ми, здається, вже «вакциновані» в цьому плані. Кожного року ми чекаємо різних потрясінь, і бізнес навчився виживати. Ми якось спілкувалися з одним європейським дипломатом, який щиро дивувався тому, що у нас відбувається. Бо в Європі на тлі пандемії була така широка підтримка бізнесу, який скаржився на проблеми, а в Україні бізнес чудово себе почував без жодної підтримки. Ці суворі умови дуже «загартовують» і просто доводиться пристосуватися. Інших варіантів нема.

Павло Вуєць, «Главком»