Контрнаступ – на Паску? Росіяни вже готуються до поразки

«Росіяни вірять, що українці підуть у контрнаступ, і це добрий знак. Раз вони вже перейшли в захист, то вони вже програли цю війну», – бадьоро описував нинішній стан справ на фронті міністр оборони Олексій Резніков на тлі чергової зустрічі в форматі «Рамштайн». Тим часом українська розвідка повідомляє, що росіяни активно готуються до оборони Криму та півдня Херсонської області, що межує з півостровом, побоюючись морської десантної операції. Окопуються окупанти і в тимчасово захопленій ними частині Запорізької області, через яку пролягає шлях до Криму. Про те, що «спецоперація» пішла не зовсім по плану, свідчить і те, що в деяких областях РФ, Курська та Бєлгородська, будуються фортифікаційні споруди, а на дахах в Москві та навколо російської столиці в терміновому порядку встановлюються засоби ППО. 

Росіяни навіть самі анонсують майбутній контрнаступ українських Збройних сил. Так, вожак ЧВК «Вагнер», яка протягом тривалого часу намагається «взяти Бахмут», Євген Пригожин спрогнозував його початок у квітні і вже визначив напрямки – райони Кремінної, Бахмута, напрямки Донецька, Запорізькій області та російської Бєлгородської області. Окремо Пригожин виділив небезпеку контрудару українських військ по флангах «вагнерівців» в районі Бахмута, з яких вони намагаються оточити місто.

«Панічні атаки» з Вашингтона

Очікування потенційного великого контрнаступу ЗСУ вже давно перетворилось в довгограючу історію. До нього готуються всі – і українські військові, і західні союзники, і окупанти. Припущень, коли і як українська армія вийде з оборони і завдасть удару для повернення своїх територій, висловлюється безліч, зокрема, й офіційними особами. Але поки вони залишаються саме припущеннями. Чимось це нагадує напружене очікування великого наступу російської армії, який чи то вже розпочався та захлинувся, чи все ще готується.

Плани звільнити українські території до кордонів 1991 року (тобто разом з Кримом) вже цього року поставив український президент та Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський. Вочевидь, ключова передумова для старту контрнаступу лежить на поверхні – доставка в Україну обіцяної західної техніки, яку наразі освоюють українські військові. Саме її вимагав головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний для відкидання противника за визначені кордони.

За деякими повідомленнями в західних ЗМІ, Білий дім навіть певною мірою тисне на Київ щодо якомога швидшого проведення контрнаступу. Аргументи на користь такого поспіху полягають в тому, що Україна поки користується консолідованою підтримкою, а західне озброєння тече якщо не повноводною рікою, та принаймні не таким тонким струмком, як раніше. Далі такої сприятливої можливості може і не бути.

Тим часом лунають оцінки, що можливостей для контрнаступу в української армії нема вже зараз. Хай і не масово, але статті з такими акцентами почали з’являтися в західній пресі. Звісно, їх охоче підхоплюють російські ЗМІ та квазіукраїнські блогери, які починають розганяти «зраду» щодо деморалізації українських військових на тлі «успішної ходи» російської армії. Нещодавня публікація у цілком авторитетному виданні Washington Post на тему не надто райдужних перспектив контрнаступу викликала неабиякий резонанс. Такий, що статтю навіть мусив коментувати секретар Радбезу Олексій Данилов, а одного з комбатів, який давав для неї коментарі, зі скандалом було понижено в посаді.

Американські журналісти стверджують, що відчули в настроях неназваних українських чиновників та деяких військовослужбовців, з якими їм вдалося поспілкуватися, неприкритий песимізм. Серед причин, які змушують сумніватися в успіху контрнаступу ЗСУ, видання та його співрозмовники назвали велику кількість вбитих та поранених українських військових, відсутність у новобранців бойового досвіду, «панічні атаки» на передовій та нестачу боєприпасів. Заради об’єктивності видання вказує також на проблеми та втрати російських військ і наводить коментарі голови Офісу президента Андрія Єрмака та командувача Сухопутних військ Олександра Сирського про підготовку резервів та нового особового складу для контрнаступу, поки інші війська стримують оборону, зокрема, в районі Бахмута. WP вказує, що анонімні представники США очікують на початок українського наступу наприкінці квітня або на початку травня, оскільки затяжна війна може піти на користь Росії, яка має перевагу у ресурсах.

Секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що викладена в статті інформація не відповідає дійсності і хтось подібними інформаційними вкиданнями розхитує ситуацію та «починає таку гру». Також він запевнив, що Україна не може зупинятися, а спроби Росії затягувати війну будуть безуспішними.

Ці заклики Данілова перегукуються із закликами високопоставлених заокеанських партнерів. Міністр оборони США Ллойд Остін наполягає, що Україна не може гаяти часу і нагадує, що її партнери мають швидко і повністю виконати свої обіцянки щодо доставки бронетехніки, запасних частин для неї на поле бою і підготовки українських солдат. Начальник Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі вважає, що «потенціал, що зріс, дозволить українському керівництву в майбутньому довести цю війну до успішного завершення». А от коли настане цей щасливий момент – питання відкрите навіть для американських генералів.

Звісно, Washington Post – не єдине західне медіа, яке приділяє значну частину своїх шпальт війні в Україні. Загалом в західній пресі тільки протягом березня вийшла одразу низка матеріалів, присвячених весняному контрнаступу. Так, видання Politico в цьому контексті також звернуло увагу на занепокоєність Штатів, які готують Україну до нього, нестачею у ЗСУ боєприпасів, засобів ППО та досвідчених солдатів. За даними Politico, не всі у владних колах Вашингтона сприймають надто ресурсовитратну тактику Києва щодо утримання Бахмута, але залишають за українським військовим керівництвом право діяти та використовувати військову допомогу, як воно вважає за потрібне. А серед техніки, яка наразі прямує в Україну, – саме та, яку можна використовувати в майбутніх наступальних діях, зокрема, переправлятися через річки.

Березень є найгіршим часом для проведення наступальних дій

Журнал The Economist зазначає, що Україна активно накопичує сили та техніку і явно не просто так. Журналісти підрахували, що з обіцяної США з початку війни військової допомоги протягом останніх трьох місяців до України надійшло 40%, а вже незабаром третина українського війська буде укомплектована за стандартами НАТО. Видання зауважує, що якщо наприкінці минулого року співвідношення українських і західних комплектів становило 5:1, то з надходженням допомоги воно складе 5:2. При цьому головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний планує утворити три нові армійські корпуси по шість бригад, кожна з яких налічуватиме понад 20 тисяч осіб. «Під час наступальних дій минулого року українська армія здебільшого наступала у ротних формуваннях, – розмірковує про плани ЗСУ The Economist. – Навчання за кордоном мають на меті об’єднати їх у більші батальйони та бригади, здатні вести «загальнозбройну» війну, в якій піхота, бронетехніка, артилерія та інші види бойової техніки діють разом, а не просто послідовно».

Про підготовку українських військових писала і The New York Times, згадавши у присвяченій контрнаступу публікації про більше ніж тисячу українців, що з січня пройшли навчання в США та американській військовій базі в німецькому Графенвері. Загальна ж кількість навчених українських військових оцінюється у більш ніж чотири тисячі осіб.

Захід вже готовий

Тож, якщо брати саме медійну підготовку, здебільшого спрямовану на західну аудиторію, очікування контрнаступу буквально витає в повітрі. Керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей стверджує, що західні посадовці через пресу здебільшого намагаються «кувати» підтримку допомоги Україні серед своїх співвітчизників. Але медіаексперт наводить і свіжі приклади того, як не припиняють важко працювати російські інформбійці, цілі яких є прямо протилежними. Так, на приватні профілі французьких політиків почали надходити листи нібито від українських військовослужбовців, які знаходяться у Бахмуті і просять вплинути на Зеленського, який «кинув їх напризволяще». «По мірі провалів на фронті росіяни починають активізуватись на міжнародному майданчику і намагаються зруйнувати єдність щодо українського питання, – каже Соловей. – Такі операції тільки встигай відслідковувати».

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко відмітає закиди західної преси та російських пропагандистів щодо виснаженого стану української армії і задається риторичним питанням: якщо українські війська вже майже знищені під Бахмутом, то чому росіяни не користуються цим для наступу на луганському та запорізькому напрямках? Коваленко вважає алармістську статтю The Washington Post необ’єктивною та вказує на кілька напрямків, де наразі сконцентрована велика кількість українських сил та засобів, не задіяних безпосередньо в бойових діях. Ці резерви в майбутньому можуть бути використані під час контрнаступу.

«На північному плацдармі на кордоні з Білоруссю сковується великий потужний ресурс ЗСУ, який призначений для запобігання загрозі повторного вторгнення з білоруської території, – вказує експерт. – Те саме стосується й північно-східної локації – Чернігівської, Сумської, Харківської областей на кордоні з Росією. Південно-західна локація сковує наш ресурс загрозою з боку Придністров’я. Не забуваємо про тилову Україну – військові частини, полігони, де формуються підрозділи, відпочивають солдати після ротації. Плюс ті військовослужбовці, що проходять навчання за кордоном, – як піхота, так і екіпажі танків, зенітно-ракетних комплексів, середньо- та легкоброньованої техніки. Тож, насправді ресурсу достатньо і він може бути використаний в форматі ротацій».

Посилення активної антиукраїнської кампанії напередодні можливих весняних подій відмічає і військовий експерт Олег Жданов, який, втім, вважає, що нинішня інформаційна активність навколо контрнаступу грає на користь Україні. Експерт вихваляє український Генштаб, з подачі якого, на його думку, була розгорнута інформкампанія з обговоренням безлічі варіантів контрнаступу. Зокрема, тієї самої морської десантної операції в Криму, яка серйозно непокоїть російських пропагандистів.

«Західна аудиторія в більшості своїй вже потрошки переварила інформацію стосовно нашого контрнаступу і фактично вже є підготовленою до нього, – каже Жданов. – Вона розуміє, що за рахунок їхньої допомоги Україна готується до звільнення окупованих територій. Ця інформаційна хвиля потроху докотилася до Росії і викликала істерику, там не знають, що робити. Пропагандисти вже привчають російське суспільство, що контрнаступ неминучий, і готують свою аудиторію до поразки».

Капкан для грабіжників

Проте активність на інформаційному фронті має підкріплюватися реальною готовністю до наступу на полі бою. Публічно дискутується кілька варіантів контрнаступу на сході та півдні, з яких найбільш ласим виглядає рух через схід на південь з подальшою загрозою російським позиціям в Криму. Тим більше що, за деякими свідченнями, забезпечення південного угрупування зараз значно погіршилось через перекидання окупантами боєздатних сил на Донбас. Але реалізація цих планів залежатиме від низки факторів, які складуться на момент «часу Х».

«Аби спланувати операцію, командувач оцінює три основних фактори – сили противника, свої сили і фізико-географічні умови, – зазначає керівник безпекових програм центру «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук. – Перший етап наступальної операції противнику не вдався, бо він кинув свої резерви, які мали б йти другою хвилею, на допомогу прориву нашої оборони. Відповідно тепер створюються умови для нашої контрнаступальної операції. Якщо чекати всю зброю, яка поки до нас не дійшла, ми втратимо час. Але якщо наше командування своєчасно готуватиме резерви, особовий склад, формуватиме підрозділи, то цілком нормально буде, якщо частина зброї буде надходити паралельно з наступальною операцією. Щоправда, це потребує філігранної точності».

Лакійчук зауважує, що березень є найгіршим часом для проведення наступальних дій і нагадує, як довго після минулорічного весняного наступу агресора нашим фермерам та трактористам довелося витягати з багнюки російські танки. Аби така ж доля не спіткала українську військову техніку, треба дочекатися мінімум Паски – середини квітня-початку травня, коли почнуть підсихати ґрунти.

На думку Олександра Коваленка з «Інформаційного спротиву», аби говорити про готовність до контрнаступу, треба сформувати два-три повноцінних батальйони з технікою західного зразку. На це, за його підрахунками, може піти місяць-півтора.

«Сценарії тих контрнаступів, що відбувалися досі, були різними і не схожими один на інший, – зауважує Коваленко. – Тому не виключаю, що і зараз все відбуватиметься непередбачувано. Окупанти можуть готуватися багато до чого, але питання – чи матимуть вони взагалі можливість тримати оборону? Якщо відбудеться прорив на якомусь з напрямків, це може викликати каскадне руйнування всієї їхньої оборони та залишення ворогом позицій. Це буде важко зупинити, і ніякі фортифікаційні споруди та мінні поля тут не допоможуть».

Експерт Олег Жданов прогнозує, що контроперація, до якої українські сили будуть готові у травні, може чимось нагадувати бліцкриг зі звільнення Харківської області. А саме прорив оборони противника з миттєвим просуванням в її глибину з обходом основних осередків спротиву для якомога найбільшого звільнення територій.

«Темпи цієї операції можуть бути нижчими за харківську, але суть буде саме такою, – впевнений експерт. – Для нас головне – дійти до азовського узбережжя. Далі другим ешелоном починаємо розширювати прорив і вводити туди основні сили – це, скоріш за все, призведе до обвалу оборони російських військ. Поки вони оговтаються і перегрупуються для відсічі, ми вже зможемо сформувати фронт від Вугледара через Волноваху на Маріуполь».

Павло Лакійчук не виключає, що напрямок атаки може бути навіть не визначений чітко географічно. Наприклад, воєнне керівництво вирішить нанести допоміжний удар, аби дезорієнтувати противника, який змушений буде розпорошувати сили. Причому по ходу, залежно від ситуації, акцент може бути зміщений з основного напрямку атаки на «фальшивий».

Чим наступати?

Як стверджує міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, Україна вже отримала шість із семи видів озброєння, необхідних для перемоги, окрім літаків. Буквально нещодавно невелика група українських військовослужбовців в Італії пройшла навчання роботі з протиракетною системою Samp-T. У лютому понад 600 українців завершили програму підготовки в Німеччині, яка включала, зокрема, інструктаж із маневрування на американських бойових машинах Bradley та Stryker. Наявність цих БМП відіграватиме значну роль на фронті, але ключовими, на думку заступника директора Центру армії, конверсії та роззброєння Михайла Самуся, стануть два інші фактори.

Перший – це передача далекобійних високоточних боєприпасів GLSDB, які зможуть створити для української армії можливості для ураження цілей на глибині до 150 км. Фактично це дозволить покривати всі окуповані території до кордону з Росією – на глибину фронту на Донбасі і на півдні, зокрема, певні об’єкти в Криму. Цілями для GLSDB ще на підготовчому етапі можуть бути командні пункти противника, склади з боєприпасами, скупчення особового складу, засоби ППО і так далі.

Експерт вважає, що наданням високоточної далекобійної зброї партнери намагаються компенсувати небажання ділитися новітніми літаками: «Це може стати таким самим переломним моментом, яким стала поява Himars в липні минулого року, коли українська армія змогла підготувати свої наступальні операції за рахунок знищення позицій противника на глибині до 70 км. А якщо це буде 150 км, то вся важлива інфраструктура окупаційних військ має бути винесена на російську територію, чого ми і добиваємося».

Наданням високоточної далекобійної зброї партнери намагаються компенсувати небажання ділитися новітніми літаками

Другий фактор – високоточна артилерія в достатній кількості, яка гратиме велику роль і на підготовчому етапі, і в ході наземної наступальної операції. Втім вагомість інших видів також не варто недооцінювати.

«У нас вперше будуть сформовані класичні механізовані підрозділи, озброєні важкими БМП – Bradley або CV90, – каже Самусь. – На мою думку, вони є найкращими броньованими машинами у світі за своїми характеристиками саме для підтримки військових операцій. Щодо танків – так само. Якщо у нас буде хоча б мінімальна кількість «леопардів», можливо, «абрамсів» та «челенджерів», це означатиме зовсім інший характер бойових дій. Що важливо – вся ця техніка може бути інтегрована в єдине інформаційне поле бою разом з даними розвідки та іншим. І воювати треба не за канонами Другої світової, як воюють росіяни, а в мережево-центричну війну – з використанням систем тактичної обізнаності, які вже є в української армії і куди можна інтегрувати західну техніку».

Тим часом в ЗСУ вже обережно рапортують щодо поступового розвитку контрнаступальних дій на Запорізькому напрямку. Поки мова йде про вирівнювання лінії фронту та гру на нервах противника. Але весна тільки почалася.

Павло Вуєць, «Главком»