Україна – Європейський Союз: цивілізаційний конфлікт

«Главком» розпочинає цикл статей «Україна на прийомі у психоаналітика», в яких аналізуватиметься/описуватиметься суспільство, політикум та окремі події с психоаналітичного погляду. Іншими словами - які глибинні архетипи відображують/відбивають/символізують ті чи інші події, заяви, наміри.

Автори рубрики доктор історичних наук Данило Яневський, та маґістр психології Мирон Панчук з Чікаго запевняють, що ці матеріали - не пошук винних, не призначення на посади злодіїв або святих, вони лише про те, що українці підпорядковуються тим самим природним законам, що і всі інші люди, що надзвичайно неприємно усвідомлювати.

Чи не головна тема сучасних національних ЗМІ всіх типів та підвидів – перспективи підписання/непідписання угоди про асоціацію між Украною та Європейським Союзом. За нашим спостереженням, в Україні на цьому ґерці навіть утворилась окрема секта віруючих, невіруючих та скептиків. Вона має всі всі ознаки нового релігійного культу – із своїми адептами, святими, молитвами “за” та “проти”, хресними ходами та чортами, які на ту асоціацію штовхають або від неї відштовхують...

Наразі дискутанти оминають хіба одне – точного визначення дефініції “Європа”. Згідно сучасних наукових уявлень, “Європа” в геополітичному сенсі склалася на кінець ХІ ст. “Європа” – це ареал розповсюдження індивідуального господарства, католицизму та латинської культури. Головними її рушіями та ознаками були купець, монах та лицар. Територіальне ядро - Священна Римська імперія та монархія франків.

Побіжного погляду на цю карту досить, аби зрозуміти: схід континенту, насамперед територія сучасної України – це, говорячи мовою геополітики, “лімітроф”/“переферія” - така собі “сіра” зона, яка сотнями років відігравала роль захисного бар’єру від нападів кочовиків.

Відомий європейський дослідник грецької міфології Карл Керені, натомість, трактував “Європу” цілком в інших категоріях. А саме, як жінку з великими, широкими очима, що мала широке обличчя та широкий погляд на світ. Сам цей термін трактується людською підсвідомістю як «відкритість», можливість вільного вибору, різноманітність точок зору. Отже, культура Європи, європейська культура – на відміну від деяких інших - це, насамперед, ріноманітність оцінок, суджень, плюралізм думок та можливість їх вільного висловлення. В цьому сенсі погляди українських політиків, політологів, блоггерів та інших оцінювачів перспектив європейської інтеграції України з шансами від 0 до 100%, мають, м’яко кажучи, не тільки романтичне забарвлення.

Як на наш погляд, проблема тут набагато глибша – якщо не сказати ширша. Українці на рівні масового стереотипу поведінки сублімують свою психічну енергію в заробляння грошей, які витрачаються на придбання імпортних, головним чином європейських товарів – від продуктів харчування до автомобілів, від подорожей до навчання дітей в європейських школах та університетах. Купуючи це все українці, в той сам час, “купують” на підсвідомому рівні і певні європейські цінності – від торгівельних брендів до правил побутової поведінки на вулицях європейських міст.

Проблема тут полягає в тому, що повертаючись додому, українці автоматично переключаються з європейського на радянський стандарт поведінки – від завищених соціальних очікувань, вимог державної опіки до давання хабарів та розкидання побутового сміття всюди, де його тільки можна розкидати.

Чи усвідомлюємо ми – чи то на рівні масової, чи то на рівні індивідуальної свідомості над цим дисонансом? Якщо відповідь є негативною, то мусимо визнати: ми в масі своїй залишаємося такими собі біологічними роботами, які функціонують по заданій ззовні програмі, штучними сотворіннями, не здатними рефлектувати свою поведінку і змінювати її відповідно до обставин часу та місця. Якщо відповідь на це питання є позитивною, то це означає, що ті, хто обрав такий варіант, вже підписав, нехай символічно, асоціацію з Європейським Союзом. Тобто, з європейською системою цінностей.

В цьому сенсі очікування політикуму та суспільства на підписання угоди у Вільнюсі є зворотною стороною медалі совкового, радянського мислення. Суть його – в очікуванні доброго пана/державу/ “родіну-мать”/ “рускій мір”/президента (Путіна/Януковича)/світлоокого свинопаса/ “Вашингтона з новим і праведним законом” абощо, який одним розчерком пера радикально змінить життя на краще. Таке очікування наше суспільство покладало на попереднього голову держави. Чим це закінчилося – добре і всім відомо. З іншого боку, це очікування за своїм походженням та змістом є домінуючим на суспільному рівні, невиліковно рустикальним - всі зароблені працею, крадіжками та хабарями ресурси витрачаються тільки на накопичення матеріальних “цінностей”, а не виділяються на розвиток особи, родини, суспільства.

І саме тут маємо радикальний ціннісний, світоглядний, цивілізаційний конфлікт. З одного боку, бажання приєднання до отих європейських цінностей, з другого – небажання вийти за межі цінностей радянських – від зневаги до права та закону - до гучних святкувань різноманітних комуністичних свят та річниць типу 23 лютого та 8 березня та покладання квітів до монументів найлютішим катам нашого народу – Сталіну, Леніну, Дзержинському тощо.

В цьому сенсі підписання/непідписання угоди у Вільнюсі не змінить в нашому з вами житті абсолютного нічого. Отже, основним політичним питанням сучасного моменту формальне підписання європейської асоціації не є і бути не може. Це штучно нав’язана суспільству опція. Нав’язана вона політиками, які формально належать до різних політичних таборів, але принципово мало відрізняються між собою. Об’єднує їх, хіба, бажання повернутися до розпилу державного бюджету – відлучені від цього процесу переживають, за нашими спостереженнями, просто таки пекельні муки. Фундаментально вони єдині і в іншому – вся їх “політика” будується на інфантильних настроях суспільства. Одні лякають людей казочками про загрози для святої української національної ідентичності з боку геїв. Другі – з боку масонів та католиків. Треті – радикальним підвищенням цін та бензин і капусту.

Розв’язка проблеми, таке собі “спасіння” на індивідуальному та колективному рівнях, як нам здається, полягає в необхідності трансформації свідомості на рівні окремої особистості. Зміни, насамперед, індивідуальних побутових практик, а саме: відмови від необмеженого споживання алкоголю, переходу від розкидання до прибирання сміття навколо свого будинку, пошани до родини, пожертв тим, хто з об’єктивних причин не може прогодувати себе, опіки над дітьми, професійного та духовного самовдосконалення – список цей в принципі безмежний.

Але найголовніше – зміни ставлення до культури українського та інших народів України, до самого поняття Української держави. Адже, кожен з нас і як особистість і як громадянин є унікальною індивідуальністю тільки тому, що існують і культура народу, до якого належить кожен з нас, і держава Україна, до якої належимо ми всі.

Бути європейцем означає можливість жити із широко відкритими очима, в повазі до цінностей, відмінних від твоїх, щоденної роботи над вирішенням проблем – зовсім різних для різних груп.

Всі ми з дитинства завчили: неможливо об’єднати в одній упряжці лебедя, рака і щуку. Прийшов час запам’ятати й інше: неможливо об’єднати в одну три несумісних між собою системи цінностей. Загальноєвропейську, засновану на приматі права і особистої свободи та відповідальності і недоторканості приватної власності. Радянську, засновану на відкиданні ідеї Бога, абсолютної цінності людського життя та гідності людини, права, закону та будь-яких моральних приписів. Національну рустикальну, в основі якої аксіома про мою хату з краю. Під солом'яною стріхою, пофарбовану в жовто-сині кольори, оздоблену тризубом, прикрашену гілками червоної калини.

Ну, і останнє на сьогодні. Чи є або чи може бути Митний союз розумною альтернативою Союзу Європейському? На нашу скромну думку – аж ніяк. І ось чому. Митниця, за визначенням – це орган, який контролює рух. В даному випадку – рух товарів і людей, які ці товари виробляють та перевозять. Отже, Митний союз – це ні що інше, як союз контрольних органів. А контрольні органи на то і контрольні органи, аби щось комусь обмежувати. Та ще і здирати за це платню.

Висновок. Реальний вибір, який стоїть перед українцями простий: або участь у союзі обмежень та контролю, або життя в союзі широко думаючих людей.

{2-}

Данило Яневський, доктор історичних наук (Київ)

{3-}

Мирон Панчук, маґістр психології (Чікаго)