Янукович і «любі друзі». Яким мав бути справжній круглий стіл?

Круглий стіл за участі чотирьох президентів відверто нагадував збори партактиву місцевого осередку КПРС. По-перше, у розмові участь брали тільки обрані і перевірені особи. З них хіба що один Янукович має стосунок до Єврореволюції – та й то тому, що став її подразником.

По-друге, усі разом учасники круглого столу навіть разом сьогодні не користуються підтримкою всіх частин суспільства. Їхні потуги на те, щоб представляти інтереси українського народу виглядали щонайменше смішно.

По-третє, усі колишні президенти перебувають, м’яко кажучи, у деякій залежності від примх Віктора Януковича. Принаймні Леонід Кучма давно висить на гачку кримінальних справ проти нього, до того ж влада завжди може «вплинути» на Леоніда Даниловича через тиск на бізнес його зятя Віктора Пінчука. А Ющенко продовжує жити на державній дачі з мовчазного і люб’язного дозволу влади.

По-четверте, круглий стіл відбувався у режимі напівтаємності, а на Першому національному транслювався у записі. Тому невідомо, скільки дублів розмови було зроблено і які саме її частини попали в ефір.

Під час розмови Віктор Янукович почувався дуже впевнено. Ще б пак: на той момент він начисто переграв опозицію. Урядовий квартал зачищений «беркутом». Круглий стіл відбувся, проте без представників революції. А в час, коли закінчився відведений президенту ультиматумом опозиції термін, усі прикипіли до телевізора замість того, щоб формувати колону на Межигір’я.

Та й дискусією розмову чотирьох президентів назвати можна лише з великою натяжкою. Більшість часу слово тримав Віктор Янукович. Його спічі не відрізнялися великою інформативністю і переважно зводилися до вільного переказу вже раніше озвучених тез на різні теми.

Однак кілька важливих меседжів у його словах все ж були. Янукович, принаймні на словах, висловив в чергове вірність європейському курсу зовнішньої політики. При цьому він натякнув, що Росія готова переглядати ціну на газ. Подібною риторикою українська влада годує усіх вже багато місяців, але кожного разу виявляється, що то євроінтеграція для України збиткова, то котрийсь із орлів Путіна спростовує можливість знижок.

Так само Янукович натякнув на можливість звільнення частини затриманих активістів. Саме «натякнув» і саме «частини». Бо якби він хотів звільнити політв’язнів – вони б давно вже були на свободі, а так Янукович лише «звернувся до генпрокурора з проханням знайти можливість». Той же в свою чергу доручив розглянути прохання президента… судам. Отже, слова Януковича значать не більше, аніж його обіцянка аплодувати учасникам Євромайдану, після чого 30 листопада відбувся нічний розгін. А слово «частини» означає лише те, що президент сам буде вирішувати, хто правий, а хто винуватий, і то, якщо всі будуть себе добре вести.

Для особливо довірливих і наївних варто нагадати, хто контролює прокуратуру в Україні, і що кількість виправдувальних вироків у наших судах обчислюється десятими частинами відсотку. До того ж, Янукович недвозначно дав зрозуміти, що вина обох сторін рівнозначна – і побитих активістів Євромайдану, і покалічених журналістів, і «беркутів». «Суд підміняти ми не будемо», - заявив президент, а це насправді значить, що для арештантів усе дуже печально.

-- Гра у піддавки

Усе інше, сказане Януковичем на круглому столі, можна використовувати хіба як цитати для анекдотів та саркастичних демотиваторів. «Я полетів у Китай не випадково», - сказав він, описуючи зусилля, які витрачає на пошуки виходу з економічного колапсу. Щоправда, чомусь посоромився розповісти ще й про Сочі, куди завертав його літак, аби лишень не летіти додому, де палала революція.

Гнітюче враження справила розповідь Януковича про розмову з якимось невідомим американським дипломатом, який нібито запевнив президента України, що Білий дім ніхто не дозволив би брати в облогу. Це дуже нагадує банальну вигадку політтехнологів. Цікаво, з яким таким американським дипломатом міг отак запанібрата розмовляти Янукович, якщо його навіть на Мальті не приймають?

Показово, що Віктор Янукович навіть якось звернувся до присутніх «Любі друзі!». «Покритикуйте діючого президента», - недобре посміхаючись дозволив він, і усім одразу ж стало ясно, що насправді робити це не варто.

А ці новітні «любі друзі» грали з Януковичем у піддавки. Леонід Кучма практично увесь час мовчав. Ющенко, як завжди, говорив про унікальний акцепт української нації, як це він робить вже багато років. А Кравчук був єдиним, хто дозволяв собі хоч якось опонувати розлогим і хаотичним аргументам Януковича.

Проте жодного конструктивного фіналу у цього круглого столу так і не сталося. Ані програми дій, ані бодай якогось нікчемного меморандуму підписано так і не було. Тільки домовилися, що переговори триватимуть. Можливо, навіть за участі опозиції. Можливо.

-- Що таке справжній круглий стіл?

Для того, щоб переговори мали шанс на успіх, список їх учасників має визначати не Віктор Янукович, або, принаймні, не лише він. «Межигірський» круглий стіл же був сформований односторонньо. Навіть опозиція на нього запрошена не була.

Тому щоб назвати те, що відбулося, переговорами – потрібно мати дуже багату уяву. Ще в більшій мірі це стосується сподівань, що такі «міжсобойчики» чотирьох президентів здатні вивести країну із затяжного політичного піке. Просто тому, що Євромайдан кожного з цієї четвірки вважає брехуном і негідником, а отже не віддасть свою долю на їм відкуп.

Ці переговори були вигадані для того, щоб потягнути час, задурити частину учасників акції протесту, у найгіршому випадку – заздалегідь очолити переговорний процес і принципи його формування.

Адже якщо б мова насправді йшла про спільний пошук шляхів виходу з кризи – неминуче постало б питання залучення до переговорів не тільки опозиції, але й представників Євромайдану. Бо він від початку був явищем далеким від політики. І, зрештою, сьогодні опозиція не стільки контролює революцію, скільки з усіх сил біжить за нею.

До участі у обговоренні мають бути запрошені не тільки люди компетентні, але й наділені суспільною довірою. Наприклад, представники церкви як єдиної досі не дискредитованої вщент інституції. Авторитетні діячі культури, інтелектуальна еліта. І, звісно ж, ті, хто підняв цей Майдан, кому довіряють маніфестанти – журналісти, блоггери, студенти та громадянські активісти.

Але ані влада, ані опозиція таких переговорів не хоче і не допустить. По-перше, їх результати важко спрогнозувати. По-друге, вони готові вдавитися за увагу телекамер – а тут головними дійовими особами будуть не вони або, принаймні, не лише вони. А по-третє – такі переговори часто гасять одні політичні зірки, і запалюють інші. То кому це потрібно?

Фото: прес-служба Президента України