Тетяна Чорновол: В списку на конфіскацію майна повинні залишитись три прізвища

3 вересня народні депутати Тетяна Чорновол («Народний фронт») та Олег Барна («БПП») зареєстрували у Верховній Раді законопроект 3052 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна». У зв’язку із системними фінансовими зловживаннями колишніх високопосадовців режиму Януковича, які сприяли дестабілізації вітчизняної економіки, документом було запропоновано конфісковувати майно у певного переліку осіб:

Також до списку «щасливчиків» автоматично потрапили особи, щодо яких застосовані санкції – українські та міжнародні. До того ж конфіскації підлягатиме майно, оформлене на інших осіб, у разі, якщо його фактичним вигодоодержувачем є особа з наведеного переліку, та майно, що було передано третім особам в часи після Майдану.

Та законопроект так і не був включений до порядку денного - навіть не всі парламентарі із фракцій коаліції зустріли цю ініціативу радо. «Закон у разі прийняття обернеться для України позиками у міжнародні суди і багатократній компенсації бандитам – за наш рахунок», - прокоментував ініціативу у себе на Фейсбуці нардеп з президентского Блоку Сергій Лещенко.

Запропонований проект дозволяє забирати у зазначених осіб майно без рішення суду по суті злочину. Таким чином, конфіскація майна в прописаному варіанті може призвести до програшу України в Страсбурзі та, за низкою епізодів, у Гаазі. І Україні усім «пограбувачам» з минулого режиму ще й доведеться виплачувати компенсацію, - вважають опоненти авторів законопроекту.

В ЄС прямо цю ініціативу не засудили, та вже нагадали, що «право власності гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини». Цей документ, як було зазначено в заяві представництва, є частиною набору цінностей та принципів, які є основною асоціації України та ЄС. А Парламентська експертна група з євроінтеграції, проаналізувавши документ, дійшла висновку, що він суперечить статті 14 Конституції України.

До того ж, низку запитань викликав безпосередньо сам список чиновників минулої влади, майно та активи яких підлягатимуть конфіскації. До нього, наприклад, не потрапили учасники так званої «групи Фірташа».

Автор проекту – Тетяна Чорновол – визнає, що прізвища в документі – це спекуляція. І обіцяє, що вже в понеділок подасть на заміну оновлений проект, де з 22 осіб залишаться лише троє: Віктор Янукович, Микола Азаров та Сергій Арбузов.

Проте з іншими аргументами своїх опонентів в питанні спеціальної конфіскації майна вона не згода, і більшість з цих закидів називає дилетантськими.

-- «Чому деяких людей в списку немає? Щоб не дражнити зал»

Тетяно, за якими критеріями складався список осіб, щодо грошей, цінностей та іншого майна яких має застосовуватись особливий режим спеціальної конфіскації?

Насправді, список – це не важливо. Список – це «бантик» цього законопроекту. Найважливіший там все-таки пункт 2 – де йдеться про осіб, які знаходяться під санкціями.

Щоб ви розуміли, я ініціатор подання цього законопроекту, але, взагалі, це дітище і уряду, і Адміністрації президента. Фактично це політична воля нинішньої української влади.

Тоді кого саме з уряду та АП можна записати в батьки цього дітища?

Автори проекту – я і Олег Барна (народний депутат фракції «Блок Петра Порошенка», - «Главком»). Але «дітище» - це політична воля нинішньої української влади.

А щодо прізвищ ситуація така. Важливіше – повторюсь – це особи, які перебувають під санкціями ЄС, санкціями США. Та, бачите, є дуже багато прізвищ, яких в списку немає…

От вам якраз і закидають, що до списку не потрапили, наприклад, екс-глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, олігарх Дмитро Фірташ, екс-міністр палива і енергетики Юрій Бойко. Власне – жодного учасника «групи Фірташа», які зараз сидять в парламенті.

Чому деяких людей в списку немає, хоча вони абсолютно підпадають під дію цього списку? Щоб не дражнити зал. В залі сидить ціла низка депутатів, які ніколи не визнають, що вони пов’язані з цим прізвищем (Фірташ, - «Главком»), але я-то знаю, що вони пов’язані. Законопроект той не пройшов одразу, на минулому тижні (законопроект не був включений до порядку денного, - «Главком») тільки тому, що там з’явились певні прізвища. Певні прізвища роздратували певну кількість осіб, присутніх в залі. І піднявся весь цей шум. Хоча, насправді, ці прізвища ну не потрібно було включати. От просто не потрібно було включати, бо і так зрозуміло, що під санкціями – значить під санкціями, проходить.

Я зараз працюю над змінами цього законопроекту. І моя особиста позиція полягає в тому, що там, взагалі, повинно бути три прізвища. Все.

Які?

Прізвища тих осіб, які займали перші позиції в державі: Янукович, Азаров, Арбузов.

Я зараз працюю над цим законопроектом. Він буде поданий на заміну в понеділок. І я доб’юся, щоб не було жодних спекуляцій.

Ви думаєте, що якщо в проекті залишаться лише три прізвища, але інші умови залишаться тими самими, він легше «пройде» зал і нікого з нардепів не роздратує?

Вони все зрозуміють, що справа не в прізвищах. Але, з іншої сторони, голосувати проти законопроекту, де є прізвища Азарова, Януковича і Арбузова теж важко. Важко за нього не голосувати, якщо ти стоїш на першому фронті боротьби з ними. Тут така «розтяжка» фактично.

Оскільки проект з’явився напередодні місцевих виборів, можна допустити, що певна частина депутатів буде голосувати не за зміст, а щоб добре виглядати в очах виборців.

От чому піднявся такий галас? Щоб законопроект, взагалі, не дійшов до Верховної Ради на голосування. Тому що коли він буде поставлений на голосування, багато хто з тих, хто не хоче за нього голосувати, змушений буде проголосувати. Тільки тому, що він не зможе не проголосувати проти Януковича.

Якщо повернутись до тих прізвищ, які не увійшли у вже поданий варіант документу – дехто з них не підпадає під санкції.

Зауважте на такій цікавій деталі. В нас був прийнятий закон про люстрацію. І він був прийнятий тільки тому, що був виписаний таким чином, що під люстрацію не повинна була потрапити одна людина - Львочкін. Льовочкін, який фактично грав другу роль в державі, тому що бути головою Адміністрації президента – фактично в багатьох випадках заміняв президента. Тобто він був другою особою в злочинній владі Януковича. Але він не потрапив під люстрацію. І саме тому цей закон був проголосований. Інакше б його не проголосували. На жаль, є отакі «розтяжки», на яких тримається українська держава.

Львочкін зараз має настільки великий вплив, щоб диктувати іншим парламентарям, з інших фракцій, за що голосувати, а за що – ні?

Величезний він має вплив.

Наприклад, Майдан – це не була боротьба на два фронти. Майдан – це була війна на три фронти. От третім фронтом був Льовочкін. Постійно він створював такі ситуації, щоб спочатку злити Майдан. При чому, це була війна в середині Майдану. І тільки вже в останній час він зайняв сторону проти Януковича. А так це була, в принципі, третя сила, яка спочатку грала на користь Януковича, але грала отакими цинічними різними маніпуляціями і руйнувала Майдан зсередини. І на Майдані ми Януковича перемогли, а цього третього ворога – ні. І до сих пір з ним доводиться боротися.

От хто такий Льовочкін? На жаль, я мушу сказати, що це зараз є велика частина народу. Тому що він маніпулює зараз великим фронтом громадських організацій, ЗМІ, політичних організацій, окремих політиків. Деяка кількість з них не визнають, що вони близькі до Льовочкіна чи фінансуються Льовочкіним. Може, частина з них ним і не фінансується. Але вони стоять на його ідеології, тобто є його армією. В цьому є проблема.

Тобто, на вашу думку, якщо список не скорочувати до трьох прізвищ, а, навпаки, внести туди прізвище Льовочкіна та наближених до нього людей, то цей проект не буде проголосований стовідсотково?

Так, стовідсотково.

Оцініть кількісно «армію» Льовочкіна в Верховній Раді.

Розумієте, що найбільш важливо? Він формує громадську думку в цій країні. Я не побоюся цього сказати: формує громадську думку. Що таке громадська думка? Це народ. Тому ситуація така, що дуже багато політиків, насправді, орієнтуються на меседжі, які він посилає. Певну частину політиків він реально фінансує. Певну частину він прив’язав якимись іншими способами – на цьому полі він працює давно. От, наприклад, зараз він веде серйозні переговори на Заході і навіть вибудовує лінію, що він повинен бути прем’єр-міністром України. Він же стояв на Майдані. Сьогодні це так говориться.

Кого конкретно він «прив’язав до себе грошима» чи якимось іншим способом?

Я свічку не тримала. Але людей, які стоять на його ідеології, я вважаю людьми Льовочкіна.

Мені от відомий факт, що на цей новий рік на літаку Льовочкіна літав в Рим Валентин Наливайченко в компанії Миколи Присяжнюка, міністра АПК уряду Азарова. Також на літаку Львочкіна літав «Пупс» (Ігор Кривецький, - «Главком»). Але от те, що це літак у власності Львочкіна – це опосередковані докази. Та компанія у нього дуже не проста.

Знову ж таки. Ви щось знаєте про активи Льовочкіна в Україні? Я дуже довго цим займалася, але не знаю достеменно нічого. Тому, якщо його включати в цей список, що ми будемо забирати? Надзвичайно важливе і практичне застосування. Ми ж приймаємо це не для того, щоб просто покрасуватись. Льовочкін – дуже хитра особа. Я так розумію, що він, як і інші члени Сім’ї, не вів бізнес, а просто отримував грубі кошти з різних схем. Ну, колись мені говорили, що ресторан «Прага» – його. Далі мені говорили, що гостинний двір «1812» на трасі на Кончу-Заспу – такий в біло-блакитних тонах, із церквушкою всередині, в імперському стилі, із всякими «портретами русских самодержавцев» і тому подібне – теж його. Але я просто про це чула. Я не знаю, чи це його, чи ні. Його в цьому плані реально важко зловити. Він від початку своєї діяльності, коли всім іншим було начхати, вже дуже акуратно працював.

Якщо повернутись до списку, який наразі прописаний в проекті, то там серед інших є і прізвище Геннадія Кернеса. Він сам неодноразово казав, що нинішній міністр МВС Арсен Аваков йому мститься. Як там з’явився мер Харкова в той час, як мери та губернатори з інших східних областей, які в часи правління Януковича наробили чимало лиха, - ні?

От 100%, що Аваков до появи цього прізвища не має жодного відношення.

Я би, наприклад, особисто прізвище Кернеса в тому списку залишила. Ну, це якщо б тільки від мене залежало прийняття цього законопроекту. Але я знаю, що для того, щоб цей законопроект був прийнятий, і щоб він був ефективний прізвище Кернеса в цьому списку не повинно бути. В ньому повинно бути три прізвища, а далі – особи, які під санкціями.

-- «В Латвії все ще набагато жорсткіше»

Давайте поговоримо про механізм спеціальної конфіскації, що пропонується цим законопроектом. Він фактично виписаний так, щоб уникнути суду…

Ні. Прокуратура звертається до суду, і суд приймає рішення.

Так. Але на звернення Генпрокуратури суд приймає рішення щодо спеціальної конфіскації конкретних активів та майна, як ви самі писали, в окремих випадках, прописаних в проекті. Та доведення вини особи чи її причетності до корупційних дій не вимагається. Відбувається порушення 6 статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка кожному гарантує право на справедливий суд…

Йдеться про майно, здобуте злочинним шляхом. А якщо ця особа звернеться до суду і доведе, що ці активи здобуті не злочинним шляхом – на це дається цілий рік - то ці активи повертаються особі. Але ж ми розуміємо, що говоримо про речі, які не мають нічого спільного з реальністю. Ми от знаємо, що Межигір’я – актив Януковича. Ми реально про це знаємо. Якщо ми подамо на нього в суд, я абсолютно впевнена, що суд не прийме іншого рішення, окрім як конфіскація цього Межигір’я в державних інтересах. І от ви можете собі уявити, що Янукович прийде в суд і доведе, що він це здобув чесним шляхом?

Янукович через Межигір’я в суд, може, і не піде. Але є інші особи і менш відомі об’єкти.

Ну, добре. Хай ідуть вони в суд – це прописано в законі. Але вони повинні довести, що цей актив добутий за чесні кошти, не за ті кошти, що зароблені з злочинних схем.

До речі, законодавство на Заході набагато жорсткіше з цього приводу. Я вже наводила в своєму блозі цитату з Латвійського кодексу («Хочу процитувати статтю 626 Кримінального процесуального закону Латвійської республіки: «Слідчий для своєчасного рішення з метою економії часу слідства, з об’єктивних причин має право, в узгодженні з прокурором, виділити матеріали відносно майна отриманого злочинним шляхом і почати процес його витребування, якщо виконуються наступні умови: докази дають право вважати, що майно яке вилучено або арештоване, добуте злочинним шляхом чи є предметом злочину чи має стосунок до кримінальної діяльності; з об’єктивних причин подача кримінальної справи в суд в найближчий час неможлива чи «може потягнути невиправдані витрати», - «Главком»). Той законопроект, який ініціювала я в чомусь це повторює. Але в законі Латвії все ще набагато жорсткіше. Наприклад, судовий розгляд даного питання у них відбувається в закритому режимі – мовляв, щоб не розголошувати таємницю слідства. У нас цього немає. Тобто в нас, навпаки, варіант не такий жорсткий, як в інших країнах Заходу. В них, уявіть, в антикорупційному плані, в плані повернення в державу активів, здобутих злочинним шляхом, прийнято таке законодавство. Хоча в них не було Майдану, не було Небесної сотні, не було війни. Тому я не розумію, чому з такою критикою у нас сприймаються, насправді, дуже помірковані кроки.

Навіть якщо цей закон буде прийнятий і запрацює, мова буде йти далеко не про весь перелік вкрадених активів. Ми можемо завдяки цьому закону, насправді, повернути якусь частинку.

Ви говорите про те, що особа, у якої конфіскують майно, може прийти до суду і довести, що воно було добуте законним шляхом. Але хто і як має доводити до спеціальної конфіскації, що десь були порушення? Поясність механізм.

Якщо ми говоримо про підсанкційних осіб, то їх навіть на Заході визнали злочинцями, корупціонерами, наклали на них санкції, обмежили їхні права. Вже півтора року їхні кошти нікуди не рухаються, бо вони арештовані, їхні активи арештовані. Фактично – це визнання того, що це особи з корумпованої держави, диктаторського режиму, які здобували свої доходи злочинним шляхом. І знову таки, в поданні Генпрокуратури до суду звичайно обов’язково даються ці факти. При чому, знову ж таки, якщо ми подивимось, наприклад, на швейцарський закон, то для визнання того, що, скажімо, доходи були добуті злочинним шляхом, їм потрібно лише те, що походження цього політика є з диктаторської країни, і що його легальні доходи значно нижчі, ніж оце майно і рівень життя. Все. Якщо це можна в Швейцарії, чому ми не можемо працювати у себе. Хіба ми не знаємо всіх цих осіб?

Парламентська експертна група з євроінтеграції, проаналізувавши проект, дійшла висновку, що він порушує статтю 14 Конституції, де говориться, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Ми ратифікували Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції. Це значить, що вона узгоджується з нашою Конституцією. Інакше ми б її не ратифікували. Тому ці закиди якісь дилетантські.

А як щодо того, що ті, в кого почнуть забирати майно дійсно скористаються своїм правом і, щоб все повернути, підуть в міжнародні суди? Україні потім не доведеться компенсувати цим людям їхні втрати?

Це прописано в законі. Повертається або майно, або його грошова вартість.

Але давайте подумаємо над цим питанням не просто теоретично, а практично. У нас складна економічна ситуація. І ось, наприклад, ми зараз конфісковуємо в бюджет 100 мільйонів доларів, вкрадених Януковичем, які в нас зараз арештовані на рахунках. Янукович іде в Страсбурзький суд і якимось чином доводить це… Хоча, ви собі уявляєте, щоб він це довів? Я – ні. Як він може довести, що це його законні кошти? Він що, надасть довідку про зарплату чи що? Про це можна говорити теоретично. Але люди, які критикують проект, чітко розуміють, що про це неможна говорити практично. Чому ж вони ставлять теорію набагато попереду практики? Ну, добре, уявімо, що він довів. Знаєте, як у нас виплачуються кошти, коли держава Україна програє якісь міжнародні суди. Окремими порціями, дуже довго. Це в інтересах нині держави Україна? Кошти, які витягнув Янукович, навіть якщо він щось таки зманіпулює і доведе, що він їх чесно заробив, ми будемо виплачувати ще наступних 100 років. Я хочу спитати у тих, хто проект критикує: права Віктора Януковича повинні стояти вище прав всіх громадян, які були пограбовані?

Янукович – це не дуже вдалий приклад…

От взяти для прикладу санкційний список - про кого там говорити? Ми вважаємо, що Іванющенко святий? Хто далі під санкціями?.. В основному, цей закон скерований на тих злочинців, які грабували країну, все просто виводячи в кишеню.

Якщо говорити про історію України, то в нас багато було системних явищ пограбування держави. За дріб’язок приватизовувався раніше якийсь завод. Фактично це було викрадення заводу у держави. Але, принаймні, цей завод продовжував працювати, там були робочі місця. Дуже багато в нас олігархів збагатились таким чином, що вони за дріб’язок створювали собі бізнес, тобто за дріб’язок виводили з держави її бізнес. Але що робили Янукович і команда? Це було, взагалі, щось неймовірне. Тому що їх бізнес навіть не цікавив. Який бізнес був у Саші Януковича? Який бізнес був у Януковича? Який бізнес був у Азарова? Який бізнес був у Арбузова? Ми бачили, що вони тільки виводили кошти. Це найбільш страшне, що, взагалі, може бути. Цей проект, в першу чергу, стосується отаких осіб, які просто витягували з України кошти, не бізнесу.

Тож, зауважте. Навіть якщо ви подивитись на перелік прізвищ, ви не побачите там навіть Ахметова. Чому от мене не питають про Ахметова?

З того, що я говорю, складається враження, що підхід такий… вибірковий. Вибірковий підхід, звичайно, є неправильним. Але я скажу вам, в чому тут є системність. В тому, що держава завжди має важелі, щоби будь-який бізнес, який знаходиться на її території, хто б їм не володів, приносив прибуток в державу.

-- «Майже всі корупційні схеми проходять через підприємства Ставицького»

Сергій Курченко – це теж бізнес. Але його ви в список внесли.

Несплата мита, несплата ПДВ - вибачте, це не бізнес. Це були тупі схеми.

Наприклад, в цьому переліку є Едуард Ставицький (колишній міністр енергетики та вугільної промисловості України, - «Главком»). Він і так вже втік, сидить в Ізраїлі. Але якщо говорити про ухилення від сплати податків, в основному, ці схеми проводяться через підприємства Ставицького. Це не зовсім вже бізнес, це «отмивочні» контори. На жаль, в цих ланцюжках присутні і реальні учасники бізнесу в Україні.

Але ще раз повторю, що стосується, наприклад, бізнесу Ахметова, тут держава має повну можливість отримати своє, застосовуючи різні інструменти. В державі їх величезний набір. От простий приклад. Зараз я займаюся сплатою ренти, рентних платежів в видобутку газу, тому що там є зловживання. Державні свердловини потрапляли в спільну діяльність до приватних підприємств. Таким чином, свердловина державна, кошти вклала держава, а раптом приватний власник стає власником газу. Мало того, він ще отримує можливість продавати його не для населення по пільгових цінах, а для промислового споживача. Схема, яка мене завжди надзвичайно обурювала. І от зараз Верховна Рада прийняла закон про 70-відсоткову ренту. Держава просто починає отримувати своє. Бо 70% ренти – це дуже великий податок.

Там, де бізнес, можна відновити справедливість різними механізмами, які держава має в великій кількості. Головне, щоб була політична воля, щоб був професіоналізм осіб, які працюють в цій владній системі, і щоб ними керували державні інтереси. А що стосується Арбузова, Януковича, Саші Януковича – це не бізнес. Вони тупо виводили кошти. І на жаль, у нас зараз є тільки такий інструмент (спеціальна конфіскація, - «Главком»), щоби хоч щось повернути з того, що було забрано в держави. І повернемо ми, на жаль, лише частину.

Конкретна ситуація – по Одеському нафтопереробному заводу Курченка. Він підлягає конфіскації – бо за проектом конфіскується власність, якою фігуранти володіють не напряму, а й через низку пов’язаних з ними осіб чи організацій. Та об’єкти енергетики мають додатковий міжнародний захист. Їхня конфіскація неприпустима. І, на думку експертів, Україну чекає швидкий програш у судовому органі ООН, Постійній палаті третейського суду в Гаазі. Навіщо піднімати питання по таких об’єктах, якщо це може обернутися проти України?

Ті, хто це критикує, пишуть, що от є якась теорія. Але є практика...

Практика – Росія зараз витрачає купу зусиль, знімаючи арешт зі свого майна за кордоном, яке арештовують акціонери ЮКОСа.

Що стоїть на нашій стороні? В тій практиці, про яку пишуть, фігурують реальні бізнесмени, які робили свій бізнес з нуля. Якщо ми говоримо про Одеський нафтопереробний завод, ми про кого говоримо? Про Курченка. Хто такий Курченко? Уявляєте, яке сприйняття його є на Заході? Молода людина, яка раптом стала суперолігархом. І раптом за один рік того, як ми зрозуміли, що у нас є такий новий олігарх, він купує Одеський НПЗ. Для чого купує? Всі ці факти дуже легко доводяться в суді. Купує він його насправді для того, щоб займатися контрабандою. Навіщо йому був потрібен Одеській НПЗ? Тому що це НПЗ, який має вихід на море. Розумієте, в той момент коли нафта коштувала дорого, технічні можливості, які були на Одеському НПЗ, не давали можливості її перероблювати рентабельно. Відповідно, НПЗ купувався тільки для того, щоб гнати контрабанду і показувати її як власний виробіток. Все це дуже просто доводиться.

Але зараз ситуація інша. Коли падає ціна на нафту, надзвичайно цікавими стають будь-які потужності, які можуть цю нафту переробляти. І навіть Одеський НПЗ зі своїм застарілим обладнанням є надзвичайно рентабельним. При нинішній ціні на нафту Одеській НПЗ може справді почати виробництво.

Конфіскація ж відбувається на користь держави. В результаті ми маємо можливість зараз створити державного гравця на паливно-енергетичному ринку. Подивіться, що у нас, взагалі, зараз з паливно-енергетичним ринком. У нас є така особа як Коломойський, яка володіє зараз єдиним заводом в Україні, який переробляє нафту. Фактично він володіє нафтовидобутком в цій державі. Він монополіст. А тепер така цікава ситуація: ціна на нафту падає в світі, а ціна на заправках ніяким чином на це не реагує. Чому? Знову ж таки, мова йде про монополію. Тому що один монополіст-виробник. Дуже обмежене коло продавців. Надзвичайно вигідно державі зараз створити державного гравця. Вигідніше не буває.

-- «Ви розумієте, що таке для Януковича його будинок?»

Є підрахунки – що і скільки Україна може отримати в результаті спеціальної конфіскації?

Про що чітко відомо в Україні? 100 мільйонів доларів арештовані. Це не маленька зараз сума. 1 мільярд 800 мільйонів доларів – у цінних паперах було арештовано на рахунках в банках. Це також серйозно.

Важке питання – маєтки. Їх зараз конфіскувати у власність держави і продати реально дуже важко. Хтось може купити не за такі кошти, які воно коштує. Але чому я вважаю, що все одно це треба робити? Зараз ці маєтки є власністю тих осіб. Вони їх притягують. Це такий магніт, який їх тягне в Україну. По мені – краще, щоб після Майдану, вони були всі спалені. Я звичайно не можу цього говорити, як людина, яка працює депутатом Верховної Ради. Але я чітко відчуваю наскільки це зараз працює проти нас. Які зараз кошти вкладаються в те, що б вони втілили свою мрію і повернулись в Україну, бо їх тут чекають будинки.

Я вам скажу навіть на своєму прикладі. У мене є будиночок в Криму. Біля Судака, в горах. Дуже манюсінькій, 20 квадратних метрів. Тут в Києві я живу в будинку своїх батьків. А то був мій будиночок. І я не можу його забути. Мені дуже туди хочеться.

Так звана влада вже забрала цей будиночок?

Він просто покинутий. Я намагаюся цим не цікавитись. Але це - магніт. Реально мені це болить. Мене туди тягне. А ви розумієте, що таке для Януковича був його будинок? Вони всі були трошки психічно хворі цими будинками. Вони ж фінансують все, що тут рухається, все, що тут працює проти цієї держави, щоб її розхитати, щоб тільки повернутися. Вони хочуть додому.

Як можна підрахувати все те, що у нас оформлено на підставних осіб?

Це для нас – України – дивина, коли суд конфісковує чи арештовує будинок, оформлений на підставних осіб. Для західного світу це настільки елементарні речі. Ніхто не говорить про порушення прав людини. Там дуже просто в суді накладається арешт на якийсь будинок, на якесь майно, коли людину звинувачують у відмиванні коштів, а воно все оформлено на третіх осіб. На Заході це вважається абсолютно правова процедура, яка не порушує права людей, тому що там чітко розуміють: якщо цей будинок, побудований на кошти, добуті легальним шляхом, то власник дуже просто прийде в суд і доведе. А якщо ні, то воно конфісковується або арештовується, ніхто не приходить. Таким чином дуже легко вирішити питання, чи це підставна особа, чи ні.

Які ваші прогнози: підтримка вашому проекту в Раді буде?

Думаю, так. Хоча розбрат йде, звичайно.

Днями ряд ЗМІ поширили інформацію про ваше бажання розширити дію цього проекту, в тому числі, на всіх колишніх регіоналів – із посилання на «ваш Твіттер», який ви, насправді, не ведете. Вже виявили, хто за цим нагнітанням стояв?

Одразу скажу: думок щодо розширення в мене не виникало. Це була суто провокація. І от в тому, як вона була зроблена, вбачається якраз почерк Льовочкіна, що цікаво. Хоча Льовочкіна в цьому законопроекті немає. Але чому він, до речі, проти нього? По одній простій причині. Він розуміє, що, якщо держава зробить це, то далі вона займеться вже конфіскацією бізнеса. Тільки по-іншому.

А якщо не буде першого етапу – не буде другого, не буде третього. Проблема тільки в тому, що після того може не бути держави, але Льовочкіну на це начхати. Він завжди був російським імперіалістом.

Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»