Генконсул України в Ростові-на-Дону: Савченко сидить в камері, по обидва боки якої по чотири порожні камери

Політичні справи Сенцова, Кольченка, Савченко у Росії – лише верхівка айсберга проблем, з якими стикаються українці в сусідній з нашою країні. В тюрмах Росії утримуються тисячі українських громадян, щоденно українські дипломати отримують десятки нових повідомлень про затриманих. Такі дані в розмові з «Главкомом» оприлюднив Генеральний консул України в Ростові-на-Дону Віталій Москаленко. Хоч дипломат воліє не прив’язувати нові затримання і арешти до політичної ситуації і напружених відносин між двома країнами, все ж визнає, що після початку війни на Донбасі ставлення до українців у Росії погіршилося.

Попри це, треба визнати, багато наших співгромадян втікали від війни саме в Росію. Наприкінці, минулого року російська влада, посилаючись на дані Федеральної міграційної служби, стверджувала, що рік тому, рятуючись, з України виїхало до Росії 800 тис. осіб, 250 тис. з них узаконили своє перебування. Проте, достовірної статистики немає. Біженців не селили компактно, а розпорошували по різних регіонах Росії, в тому числі на Далекому Сході, розповідає Москаленко.

Після того, як з Росії ще минулого року було відкликано посла України Володимира Єльченка, Віталій Москаленко залишився чи не єдиним українським дипломатом у сусідній країні, що дозволяє собі публічні заяви. В інтерв’ю «Главкому» генкосул розповів, чому Надії Савченко краще сидіти у СІЗО Новочеркаська, ніж у Москві, та яким чином українські дипломати намагаються полегшити долю Миколи Карпюка і Станіслава Клиха.

Пане Віталію, суд над Надією Савченко проходить тепер не в Москві, а в Донецьку Ростовської області. Складається враження, що у Надії стало менше прав, ніж було під час судових засідань у Москві. Наприклад, суд заборонив листуватися зі ЗМІ, чого не було у столиці РФ. Помічаєте це, в чому суттєва різниця між судовими засіданнями у Москві і на периферії?

По-перше, оскільки суд відбувається в Донецьку (РФ), в глибокій провінції, добиратися до нього родичам, друзям, тим же адвокатам і дорого, і незручно. Питання безпеки тут також на порядку денному. Я маю на увазі той факт, що збираються (перед судом) різні казаки, «чорні сотні», так зване «национально-освободительное движение». Це по-друге. Самій Надії більш комфортно саме у цьому СІЗО №3 у Новочеркаську, де вона зараз перебуває (неподалік Донецька, Ростовської області). Оскільки там краще харчування, більш-менш нормальне ставлення до неї. Хоча вона сидить у камері, де як з одного боку знаходяться чотири порожні камери, так і з іншого боку чотири камери порожні. Звідси її щоразу привозять на суд до Донецька, це за 50 км від СІЗО, де вона сидить. Якби суд був у Москві, або в тому ж Ростові, подібних труднощів не було би. Надія під час останньої розмови зі мною сама сказала, що побутові умови у Новочеркаську трохи кращі за ті, які були у Москві і особливо у Воронежі, де її певний час утримували.

Генконсульство якось допомагає родичам ув’язненої?

Вони за свій кошт приїздять до Ростова. А вже звідти веземо їх сюди, в Донецьк, в Новочеркаськ своїм транспортом. Ось і зараз наш мікроавтобус поїхав, наприклад, у Новочеркаськ, повіз сестру Надії, а також двох хлопців, двоюрідного брата і помічника Надії.

Тривалий час Савченко голодувала. Яке в неї зараз самопочуття?

Зараз вона набагато краще почувається: набрала свою вагу, є активною, непогано виглядає. Хоча морально, звичайно, дуже тяжко стільки часу перебувати в ув’язненні. Звичайно, вона хотіла би, щоби це все швидко закінчилося.

Як часто ви з нею спілкуєтеся?

Під час її перебування на півдні Росії, коли її привезли сюди, нам вдалося з нею двічі поспілкуватися впродовж двох з половиною годин кожного разу. Ми були разом (на зустрічі з Савченко) із колегою-консулом. Говоримо про все: про політику, надаємо інформацію про те, що відбувається, обговорюємо процес. Розповідаємо про міжнародну підтримку, про те, що робить уряд України, зокрема МЗС. Також про те, що роблять міжнародні організації, яка системна боротьба іде за її звільнення.

Як Савченко вважає, за яких умов її можуть звільнити?

Звичайно, що вона розуміє, що це має бути політичне рішення. От на суді (22 вересня) і до цього неодноразово заявляла, що не має ніякого стосунку до загибелі російських журналістів, їх в очі не бачила. На той час (коли журналісти загинули), вона уже була в полоні, перебувала у військкоматі у Луганську. Це політичний, абсолютно сфальшований процес, Слідчим комітетом, російськими спецслужбами.

Окрім Савченко, Кольченка і Сенцова, російська влада утримує Миколу Карпюка і Станіслава Клиха. Яка їх доля, що вам відомо?

Микола Карпюк і Станіслав Клих зараз перебувають у місті Грозному в одному з тамтешніх СІЗО. До того, як їх перевели в Грозний, вони перебували на Північному Кавказі, їх постійно перекидали з Єсентуків до Кисловодська, з Кисловодська до П’ятигорська і так далі по СІЗО того регіону. Миколу Карпюка утримують уже дев’ятнадцятий місяць в одиночній камері і не допускають представників консульства. Адвокатів тільки зараз допустили. Саме до Карпюка буквально тиждень тому допустили одного адвоката, коли відбулося перше судове слухання, закрите. А до того часу 20 разів Генконсульство Росії в Ростові-на-Дону і посольство України в РФ у Москві направляли відповідні ноти і клопотання про зустріч з Миколою Карпюком і Станіславом Клихом. Згідно із Віденською конвенцією 1963 року, а також консульською конвенцією між Україною і Росією, підписаною на початку 90-х років минулого століття, до громадян України мають бути допущені дипломатичні представники нашої держави. Так от, на ці 20 звернень жодної позитивної відповіді не було. Остання відповідь говорить про те, що, мовляв, коли почнеться розгляд справи по суті, тоді ми вам дамо дозвіл на зустріч. Таку відповідь надав суд Чеченської республіки. Поки що такого дозволу досі немає. Запити ми направляли куди тільки можна. І до Слідчого комітету РФ, до МЗС Росії, до представництва МЗС Росії у місті Мінеральні Води, до СІЗО, там, де за нашими даними утримувалися Карпюк і Клих.

З ким із відповідальних осіб російської влади ви особисто зустрічалися, щоб обговорити це питання, чи принаймні робились спроби таких зустрічей?

Посольство (України в Росії) говорило і з Сергієм Лавровим (глава російського МЗС, - «Главком»), піднімалось перед ним це питання і нашим міністром закордонних справ (Павлом Кліміним, - «Главком»), наче було отримано позитивну відповідь. МЗС РФ писало нам, що, мовляв, ніяких заперечень з нашого боку немає (для того, щоб отримати допуск до затриманих українців), мовляв, звертайтеся на місця і вам дозволять. Ми звертаємося, а нам починають давати відписки. То кажуть, що їх немає, бо перевели в інше місце, а ми не знаємо куди, або кажуть, що питання про можливість вашої зустрічі розглядатиметься через місяць. Ми отримали сім відповідей такого змісту, коли кожен раз нам казали «через місяць». Наші консули шість разів виїжджали на Північний Кавказ для того, щоб зустрітися з Клихом і Карпюком. Як це відбувалося? Допустимо, ми знаємо, що їх утримують у П’ятигорську. Туди посилали відповідного листа і їхали. Але наших консулів нікуди не пускали, вони приходили до СІЗО, цілували замок. Намагалися достукатися до Слідчого комітету РФ у Північнокавказькому федеральному окрузі, виїжджали безпосередньо на місце (до них). Але вони відмовляли. Наші консули поверталися ні з чим.

Наступне судове засідання відбудеться 12 жовтня. Звичайно, ми поїдемо на нього, незважаючи на те, що воно може бути закритим. Єдиний раз я бачив Клиха, під час відеоконференції, коли було засідання у його справі щодо продовження терміну утримання під вартою. Судове засідання відбувалося у Ставрополі. Більше ані його, ані Миколу Карпюка ні до, ні після цього ніхто з дипломатів не бачив.

Адвокат (Клиха, - «Главком») Марина Дубровіна зустрічалася зі своїм підзахисним кілька разів. Він передав їй свою заяву про те, що до нього застосовувалися тортури, його хронічно катували, били до тих пір, поки він не почав давати свідчення проти себе, в тому числі проти Арсенія Яценюка тощо. Те саме відбувається і з Миколою Карпюком. Можу припустити, що навіть в ще більшій мірі. Хоч він є достатньо сильною і вольовою людиною, але коли впродовж довгого терміну їх б’ють, то засуджувати (за неправдиві свідчення, - «Главком») їх не потрібно. Найсмішніше те, що якщо Карпюк і був у Чечні, а це треба ще довести, то абсолютно точно відомо, що Клих ніколи раніше у своєму житті у Чечні не був. Саме за те, що він начебто брав участь у цих комбатантних змаганнях його хочуть судити. Щодо (участі в бойових діях в Чечні, - «Главком») Яценюка – це чиста шизофренія і блеф. Карпюка і Клеха постійно били і катували, вимагаючи, щоб вони когось назвали. Тоді і прозвучало прізвище Яценюка.

Інформацію про те, що Арсеній Яценюк начебто брав участь у війні в Чечні озвучив Голова Слідчого комітету РФ (СКРФ) пан Бастрикін. А чи звертався СКРФ до Генконсульства України за офіційною інформацією про те, чи міг Яценюк брати участь у тій війні?

Я вас прошу. Взагалі ніхто до нас не звертався з цього приводу, ні до нас, ні до посольства. Там іде своя гра. Подібним чином Бастри кін висловлювався щодо Надії Савченко. Можете підняти і подивитися його інтерв’ю «Російській газеті».

В чому полягає допомога консульства українцям, що потрапили в російське полон-ув’язнення?

Ми постійно контактуємо з адвокатом Клиха Мариною Дубровніною, контактували і з адвокатом Докою Іцлаєвим, який захищатиме Карпюка. Це незалежний адвокат. Окрім Карпюка і Клиха ми не забуваємо про Сенцова і Кольченка, які нині вже засуджені. Допомагали їм грошима, передавали передачі. Ми також подавали прохання про зустріч із ними. Але нам також відмовили, сказавши, що така зустріч можлива після розгляду судом справи по суті.

Ось такий лист нам надіслали 22 вересня:

«Северокавказским окружным военным судом в ходе рассмотрения уголовного дела в отношении Сенцова и Кольченко вынесено определение о разрешении свидания с должностными лицами консульства Украины после рассмотрения данного уголовного дела по существу. В соответствии с правовыми позициями, выработанными Европейским судом по правам человека, согласно положениям Уголовно-процессуального законодательства РФ, рассмотрение уголовного дела в суде заканчивается после вступления приговора в законную силу, то ли в случае прекращения уголовного дела. О вступлении в законную силу решения суда в отношении Сенцова и Кольченко вы будете уведомлены».

От скажіть, як з такої відповіді можна зробити висновок, коли нам дадуть дозвіл на зустріч і чи взагалі дадуть?

Виходить, що суд начебто не проти вашої зустрічі із Сенцовим і Кольченком. Але з іншого боку, суд вважає засуджених громадянами Росії.

На суді Сенцова сприймали і так, і так (і громадянином Росії, і громадянином України)… Так, звичайно, це є порушенням законів. Причому, свідоме і брутальне порушення законів Російської Федерації, яка підписала міжнародні конвенції, але регулярно і систематично їх порушує. Як у випадку із Кольченком і Сенцовим, так і у випадку з Карпюком і Клихом, так само й щодо Надії Савченко.

Маю вам ще ось що сказати. У нас тут в Ростовській області є ще один підсудний громадянин України на прізвище Литвинов. Сам він з Луганщини, його також обвинувачували у терористичній діяльності, катували. Коли наш консул зустрічався з ним, цей громадянин показував сліди шрамів на ногах від тортур. Але коли відбулося попереднє слухання його справи, його адвокатам вдалося перекваліфікувати справу фактично із справи про тероризм у звичайну цивільну справу. Таким чином зараз його судитимуть чи то за крадіжку, чи за щось інше подібне...

Скільки українців зараз насильно утримуються російською владою?

Це тисячі наших громадян. В основному вони проходять по звичайних справах. Хтось порушив режим перетину кордону, хтось порушив режим перебування в країні, хтось скоїв якусь крадіжку. Ми щоденно отримуємо інформацію про десятки нових випадків (затримань і арештів). Але це за побутові речі.

На початку року в Росії був скандал, коли ФСБ обвинуватила мешканку Вязьми Світлану Давидову у держзраді на користь України. «Зрада» полягала в розповсюдженні інформації про пересування російських військових, яку жінка, багатодітна мати, повідомила, подзвонивши до посольства України. Чи звертаються до консульства в Ростові-на-Дону російські громадяни з подібною інформацією?

Різні звертання бувають. Громадяни Росії можуть звертатися, щоб знайти родичів в Україні, витребувати документ про перебування свого часу в Україні тощо. Щодо таких випадків, який стався зі Світланою Давидовою, то такого у нас, принаймні, не було. Є, правда, телефонні дзвінки сумнівного характеру. Але це або не зовсім адекватні люди…

Як змінилося ставлення до українських громадян в Росії після анексії Криму і початку війни на Донбасі?

Звичайно, є певна зміна в настроях. Коли Крим анексували, більшість російського населення схвально до цього поставилася. Вони вважали, що так і має бути, що «Крим-наш» - все, крапка. Хоча є певна категорія людей, які об’єктивно вважають, що цей факт є порушенням міжнародних законів. Але таких – меншість.

Якщо говорити про ставлення на побутовому рівні, чи є звернення до вас від громадян України про погрози, якийсь тиск, залякування?

Задокументованих звернень немає. Якщо громадянин України потрапляє у скрутне становище, допустимо, його арештовують, звичайно, в такому випадку людина звертається по допомогу до консульства. Але це є звичайна рутинна робота для нас. Якось виокремлювати її у зв’язку з політичною ситуацією я би не став.

Скільки українців звертаються по допомогу до консульства, як часто?

Щодо того, скільки людей приходять на консульський прийом, то їх лік іде на десятки. Раніше були такі місяці, коли і 150, і 170 людей приходило.

З якими проблемами звертаються?

Коли це все почалося, люди тікали від обстрілів, тікали туди, де не стріляють. У когось документи згоріли, у когось вкрали. То вони приходять і просять зробити свідоцтво на повернення, припустимо. Ми перевіряємо усю інформацію про таких людей, відправляємо запит в Україну, щоб потім видавати свідоцтво на повернення. Це щоденна робота: вона триває і в суботу, і в неділю, і в неприйомні дні. Ми нікому не відмовляємо, усіх приймаємо.

Скільки громадян України запросили в Росії статус біженців, принаймні у Південному і Північнокавказькому федеральних округах Росії?

Офіційно їх дуже мало. Тому що, коли жителі Донбасу сюди прибували, їх одразу кудись відправляли, і на Далекий Схід, в Улан-Уде, бозна куди. Такої конкретної статистики немає.

Яка кількість громадян України нині живуть і працюють в Росії, наскільки змінилася їх чисельність після анексії Криму і війни на Донбасі?

Чисельність громадян України в Росії різко збільшилася через біженців, які прибували з Донбасу. Конкретно скільки - порахувати неможливо. Офіційно у нас стоять на консульському обліку по двох федеральних округах, по Південному і Північнокавказькому близько 11 тисяч громадян України. Але це мізер. Звичайно, переважна більшість людей, які перебувають тут або не стають на консульський облік, або навіть не знають про таку можливість. Я навіть не візьмусь гадати, скільки реально громадян України тут перебуває.