Моя, не вкрадена Норвегія…

Андерс Брейвік. Після «чорної п’ятниці» 22 липня його ім’я очолить список норвезьких прізвищ, які зможуть, не замислюючись, назвати пересічні українці, поруч з Едвардом Грігом, Кнутом Гамсуном, Хенріком Ібсеном та Фрітьофом Нансеном. Погляд скандинавського терориста, фотографії якого сьогодні масово тиражуються в ЗМІ, закарбується в пам’яті разом з кадрами скривавлених тіл на узбережжі острова Утея. Для мене Брейвік залишиться назавжди тим, хто нахабно поцупив мою Норвегію. Ту Норвегію, де я прожив кілька років ще студентом, яку я поважаю і люблю навіть більше чим Україну. До якої регулярно приїжджаю вже тепер, працюючи в українському представництві відомої норвезької корпорації.

Найтрагічніші дні норвезької новітньої історії я зустрів в Осло. Саме там я, як і тисячі норвежців, попрощався з минулою, такою довірливою та відкритою, моєю Норвегією.

Андерс Брейвік, з кулеметом в руках та затичками у вухах (завбачливо, йому не довелося чути зойки своїх жертв), не лише забрав десятки життів, але й розтрощив стереотипи, які десятиліттями цементували основу ментальності норвезької нації. Він продемонстрував, що гарно розвинена та прорахована до найменших деталей норвезька інфраструктура насправді безсила перед суворими реаліями сучасного світу. За лічені секунди, волею одного терориста, не лише Осло, але й вся країна поринула у хаос. Пілотів рятувальних гелікоптерів, що мали негайно прибути на виклик після вибуху в урядовому кварталі, довелося чекати близько 6 годин, адже всі вони були у звичній для норвежців літній відпустці. Ті, хто під час вибуху знаходились в епіцентрі подій в першу чергу подумали, що стався нещасний випадок: чи то газ вибухнув, чи літак впав… Нікому навіть не спало на думку, що в казково спокійній країні міг діяти терорист.

Характерно, що коли страшне словосполучення «терористичний акт» вперше пролунало з екранів телевізорів, мої знайомі норвежці, ще не здогадуючись про те, що за кількадесят кілометрів такий собі Андерс Брейвік продовжує криваву бійню, в першу чергу почали звинувачувати в тому, що сталося не мусульманську спільноту, а самих себе і свою ж політику стосовно ісламу. Одразу почали критично згадувати численні антиісламські карикатури, опубліковані в норвезьких виданнях та участь норвезьких винищувачів в операціях в Лівії в рамках НАТО.

Завмерла в очікуванні офіційних роз’яснень й ісламська частина населення Норвегії, побоюючись, що за вибухом стоїть хтось із проживаючих там біженців (особливо багато останніх з’явилося на території Норвегії після американської кампанії в Іраку). В такому випадку привілеям, які надються іноземцям в рамках інтеграційної політики уряду, було б покладено край.

Андерс Брейвік… Коли норвежці вперше дізналися ім’я сценариста та виконавця кривавої бійні на острові Утея, вони пережили справжній шок. Думаю, вони легше повірили б у воскресіння Осами бін Ладена, аніж в те, що типовий скандинав розстрілюватиме таку ж як і він сам молодь, заради того, щоб подолати ефемерну «мусульманську експансію». Вперше я бачив норвежців настільки пригніченими. Суботнім ранком складалося враження, що кожна норвезька сім’я втратила когось близького. Ніхто не посміхається... На вулицях тихо… Скрізь охорона. На поліцейських озираються з пересторогою: ще яскравими є кадри, що показують терориста у поліцейській формі. До слова, до подій п’ятниці 22-го липня особовий склад норвезької поліції асоціювався в населення ледь не з армією ангелів. Сьогодні ж дехто навіть висловлює пропозиції «переодягнути» всю поліцію, адже нинішня форма стала символом підступного, кривавого злочину. Зауважу, що пострадянських реалій пересічний норвежець навряд чи може уявити, але проблему злочинності вітчизняних міліціонерів, на жаль, не вирішить ні нова форма, ні нова назва.

Вже за кілька днів християни та мусульмани, що проживають в Норвегії, почали повертатися до звичайного життя. Жалобні церемонії збирали УСІХ: від дітей до пенсіонерів, від норвежців до сомалійців. Прем’єр міністр Норвегії Є. Столтенберг заявив, що його уряд й надалі сповідуватиме ідеали мультикультурного суспільства. та антирасизму. Знаковим є те, що після теракту значно збільшилась кількість бажаючих вступити в політичні партії серед молоді.

Це плекає в мені надію на те, що моя Норвегія, Mitt lille land (моя маленька країна, як кажуть норвежці) повернеться. Жахи та фобії, уособленням яких став Андерс Брейвік, назавжди залишаться в минулому, і в Королівстві Норвегія відновиться мир та спокій, як в добрих дитячих казках. Так хочеться в це вірити. А поки що, повернувшись до Києва, я залишив свій запис в скорботній книзі норвезького посольства, до воріт якого небайдужі кияни й досі несуть троянди та свічки.