Реформи Грузії: що може взяти Україна?

Кожен українець, який хоч раз відвідає Грузію (або Сакартвелло, як називають цю країну самі її громадяни) буде закоханий у неї якимось легким і дуже приємним, як музика Мгзавребі, юнацьким коханням. Іншого варіанту мені здається просто бути не може. Адже самі картвели чомусь дуже поважають нашу країну. Напевне поважають і люблять її інколи сильніше, ніж ми – її громадяни.

Звісно, ми всі знаємо, що нам вдячні за підтримку під час Цхінвальського конфлікту, при чому не стільки матеріальну, скільки моральну. Але мені видається, що причина такого пієтету в чомусь іншому. І от така щира повага, любов до твоєї країни не може не закохувати у відповідь. Перші кроки по грузинській землі налаштовують на приємну ностальгію – від поведінки грузинських прикордонників та митників до порівняно непоганого майже європейського сервісу аеропортних служб.

Згодом ти занурюєшся у культурне-мистецьке життя Грузії, слухаєш її музику, відвідуєш популярні і що головне, оновлені туристичні маршрути – Мхцета, Сігнагі, Горі, Уплісціхе, Телаві, Вардзії, Батумі… Після прийняття оновленої стратегії розвитку країни, туристична галузь у Грузії є пріоритетною. Тож більшість із цих маршрутів є професійно модернізовані під запити сучасних туристів, насамперед європейських. Додайте до цього новий європейський Тбілісі, із будівлями зі скла та бетону, шикарну грузинську кухню та абсолютно гіперболізовану грузинську гостинність — і от ви вже себе відчуваєте чи то якимось нащадком сванів, чи імеретинцем, картлійцем, вивчаєте необхідний туристичний мінімум грузинських слів для висловлювання свого захоплення…

Все це перші враження. Згодом ви згадуєте все те, що моніторили в інформаційному просторі про економічні, політичні та соціальні реформи у цій країні. Дивуєтеся ефективності реформи поліції (яку в Грузії без сумніву поважають та побоюються), намагаєтеся побачити наслідки швидких економічних реформ. І от тут ми починаємо «розкопувати собаку»: високі показники безробіття, низька платоспроможність населення, майже недоступні (за словам пересічних мешканців), хоч і дуже якісні медичні послуги.

Так сталося, що під час поїздки я не стримався і уважно слідкував за акціями грузинської опозиції, спілкуючись із людьми різних соціальних верств, як симпатиків Саакашвілі, так і жорстких опозиціонерів. У цей час в Грузії розпочалася неформальна виборча кампанія, яка має завершиться так само як і в Україні у жовтні поточного року. Саме у ці дні відбулася гучна кадрова ротація в грузинському уряді, новим прем’єр-міністром було призначено Вано Мерабішвілі, колишнього міністра поліції та громадського порядку, головного ідеолога реформи поліції. Слід відзначити, що ставлення до Мерабішвілі навіть серед опозиціонерів – неоднозначне. За умови тотального несприйняття самого Саакашвілі, фігура нового Прем’єр-міністра викликає не тільки страх, але і повагу. Можливо це є наслідком ефективних реформ у поліції та боротьби із криміналом - Грузія сьогодні справді є країною із найменшим рівнем криміналу та найвищої ефективністю роботи поліції. Якби там не було, але Мерабішвілі поважають. Можливо тому його і називають можливим наступником Саакашвілі.

Грузинська опозиція сьогодні об’єдналася довкола фігури мільярдера Бориса (Бідзіна) Іванішвілі, чиї статки оцінюють у більше ніж $5 млрд. Іванішвілі, нещодавно позбавлений громадянства Грузії через скандал із паспортами Франції та Росії, безпосередньо не очолює власну партію «Грузинська мрія – Демократична Грузія». Натомість партію очолює правозахисник Манана Кобахидзе, хоча планувалося, що формальним лідером буде дружина мільярдера. Взагалі родина Іванішвілі досить тісно інтегрована у передвиборчу кампанію. Головним танцювально-розважальним рупором грузинської опозиції є його середній син-альбінос, досить відомий грузинський репер Бєра Іванішвілі. До складу опозиційної коаліції входять такі відносно потужні політичні партії як: Республіканська, Національний форум, Наша Грузія – Вільні демократи, Грузинська мрія – Демократична Грузія, Консервативна партія тощо.

Головні тези опозиції стосуються розвитку сільського господарства, підвищення рівня соціального захисту (зарплата не нижче прожиткового рівня), вирішення проблеми медичного забезпечення. Як бачимо – досить стандартний популістський набір. У той же час, влада так само інерційно-стандартно реагує, намагаючись перехопити ініціативу та демонструвати жорсткий контроль за діяльністю опозиції. Зокрема, протягом останнього часу комерційні, політичні структури Іванішвілі та він особисто були звинувачені у порушенні виборчого законодавства та підкупі населення. На майно самого Іванішвілі та його комерційних структур було накладено арешт. У той же час, слід визнати. Опозиція має реальну підтримку населення. У той час, коли лідери української опозиції під Качанівську колонію звозять штатних активістів кількістю не більше декількох сотень, в Грузії регіональні мітинги збирають щонайменше декілька тисяч. Мені особисто довелося спостерігати за подібним мітингом у Мцхета (електоральна потужність округу – трохи більше 30 тисяч). На мій, можливо не зовсім професійний погляд, виступ політично-реперського тандему Іванішвілі та презентація депутатів-мажоритарників зібрала декілька тисяч учасників. За переконанням місцевих експертів, в Грузії навіть не уявляють, що за участь у мітингу можна проплачувати гроші.

Спілкуючись із опозиційно налаштованими мешканцями, не можеш не відзначити крайню ступінь категоричності сприйняття влади в цілому та фігури Саакашвілі зокрема. Відзначаючи успішність окремих реформ Саакашвілі (ліквідацію побутової корупції, реформу поліції, боротьбу із криміналом, розвиток туристичної інфраструктури), до певної міри підтримуючи його у протистоянні із Росією (хоч і звинувачуючи у схильності до провокацій), опозиціонери при цьому абсолютно демонізують образ нинішнього Президента. І це при тому, що більшість із них у 2004 році голосувала саме за нього.

Взагалі історія політичного кохання виборців та влади у Грузії дуже симптоматична. Мовою статистики вона виглядає так.

• 26.05.1991 року Звіад Гамсахурдія стає першим президентом Грузії із результатом у 87%. Згодом був позбавлений влади насильно, загинув за нез’ясованих обставин.

• 05.11.1995 Едуард Шеварнадзе стає Президентом із результатом 72,9% голосів виборців.

• 09.04.2000 Шеварнадзе повторно переобраний із результатом 82%. 23.11.2003 – внаслідок революційних подій добровільно подає у відставку.

• 04.01.2004 96,27% виборців обирають Президентом Міхо Саакашвілі. Щоправда вже у 20087 році, під час технологічної відставки та позачергових виборів, Саакашвілі повторно обирається Президентом, але вже із значно нижчим результатом - 53,47 % з 59 % виборців, які прийшли на дільниці.

Отже, ми чітко спостерігаємо тенденцію месіанства влади, від якої, мені здається, Україна отримали щеплення у 2004 році, одночасно із розчаруванням у Ющенкові. В Грузії схоже подібні вакцини не діють. Іванішвілі у оповіданнях опозиціонерів виглядає майже святим Георгієм, здатним в один момент вирішити більшість соціально-економічних проблем країни. Йому приписують причетність до більшості показово вдалих нововведень у державі – від особистого фінансування реформи поліції, до масового будівництва церков та відновлення монастирів, благодійних інвестицій у сільське господарство, освіту та медіа. Я не готовий давати оцінку адекватності чи неадекватності подібних тверджень, але подібна героїзація політиків здебільшого тягне за собою хвилю розчарувань у подальшому. Ми це пройшли один раз, наші друзі-грузини проходять це від виборів до виборів.

Слід визнати, позиції Саакашвілі у нинішній Грузії – проблемні. Саме для цього і була запланована конституційна реформа, розробляються варіант «наступник» із Мерабішвілі та відхід самого Саакашвілі на посаду Прем’єр-міністра, у разі створення парламентської більшості. Проте незважаючи на все це, Грузія часів Саакашвілі – радикально змінилася. Це визнають всі. Були реалізовані досить ґрунтовні, світоглядні реформи. І навіть за умови коректності тези опозиції про те, що реформи змінили тільки фасад Грузії, не змінивши сутнісні проблеми, владі є з чим іти на вибори. Принаймні, я був би задоволений, якби українська влада ішла на вибори із подібним кейсом доробок.

Фото: Reuters