Богдан Данилишин: Україна – вона вічна. А влада – це мить, яка проходить

Минуло більше двох років з того часу, як відомий український економіст, міністр з Уряду Юлії Тимошенко Богдан Данилишин змушений був покинути Україну і просити політичного притулку у Чехії. Тільки завдяки чехам йому вдалося уникнути політичних репресій, які і сьогодні продовжує влада щодо Тимошенко та багатьох її соратників.

Однак як п. Данилишину ведеться у чужій країні? Чим він займається, про що думає сьогодні, за що вболіває? Чи вдалося йому знайти роботу на чужині? Адже під час обшуків у його помешканні в Україні спецслужби вилучили і його дипломи про освіту?

Відповіді на ці та багато інших питань – в ексклюзивному інтерв’ю Богдана Данилишина для сайту Третє око.

-- «Світ визнав мене і без дипломів»

- Пане Богдане, вже два роки як Ви в Чехії. Що змінилося за цей час?

- 13 січня 2011 року Чехія офіційно надала мені політичний притулок – міжнародний захист. Цей статус дозволяє займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству Чеської Республіки. Одержання політичного притулку для мене особисто поставило завдання розпочати нове життя в Чехії з самого початку. Разом з тим, моя наукова, громадська діяльність в Україні не проходила закрито. Я сам писав свої кандидатську і докторську дисертації, захищав їх. В 32 роки став одним з наймолодших докторів економічних наук, а в 44 – наймолодшим академіком НАН України. Всі мої знання залишились зі мною, навіть після того, як під час обшуку забрали мої дипломи.

Світ визнав мене і без дипломів – хай граються ними ті, в кого своїх нема, або хто сам їх своїм розумом не здобував. Зараз я працюю в Празі та Мюнхені, читаю лекції для студентів. Крім того займаюсь громадською діяльністю. Слава Богу, в Києві залишились нотаріально завірені копії дипломів, які в подальшому я і використовував.

Чому саме була обрана Прага? Після зустрічі з представниками правоохоронних органів 18 жовтня 2010 року в Посольстві України в Празі у мене не було іншого вибору.

Я вдячний долі, що на своєму шляху я зустрічав добрих і щирих людей, такими для мене були Петро Борщевський та Іван Курас, які сприяли моєму науковому становленню та Марина Махіткова – мій чеський адвокат, без підтримки якої я, напевно, не пережив би тих труднощів, з якими зіткнувся в Чехії. Зі мною завжди по життю ідуть віра в Бога і віра в Справедливість, а також здатність мобілізуватися в складний час.

- Про Вашу організацію «Українська європейська перспектива» дуже багато говорять як в Україні так і за її межами. Чим займається ця організація?

- У квітні 2011 року разом зі своїми колегами ми створили Міжнародну громадську організацію «Українська Європейська Перспектива», яка вже зараз стала центром інтеграції світового українства. Українська Європейська перспектива – це унікальний проект. Ії засновниками є ряд громадян України, США, Великобританії, Канади.

У даний час нами сформована потужна команда з українців, які проживають в різних країнах. Але вони готові в будь-який час повернутися в країну і працювати на її благо. Розроблена Програма «Українська перспектива». Україні потрібні люди на високих керівних посадах, які не знають нашої бюрократії і зможуть її подолати, люди – здатні протистояти корупції і грамотні фахівці. Мені б дуже хотілось в даний час, щоб українці всього світу стали єдиним могутнім стержнем в боротьбі за демократичну Україну.

В даний час ми проводимо активну діяльність щодо активізації європейського вектора розвитку України, підтримки різного роду ініціатив громадянського суспільства щодо європейської інтеграції. Найближчим часом готуємо проведення Міжнародного форуму українських економістів, що народилися і працюють за межами України, де буде представлена нова програма економічного розвитку України та сформована Рада сприяння Україні.

- Чим займаєтесь в Чехії?

- Займаюся викладацькою і науковою роботою, активно співпрацюю з Академією наук Чеської Республіки, читаю лекції в університетах Праги і Мюнхена німецькою, українською, російською та чеською мовами. Найближчим часом побачать світ дві мої нові книги – монографії з проблем економічної теорії та економіки природокористування (остання присвячена проблемам навколишнього середовища і розвитку – до 20-річчя Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро). Презентацію плануємо в квітні цього року в Швейцарії та Празі.

Підтримую постійні контакти з відомими світовими політиками, представниками парламентів та Урядів європейських країн.

Для мене була велика честь познайомитись і деякий час співпрацювати з покійним нині Вацлавом Гавелом, який постійно цікавився ситуацією і питаннями демократії в Україні. Думаю, його книга «Сила безсилих» може бути в даний час дороговказом для наших демократичних сил щодо виходу з сьогоднішньої непростої ситуації.

- Чи впізнають Вас в Чехії? Чим ви займаєтеся там у вільний час? Де мешкаєте наразі? Чи спілкуєтеся з опозиціонерами, яким чином і з ким саме?

- Живу і працюю в Празі. Багато хто в будинку, де я живу (це район Прага-2, звичайна квартира в звичайному будинку) — знають мене, навіть часто люди в Празі вітається на вулиці. Чехи гарні і привітні люди. До речі — в Чеській Республіці проживає майже 200 тисяч українців, в тому числі в Празі – біля 50 тис.

Є велика громада Української Греко-Католицької церкви. Один кращих храмів Праги – Собор Святого Климента — в центрі Праги біля Карлового моста – віддано для її богослужінь. Свого авто в мене немає, але воно в Празі і не потрібне. Тут транспорт їздить по графіку. Більше 10 років в Україні в мене була службова машина, тому коли опинився в Празі і почав їздити громадським транспортом то відчув – яке це щастя ні від кого не залежати.

-- «Одна з причин кризи — відсутність середнього класу»

- Пане Богдан, багато хто прогнозував 2-й етап економічної кризи в Україні, починаючи з січня-лютого 2013 року, який Ваш прогноз щодо цього?

- Криза з України нікуди й не йшла. Вона була з нами завжди — чи на 2-етапі чи на 5-му – це не важливо. Насправді те, що сьогодні називають економікою України, такою не є в суто класичному розумінні економіки як науки чи господарства країни. Тому, яка б біда не навалилася – чи внутрішня чи зовнішня — вона все одно буде болісно бити по всім складових національного господарства.

Сьогоднішня економіка – це конгломерат колишньої радянської господарської структури, яка є сировинно орієнтованою, і яка до цього часу виробляє до 60 відсотків всього ВВП країни і нових несистемних нашарувань, що працюють на самовідтворення. Економіка України виявилася найбільш вразливою до таких глобальних макроекономічних дисбалансів, які виникли в результаті нестабільного зростання світових цін на сировину та існування надлишкової ліквідності на світових ринках капіталу, а також внутрішніх структурних дисбалансів, закладених в до кризовий період. На сьогодні в Україні спостерігається не просто економічна криза, а крах моделі економічного розвитку – тобто, фактично, вичерпуються резерви закладеної в радянські часи господарської моделі і відсутність нової альтернативи розвитку господарства країни. Фактично приватизована всякими шляхами колишня індустріальна могутність плюс надмірна експлуатація природно-ресурсного потенціалу шляхом повного привласнення ренти породила така явище як олігархат, який визначає всю внутрішню і зовнішню економічну політику. Як би це парадоксально не звучало, але це факт.

Другим чинником перманентних криз є відсутність середнього класу. За роки незалежності він не тільки не набув завершених ознак, а й зазнав повного занепаду.

Тому той базис, який формує основу економної системи країни і визначає ключові біди економіки. Тому політика модернізації є механізмом, який здатний перевести розвиток господарства країни на якісно новий рівень. Але мова має йти не тільки про технологічну модернізацію, а модернізацію всіх суспільних інститутів. Чи готова до цього сьогоднішня влада? Думаю, що не зовсім.

Тобто ключові біди криються в 3 «к» — кредитування, кадровій політиці та корупції. Вирішення кожної з даних проблем відкриє шляхи розв’язання всіх інших, в першу чергу структурної перебудови економіки.

- А як щодо сьогодення?

- Я з тривогою спостерігаю за тим, що відбувається в Україні як в економічному її житті, так і політичному. Намітились досить негативні тенденції, які пов’язані з несприятливими зовнішніми впливами, так і з прорахунками у внутрішній економічній політиці. Щодо зовнішніх, я б виділив наступні: відбувається пришвидшення міграції капіталу, стає більш загрозливою проблема глобальних дефіцитів для високорозвинутих країн. Практично жодна з причин поточної кризи не була усунена, більше того, до них додався ряд нових.

Відчувається уповільнення зрос¬тання світової економіки. Внутрішні – ще більш протирічливі. В Україні прослідковується негативний тренд щодо тенденцій зниження обсягів виробництва і зменшення внутрішнього споживання.

За підсумками року можна маємо зростання ВВП 0.2%. Це дуже критично. До речі, у 2008 році ми мали зростання ВВП 2.3%, хоча тоді вплив світової фінансової кризи був значно жорсткіший і такої міцної владної вертикалі як зараз, не було. В цьому зв’язку, основні зусилля держави мають бути направлені на галузі, що обслуговують внутрішній споживчий попит.

Скажу чесно, я з надією дивився на спроби влади щодо економічного реформування, тому що і сам в 2008-2009 роках був керівником розробки «Україна – 2020: Стратегія національної модернізації». Але в ці роки йшла шалена боротьба за владу і Уряду фактично тільки ставили палки в колеса.

Зараз багато чого вже заговорено. Втрачається час, підривається суспільна довіра до реформ. А як багато можна було зробити. Великою помилкою були всі ці судові процеси проти лідерів опозиції і колишніх членів Уряду. Йде відволікання на другорядні речі, в той час як першочергова – реформування країни — при такій монолітності влади втрачається.

Україні потрібні системні рішення в частині забезпечення економічного зростання, підвищення ролі інститутів розвитку. Потрібен загальний суспільний консенсус – чистий листок – повна легалізація всіх доходів і рух вперед. Потрібна суспільна довіра – круглий стіл – влади, опозиції – представників громадянського суспільства. Без такої довіри – ми приречені.

Тому я вважаю, що в даний час потрібна кардинальна корекція в економічній політиці держави. Доцільно, в першу чергу, ліквідувати ряд основних економічних та структурних диспропорцій, які накопичувались в українській економіці ще до початку світової фінансової кризи і залишились невирішеними.

-- Україна свій шлях вибрала – Європейська інтеграція

- Українська влада заявила про можливість приєднання до деяких положень Митного союзу, як вважаєте, наскільки це правильне рішення, чим воно може обернутися для України? І наскільки це може суперечити нормам СОТ?

- Україна свій шлях вибрала – Європейська інтеграція, іншого шляху немає. Але Україна також, в першу чергу, має бути зацікавлена у повномасштабній імплементації до системи відносин Митного союзу договірно-правової бази СОТ і всіма можливими засобами сприяти активізації переговорного процесу щодо вступу членів союзу до Організації. <Приєднання України до союзу є можливим лише на умовах СОТ, що означає прийняття країнами-членами МС умов України. Треба щоб усі зрозуміли, що в даний час гармонізація митних тарифів України та Митного Союзу – неможлива з огляду на розклад тарифних зобов’язань України, який є невід’ємною частиною Закону України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”, прийнятого Верховною Радою України 10.04.2008 за № 250-VI. Подача заявки в СОТ щодо перегляду тарифних зобов’язань була однією із спроб уніфікації цього процесу.

Аналіз можливих торговельно-економічних наслідків інтеграції з МС показує, що для України переваги в експорті складатимуться лише з переліку скасованих вилучень з режимів вільної торгівлі. Водночас спрощення митного режиму наприклад в рамках ЗВТ з ЄС дозволить Україні не тільки розширити ринки збуту власного експорту, але й наростити імпорт інвестиційних товарів, використання яких у виробництві є передумовою стабільного довгострокового зростання економіки.

Участь України у МС може потребувати перегляду чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю, стороною яких є Україна, з огляду на те, що Митний Союз є єдиною митною територією, яка складається з митних територій учасників такого союзу.

Майбутня зона вільної торгівлі між Україною та ЄС не вимагає перегляду вже існуючих Договорів про вільну торгівлю України з іншими країнами. Україна може мати одночасно Зону вільної торгівлі з Російською Федерацією та Європейським Союзом, а також утворювати у майбутньому нові Зони вільної торгівлі. Наприклад, ЄС має угоди про вільну торгівлю з 24 країнами, а з трьома країнами (Андора, Туреччина, Сан Маріно) – Митні Союзи. У межах Європейського Союзу існує вже спільний ринок та спільна митна політика, яка також передбачає спільний митний тариф по відношенню до третіх країн.

Теоретично, у разі входження України до Митного Союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном — Європейський Союз повинен буде утворювати зону вільної торгівлі тільки з Митним Союзом, а не з окремою країною (Україною), яка входить до цього союзу. Водночас, ЄС не практикує утворення Зон вільної торгівлі з тими регіональними угрупуваннями країн, до яких входять не члени СОТ (як у випадку Митного союзу – Казахстан, Білорусь). У той же час утворення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС не буде перешкодою торговельним відносинам України з країнами Митного Союзу у складі Росії, Білорусі та Казахстану. Політика ЄС передбачає утворення Зон вільної торгівлі з багатьма країнами світу, тому можна передбачити, що вступ країн (Білорусі та Казахстану) до СОТ відкриє дорогу до переговорів щодо утворення Зон вільної торгівлі між ними та Європейським Союзом.

Таким чином, у разі приєднання України до Митного Союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном це спричинить фактичне припинення переговорного процесу з ЄС до моменту вступу всіх зазначених країн до СОТ.

- В Україні сформували новий Кабмін, на Вашу думку, наскільки вдалий його склад?

- Це Уряд України. Важливо, щоб вони працювали як одна злагоджена команда і працювали на благо України. Я уже не раз заявляв про те, що потрібно сучасний погляд на організацію управління в нових економічних реаліях, що складаються в Україні та світі, розуміння тенденцій розвитку. Підкреслював і той факт, що на чолі Уряду має бути людина з сучасним економічним мисленням, широкими зв’язками в міжнародних фінансових колах, рівновіддаленістю від лобізму інтересів основних фінансово-олігархічних груп. Я не хочу, щоб в даний час Україна була в ізоляції – від цього буде терпіти народ, а не влада.

Використовуючи свої зв’язки в міжнародних економічних та фінансових колах, де буде можливість – буду допомагати налагоджувати контакти – в першу чергу з МВФ та міжнародними фінансовими організаціями. А на помилки – що ж – будемо вказувати.

Я вважаю, що для Уряду головним антикризовим заходом має стати Державний бюджет України на 2013 рік. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект бюджету на 2013 рік, збільшивши обсяги капітальних видатків, у тому числі будівельних. Не потрібно боятися дефіциту бюджету, але і не зловживати ним: 3% дефіциту може бути нормою, якщо ці кошти направляються на розвиток та інфраструктурні проекти, а не на споживання.

Також важливо передбачити створення стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену та збалансовану бюджетну політику.

Теперішньому Уряду потрібно відновити інвестиційну привабливість України, яка за останні півроку впала до безпрецедентно низького рівня. Найбільш об’єктивним індикатором незадовільного стану справ з вітчизняним бізнес-кліматом є обсяги прямих іноземних інвестицій, приріст яких в Україну у вигляді акціонерного капіталу у січні-вересні 2012 року склав $ 2,6 млрд, що майже на третину (на 29,4%) менше, ніж за аналогічний період 2011 року. У ІІІ кварталі 2012 року інвестиції збільшилися всього на $ 240 млн — це в п’ять разів менше, ніж за той же час минулого року ($ 1,26 млрд).

-- «Чехія чимось нагадує Україну»

- Чи налагодилися у Вас контакти з іншими українцями, які живуть і працюють в Чехії?

- Я досить відкрита людина. До мене постійно звертаються багато людей за порадами і допомогою. В Чеській республіці є багато організацій українців, з багатьма з них підтримуємо контакти.

- Що здебільшого говорять про Україну в Чехії?

- Чехія чимось нагадує Україну, особливо, коли заглиблюєшся в природу. За роки постсоціалістичного розвитку – це вже зовсім інша країна. Але ми близькі як в мовному середовищі так і за формами світосприйняття. Слов’яни завжди тягнуться одні до одних. Чехія в усі часи сприяла нашій діаспорі. Хвиля першої післяреволюційної еміграції зробила цю країну одним з вогнищ культурного і політичного життя українців у вигнанні.

Завдяки чеському уряду в 1920—1930-х роках в Чехословаччині існували Український вільний університет в Празі, Українська господарська академія в Подебрадах, Студія пластичного мистецтва, Педагогічний університет ім. М. Драгоманова з чотирма факультетами, українська гімназія, філософсько-педагогічне товариство ім. Р. Сковороди, видавництво «Українська молодь» та ін. А 1926 року в Карловому університеті в Празі була заснована кафедра українознавства. У ті ж десятиріччя виросла ціла школа українських письменників у чеській діаспорі — Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, О. Ольжич, Ю. Клен, О. Теліга.

Чехи дуже цікавляться Україною як державою. Є велика зацікавленість нашою культурою, історією, прагнення розвивати наукові та торговельно-економічні контакти. Ми сприяємо процесу зближенню наших двох великих слов’янських народів. Європейці мають зрозуміти одвічну сутність і прагнення українців до єдиного європейського буття. Українці також прагнуть показати себе великою нацією і великою державою.

Але в Празі на жаль до цього часу немає українського культурного центру, хоча українська громада в Чехії налічує більше 200 тисяч осіб.

Будь-яку країну в світі сприймають через вчинки людей, деколи через дії влади. Тому ми прагнемо показати нашу державу як країну з великою історією і культурою, країну економічних можливостей. Це Україна – вона вічна. А влада – це мить, яка проходить.