Битва за Київ: Партія регіонів звела нанівець зусилля Попова

Вибори мера Києва - генеральна репетиція перед президентськими виборами - наближаються семимильними кроками. Не відомо чи опозиція зможе об’єднатися, виставивши єдиного кандидата, проте вже зрозуміло, що поразка буде для неї більш дошкульнішою аніж для Партії регіонів.

Київська мерія вкотре (і, очевидно, невостаннє) стала ареною сутички опозиції з Партією регіонів. Все розпочалося 7 лютого з маніфестації майже 500 осіб, які представляли низку громадських організацій і політичні партії «Свобода» та «Батьківщина», а закінчилося спробою штурму приміщення Київради активістами партії Олега Тягнибока.

Офіційним приводом маніфестації став протест проти проекту нового бюджету міста, а також вимога допуску до роботи Київської міської Ради народних депутатів звичайних мешканців Києва. Насправді ж, цей конфлікт потрібно розглядати в ракурсі розвідки боєм у майбутній битві за Київ,фінал якої матиме місце в середині року.

Швидше за все вибори мера столиці відбудуться під час святкування дня Києва, 26 травня, або на тиждень пізніше – 2 червня. Значення цієї події , яка вирішить хто буде керувати Києвом під час президентських виборів 2015 року, важко переоцінити. Особливо, якщо її трактувати в категорії генеральної репетиції, що не лише покаже на яку підтримку зможуть розраховувати окремі політичні сили, але перш за все, чи зможуть опозиційні лідери відмовитись від особистих амбіцій і виставити спільного кандидата.

-- Кийок замість моркви?

Видається, що на сьогодні у найгіршій ситуації і з дуже невеликими шансами на перемогу опинився кандидат від Партії регіонів Олександр Попов. Нинішній голова Київської міської державної адміністрації протягом останніх двох років намагався завоювати симпатії мешканців столиці, а його керівники з партії влади не щадили коштів задля цього. В інфраструктуру Києва було інвестовано величезні ресурси, а ефективність міських служб у порівнянні з часами правління некомпетентного мера Леоніда Черновецького, помітно зросла, що одразу помітили мешканці столиці – чого й прагнула нова влада.

На жаль для Попова саме в цей час, коли він намагався покращити імідж Партії регіонів у столиці, Київ переживав «наїзд донецьких». Приїжджі зі сходу України, які майже повсюдно сприймаються киянами як бандити, зробили дуже багато, аби звести до нуля його попередні зусилля. Достатньо згадати афери зі знесенням історичних будинків на Андріївському узвозі чи принижуючий гідність киян факт, що один із символів міста ЦУМ (Центральний універмаг) на розі вулиць Хрещатик і Богдана Хмельницького, нині вже належить донецькому олігарху Рінатові Ахметову. До реальної образи природно призвели й попередні більш або менш надумані кривди та традиційна неприязнь киян до чужих, вже не кажучи про донецьких.

У підсумку, як засвідчили парламентські вибори 2012 року, рівень електоральної підтримки Партії регіонів у столиці ледь сягнув 10%. Що стало одним з найнижчих результатів біло-голубих в Україні.

Вражаюча поразка приголомшила партію влади, яка боляче відреагувала, покаравши Київ радикальним зменшенням фінансування. Загроза вісьмимільярдного дефіциту міста (який виник в результаті рішення, прийнятого 6 грудня минулого року, про обов’язковий переказ Києвом до державного бюджету 50% податків з фізичних осіб) однозначно розглядається як спроба залякування киян. Щоправда, переговори у цій справі тривають і не виключено, що Попов виявиться героєм-переможцем у сутичці за бюджет, який в останню хвилину «врятує» місто від фінансового колапсу. Та поки що з бюджетних непорозумінь користається опозиція, яка отримала нагоду організації протестів на кшталт тих, що відбулися 7-го лютого.

-- Наскільки об’єднаною є Об’єднана опозиція?

Виразно вищі шанси на завоювання влади в столиці, без сумніву, має опозиція аніж Партія регіонів. Умовою, що гарантуватиме їй перемогу буде початок співпраці і виставлення єдиного кандидата. Проте координація дій поміж різним партіями (лідери яких мають власні, часто дуже хворобливо високі амбіції), схоже, не буде дуже легкою. З іншого боку мер Києва не Президент України, тому досягнення консенсусу, виглядає цілком реальним.

Хто в такому разі міг би представляти опозиційні сили під час виборів мера, що стрімко наближаються? Перший, хто спадає на думку це, звичайно, Віталій Кличко. Проте на нинішньому етапі своєї політичної кар’єри він приміряється до набагато вищої ролі аніж посада мера столиці. Після лідера «Удару» список кандидатів досить довгий, до якого входять , скажімо, Микола Томенко, Анатолій Гриценко чи Олександра Кужель.

Претендентами на посаду мера є також політики із основного опозиційного середовища такі як Петро Порошенко або скандально відомий Олег Ляшко. Головною перевагою першого з них є те, що його може підтримати не лише опозиція але й Партія регіонів. Що стосується Ляшка, то участь цього контроверсійного політика у виборах мера Києва була б цікавою у контексті його домінантних зв’язків з кланом Льовочкіна - Фірташа, котрий тепер знаходиться на роздоріжжі і досі не зрозуміло якого кандидата підтримає під час президентських виборів 2015 року.

Боротьба за владу в столиці вже скоро перейде у фінальну фазу, а результат цієї сутички значним чином вплине на результати набагато важливішої битви: хто 2015 року буде керувати усією Україною. Якщо повториться ситуація парламентських виборів 2012 року, то вибори мера Києва стануть черговим доказом того, що поразка Партії регіонів, незважаючи на величезні ресурси біло-голубих, цілком можлива. Правдоподібним також є сценарій згідно з яким опозиційні партії, з огляду на короткозорість своїх лідерів (або на факт, що були «опозиційними» лише на словах) отримають поразку в битві за владу в столиці.

У такому випадку наслідки для них будуть руйнівними. Бо наскільки Партія регіонів може собі дозволити втрату Києва і пропри це розраховувати на перемогу у 2015 році, настільки ж для її противників така поразка буде означати кінець мрії про повалення Віктора Януковича..

За матеріалом Nowa Europa Wshodnia переклав Володимир Олійник