Які рекомендації дадуть попередники новому представникові Білого Дому в Києві
Звичайно, до колективної думки дипломатів такої потужної держави як Сполучені Штати, що пов’язана із Україною тисячами господарських, військово-технологічних та громадсько-політичних зв’язків – необхідно прислухатися. Особливо у цей досить критичний момент – адже під час візиту до Києва, єврокомісар з питань розширення Штефан Фюле недвозначно вказав на те, що у листопаді 2013 року вікно можливостей щодо підписання угоди про політичну асоціацію та розширену і поглиблену зону вільної торгівлі зачиниться. Про це йшла мова і в Брюсселі на саміті ЄС-Україна. Українському уряду надають щедре кредитування – разом із лініями ЄБРР та ЄІБ на модернізацію ГТС, це майже мільярд євро у цей кризовий рік, але водночас протягом двох місяців Віктор Янукович мусить продемонструвати прогрес за «списком Фюле». Якщо цього не станеться, діалог за оптимістичним сценарієм відновиться після 2015 року, за песимістичним – після 2020 року.
Європа тут до того, що за президентства Барака Обами євроатлантичне партнерство отримало нове дихання. Комфортне переобрання лідера демократів на другий термін означає, що цей трансокеанський союз лише посилюватиметься – Вашингтон і Брюссель узгоджуватимуть свої дії. Слід відзначити також відновлення внутрішньо-європейського стрижневого союзу – Ангела Меркель та Франсуа Олланд подолали свої суперечності заради спільного – федералістського – європейського майбутнього. Якщо ж – а попри складну гру факторів, це вірогідно – у вересні Німеччину очолить «спільник» Олланда за ідеологічною орієнтацією, лідер есдеків Пеер Штайнбрюк, цю унію буде зцементовано.
Так само заслуговує на увагу заклик генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена до європейських союзників збільшити свій внесок у функціонування Альянсу. Вимальовується перспектива паритетності ЄС та США у питаннях безпеки – і це майже перекреслює проекти створення окремої європейської оборони або широкого формату за участі Росії (т. зв. «Пакт Медведєва»).
Відтак, вибір України вийшов на траєкторію «або-або».
Більш того, рух у напрямку Митиний Союз/ЄвроАзЕс/ЄАС/ШОС тепер набуває безрадісних, або навіть загрозливих відтінків. Але про це пізніше – повернемося до «посольського питання». Насамперед, варто сказати, що трактувати цей захід в Інституті Кеннана, як колективний захід усіх американських представників, які очолювали Посольство США в Україні – мабуть, загучно.
Свої думки або позиції висловили, власне, лише троє дипломатів – Стів Пайфер (1998-2000), Білл Грін Міллер (1993-1998) та Джон Гербст (2003-2006). Таким чином, громадськість не почула ані Романа Попадюка (11.05.1992 – 30.07.1993), ані Карлоса Паскуаля (2006-2009), ані Джона Теффта, який вже готується до статусу екс-посла в Україні.
Якщо бути прискіпливим, то можна згадати ще першого Тимчасового повіреного у справах США в Україні Джона Гундерсена. Здавалося би, це технічні дрібниці. Тим не менш, слід зважити на те, що, скажімо, той самий Гундерсен не так давно був політичним радником із спеціальних операцій та старшим радником із відновлення в Іраку, зараз має 68 років та є одним із найавторитетніших інструкторів американських спецслужб.
Роман Попадюк – не тільки народжений у Відні етнічний українець, який має неабиякий вплив на українську діаспору в Західній гемісфері, але й зробив блискучу кар’єру держслужбовця: спеціальний помічник Президента Рональда Рейгана, після посольської каденції в Україні очолював ради потужних аналітичних центрів, писав книги про ядерну дипломатію та президентство Буша-старшого і зараз очолює його президентську бібліотеку. Нарешті, найбільш харизматичний, мабуть, серед представників уряду США в Україні Карлос Паскуаль, що, фігурально кажучи, випив багато літрів крові з адміністрації Кучми.
Чому найбільш харизматичний? Справа не тільки в «упертості» Паскуаля київських часів – він продовжує робити політичну кар’єру: за пізнього Клінтона спеціальний помічник президента США (Росія/Україна/Євразія), координатор з питань відновлення та стабілізації Держдепу США, у 2009-2011 рр. посол США у ключовій країні – Мексиці, але не «зжився» із президентом Кальдероном, тепер – спеціальний представник Держдепу («посол з особливих доручень») з питань міжнародної енергетики. Відсутність Карлоса Паскуаля, до речі – пояснити можна. У цей час він готувався до зустрічі з… Миколою Азаровим у Києві. Український прем’єр скаржився послу Паскуалю на Туреччину, що поки що не бажає пропускати танкери із зниженим газом через Босфор, щоправда, і терміналу немає (і допоки цим проектом опікуються друзі лижних інструкторів – і не буде).
Тим часом, розмова мала свій ефект – Леонід Кожара, якого вітчизняні праволіберальні кола підозрювали (і до певної міри продовжують підозрювати) у таємній прихильності до Москви, з кожним днем демонструє чудеса сміливості та жорсткості у наверненні Києва на шлях безальтернативної європейської інтеграції. Міністр навіть різко висловився щодо «Газпрому», вголос помічаючи, як той втратив монополію на ринку енергопостачань до України. І хоча представництво у Вашингтонському Інституті Кеннана було неповне, Стів Пайфер, Джон Гербст та Білл Грін Міллер довели, що щиро непокояться про долю нашої держави.
Оригінальну назву озвучив для нинішньої соціально-політичної системи Посол Міллер – «кримінальна плутократія». Доля істини в цьому є – Віталій Портніков у своєму ЖЖ також влучно порівняв процеси, що відбуваються в Україні, із проблемами Гондурасу, що межує із нами у рейтингах політичного устрою (втім, випереджує за середньою зарплатнею ха порівнянних цін), а Росію – із бюрократично-газоносним Алжиром.
Оптимістом можна назвати Джона Гербста, який високо оцінив поступ України на шляху зміцнення енергетичної безпеки – малася на увазі, звичайно, угода з Shell. Втім, попри те, що Джон Гербст був Послом США в Україні під час помаранчевих подій, він так само працював під час першого і другого прем’єрств Віктора Януковича, і, мабуть, бачить у жорсткому стилі четвертого президента України не лише негативні деталі.
Принаймні, зрозуміло, що перспектива підписання аналогічних угод із Chevron та Exxon Mobil, на цей раз – виразно американськими ТНК, а також переговори із поки що невідомим фіналом із інвестиційною групою Templton, як і так само несподіваний візит Олександра Клименка до Лондона здатні дещо знизити рівень напруги по лінії Вашингтон-Київ.
Стівен Пайфер, який зробив кар’єру у Державному департаменті в часи Мадлен Олбрайт, був найбільш критичний – і порада Джону Керрі уникати зустрічей із Віктором Януковичем, допоки ситуація із захистом прав людини в Україні не зміниться, належить саме Пайферу. Але що цікаво? Яструбиний драйв посла виглядає не надто релевантним з трьох причин.
Перша – у минулому подібний тиск на Банкову не мав успіху.
Друга – Джон Керрі навряд чи робитиме різкі рухи у напрямку України, оскільки його сім’я має ділові інтереси у Росії, адже це було би демонстрацією подвійних стандартів.
Третя – власне, Мерілін Пайфер керує Фондом громадянського будівництва і розвитку США, що фінансує в нашій країні дослідження у сфері видобування сланцю.
Тому, мабуть, зайва емоційність не є корисною для американсько-українських взаємин, що відтепер можуть перетворитися на справжні стратегічні.
Та незабаром ми дізнаємося, які рекомендації дали попередники новому представникові Білого Дому в Києві – «свіжо» призначеному Джефрі Паяту. До речі вибір цієї кандидатури розглядається експертним товариством як вдалий – попередні посади Пайата є досить вагомі і вказують на стратегічний характер стосунків Вашингтона та Києва. За плечами нового посла, що симптоматично, не тільки висока посада у Держдепі, але й Індія, Пакистан та Гондурас.
Та інша справа, що ухиляння Києва від виконання умов інтеграції до «західного» світу створює небезпеку зарахування нашої країни до списку потенційних загроз миру, на що натякають військові аналітики США у своїх дослідженнях (скажімо, Томас Барнет у ретро-публікації «Карта загроз Пентагону: чому США будуть змушені воювати у 21 столітті» 2003 року, та Лінда Робінсон у статті «Майбутнє американських спецоперацій» у 2013 р.), розмірковуючи про співставність викликів, що кидають США та Заходу фундаменталістські та корумповані режими Периферії.
Часу, щоби залишити периферію, в України залишилося небагато – до листопада. І якраз в цьому сенсі попередження з Вашингтона та Брюсселя слід сприймати серйозно.
Коментарі — 0