РеПРесії. Настав час бити своїх

Детективна історія втечі колишнього ректора Національного університету Державної податкової служби Петра Мельника з-під електронної варти зайвий раз засвідчила: скільки б не намагалася Партія регіонів вдавати з себе монолітну структуру, насправді це далеко не так.

Зіткнення різношерстих груп впливу всередині партії у боротьбі за ресурси (наприклад, доступ до фінансових потоків, посад, або до кабінету Самого) часто переростають у війну на повне знищення. Популярне колись правило «Донбас своїх не здає» давно втратило свою актуальність.

В цьому сенсі Партія регіонів вигідно відрізняється від практично всіх інших представлених у парламенті партій, пов’язаних настільки міцною круговою порукою, що лише глобальний скандал (на кшталт вбивства Лозінським випадкового перехожого) здатен її розірвати.

Мельника арештували 27 липня під час отримання двох хабарів у розмірі 40 і 80 тисяч гривень за протекцію у вступі до податкової академії для двох абітурієнтів. 1 серпня суд обрав колишньому ректору запобіжний засіб у вигляді домашнього арешту і зобов’язав носити браслет з датчиком, що дозволяє відслідковувати місце його перебування. Однак вже 7 серпня Мельник зник, залишивши браслет на згадку про себе.

За деякою інформацією, арешт екс-ректора є наслідком протистояння «групи Олександра Януковича» і «групи Льовочкіна-Фірташа». Мельник, якого називають креатурою Миколи Азарова, належав до другої групи.

Скандальний ректор та екс-депутат – далеко не перший високопосадовець, що потрапив на жорна внутрішньопартійних розборок. Коло людей, які у свій час відігравали далеко не останні ролі у Партії регіонів, але в силу певних обставин втратили вплив і були «видавлені» з політики і бізнесу, дуже широке. Можна згадати хоча б Едуарда Прутніка, який був ледь не правою рукою Віктора Януковича, або екс-віце-прем’єра Володимира Сівковича, якихо «пішли по-тихому».

Однак перш за все варто згадати тих «регіоналів», які внаслідок конфліктів втратили свободу або бізнес.

Одним з найперших після приходу Віктора Януковича у крісло глави держави в опалу потрапив тодішній міністр надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич.

Першою ознакою наближення бурі для Нестора Івановича стало те, що у квітні 2010 року його не включили до складу Ради нацбезпеки та оборони, куди глава МНС зазвичай входив за визначенням. Також його позбавили можливості взяти участь у освоєнні грошей на підготовку до Євро-2012, не включивши до складу Комітету з підготовки чемпіонату.

А вже за два місяці Шуфрича звільнили з МНС і відправили у «почесне заслання» на посаду заступника секретаря РНБО, яка практично жодних функцій і повноважень не має.

Однак на цьому проблеми Нестора Івановича не закінчилися. У 2012 році його звільнили з РНБО і відправили до парламенту за списком ПР. Ця часткова реабілітація стала компенсацією за втрату бізнесу: компанію ПАТ «Нафтогазвидобування» позбавили дозволів на розробку Семиренківського газового і Мачуського газоконденсатного родовищ внаслідок судової тяганини між Шуфричем та його партнером Миколою Рудьковським. А вже на початку 2013 року контроль над компанією отримали структури, пов’язані з Олександром Януковичем.

Видається найімовірнішим, що Шуфрич постраждав перш за все через свій забіяцький характер – ще у 2009 році нібито мав місце конфлікт між ним і Сергієм Льовочкіним під час партійного з’їзду. За свідченнями очевидців, Шуфрич звинуватив Льовочкіна у тому, що той його підставив, і вдарив у обличчя.

Однак «віджим» бізнесу Нестора Івановича – це лише наслідок хорошого апетиту «Сім’ї», яка не дуже зважає, кого їсти, аби лишень без галасу і вигідно.

Попри це можна вважати, що для Шуфрича усе обійшлося без особливих проблем. Інший скандальний представник влади Анатолій Гриценко (депутат ВР Криму, екс-спікер кримського парламенту та екс-голова Херсонської ОДА) отримав за корупцію цілком реальний строк, хоч і умовний.

20 березня 2012 року Комунарський райсуд Запоріжжя присудив Гриценку 2 роки ув’язнення з відстрочкою виконання покарання на два роки.

Гриценка звинувачували у незаконному вилученні майже 5 тис. га землі військового радгоспу «Азовський» у 2002 році, перевищенні повноважень при оформленні дозвільної документації на ділянку землі площею 8 га та порушенні порядку виплати матеріальної допомоги працівникам Ленінської райдержадміністрації Криму, яку Гриценко очолював у 2001-2005 роках.

Увесь час з моменту арешту 24 січня 2011 року Гриценко провів у СІЗО. Однак враховуючи, що за подібні злочини передбачено покарання до 10 років позбавлення волі, він відбувся легким переляком.

Ще один із «дисидентів» - Валерій Хорошковський – став жертвою власних амбіцій. Після повторного призначення Миколи Азарова головою Кабміну у грудні 2012 року Хорошковський написав заяву про звільнення за власним бажанням. Ходили чутки, що він сам розраховував очолити уряд.

Можливо, все б минулося тихо і спокійно, однак телеканал «Інтер», власником якого був Хорошковський, почав давати відчутний крен в бік критики влади, а сам Валерій Іванович, як свідчать поінформовані джерела, після роботи керівником СБУ прихопив з собою важливі документи, які мають стосунок до самого президента.

Валерій Іванович мав наміри повернутися до політики через перевибори до парламенту на одному зі «спірних» округів, і навіть вів переговори з лідерами опозиції про те, щоб проти нього виставили слабкого кандидата. Та на той момент він вже потрапив у немилість і був змушений продати телеканал «Інтер» своєму бізнес-партнеру Дмитру Фірташу, а сам залишив Україну.

Ще один представник «старої гвардії» ПР Борис Колесніков, як повідомляють ЗМІ, теж змушений був виїхати за кордон. 25 травня на партійному з’їзді у Донецьку він отримав посаду голови обласної організації ПР і після того зник на кілька місяців. Подейкують, що увесь цей час він перебував у Москві. Лише наприкінці липня, після того як ЗМІ звернули увагу на дивну відсутність колишнього віце-прем’єра, Борис Вікторович «засвітився» на «Донбас Арені» під час матчу чемпіонату України з футболу.

Водночас Колесніков виставив на продаж одну з найбільших в Україні кондитерських компаній – «Конті». За неї він планував отримати 1 млрд доларів. У контексті конфлікту Колеснікова з «Сім’єю», це дуже нагадує продаж активів Хорошковським.

Існує версія, згідно з якою Борис Вікторович банально не поділився «відкатами», отриманими з підготовки Євро-2012. Експерти Financial Times оцінювали рівень цих «відкатів» у приблизно 40% від вартості тендеру. Враховуючи розміри фінансування чемпіонату, мова може йти про мільярди гривень.

Це далеко не повний список тих представників влади і зокрема Партії регіонів, які приміряли на себе шкуру «політреПРесованих». Однак виразно проступає одна характерна риса: чим вищий ранг «дисидента» - тим менше шансів на те, що він відчує на собі усі принади ув’язнення.

Їх проблеми із законом зазвичай не мають нічого спільного з правосуддям, йдеться лише про внутрішньовидову боротьбу за існування та відповідність умовному кодексу сучасного політичного бізнесу, який можна коротко висловити двома пунктами: перший - великі гроші люблять тишу, а другий – треба ділитися.