Чому Путін не захотів взяти цукерку від Януковича, попри те, що той його пригощав?
Чому Путін не захотів взяти цукерку від Януковича, попри те, що той його пригощав? І чому майже десять років по тому й надалі не хоче її брати?
На відео 2004 – го року (зараз знову охоче згадуваним в українському інтернеті) видно кандидата в президенти України Віктора Януковича, який стоїть на трибуні поміж з президентом Росії Володимиром Путіним і координатором українського напрямку Дмитром Мєдвєдєвим. Обидва росіяни тоді прилетіли продемонструвати підтримку Януковичу. Проте, незважаючи на те, що Москва зробила на нього ставку, вже тоді було помітно, що вона не дуже йому довіряє. У відеосюжеті Янукович пригощає своїх гостей цукерами, але Путін відмовляється (тоді коментатори іронізували, що Путін побоювався повторити долю Ющенка). Нині, у зв’язку, з забороною експорту українських солодощів фірми «Рошен», ця комічна сцена набуває нового значення і звучання.
-- Митна війна?
Зрештою, якби йшлося лише про заборону імпорту колишнього помаранчевого олігарха Петра Порошенка, то можна було б говорити про черговий конфлікт з використанням Росією економічного інструментарію. Свого часу росіяни забороняли імпорт молдавського вина, грузинської мінеральної води «Боржомі», українського сиру чи польського м’яса, а офіційним приводом завжди ставала начебто неякісна продукція.
Однак цього разу російська реакція набагато гостріша, що дозволяє експертам ( як українським, так і західним) оперувати поняттям «торгової війни». Поза тим, у випадку з «Рошен», продукція якої також стала предметом уваги в Білорусії і Казахстані, виникло враження, що проти українських продуктів виступив єдиним фронтом увесь Митний Союз.
Проблеми виникли не лише у «Рошен», бо наприкінці липня вони також з’явилися і в інших українських олігархів: Віктора Пінчука, зятя колишнього президента Кучми, а також і в Сергія Тарути. Російська сторона скасувала безмитні квоти на постачання ними металевих труб великого діаметру до Росії. Зрештою, незабаром виявилося, що це була лише прелюдія до операції значного потужнішого масштабу.
Очолювана олігархом Дмитром Фірташем Федерація Роботодавців України заявила 14 серпня, що Федеральна Митна Служба Росії заблокувала практично увесь український імпорт до цієї країни. Офіційним приводом затримання на кордоні українских товарів стало внесення російським митним керівництвом до так званої категорії ризику понад 40 - ка українських підприємств. Мотивацію такого кроку розтлумачив радник президента РФ Сергій Глазьєв, який заявив: «Не варто драматизовувати. Йдеться про те, що російське митне керівництво здійснює профілактичні заходи, пов’язані з підготовкою зміни адміністративного митного режиму на випадок підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС». Тим самим, на думку українських експертів, ці слова підтвердили тезу про зв'язок між застосованими санкціями і листопадовим самітом у Вільнюсі, де має має ухвалюватись рішення про підписання Угоди про Асоціацію з Україною.
-- Комплексний підхід
Про те, що Росія хоче бачити Україну в Митному Союзі, а не інтегрованою в Європейський Союз відомо вже давно. Маючи на увазі кроки, котрі дотепер здійснювала Москва, можна прогнозувати, в який спосіб вона й надалі намагатиметься впливати на Киів. Більше світла на весь процес проливає документ опублікований тижневиком «Дзеркало тижня» 17 серпня під назвою « Комплекс дій з метою залучення України до євроазійського інтеграційного процесу». Редакція не розкриває джерело своєї інформації, однак серед авторів презентованої концепції згадуються прізвища Сергія Глазьєва і лідера руху «Украинский выбор» Віктора Медведчука. В принципі у цьому документі немає нічого, про що б не писалося вже раніше –це скоріше лиш підтвердження дій російської сторони комплексно систематизованих. В ньому згадується про можливе використання проросійського лоббі і його розширення, обробку бізнес середовищ, науковців, духовенства і громадських організацій чи створення умов для зміцнення економічної залежності української господарки від Росії. Більше того, одним із завдань, котре мала б ставити собі Москва, може бути нейтралізація проєвропейської риторики в ключових медіах. Згідно з авторами документу, підписання Угоди про Асоціацію у Вільнюсі може призвести до виникнення нової політичної сили, яка погодиться висунути проросійського кандидата на президентських виборах 2015 року, а головну роль в цьому проекті міг би відігравати «Украинский выбор» Медведчука. Видно як на долоні: Росія вимучена президентом України Віктором Януковичем, котрий не виправдав її надій і шукає інших осіб на яких могла б зробити ставку.
-- Похолодання у взаєминах
Якщо поглянемо на російсько – українські взаємини після 2010 року, то зауважимо, що вони систематично холоднішали. І хоча весною 2010 відбулося підписання Харківських угод, котрі продовжили термін перебування ЧФ РФ в Криму до 2042 року взамін на знижку ціни за російський газ, проте саме цього року в пріоритетах зовнішньої політики України офіційно записано «курс на євроінтеграцію». Разом з тим, коли Янукович відкараскувався від приєднання до Митного Союзу, погіршувалися його особисті стосунки з російськими керівниками. Показовою була робоча зустріч обох пезидентів в Криму у липні минулого року: Путін, спершу, запізнився на зустріч на запланований час, розважаючись у товаристві російських байкарів, а по тому більше часу провів у резиденції свого кума, вже згадуваного Віктора Медведчука, аніж з президентом України ( що характерно, відео з приватного візиту до Медведчука швидко «витекло» до інтернету). Схожа ситуація мала місце і цього річ під час урочистого відзначення 1025 – ої річниці Хрещення Киїської Русі у Києві: Володимир Путін запізнився на зустріч з українським лідером ( котра, врешті – решт, тривала ледь 15 хвилин), після чого відвідав конференцію, присвячену перевагам і користі, які виникнуть в разі приєднання України до Митного Союзу, яку організував Віктор Медведчук.
-- Російський вибір – Медведчук?
Настирливість з якою російська сторона ставить на колишнього шефа Адміністрації Президента Леоніда Кучми дивує, як і свідчить про міцні особисті зв’язки, але не має жодної альтернативи. Попри московську підтримку ефект діяльності Медведчука за півтора роки після старту проекту «Украинский выбор» дуже незначний. Між іншим цей рух промує ідею членства України в Митному Союзі, проте незважаючи на величезні фінансові ресурси направлені для його діяльності ( ціла Україна вкрита рекламою цієї організації) дослідження громадської думки не зафіксували зросту популярності не лише дітища Медведчука, але і його особистого.
І важко сподіватися, що здійснювана піар гра ( як, скажімо, недавнє запрошення Медведчука на міжнародний турнір бойового самбо в Сочі, якому надали підтримку президенти Росії та Казахстану, а також прем’єр Мєдвєдєв) може щось змінити.
Коли Медведчук повернувся до офіційної політики йому «ворожили» серйозні посади в українському уряді, аби він міг забезпечити підтримку Росії, однак фіаско цих передбачень показало, що російське лоббі в лавах української влади не таке сильне, як інколи це змальовують ЗМІ.
-- Вибори 2015 – ключові, але не остаточні
Поруч з самітом у Вільнюсі, що наближається, належить очікувати зростання російської активності на різних напрямках, одним з яким буде чергова спроба дискредитації України на міжнародній арені. Колишній директор київської філії Існтитуту держав СНД Володимир Корнілов недавно заявив, що Росія й досі має можливість впливу на своїх союзників у «старій Європі» - вже одного разу Москва використала ці можливості заблокувавши приєднання Грузії і України до плану дій на пердмет членства в НАТО.
Однак помиляється той, хто вважає, що підписання Угоди про Асоціацію покладе край російським спробам підпорядкування України. На горизонті вже миготить 2015 - й рік, ключовий не лише з точки зору команди президента Януковича, котрий просто не може дозволити собі поразки – Росія також буде шукати нового гравця, на котрого можна буде зробити серйозну ставку. Відтак зміна в стосунках поміж Росією та Україною, а також інтеграція України з ЄС не буде залежати від виграшу опозиції, а від того чи нова команда зможе знищити існуючу систему. Окремі експерти вважають, що за «митними війнами» криється не що інше, як боротьба корпоративних систем з обох боків. Про повне унезалежнення від російського впливу можна буде говорити лише тоді, коли Україна зможе цивілізувати свою економічну систему.
Публікацію «Nowa Europa Wschodnia» переклав Володимир Олійник
Коментарі — 0