Україна і Навальний: любов без відповіді

Олексій Навальний програв. Скільки б не виходило людей на Болотну площу, скільки б не галасували і гарячкували блоггери в соцмережах. Його 27% проти 51% Собяніна – можливо, це перемога з точки зору тенденції росту, однак поразка з точки зору п’яти років колонії, до яких тепер Навальний близько, як ніколи.

При цьому результат Навального дещо втрачає свою вагу, якщо врахувати низьку явку виборців – 32%.

Український сегмент інтернету переповнений статтями і дописами на підтримку головного російського опозиціонера. Однак видається, що це швидше солідарність інтернет-спільноти, яка спирається на інтегрованість Навального у цей специфічний вид соціуму без кордонів.

Другою причиною популярності Олексія Навального серед українських блогерів та активістів є давній принцип «ворог мого ворога – мій друг». Лідер російської опозиції на сьогодні залишився чи не єдиним, хто протистоїть Кремлю і Путіну особисто. Тому його популярність на українських теренах пояснюється складністю стосунків між Україною та Росією. Союзник у стані ворога – завжди заслуговує на підтримку, хоча б із стратегічних міркувань.

Окрім того, Навальний сам по собі не має аналогів не тільки у російській, але й в українській політиці. Він чесний, відвертий, харизматичний і нічим не дискредитований. Інші російські опозиціонери, а тим більше путінські «лідери» - не йдуть в жодне порівняння. Те ж саме стосується українського політикуму, де нічим не скомпрометованих особистостей практично не існує.

«Для Росії Навальний – надзвичайно прогресивний політик. Наш прямий український інтерес полягає у тому, щоб до нас, нарешті, перестали експортувати традиції російської корупції. Власне, проти цих традицій і бореться Навальний. Як на мене, на сьогодні (в Росії – «Главком») більш ефективного борця немає», - вважає журналіст і громадський активіст Ігор Луценко.

Навального люблять порівнювати з Юлією Тимошенко. Однак таке порівняння не зовсім коректне хоча б тому, що, на відміну від «полонянки» Качанівської колонії, Навальний не має жодних шансів перемогти не лише Путіна, але навіть Собяніна. Він настільки ж далекий від можливості зламати російську політичну систему, як, скажімо, Віталій Кличко – від перемоги на чемпіонаті світу з футболу.

-- Для Навального не існує України як явища геополітичного характеру

Тим більше, що на сьогодні не існує жодних підстав вважати, що Навальний справді хоче цю систему зламати. У внутрішній політиці – так, можливо. Але у зовнішній – навряд.

Олексій Навальний родом з України. «У мене батько з-під Чорнобиля, і кожне літо я проводив у бабусі в селі Залісся, в парі кілометрів від міста», - розповідав він у одному з інтерв’ю.

Однак при цьому він сприймає свою історичну батьківщину зовсім не українською: «Там, на нашій батьківщині, стоїть пам'ятник загиблим воїнам - як у будь-якому радянському селі». І додає, що «На Україні Навальних – як собак нерізаних». Це не є добрим чи поганим у контексті аналізу особистих якостей Навального, однак чітко окреслює парадигму, що домінує в його вихованні і системі поглядів.

Для Навального не існує України як явища геополітичного характеру. Він не сприймає українців як окрему націю, користуючись архаїчними міфами про «єдиний народ», що народилися у нетрях радянської пропаганди.

«Україна і Білорусь є головними геополітичними союзниками Росії. Наша зовнішня політика має бути максимально спрямована на інтеграцію з Україною і Білорусією ... Фактично ми один і той же народ ... Ми повинні посилювати інтеграцію», - заявив він під час прямого ефіру на одному з українських ток-шоу.

«Навальний – російський націоналіст. Це (ідея «єдиного народу» - «Главком») - відома думка російських націоналістів, значна частина їх так вважає. Але я таку думку не поділяю абсолютно. В даному випадку я не відкидаю можливості якоїсь інтеграції, але для неї потрібна нормальна, чиста Росія, а не те корупційне «дещо», яким вона зараз є. Зараз будь-яка інтеграція і розмови про єдиний народ – абсолютно неможливі», - вважає Ігор Луценко.

У питаннях стосунків з Україною Навальний мало чим відрізняється від Володимира Путіна. Для порівняння: «Ви знаєте, що б не відбувалося, і куди б Україна не йшла, ми все одно колись і десь зустрінемося. Чому? Тому що ми - один народ», - заявив Володимир Володимирович в інтерв’ю на початку вересня.

Україна вписана у систему геополітичних поглядів Навального так само, як і Білорусь. І, з його точки зору, з його дзвіниці – це виправдана позиція.

-- Націоналізм Навального вступає у конфлікт з українським патріотизмом

Навальний – не просто російський патріот, але ще й російський націоналіст. Але російський націоналізм найкраще характеризується фразою Отто фон Бісмарка, який казав про те, що підірвати могутність Росії можливо тільки відділивши від неї Україну. Саме через це націоналізм Навального вступає у конфлікт не тільки з націоналізмом українським, але навіть з патріотизмом.

«Та ситуація, яка є в РФ, те, як вони хочуть бачити Україну в різноманітних наддержавних об’єднаннях, які формуються у Кремлі – Митний союз і т.д. – напевно, що це є загальна їхня тенденція. Напевно, їхня проблема в тому, що вони відчувають свою власну неповноцінність без України. І якщо говорити в геополітичному вимірі – то будь-яке об’єднання, яке є на території Європи, неможливе без України. Це розуміють і в Європі, і в Росії», - вважає народний депутат Олег Сиротюк, член Постійної делегації в Міжпарламентській асамблеї Євразійського економічного співтовариства.

І якщо уявити собі неймовірне – перемогу Навального на президентських виборах, то навряд чи від нього можна чекати змін у стосунках з Україною. Адже продати газ якомога дорожче – це, як не крути, в інтересах Росії.

Попри це, Україна любить Навального, і всерйоз переймається його долею. Активісти проводять акції на його підтримку, однак, здається, у цьому більше емоцій, аніж тверезого розрахунку.

«Ми його підтримали тому, що взагалі існує традиція спів допомоги всіх політв’язнів – вони навіть в тюрмах попри всі свої розбіжності завжди один одного підтримували, в першу чергу проти системи. З цих міркувань я його оцінюю як союзника на сьогодні», - заявив один із учасників і організаторів акції на підтримку Навального.

Видається, що Навальний – це недосяжна мрія тієї частини українського суспільства, яка розчарувалася у діючих політиках, але так і не спромоглася стати їм на зміну (принаймні, поки що). Тому що «всенародний опозиціонер» рівня Навального, породжений суспільством, а не корумпованими і наскрізь прогнилими елітами, в українських реаліях справді міг би покласти початок глобальним зсувам.

Однак проблема у тому, що «український Навальний» неможливий. Принаймні, сьогодні. В умовах монополії партій на протестні рухи, в умовах прихованої диктатури люмпенізованої частини суспільства, в умовах відсутності об’єднавчої національної ідеї.