«Над Києвом безхмарне небо». Як здають українську армію

Найразючішими проблемами надмірно великої української армії є високий рівень корупції, низький рівень соціального забезпечення, а також застаріла структура, яка не бере до уваги існуючих викликів безпеки.

Періодично українська влада робить певні крокі, які мають на меті продемонструвати бажання реформувати Збройні Сили. Останній з них – затверджена Радою Національної Безпеки та Оборони України в вересні 2013 року Державна Програма комплексних реформ і розвитку Збройних Сил на період до 2017 року – досить амбітний.

-- Ти потрібний Батьківщині!

Найважливішим і таким, що заслуговує на увагу реформаторським проектом є плани, які стосуються створення професійної армії, а також зменшення загальної кількості Збройних Сил. В 2017 році армія повинна налічувати 122 тисячі осіб (включно з цивільними працівниками), що порівняно з нинішніми 180 тисячами означає значне скорочення.

Слабкою стороною проекту зменшення чисельності Збройних Сил є її соціальний аспект. З 42 тисяч військових, які мають намір перевести в резерв, тільки 21 тисяча буде мати право на отримання соціальних гарантій, а також будуть брати участь в програмі перекваліфікації. Отже, на вулиці опиниться 21 тисяча осіб, які не будуть мати засобів існування, але знатимуть, як поводитися зі зброєю. Однак в реальність навіть того, що 21 тисяча «щасливчиків» отримають реальну допомогу після закінчення служби, можуть вірити тільки невиправні оптимісти. Для того, щоб забезпечити таку допомогу потрібно на такі цілі виділити 100 мільйонів гривень, а в 2013 році було виділено лише 50 тисяч.

Ще більш курйозним виглядає твердження, що це не Міністерство оборони, а Міністерство соціальної політики має допомагати адаптації резервістів «на цивілці». Крім того, відповідати за них має Департамент соціальної допомоги постраждалим внаслідок Чорнобильської аварії та інші. Вже сам факт, що їх трактують як «інші» показує, яке ставлення до них держави.

Крім того планується, що зарплата лейтенанта зросте до 650 доларів. Експерти Науково-дослідницького центру армії, конверсії і роззброєння в Києві скептично оцінюють шанс проекту, хоча якби навіть вдалося його реалізувати, навіть від такої зарплати не будуть в захваті. Аналітики звертають увагу на те, що в сусідній Росії лейтенант отримує близько 1600 доларів, а про заробітні плати військових в країнах НАТО краще взагалі не згадувати.

Такі великі плани це добре, однак обставини свідчать, що вони не мають жодних шансів на реалізацію. Основною підставою для цього є звичайно фінанси, які Кабінет Міністрів виділяє Міністерству оборони дуже неохоче. Уряд щоразу виділяє Міноборони все менше коштів, незважаючи на те, що заявляє воно значно більші суми. Судячи з проекту бюджету на 2014 рік з «замовлених» 20 мільярдів гривень, Міністерство оборони отримає ще менше, ніж минулого року – 14,56 мільярдів. Зрештою, замовлені міноборони 20 мільярдів є і так досить малою сумою; їх не достатньо не тільки на втілення таких амбітних реформ, але й на ефективне функціонування вже існуючих Збройних Сил.

Іншою проблемою, яку не вдалося вирішити протягом двадцяти років є житлове питання: черга на житло є настільки великою, що ніхто при здоровому глузді на нього вже не очікує. Згідно з Білою книгою 2011 року 45 тисяч сімей військовослужбовців потребує негайного вирішення житлової проблеми. Такі дані не стримують кадрове керівництво від корупційних махінацій з житлом...

Український військово-промисловий комплекс має потенціал, якому можуть позаздрити багато розвинених країн. За умови достойного фінансування і зацікавлення з боку влади, цей сектор міг би стати локомотивом технологічного розвитку України. Аби такий сценарій справдився, потрібно розв’язати дві основні і тісно зв’язані проблеми українського ВПК: залежність (а точніше взаємозалежність) від Росії, а також дефіцит нових технологій, які можуть прийти лише із Заходу.

Вже давно відомо, що Москва постійно намагається стати незалежною від України: почати виробничий процес, який раніше, ще в рамках колишнього Радянського Союзу виконувався над Дніпром. Протягом останніх років російський ВПК мав певні успіхи в цьому процесі. Водночас, Київ успішно шукав інших партнерів на світовому ринку – варто відзначити досить повільно, хоча систематично зміцнював співпрацю з західними компаніями. Домовленості від 17 грудня в Москві можуть такі процеси суттєво призупинити.

В Росії головним «ідеологом» незалежності від України є віце-прем’єр Дмітрій Рогозін. Його медійна активність в українському напрямку протягом багатьох місяців зводилася до представлення українського ВПК як неповноцінного – часто за допомогою маніпуляцій та спотворення інформації, про які під кінець листопада публічно заявив директор Заводу ім. Антонова Дмитро Ківа. Все це відбувалося на тлі замороження спільних українсько-російських проектів, а також шляхом блокування Росією імпорту українських товарів. Такі дії були одним з багатьох елементів тиску на Київ в питанні підписання угоди про інтеграцію з Євросоюзом.

Досить несподівано, на початку грудня 2013 року, Рогозін прибув з візитом в Україну, під час якого йому було представлено ключові українські об’єкти: а саме Завод Антонова, «Турбоатом» в Харкові, дніпропетровський «Південмаш», чи миколаївські суднобудівельні заводи. Експерти відразу почали спекулювати про майбутні угоди у сфері ВПК. Такі спекуляції підтвердилися 17 грудня в Москві, коли в присутності президентів обох країн було підписано цілий пакет документів.

Такі угоди можуть свідчити про те, що Київ прогнувся під тиском Кремля і досить легко погодився на роль тиловика у виробничих процесах російського ВПК. Зважаючи на характер цих документів (меморандумів), здається, що це лише початок важких українсько-російських переговорів щодо умов майбутньої співпраці. Умови, які до цього ставила Москва були неприйнятними навіть для проросійсько налаштованих власників деяких об’єктів. Однак сам факт початку таких розмов однозначно свідчить, що Київ відмовляється навіть теоретично шукати альтернативних партнерів і напрямків розвитку сектора (принаймні тимчасово).

Доказом того, що тільки міцна позиція у стосунках з Росією може дати широкі можливості для розвитку, є приклад заводу «Мотор Січ» в Запоріжжі. Крім іншого він випускає унікальні двигуни для літаків та вертольотів, а також газові турбіни, без яких не може обійтися російський ВПК. В другій половині минулого року, коли посилилася торговельна війна з боку Кремля, а недопуск на російський ринок українського ОПК був ключовим у заявах Москви, «Мотор Січ» без будь яких проблем реалізовував контракти з партнерами з Росії.

Однак здається, що українська влада не має наміру перетруджуватися і намагатися зміцнити власну оборонну промисловість. Щоразу зрозумілішим стає те, що вона сприймає останню, як дійну корову, з якої легко і швидко можна викачати немалі кошти, а якщо навіть такі можливості зникнуть, не вагаючись викладе її на стіл переговорів з «братньою» Москвою. Символічно, що Рогозін після повернення з України в своєму профілі в Twitter перефразував гасло іспанських повстанців тридцятих років, яке відповідно до легенди означало сигнал до дій: «Над Києвом безхмарне небо».

-- На службі народові…

В статті 17 Конституції України йдеться: «Збройні Сили України, а також інші військові формації не можуть ніким використовуватися для обмеження прав і свобод громадян або з метою зміни конституційного ладу, усунення органів влади, чи для перешкоджання їхньої діяльності». Однак, протягом останнього року мали місце принаймні два приклади, які можуть (хоча не мусять) свідчити про намагання порушення цієї статті.

Перший такий тривожний випадок відбувся в січні 2013 року. Тоді Указом Президента України Державна служба з надзвичайних ситуацій була підпорядкована Міністерству оборони. Середовище експертів відразу відреагувало здивуванням, зважаючи на те, що інституція, яка відповідає за внутрішню безпеку країни підпорядковано Міноборони, яке має займатися зовнішніми безпековими загрозами. З’явилися підозри, що через Службу з надзвичайних ситуацій влада може використовувати армію для розв’язання внутрішніх проблем країни – напр. політичного характеру. Олії у вогонь підлив проект бюджету на 2014 рік, в якому Міністерству оборони пропонують менші видатки, ніж це було минулого року, проте на більшу підтримку може розраховувати Служба з надзвичайних ситуацій (виділена в бюджеті окремим рядком).

Побоювання експертів і журналістів підтвердилися під час останніх вуличних протестів. За інформацією ЗМІ, в центрі Києва знаходився підрозділ, який належить до Служби з надзвичайних ситуацій, а її співробітники також надавали обладнання (котли, польові кухні) під час пропрезидентських акцій в Маріїнському парку. Остаточно встановити достовірність цієї інформації досить складно, але те, що про це голосно заявляли обізнані в цій темі політики – колишні міністри оборони і міністерства надзвичайних ситуацій, Анатолій Гриценко і Віктор Балога – дає підстави замислитися.

Другий раз занепокоєння викликали події осені минулого року. Недавно від виконання службових обов’язків було відсторонено високопоставлених керівників в Генеральному штабі – адмірала Ігоря Кабаненка (згодом звільнений), а також генералів Юрія Думанського і Валерія Аскарова. Приводом для такого рішення було виявлення перевищення службових обов’язків під час розподілу службових квартир, а також ніби то розкриття державних таємниць. Щодо корупційних закидів, більшість експертів підкреслює їхню гротескність: оскільки до корупційних дій причетні більшість генералів, то чому відповідати повинні саме ці? Що ж до іншого звинувачення, історія представлена СБУ, яка зайнялася справою, має дуже слабкі фактографічні підстави, що породжує ще більше запитань.

З’явилося кілька версій щодо мотивації таких дій. У першій з них йдеться про бажання недопущення прозахідних змін в армії, які ніби то підтримували зазначені високо посадовці. Однак, на думку аналітиків цей варіант не витримує критики – ані Кабаненко, ані його заступники жодним чином не вирізнялися реформаторськими бажаннями (крім того, факти свідчать, що на реальну модернізацію армії не варто розраховувати найближчим часом). Друга версія повністю виключає першу – відповідно до неї керівники були відсторонені через свою проросійську налаштованість, в рамках загострення українсько-російського діалогу. Факт, що ініціатором кадрових рішень була СБУ, на чолі якої знаходиться проросійських поглядів Олександр Якименко і він цього не приховує, дозволяє відкинути такий сценарій. Нарешті найправдоподібнішою виглядає теза про банальну боротьбу за вплив між СБУ і Генеральним штабом. Однак деякі аналітики помітили, що така боротьба може мати прихований підтекст, що полягає в бажанні заповнити наступні посади командувачів вірними, які не вагаючись виконають будь-яку команду з гори.

Поки не вистачає однозначних доказів на підтвердження приготування до можливого використання армії у внутрішньополітичних цілях, хоча описані вище явища можуть і повинні непокоїти. А тому, потрібно ретельно спостерігати за наступними кадровими призначеннями – особливо у світлі останніх вуличних протестів, які мають місце в країні протягом останніх місяців. Приклад МВС показує, що призначення на керівні посади лояльних людей в столичній міліції «призвели» до використання загонів спеціального призначення «Беркут». Якщо підтвердяться спекуляції і застосування аналогічної схеми щодо армії, які нині розглядаються, то це божевільні ідеї, які мають мало шансів на успіх. Незважаючи на поступову деградацію Збройних сил України, мораль і цінності і надалі залишаються на високому рівні. І зміна кадрів «на горі» не багато там змінить.

Щоразу правдивішою видається теза про намагання зекономити на армії під виглядом її модернізації. Це саме стосується і ставлення влади до ВПК і використання його як інструменту в розкладах з Росією. Ставши заручником, український оборонний сектор буде позбавлений шансу на оптимальне використання свого потенціалу. Беручи до уваги той факт, що Віктор Янукович нині зосередився на утриманні влади після 2015 року, не побудова сильної армії є єдиним його пріоритетом. На жаль, не можна виключати, що господареві Межигір’я вона потрібна насправді для зовсім інших цілей.

Автор - Павел Кост, член Фундації «Демократичне суспільство Схід», постійний співробітник газети «День» і агентства Defense Express.

Переклад: Оксана Тютюн