Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Судова реформа. Саботаж

    • Судді Господарського суду міста Києва Ганна Бондаренко та Алла Пригунова, для «Главкома»
    • Розсилка
    Судова реформа. Саботаж

    Позачерговий з’їзд суддів України не буде відображати реальний стан речей

    Тема реформування судової системи України не втрачає своєї актуальності протягом всього часу існування незалежної України. Однак, протягом довгого часу проведення реформ третьої (судової) гілки влади значних успіхів жодна українська влада не досягла, і це попри те, що міжнародні експерти, зокрема Європейська комісія демократія через право (Венеціанська комісія) двічі (у 2007 та 2010 роках) надавала свої висновки та рекомендації щодо українських законопроектів про судоустрій та статус суддів в Україні та надавала пропозиції необхідних кроків для вдосконалення системи судової влади.

    На жаль, на сьогодні всі зусилля про підтримці та власне, і проведенню судової реформи в Україні з метою укріплення незалежності, неупередженості та доступності правосуддя, залишилися тільки на паперів та в життя не втілені, оскільки саме судова влада користується найменшою довірою та підтримкою суспільства, а говорити про незалежність та неупередженість судової системи, взагалі видається смішним.

    Як яскраво показали події останніх чотирьох місяців, судова влада є повністю залежною від виконавчої та законодавчої влади, а винесення рішень не має нічого спільного з правосуддям заснованим на незалежній та неупередженій оцінці за власним переконанням конкретного судді обставин кожної справи. Судові засідання в справах кримінального та адміністративного провадження активістів Євромайдану та Автомайдану нагадували фарс чи погане зіграний спектакль, коли судді абсолютно різних судів, віку та статі як під копірку виносили рішення про утримання під вартою, позбавлення водійських прав, позбавлення волі тощо. Ще раніше вся країна, а з нею і весь світ, спостерігали режисуру Банкової у п`єсі під назвою «Незалежне правосуддя у виконанні Радіона Кірєєва» у так званій « газовій справі Юлії Тимошенко», яка чітко показала, що незалежного правосуддя в країні не має, а судді готові виконувати вказівки тих, хто знаходиться при владі. При цьому, така система управління судовою владою існувала завжди, незалежно від зміни законодавчої чи виконавчої влади, а очільники та керівники судової влади були змушені для свого виживання реагувати на зміни в політичному житті триманням «курсу» на сильніших гравців в політичному полі України.

    Отже не дивно, що після української революції та повалення «режиму Януковича», першим кроком влади мало стати очищення судової влади від суддів, які ухвалювали неправосудні рішення, метою якого є відновлення довіри до судової системи України, та в першу чергу керівників судів, оскільки саме за вказівкою керівництва судів всіх рівнів і відбувалося, так зване, правосуддя за вказівкою згори.

    Мусимо зазначити, що таке оновлення відбувається з невеликими успіхами.

    Так, 23 лютого 2014 року депутати Верховної ради України прийняли постанову (за прийняття проголосувало 274 народних депутата) про внесення змін до Постанови ВР про обрання суддів № 4048 -VI від 17 листопада 2011 р., якою було призначено суддею Вищого адміністративного суду України Темкіжева Ігора Хажмуридовича, який і очолив вказаний суд 30 листопада 2011 року. Отже, фактично, вказаною постановою було звільнено голову Вищого адміністративного суду України Темкіжева І.Х.

    Відзначимо, що також у ВР були зареєстровані Проект постанови № 4194 про визнання таким, що втратив чинність, Постанови ВР про обрання судді № 2476 -VI від 8 липня 2010 р. щодо призначення на посаду судді Вищого господарського суду України Татькова Віктора Івановича, який 09 вересня 2010 року за рішенням Вищої ради юстиції України був призначений на посаду голови Вищого господарського суду України. Дивним чином, для прийняття вказаного рішення Верховній Раді України через кілька хвилин після голосування щодо очільника Вищого адміністративного суду України вже не вистачило голосів, оскільки за проголосувало тільки 223 депутати та рішення не було прийнято.

    Проект постанови № 4196 про внесення змін до Постанови ВР про обрання суддів № 206 -VII від 18 квітня 2013, який стосувався звільнення голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Солодкова Андрія Андрійовича взагалі на пленарному засіданні Верховної Ради України 23 лютого 2014 року не розглядався.

    Разом з тим, звільнення найвищих очільників у судовій гілці влади є необхідним та вкрай важливим виключним кроком, який здатен дасть сигнал про те, що всі гілки влади, як судова, так і законодавча і виконавча готові до зміни «правил гри» в судовій системі.

    Наступним необхідним та вкрай важливим кроком для всього українського суспільства є побудова спроможної, прозорої та ефективної системи правосуддя та гарантії незалежності кожного конкретного судді.

    Належне управління судовою системою має створити і забезпечити необхідні умови незалежності суддів. Найважливішою складовою такого ефективного управління має стати саме суддівське самоврядування як важливий складник захисту одного з ключових принципів судової влади – незалежності кожного конкретного судді.

    Як зазначено у Висновках Венеціанської комісії № 401/2006 від 20.03.2007 року щодо здійснення реформи українського правосуддя, ідея суддівського самоврядування розглядається як центральна для захисту одного з головних принципів, яким керується судова влада, а саме судової незалежності. Тут варто пам`ятати, що незалежність судової влади має два аспекти: по-перше, судова гілка влади в цілому має бути незалежною від інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), а по-друге, кожен суддя має бути вільний від будь-якого зовнішнього впливу. Тобто окремі судді повинні бути незалежними під час прийняття рішень, що включає в себе незалежність від колег по судовій гілці влади. Даний принцип чітко закріплено і в міжнародних актах, зокрема у цінності 1 пункту 4 Бангалорських принципів поведінки суддів (2000 рік) зазначено, що «під час виконання судових обов`язків, суддя має бути незалежним від колег-суддів щодо рішень, які суддя зобов`язаний приймати незалежно».

    Разом з тим, оцінюючи дійсний стан судової системи в Україні, можна сказати, що жодний з аспектів незалежності судової влади в Україні не діє належним чином, і особливо не дотримується принцип незалежності конкретних суддів при прийнятті рішення у справі, які відчувають не стільки вплив виконавчої чи законодавчої гілки влади, а вплив очільників суду, які наділені адміністративною владою, а також найчастіше і представляють суддів в усіх органах суддівського самоврядування (радах суддів відповідних судів) та іноді є також членами Вищою ради юстиції України (прикладом, може бути голова Вищого господарського суду України Віктор Татьков (є членом Вищої ради юстиції України). Чи інший приклад - заступник голови Вищого господарського суду України Артур Ємельянов (обіймає посаду Голови Ради суддів господарських судів).

    Як показали українські реалії, рядові судді судів всіх рівнів та різних юрисдикцій, не мають гарантій незалежності та відчувають найбільший тиск і втручання у діяльність судді при прийнятті рішень саме з боку самої судової системи в особі керівників (голів та заступників суду) судів всіх рівнів, які мають значний вплив на кожного суддя як шляхом розподілу справ, так і визначення навантажень на суддю, а також професійному та кар`єрному зростанні судді. Останні зміни, внесені до законодавства про судоустрій протягом років правління команди Януковича, щодо усунення колективу суду від процесу обрання та призначення керівників суду, значно посили вплив таких призначених «з гори» керівників на суддів та процес прийняття ними рішень.

    При цьому, в Україні органи суддівського самоврядування, які за своєю суттю та завданням покликані забезпечувати та гарантувати незалежність судді, на практиці формуються з суддів, які займають адміністративні посади, що надає їм додаткові важелі впливу на суддів.

    Важливою гарантією внутрішньої незалежності судової влади є обмеження будь-якого поза процесуального впливу на суддю під час здійснення ним правосуддя з боку судового адміністратора – голови суду чи його заступника. Найбільш реальним захистом від такого втручання повинні бути саме органи суддівського самоврядування, в першу чергу ради та конференції суддів відповідних судів та Рада суддів України, а також з`їзд суддів України як найвищий орган суддівського самоврядування. При цьому вказані органи суддівського самоврядування повинні бути противагою діяльності судових адміністраторів (голів та заступників голів) і захищати суддю від стороннього впливу не тільки інших гілок влади, а й очільників суду.

    Цілком слушно виникає запитання – як об`єктивно це можуть зробити самі судові адміністратори (голови та їх заступники), які складають майже дві третини всього корпусу Ради суддів України.

    Наприклад, на позачерговий з`їзд суддів України (який має відбутися 07 квітня 2014 року) в переважній більшості обрані делегатами судді, які обіймають адміністративні посади. При цьому, варто зазначити, що делегати від колективів судів, які обрані на загальних зборах суддів колективом, навіть не пропонуються для обрання делегатами на з`їзд суддів України.

    При цьому, виникає слушне питання, чи взагалі є правомірним обрання конференцією суддів відповідних судів делегатів на з`їзд суддів не з числа суддів, делегованих суддівськими колективами представляти інтереси суддів конкретного суду на відповідній конференції, а з числа суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому регіоні та не були обрані суддівськими колективами як представники на відповідну конференцію суддів.

    Дивлячись на порядок формування делегатів на з`їзд суддів України конференціями суддів відповідних судів, можна дійти висновку, що він порушує основні принципи суддівського самоврядування щодо незалежності суддів від впливу на нього колег по судовій гілці влади (особиста незалежність).

    Наприклад, 19 березня 2014 року відбулася конференція суддів господарських судів, на якій було обрано делегатів на з’їзд суддів України більшість з яких обіймають в судах адміністративні посади чи займають керівні посади в органах суддівського самоврядування, а делегати від суддівських колективів на конференцію суддів взагалі не пропонувались для обрання делегатами на з`їзд суддів.

    При цьому, більшість суддів взагалі позбавлена можливості навіть бути присутня на засіданні такого органу суддівського самоврядування як конференція суддів, оскільки відповідно до частини 1 статті 121 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» на конференції суддів можуть бути присутні судді, які не є делегатами конференції, тільки за запрошенням організаторів конференції суддів.

    Враховуючи заангажованість та формальний підхід щодо дотримання принципу суддівського самоврядування, суддя, позиція якого не співпадає з офіційною позицією керівництва, позбавлений можливості взяти участь у роботі конференції відповідного суду, оскільки не отримує на неї запрошення від організаторів.

    Таким чином, і скликаний на 07 квітня 2014 року ХІІ позачерговий з’їзд суддів України, який формувався шляхом обрання більшості делегатів з суддів, які обіймають адміністративні посади в судах, не буде відображати реальний стан речей в суддівській спільності та думку більшості рядових суддів, які повинні за законом та основними принципами судоустрою мати реальне представництво в органах суддівського самоврядування.

    Взагалі, як неодноразово зазначали міжнародні та українські експерти, існування в Україні дуже складної системи органів суддівського самоврядування в рамках якої діють аж чотири органи (збори суддів, конференції суддів, ради суддів та з`їзд суддів України), які мають деякі схожі чи навіть ідентичні функції, розмиває авторитет кожного з таких органів та на практиці нівелюють ідею потужного суддівського самоврядування.

    Наразі, на сьогодні відбувається все більше дискусій щодо «внутрішньої» незалежності у судовій гілці влади. Очільникам судової системи та органів суддівського самоврядування належить добре запам`ятати, що кожен суддя, яке б місце він не займав у судовій системі, має однакові повноваження щодо іншого судді та однакові з іншим суддею права в судовій системі, зокрема, і право на внутрішню незалежність.

    Вказана слабкість суддівського самоврядування є передумовою та основною причиною можливості здійснення впливу на суддю при розгляді конкретної справи керівництвом суду, яке, як правило, знаходиться або під політичним тиском, або діє у власних корисних інтересах. Така ситуація вже створила передумови для численних звернень суддів до правоохоронних органів та Ради суддів України з заяви про вчинення тиску на суддів при розгляді конкретних справ з боку керівництва суду. При цьому, після таких фактів звернення, як правило, суддя піддається утисків з боку керівництва суду, оскільки дієвих механізмів захисту судді від впливу керівництва суду наразі чинне законодавство не передбачає.

    За таких обставин, виходом з даної ситуації, є зміна положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в частині повноважень, функцій та порядку формування органів суддівського самоврядування.

    Частково вказані проблеми в органах суддівського самоврядування може усунути законопроект «Про відновлення довіри до судової системи України», який не є суто люстрацій ним та спрямованим на проведення каральних заходів щодо суддів (як намагаються представити деякі очільники нинішньої судової системи, Вищої ради юстиції України та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України), а покликаний якнайшвидше розв`язати існуючі кричущі проблеми правосуддя України, оскільки ні суспільство, ні сам суддівський корпус вже не здатен чекати змін та «самоочищення» судової системи.

    Як пише один з авторів законопроекту № 4378-1 «Про відновлення довіри до судової системи України» Леонід Ємець у своїй статті під назвою «Люстрація VS відновлення довіри: реанімація судової системи України» на «Українській правді», більша частина норм законопроекту дійсно стосується посилення самостійності та самоврядності судів шляхом удосконалення принципів формування ключових суддівських органів.

    Так, змінюються принципи та засади формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів шляхом позбавлення на неї впливу інших суддівських інстанцій, а також засади формування Вищої ради юстиції України з метою недопущення в ній більшості членів від суддівського корпусу, які займають найвищі керівні посади в судовій системі.

    Крім того, проектом закону «Про відновлення довіри до судової системи України» змінюються принципи забезпечення представництва суддів у органах суддівського самоврядування шляхом забезпечення рівного представництва у конференції суддів відповідних судів суддів першої та апеляційної інстанції з метою підсилення суддівського самоврядування саме судів нижчої ланки. Законопроектом також чітко передбачено норму, що делегатами на З`їзд суддів не можуть бути обрані судді, що займають адміністративні посади, що усуває вплив керівників судів на органи суддівського самоврядування, а також змінено порядок обрання суддів на адміністративні посади шляхом надання права загальним зборам суддів таємним голосуванням обирати особу, яку колектив рекомендує на зайняття посади голови чи заступника голови суду.

    Отже, законопроектом № 4378-1 «Про відновлення довіри до судової системи України» передбачається ряд положень, які стосуються саме відновлення довіри до судової системи не тільки з боку громадян, а й з боку самих суддів, яких протягом останніх трьох років зробили «заручниками системи» та привчили приймати більшість рішень «за вказівкою» керівництва суду.

    Отже, не дивно, що прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової системи України» не вигідно, в першу чергу, очільникам судової системи та органів суддівського самоврядування. Саме тому першим питанням порядку денного ХІІ позачергового з’їзду суддів України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 06.03.2014 року за № 8 є виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, в рамках якого планується обговорити питання щодо змін, які пропонуються законопроектом № 4378-1 «Про відновлення довіри до судової системи України», які стосуються саме питань суддівського самоврядування. Видається досить дивним, що дане питання потребує негайного обговорення навіть до ухвалення остаточної редакції Закону України «Про відновлення довіри до судової системи України».

    Як бачимо, доля простих виконавців – суддів, що ухвалювали неправосудні рішення під тиском своїх керівників, очільників судової системи не дуже хвилює, оскільки завданням номер один для керівників судів всіх рівнів та юрисдикцій, а також керівників Вищої ради юстиції України та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є необхідність заблокувати зміни до законодавства, що позбавлять їх механізмів впливу на звичайних суддів та дозволять судовій системі позбавитись як зовнішнього, так і внутрішнього контролю.

    Підсумовуючи наведене, дуже хочеться вірити, що унікальний шанс на зміни, який отримала Україна високою ціною життя своїх громадян, буде використаний, в тому числі, і для оновлення судової влади, яка потребує системних змін. Сподіваємось, що старі уламки керівництва судової гілки влади, які залишені у спадок від «режиму Януковича» не зможуть перешкодити втіленню волі громадян та самого суддівського корпусу на позитивні зміни в судовій системі, які передбачені у проекті закону № 4378-1 «Про відновлення довіри до судової системи України». Щиро віримо, що не дивлячись на шалений спротив з боку керівників судової системи та деяких народних депутатів, що лобіюють інтереси суддівської верхівки, Верховна рада України проявить політичну волю та приймає доопрацьований законопроект № 4378-1 «Про відновлення довіри до судової системи України» в цілому вже наступного сесійного тижня.

    Від редакції: Одним з перших законопроектів, котрі вніс новий Уряд на розгляд Верховної Ради був законопроект про так звану «люстрацію» суддів. Але парламент і досі не розглянув цей документ, а прем’єр Арсеній Яценюк і сьогодні заявив, що очікує на ухвалення законопроекту на наступному тижні. Проте поки народні депутати радяться, в проекті урядового закону вже з’явилося кілька змін, котрі перетворять ідею люстрації на фактичне закріплення «старого» судейського корпусу. «Главком» неодноразово звертався до цієї теми, і сьогодні представляє публікацію судей Господарського суду, котрі фактично підтверджують, що ніякої люстрації де-факто не передбачається.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ