Чи може Україна вилікувати путінофілію в ЄС?

Останні навколобрюссельські перипетії показали не найбільш привабливу сторону Європи – розбрат, схильність частини європейців до дешевого популізму. Чи потрібно Україні інтегруватися в організацію, яка сама, здається, зазнає дезінтеграційних процесів? Відповідь однозначна – так, варто. По-перше, не слід сприймати ситуацію в ЄС так спрощено. По-друге, євроскептицизм – справді хвороба європейських суспільств, але вона має свої ліки. І Україна – якщо дуже постарається – може допомогти ЄС вилікуватися.

-- Діагноз хвороби

Перемога крайніх лівих і крайніх правих на виборах до Європарламенту зовсім не випадкова. І хоч її назвали коментатори «землетрусом», цей землетрус був абсолютно очікуваним. Рівень євроскептицизму почав бити рекорди в ЄС, починаючи з 2008 року, коли світ накрила економічна криза. Ще десять років тому євроскептицизм вважали хворобою суто британською, останні ж соцопитування показували, що бацила євронедовіри вдарила фактично по всіх країнах ЄС. Так, від початку кризи довіра до ЄС впала від «+10%» до «-22%» у Франції; від «+20%» до «-29%» у Німеччині; від «+30%» до «-22%» у Італії; від «+50%» до «+6%» у Польщі, від «-13%» до «-49%» у Великій Британії. На цьому грунті було б дуже дивним, якби не з’явилися політичні пройдисвіти, котрі б спробували скористатися відчаєм європейців.

Причини євроскептицизму досить прозаїчні, про них чули не раз і українці, яких останні роки пакували відповідною інформацією (зумисне перебільшеною, спеціально перекрученою) вірні медведчуківці і інші апологети Митного союзу. Серед головних причин, на які вказують самі євроскептики, – економічна криза, безробіття, розчарування в політичних елітах, дефіцит демократії, корумпованість політичних еліт (стосується південних європейців), наплив трудових мігрантів (західні європейці з обережністю ставляться до конкуренції з центрально-європейськими колегами), капіталісти, які наживаються на широких євроринках (останнє, звісно, непокоїть переважно різного пошиву ліваків).

Євроскептики – люди доволі емоційні, ірраціональні, часом діють за відомим принципом – назло мамі відморожу вуха. Якщо грек опинився без роботи, то винуваті чомусь не місцеві політики-корупціонери, і не місцевий уряд, який витрачав бюджетні кошти не по кишені на Олімпіаду-2004, а – Євросоюз. Отож, що робити в цій ситуації пересічному грекові? Гадаєте, вимагати від політиків адекватних стратегій розвитку? Навіщо, якщо є простіше рішення: можна проголосувати, приміром, за місцевих нацистів з «Золотого світанку». Чи допоможе це врятувати економіку?! Ясно, що ні, але тут включається ірраціональне правило про відморожені вуха.

Відносність природи євроскептицизму демонструє соцопитування «Євробарометру» за грудень минулого року – жителі 28 країн ЄС відповідали, наскільки вони задоволені станом справ в своїй країні. У середньому 80% жителів скандинавських країн – задоволені; натомість серед південних європейців найвищий рівень незадоволення (у Греції цей показник сягає 98%). Здавалося, якби у всіх бідах був винен Брюссель, то вони мали б стосуватися усього Євросоюзу. Але ці біди чомусь «зосередилися» на південних просторах – за дивним збігом саме там виборці дозволяють своїм урядам бути надто неощадливими (як у Греції), саме там на виборах голосують за політиків, яким місце точно не на державних посадах (як в Італії). Можливо, грекам чи італійцям варто свій євроскептицизм поміняти на греко/італо-скептицизм?

Виходить, що євроскептицизм – це швидше колективна критика нинішнього стану речей, послання до політичний еліт: міняйтеся, дійте! Євроскептицизм не зовсім заслужено має перший корінь «євро», оскільки часто під євроскептицизмом йдеться просто про протестний настрій і не обов’язково, спрямований проти ЄС. Для наглядності: перемогу крайніх правих і лівих на останніх виборах до Європарламенту можна пояснити тими ж причинами, за яких відбулося стрімке входження до Верховної Ради партії «Свобода» на виборах-2012. Чимала кількість виборців цієї партії висловлювала не стільки симпатію ідеям Тягнибока, скільки антипатію порядкам Януковича (зник Янукович – впала і підтримка «Свободи»). Приблизно в цьому ж секрет успіху Олега Ляшка – типового європейського популіста (виходить, що українці опинилися в мейнстрімі, загальноєвропейському тренді, хоча в цьому випадку це не варто сприймати як комплімент).

-- А до чого тут Україна?

«Чому ви витягнули європейський прапор тоді, коли самі європейці його давно заховали», - із таким запитанням до мене звернувся один британський професор, типовий євроскептик, лівак (таких у Британії в унверситетських колах – хоч греблю гати). «Коли Майдан розпочався, то всі в нас сміялися іронічно. Ну, скажи: нащо вам Європа, якщо ми хочемо з неї виходити», - це думка грецького марксиста, з яким мав бесіду після виборів до Європарламенту (Греція історично багата на ліваків різного роду).

Перебільшувати значення цих слів не варто. Поки що носії подібних поглядів все одно в меншості. Більше того, уряди країн-членів ЄС наразі послідовно підтримують українців. Подеколи, можливо, навіть ціною свого рейтингу. У тій же Німеччині, приміром, населення не підтримує жорсткої політики щодо Росії, побоюючись за власні гаманці, однак ані канцлер Ангела Меркель, яку досі підозрювали в небайдужості до Росії, ані міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр, якого теж підозрювали в проросійськості (не в останню чергу через дружбу з високооплачуваним співробітником «Газпрому» Герхардом Шредером) не відійшли від підтримки України і критики Кремля. Ризик, утім, полягає в тому, що така підтримка може виявитися не вічною, особливо через євроскептичну динаміку.

У випадку з Україною євроскептицизм страшний тим, що він до певної міри пов’язаний із україноскептицизмом. Виразники євроненависницьких настроїв у ЄС – приміром, Марін Ле Пен з Франції чи британець Найджел Фарадж – у відкриту висловлювали своє захоплення політикою Владіміра Путіна. Вони грають на антиамериканських емоціях багатьох європейців: розрахунок простий – ми маємо бути пліч-о-пліч із Росією, бо вона протистоїть Америці; ворог нашого ворога – наш друг. Така примітивна логіка (щира вона? чи все-таки має фінансову підпитку з Москви?) до певної міри грає Україні і єдиній Європі на руку – прихильники євроскептиків мають бачити нерозбірливість своїх фаворитів у контактах. Путін, можливо, і проти Америки, але це ще не робить йому честі, бо він так само і проти цінностей, проти демократії, за які так натхненно виступають і крайні праві, і крайні ліві Європи.

Аби дурість кожного було видно, погляньте на лютневу заяву грецької неонацистської партії «Золотий світанок» (на виборах 2012 року отримала 31 місце в грецькому парламенті): «Американці, німці і сіоністи, які завдають удару по націоналізму народів у кожному куточку Європи, зараз напряму співпрацюють з нацистською партією в Україні, тому що це відповідає їхнім геостратегічним цілям». Більш-менш критичного європейця мав би як мінімум насторожити алогізм: чому ж це грецькі нацисти виступають проти підтримки нібито нацистів в Україні? Вони б, певно, мали навпаки радіти цьому факту? Чи, можливо, в Україні немає ніяких нацистів? Чи, можливо, у «Золотого світанка» є золоті покровителі з ФСБ, яким байдуже з ким співпрацювати – лишень би проти Європи і лишень би проти України?

Євроскептичні настрої поки не мають карколомного впливу на конфігурацію політичних впливів у Європарламенті. Європейська народна партія (втративши 61 депутата – з 274 до 213) та «Соціалісти і демократи» (190 депутатів, на 9 менше, ніж раніше) залишаються найбільшими фракціями. Але все-таки ігнорувати факт поширення євро/україноскептичних настроїв не варто. І особливо Україні слід зважати на Південь Європи, де бракувало і бракує правдивої інформації про Україною і де Russia Today – улюблене джерело інформації.

Власне, сама громадська думка європейців теж далеко не одноманітна і не зовсім «про-скептична». Більшість європейців усе одно вірять у сильну і інтегрованішу Європу. Так, нинішні проблеми їх лякають, але європейці все одно лишаються оптимістами. Ось такий непростий шпагат поглядів уміщається в головах багатьох європеців – євроскептик-єврооптиміст. Так, згідно з січневим опитуванням «Євробарометру», більшість європейцв вважають, що ЄС буде більш впливовим у 2020 році, ніж інші світові потуги (за винятком Китаю і США). 59% європеців вважають, що ЄС буде сильнішим від Бразилії, 56% - від Індії. Більшість так само бачить ЄС сильнішим від Росії (47% проти 35%) і Японії (44% проти 41%). І найголовніше – 51% європейців оптимістичні щодо майбутнього Євросоюзу. Можливо, це небагато, але в тому суть справжньої демократії – і цей показник від країни до країни відрізняється (в одних він набагато вищий, в інших нижчий). Скептицизм – це до певної міри підживлення для розвитку сильнішого і стійкішого Євросоюзу.

Україна так само може посприяти зменшенню числа євроскептиків. Самим своїм існуванням, подальшими перетвореннями. Під час подій Євромайдану нормативна сила Євросоюзу уже заявила про себе на повну потужність – українці виявилися готовими не лише масово відстоювати нову європейську якість внутрішнього розвитку, вони поклали за це свої життя. Україна надала Євросоюзу шанс подивитися на себе зі сторони, відчути свою привабливість, історичну необхідність. Приклад України якраз мав показати євроскептикам, для чого потрібен Євросоюз — для того, аби політики були підзвітними, аби велася тотальна боротьба з корупцією, аби люди могли вільно протестувати. Фактично, Україна дала шанс європейським скептикам усвідомити, що в інших країнах за ту якість життя, яку мають вони завдяки членству в ЄС, люди готові пролити кров. І якщо євроскептики цього досі не зрозуміли, то лише тому, що до них цієї думки поки не донесли – натомість фесбешних казок про нацистів вони встигли наслухатися... Це недопрацювання, утім, не лише України, але і Євросоюзу.

Україна наразі ключова країна на величезному євразійському просторі, від вектору розвитку якої залежить успіх не просто ще п’яти країн Східного партнерства, але без перебільшень усієї Європи. Власне, із цим пов’язані титанічні зусилля керівництва РФ щодо недопущення європеїзації (читай — демократизації) України. Власне, тому Кремль так заграє «із йоббіками-золотими світанками-національними фронтами» від Угорщини до Франції. Найстрашніше в євроскептицизмі те, що він починає ототожнюватися з путінофілією. Європейцям сьогодні потрібно максимально солідаризуватися, аби не дати змоги поширюватися цьому тренду.

Наостанок трохи оптимізму. Репліка від грецького євроскептика, про якого вже згадав вище: «Не хвилюйтеся. Не вся Європа – пропутінська. Лише праві екстремісти і деякі ліваки. І Греція. Решта – нормальні».

Автор - Сергій Солодкий, перший заступник директора Інституту світової політики