Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Леонід Кравчук: Тимошенко муситиме позбутися популізму

    • Варвара Жлуктенко, «Главком»
    • Розсилка
    Леонід Кравчук: Тимошенко муситиме позбутися популізму

    Перший Президент України – про завдання четвертого.

    Рішення першого Президента України стати довіреною особою кандидата в четверті Президенти досі викликає неоднозначне ставлення в суспільстві. Сьогодні Леонід Кравчук є одним із найактивніших публічних учасників передвиборчої кампанії Юлії Тимошенко. Втім «Главкому» було цікаво не те, як він агітує за прем’єр-міністра, а що радитиме в разі її обрання Президентом. Адже перед наступним главою держави стоятимуть непрості завдання національної консолідації і до певної міри національного примирення. Підказки патріарха української політики Леоніда Кравчука в такій ситуації можуть бути вельми доречними для нового Президента - незалежно від того, хто ним стане.

    1994 року Леонід Кучма програв вам перший тур президентських виборів, але обійшов у другому. Чи радите ви сьогодні Юлії Тимошенко використати уроки того часу?

    Сказати, що я можу щось порадити з того конкретного досвіду, я не можу. То були зовсім інші вибори, інші завдання ставились, і аудиторія була не така, як зараз.

    Який принцип застосовує зараз Янукович? Росія, російська мова – друга державна, орієнтація лише на ті критерії відносин, якими керується Москва, через що часом на першому місці опиняються інтереси Росії, а на другому – самої України. Я рекомендую Тимошенко мати це на увазі і, не пригинаючись перед Росією, втім не ставити питання в такому ракурсі, що Росія не має для нас такої важливості, як Європа. І Росія, і Європа по-своєму важливі. Але протиставляти українсько-європейські інтереси інтересам українсько-російським некоректно і помилково. Не тільки на виборах, а й загалом так не можна ставити питання. Я рекомендую Тимошенко бути дипломатом, відповідальним керівником, знаючи, що треба робити все можливе для захисту корінних національних інтересів України, не поступаючись жодним словом і жодним кроком.

    Тобто ви радите їй скористатися досвідом багатовекторності часів Кучми? Чи у зовнішній політиці вона має «проходити між краплинками» інакше, ніж це робив він?

    Я можу порадити лише одне. За будь-якого розкладу сил, тактична поведінка Президента це одне, а стратегічна – це інше. Багатовекторність повинна бути в тактиці політиків. Що ж стосується стратегії – у всьому має бути лише один вектор: стратегічні національні інтереси України. У відносинах з Росією це має одну форму реалізації, у відносинах з Польщею – другу, з Францією – третю, Німеччиною – четверту. Це й буде український вектор багатовекторний. В стратегічному ж плані ніколи не може бути багато векторів. Це помилково.

    Коли, на вашу думку, має відбутися референдум стосовно НАТО? Нещодавно пролунала заява Тимошенко, зроблена на французькому телебаченні, із якої випливає, що вона ледь не після виборів збирається його влаштувати.

    Я думаю, на референдум треба поставити два питання: стосовно НАТО і стосовно форми правління –президентської чи парламентсько-президентської. Без цього ми не обійдемось. Але щодо часу і доцільності це робити швидко, треба ще все добре зважити. Адже обов’язково знайдуться люди, які спробують винести на референдум ще деякі питання. Якщо вони не зможуть додати їх на загальнонаціональному рівні, то будуть проводити місцевий референдум, скажімо, щодо мови, щодо Росії тощо. Тобто ми можемо зразу загострити загальнонаціональну ситуацію в Україні. Гадаю, спершу треба об’єднати народ, об’єднати націю, навести лад у власному домі, скористатися президентською владою, щоб в першу чергу повирішувати соціальні, економічні, міжнародно-торгові питання, а потім уже вирішувати питання загальнодержавні і більш народні в широкому сенсі цього слова.

    За останні роки БЮТ кілька разів змінював свою політичну нішу в загальноєвропейському контексті: один час думав про Інтернаціонал, потім опинився в Європейській народній партії. Цього року Тимошенко спершу наголошувала на своїх добрих відносинах із Путіним, а потім у Львові казала, що 1919 року була б січовим стрільцем. На вашу думку, де зрештою має бути політична ніша Юлії Тимошенко?

    Я думаю, що її політична ніша ще має бути вироблена. Всі ми зараз шукаємо найкращі кроки, найкращі варіанти. Судити про політика під час виборів дуже складно. Політик під час виборів завжди маневрує, багато обіцяє. І це не є тільки українське явище. Я спостерігав за американськими кандидатами в президенти, за багатьма іншими. Тут не обійтися без певного популізму, без певного перебільшення, певних обіцянок. Тому після виборів, коли Тимошенко стане Президентом, треба сісти, і, керуючись не виборами, а дійсно історією, загальнонаціональними, корінними інтересами України, опрацювати політику. В центрі цієї політики обов’язково мають стояти національні інтереси. Яка це буде партія, чи вона буде національно-патріотична, чи соціально-, народно-патріотична, чи вона буде, як зараз «Батьківщина» з певними змінами програми і статуту – це вже питання техніки, а не серйозної стратегії. Я думаю, що це ще попереду.

    Чи є у Тимошенко здатність, в разі обрання Президентом, позбутися нинішнього популізму і взятися до жорстких реформ заради порятунку економіки?

    Ми з нею спілкуємося, і вона знає, що у неї іншого виходу не буде. Знає, що народ, обравши четвертого Президента, вибачте на слові, настільки наївся популізму і брехні, настільки розчарувався в політиках, що коли сьогодні формується якась позитивна думка навколо Тимошенко, то її не можна втратити. Її треба розвивати, розширювати конкретними діями і обов’язково виконанням обіцянок. Якщо обіцяли побороти корупцію, треба боротися до останньої можливості побороти. Якщо обіцяли, скажімо, вирішити по справедливості питання щодо власності, щодо того, хто її привласнив незаконно, то треба дати можливість людям побачити, що це робиться і буде робитися. Тобто у Тимошенко не буде іншого варіанту, окрім як позбутися популізму і тих всіх обіцянок, які не виконуються. Інакше вона дуже швидко, за короткий час спалить себе, як спалив себе Ющенко практично за рік після Майдану.

    Що ви радитиме Тимошенко в разі поразки як доцільніше для неї – боротися за те, щоб залишитися на посаді прем’єра, чи піти в справжню опозицію?

    Я порадив би тільки одне – бути реалістом. Якщо переможе Янукович – у що я не вірю, але все має бути враховане – то Тимошенко має визначити, яка буде її сила. Коаліція 227 і коаліція 257 депутатів – це вже різні речі. Потрібно буде подивитися, як поведе себе нова влада, новий Президент, куди він буде схилятися, і тоді вже точно визначатися, боротись чи не боротись. Тому що вічна боротьба, «покой нам только снится», як в пісні співається, – ми це вже проходили, вже наїлися цього досхочу. Тепер треба діяти, вивчивши реальні можливості. Але я буду обов’язково пропонувати не йти в опозицію, а перемагати на виборах.

    Президент, який буде обраний 7 лютого, в будь-якому випадку буде президентом меншості. До того ж зберігається територіально-політичний поділ України. Як новому очільнику держави за таких умов консолідувати націю?

    Всі рішення, які приймає Президент, повинні бути орієнтовані на інтереси всієї України, хоч би яку проблему взяли. Скажімо, взяли кадрову проблему – не може бути так, що Захід України має 11 мільйонів населення, а у нього в адміністрації Президента, в уряді більше представників, ніж у Сходу. Хоч там за тебе не голосували, але обраний Президент є Президентом всієї України і діє, навіть у найменших деталях, враховуючи розстановку людей, розстановку сил і реальні економічні й політичні можливості регіонів.

    Окрім того, всі питання, особливо ті, що торкаються корупції, несправедливості в судах тощо, обов’язково потрібно будь-що повирішувати. Інакше люди знову відчують, що слова одні, а справи – інші.

    У міжнародній політиці не можна ділити країни на добрих і поганих. Навіть якщо до нас ставляться не так, як ми хотіли б, ми повинні своїми ділами довести, що ми достойні кращого до нас ставлення. Терпіння, терпіння і ще раз терпіння. Не можна в політиці поспішати і жити за емоціями. Якщо так ставляться, значить, ми так заслужили.

    Треба дивитись на свої провини, на свої прорахунки і скрізь шукати консенсусу. Це єдиний шлях. Люди мають побачити, що Президент реально прагне до чогось. Навіть якщо він цього зробити не може, то розказує людям, чому, не перекидаючи вину на інших. Що така сталася ситуація, що ми працюємо, що ми переконуємо, що ми демократи, що ми не можемо через коліно це робити, що я не диктатор, що я не приймаю рішення сама, що я буду радитися з партіями, з громадянськими інститутами. Коли люди це бачать, вони розуміють, що лідер шукає, знаходить, помиляється, знову шукає, знаходить і так крок за кроком. Політика ж це дуже складна справа.

    Тимошенко впродовж свого прем’єрства усіляко намагалася налагодити взаємини з населенням Східної України, але там продовжують голосувати за Януковича. Чому її зусилля виявилися марними?

    Мабуть, грає роль не тільки економічна ситуація. Дуже важливо, що люди там чутливі до духовних питань – церкви, мови, культури, можливо, певних національних нюансів. Росіяни все ж таки бачать себе росіянами, і що їхня Батьківщина – Росія. Тому коли Янукович каже, що він вибирає російський вектор, їм це імпонує. Але якщо його оберуть, він хоче чи не хоче змушений буде цей вектор змінювати, і на цьому втратить більше. Ніколи неправда, або обіцянки, які не мають під собою реальних можливостей, не приводять до успіху. Ось вам приклад Ющенка. Його ж несли на руках. Хтось на Заході, у Львові казав, що він як Ісус Христос. А зараз набрав 5,5%. Чому? Тому що люди побачили, що клявся без реальних можливостей, а потім те, у чому клявся, забував на другий день.

    Чи вірите ви в можливість дострокових президентських виборів за рік-два, як це сьогодні багато хто прогнозує?

    Я в це вже не вірю. Тому що не можна постійно достроково обирати парламент, постійно переобирати Президента. Терпець у людей увірветься і вони винесуть ініціаторів усіх дострокових змін на вилах. Я сам піду з вилами проти тих, хто збожеволів і думає, що ми можемо жити, процвітати і вирішувати питання, постійно проводячи дострокові вибори. Провели дострокові вибори парламенту – обрали ще гірший. Тому що не підготували нічого – ані законодавства, ані відповідної пропаганди, агітації, роз’яснення, нічого не зробили. Вирішили, що люди прийдуть, проголосують, а ми зразу наведемо порядок. Обрали – а вони почали блокувати парламент. Ну і хто виграв?

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ