Ігри в люстрацію. Хто за кулісами?

Люстрація досі залишається серед невиконаних вимог Майдану. Ухваливши у першому читанні законопроект №4359а «Про очищення влади» Верховна Рада зробила перший крок на шляху до люстрації. Вже на наступному пленарному засіданні депутати голосуватимуть за цей закон в цілому. Чи підтримають законопроект народні обранці у другому читанні – питання відкрите. Воно залишається предметом домовленостей і компромісів. Але чи стане можливе прийняття цього закону відправною точкою створення нової української політичної еліти – питання риторичне.

В програмі діяльності уряду Арсенія Яценюка, оприлюдненій ще 27 лютого, закон про люстрацію зазначений першим у розділі «Законодавчі акти, необхідні для реалізації програми». Однак з того часу уряд майже нічого не зробив у напрямку реального очищення органів державної влади від чиновників режиму Януковича, фактично проваливши даний напрям реформування політичної системи. Багато кадрових призначень перших тижнів і місяців повноважень нової влади викликали відвертий подив у широкої громадськості, а деякі представники попередньої влади досі залишаються на своїх посадах. Наприклад, одіозний регіонал Сергій Ківалов представляє Україну у Венеціанській комісії. Натомість створений за рішенням ВО «Майдан» Люстраційний комітет так і не набув офіційного статусу. Тож не дивно що запит громадськості на очищення влади приречений долати шалений тиск владних еліт.

Події Євромайдану засвідчили, що перезавантаження потребують усі гілки державної влади. В рамках перевірки судової системи був прийнятий закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Ним передбачено, що Тимчасова спеціальна комісія після перевірки судді, підозрюваного у прийнятті політично вмотивованих рішень, приймає висновок, який є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції. Остання – єдиний орган, що, відповідно до Конституції, уповноважений притягнути суддю до відповідальності у випадку порушення ним присяги. Згідно із законом про відновлення довіри до судової влади, повноваження майже всіх членів ВРЮ припиняються. Але процес обрання нових членів цього органу, що може здійснити люстрацію суддівського корпусу, виявився заблокованим самими судами, вочевидь не без волі на те вищого керівництва держави.

Конституційний склад ВРЮ становить 20 членів, яких за квотним принципом обирають Верховна Рада, Президент, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ (по три члени) та всеукраїнська конференція працівників прокуратури (два члени). За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду, Міністр юстиції та Генеральний прокурор. Сьогодні не викликають питань повноваження лише чотирьох членів ВРЮ: двох призначених конференцією працівників прокуратури (Василь Головатий і Олег Махніцький), Міністра юстиції Павла Петренка та Голови Верховного Суду Ярослава Романюка. Щодо результатів обрання членів ВРЮ від з'їзду адвокатів та з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів були ініційовані судові процеси, внаслідок чого результати з’їздів за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва були скасовані. Нещодавно Київський апеляційний адміністративний суд переніс апеляцію адвокатів на 16 вересня, а науковці взагалі вирішили не оскаржувати скасування повноважень своїх представників. Водночас, ВР досі не спромоглася заповнити свою квоту, а позачерговий ХІІ з'їзд суддів України так і не зміг затвердити своїх представників. Окрім цього, Конституційний суд розглядає позов 47 народних депутатів, які оскаржують призначення в.о. Президента Турчиновим ще трьох членів ВРЮ.

Вся ця епопея з оновленням складу ВРЮ може свідчити з одного боку про пасивний спротив самої судової системи, з іншого про бажання адміністративної вертикалі зберегти контроль над судовою системою. На роль Адміністрації Президента вказує і той факт, що присягу члена ВРЮ не склав близький до Петра Порошенка генпрокурор Віталій Ярема, посада якого передбачає входження до складу цього органу. Наслідком небажання оновити судову владу є не тільки те що судді, які виносили рішення про арешт активістів Євромайдану, зберегли свої посади, але й перспектива провалу всієї судової реформи.

Іншим магістральним напрямком люстрації має стати також силовий блок, особливо Генпрокуратура, МВС та СБУ. В законопроекті №4359а лакмусовим папірцем для працівників цих правоохоронних органів має стати їхня діяльність у період масових акцій протесту, починаючи з 21 листопада 2013 року. Якщо діяльність прокурорів, так само як і суддів, можна легко перевірити провівши службове розслідування, то, як показує історія зі снайперами на Майдані, встановити причетність рядових міліціонерів до розстрілів протестувальників практично неможливо. Щодо колишніх беркутівців, то війна на Донбасі і анексія Криму розставила всі крапки над «і». Багато хто з них опинився в лавах ворога, а ті, що залишилися вірними українській державі, зараз ризикують своїм життям в зоні АТО.

Примітно, що хоча законопроектом «Про очищення влади» не передбачено люстрацію генералітету ЗСУ, чистки в рядах вищого керівництва армії вимагатимуть звичайні солдати, які повернуться зі сходу країни. В даному випадку виникає питання чому, приміром, Олександр Шутов, зять екс-міністра оборони Павла Лєбєдєва, повернувся на посаду начальника Головного управління оперативного планування Генштабу ЗСУ після розслідування його причетності до збиття українського транспортника Іл-76, коли загинуло 49 наших військових.

Наведені приклади є свідченням того, що справжню люстрацію неможливо здійснити в умовах тієї системи влади, котра залишилась в Україні незважаючи на падіння режиму Януковича. До того часу, поки судова гілка влади і вся система правоохоронних органів в Україні перебуватимуть під тиском «зверху», будь-які спроби їхнього оновлення приречені на провал.

Відтак, без зміни системи влади годі сподіватись на позитивний ефект від спроб люстрації. Ключовим елементом цієї системи є її тотальне підпорядкування інтересам фінансово-промислових груп, іншими словами олігархату. Тому в Україні, як парламентсько-президентській республіці, перезавантаження держави не може відбутись без очищення парламенту, який залишається інструментом в руках представників великого капіталу.

У стінах самого парламенту та в експертному середовищі, люстрацію депутатського корпусу прийнято пов’язувати з проведенням виборів. Жваві дискусії щодо майбутньої виборчої системи, яка мала б найефективніше «люструвати» ВР, можна звести до одного знаменника – жодна виборча система не принесе бажаного результату. Серед головних причин можна виділити такі:

- традиційна недовіра українського виборця до нового незнайомого кандидата (принцип «поганий, але свій»);

- низький кадровий потенціал українського політикуму (яскравим прикладом є вибори до Київради, на яких до столичного парламенту потрапило чимало людей Черновецького);

- контроль олігархів над ЗМІ дозволяє без зайвих проблем «пропихувати» потрібні політичні проекти чи окремих кандидатів;

- висока вартість виборчої кампанії змушує партії набирати до списку не перспективну та ідейну молодь, яка бажає змін, а грошові мішки, єдина мета яких – зберегти можливість збагачуватись і далі.

Незалежно від того, буде ухвалено закон про відкриті списки, чи залишиться мажоритарна складова – старі обличчя знайдуть можливість потрапити в новий парламент, а нові не принесуть із собою змін. За списками партій-фантомів, таких як президентська Солідарність чи Радикальна партія Олега Ляшка, скориставшись брендом партійного лідера, до ВР зможуть пройти колишні корупціонери.

Отож, жоден із можливих варіантів виборчої системи за наявних умов не стане соціальним ліфтом в парламент. Вихід полягає в прозорому фінансуванні політичних партій (а деяких взагалі за рахунок самих виборців), обмеженні фінансових витрат на політичну рекламу, зниження прохідного бар’єру для партій, повернення до практики політичних блоків (з бар’єром на рівні 7%). Такі заходи можуть ефективно доповнити процес очищення парламенту, а разом з тим і решти органів державної влади.

Усунути деякі недоліки виборчої системи і поставити хрест на парламентських перспективах тих політсил, які служили опорою попереднього режиму в парламенті, міг би люстраційний закон. Але й для самих представників влади в законопроекті «Про очищення влади» містяться неприємні сюрпризи. Так, законопроект передбачає люстрацію для тих, хто перебував на керівних посадах в ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ або їхніх обласних комітетах. А це означає, що під дію закону потрапляють такі акули вітчизняної політики як голова ВР Олександр Турчинов, Сергій Тігіпко, Олександр Єфремов, Андрій Сенченко та чимало інших. Інший нюанс стосується питання чи принесуть парламентарії нинішнього омбудсмена Валерію Лутковську на вівтар люстрації. В тексті законопроекту «Про очищення влади» підставою непроходження перевірки є факт обіймання посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

За словами одного з авторів люстраційного законопроекту, нардепа Юрія Дерев’янка, законопроект доведеться доопрацювати. Серед найбільш проблемних місць експерти вказують на ряд невідповідностей з відповідними рекомендаціями Парламентської Асамблеї Ради Європи. Зокрема, вказується на відсутність окремого органу для проведення люстрації, занадто розширене коло осіб, до яких може застосовуватись люстрація, великий термін дискваліфікації на зайняття певної посади (10 років з дня звільнення) тощо. Однак показна активність, з якою дехто нині береться удосконалювати цей законопроект, може мати на меті не його покращення, а, навпаки, зведення нанівець усіх надій українського суспільства на чесну і справедливу владу.

Ще півроку тому, коли ВР за помахом руки Чечетова голосувала за «диктаторські закони», ухвалення подібних законів перебувало за межею можливого. Умовна перемога Майдану зробила політичну люстрацію реальною перспективою. Але процес люстрації влади не можна пов’язувати виключно з ухваленням одного закону. Насправді реальне очищення влади можливе лише після тотальної зміни правил гри. Інакше нові соціально-політичні кризи породжуватимуть нові й нові люстраційні закони, в яких лише змінюватимуться категорії тих, хто підлягає очищенню.