Ми – не фіни. Яким має бути мирне рішення для України

Рівно тиждень тому Кость Бондаренко написав для «Главкома» сильний текст Україна: між Дейтоном і Евіаном, з яким бажано ознайомитися якомога більшому числу українців. Однак цей текст не є ідеальним з точки зору так званої Української перспективи. Тобто, якщо ми хочемо справжнього – справедливого і чесного – вирішення конфлікту на Сході та максимального порозуміння в своїй державі. Описані Бондаренком варіанти дають лише спосіб розрубати Гордіїв український вузол. Нижче подається спосіб його – розплутати.

Отже, конфлікт в Україні має одне просте розв’язання. Точніше його розв’язання пов’язане з одним ключовим словом – НАТО.

Щоб ми собі не говорили, усі інтереси головних зовнішніх гравців в Україні зводяться до цієї абревіатури. До питання того: буде Україна в НАТО чи ні?

Не має смислу пояснювати яким хорошим чи поганим є сам Альянс. Важливо, що Росія розглядає можливе його розширення на територію України як (увага!) Смертельну загрозу для себе. Загрозу, перед якою відступають усі інші: дефолт, зубожіння, виключення із системи SWIFT і війна.

Росія чітко показала Заходу, і Захід ці сигнали сприйняв, що не зупиниться ні перед чим, аби – максимально віддалити НАТО від своїх кордонів, навіть, якщо Україну, раптом, захочуть долучити до Альянсу.

Саме у цьому контексті слід розглядати анексію Криму та війну на Сході.

Таким чином, ми маємо наступну перспективу. Точніше – дві:

1. Або ми – відмовляємося від НАТО і тоді маємо шанс повернути Схід до складу України.

2. Або ми не відмовляємося від подібних аспірацій, і тоді – відмовляємося від Сходу України

Зовсім не факт, що у другому випадку ми таки станемо членами Альянсу. Однак, незаперечним є те, що другий варіант це шлях до десятиліть величезних і надзвичайно важких випробувань для нашого народу заради – додаткового розширення НАТО на Схід.

Важливо, що другий варіант не виключає і розростання конфлікту у подальшому і навіть переростання його з часом у справжню війну між США та Росією. Тут, на нашій землі, на українській території. Як варіант – навіть із застосуванням ядерної зброї.

-- Рішення

Не виключено, що маючи перед собою таку альтернативу, українці все ж виберуть – шлях до НАТО. Але – невідомо. Справа в тому, що українців, українських громадян – ніхто (і передовсім влада) про таке – не запитує.

Натомість українці уже масово ухиляються від призову, і не секрет, що війни – не хочуть.

Тобто, загалом, рішення наших проблем лежить на поверхні – необхідно провести загальноукраїнський референдум щодо членства України в НАТО. На референдум також варто винести питання російської мови як другої державної та питання державного устрою: федералізація чи унітарна країна.

Референдум – абсолютно демократичне, європейське і цивілізоване – рішення. Референдум, який можна дуже легко узгодити із місцевими виборами, погодивши, що за такими ж – однаковими правилами (на базі того самого закону) ці вибори проходитимуть – по всій території України – без виключення. Так само як і референдум. Тобто і на території ЛНР/ДНР.

Можна із гарантією в 100% стверджувати, що таку пропозицію, таку лінію поведінки української влади – на ура – сприймуть в ЄС та Росії. США будуть – незадоволені. Або – не надто задоволені (хоча теж – не факт).

-- Наслідки

Результати такого Загальноукраїнського референдуму – якими б вони не були – зроблять головне: відкриють шлях до – прямого Діалогу.

1. Діалогу між Києвом та керівництвом ЛНР/ДНР

2. Діалогу між Україною та Росією.

3. Діалогу між Україною та США (і окремо – ЄС, МВФ, СОТ etc.)

Такий Референдум зробить головне: поверне Україні – Суб’єктність. Україна знову стане – гравцем на міжнародній шахівниці, позаяк сьогодні усі її розглядають виключно як фігуру та розмінну монету. Нас із вами, наше життя і добробут світ розглядає як розмінну монету.

Референдум здатний це змінити. І змінити – радикально.

Майдан довший час жив гаслом «Влада не чує людей». Майдан – переміг. Настав час владі – людей – почути. Більше того, давно прийшла пора нам усім самих себе – почути і зрозуміти.

Альтернативою цьому є лише шлях, імпліцитно вказаний у тексті Бондаренка, коли він в останньому реченні згадує про… Титанік.

-- Запитання/відповіді

1. Чому Україна не може стати членом НАТО?

Теоретично – може, хоча шанси невеликі. Важливо, що Росія готова все зробити, аби цього не допустити. У той час як Захід, зокрема Європа, жертвувати усім заради приєднання України до Альянсу – не готовий.

2. Хіба не стане відмова від НАТО, фактичним визнанням того, що Україна не є Незалежною Державою?

Не стане. У світі безліч країн не є членами НАТО. Навіть у Європі є такі країни. Наприклад, Фінляндія. Ви вважаєте, що Фінляндія не є незалежною? А можливо фіни просто розуміють, що коли ти живеш у джунглях, де є дикий тигр, то трохи глупо (безвідповідально) посилати дітей в ліс, щоб вони його дразнили? Цей тигр (ведмідь) це – даність природи. Він існує – реально. Ніхто в цьому світі заради нас боротися з ним не хоче. Дехто хотів би, щоби ми поборолися із ним. Поборолися руками наших дітей. Фіни знаходяться у подібній ситуації і кажуть: «Дякуємо, але ми – проти. Будь-ласка – без нас». Ми – не фіни. Результат виглядає очевидним, він може нам подобатися, а може ні. Однак перед тим, як відправляти чергову партію дітей на заклання, варто було б чесно запитати про це – людей. На Референдумі.

3. Та з якого це дива Росія має боятися НАТО?

Логіка Росії – це логіка Росії. Ми можемо її не розуміти, однак з моменту руйнування Берлінської стіни ключовою вимогою Росії завжди було нерозширення НАТО на Схід. Під формальні обіцянки такого нерозширення і зруйнували ту стіну. Однак, надалі Захід свої обіцянки порушив. Якби й Україна потрапила під це розширення, то Росія отримала б НАТО у своєму (як вони кажуть) «подбрюшьи». Тобто у себе під животом.

4. І яка з цим проблема? НАТО ж не агресивний альянс, він займається миротворчими операціями?

З точки зору Росії це – не так. Можливо вони керуються «схемою Наполеона». Розповідають, що під час своїх успішних кампаній Бонапарт, ще будучи генералом артилерії, оточував те чи інше місто і просто надсилав його керівництву… схему розташування своїх гармат. Така схема з усією наочністю показувала городянам, що їх – навіть героїчний – опір не матиме смислу. Що гармати так чи інакше гарантовано зруйнують усе місто. Можливо Росія боїться, що розташування біля Харкова певних протиракетних комплексів її, як країну, обеззброїть на стільки, що вони будуть змушені здатися на милість Заходу/США так, як здавалися ті міста – Наполеону.

5. Та чому ми маємо зважати на Росію та її страхи?

Тому що Росія і її страхи це – об’єктивна реальність. Як тигр, буревій, спека чи вітер.

6. Тоді виходить, що всі наші жертви були марними?

Не виходить. Як національний організм – за своєю свідомістю – ми ще дитина, яка проходить період дорослішання та навчання. Цей процес у дітей часто буває болісним. Наприклад, дитина попекла руку об гарячу праску. Це даремний біль чи недаремний?

7. Хіба можна порівнювати опік дитини та жертви наших людей?

Можна. Бо ми – інфантильна політична нація. Ми не хочемо тверезо усвідомлювати реалії життя. Наш досвід тому є надзвичайно болісним. Ми втрачаємо території, людей, знищуємо власну економіку, майбутнє наших дітей, бо уперто не хочемо усвідомлювати реалій – світу довкола. Фіни – усвідомлюють: вони – доросла нація. Ми, ще допоки, ні. Але не факт. Референдум може засвідчити, що пройшовши через невимовний біль, величезні страждання та втрати ми – подорослішали і готові вже зайняти своє місце у колі дорослих народів, як рівні серед рівних.

8. Але ж це перемога Росії!?

Ні. Збереження Держави Україна стане перемогою України та всіх нас. Зберігши Державу, її територіальну цілісність та наших людей ми стратегічно виграємо. Бо тигр – не вічний.

9. А що ж тоді з мовою? Як зберегти українську мову, якщо буде двомовність? Як її захистити?

Насправді, запровадження російської як другої державної мови, лише й дозволить нам позбутися тієї «мовної шизофренії», у якій ми нині перебуваємо. Придивіться, хіба ви не бачите, що після Майдану українська мова не наростила, а лише – здала свої позиції в Україні? Чому так сталося?... Бо пріоритетом стала не мова, а висловлення ненависті до Росії. Фактично, ми перестали зважати на мову. Головне, щоб людина проклинала нею Путіна і Москву. Подивіться на наших урядовців – якою мовою вони говорять? Послухайте наші ефіри – якою мовою вони ведуться, якою мовою говорять політики та бійці АТО? Здебільшого? Фактично, сьогодні ми переживаємо найбільший сплеск русифікації за останні 25 років. І зупинити його може саме – запровадження другої державної мови, яке автоматично вимагатиме і запровадження – компенсаторних механізмів для підтримки мови – української. Більше того, будь-який Аваков чи Семенченко, якщо продовжуватиме говорити за умов двомовності – російською, автоматично декларуватиме, що української мови не підтримує. Ми отримаємо дуже чіткий маркер, дуже прозору ситуацію та очевидний спосіб для виправлення існуючого на сьогодні перекосу в бік саме мови – російської.

10. А що буде з нашим «європейським вектором» розвитку? Ми що маємо погодитися на статус колонії Росії? Її протекторату?

Нашому «європейському розвитку» ніщо не загрожує і ніколи не загрожувало. Щоб зрозуміти це, достатньо усвідомити, що ми – уже Європа. Ми є і завжди були європейською, а не азійською нацією. Навіть територіально ми знаходимося у центрі Європи. Ми – Християни, ми виховані на європейській літературі, міфології, культурі. Ніщо не заважає нам розвивати європейськість у собі ще далі. Для цього не треба, щоб нас хтось кудись приймав (як дітей) і чомусь навчав (як дітей). Ми – не діти. Київ часів Київської Русі був чи не найбільшим містом усієї (увага) тогочасної Європи. Ми маємо просто перестати зневажати себе і своє минуле. Ми просто маємо почати себе любити. І зрозуміти, що ми самі здатні бути Центром Сили тут, у середині Європи. Що нам не потрібен нічий протекторат. Що наша місія – отримати нарешті цю Незалежність саме як Суверенної і Позаблокової країни. Яка, за умов Миру, має все, щоб стати мостом між ЄС та Росією.

11. Як може Порошенко виступити із пропозицією такого референдуму напередодні виборів? Це буде його політичним самогубством!

Зовсім ні. Навіть із точністю до навпаки. Переважна більшість населення України по всій території включно із ЛНР/ДНР проти війни. Усі хочуть двох речей Порядку і Справедливості. Для цього потрібен Мир. Мир – це те, що обіцяв Порошенко. Мир – це необхідна умова Порядку. Референдум це найбільш Справедливий і чесний спосіб до нього прийти.

Насправді, політик високого рангу, який чітко задекларує вимогу проведення такого Референдуму, отримає для своєї політичної сили гарантію загальнонаціональної підтримки. Єдине, що для такого кроку необхідна – мужність. Власне це питання про те, чи здатен Порошенко стати українським Де Голлем, чи ні?

12. Так у чому, все ж таки, неправий КостьБондаренко?

Кость Бондаренко у своєму чудовому тексті робить одну принципову помилку: всі конфлікти, що їх він аналізує та домовленості, якими вони закінчувалися, стосувалися (увага!) різних народів. Як правило різних в усьому: у віросповіданні, національності, навіть расі (якщо брати вже до уваги Алжир та Францію).

Ми ж у конфлікті на сході України воюємо між громадянами однієї країни, які в усьому (тепер навіть і в мові) ні чим не відрізняються одне від одного. Наш конфлікт є штучним, надуманим. Кров і страждання зробили його реальним, фактичним. Але… Це не наша війна. Це не є війна за чиюсь Незалежність від когось. Заберіть із цього протистояння питання НАТО, і сам драйвер цього протистояння (зацікавленості у ньому зовнішніх гравців) – зникне. От і все.

Автор – Микола Кульчицький, заслужений журналіст України, Рівне

Думки авторів матеріалів не завжди збігаються з позицією редакції