Святослав Олійник: Партії шукатимуть здатних пройти в округах

    Нардеп прем’єрського блоку – про причини поразки Юлії Тимошенко і майбутнє її політсили
    Дніпропетровського юриста Святослава Олійника ЗМІ зараховують до так званої групи Портнова всередині фракції БЮТ. Він – один з небагатьох членів своєї політсили, які у своєму спілкуванні зі ЗМІ не завжди дотримуються генеральної партійної лінії. Зараз Олійник констатує: до парламенту наступного скликання за списками Блоку Тимошенко він не
    • Святослав Хоменко, «Главком»
    • 26 Лютого, 2010, 13:25
    • Розсилка

    Нардеп прем’єрського блоку – про причини поразки Юлії Тимошенко і майбутнє її політсили

    Дніпропетровського юриста Святослава Олійника ЗМІ зараховують до так званої групи Портнова всередині фракції БЮТ. Він – один з небагатьох членів своєї політсили, які у своєму спілкуванні зі ЗМІ не завжди дотримуються генеральної партійної лінії. Зараз Олійник констатує: до парламенту наступного скликання за списками Блоку Тимошенко він не потрапить, а тому про стан і перспективи своєї політсили може говорити вільніше, ніж його колеги по фракції.

    Водночас Олійник визнає: розхитувати ситуацію всередині БЮТ він не збирається. Зараз він зайнятий набагато цікавішими справами – з його прізвищем пов’язують конституційне звернення Ігоря Коломойського з вимогою скасування пропорційної виборчої системи, а також розбудову партії «Україна майбутнього», яка активно рекламує себе у Дніпропетровську.

    Зі Святославом Олійником «Главком» розмовляв про причини поразки Юлії Тимошенко на президентських виборах, про майбутнє БЮТ як політичної сили і про те, чому в Україні потрібно скасувати пропорційну систему виборів.

    Коаліція між БЮТ та Партією регіонів навряд чи можлива

    Ще перед президентськими виборами говорили, що програш на Юлії Тимошенко, скажімо так, глибоко структурує фракцію БЮТ. Експерти передбачали, що у вашій фракції з\'являться перебіжчики, які відразу приєднаються до нової влади. Наскільки ці прогнози відповідають дійсності?

    Ми завжди знаходимося в наслідках тих причин, які самі створили. Фракцію у парламенті, політичну команду можна уявити собі як соціальне тіло лідера, його продовження. Отже, цілісність фракції може показати, наскільки правильно був сформований виборчий список. Певні висновки були зроблені у 2006-2007 роках. Адже тоді з команди відходило дуже багато якраз не бізнесменів, а досвідчених партійців, яким не можна дорікнути, що вони – якісь неправильні люди. Коли формувалася команда на вибори-2007, була інша ситуація, той урок уже був пройдений. А якщо його погано вивчили – ну, значить, двійка тоді…

    Я думаю, що фракція залишиться більш-менш цілісною, просто вона, можливо, всередині поділиться на більш радикальних, більш прихильних до лідера і більш поміркованих депутатів. А переходити в якісь інші політичні табори – я думаю, що це зараз не в моді, це елементарно себе якось вже віджило. Я не бачу передумов для того, що прямо зараз люди кудись там побіжать, і на цьому буде створена якась політика, хоча, звичайно, окремі подібні випадки можуть бути…

    Є інша проблема: у кожного депутата є своя особиста доля, і в цій долі він так само будував спочатку причини, а потім – опиниться у їхніх наслідках. І якщо, можливо, хтось не перебував у дружбі зі своєю совістю і з законом, то тут може наступити момент розплати. Але цей рахунок пред’являє саме життя, а не Янукович. Просто рано чи пізно приходить такий момент…

    Хтось займався бюджетами, хтось шахти підіймав і так далі. Якщо державні мужі це все робили правильно, то з гордо піднятою головою працюватимуть в опозиції. А якщо ні, то зараз ці проблеми просто піднімуться на поверхню, і все буде зрозуміло...

    Що краще для стану цього соціального тіла – щоб Тимошенко залишалась прем\'єр-міністром чи щоб вона пішла в опозицію?

    Насправді я не можу собі уявити ситуацію, коли Янукович – Президент, а Тимошенко – прем’єр-міністр.

    Але у своєму останньому зверненні до народу вона, власне, про це говорила: ми повинні створити фронт, який буде протистояти антинародному Президенту Януковичу, який от уже здає газотранспортну систему, веде наступ на українську мову і таке інше, ми повинні об\'єднатися в парламенті... З цього випливає, що вона повинна залишатися прем\'єр-міністром.

    Теоретично це можливо, тому що ми живемо за чинною Конституцією, відповідно до якої уряд є проекцією парламенту.

    З іншого боку, джерелом влади є народ. Народ на виборах – особливо тут інформативний перший тур – показав своє ставлення до нинішньої ситуації. Це нам може подобатися чи не подобатися, але це реальність. І на це треба якимось чином реагувати.

    Якщо Тігіпко увійде у співпрацю з Президентом Януковичем, то навіть арифметично за результатами першого туру виборів видно, що місце БЮТ – в опозиції. Якщо ж Тігіпко скаже: ні, я не йду до Януковича працювати у владі, я буду до нього в опозиції, – тоді результати Тігіпка і Тимошенко складаються.

    Тому зараз все залежить від Тігіпка. Янукович оголосив його прізвище в числі трьох кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Тепер від того, чи вдасться йому домовитися про свою підтримку у парламенті, залежатиме, у який бік складуться результати першого туру. Якщо дійсно Янукович і Тимошенко сприймають народ як джерело влади, то очевидно, їм обом треба боротися за Тігіпка.

    Чи сприймаєте ви логіку, озвучену в останньому зверненні Тимошенко: мовляв, залишатись на посаді необхідно, для того, щоб не дати новій владі займатися антиукраїнською діяльністю? У якості прикладу називався позов до Стокгольмського арбітражу з приводу долі 11 мільярдів кубометрів газу, який нібито належав «Росукренерго» та інші можливі ініціативи нової владної команди. Чи ви вважаєте, що цьому можна ефективно протистояти з опозиції?

    Я, на жаль, а може і на щастя, не знаю, що там відбувається з «Росукренерго», але якщо Тимошенко так говорить, то, очевидно, вона щось знає. Якщо дійсно йдеться про здачу національних інтересів України, то, можливо, їй справді треба продовжувати цю діяльність, боротися і показувати, що вона саме з цих причин залишається на своїй посаді.

    Наскільки великі шанси на те, що в Раді, незважаючи на заяви Юлії Тимошенко про неможливість об’єднання з Партією регіонів, таки утвориться «велика коаліція»?

    Мені здається, це навряд чи можливо.

    Просто доводилося чути, що така коаліція – ледь не найбажаніший варіант для Кремля. За версією Станіслава Бєлковського, відносини між Україною і Росією вже давно не геополітичні, вони – чисто економічні, а тому Москві важливо, щоб тут запанувала політична стабільність, лояльність до Росії. А це нібито може дати «велика коаліція»…

    Я думаю, що першим пунктом у тому, як Кремль оцінює події в Україні, є те, чи зрозуміла і прогнозована ситуація на західному кордоні Росії, чи все там стабільно, чи є Україна союзником, чи там діють якісь антиросійські вектори.

    Зараз Росія демонструє: якщо Янукович забезпечить стабільність і прогнозованість – їм це підійде на 100%. Якби цю стабільність і прогнозованість забезпечила Тимошенко – їм би це теж підійшло б. Якщо буде коаліція без Тимошенко, і вона буде прогнозована – для них це підійде. Якщо буде коаліція з Тимошенко, і вона буде прогнозованою – їм це теж підійде.

    Їм не підійде тільки хаос на своєму західному кордоні. Адже цей хаос може використовуватися для реалізації інших зовнішньополітичних векторів, наприклад, американських. Саме це їх насправді цікавить. Я думаю, що на цьому фактично починається і закінчується вся позиція Росії стосовно України, до речі, так само, як і позиція Євросоюзу.

    А чисто з внутріполітичної точки зору ви цієї коаліції не передбачаєте?

    Я не думаю, що це реально.

    Але чому? Логіка проста: з кимось однаково треба домовлятися, а з НУНС це робити складно. Залишається БЮТ, у якого головна вимога вже, по суті, готова: залиште Юлії Тимошенко крісло прем’єра…

    А для чого це БЮТу?

    У владі залишитися, наприклад. Тимошенко не приховує свого бажання залишитися на посаді прем’єра…

    Тоді виникає ключове питання: що для нас головне? Якщо головне – бути при владі, значить, можливий такий варіант, про який ви говорите. Якщо ж ми перебуваємо на конкретній політичній позиції: Янукович – це зло, а ми – це добро, то, значить, влада для нас – це другорядне. Як воно є насправді, – я не знаю. Я не перебуваю в уряді і не знаю, що вони там собі думають...

    Чи може у фракції БЮТ виникнути якийсь альтернативний центр впливу?

    Ні. У БЮТ немає жодного центру впливу, крім Тимошенко.

    І не буде?

    Я не бачу таких людей.

    Тігіпко, наприклад.

    А Тігіпко не в БЮТ, Тігіпко – це Тігіпко.

    Я маю на увазі, чи може віртуальний, не присутній у парламенті Тігіпко згрупувати навколо себе якусь помітну кількість нинішніх членів БЮТ, які побачать у його ініціативах альтернативу до тієї політики, яка розробляється на Турівській?

    Це вже інше питання. Так, Тігіпко є фактором впливу на ситуацію, він може згрупувати навколо себе депутатів з різних фракцій, і фактично про такі наміри він уже заявляє. Мати власну групу в діючому парламенті йому вкрай необхідно, тому що йому треба якось конвертувати отримані ним на президентських виборах відсотки, а для цього йому потрібно мати свою проекцію в парламенті. Серед членів цієї групи, очевидно, будуть і бютівці. Про це справді можна говорити.

    От мене, власне, і цікавить, скільки депутатів зрештою залишиться навколо Тимошенко? В кулуарах парламенту можна почути майже фантастичні чутки про те, що мало не з 80 людьми в БЮТ, в принципі, можна розмовляти, бо вони з Юлією Володимирівною до кінця не залишаться…

    Думаю, що це залежатиме від дій самої Тимошенко. Люди їй або довірятимуть, або бігтимуть від неї. Якщо магнетизм залишається, то ядро в будь-якій ситуації до себе притягне людей. Якщо магнетизм вичерпується, результат буде відповідним.

    Але якою є природа цього магнетизму? Якщо Тимошенко перебуватиме в уряді і, скажімо, зможе запропонувати нунсівцям конкретний набір посад – це магнетизм? Чи магнетизм – це коли вона скаже: давайте всі навколо мене створимо потужну опозицію до антинародного Президента? Іншими словами, де цього магнетизму більше?

    Магнетизм – це відчуття завтрашнього дня. Люди хочуть розуміти своє «завтра»: є перспектива або її немає.

    А в чому більше перспективи, в такому разі?

    Я вважав і вважаю, що в опозиційній діяльності значно більше перспективи. Як на мене, з точки зору переможності БЮТ, нам бажано йти в опозицію. Тобто в цьому я повністю згодний з Миколою Томенком.

    Чи могли б ви спрогнозувати майбутнє фракції БЮТ?

    Я думаю, що ми неминуче йдемо до дострокових виборів Верховної Ради. Зобов’язань у БЮТ відносно списку дуже багато – це і члени чинного уряду, і частина НУНС, і ще, можливо, якісь невідомі люди. Як виглядатиме ситуація з рейтингами на момент виборів, поки що невідомо, але, цілком можливо, не дуже оптимістично. Тому, безумовно, фракція БЮТ буде в наступному парламенті, але в іншій чисельності і у трохи іншому складі.

    Пройде дуже мало часу, і ситуація змінюватиметься проти Януковича

    Чи можете ви підсумувати: завдяки чому Янукович зміг виграти ці вибори?

    Знаєте, вже після виборів я на Youtube серйозно, уважно передивився всі виступи Януковича. І проаналізувавши їх, я був змушений провести серйозну переоцінку. Фактично до моменту перемоги Януковича я не сприймав його, і навіть ефіри, які він проводив, я міг дивитися максимум 5 хвилин, а потім переключав канал. Я переконаний, що багато людей саме так до нього і ставляться: ми його не сприймаємо, і тому просто не слухаємо, у нас виключається увага.

    До речі, на Youtube всі виступи Януковича викладені як жарти, як приклади його помилок. Але якщо ми хочемо зрозуміти цей феномен, то повинні на них подивитися з іншого боку.

    Річ у тому, що в його промовах люди відчувають свою реальність. Він щиро говорить про речі, близькі і зрозумілі його виборцеві. І, наприклад, та сама промова Януковича на відкритті «Донбас-арени» – це просто привід для інших політиків проаналізувати, як він знайшов шлях до цих людей, чому вони його чують.

    Так, ми, наприклад, можемо закинути Януковичу, що він неосвічена людина, він того не знає, те з тим переплутав, тут якось незграбно сказав, там не так одягнувся... Ну і що? Ці люди – такі самі. Вони йому це вибачають. Більше того, маса людей, які живуть на тому самому Донбасі, скажуть: поки ви якусь освіту здобували, ми в цей момент працювали в цій шахті, не бачили світу білого.

    Я веду не до того, що щось краще, а щось гірше, – просто так виглядає наша країна. Вона реально складається з людей, які живуть саме так, трудовими колективами, і живуть вони не так вже й добре. Янукович – це відповідь для цих людей, і вони йдуть і реально за нього голосують. От і все.

    Крім того, так історично сталося, що Януковичу вести кампанію зараз було ще простіше, тому що він перебував в опозиції, на нього не переносили претензії, які люди завжди мають до влади. Вони сприймали його як такого самого битого, як вони самі, визнавали його своїм лідером, чули його.

    Разом з тим, можна прогнозувати, що пройде дуже мало часу, і ситуація змінюватиметься проти Януковича. Уже він буде при владі, уже до нього будуть претензії: чому наше життя все одно не змінюється?..

    Але ж він все одно транслюватиме ту саму реальність, яка близька і зрозуміла його виборцям.

    Побачимо. Ющенко колись теж транслював реальність, а потім впав в неадекватність. Колись він був абсолютно адекватним, і все, що він говорив, збігалося, наприклад, з моїм розумінням. А потім він почав говорити речі, відірвані від життя. Янукович так само може повторити цю історію, він може легко відірватися від життя, це рано чи пізно доганяє всіх політиків…

    Є ще фактор Дніпропетровська. Я взагалі вважаю, що Дніпропетровськ є своєрідним індикатором настроїв у країні. І Дніпропетровськ мав бути базовою областю для Тимошенко, якщо вона хотіла перемагати на виборах. Але, очевидно, вона не знайшла дорогу до цих людей, і я як дніпропетровець дуже добре це розумію.

    Дніпропетровськ показав два важливих результати на цих виборах. По-перше, це перемога Тігіпка. Реальна перемога, перше місце в місті Дніпропетровську взяв Тігіпко. І другий результат – це впевнене лідерство Дніпропетровська по голосуванню проти всіх у другому турі. На окремих дільницях до 15% виборців не підтримували жодного кандидата. Це означає, що Януковича вони вже не сприймають, а Юля до них дороги так і не знайшла.

    А вона взагалі намагалася знайти цю дорогу?

    Такі спроби були. Перед другим туром технологічно розігрувалася карта протистояння Донецька і Дніпропетровська, і я, до речі, радий, що ця карта не зіграла. Це – спекулятивна штука, яка штучно ділить наше суспільство. І якби вона спрацювала, ми знову жили б у ситуації, коли ми знали б, що на цій, «нашій» території – живуть хороші люди, а на цій – лише погані. Але ж це неправда! Люди скрізь живуть приблизно з однаковими проблемами.

    Я взагалі чекаю того моменту, коли карта результатів виборів набуде якогось іншого формату, тому що нинішня надто нагадує мені негарні карти, на яких різні геополітичні технологи з інших країн вимальовують, як би цю країну розшматувати. І те, що зараз Україна в електоральному плані ділиться саме в такий спосіб, мені здається наслідком штучної інформаційної експансії…

    При правильному підході тема скасування пропорційної виборчої системи безпрограшна

    Останнім часом ваше прізвище згадується в контексті подачі Ігорем Коломойським звернення до Конституційного суду з вимогою визначити неконституційною чинну виборчу систему. Відомо, що уповноваженими представниками Коломойського стали ваші помічники. Тож щодо цього звернення: коли виникла ідея його подачі і у кого?

    Я в даному випадку можу говорити лише за себе. Я повністю поділяю цю ідею, у мене вона виникла через аналіз ситуації на місцях. Я точно знаю, що не менше 80% людей хочуть повернення мажоритарної системи. Вони хочуть чітко знати людину, яка представляє їх у парламенті, хочуть з неї питати, хочуть відчувати, що це – їхнє втілення у парламенті, їхня людина, а не партійна.

    Кожен депутат при нинішній системі потрапляє в колізію: з одного боку, він мусить служити своїй партії, а з іншого... ще ж є люди, правда? І у депутата виникає проблема. Кожному депутатові, який справді працює, треба визначатися, з ким він працює.

    Коли я приїжджаю в свій округ, я чую багато закидів щодо проблем, вирішення яких залежить від уряду, а я просто не можу за це відповідати. Хоча люди абсолютно справедливо ставлять ці питання мені.

    От наприклад, КРУ – наше, бютівське, КРУ, ще коли там Микола Сивульський працював – нарахувало якусь грошову суму і винесло припис закрити музичну школу в Іларіоново Синельниківського району. Я звернувся: мовляв, люди добрі, навіщо таке КРУ, якщо воно просто проти людей працює? Адже музична школа – це благо, це добро, для мене це очевидно, а от КРУ, виходить, – зло, тому що воно йде проти людей.

    І знаєте, в який спосіб вдалося вирішити цю проблему? Тільки в один: я взяв в оренду цю музичну школу і плачу за це гроші. Тобто наше, бютівське КРУ я так і не переміг.

    Але як би принципово змінилась ця ситуація, якби ви були депутатом-мажоритарником?

    Тоді у мене не було б фракційної дисципліни, і коли б прем’єр-міністр чи ще хтось там до мене прийшов і казав, що нам щось там треба у парламенті, то – люди добрі, а мені треба, щоб в Іларіоново працювала музична школа. А по-іншому ви мій голос не отримаєте. От що було б.

    Проста розмова.

    Звичайно. Мені, наприклад, треба в Синельникові добудувати стадіон – не під вибори, а просто так його треба добудувати. А в Просяній немає води, 5 тисяч людей живуть п’ять років без води. Я веду до того, що голос депутата-мажоритарника – потрібний, і відповідно він може своїм голосом розпоряджатися.

    Якщо я – депутат-мажоритарник, то я знаю, що відповідатиму тільки перед цими людьми, а все решта мені байдуже. Уряд, бюджет, ще там щось – це не мої проблеми, хочете – зацікавте мене.

    Або подивимося на проблему з іншої точки зору. Наприклад, якщо я балотуюсь у народні депутати, обіцяю щось виборцям у своєму окрузі і я виграв, то перед ким я за виконання цих обіцянок відповідаю? Якщо я депутат-мажоритарник, то все зрозуміло. А от скажіть, перед ким відповідати партійному депутату? Перед керівництвом свого блоку? Так тоді треба штурмувати Конституційний суд, блокувати трибуну, щитову, ще бозна що робити. І річ не в БЮТ, подивіться на Партію регіонів – там ідентична ситуація.

    Що, ці депутати працюють на благо свого округу, своєї території? Ні, вони працюють на благо своєї партії. Це просто спотворює принцип політичного представництва, регіони залишилися без реальних представників. От чому я – прихильник мажоритарної системи.

    Ваша точка зору, в принципі, зрозуміла. Ви депутат, і логіка мажоритарника вам ближча, ніж пропорційника. Але звідки в цій схемі взявся Коломойський?

    А у нього, очевидно, своє бачення цієї ситуації. Зрозуміло, що у його позиції інше обґрунтування, адже він не працює на окрузі.

    Його логіка викладена в самому тексті конституційного звернення: він бачить, що коли величезні ресурси йдуть на якусь там партійну касу, то це не призводить до стабілізації та ефективності роботи влади в країні...

    З іншого боку, вартість перемоги на виборах у одному мажоритарному окрузі оцінюють у суму порядка 500-600 тисяч доларів. А місце в списку прохідної політсили коштує, за чутками, від 2 до 5 мільйонів. Тобто за одне місце в списку можна провести до Ради, грубо кажучи, п’ятьох мажоритарників, і позиція крупного бізнесу пояснюється саме цим, а не альтруїзмом і філантропією наших олігархів...

    Так а бізнесмен і не повинен бути альтруїстом. Він і повинен керуватися прагматичними міркуваннями. Інше питання – що зараз настає історичний момент, коли ця прагматика збігається з настроями людей, з думками окремих політиків і представників громад – мерів.

    Чому, власне, була вибрана саме така форма – конституційне звернення від громадянина Коломойського? Адже ви могли б зібрати 45 підписів депутатів, які теж почувають себе мажоритарниками...

    Депутати будуть це робити.

    Тобто до звернення Коломойського буде додано ще одне?

    Людина проявила свою громадянську ініціативу, але є й інші інструменти – політичні і юридичні.

    Ну, тобто буде два звернення до Конституційного суду?

    А може, і не два. Може, й більше. Адже є багато суб\'єктів звернення до Конституційного суду. Головне – що проблему треба вирішувати.

    Ви можете пояснити його логіку, коли він особисто підписав звернення до Конституційного суду?

    Про це треба спитати у нього. Може, він вирішив стати депутатом. Може ж таке бути теоретично?

    Але я чув і інше пояснення: що це такий своєрідний цинізм: Коломойський не програє судів. І він особисто пішов до суду, щоб всі розуміли, що це – не просто якась політична гра, а дуже серйозно. Його особисте звернення до КС – це сигнал іншим політичним і бізнесовим елітам про те, що питання вже фактично вирішено...

    Безумовно, тим, що він особисто звернувся до КС, він подає певний сигнал. Але це не знімає відповідальності з політиків, а ставить перед ними це питання.

    Тепер, як на мене, потрібно визначитися, зокрема, пану Литвину. Зараз у обговоренні цього питання ми перебуваємо в публічній площині, і відповідно зможемо оцінити, у кого декларації відповідають реальним справам, а у кого – ні. На словах Литвин послідовно виступає за мажоритарку – от нехай його фракція дасть 20 підписів за конституційне подання. А якщо не дасть, – то не треба йому більше про це говорити, будемо вирішувати ці суспільні проблеми з бізнесменами.

    Я думаю, 45 підписів за подачу конституційного подання у діючому парламенті знайти цілком реально. І більше того, ми починаємо цей процес.

    А навіщо подавати ще одне подання до Конституційного суду?

    Річ у тому, що є юридична різниця. Громадянин України може звернутися до КС лише з конституційним зверненням – попросити розтлумачити закон, і якщо суд побачить у ньому невідповідність з Конституцією, то вже за своєю ініціативою визнає його неконституційним. До того ж громадянину – у нас же громадяни до сьогоднішнього дня не так багато важать в юридичній системі – теоретично можна відмовити у розгляді звернення.

    А от 45 депутатам відмовити не можна. Цю справу точно треба буде розглядати.

    Аргументація в тому поданні, підписи під яке ви зараз збираєте, збігатиметься з аргументацією, викладеною у зверненні Коломойського?

    Логіка цієї аргументації лежить на поверхні. У третьому розділі Конституції чітко написано, що таке виборче право. Воно існує в двох аспектах: це право обирати прямим безпосереднім голосуванням місцеві органи самоврядування і органи державної влади, до яких відноситься парламент; і право бути обраним.

    З правом бути обраним у партійній виборчій системі взагалі є проблема. Адже якщо хтось хоче бути обраним, він змушений іти або до БЮТ, або до Партії регіонів, або до, умовно кажучи, Тігіпка – одним словом, вступати в якусь корпорацію.

    А якщо людина – сама по собі, вона є господарником, вона може зробити благо даній території, і люди їй довіряють, то чому ми повинні змушувати її вступати в якусь партію? А крім того, окремі категорії громадян – наприклад, міліціонери чи прокурори – взагалі не мають права вступати в партію, що робити з ними? За нинішньої виборчої системи ми просто викидаємо всіх цих людей з процесу.

    Наскільки сильною ви вважаєте свою правову позицію? Наскільки впевнені ви можете бути в тому, що Конституційний суд задовольнить ваші вимоги і таки визнає пропорційну систему неконституційною?

    Як юрист я вважаю цю правову позицію безсумнівною, бо вона напряму походить з тексту Конституції, з логіки розділу, змінити який не можна навіть силами парламенту, а виключно через референдум. Це – база формування влади. А все решта – похідне від цього.

    Але зрозуміло, що суд – це завжди процес. Його можна виграти, а можна і не виграти, абсолютної впевненості бути не може ніколи. Але він безпрограшний з однієї точки зору: він спирається на суспільну думку. Тобто можна програти суд, але не можна програти політичну позицію.

    Припустімо, Конституційний суд задовольняє вашу вимогу. Що далі? За яким законом повинні відбуватися наступні вибори?

    Думаю, що у такому разі Верховній Раді треба буде ухвалити якийсь інший закон, і він, до речі, не обов’язково має бути мажоритарним. Адже, як правило, вихід з таких граничних ситуацій десь посередині. Тобто якийсь елемент партійної системи, очевидно, залишиться, тому що під нього виписані ще й інші розділи Конституції. Але процедура формування виборчих бюлетенів уже має бути принципово іншою.

    Наприклад?

    Можливі й інші варіанти. Коли кандидат в депутати пропонується партією, але участь у виборах бере особисто, як конкретна людина на конкретному окрузі. Вже з тих, хто переміг, в подальшому формуються парламентські фракції, що є суб’єктами коаліційного процесу, а також під час виборів мають представництво у виборчих комісіях.

    Але, знову ж-таки, для цього людина повинна увійти в контакт з партією, щоб бути висунутою від неї.

    А це вже не така велика проблема, адже в такому разі не буде настільки сильної залежності цієї процедури від персональної позиції лідера по всій країні. Адже завдання полягатиме не в тому, щоб подолати тривідсотковий бар’єр, а в тому, щоб здобути більшість голосів на конкретному окрузі. І партія шукатиме людей під виконання цього завдання. Це ж принципова різниця – партія буде шукати людей, здатних пройти на окрузі, а не тих, які здатні блокувати трибуну. І такі люди, до речі, і самі не будуть паралізовувати роботу органів влади.

    Якщо Конституційний суд у своєму рішенні визнає пропорційну систему неконституційною і скаже, що Верховна Рада повинна ухвалити закон з такою системою, яка б відповідала Основному Закону, то чи не припускаєте ви, що парламент просто проігнорує це рішення? Тобто, наприклад, КС вже так само просив Раду унормувати питання з призначенням суддів на адміністративні посади, а Рада цього не робить і цілком нормально себе почуває…

    Таке може бути. Ми від цього не застраховані. Але все має свою ціну, і нею для політичних сил, які ухвалять таке рішення, стануть втрати симпатій виборців.

    Звучить не дуже лячно.

    Все залежить від того, як і хто з цим працює. Зараз не час розкривати всі політичні стратегії, скажу лише, що при правильному підході ця тема безпрограшна.

    Ваш колега по фракції Сергій Подгорний у коментарі для газети «Коммерсант» заявив, що у Ігоря Коломойського немає шансів виграти цю справу через те, що визначення типу виборчої системи – це внутрішня справа парламенту.

    Це така прокурорська позиція: у вас все одно нічого не вийде, тому що ми знайдемо юридичну підставу. А життя не йде за прокурорською логікою, життя завжди дає шанс.

    Найбільшими противниками зміни чинної виборчої системи в парламенті зараз називають фракцію БЮТ.

    Так воно і є.

    Наскільки комфортно ви себе почуваєте в лавах цієї сили?

    Абсолютно комфортно.

    Тобто у вас ще не було дискусій з колегами по фракції на предмет того, навіщо ви це робите, чому дієте на шкоду своїй же політичній силі?

    Політична сила має якесь місце у ієрархії моїх цінностей, але точно не перше. Наприклад, суспільна позиція для мене важливіша, ніж позиція політичної сили. В цьому і є політика.

    І важливіша, ніж позиція Юлії Тимошенко особисто?

    Точно так само, за всієї поваги до Юлії Тимошенко.

    Двері «України майбутнього» для Андрія Портнова відкриті

    Ще одна історія, з якою пов’язується ваше прізвище, – розбудова партії «Україна майбутнього». Публікації в ЗМІ на цю тему суперечливі – з нею пов’язують то Андрія Портнова, то вас. Зрештою, чия це партія?

    Партія – це не власність. Будь-хто, хто має бодай якийсь стосунок до політичних партій, чітко розуміє, що кожна партія, навіть найменша – це люди з різним світоглядом, з різними проблемами, які живуть у різних регіонах. Партія – це не комерційна структура, вона не може бути однорідною, монолітною, та ще й чиєюсь власністю.

    Про переважну більшість українських партій можна впевнено сказати, чиї це партії...

    Якщо ви хочете почути від мене відповідь у такому ракурсі, то я прямо позиціоную себе у зв’язку з цією партію, я співпрацюю з молоддю, яка її розбудовує. Мені дуже подобаються ідеї цієї партії, навіть при тому, що я – прихильник мажоритарної виборчої системи.

    Чи пов\'язуєте ви своє політичне майбутнє з «Україною майбутнього»? В одному зі своїх останніх інтерв\'ю ви сказали, що, швидше за все, до наступного парламенту за списком БЮТ не потрапите…

    Так, я це підтверджую. Є правила гри. Ми потрапили до парламенту за списками Блоку Юлії Тимошенко, і думаю, що повинні бути у його фракції до закриття цього гештальту. Тобто зараз я добуду каденцію парламенту у фракції БЮТ і жодним чином не збурюватиму внутрішньофракційну ситуацію – цим, якщо у когось є таке бажання, нехай займаються інші, можливо, більш ідейні партійці. Але коли відкривається нова ситуація, ми стаємо вільні у тому, щоб змінити формат своєї участі у політиці. Для мене як для мешканця міста Дніпропетровська очевидно, що на наступні вибори я не йтиму з БЮТ.

    А якщо ми говоримо про політичне майбутнє, то єдина партія, до якої я маю якусь симпатію, – це «Україна майбутнього». А яким буде це політичне майбутнє – покаже час. Це залежатиме від того, наскільки її ідеї набиратимуть популярності, зокрема, серед потенційних союзників. Адже самостійно брати участь у виборах дуже важко, спробувати можна хіба що в ході місцевої кампанії, а на парламентські вибори потрібно шукати союзників. Одним словом, питань є багато, і відповідати на них час ще не настав…

    ЗМІ повідомляють, що «Україна майбутнього» і ви особисто розміщуєте свої білборди у Дніпропетровську. З якою метою це робиться?

    Що стосується «України майбутнього» – це її реклама. Партія рекламує себе, я її теж рекламую. Я відкрито показую свою прихильність до цієї партії, і це пов’язано з місцевими виборами, які наближаються.

    Наскільки відповідає дійсності інформація «Української правди» про те, що ви хочете стати головою Дніпропетровської обласної ради?

    Сьогодні так питання не стоїть. Спочатку треба пройти ці місцеві вибори, щось на них отримати, потім визначитися з тим, який мандат залишати – місцевої ради чи парламенту, і тільки після цього можна говорити про якісь посади в органах місцевого самоврядування. У Дніпропетровську є багато достойних людей, які можуть очолити облраду.

    Інша справа, що сьогодні у Дніпропетровську сформувалася певна політична ситуація, тобто є гравці, які задекларували себе як учасники наступних місцевих виборів. І мене як мешканця міста Дніпропетровська, не все влаштовує у тому пулі, який сьогодні там формується. Там дуже багато критиканства, мало справи, і я просто бачу, які наслідки ця ситуація може мати.

    Саме тому ми входимо в цей процес – щоб подивитися, чи можуть якісь наші некритиканські ідеї кореспондуватися з настроями виборців, наскільки вони будуть популярними. Тобто на даному етапі для нас не є пріоритетом взяти на виборах якомога більший результат, нам не треба багато. Нас цікавить певна інтелектуальна, прогресивна, творча частина населення. Я вважаю, що краще з малим, але прохідним результатом зробити дуже багато, ніж взяти більше, всім всього наобіцявши, і потім цього не виконати. Це ми вже бачили.

    Чи має якийсь стосунок до «України майбутнього» мер Дніпропетровська Іван Куліченко?

    Ні, Куліченко – безпартійна людина, він не має стосунку до жодних партій, і його весь час, до речі, запрошують до різних структур...

    Інша справа, що у нас з Куліченком співпадає світогляд. До нього є певні технічні питання: можливо, у нього немає команди, він не ідеально працює мером... Але я точно можу сказати, що Куліченко за весь час свого перебування на посаді нічого не вкрав, і це видно. От просто в Дніпропетровську немає ресторанів Куліченка, готелів Куліченка, ніхто вам їх показати не зможе. Зате ті, хто його критикує, володіють будівельними компаніями, офісними чи торгівельними центрами.

    Тобто Куліченко – це проста людина, яка реально працює на місто, робить свою справу і нікого не критикує. Ця людина несе Дніпропетровську благо, незважаючи на всі потоки інформаційного бруду, які ллються на нього протягом останніх двох років. І я думаю, його треба підтримувати саме тому, що ми можемо знайти значно гіршого мера. А допомогти йому навести порядок – це нескладно, це ми зробимо.

    Газета «Дело» пов\'язувала партію «Україна майбутнього» з Андрієм Портновим. Чи має він якийсь стосунок до цієї політичної сили?

    Ні. Він є членом партії «Батьківщина», дуже інтенсивно працює в команді керівництва БЮТ, він туди дуже, так би мовити, інтегрований. І я не бачу, що в нього сьогодні є бажання іти в якусь самостійну політичну діяльність.

    Якщо ж у нього таке бажання з’явиться, то зрозуміло, що ці двері для нього відкриті. Андрій Портнов користується повагою всіх учасників своєрідного ядра «України майбутнього». Тобто все залежить виключно від його бажання. Але станом на сьогодні він до цієї партії відношення не має, це – не його проект.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ