Чи варто Україні братися за видобуток сланцевого газу?

В енергетичному блоці нової влади склалася дилема: Мінпаливенерго та Мінвуглепром проти видобутку сланцевого газу, водночас віце-прем’єр Андрій Клюєв здивував своєю прихильністю до цього альтернативного виду палива. І хоча його заяву більшість сприймає як відголосок протистояння двох конкуруючих груп у владі, все ж експерти вбачають у цьому позитив.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик та координатор напрямку «Сучасна інфраструктура» в Уряді змін Ігор Ліскі.

Богдан Соколовський: «Про видобуток сланцевого газу говорити зарано, тому що в Україні ще не проведена достатня геологічна розвідка»

Видобуток сланцевого газу треба було ще вчора-позавчора організовувати. Видобувати, звичайно, потрібно, але поки що про це говорити зарано, тому що на нашій території ще не проведена достатня геологічна розвідка. Тому все, що сьогодні говориться про запаси сланцевого газу, треба сприймати через призму певної недовіри. Сьогодні оперують такими цифрами: запас сланцевого газу оціночно в Україні складає від 2 до понад 30 трильйонів кубометрів. Я ще раз наголошую, що це оціночно, тому що нормальної підтверджувальної роботи немає. Є сланці газоносні та горючі. По газоносних сланцях у нас є інформація, починаючи із австро-угорських звітів, потім за радянських часів, але роботи не ведуться, бо це не було актуально. Собівартість геологорозвідки та самого газу є доволі висока.

Із шахтним метаном у нас краща ситуація. Майже співпадають різні геологічні дані в тому, що ці об’єми оцінюються у вісім трильйонів кубометрів газу. Світовий досвід показує, що це актуальний та перспективний варіант одержання енергоресурсу. В США вже давно існує практика, що перш ніж розробляти нові вугільні пласти, ці поля проходять стадію дегазації. Таким чином, з одного боку, отримувався цей зжатий метан, а з іншого – підвищувалася безпека вугільних шахт. Очевидно, що на це у нас буде звернута увага.

Я більше вірю зараз у власний видобуток цього енергоносія, аніж метану. Закласти гроші і починати роботу і по шахтному метану, і по сланцевому газу потрібно, тому що, мінімум, 10-15 років нам треба провести розвідувальних робіт, аби приступити до розробки родовищ, якщо будуть підтверджені запаси.

Щодо якості газу, насамперед, сланцевого, то звичайно це інший газ, аніж класичний природний. Не можна сказати, що він гірший, він – інший. Потрібні інші методики його переробки, щоб з нього добувати енергію чи використовувати як хімічну речовину.

В Україні можна розділити два типи родовищ: малорозвідані газоносні сланці (як правило, це Карпатський регіон) і доволі непогано розвідані горючі звичайні сланці – центр України, де Болтиське родовище вважається чи не третім за потужністю у світі. Зараз там відбувається видобуток сланців спільною україно-литовською компанією. Характерна особливість цих сланців є та, що їх прямо можна використовувати для отримання енергії.

Валерій Боровик: «Перспективи видобутку сланцевого газу у нас є. Песимістичні – через 10-15 років, оптимістичні – 5-10»

Віце-прем’єр Клюєв заявив, що можливий видобуток сланцевого газу в Україні, і завдяки цьому збільшення загального видобутку вдвічі. Це було заявлено в простій промові, не кажучи, коли саме такий видобуток буде зроблений і яким чином. Питання в іншому: наскільки влада на сьогоднішній день зацікавлена у видобутку так званого альтернативного газу (шахтний метан, сланцевий газ)? Давайте прослідкуємо, якими будуть дії за цими заявами, тому що влада дуже багато заявляє про співпрацю з Європейською комісією про виконання спільних домовленостей по транспортуванню природного газу, точно так можна зробити паралелі і по сланцевому газу. Щоб його добувати потрібні дії і чітка підтримка.

Що робиться в світі? Фактично та технологія, за якою зараз добувається сланцевий газ у США, які стали лідером в цьому, збільшивши загальний видобуток газу на 3,7%, відома була і в Радянському союзі. Але вона була дуже дорогою, і в усьому світі зупинились дослідження в цьому напрямку. Американська ж компанія не зробила цього і всі десять років продовжувала удосконалювати технологію, довівши її до нинішнього вигляду. Це все питання до того, що собівартість видобутку тисячі кубометрів газу складає на сьогодні 100 доларів. І в принципі при великих об’ємах вона понижується. Це дало змогу відмовитися США від закупки зрідженого газу із Катару і вплинуло на цінову політику в Європі, де пішло зниження ціни на газ.

Перспективи видобутку у нас є. Песимістичні – це через 10-15 років, оптимістичні – 5-10 років, якщо до нас прийдуть ті компанії, які володіють цією технологією і інтенсивно почнуть працювати, їм буде надана допомога уряду в геологічних дослідженнях, видачі ліцензій і т.д. Але з нашою владою це не дуже ймовірні розрахунки.

За дослідженнями Міжнародного енергетичного агентства, воно теж не досить коректне та не до кінця підтверджено, є покладів цього газу біля 16 трильйонів в Європі і в країнах колишнього Радянського союзу близько 18 трильйонів. Дійсно, починаючи з 3 трильйонів кубометрів газу можна сказати, що достатні об’єми є в Україні. Але необхідне чітке дослідження. Поки до 2012 року його робить Німецький дослідницький центр з питань геології, який дасть відповідь з більш чіткими даними, що робиться в Європі.

Так, це непогана перспектива для України. Це можливість диверсифікації надходження енергоносіїв до того ж з надр нашої держави. Це цікавий шлях до стратегії енергонезалежності України. Але чи піде по цьому шляху влада? Слова віце-прем’єра – це дуже позитивний сигнал, проте якщо за ними ще й будуть конкретні дії, розпорядження, домовленості та сприяння західним компаніям, бо в українських немає відповідного досвіду та ресурсів, то це вже буде реальна робота. Тож давайте прослідкуємо, чи будуть за цими словами хоч якісь розпорядження та дії. Тоді стане зрозуміло, чи влада дійсно хоче сприяти диверсифікації поставок та видобутку енергоносіїв, чи вона знову буде збільшувати закупку простого природного газу у сусідній державі.

Богдан Соколовський: Вся проблема в такому не дуже яскравому бар’єрі, який існує по георозвідці. Це оті кляті контракти від 19 січня 2009 року. Допоки в них буде існувати положення про обов’язковий відбір газу від Росії в обсязі 52 млрд. кубометрів, чого нам не потрібно, до тих пір ніякий серйозний інвестор в Україну не прийде для георозвідки, а тим більше для видобутку.

Росія буде робити зараз кожний рік такий поблажливий відступ від положення: цього року нам дали не 52, а 40 млрд. Але інвестору потрібно знати на довгу перспективу, що це дійсно потрібно: якщо він добуває газ, то він має мати збут на власному ринку. А за обов’язкових 52 млрд. кубометрів викупу сланцевому газу навіть нашого виробництва місця на українському ринку не буде.

Игорь Лиски: «В Украине главным вызовом для добычи сланцевого газа является отсутствие воли некоторых украинских чиновников»

Я буду более оптимистичен по поводу добычи сланцевого газа в мире и его перспектив в Украине. Несмотря на скептицизм многих экспертов и неопределенность в этом вопросе, могу сказать однозначно, что технология добычи сланцевого газа таки сделала революцию в энергетике, в мировом газовом балансе. Я не боюсь этого громкого слова хотя бы потому, что Соединенные Штаты Америки буквально за несколько лет в два раза увеличили саму добычу, и именно на сланцевом газе и шахтном метане вышли в лидеры по добыче газа в мире, обогнав Россию. Для сравнения, США буквально за два года увеличила на 20 млрд. кубометров добычу только сланцевого газа, а Украина всего добывает 20 млрд. кубометров.

Вторым не менее революционным последствием внедрения этой технологии я считаю пересмотр самих принципов формирования цены на газ в мире. То есть, мечта российского «Газпрома» и многих арабских стран привязать формулу цены газа к цене на нефть просто не состоялась. Уже от этой формулы отказались США, по этому пути идет Европа, и я очень надеюсь, что и Украина в ближайшем будущем откажется от этой формулы.

Сама революция еще раз подтверждает, что мы живем в 21 веке, когда именно технологии и знания играют куда более важную роль, чем наличие самих природных ресурсов. Что эта революция значит для Украины? В первую очередь, это еще один шанс получить реальную энергетическую независимость. У нашей страны есть потенциал и все возможности быстро организовать добычу сланцевого газа. Во-первых, есть серьезные запасы этого газа, о чем свидетельствует и большой интерес иностранных компаний к добыче сланцевого газа в Украине. Также Украина обладает серьезным опытом в добыче трудной геологии в маломощных газовых пластах. И когда многие эксперты говорят, что нам потребуются десятилетия, чтобы провести разведку, то мне кажется, что очень много было сделано еще в советское время в 70-х годах. В Украине пробурено тысячи скважин, многие из них законсервированы и ждут технологий. Сейчас в мире появилась такая технология и поэтому, я уверен, в Украине в добычу можно вдохнуть новую жизнь.

Серьезный опыт украинских специалистов в добыче именно на больших глубинах в маломощных газовых пластах может послужить фундаментом для дальнейших исследований. Известны украинские специалисты, владеющие технологией так называемой интенсификации газовых скважин или т.н. технологией гидроудара. Единственное, в чем мы серьезно отстали, так это в технологии бурения, особенно в горизонтальном бурении, на базе которого и основывается сегодня добыча сланцевого газа. Также немаловажным фактором является сама скорость бурения. Для сравнения, в Украине четырехкилометровая скважина бурится порядка 9 месяцев – полтора года, а в Штатах в десятки раз меньше, в среднем два месяца. Соответственно инвестиционная привлекательность таких проектов гораздо выше.

Если говорить честно, то в Украине главным вызовом для добычи сланцевого газа является не только отсутствие технологий и даже не столько лобби российского «Газпрома». Основной проблемой перспективы добычи сланцевого газа в Украине может быть отсутствие мотиваций или воли некоторых украинских чиновников все-таки продвигать этот процесс. Ни для кого не секрет, что поставки российского газа в Украину стали элитным бизнесом, и часто альтернатива в добыче в Украине может быть просто не воспринята некоторыми чиновниками. Судя по последним заявлениям вице-премьера Андрея Клюева, я надеюсь, что государственные интересы и здравый смысл победят в этой неравной схватке.

Валерій Боровик: Питання не в тому, можемо ми чи не можемо добувати, а в технології, щоб приступати до видобутку. Ми займаємося вітроенергетикою, то без того, щоб за рік зробити з провідною компанією аудит вітровимірів, жодна інвестиційна компанія не профінансує цього. Тому, як би ми того швидко не хотіли, десь біля 5-7 років потрібні на геолого дослідження.

Богдан Соколовський: Візьміть для прикладу Польщу, де зараз залучені всі провідні компанії, вона взяла термін 14-15 років на геологорозвідку та початок видобутку.

Валерій Боровик: Дійсно, у нас є якийсь досвід, і ми хочемо, щоб його використали, але в України немає коштів. А кошти підуть лише тоді, коли будуть чітко підтверджені незалежними аудиторами геологічні дослідження наших надр.

Другий момент: заяви віце-прем’єра на противагу міністру енергетики – це є така позиційна боротьба двох течій в уряді, тому що одна зацікавлена у тому, щоб багато закуповувати російського газу, програвати судові процеси РосУкрЕнерго і т.д., а інша зацікавлена в альтернативній енергетиці, маючи свій бізнес-інтерес в сланцевому газі. Проте ця боротьба не призводить до стратегічного розвитку державного сектору в цій галузі.

Игорь Лиски: Конечно, нельзя говорить о том, что в одно утро мы проснемся и уже добываем 20 млрд. сланцевого газа. Главное, чтобы было желание и политическая воля. Сейчас счет идет на каждый год, и меня удивляет позиция украинского «Нефтегаза», его полное молчание. Я бы на их месте чуть ли не каждую неделю собирал экспертов за круглыми столами и обсуждал, что нужно сделать для того, чтоб в Украину пришли инвесторы, какие условия нужно создать, чтобы привлечь сюда саму технологию. Чем раньше мы начнем что-то делать, то в дальнейшем гораздо теплее у нас будут отношения с Россией и «Газпромом», когда они почувствуют, что у нас есть потенциал.

Если все-таки подтвердится серьезный потенциал по геологии, в чем я лично не сомневаюсь, и Европа будет добывать свой газ, наращивая объемы, то очередным вызовом для Украины может быть уменьшение потенциала нашей газотранспортной системы по транзиту российского газа в Европу. Но тогда и эти долгосрочные многомиллиардные проекты газотранспортных путепроводов в обход Украины вообще потеряют всю актуальность. Украина должна на этом сыграть и просто обязана это сделать.

У США собівартість видобутку сланцевого газу складає 100 доларів. Чи підраховували ви таку собівартість для України, враховуючи, що наша країна густонаселена і гідроудар та буріння може негативно вплинути на екологію, ґрунтові води і т.д.?

Богдан Соколовський: Ніхто цього ще не підраховував. Робились оцінки, що у нас собівартість сланцевого газу не буде дуже відрізнятися від того, що в Америці, де ця цифра коливається від 100 до 160 доларів. Наші проблеми більш серйозні з точки зору екології, аніж те, що є зараз в Штатах. З іншого боку, ще наочно ніхто не показав, чи є екологічні проблеми від гідрохімічного удару. Те, що сьогодні застосовані хімічні реагенти у США, які можуть негативно впливати на водоносні шари, – це ще не факт, що ми їх маємо використовувати. Польща вже пішла іншим шляхом і не використовує того, що пошкодить води юрського періоду. Тобто, ці кроки наука здатна ефективно вирішити, і вже сьогодні є напрацьований матеріал. Тому говорити про собівартість сланцевого газу ствердно можна лише в одній формі: цей газ буде в три-чотири рази дорожчим від класичного газу. Але даруйте, сьогодні собівартість газу в Росії не більше 20 доларів, а продається він за 300. Можливо тоді цю вилку і варто скорочувати таким чином? Я в цьому оптиміст.

Дійсно, чим раніше ми почнемо добувати цей газ, тим краще. Але в Україні є приховане суперництво у нинішній владній команді. Валерій вже сказав про Андрія Клюєва, в якого найбільш оптимістична позиція, інша позиція – у Мінпаливенерго. Проте є ще третя позиція – міністра вугільної промисловості, який нещодавно сказав, що сланцевий газ для нас не пріоритет. Допоки буде таке «разночтение и разнопение» у владі, не чекайте серйозної роботи. Польща підтвердила сьогодні 1,3 трильйона кубометрів і вважається, що на 200 років цього газу вистачить і їй, і ще й вплине істотно на Україну. А за транзит не переживайте! Краще уже сьогодні не було б транзиту через нашу територію: ми б втратили 1,2 млрд. дол. прибутку для НАК «Нафтогаз України», але здобули б політичні вигоди та енергетичну незалежність.

Игорь Лиски: Что касается цены добычи газа, то понятно, что она будет выше. Но эти расходы складываются из зарплаты наших буровиков, из оплаты инфраструктуры и т.д. То есть, эти деньги останутся здесь в Украине. Если мы начнем добывать, то заработают наши машиностроительные заводы. Пусть цена будет выше, но эти деньги останутся в нашей стране и пойдут на развитие экономики, а не уйдут за границу, в ту же Российскую Федерацию. Я предлагаю вообще вернуть оттуда украинских буровиков и газовщиков, которые работают либо на Ямале, либо в Иркутской области, пусть добывают газ в Украине.

Валерій Боровик: Щодо ціни я погоджуюсь з паном Богданом. Все залежатиме від умов приходу компаній на цей ринок. Якщо прийде компанія, яка має цю технологію і буде сама видобувати, то це один рівень собівартості. Якщо ж вона цю технологію комусь продаватиме, то це вже інший рівень. Отже, собівартість залежатиме від того, на яких умовах прийдуть сюди компанії.

Але не потрібно плекати надії, що будуть дуже завантажені наші потужності. Якщо прийде західна компанія зі своїми грошима, вона мінімально буде брати місцевих робітників, якщо це не буде чітко обумовлено в контракті. Не можна казати, що все одразу запрацює, що буровики приїдуть. Розповім, як це робилось в Туркменістані. На початку жодна людина цієї країни не працювала в західній компанії, тільки щось там підносила. Зараз вони вимагають вже 50% зайнятості, але є поріг зайнятості місцевого населення на такому виробництві. Тож в цьому питанні треба бути серйозним реалістом.

Прокоментуйте, будь ласка, чергові пропозиції України для газової дружби з Росією? Вам щось відомо про них, бо офіційна влада не розкриває їх суть?

Богдан Соколовський: Мені навіть не цікаво, що там в черговий раз пропонували. Але в День Конституції поїхати кудись в гості домовлятися за щось – це вияв виняткової неповаги до своїх свят. Я не знаю таких випадків у Європі, не пригадую, щоб і в Росії таке було, коли б в день державного свята керівник держави чи уряду їхав з дому, а не чекав привітань.

На цій зустрічі мало б обговорюватися просте питання: аби Росія відмовилася від претензій по рішенню Стокгольмського суду. Це сьогодні єдина найбільш гаряча та актуальна тема, щоб уникнути виплати приблизно 4 млрд.дол. Краще було б, якби сьогодні з доброї волі дружня нашому владному істеблішменту Росія зробила б офіційну заяву, що вона відмовляється від того, що їм належить за рішенням Стокгольмського суду.

Тоді відмова Росії від позову до Стокгольмського суду має бути в обмін на що?

Богдан Соколовський: Який може бути обмін, коли Росія заробила на цій афері? Якби Росія відмовилась від цього рішення суду, то це було б підтвердженням дружніх стосунків між нашими державами. Або нехай наші можновладці попросять РФ відмовитись…

Як відомо, Росія хоче нашу ГТС в обмін на доступ до російських газових активів. Але, думаю, що далі в цих переговорах наші не пішли. Не забувайте, що в парламенті лежить законопроект про зміни в закон про трубопровідний транспорт, який має дозволити допускати стороннього співвласника в українську державну власність.

Валерій Боровик: Я думаю, що обговорюється якраз коло питань навколо нашої ГТС та об’єднання «Нафтогазу» з «Газпромом». Розкажуть, що є дуже сильні можливості у видобутку на території Росії, хоча, щоб дійти там до цього, треба пройти дуже великий шлях: ліцензії, геологорозвідка. Ще потрібно подивитись, чи будуть повністю віддані ці ресурси нашій національній компанії. Є ще інше цікаве питання: ресурси по видобутку будуть віддані національній компанії чи приватній структурі? Тобто, що ми віддаємо з національних інтересів і хто отримає взамін можливість видобутку. Це ще потрібно прослідкувати. Навколо цих питань і йдуть торги.

Саме питання відносин Росія-РосУкрЕнерго-Україна, якщо підходити з національних інтересів, досить просте. Україна в особі НАК «Нафтогаз» взяла право вимоги боргу в РАО «Газпром», якому винен був РУЕ. Статус-кво було таке: в РУЕ лежало 11 млрд. кубометрів газу, за який вона не розрахувалась з «Газпромом». Викупивши цей борг, Україні винен РУЕ. По націоналізації цього газу було рішення суду, хоча ми не знаємо, чому воно таке було. Скоріше всього, Україна погодилась на мирову угоду, хоча ми документи ще не бачили.

Сьогодні можна зробити в принципі залік зустрічних вимог РУЕ-«Нафтогаз», тому що викуплений борг залишається, більше того, за нього Україна розрахувалась перед «Газпромом». На сьогоднішній день є міжнародна практика права заліку зустрічних зобов’язань. Але чи підуть на це? Скоріше всього, ні. Складеться така ситуація, що Україна надалі буде розбиратися з Росією по праву викупу боргу, а тут буде щось віддавати: половину газом, далі нададуть можливість транспортування газу на підприємства, які причетні до РУЕ, в Угорщину та Польщу. Ці всі речі для спеціаліста шиті білими нитками, зрозуміло, наскільки невигідно для національних інтересів України робить ця влада.

Богдан Соколовський: Ця тема мене дуже зачіпає, оскільки я знаю і документи, і був свідком тих всіх подій. На січень минулого року склалася така ситуація: РУЕ мало в українських сховищах приблизно 11 млрд. кубометрів газу, за який вони не розрахувалися перед Росією на 1,7 млрд. дол. Україна купилася на таку схему: Україна викуповує цей борг і буде розбиратися з РУЕ сама. Росія отримала гроші, а цю проблему скинула на Україну. Коли 19 січня 2009 року була підписана угода про переуступку права вимоги, наша влада мала вчинити коректно і по закону. Що їм тоді ж і говорилося: ви маєте право вимоги, оформіть його через будь-який суд, перетворіть його у право власності на той газ чи інші активи, які має РУЕ. Цього не було зроблено. На основі права вимагати газ фактично націоналізували і тут же продали його Росії. Отже, тих 11 млрд. кубометрів газу ми продали 20 січня в Росію і далі Росія цей газ, але вже за ціною 154 дол. за тисячу кубів, продає Україні. Тільки тоді почала працювати митниця, яка розмитню вала цей газ. До того газ був у режимі транзиту, і митниця до нього не мала ніякого відношення. Я можу чогось не знати, проте абсолютно здивований, чому екс-керівник митниці раптом потрапив у камеру попереднього ув’язнення?

Але треба то було робити по закону. Оскільки було зроблено не по закону, то Стокгольмський суд зосередив свою увагу на тому, що порушений закон України про власність, забрана ця власність і нас оштрафували безвідносно від того, що ми заплатили вже «Газпрому» за те право викупу, а тепер ще маємо віддати 4 млрд. дол., бо саме стільки коштує сьогодні 12 млрд. кубів газу. Ми не можемо не заплатити, але питання в тому, чи нам віддадуть 1,7 млрд., які ми заплатили Росії? А Стокгольмський суд про це нічого не каже, бо ніхто то не оскаржував. Отже, на сьогодні єдиний варіант: Дмитро Фірташ, керований «Газпромом», і «Газпром» підпишуть свою офіційну відмову від рішення Стокгольмського суду і питання вирішено.

Чи не вийде так у нас зі сланцевим газом, як і з авіапромом, коли Росія запропонує поділитися цими покладами?

Богдан Соколовський: Нагадаю, що була така заява Міллера та Шматка, яка зводилась до короткої фрази: «Если у вас есть газ, мы идем к вам». Враховуючи те, що Росія настільки прискіпливо контролює наш енергетичний ринок, як ніде у світі, то звичайно, що ключовим вирішальним органом по допуску або недопуску у наші альтернативні розробки, якщо не зміниться ситуація, буде, на жаль, Росія. А вона не зацікавлена в тому, щоб у України з’явився якийсь додатковий газ, бо український ринок занадто великий та ласий, щоб так просто його втратити. Хоч в Росії технології буріння та георозвідки сланцевого газу є трошки кращі, ніж у нас. Якраз у горизонтальному буріння росіяни просунулись далі, ніж ми.

Игорь Лиски: Что касается сланцевого газа, то это главный вызов для «Газпрома». Его добыча в США и Европе не входили в планы россиян, действительно, может пошатнуться их монополия. Поэтому стратегия быстро перестраивается и «Газпром» уже ведет переговоры о покупке американской компании, которая добывает газ, чтобы получить эту технологию.

Я был бы только за, если бы «Газпром» пришел со своими инвестициями в Украину и начал добывать сланцевый газ. Но он, скорей всего, смотрит на Украине не как на добытчика газа, а как на рынок сбыта. Особенно после того, как стало понятно, что вскоре Европа может отказаться от российского газа, по этому пути уже пошел Китай, который покупает азиатский газ и намерен добывать сланцевый. Так что остается не большой выбор – это Украина и Беларусь. В этом плане надо осторожно подходить к возможной экспансии «Газпрома» и его инвестициям, понимая, что он придет не для добычи сланцевого газа, а чтобы придержать или заморозить этот проект.

Мы можем много говорить о себестоимости добычи газа, насколько американские компании прибыльны или убыточны, но они добились главного – опустили цену на газ для американской экономики и уже никто не может им диктовать условия. Такая же ситуация и с Украиной. Сможем ли мы хотя бы потенциально обеспечить нашу страну газом? И этот вопрос стоит, в первую очередь, перед «Нефтегазом Украины». Мы должны уже сейчас разработать государственную программу, где будут созданы условия для развития научного потенциала. При современных технологиях закрытые скважины 70-х годов можно интенсифицировать с помощью гидроудара. Тем более, что скважины, которые бурились в советское время, могут оказаться в руках частных компаний.

Богдан Соколовський: Вони вже давно передані.

Поки що компетенція по сланцевому газу не в руках «Нафтогазу», а тих структур, які займаються геологічною розвідкою. Є такий колишній радянський флагман у геології – Кіровоградгеологія, Міністерство екології та природних ресурсів. Вони повинні займатися тим, аби провести розвідку, а потім передати компанії, яка має займатися розробкою та освоєнням. «Нафтогаз» прийде лише тоді, коли будуть підтверджені запаси газу, а держава з приватним капіталом має завершити цю розробку.