В.Литвин: я вам відповідаю відверто, з розрахунку, що мої колеги-депутати - у відпустках і не прочитають це інтерв’ю

    Це була найгарячіша для депутатів та найгіркіша для доброї половини українських виборців парламентська сесія.
    Це була найгарячіша для депутатів та найгіркіша для доброї половини українських виборців парламентська сесія. Верховна Рада працювала , голосуючи деколи з такою одностайністю за такі доленосні закони, що журналісти не встигали оговтатися, а виборці не встигали усвідомити. Харківські угоди, закон про судоустрій, закон про засади внутрішньої та
    • Надія Пришляк, Лана Самохвалова, «УНІАН»
    • 15 Липня, 2010, 13:52
    • Розсилка

    Це була найгарячіша для депутатів та найгіркіша для доброї половини українських виборців парламентська сесія.

    Це була найгарячіша для депутатів та найгіркіша для доброї половини українських виборців парламентська сесія. Верховна Рада працювала , голосуючи деколи з такою одностайністю за такі доленосні закони, що журналісти не встигали оговтатися, а виборці не встигали усвідомити. Харківські угоди, закон про судоустрій, закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Як приймаються рішення про закони, які змінюють наші долі? Чи усвідомлюють слуги народу, що саме вони приймають? Про це УНІАН запитав головного диригента парламентського хору, спікера Верховної Ради України Володимира Литвина.

    Порівняння парламенту із вантажниками – не від великого розуму

    Володимире Михайловичу, ми вітаємо Вас із завершенням сесії. Але у нас перше таке непросте запитання. Якби хтось подібний на вас зразку 1997 року писав продовження вашої книги «Політична арена України: дійові особи та виконавці», вони б написали, що політик Володимир Литвин був спікером парламенту при президенті на ім’я РосУкрЕнерго.

    А сам парламент автор впливового українського тижневика назвав бригадою вантажників, проміжною ланкою між другим поверхом АП, де закони пишуться, та четвертим, де вони візуються. То ви тоді, даруйте, бригадир бригади вантажників. Вибачте, але ми просто самі собі хочемо пояснити вашу позицію під час прийняття Харківських угод, закону про судоустрій. Може, ви нам допоможете?

    Ви знаєте, я вже переріс той етап, коли думав, що якщо витонченіше скажу, образніше висловлюся, то за цим побачать глибину думки. Тому всі ці порівняння про «вантажників» та «спікера при РосУкрЕнерго» – не від великого розуму. Це свідчить про одне, що немає бажання вникнути в глибину проблеми та зрозуміти, чим продиктована та чи інша дія. Взагалі, я мушу сказати безвідносно до цих висловлювань, що ті, хто повинні доносити до людей інформацію, поставили їх на рейки кліпової свідомості, та відучують людей думати, аналізувати, які складові того чи іншого вибору. Коли б я відчув, що Верховною Радою Україні хтось керує зовні, я би знайшов можливість красиво піти з цієї посади. Якщо я не вважаю, що те чи інше рішення є можливим для розгляду, я знаходжу можливості, щоб воно було допрацьоване, або щоб воно було відкладене. Як це було з проектом Податкового кодексу чи законопроектом про всеукраїнський референдум.

    Що стосується закону про судоустрій, ви прекрасно розумієте, що я не є юрист. Я домігся, щоб всі положення, якими здійснювався наступ на повноваження Верховної Ради України, були виключені з цього документу. А щодо дискусій, які стосуються спеціалізованих судів та Верховного суду, то я не є спеціалістом у тих питаннях. То ставати на один чи на другий бік у цих дискусіях було б абсолютно невиправданим, більше того, негарним. Але якщо у вас є заперечення щодо процедури розгляду, я дам відповіді. Я не допускав і не допускаю, щоб хтось ззовні керував Верховною Радою України в силу тих можливостей, які є у голови Верховної Ради України.

    А тепер щодо харківських угод... Я був свідомий, що харківські угоди слід сприйняти, як об’єктивну неминучість, яку спричинила попередня влада. І слава Богу, що не 50 років продовження оренди отримали, а 25 років. І про це слід казати. Бо російська сторона про це каже, а з української сторони – мовчання. Підвели Україну до того, що вона повинна була шукати вихід з тих кабальних, непідйомних газових угод, які отримала. Чому, коли я звертав і звертаю увагу на цю тему, я не дістаю належної підтримки?!. Коли представники Партії регіонів запропонували мені розглядати ратифікацію одразу ж після підписання угоди в Харкові 21 квітня, я їм відмовив, бо не було підстав для скликання позачергової сесії. Чому ж тоді не говорили, що я виконую роль бригадира вантажників? Рівно ж я відмовив і представникам Блоку Тимошенко, які хотіли у суботу, 24 квітня, провести це засідання, вважаючи за важливе поманіфестувати, висловити позицію. Мовляв, якщо вже є необхідна кількість голосів для ратифікації, треба зробити це якомога швидше, щоб закрити цю тему. Я наполіг, щоб це питання розглядалося планово, тобто 27-го, після розгляду комітетами. Проводив неодноразово наради з керівниками фракцій, на яких пропонував обговорювати це питання у вівторок, середу, четвер, поки всі не висловляться.

    А трибуну заблокували для того, щоб не відповідати на далеко непрості запитання: на яких підставах були підписані газові угоди свого часу і що малося на увазі при підписанні цих угод. Переконаний, що іншого виходу у нас не було. Без перегляду відповідних угод ми не змогли б прийняти бюджет, зверстати основи для економічного господарювання. Я зробив все, щоб ми вийшли з цієї ситуації з найменшими витратами, не будучи у захопленні від тих рішень, що прийняли у Харкові. Більше того, негативні моменти цієї теми треба розвернути у позитив. Треба чітко зафіксувати, і говорити, що російська сторона, запросивши підтвердження оренди, тим самим підтвердила, що Севастополь – невід’ємна частина України, що Крим – невід’ємна складова України. А чому ми не цікавимося настроями людей, які живуть на Півдні та Сході України? Я пишаюся людьми, які є провідниками національного духу України та підтримують національний державотворчий імпульс. Але ж треба рахуватися й з цими настроями. Більше того, продовження оренди зняло будь-які підстави для настроїв сепаратизму в Криму. На цю тему ми повинні дивитися ширше з позиції реалій, які склалися, з позицій того, що відбувається в країні. І повинні заспокоїти країну. Якщо хочемо зберегти Україну, як державу, повинні інколи чимось поступитися. І потім... Флот до 2017 року - це реалії?

    Зрештою, якщо народ не підтримує ці позиції, то в 2015 році будуть нові вибори, новий парламент і, очевидно, нові люди, які будуть розумнішими та приймуть більш мудре рішення.

    Відповідь Президента була така: Вам краще видно у Верховні Раді, що і як треба робити...

    Завдяки зусиллям вашої фракції та КПУ вдалося відсунути до осені законопроект про референдум, основною метою якого було отримати механізм скасування політреформи 2004 року та повернути Януковичу сильні президентські повноваження. Чи восени не спливе цей проект закону знову?

    Законопроект вдалося відкласти не завдяки зусиллям двох фракціям. Ми шукали компроміс, і депутати підтримали мою пропозицію перенести розгляд законопроекту на осінь, якщо потрібно додатково його проговорити, проаналізувати у тому числі і на предмет відповідності Конституції України. Бо йдеться про можливість прийняття на референдумі Основного закону. Але жодних підстав говорити, що винести на референдум питання про скасування політреформи було заздалегідь заплановано, я не маю. Не послуговуюся плітками. У мене фізично немає на це часу. Але при цьому я просив би звернути увагу на те, що нинішній законопроект про референдум, по суті справи, є копією законопроекту про референдум №1374, який з’явився через домовленості двох фракцій та розроблявся їхніми представниками (БЮТа та ПР у червні 2009 року – авт.)

    Коли у них розлагодилися стосунки, вони не змогли подолати президентське вето на той закон та здійснити спільні плани. Але тоді цьому законопроекту не надавалося великого значення, тоді не було яскравих показових виступів, які привернули увагу до проекту закону про всеукраїнський референдум. Беру на себе сміливість стверджувати, якби зараз не було резонансних інтерв’ю, до цього закону не було би виявлено такої уваги. А тепер депутати почали його читати і зрозуміли, що вони можуть отримати термін повноважень чотири роки, якщо буде повернуто до Конституції 1996 року. До внесення змін у 2004 році в Конституції було записано, що парламентські вибори відбуваються в останній тиждень березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.

    Тобто депутати відклали закон не тому, що мали велику мету, а з інстинкту самозбереження при владі?

    Не тільки з огляду на це. Були великі побоювання, що ВР може бути відсторонена від Конституційного процесу. У розділі 13 Конституції записано, що всі зміни до Основного закону вносяться тільки через Верховну Раду України. Втім, у 13-му розділі не виписано процедуру прийняття нової Конституції. І в цьому великий символічний зміст. Законодавець, коли творив Конституції зразка 1996 року, припускав, що вона буде сталою, що нової Конституції прийматися вже не буде. Він виходив з того, що будуть вноситися лише конституційні зміни, і взагалі не передбачив механізму прийняття нового Основного закону. У нас виникла дискусія навколо того, що засад, на яких приймається нова Конституція, не визначено, тому можуть виникнути ініціативи. І ця тема стала предметом дискусії та аналізу. Але могло бути так: проголосували, закрили сесію, а з вересня все почалося, як нічого не було. Я завжди намагаюся стояти на сторожі Верховної Ради України. Але це дуже ускладнюється у зв’язку із пропорційною виборчою системою, і депутати, навіть маючи свою окрему точку зору, голосують, як диктує фракційна дисципліна. І я вам скажу, що депутати, які не можуть висловити свою точку зору шляхом голосування (підкоряючись дисципліні), моляться на те, що я зробив по цьому і ряду інших законопроектів. Приходять і групами, і по одному і кажуть: добре, що ви прийняли таке рішення, добре, що вийшли на таку дискусію. Але, повірте, відстояти таку точку зору було непросто.

    А хто вас вмовляв голосувати за референдум? Голова АП Сергій Льовочкін чи Президент може подзвонив?

    Мені достатньо того, що я розмовляю лише із президентом та прем’єр-міністром. Спілкуюся, у тому числі й на футболі, з главою АПУ. До речі, жодного разу Президент не виказував своє бажання змінити Конституцію. І я підтримую таку його позицію. Я кажу: де-факто Президент домінує у політичному житті та системі влади. Тому я не бачу, щоб була потреба підставляти йому додаткові підпори. Максимально відверто кажу: коли на погоджувальній раді я побачив, що є підтримка моїй ініціативі відкласти законопроект, коли ми переконали в цьому уряд, я мав розмову із Президентом України. І відповідь Президента була така: вам краще видно у Верховній Раді, що і як треба робити.

    Це ж якого «демократа» ми не побачили у новому Президенті, сором просто...

    Ви іронізуєте, але саме так і було. У нас відверта розмова. Коли у мене точка зору відмінна від тої, що пропонується, я розмовляю із Президентом та знаходжу аргументи, які ним сприймаються.

    Я розумію, що таке демократія, і знаю – якщо не буде Верховної Ради, не буде демократії. Якби я не прийшов у Верховну Раду та на собі не пізнав, що таке демократичний процес, як він повинен здійснюватися і що означає демократія для країни, я, можливо, мав би іншу точку зору. Поки Верховна Рада буде говорити, суспільство буде спокійне. Якщо ВР перестане говорити, то почне говорити вулиця.

    Треба прогнозувати наслідки рішень... Я завжди казав про це на нарадах, переконував, що в результаті непродуманих дій може бути закріплений розкол країни.

    Після розмови з лідером Партії регіонів сигналів про переманювання одно партійців стало менше

    Володимире Михайловичу, на вашу заяву про те, що Партія Регіонів вимагає від членів Народної партії переходити до своїх лав, в Інтернеті є не одна сотня посилань. Ваші партнери почали вести себе по-джентельменськи чи й далі переманюють народовців до себе? Ваша публічна заява мала ефект?

    Ви знаєте, що це дуже важке для мене запитання. З одного боку, мені можуть сказати: якщо люди нестійкі, вони рано чи пізно перейдуть, чи перебіжать. З іншого боку, це може розглядатися, як бажання нагадати про свою політсилу. Тому коли ці факти набули такого виміру, коли можна було говорити про відповідну тенденцію, я мав відповідну розмову із лідером партії. Після цього сигнали стали надходити значно рідше. З іншого боку, часто зустрічаюся із партійцями, вони кажуть, як на них тиснуть, але письмово це засвідчити не завжди готові. В наших людей є така риса, як небажання бути причетними до того чи іншого конфлікту.

    Вам не подобається тема квотування в уряді, але реальність така, що Бойка з посади міністра охорони навколишнього природного середовища, який йшов по квоті фракції блоку Литвина, звільнили, а посада відійшла регіоналу. Зараз йдуть розмови про можливість звільнення ще міністра із соціальної політики Надраги, який також по вашій квоті призначений. Ви просто віддаєте свої кадри чи є якісь домовленості з цього приводу? Навряд чи члени Народної партії задоволені такою ситуацією...

    Я вам відповідаю абсолютно відверто, з розрахунку, що мої колеги-депутати будуть у відпустках і не прочитають наше інтерв’ю. Я сказав керівництву уряду: визначайте ту кандидатуру на посаду міністра охорони навколишнього природного середовища, яку вважаєте за потрібну. Це міністерство, до якого прикуто дуже багато уваги, до якого всі звертаються. І для мене це головний біль - подзвони, скажи, порекомендуй. А тепер я наче камінь з плеч зняв. Бо коли приходять до мене депутати, то я не можу відмовити жодному з них. Коли це стосується дітей, лікування, навчання, то я це роблю, хоча розумію, що переступаю певною мірою якісь службові норми. Але коли це питання такі, що пов’язані з міністерством, то... Ви знаєте мене і так обсідає багато клопотів і проблем, і якщо однією буде менше – буде краще.

    Нещодавно київська конференція «звільнила» з депутатів Київради Антонову та Курінного. Ви для чого це зробили?

    Я дізнався про це звільнення на засіданні політвиконкому Народної Партії, але повністю поділяю цю позицію фракції та міської партійної організації. Якщо ти вже прийшов з цією політичною силою в Київраду, то працюй із нею, а не створюй щось на зразок «тушок» на місцевому рівні.

    Але та частина фракції у Київраді, яка контролюється вами, голосує за всі рішення більшості Черновецького...

    Є такий момент. І це викликає в мене велике занепокоєння. Я мав розмову з фракцією і з політвиконкомом Київської міської партійної організації і думаю, що відповідні висновки вони зробили. Я нагадав, що ми повинні мати підстави дивитися людям у вічі, особливо у тих важливих питаннях, які стосуються нерухомості, землі та зелених насаджень, які ще залишилися у Києві. Те, що відбувається у Києві, – приниження для України. Але ж і спокуси там великі. Рівень Верховної Ради – це вищий рівень народного представництва, але в парламенті країни можуть декларації приймати, а в міськраді – швидко вирішувати конкретні питання.

    Ваша виховна бесіда допоможе вашій київській команді, якщо частину ваших депутатів фінансує сам Хмельницький?

    Допоможе. І ніхто їх не фінансує. Це всі ті люди (за виключенням одного), входження яких до виборчого списку я ухвалював сам.

    Чи кандидатура першого заступника мера Олександра Попова, якого завели Регіони, на майбутніх виборах може стати серйозною противагою кандидату від БЮТ, як політичної сили, що має серйозний вплив в Києві?

    Вибори міського голови мають відбутися в 2012 році, і до цього часу у Попова є можливість увійти в місто, органічно вписатися і бути впізнаним і підтриманим на виборах. Все залежить від того, як він спрацює. Йому буде потрібна підтримка в законодавчому плані з боку Верховної Ради і в економічному плані – з боку Кабінету Міністрів. Бо в бюджетному плані місто має, м’яко кажучи, величезні проблеми.

    Я мав декілька зустрічей із першим заступником голови Київської держадміністрації Олександром Поповим. Мені імпонує його відстороненість від політичних процесів, він знає, що таке міське господарство і правильно розпочав свою роботу – без гучних заяв, спокійно розбираючись в господарстві Києва, бо це величезна машина. Йому доведеться приймати рішення не безболісні, в тому числі і щодо повернення того, що має належати до власності міста. Але існує необхідність ухвалення закону про розмежування повноважень голови Київської міської ради та міськдержадміністрації. Нинішній закон про столицю був прийнятий, і це ні для кого не секрет, персонально під особу. Але ви розумієте, що бувають різні люди: є такі господарники, яким був Олександр Омельченко, а є ті, хто після нього розтягують місто. Розтягнули – далі нікуди.

    Володимире Михайловичу, народні депутати України із фракції БЮТ заявляють про готовність звернутися до Конституційного суду України щодо неконституційності ряду норм закону про місцеві вибори. Які є шанси, що до 31 жовтня дане питання буде розглянуте судом?

    Поки документ не набуде статусу закону, таке звернення неможливе. Сьогодні даний закон ще не направлений на підпис Президенту України. Він доопрацьовується в парламенті. А потім його буде передано на підпис главі держави.

    Наскільки я розумію, Конституційний суд перебуває у відпустці, і навіть якщо він після канікул відразу прийме до впровадження відповідне подання, то якесь рішення може бути прийняте лише під завершення виборчої кампанії. Тому часові можливості для прийняття рішення Конституційним судом з цього питання будуть значно обмежені, власне, як і для ініціаторів подання.

    Є слушність в зауваженнях про дуже стислі терміни для проведення виборчої кампанії, але разом з тим в інших країнах немає таких тривалих термінів, як у нас. Бо це означає, що до виборів декілька місяців не працюють, і після виборів, поки розсядуться, нагріють крісла і поділять повноваження, також країна не працюватиме місяця зо два. Вибори у нас 31 жовтня. Поки підсумки підіб’ють, поки стосунки між собою з’ясують, тут вже й новорічні канікули і тривалий відпочинок. А потім поки не викупаються на Водохреща в річках і озерах, знову не працюють, а там вже літо. Тому треба, щоб терміни були коротшими. Щоб країна працювала.

    У нас в країні, що не вибори, то революції або мікрореволюції, а потрібно, щоб країна безперебійно працювала. Нам політичні революції та потрясіння не потрібні, вони протипоказані Україні.

    Знаєте, нас турбує одностайність парламенту у голосуванні серйозних законів. Депутати так сліпо підкорюються лідеру, що це нагадує російську Думу.

    Коли не знати кухні, то може скластися враження, що депутатам скомандували згори, а вони відповіли: так. Парламент – не той орган, де всі вишиковуються за командою. Депутати покричали в залі, підтримали в телекамери офіційну лінію партії, а потім приходять до мене та кажуть: треба поспішати, але поспішати повільно. Треба ще подивитися... У мене щодня проблема вибору: як зробити свою роботу і як зробити так, щоб це було не через коліно, щоб не заперечувала права частина залу, тобто опозиція. І коли вони не заперечують, то я маю ще одну додаткову підставу прийняти це рішення.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ