Відлига по-табачницьки: повернення російської у школи

Днями у Москві міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Україна повинна забезпечити можливість своїм громадянам навчати дітей російською мовою: «Якщо є бажання громадян України навчати своїх дітей російською мовою, ми повинні йти їм назустріч».

Раніше головний освітянин країни теж висловлював думку, що батьки школярів і студенти у вузах повинні самі вибирати мову навчання, бо «не можна насильно позбавляти громадян країни, у випадку з Україною – переважну більшість громадян, права здобувати освіту на рідній мові». Табачник впевнений, що піклується про права людини, а про русифікацію освіти зовсім не йдеться, бо навчання рідною мовою не звільняє учнів від знання української. А новоспечений міністр переконаний, що сучасна молодь знає українську на відмінно, бо як інакше пояснити його рішення про скасування держіспиту з української мови для бакалаврів у вищій школі?

Табачник хвилюється і за столицю, де, за його словами, населення багато в чому російськомовне, проте в місті лише шість російських шкіл, практично немає російських дитячих садів, а у вузах викладання ведеться тільки українською.

«Вже в квітні я хочу зібрати в міністерстві всіх 500 директорів київських шкіл і запитати у них, як вони виконуватимуть законодавство України відносно вимог батьків самим вибирати мову навчання дітей. Що стосується вузів, то оскільки вони отримають більше автономії, отже, вони зможуть гнучкіше визначати і мову навчання,» – обіцяв міністр.

Карт-бланш на активне запровадження російської в школах Табачнику дав сам нинішній лідер держави. 2 лютого 2010 року у рідному Донецьку тоді ще кандидат у Президенти Віктор Янукович запевняв своїх прихильників, що закон про російську мову буде ухвалений в Україні не пізніше квітня 2010 року.

{1-}

«Ми повернемо в наші школи російську мову, ми ухвалимо закон про мови, який дозволить застосовувати російську мову в освіті, у медицині, у судочинстві і в діловодстві,» – пролунало тоді.

Історик Табачник добре знає, що Україна вже переживала таку саму освітянську реформу під час Хрущовської відлиги. І йому чудово відомі наслідки такої «свободи вибору». Новий шкільний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 pоку, надавав право батькам обирати мову навчання для своїх дітей.

«Цей закон в умовах абсолютного домінування у сфері національних відносин концепції зближення і злиття націй ставав своєрідним інструментом національного нівелювання і русифікації українського шкільництва, тому проти нього рішуче виступили представники творчої інтелігенції,» – пише Олександр Бойко у своєму навчальному посібнику «Історія України». Та посилається на лист М. Рильського і М. Бажана, опублікований у «Правді» від 22 грудня 1958 року: «...єдино правильним розв`язанням питання про вивчення мов у середній школі є рішення (якщо говорити, зокрема, про школи Української РСР) про обов`язкове і рівноправне вивчення і української, і російської мов у всіх школах УРСР».

Внаслідок такої освітянської політики, в 60-ті роки в обласних центрах і в Києві українські школи становили 28%, а російські – 72%, в інших містах відповідно – 16% і 84%.

«Оскільки в більшості міст України, особливо у промислово-розвинених регіонах, переважає російська мова і оскільки батькам зручніше вчити дітей тій мові, якою вони вдома говорять (це переважно російська), то можна очікувати масового переходу шкіл на російську мову, – вважає відомий філософ Мирослав Попович. – Це означає, що діти які хочуть навчатися українською, вимушені будуть їхати за кілька кілометрів у кінець міста, де буде єдина українська школа. Це реальна перспектива цієї свободи вибору. З іншого боку, ми не можемо виступати проти свободи вибору. Треба це питання розв’язувати не на тих засадах, які вже були випробувані свого часу і привели до повного зросійщення половини українських міст.»

Ні для кого не секрет, що багато українців в повсякденному житті послуговуються російською мовою. І на жаль, російськомовних українців стає все більше. Про це свідчать і дані заввідділом Інституту соціології НАНУ Олександра Вишняка щодо використання російської та української мови українськими громадянами у родинах та у громадських місцях, які він нещодавно оприлюднив на прес-конференції в УНІАН. Зокрема, виключно українською у сім`ях розмовляють 33% громадян віком від 55 років і старших й 28% громадян середнього покоління. Водночас лише 24% молоді (18-29 років) послуговуються українською. Тож ініціатива Табачника тільки поглибить мовну проблему. Про це кажуть і експерти.

«У нас останнім часом спостерігався позитивний процес поширення української мови, принаймні, в сфері освіти, – розповідає професорка, завідувач кафедри української мови Києво-Могилянської академії Лариса Масенко. – Хоча у південних і східних районах місцева адміністрація чинить великий опір. Але все ж таки у Донецьку є певна кількість українських шкіл. Ми рухаємося до побудови європейського суспільства, а це може бути тільки на основі однієї державної мови. А звичайно не тієї мови, яка в минулому була засобом радянизації, русифікації і нищення українців як етносу. Те, що тепер впроваджують російську мову в середню освіту, начебто за бажанням батьків, – це повернення до радянської практики. Весь час говорять, що нова влада хоче об’єднати країну. А фактично вона поглибить розкол і зафіксує русифікацію Півдня і Сходу, що дуже небезпечно – там можливий розвиток, принаймні, у владних структурах, сепаратистських настроїв. Це створить мовні кордони всередині країни, що надзвичайно небезпечно для державного суверенітету».

{2-}

Фахівці вважають, що на Заході України батьки не будуть віддавати дітей в російські школи. І в центральних районах знайдеться не багато прихильників «великого і могучого». А от Схід і Південь, особливо Крим, – масово перейдуть на російську. На півострові і без того замало українських шкіл, а це нововведення може поставити хрест і на цих поодиноких освітянських острівцях. «Для русифікації навіть важливіше ввести російську у вищу школу, – впевнена професорка. – Якщо дозволити викладання російською у ВНЗ, то батьки в російськомовних регіонах втратять мотивацію віддавати в українські школи дітей».

До речі, заява Табачника також суперечить рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року «Про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України» (справа про застосування української мови).

«Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова», – йдеться о одному з пунктів рішення Конституційного суду.

У документі зазначається, що у державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин. Але жодного слова про можливості викладання всіх предметів у школах «рідною мовою» не написано.

Навколо мовного питання весь час ведуться гарячі дискусії. Але в той же час в Україні досі діє закон «Про мови в Українській РСР» 1989 року , який містить дуже дивні положення про російську мову як мову міжнаціонального спілкування народів СРСР. Народів СРСР вже давно немає, а положення закону чинне.

«Право отримувати освіту рідною мовою – одне з фундаментальних прав сучасної цивілізації. В цьому сенсі заява Табачника не протирічить сучасному розумінню прав людей, – вважає Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха. – Але мені важко уявити, який механізм вони готові запропонувати для реалізації цього права. Мовне питання у нас занадто політизоване. Є ідея, що російська мова здатна знищити український, російська культура – українську. Це ілюзія. Я про це кажу вже 20 років. Ніхто нікого ніколи не знищить. Будь-яка школа зобов’язана вивчати державну мову – тут взагалі питань нема. Я колись говорив: чим більш боротися з російськомовною культурою, тим більше вона буде чинити опір. Перемога Януковича – це багато в чому реакція на спробу прискорити процес українізації, який, в принципі, не можна прискорити. Якщо коня гнати, він просто впаде».