Що рік навчальний нам готує?

    Повернення до «одинадцяти річки» без належних змін програми викладання, нестача підручників та вибіркове її переписування з ідеологічним підтекстом
    Повернення до «одинадцяти річки» без належних змін програми викладання, нестача підручників та вибіркове її переписування з ідеологічним підтекстом, маніпуляції з тарифною сіткою нарахування зарплати вчителям, процвітання шкідливого фаст-фуду в школах та недостатній медичний догляд…Це неповний перелік «реформ» в освіті, які зустрінуть дітей у
    • Галина Каплюк, Альона Блохтур, «Главком»
    • 30 Серпня, 2010, 22:15
    • Розсилка

    Повернення до «одинадцяти річки» без належних змін програми викладання, нестача підручників та вибіркове її переписування з ідеологічним підтекстом

    Повернення до «одинадцяти річки» без належних змін програми викладання, нестача підручників та вибіркове її переписування з ідеологічним підтекстом, маніпуляції з тарифною сіткою нарахування зарплати вчителям, процвітання шкідливого фаст-фуду в школах та недостатній медичний догляд…Це неповний перелік «реформ» в освіті, які зустрінуть дітей у школах 1 вересня.

    Готовність шкіл до нового навчального сезону в прес-центрі «Главкому» обговорювали перший директор Українського центру оцінювання якості освіти, координатор напрямку «Суспільство знань» в Уряді змін, Лілія Гриневич та заслужений вчитель, народний депутат ВР 4 скликання (СДПУ(о)), президент Асоціації творчих вчителів України Тамара Прошкуратова. На жаль, Міністерство освіти не відгукнулось на запрошення взяти участь у заході, аби розвіяти сумніви та побоювання експертів.

    Лілія Гриневич: «Діти, батьки і вчителі стали заручниками того, що освіта вже багато років не є пріоритетом в нашій країні»

    Ми напередодні великого свята. Цей навчальний рік дуже особливий, оскільки частина вчителів взагалі не знає, яким чином вони будуть працювати з дітьми. Наприклад, напередодні 1 вересня анонсовано впровадження нових курсів світової літератури в 10 класі замість зарубіжної літератури, який на ¾ має складатися з російської літератури. Вчителі ще не бачили ні програми цього курсу, ні підручника, та й на сайті Міністерства освіти досі висить підручник зарубіжної літератури.

    Цього року ми маємо повернення до 11-річної школи, тому що попередню реформу фактично провалили. На жаль, сьогодні діти, батьки і вчителі стали заручниками того, що освіта вже багато років не є пріоритетом в нашій країні. В результаті, цей рік починаємо знову без підручників. Вони мають бути в Інтернеті і нас заспокоюють, що 89% шкіл підключені до Інтернету, але це не так.

    Кажуть, що п’ятирічні діти обов’язково мають навчатися і таким чином ми покращимо стан дошкільної освіти. Обов’язковий термін навчання визначає тільки Конституція, мережа дошкільних закладів не готова прийняти всю кількість дітей, а право віддавати дітей до садочків батьки мають вже сьогодні, згідно із законом «Про дошкільну освіту». Фахівці збентежені, тому що діти п’ятирічного віку не можуть сидіти у шкільному класі, їх не треба вчити рахувати і читати, їм треба розвивати моторику, почуття, творчість, це зовсім інший спосіб роботи з дітьми. Це тільки три приклади обіцянок і того, з чим напередодні нового навчального року реально зіткнуться діти, вчителі і батьки.

    Тамара Прошкуратова: «Зараз шестирічна дитина в інтернетний простір часто інтегрована більше, аніж її вчитель»

    Я пропрацювала вчителем початкових класів 25 років і зараз викладаю педагогічну майстерність в педагогічному університеті. Звання Героя України я отримала за свою вчительську діяльність, це не пов’язано з політикою, тож скажу, що підготовка дитини до школи – це дуже важлива справа, якою має опікуватись держава на законодавчому рівні, муніципальна влада на рівні матеріального забезпечення шкіл. Але не менш важлива підготовка вчителя, готового навчати дітей, та самої дитини.

    Зараз є різноманітні курси «Підготую дитину до школи», де дитину, як правило, вчать читати, писати. Повірте, з цим справиться вчителька, і через два місяці буде майже не відчутно, кого готували до школи, а кого – ні. Набагато важливіша соціальна адаптація дитини, бо одна справа, коли вона вдома, де в сім’ї всі крутяться навколо неї, а зовсім інша, коли вона іде в школу, де ще таких 25 діточок. Шановні батьки, ніхто дитину так не підготує, як ви своїм життєвим прикладом. Навчіть її слухати, коли говорять старші. Навчіть застібати ґудзики і т.ін. Бо коли мама з дитиною перебігає дорогу на червоне світло, то вчителька нічого не зробить. Перш за все, це соціальна адаптація дитини.

    Вимоги до вчителя десять років тому і зараз абсолютно інші. Раніше вчитель був як основний носій інформації, покликаний навчати, а зараз шестирічна дитина в інтернетний простір часто інтегрована більше, аніж її вчитель. Зокрема, в сільській школі ще не всі вчителі вміють користуватися комп’ютером та інтернетом. Але основне для вчителя – це любити дитину, він повинен бути всепрощаючим, адже до школи йдуть маленькі діти.

    В моєму житті був один випадок. Я працюю в школі та на вулиці зі своєю малечею, а поряд проходить похоронна процесія. Діти мене й питають: «Тамара Сергіївна, хто то помер, що так мало вінків?». Відповідаю їм: «Не знаю. Напевно, померла старенька бабуся, в неї нікого немає, сусіди їй купили віночки». І тут пауза. Дитина хоче сказати мені щось гарне, але на більше її фантазії немає, тож каже один хлопчик: «Тамаро Сергіївно, якби ви померли, ми б вам від кожної парти вінок замовили». Це дитина так хотіла висловити мені свої почуття, що інших слів не знайшла.

    Все-таки для п’яти- та шестирічної дитини слово вчителя є закон. Щоб стати хорошим вчителем, спочатку треба любити дітей, а методика та педагогіка вже потім.

    Навчання дітей з п’ятирічного віку – це добре, але коли в школі туалет на вулиці, про яке навчання такої дитини може бути мова?

    Вчителі абсолютно не знають, що викладати. Що їм робити, скаржитися в Міністерство чи проводити уроки по старим програмам?

    Лілія Гриневич: Наші вчителі вже дуже загартовані. Є вислів класика: ще жодна реформа не зруйнувала вчителя і учня. Вони будуть виходити із становища, хто як може. Починаючи з того, що будуть роздруковувати сторінки з підручника, бо не всі мають доступ до Інтернету, завершуючи використанням старих книжок або пошуками якихось інших джерел літератури. Кожен вчитель буде виходити із ситуації в межах свого бажання працювати.

    Ми повернулися до 11-річки, тепер діти з 1 по 9 клас мають навчатися за програмами 12-тирічки. Тобто те, що планувалося на три роки, треба зібгати у два. Закласти новий зміст освіти і навчити дітей компетентнотей, які потрібні в сучасному світі. За короткий період часу це неможливо без жертвування здоров’ям дитини, перевантаження її або ж зниження стандартів вимог. Сьогодні Міністерство готове піти на зниження стандартів вимог, щоб всім було добре і, щоб ніхто не скаржився. Але через кілька років зрозуміємо, що ми зупинилися в розвитку системи освіти. Ми сьогодні не маємо стратегічного бачення, куди іти, наступає період стагнації. Це дуже прикро, тому що ті, хто зараз навчаються у школі, будуть будувати Україну через 5-7 років.

    Тамара Прошкуратова: У навчальній програмі багато часу відведено для вивчення хімії, фізики, але треба набагато більше звернути увагу на такий предмет у школі як охорона своєї безпеки та життєдіяльності. Дитина дуже часто не знає елементарного: як врятувати себе під час пожежі, як вберегтися від грипу та інших захворювань. Дитина буде справжнім будівничим України тоді, коли вона буде здорова. Про що можна говорити, коли від нинішніх парт діти вже в п’ятому класі, як правило, зі сколіозом? Треба переглянути норми фізичного виховання. Ми знаємо про випадки серцевих нападів серед дітей, які намагались подолати задану дистанцію, але не були готові до цього. У школі пріоритетом має бути для вчителя, для держави, для батьків – збереження життя та здоров’я дитини.

    Прокоментуйте заяву міністра про боротьбу з фаст-фудом у школах. І, взагалі, яким є стан справ у харчуванні?

    Лілія Гриневич: Боротьба з фаст-фудами не є новою ідеєю, впродовж багатьох років кожне Міністерство освіти і науки це робило, тому що забезпечити здорове харчування у школах є його прямим обов’язком, як і санітарної служби. Держава не справляється із закладанням коштів на харчування, тому що воно здійснюється по одних цінах, а через три місяці відбувається зростання цін і в суму, закладену з міського чи районного бюджету, неможливо вкластися, щоб прогодувати дітей. Тому ми стаємо на шлях комерціалізації шкільного харчування. А там, де комерція, дуже часто пропадають цінності: щоб заробити більше грошей, намагаються запропонувати дітям те, що може бути шкідливим для їхнього здоров’я.

    Міністерство і органи місцевого самоврядування покликані створити в школі умови для того, щоб вчителі і діти почували себе комфортно. Тому харчування, ремонти, кабінети фізики і хімії, інформатизація є потрібними, але це речі поточного характеру. Дуже важливо, щоб українське суспільство не втратило пильність. Школа – це місце, де ми формуємо ідеологію майбутніх громадян, це закладається у них на свідомому і підсвідомому рівні. Міністерство говорить, що вони олюднюють підручник з історії, роблять його більш людиноцентричним. У новому підручнику для п’ятого класу замість слів «штучний голодомор» написано просто «голодомор». Також викинуто інформацію про битву під Крутами, про Майдан, який би він не був, і до чого б він не прийшов, але це був здвиг і воля величезної кількості людей. Це не олюднення історії, а зміна ідеології.

    Тамара Прошкуратова: Повністю поділяю позицію своєї колеги щодо фаст-фуду. До будь-якого закону, будь-якого рішення громадянин повинен підходити не тільки зі своєї власної позиції. Діти не будуть їсти в їдальні, якщо поруч школи є кіоски з чіпсами та смоктунцями на паличках. Лишається сказати одне: щоб оті комерсанти та продавці розуміли, що якщо не в цій, то в іншій школі знаходиться і їхня дитина. Повірте, справді дуже важко переконати маленьку дитину в тому, яка їжа здорова, а яка – ні. Вчителю вручається найдорожче, що є у батьків і про це треба пам’ятати.

    Щодо ідеології. Як говорив мій батько: «Правди немає ні тут, ні там, вона завжди десь посередині». Ви знаєте, що я не стояла на Майдані, але про це в підручниках має бути написано, що він був. Інша справа, що не справдилися сподівання людей, але це зовсім інша ситуація. Це вже проблема не тих людей, які хотіли змін на краще, бо їх хотіли всі, просто по-іншому на це дивились.

    В якому стані на сьогодні кадрове питання? Наскільки школи, зокрема, в сільській місцевості забезпечені фахівцями?

    Лілія Гриневич: Ситуація дуже складна. Перша за все, є велика проблема з кадрами в дошкіллі, бо дошкільники мають найнижчу зарплату. Навіть у Києві ми маємо відкриті нові садочки, де не вистачає вихователів.

    У школах існує тенденція до старіння педагогічних кадрів. У сільській місцевості і навіть в районних містечках молодому спеціалісту неможливо знайти роботу вчителя. Пенсійне забезпечення вчителя настільки мізерне, що вчителі намагаються працювати якомога довше.

    Звідки може взятися наплив молоді? Цей уряд, як і попередній, продовжує маніпуляцію з тарифною сіткою. Вчителям, як і іншим бюджетникам, нараховується зарплата по тарифній сітці за правилом: перший тарифний розряд, який потім домножується на різні коефіцієнти. Молодий вчитель має восьмий тарифний розряд, який повинен дорівнювати мінімальній заробітній платі - 888 гривень. Натомість, це ноу-хау ще попереднього уряду, замість цих 888 гривень вручну встановлюють перший тарифний розряд 570 гривень, який домножують на тарифні коефіцієнти. В результаті молодий вчитель після університету заробляє 935 гривень. Прибиральниця, при всій повазі до її праці, але їй не обов’язкова вища освіта, має 888 гривень. Яка мотивація у здібних молодих людей з вищою освітою іти у школу? Я вже не кажу, що треба виконати статтю 57 Закону «Про освіту», де зарплата вчителя має бути на рівні середньої по промисловості – 2400 гривень.

    За вашими даними, скільки шкіл під’єднані до Інтернету?

    Лілія Гриневич: Офіційний показник, який дає Міністерство освіти, - 87%. Як робляться ці показники? Обласне управління повинно сказати, скільки у нього відсотків по області, район – надати дані по району, а директор школи отримує по шапці, що він до цього часу не підключився, хоча йому ніхто не виділяв на це кошти. Тому виходять із ситуації будь-якими шляхами для того, щоб рахувалося, що вони підключені до Інтернету. Наприклад, в кабінеті директора школи комп’ютер підключений до Інтернету через телефонний зв\'язок. Можна сказати, що школа під’єднана, але як повинні користуватися підручниками з Інтернету 60-90 десятикласників? Вчитель, який знає ситуацію на місцях, добре це розуміє. Міністерство ж надто далеке від ситуації або ж свідомо її прикрашає, щоб прикрити свої непрофесійні рішення.

    Тамара Прошкуратова: Минулого року я викладала педагогіку в коледжі імені Ушинського. Студенти-четвертокурсники, як правило, вже всі працювали в школі, тому що мізерна стипендія не дає їм більш-менш нормально жити. Але саме в цей час відбувається начитка основних лекцій з педагогічної майстерності, педагогіки, психології. Це все студенту необхідно знати як майбутньому молодому учителю, але він пропускає ці лекції, бо змушений працювати. Так виграючи в одному місці, йде програш в іншому.

    Щодо старіння педагогічних кадрів, то в сільській місцевості працюють вчителі мого віку, а то й старші. Але молодий вчитель, не дивлячись на те, що сільська рада завжди дасть йому хату, не хоче туди йти, яка б заробітна плата не була. Це проблема не одного року і не одного дня. Село існує доти, доки є школа. Безумовно, з точки зору маленької п’ятирічної дитини, яку відправляють у район за 30-60 кілометрів, це недоцільно та нерозумно. Ми до цього просто не готові. Але я теж проти існування шкіл, де є тільки 5-7 дітей. Все-таки в районному центрі в школі є Інтернет, посібники та кращі педагогічні кадри. Отже, вирішення однієї проблеми гальмує вирішення іншої.

    Чи можна уникнути ажіотажу з медоглядом?

    Лілія Гриневич: Насправді медогляди потрібні. На сьогодні ми бачимо погіршення здоров’я наших дітей, статистика сумна. Медогляди потрібні, але питання в тому, як це гасло буде реалізовуватися по моніторингу здоров’я дітей. Тому що поряд з тим, що медогляди потрібні, міністр заявляє, що на це насправді не потрібно грошей. Це неправда, адже для організації реального медогляду, а не для довідки від лікаря, до школи мають запрошуватися фахівці і оглядати дітей. Пригадайте, такі часи були. Треба вчасно виявляти у дітей порушення з поставою, хребтом. Якщо загальне погіршення стану здоров’я стає національною загрозою, держава повинна забезпечити такі медичні огляди.

    Тамара Прошкуратова: Можливо, я помиляюсь, але ажіотаж навколо медичних оглядів напевно стосується тільки Києва. В нашому регіоні медичні огляди проводилися в дитячому садочку та в школі. Це питання можна вирішити на рівні муніципальної влади. Бо в тих регіонах, де гірше з транспортом, це питання вирішується, а в Києві – ні.

    Лілія Гриневич: В Києві навчальні заклади тільки наполовину забезпечені медичними працівниками, які там повинні працювати від поліклінік, а в деяких районах і того менше. Якщо ми хочемо, щоб це були медогляди, то професійні лікарі повинні заїжджати в школи і працювати з дітьми.

    Скільки відсотків вчителів не вистачає в школах?

    Лілія Гриневич: За результатами колегії Міністерства освіти і науки, у нас все добре. Насправді ж у великих містах існує дефіцит вчителів іноземних мов, інформатики, трудового навчання і фізкультури. Зверніть увагу, це люди, які на ринку праці із своєю освітою можуть знайти вигідніші пропозиції. По решті території є інші проблеми, ми не маємо куди працевлаштувати молодого спеціаліста. Цей гордіїв вузол можна розрубати тільки нормальним пенсійним забезпеченням вчителів і забезпеченням молодого вчителя, щоб він мав мотивацію іти в школу.

    Які дієві реформи, ініційовані урядом? Чи виділені якісь кошти на реалізацію реформ?

    Лілія Гриневич: Нам розказують скільки коштів виділено на кабінети фізики, хімії та біології, це, по-моєму, 50 мільйонів. Але ж це нормальний повсякденний крок Міністерства освіти і науки, забезпечувати умови навчання - це його обов’язок.

    Ідеологічна реформа ж є і в ній успішно рухаються. Серед підручників п’ятого класу переписана тільки історія. Продовжили традиції з тарифною сіткою. Це реформа? Повернулися до 11-річної школи, просто відкараскалися від проблеми. Було стратегічне рішення рухатися в європейський освітній простір, а ми просто зекономили і стратегічно розвернулися назад. Це реформа? Крім того, 1 вересня ми починаємо вчитися за навчальними планами 12-річної школи. Тобто, нічого не зроблено, економія зусиль, грошей і головним сусідам приємно, тому що така система освіти залишилася тільки в Росії і Білорусі.

    Тамара Прошкуратова: Та є й хороший момент. Нарешті у моєму містечку Драбові на Черкащині за 25 років добудована школа і цього навчального року діти вперше сядуть за парти. Навіть якщо це сталося хоча б одному районі, то це велика радість. Вітаю всіх з новим навчальним роком!

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ