«Газпром» зазіхає на енергокомпанії Європи?

    В газових суперечках між «Газпромом» та Польщею страждає імідж України...
    В газових суперечках між «Газпромом» та Польщею страждає імідж України, бо нібито саме НАК «Нафтогаз» на вимогу російського газового монополіста відмовляється транспортувати газ компанії E. On Ruhrgas до Польщі. Цей процес розцінюють як намагання «Газпрому» тиснути на поляків, аби отримати контроль над газопроводом Ямал-Європа. Проте це може бути
    • Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Романа Малка, «Главком»
    • 28 Вересня, 2010, 20:29
    • Розсилка

    В газових суперечках між «Газпромом» та Польщею страждає імідж України...

    В газових суперечках між «Газпромом» та Польщею страждає імідж України, бо нібито саме НАК «Нафтогаз» на вимогу російського газового монополіста відмовляється транспортувати газ компанії E. On Ruhrgas до Польщі. Цей процес розцінюють як намагання «Газпрому» тиснути на поляків, аби отримати контроль над газопроводом Ямал-Європа. Проте це може бути першим кроком до енергетичної експансії з боку Росії, бо після поглинання «Нафтогаз» наступними об’єктами можуть стати компанії саме Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини.

    Про це в прес-центрі «Главкому» говорили експерт із енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко та директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.

    Володимир Омельченко: «Зараз Польща фактично підвисла на гачку «Газпрому»

    Почну з історії цього питання, чому виникла така патова ситуація для Польщі. Ще в 1995 році був підписаний довгостроковий контракт між PGNiG і «Газпромом» на постачання близько 14 мільярдів кубічних метрів газу. Але в 2003 році польське керівництво вирішило диверсифікувати поставки газу, розраховуючи отримати природний газ з Норвегії, і умовило «Газпром» переглянути даний контракт з 14 до 7,5-8 мільярдів кубічних метрів. В результаті цього утворився дефіцит природного газу, який не був заповнений для польської сторони газом з Норвегії, оскільки по різним причинам той проект зірвався. Цей дефіцит в свій час перекривала компанія «Евротрансгаз», а потім «РосУкрЕнерго». Після українсько-російського газового конфлікту на початку січня 2009 року між керівництвами Росії і України була досягнута домовленість про те, що «РосУкрЕнерго» буде прибрано з ринку Польщі. В результаті в Польщі утворився дефіцит природного газу у розмірі щорічно десь 2,5-3 мільярда кубічних метрів. Зараз Польща фактично підвисла на гачку «Газпрому». При цьому «Газпром», бачачи таку добру для себе розстановку фігур на політичній та енергетичній шахівниці, хоче максимально скористатися цими перевагами.

    Цілі «Газпрому»:

    1. Домогтися контролю над оператором «ЕвРоПолГаз» газопроводу «Ямал-Західна Європа» на території Польщі. Зараз «Газпром» в статутному фонді цього оператора володіє 48%, а хоче мати 50%.

    2. Зробити максимально жорсткі умови контракту на поставку природного газу до 2037 року, де не передбачаються спотові закупівлі природного газу. Зараз багато партнерів «Газпрому» закуповує газ на спотовому ринку десь до 16%, іде торгівля до 40%, а ціна на спотовому ринку зараз на 50-70 доларів нижча. Тобто Польща поки не може цього домогтися, хоча бажає.

    3. Продиктувати свої умови щодо заниження тарифів на транзит природного газу через територію Польщі. За розрахунком польського міністерства економіки, прибуток, згідно вже підписаних документів, які ще повинні бути ухвалені урядом і Сеймом, десь на 15-20 разів менші, ніж очікувалося.

    Фактично Польща загнана в кут, і в такій ситуації звернулася до України, щоб та якимось чином допомогла. З різних джерел існує інформація, що PGNiG уклала контракт на поставку природного газу з компанією «E.ON Ruhrgas» на близько 3 мільярдів кубічних метрів через територію України, що теоретично перекриває цей дефіцит. Але тут ідуть звинувачення української сторони, що вона не пускає цей природний газ. Треба подивитися, з якого пункту цей природний газ стає власністю «E.ON Ruhrgas», тому що «E.ON Ruhrgas» разом з «Газпромом» видобуває газ з Южноруського родовища, там він має свій ресурс. Якщо «E.ON Ruhrgas» ці права власності отримує на російсько-українському кордоні, чи на свердловині видобутку, тоді Україна, згідно Енергетичної хартії і нещодавно підписаного договору про Енергетичну спільноту Європи, зобов’язана транспортувати цей природний газ. Але якщо це право власності для «E.ON Ruhrgas» виникає на кордоні Україна-Словаччина чи десь далі на західному кордоні, тоді ці питання повинні бути узгоджені між «Газпромом» і «E.ON Ruhrgas». Якщо вони будуть узгоджені, тоді, згідно технічного договору між НАК «Нафтогазом» і «Газпромом», НАК перекачає цей газ. Ці питання повинні бути прояснені, щоб точно сказати, яка сторона поводиться правильно, і, взагалі, можна звинувачувати Україну чи ні.

    Михайло Гончар: «Коли «Газпром» доб’ється поглинання «Нафтогазу», наступними об’єктами стануть компанії Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини»

    В юридичному сенсі Україна не є транзитером газу. Технологічно – так, фізично ми транзитуємо газ, але чиї контракти з «Газпромом» передбачають, що українська сторона по суті надає технологічні послуги по транспортуванню газу до свого західного кордону, де «Газпром» здає його своїм європейським партнерам? Дійсно, ми не можемо знати змісту комерційного контракту між E. On Ruhrgas та «Газпромом», якщо такий існує. Але можна бути впевненим, що «Газпром» свою практику здачі газу європейським споживачам на західних, колишніх радянських, кордонах не змінив. Більше того, один із аспектів боротьби між польським урядом та «Газпромом» полягає в тому, щоб у випадку з газопроводом Ямал-Європа пунктом здачі-приймання газу був Буг, а не Одр, як зараз. «Газпром» зараз по системі Ямал-Європа транспортує газ до пункту здачі-приймання на польсько-німецькому кордоні. Практично, це та ж сама ситуація, що і у випадку з Україною. Польща не має повного суверенітету над газопроводом Ямал-Європа.

    Хочу нагадати, що після завершення газових війн 2009 року, коли працювала в Україні достатньо численна експертна група фахівців з країн Європейського Союзу, один із неофіційних висновків полягав в тому, що Україна не має повного суверенітету над своєю газотранспортною системою. Це важливий момент для розуміння того, що зараз відбувається навколо «польського газу». Дійсно, пред’являти якісь претензії «Нафтогазу» зараз, що він блокує чи не пропускає на тлі названою мною практики «Газпрому» виглядає принаймні нелогічно. Але ці звинувачення мають місце, тому що «Нафтогаз» мовчить. Ви бачили який-небудь офіційний коментар «Нафтогазу»? Принаймні до вчорашнього вечора там нічого не було. В той час як на сайті Polskie Gоrnictwo Naftowe i Gazownictwo є принаймні декілька коментарів щодо ситуації. E. On Ruhrgas в цілому не коментуючи цю ситуацію, але дає інформацію, що вони продовжують працювати в напрямку виконання домовленостей з польською стороною. Нещодавно польська та німецька сторони домовились продовжити термін роботи по забезпеченню транзиту до 29 жовтня, з тим, щоб затвердити все це на спостережних радах 5 листопада. Тобто, ми бачимо певну активність з польської сторони, обережну позицію німецької сторони і не бачимо жодної позиції сторони української.

    В даному випадку це приводить до одного наслідку, на жаль, негативного: українська сторона через «Нафтогаз» знову отримає чергову порцію негативу для свого іміджу. Знову Україна представлена як непослідовний та непередбачуваний партнер. З одного боку, ми вступаємо до Європейської енергетичної співдружності і маємо забезпечити вільний доступ до труби, а з іншого – ігноруємо положення цього договору. Звичайно, тут є юридичний момент, бо цей договір ще не пройшов ратифікації Верховної Ради, тож для нас ще не набув чинності. Але принаймні українська сторона могла б дати з цього приводу роз’яснення.

    Окрім цього газового непорозуміння навколо контракту між Polskie Gоrnictwo Naftowe i Gazownictwo SA та E. On Ruhrgas і свободою транзиту через Україну, існує і ще один газовий прецедент. Це припинення постачання українською стороною газу по газопроводу Устилуг-Хрубешув, що відбулося з початку вересня. Тобто, справа сама по собі мікроскопічна, тому що йдеться про невеликі обсяги газу, це не магістральний газопровід, а середнього тиску. З українського боку збудовано 1,7 км труби до кордону з Польщею, до міста Хрубешув добудували поляки. Таким чином призначення цих постачань абсолютно локальне, загальний обсяг не перевищував щорічних поставок 6 млн. кубометрів. Це на тлі того, що Польща імпортує російського газу близько 9, 14 млрд.кубометрів (по минулому року), Україна видобуває свого газу 21,35 млрд. куб., тому ці 6 (по контракту передбачалось максимум 9) млн. кубометрів газу не грають у загальному масштабі ніякої суттєвої ролі ні для Польщі, ні для України. Але негативний ефект від цього значно перевершує цю мікроскопічність поставок, тому що Україна, підписавши у 2005-му контракт «Нафтогазу» з Polskie Gоrnictwo Naftowe i Gazownictwo до 2020 року, знову показує себе ненадійним партнером навіть в таких маленьких дріб’язкових справах. Понад те польська сторона діяла, відповідно до домовленості з українською стороною від 2004 року, до речі, за часів нинішнього міністра палива та енергетики, який тоді був першим заступником міністра і главою «Нафтогазу». До певної міри Устилуг-Хрубешув відбувся під час його перебування на посаді. В той час вели мову про те, що українська сторона зможе збільшити з часом обсяги постачання газу, і газопровід з Хрубешув буде добудований до Замостя. Зараз польська компанія практично завершила цей проект і в жовтні має відбутися його введення в експлуатацію. Але газу немає! Тобто, поляки витратили гроші, закопали в землю з розрахунку на те, що буде постачання газу з України. Українська сторона тільки припинила ті мікроскопічні постачання, але практично далі не гарантує виконання контракту. Тому в даному контексті накладаються якраз ці дві події, які мають негативний характер для іміджу української сторони.

    З польського боку під час проведення економічного форуму у Криниці на початку вересня звучали неодноразово на неофіційному рівні закиди, що така лінія поведінки української сторони є відображенням, по суті, волі «Газпрому» і що тут важко сприймати українську сторону як самостійного гравця. І ця незручна ситуація, в яку потрапила Україна, стала однією з причин, що українська делегація на чолі з Президентом Януковичем не прибула до Польщі, хоча в програмі форуму було передбачено, що 8 вересня за участі голови Європарламенту Ежи Бузека, голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу, президента Польщі Броніслава Коморовського та Президента України Віктора Януковича мала б відбутися церемонія відкриття цього Економічного форуму. Там були всі, окрім Президента України. Польська сторона неофіційно вважає, що оці газові проблеми послужили причиною того, що не прибув український гість, бо йому нічого було сказати.

    В даному випадку хотів би привести той факт, що цього року ми робили дослідження по механізму можливих антикризових заходів в плані упередження газових криз та прогноз можливих моделей поведінки російського газового монополіста. В Україні це дослідження не публікувалось, лише за кордоном. Один із висновків: у тому випадку, коли «Газпром» доб’ється поглинання «Нафтогазу», наступними об’єктами стануть компанії Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини. Ще до поглинання «Газпром» вже по суті розгорнув кампанію щодо субординування польської компанії у відповідність до своїх інтересів. Апетит приходить під час їжі. Це мало би стати певним уроком та запобіжником для української сторони. Але судячи з того, яка німота напала на українських посадовців в енергетичному секторі та в МЗС, напевне, це не стане уроком.

    Ви фактично підтвердили існування такого собі телефонного права між «Газпромом» та «Нафтогазом» в плані того, чий газ та куди пропускати, в яких обсягах. Тож газовими кранами в Україні керують із Москви? Можливо, ці дії «Газпрому» викликані в тому числі, аби зашкодити вступу України до європейської енергетичної спільноти?

    Михайло Гончар: Європейські експерти говорили про те, що Україна має обмежений суверенітет над українською ГТС, що засвідчили події газової кризи 2006 і 2009 років. По суті, «Нафтогаз» знаходиться в режимі зовнішнього керування з боку «Газпрому», навіть безвідносно до ідеї злиття, поглинання, створення спільного підприємства чи міжнародного консорціуму.

    Щодо телефонного права - це напевно має місце. Але знову ж таки, якщо ми звернемося суто до юридичних аспектів, то все виглядає таким чином, що Радянського Союзу вже немає майже 20 років, але в сенсі функціонування газотранспортної системи радянський кордон зберігся. У всіх, особливо технічних, угодах між «Газпромом» і «Нафтогазом» протягом низки років чітко зафіксовано, що всі постачання газу з боку «Газпрому» європейським споживачам і їх здача-приймання відбувається на західному кордоні України. Тому в даному випадку один з варіантів вирішення цієї проблеми, яка пов’язана з доставкою в Польщу певних обсягів газу компанією «E.ON Ruhrgas», полягає в тому, що в рамках існуючої технічної угоди «Газпром» мав би погодитися забезпечити постачання, а НАК «Нафтогаз» забезпечить транспортування. Після чого «Газпром» передасть німецькій компанії на газовимірювальній станції в Дроздовичах законтрактований обсяг газу. Але знову ж таки це виглядає теоретично і за умови доброї волі «Газпрому». Оскільки «Газпром» зараз зайнятий пресингуванням польської сторони для досягненням своїх цілей, то, звичайно, він не буде погоджуватися. А формальний привід знайти винного – українська сторона, тому що ніхто не знає тонкощів технології транзиту газу. А українська сторона мовчить, а раз вона мовчить, значить, їй немає чого сказати, значить, у цих українців там щось не так, як завжди. Тому російська версія починає бути домінуючою. А з урахуванням того, що українська сторона і НАК «Нафтогаз» завжди виступають в ролі своєрідного прохача у «Газпрому», то тут, особливо з нинішнім корпоративним керівництвом, ніхто не буде відстоювати якісь державні інтереси.

    «Газпром» і в цілому російську сторону не влаштовує приєднання України до Європейської енергетичної співдружності. Хоча казати, що це сильно її налякало, не доводиться. Оскільки вони чудово розуміють, що українці можуть підписати, пообіцяти, а потім спокійно все це не виконувати. Тут є елемент своєрідного сигналу і для української сторони, але поки що підписання чергового протоколу – це швидше фінал підготовчого етапу, а важливо, щоб відбулася ратифікація у Верховній Раді, і невідомо скільки ратифікаційний процес буде продовжуватися. Тому поки з юридичної точки зору для нас договір про Енергетичну співдружність не набув чинності, тому звідси ми маємо такий інтенсивний пресинг з боку «Газпрому» з тим, щоб змусити українську сторону до ідеї поглинання «Нафтогазу». Десь в «Газпромі» зрозуміли, що є унікальне вікно можливостей, яке може знову ж таки зачинитися в силу різних причин, тому вони мають використати це по максимуму і створити конфлікту ситуацію між Україною і Європейським Союзом через цю проблематику.

    Володимир Омельченко: Це дуже добрий урок для України. Деякі політики кажуть, що треба об’єднати НАК «Нафтогаз» з «Газпромом», тоді все буде добре… дружба і все таке. Ми бачимо на практиці відносин «Газпрому» і PGNiG, коли «Ямал-Західна Європа» значною мірою перебуває під контролем «Газпрому», то ніякої дружби немає, і все рівно «Газпрому» цього мало, апетити стають ще більшими.

    Поглинання НАК «Нафтогазу» «Газпромом» - це лише попередня ціль, певний плацдарм. Основною ж метою є взяття під контроль через енергетичні важелі, якщо вони будуть захоплені, основні промислові об’єкти України – хімічні, металургійні, промисловий сектор. Таким чином продивляється нова експансіоністська політика Росії: ми беремо під контроль усі ключові сектори економіки, головні ресурси, починаючи з енергетичного сектору, але ми на ваш суверенітет не претендуймо, залишайте собі гімн, прапор і вирішуйте соціальні проблеми. Українська держава хай вирішує соціальні проблеми, а всі ресурси вони будуть контролювати - це основна незаявлена мета політики Росії, а поглинання НАК «Нафтогазу» «Газпромом» - один з головних етапів цього основного завдання.

    Як же наші стосунки з поляками, вони зіпсуються?

    Михайло Гончар: Принаймні, точно не покращаться. Прецедент подібного плану в історії українсько-польських відносин вже був в 2005 рік - таж сама історія тільки по нафті. Мікроскопічні обсяги української нафти в обсязі 70-120 тисяч тон на рік традиційно йшли до Польщі. Це дріб’язок, але тим не менше це мало локальне значення на півдні Польщі, бо на той час там функціонували так звані «мальки» - п’ять маленьких нафтопереробних заводів потужністю від кількох десятків тисяч тон на рік до кількох сотень. Частково Польща сама видобуває нафту в південно-східному регіоні, а частково забезпечувала постачанням з України. В квітні 2005 року в Україні спалахнула бензинова криза, різко піднялися ціни на нафтопродукти, і чомусь в Міністерстві економіки дійшли висновку, що проблемою є те, що частина нафти українського видобутку експортується. Обсяги видобутку української нафти на той час були понад 4 мільйони тон на рік, обсяги ж експорту до Польщі - кілька десятків тисяч тон – тобто масштабні неспіввимірні. Таке недолуге було пояснення.

    Зараз повторюється те ж саме. Можна ж домовитися про те, що в силу певних причин ми припинимо вам постачання газу. Треба провести переговори, домовитися про якийсь перехідний період з тим, щоб партнер зміг продумати варіанти компенсування дефіциту, який виникає внаслідок припинення постачання. Цього зроблено не було.

    Звідки цифра 3 мільярди, адже на Лондонській фондовій біржі фігурувала цифра, що в цьому році до 300 мільйонів кубометрів, а в наступному буде 200…

    Якщо все-таки «Газпром» зберігає схему продажу газу на західних кордонах України, тоді яка роль «E.ON Ruhrgas»? Тобто він є посередником, який переводить через кордон Польщі, і на тому його роль закінчується? Якщо це не так, і «Газпром» все-таки погодиться на те, щоб десь на кордоні східної України продавати цей газ «E.ON Ruhrgas», то чи не послугує це прецедентом для інших компаній?

    Володимир Омельченко: Більша вірогідність того, що все ж таки «Газпром» має комерційний контракт з «E.ON Ruhrgas» щодо продажу природного ресурсу на західному кордоні України. Навряд чи «Газпром» створить прецедент, щоб газ продавався на україно-російському кордоні, тому що «Газпром» весь час з цим боровся. Якщо б газ продавався на російсько-українському кордоні, то вся відповідальність за транзит і доставку газу чи до Польщі, чи то до інших країн, лягла б на плечі НАК «Нафтогазу». В тому випадку, коли права власності на газ переходять до «E.ON Ruhrgas» чи іншої компанії на західному кордоні України, тоді ніяких питань до України не може бути, тому що в неї немає ніяких юридичних зобов’язань про поставки природного газу, а є зобов’язання між європейськими компаніями і «Газпромом», які уклали контракти. Тут, скоріше, більше політики, ніж економіки. Комусь дуже кортить це питання максимально політизувати і створити ускладнення в українсько-польських відносинах.

    Михайло Гончар: Оскільки це комерційний контракт, ми не можемо говорити про точні цифри. Пан Володимир навів цифру, виходячи з дефіциту, який виникає в «Польського гірництва» після того, як нечинними є контракти між ним і «РосУкрЕнерго». Це дійсно порядка 2,5-3 мільярд в кубічних метрів. Але ви теж маєте рацію, коли наводите цифри 200, 300 мільйонів кубів. Перша версія контракту між «Гірництвом» і «E.ON Ruhrgas» була підписана ще минулого року в плані виконання заходів, які намітив для себе польський уряд, для забезпечення реагування в кризовій ситуації, якщо раптом вона повториться. До певної міри цей контракт, якщо і був підписаний, то виглядав віртуальним, тому що технічної можливості «E.ON Ruhrgas» поставити газ з Німеччини у Польщу поки що не існує.

    В даному випадку і польська, і німецька компанії вирішили відпрацювати інший варіант, умовно назвемо його «український», використовуючи той чинник, що українська сторона означила свій рух в напрямку імплементації європейського законодавства в нашу нормативно-правову базу через приєднання до Європейської енергетичної співдружності: а раптом такий варіант вдасться. Себто, буде створений прецедент. Дійсно це був би важливий прецедент, коли з юридичної, міжнародно-правової точки зору, Україна і НАК «Нафтогаз» дійсно б стали транзитером. Де-факто ми є ним, але де-юре нас нема, тому що є тільки один контракт з постачальником – «Газпромом». Через це і не було юридичних претензій до української сторони з боку європейських компаній після газових криз 2006, 2009 років.

    Ця ситуація дійсно б створювала прецедент, а для «Газпрому» це смерті подібно. Оскільки така експресивна негативна реакція «Газпрому» на Брюссельські домовленості від 23 березня 2009 року багато чим була продиктована наявністю позицій про можливість зміни схеми торгівлі газу про те, що українська сторона прийматиме газ призначений для європейських партнерів на східному кордоні України, за умови якщо вона обладнає точки входу газу від «Газпрому» до України газовимірювальними станціями. Цей проект не новий, але він постійно блокувався «Газпромом» шляхом маніпуляції через керівництво «Нафтогазу». Це теж одна з причин, чому «Газпром» намагається цьому протидіяти. Бо цей прецедент на тлі того, що Україна приєднується до Енергетичного товариства, стає небезпечним для «Газпрому», бо тоді так само будь-яка інша компанія може сказати, що буде брати газ на східному кордоні України, укладати транзитний контракт з «Нафтогазом» і далі мати справу з українцями. Але поки що це виглядає дуже гіпотетично, і те, що відбувається зараз, буде переконувати європейську сторону в тому, що варто мати справу з «Газпромом», бо він реально керує «Нафтогазом», а мати справу з українцями – це мати додаткові проблеми.

    Все-таки Азаров заявив, що не буде зливатися «Нафтогаз» із «Газпромом». Підписання цієї енергетичної хартії - вияв чіткої позиції? Чи може бути так, що мовчання НАК пов’язане з тим, що там зараз відбуваються якісь приховані процеси в цьому напрямку?

    Михайло Гончар: Якщо ми пригадаємо події 2006 та 2009 років, які теж супроводжувались переважно мовчанням з боку «Нафтогазу», це часто трактувалося як те, що ведеться закулісна системна переговорна робота, щоб досягти того чи іншого варіанту врегулювання. Потім виявлялося, що це «врегулювання» дуже дорого обходиться українській стороні. Тому те, що звучать правильні слова чи адекватні декларації з боку вищих посадових осіб, на жаль, в українських реаліях не завжди є відображенням реальних справ та процесів.

    Володимир Омельченко: Думаю, що об’єднання не скоро відбудеться, і чи взагалі відбудеться. Основний фактор, який це стримує, не наші політики - вони якраз може вже давно б об’єднали все це діло. Відчув дуже велику загрозу наш крупний бізнес, усвідомивши, що буде після того, як «Газпром» встановить контроль над газовим сектором в Україні. Тут спрацювало відчуття виживання, тож вони зроблять все можливе, щоб цього не відбулося.

    Все ж таки не можна не рахуватися з Росією, бо вона в цьому напрямку дуже активізувалася по всіх каналах, в тому числі дипломатичних та політичних. Можливо, російські аналітики та урядовці придумають щось і запропонують чи дешевий газ і в більших обсягах, чи безкоштовну ковбасу, горілку. Думають, на яку наживку купляться тупі українці. Там йде робота, але вона застопорилася і головною причиною цього є аж ніяк не наш уряд, а страх великого бізнесу опинитись наодинці з «Газпромом» та структурами, які за ним стоять.

    P.S.: Під час проведення прес-конференції в «Главкомі» Мінпаливенерго спростувало інформацію ЗМІ про перешкоджання «Нафтогазом» транспортування природного газу до Польщі. Зокрема, в повідомленні йдеться про те, що всі об'єми газу, які знаходяться в режимі транзиту і надходять на східний кордон України, в повному обсязі передаються європейським споживачам, згідно з існуючими контрактами з транзиту газу територією України. Відомство відмічає, що «Нафтогаз» не отримував пропозиції від польської компанії Polskie Gоrnictwo Naftowe i Gazownictwo SA (PGNiG) або німецькою E. On Ruhrgas з транзиту додаткових обсягів газу.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ