Віктора Януковича піймали на слові.
Віктора Януковича піймали на слові. Його заява щодо можливості прийняття нової Конституції на Конституційній асамблеї, а потім – на Всеукраїнському референдумі спонукала першого Президента Леоніда Кравчука на те, щоб запустити цей процес. Він переконаний, що саме так можна не лише повернутися в правове поле, а й відновити довіру народу до влади. Про це Леонід Макарович заявив у прес-центрі «Главкому».
Леоніде Макаровичу, як ви оцінюєте зміну системи влади в Україні, які ризик це несе для держави, Президента та парламенту?
Для будь-якої нації, будь-якої держави система влади не є обов’язково ризиком залежності чи незалежності, якщо вона змінюється законним способом, у відповідності до політичного консенсусу в суспільстві, на основі Конституції і конституційним способом. Якщо проблеми і виникають, то вони розв’язуються через дискусії, обговорення, випробування різних проектів, на референдумі, на суспільно-політичному рівні. Ми прожили майже 20 років, у нас був референдум в 1991 році. Також у нас була спроба провести референдум в 2000 році, то не був справжній референдум, але ми проходили це все, приймали Конституцію, вносили до неї зміни, порушували порядок внесення змін, викликали супротив в суспільстві.
Тобто, Україна пройшла через всі схеми і системи утворення, організації, зміни влади, і не завжди робила це конституційним способом. Я наведу приклад найближчого часу: прийшов до перемоги Леонід Кучма і перше, що він запропонував, - це прийняти Конституцію. Власне кажучи, це була правильна позиція Президента, але спочатку Леонід Данилович захотів прийняти конституційний закон. В 1995 році Верховна Рада приймає конституційну угоду. Я до цього часу не знаю, що це було. Цей закон був прийнятий 273-ма голосами, а назвали його конституційним і він діяв майже до прийняття Конституції 1996 року. Прийняли Конституцію на базі принципу президентсько-парламентського устрою, проголосували, жили за нею аж до 2004 року. Але ще в 2000 році той же Леонід Данилович запропонував провести референдум про збільшення повноважень Президента і зниження повноважень Верховної Ради. Повторюю, то був не конституційний референдум, це, скоріше, можна назвати опитуванням, але воно було взяте за основу і Верховна Рада відхилила наслідки цього референдуму. Було поставлено шість питань, взяли до розгляду три, але жодне з них не було реалізовано, тому що все це суперечило Конституції.
В 2004 році Леонід Кучма вирішує зробити ще один крок – перетворити президентсько-парламентську Конституцію у парламентсько-президентську, тобто виправити самого себе. Це також природно може бути, якщо це робиться строго у відповідності до Конституції. В цей час відбулися вибори Президента, Верховна Рада брутально втрутилася не в свої повноваження, зайнялася президентськими виборами, приймала рішення про порушення закону про вибори, втрутився Верховний суд, відхилили повноваження Центральної виборчої комісії як такої. Тобто, зробили таку маленьку революцію, де наламали стільки дров, що через п’ять років Конституційний суд мав підставу сказати, що Верховна Рада порушила принцип, технологію прийняття Конституції України. Тепер ми знову повернулися до Конституції президентсько-парламентської.
Від цього система самої влади не стала загрозою для незалежності, вона показала нездатність української політичної еліти жити цивілізовано, за законом, за Конституцією. Сили, які хочуть змінити на краще ситуацію в Україні, на жаль, це зробити не можуть, не хочуть або у них є ще якісь інші підстави, які відомі тільки їм особисто.
Я не можу зрозуміти, що ця еліта хоче, і чи вона загалом сама це розуміє. Ці проблеми несуть загрози організації системи влади і управлінню країною, яке у цій ситуації може бути доведено до хаосу. Скажімо, в останній період діяльності Президента Ющенка, його конфлікт з прем’єр-міністром, з урядом загалом призвів до того, що влада перестала контролювати ситуацію в країні. Тобто сказати, що це не впливає на життя держави, не можна, але і не можна сказати, що карколомні події, які відбуваються, можуть бути настільки загрозливими, що держава втрачає свій суверенітет та незалежність. Вона знижує управління, авторитет самої влади, імідж серед українського народу і в усьому світі. Невипадково до цього часу ми знаходимося, якщо по корупції, то на одному з перших місць, якщо по рівню життя, - то на одному з останніх. Ці два факти свідчать про те, що влада, яка працювала всі роки незалежності, не впоралася із своїм завданням, а еліта разом з українським народом не змогли обрати владу, яка здатна управляти країною.
Зараз обговорюється питання, коли переобирати парламент – навесні 2011, восени 2012-го чи взагалі у 2015-му. Як ви вважаєте, коли мають бути проведені вибори, і яка роль буде відведена парламенту в історії України?
Леонід Кравчук: 2015 рік я б навіть не обговорював, тому що це вже не політка, а щось незрозуміле. У світі не було б такого аналогу, щоб депутати самі собі могли подовжити перебування в парламентських кріслах майже вдвічі.
Що торкається того, чи 2011, чи 2012 році, то якщо строго, конституційно і в правовому полі, то потрібно провести в 2011 році. Але ми реалісти і знаємо, що якщо дотримуватися лише формальних підстав, то ми не зможемо підготуватися до виборів, щоб вони змінили склад парламенту і зміст його роботи, тому що потрібно прийняти новий закон про вибори. Якщо ж вибори проводити в 2011 році, то залишилося вкрай мало часу і суспільство не підготовлено до такого швидкого вирішення кардинальних проблем – виборів Верховної Ради і самого статусу парламенту в українському суспільстві. Адже я не відкрию ніяких таємниць, якщо скажу, що парламент сьогодні майже на останньому місці за політичним іміджем в Україні. Ясна річ, що він не може претендувати на кардинальні зміни, скажімо, щодо прийняття нової Конституції. Я не думаю, що суспільство погодилося б доручити цьому парламенту приймати нову Конституцію.
Я зараз готую дуже серйозний документ, він майже готовий, і хочу звернутися з ним до Президента про скликання Конституційних зборів для прийняття Конституції. А після її прийняття Конституційними зборами винести на затвердження на Всеукраїнському референдумі. Таким чином, поставити крапку у цих нестерпних бажаннях кожного Президента змінювати Конституцію під себе. Тоді ми б могли прийняти на Конституційних зборах Конституцію, яка б встановила порядок в Україні, принаймні на 50-100 років і жити, як живуть більшість країн. Сполучені Штати Америки прийняли конституцію на конституційних зборах і до цього часу її не змінюють. В російському законодавстві передбачено проведення конституційних зборів, якщо виникне потреба, і російська конституція затверджена на російському референдумі. Тобто країни, які починали своє політичне і державне життя в дуже складних ситуаціях, коли на арену виходила нова держава на нових принципах, то ставилось питання про прийняття Конституції народом або обраними для Конституційних зборів представниками. Ці представники формуються трьома шляхами: обираються, призначаються і делегуються. Ми з колегами, які в цій справі мають солідну інформацію і досвід, підрахували, що це могло бути 37 тисяч людей. Ці збори можна було б скликати двічі – на початку роботи і наприкінці, тобто вже для затвердження Конституції як такої.
Ми мусимо вийти із існуючої ситуації, щоб у людей зникла постійна пульсуюча думка, що і Конституція, і влада не є чисто легітимними. Держава не може ефективно управляти, коли народ знає, що державні органи сформовані з порушенням легітимності. За 20 років ми стільки перебрали у творенні конституційних засад законів як таких… Зараз потрібно вичистити всі авгієві конюшні, де багато неточностей, незграбностей, порушень закону, виходів з правового поля, політичних засад, на яких ми будували державу, відповідно до референдуму 1991 року.
На вашу думку, чи законно зараз в Україні відбувається виборчий процес, адже у більшості міст України в ТВК і ДВК представлені здебільшого представники коаліції Верховної Ради?
Леонід Кравчук: В ситуації щодо виборів я знаю приблизно стільки, скільки і ви, можливо, навіть менше. Загалом до цих виборів я не маю жодної причетності. Як громадянин не голосую, тому що не голосує Київ. Як політик - я сам по собі: ні в якій партії, ні в коаліції. Мене це не цікавить, кого оберуть – той і переможе.
Щодо порушень, є вони чи немає, я чую, як і ви, виступи опозиційних сил, де наводять численні приклади порушень закону чи говорять про сам закон як недолугий, який дозволяє вибори проводити під впливом правлячої політичної партії. Відверто скажу, я не в матеріалі.
Уточнення щодо Конституційних зборів. Хто мають бути ці 37 000 людей, про яких ви сказали, за яким принципом вони мають відбиратися?
Леонід Кравчук: Головний принцип – це обрання в округах людей на Конституційні збори з повноваженнями. Там будуть визначатися політичні сили та громадяни. Другий принцип – це делегування. Громадські організації, спілки та ін. можуть на підставі затвердженого положення делегувати людей до Конституційних зборів. Третій – це призначення. Тобто, Президент, Верховна Рада, владні інститути можуть призначати своїх представників на Конституційні збори. Потім обирається оргкомітет, який діє постійно.
Це дуже складна проблема, її не можна вирішити швидко. Час на підготовку Конституції через Конституційні збори може зайняти два роки, а то і більше. Головне тут не поспішати, щоб знов не потрапити в залежність від влади. Мій принцип полягає в тому, що це має бути ініціатива знизу, створені органи без участі реально діючих політичних сил. Ніхто з керівників ні держави, ні політичної партії не може очолювати чи навіть входити в оргкомітет. Люди мають зрозуміти, що це робиться не під Президента чи ще когось, а для України на десятки років.
Це має бути текст нової Конституції?
Леонід Кравчук: Так. Ми вважаємо, що потрібно нову Конституцію. В діючій Конституції не передбачені зміни, але завжди референдуми та Конституційні збори проходять в квазі-правовому полі, десь на межі рішень, де можна послатись на ст.5 Конституції, що джерелом влади є народ. Таким чином поставити питання про прийняття нової Конституції, тому що за 20 років багато змінилося в суспільстві, зокрема ті положення, які писались на хвилі всебічного задоволення потреб людей за рахунок держави. Безкоштовна школа, медицина, тільки ніхто цього не відчуває. Якщо запишемо «цукор», то солодко від цього не стане. Так і тут треба прийняти нову реальну Конституцію, яка б чітко визначила повноваження влади, права людини, повноваження місцевих органів влади, щоб не було б спокуси кожного разу її змінювати.
Чому була вибрана саме цифра 37 000?
Леонід Кравчук: Дорослого населення у нас 36 мільйонів. Ми так рахували, що від тисячі один представник, виходить 36 000, а ще делеговані та призначені, от і набирається 37 тисяч, яких можна скликати на стадіоні.
Рішення цих Зборів ще мають бути підтверджені рішенням парламенту? Яким чином його ввести в законодавче поле?
Леонід Кравчук: Після прийняття Конституційними зборами Конституції текст її виноситься на Всеукраїнський референдум. Найвища легітимність – через народ. Представники народу її пишуть, а народ в цілому за неї голосує.
Коли ви плануєте звернутися до Президента з цією ініціативою, без його доброї волі цей процес не стартує, а чинна влада поводить себе так, що це навряд чи відбудеться?
Леонід Кравчук: До цього часу я не звертався, бо думав так, як ви. А з Ялти я почув заяву Президента про те, що він розглядає можливість прийняття Конституції на Конституційній асамблеї з наступним затвердженням її на референдумі. Якщо говорити точно, то це вже не зовсім і моя ініціатива, я розвиваю її в правових аспектах.
В 1991 році, я тоді ще як голова Верховної Ради хотів прийняти Конституцію на Всеукраїнському референдумі, не парламентом, але тоді була більшовицька більшість і ту мою ініціативу відхилили. В даному разі Президент уже зробив заяву, тепер моя місія полягає в тому, щоб під неї подати відповідні проекти, пропозиції того, хто має робити, яким чином і коли розпочинати. Бо можна зробити заяву, а розпочати через 5 років. Як Ющенко зробив заяву при заході на президентське крісло, а подав проект, коли виходив звідти. Це фальш, а ми хочемо, коли робляться заяви, щоб виконувались.
Ви піймали Президента на слові. А до того, як він зробив цю заяву, у вас була подібна ініціатива?
Леонід Кравчук: Ця ідея в мене як політика живе з 1991 року, але я бачив, що зробити її реальною було неможливо. Жодний із парламентів не був готовий розглянути це питання і прийняти у Верховній Раді закон, враховуючи таку гостру політичну ситуацію, щоб Конституцію винести на Конституційні збори. Вони і не думали цього робити, весь час наголошуючи, що компетенція змінювати Конституцію належить тільки українському парламенту.
Зараз, коли ми повертаємось від однієї Конституції до іншої, і легітимність всього цього процесу дуже і дуже сумнівна, я відчув: і Президент це розуміє, що потрібно врешті-решт спертись на народ, на його волю, на вищу легітимність конституційної влади. Ця його заява, зроблена під впливом політичної, економічної та міжнародної ситуації, на мою думку є дуже важливою.
Чи допускаєте ви, що Президент вам відмовить в цьому?
Леонід Кравчук: Президент відмовить не мені, а Україні, а потім і самому собі, тому що ті політики, які не розуміють, що без підтримки народу не можна управляти країною, рано чи пізно це відчувають на собі.
Я завжди задавав запитання, що важливіше для політика, що більше важить – його повноваження чи підтримка його народом? Є такі країни, як Великобританія, де конституції як такої немає, але є підтримка влади народом, і вона керує країною. Сьогодні ми бачимо, що будь-яка владна економічна неточність і народ одразу протестує, він дуже гостро реагує на ціни, навіть на реформи. Влада хоче провести реформи, бажання правильне, але треба сказати людям правду, що під час цього процесу рівень життя не може підвищитись.
Якась політична ситуація, питання мови, щось інше і одразу йде хвиля протестів, а рейтинг влади падає, тому що народ не довіряє владі, бо багато нагромадилось проблем і незграбностей.
Прийняття ж таким способом Конституції – це довіра до влади, спрямування протестних сил в русло конструктивної роботи. Тобто, ми вирішуємо питання в комплексі, народ стає безпосереднім учасником конституційного процесу і творить сам владу та їй довіряє.
За 20 років в Україні було вже чотири президенти, хто з них був найбільш ефективним з точки зору управління державою?
Леонід Кравчук: У нас не було ефективних президентів з точки зору управління державою. Аби це було так, то держава була б іншою, аніж є зараз.
Я себе не можу враховувати тому, що моя робота випала на початок творення держави. Я працював Президентом два з половиною роки і за цей час зробив тільки те, що було найбільш пекучим – формування держави, творення державних органів, міжнародне визнання держави та прийняття найважливіших законів. Скажу одне: в той час Україну у світі поважали, це я відчував на собі, а потім перестали, мабуть тому, що перестали творити життя за демократичним принципом.
Ви в той час пішли на одночасні вибори Президента та парламенту, чи потрібно зараз йти на такий крок?
Леонід Кравчук: Думаю, що не потрібно. Я переконаний в тому, так ми будемо утверджувати в суспільстві постійну думку, що ця влада погана, давайте її змінимо. Наприклад, Ющенко неконституційним способом, через коліно добився дочасних виборів парламенту. Після обрання нової Верховної Ради пройшов рік, Ющенко знову хотів її поміняти, тому що не обрали кращих. Дочасні вибори – це екстремальна, надзвичайна ситуація.
Аби тоді я був таким, як зараз, я б ніколи не пішов на дочасні вибори, тому що вони нічого кращого Україні не принесли, а тільки породили ілюзії і створили можливість політичним невігласам потрапити в крісло. Це зробили тоді…
Коментарі — 0