Часопис «Чорноморська безпека», двоє членів редколегії якого перебувають у застінках ФСБ, відновлює свій вихід
Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» відновлює випуск часопису «Чорноморська безпека», який було засновано 2005 року. Засновник видання – Центр сприяння вивченню геополітичних проблем та євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «Номос». Протягом восьми років у часописі друкувались статті українських та іноземних експертів з Естонії, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туреччини, Франції, Великобританії, а також Росії. Це було єдине видання Чорноморського регіону, що на системній основі здійснювало моніторинг та аналіз безпекового середовища не лише Чорномор’я, а й Південного Кавказу, Каспію, Середземномор’я, Близького Сходу.
Редакційний колектив часопису вважав природним і символічним, що видання, присвячене питанням регіональної безпеки в Чорноморському регіоні, випускається в серці Чорномор’я – українському Севастополі. Так і було до 2014 року, коли відбулася подія, про високу ймовірність якої експерти «Номосу» застерігали. Путінська Росія, користуючись слабкістю української держави через внутрішньополітичну кризу, спричинену суспільним опором проросійській клептократії Януковича й спираючись на «троянського коня» – сили Чорноморського флоту, який за добровільною згодою України дислокувався на її суверенній території, всупереч усім нормам міжнародного права, окупувала Кримський півострів і проголосила його «суб’єктом Російської Федерації».
Російська агресія проти України, окупація Криму та Севастополя внесла свої корективи в діяльність центру «Номос». За одностайним рішенням засновників її було припинено, оскільки ніхто не вважав за можливе перереєстровуватись за окупаційним законодавством. Так само було припинено випуск часопису. Виходили з того, що це буде тимчасово.
Тепер настав час відновити випуск журналу. Двоє членів редакційної колегії часопису – Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов – перебувають у застінках ФСБ Росії в Криму за сфальшованими звинуваченнями. Але вони лишаються з нами, лишаються членами відновленої редакційної колегії видання. Саме їм присвячена перша стаття в цьому, 29-му, числі часопису, яку написав наш севастопольський колега Павло Лакійчук.
У довоєнний час я сприймав цю дату хіба що як «день народження Штиблікова, день другий». Дмитро Штибліков – мій колега по «Номосу», керівник міжнародних програм центру, заступник головного редактора часопису «Чорноморська безпека». 9 листопада 2016-го з’явилося повідомлення від ФСБ РФ, що «диверсионно-террористическая группа Минобороны Украины, готовившая диверсии на военных объектах Крыма, задержана в Севастополе». Ця група – це Дмитро Штибліков, Олексій Бессарабов та Володимир Дудка. Тож варто розповісти про моїх друзів і колег по минулому, довоєнному життю в Севастополі.
Діма Штибліков народився 8 листопада 1970 року під Читою. Пізніше батьки переїхали в Крим. Жив із мамою в Євпаторії, навчався у восьмій школі разом з майбутньою дружиною Оленою. Після школи обрав кар’єру військового, закінчив Київське вище загальновійськове командне училище. Вже після розпаду СРСР був призначений у новосформований 32-й армійський корпус у Криму. На території півострова минула його військова служба. У 2004 році звільнився з лав Збройних сил – здоров’я внесло свої корективи. Дмитро отримав тяжке поранення – новобранець не повністю здійснив вистріл з гранатомета й Дімі довелося розряджати зброю, боєприпас вибухнув... Став інвалідом із пробитою головою, осколком під серцем і знівеченою рукою. Але розум у Діми був що треба! Аналітика була його даром.
До окупації Криму Росією працював у центрі «Номос» воєнним експертом, потім став керівником міжнародних програм. Активно публікувався в українських, російських і західних виданнях. Працював над науковою роботою про міжнародно-правові аспекти боротьби з тероризмом, брав участь у конференціях в Україні та Росії, країнах Південного Кавказу.
З Дмитром, а також іншими колегами, ми разом ставили на ноги «Номос», унікальний неурядовий мозковий центр із довгою офіційною назвою – Севастопольський центр сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону. Власне, словосполучення «сприяння євроатлантичному співробітництву» у цій назві вже передбачало для експертів центру досьє у штабі ЧФ РФ ще в довоєнні часи, а після окупації півострова – ярлик «натовського гніздилища».
Ми з Дмитром, як заступники головного редактора, видавали перші номери «Чорноморської безпеки», шукали авторів, самі писали, редагували, верстали... На круглих столах і конференціях Діма не давав спуску маніпуляторам і фальсифікаторам – ні російським, ні вірменським, ні азербайджанським, ні будь-яким іншим. За що його і поважали колеги та партнери не тільки вдома, а й за кордоном. Запрошували на форуми в Москву, Тбілісі, Єреван, Стамбул.
Дмитро ще у 2008 році передбачив, чим обернеться російська політика в Чорноморському регіоні. Його стаття у 10-му числі «Чорноморської безпеки» за 2008 рік промовисто говорить своєю назвою «Російсько-грузинський конфлікт. Наступна – Україна?». Він чітко розумів що відбувається навесні 2014-го. І усвідомлено зробив свій вибір. Замість подальшої кар’єри експерта у вільній країні, «на материку», як тепер кажуть у Криму, віддав перевагу турботі про близьких в окупації. А робота? «Порядній людині всяка робота почесна: якщо не буде іншої – буду двірником або кочегаром», – казав він. Я не знаю, як він виживав ці три жахливих роки, але знаю точно, що він залишився порядною і чесною людиною.
Льошу Бессарабова я пам’ятаю ще курсантом Севастопольського військово-морського інституту імені Нахімова. Він 1999 року випуску. Служив в Одесі, в Західному районі, потім у Севастополі – у штабі ВМС України. Ще в Одесі почав публікуватися в журналі «Судоходство». Журналістика була його хобі, яке згодом стало професією. Коли прихопила виразка шлунка, його було звільнено зі Збройних сил за станом здоров’я у 2008 році. Олексій закінчив бакалаврат Інституту журналістики Київського національного університету ім. Шевченка. Ми його запрошували працювати в «Номос», але він погодився стати заступником головного редактора «Чорноморської безпеки». Творення часопису було йому до душі. Окрім цього, Бессарабов як творча особистість був кореспондентом авторитетного київського видання «Главред». Олексій Стрілецький – таким було його творче псевдо – давав актуальні матеріали і фоторепортажі.
Корінний севастополець, рід якого походить з Новгородщини, виріс у незалежній Україні, яку любив як свою батьківщину. Після окупації вибору у нього не було – родина, мама... Як і у багатьох, хто залишився на півострові як на рідній землі України.
Дмитра Штиблікова і Олексія Бессарабова було заарештовано ФСБ Росії і звинувачено у підготовці диверсійно-терористичних актів. Парадокс та іронія долі – автори численних публікацій і аналітичних матеріалів, спрямованих на консолідацію міжнародної спільноти в боротьбі з терористичними проявами, звинувачені в тероризмі режимом, який, за висловом покійного Олександра Литвиненка, підірвав Росію.
Не можу тут не згадати ще про одну людину, третього «кримського терориста-диверсанта» – Володимира Дудку. Він ніколи не був співробітником «Номосу» і дописувачем «Чорноморської безпеки», але читачем її був критичним, в’їдливим. Він також мій друг, і без розповіді про нього ця історія буде неповною.
Володимир Михайлович Дудка родом з Сум. Закінчив Калінінградське вище військово-морське училище на кілька років раніше за мене, служив у Чорноморському флоті, в Мирному на Донузлаві. Після розділу ЧФ СРСР перейшов у ВМС України. Був командиром корабля управління «Сімферополь». Потім, коли його рідний корабель поставили «на вічний прикол» на завод, служив у штабі ВМС в оперативній зміні на командному пункті. Після виходу на пенсію у 2009 році працював інженером з техніки безпеки в мобільному загоні МНС України, який здійснював розмінування Інкерманських штолень і місць боїв періоду Другої світової війни на Мекензієвих горах. Після анексії Криму програму розмінування було прикрито окупаційною владою. На батьківщину, в Суми, не поїхав – у Севастополі тримала родина єдиного сина, якого Володимир виховував самостійно. Весь вільний час він віддавав онуці...
Затримання і арешт за надуманими звинуваченнями знаних в експертному середовищі аналітиків центру «Номос» не можна розцінити ніяк інакше, як помсту Кремля за їхню аналітичну та журналістську активність у Севастополі й Криму до окупації. До того ж після того як ФСБ зганьбилася з фальшивими «серпневими диверсантами» – Пановим, Захтієм, Сулеймановим – кримським феесбешникам було поставлено завдання знайти що-небудь більш «елегантне». Виконавці швидко знайшлись – з-поміж зрадників-колаборантів СБУ. Мотив – уникнути відрядження у віддалені регіони РФ, показати свою незамінність саме в Криму. Тому для легенди «диверсійно-терористичної групи» Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов підходили дуже добре – обидва колишні військові, обидва працювали «на НАТО» в «натовському гнізді під назвою «Номос», видавали антиросійське видання під назвою «Чорноморська безпека». Володимир Дудка, який займався розмінуванням, «органічно» доповнював групу, бо двоє «диверсантів», «терористів» та «шпигунів» – то мало. Так кримські гебісти на догоду своїм московським шефам згенерували ще одну хвилю «українських диверсантів».
Але фальш феесбешної історії з «кримськими терористами-диверсантами» видна будь-якому незаангажованому спостерігачу. Я, як і будь-хто з українців, не вірю в благородство системи НКВС-КДБ-ФСБ і справедливість російської Феміди. Це ми бачимо по справах Сенцова, Кольченка, Семени, Сущенка, численних бранців Кремля з-поміж кримських татар. Тільки міжнародний суспільний резонанс прискорить звільнення Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова і Володимира Дудки.
Павло Лакійчук, заступник головного редактора часопису «Чорноморська безпека»,
керівник інформаційних програм центру «Номос» (2003-2014),
експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» (м. Київ, Україна)
Коментарі — 0