Із Херсона до Німеччини: історія українки, яка вирвалася з окупації

Українці вимушені тікати з окупованих територій, щоби вижити, і відомі непоодинокі випадки, коли росіяни розстрілювали мирних жителів, які просто намагалися поїхати геть. До прикладу, у перший день війни, під Новою Каховкою у Херсонській області, росіяни впритул розстріляли сім’ю Олега Федька з п’яти осіб, серед загиблих двоє дітей – шестирічна Софія та півторамісячний Іван.

Про те, як вибрати безпечніший варіант втечі з окупованої території, «Главкому» розповіла психолог Вікторія Петренко (ім’я та прізвище змінено заради безпеки її батьків, які залишаються в окупації). Разом із десятирічним сином жінці вдалося евакуюватися до Німеччини, де їх тепло прийняла німецька родина. Син пішов до школи, а Вікторія вивчає німецьку мову і вже потроху працює.

Херсон і область російські війська окупували у перші ж дні повномасштабної війни. Де ви були у той час і що відчули, коли у місто зайшли ворожі танки?

24 лютого, приблизно об 11 годині, росіяни вже були на Херсонському мосту (міст через Дніпро, що з'єднує Херсон із лівобережжям, зокрема із Олешками та Голою Пристанню – Главком»). Було чути дуже сильні вибухи, я була одна з дитиною, мого чоловіка не було у місті, нікого з рідних не було поруч (плаче). Ми всі сховалися у бомбосховищі, там зібралося дуже багато людей, сім’ї, жінки з дітьми.

У цьому холодному і сирому бомбосховищі ми переховувалися шість діб. Дуже запам’яталося 1 березня, коли окупанти робили так звану зачистку міста. Навіть у бомбосховищі було чути потужні вибухи. Було дуже страшно…

Чи звертався до людей міський голова Ігор Колихаєв, аби роз’яснити, як далі жити?

Я не можу сказати, тому що ми всі сиділи у бомбосховищі, там не було зв’язку. Знаю лише, що всіх закликали не виходити на вулицю та ховатися у бомбосховищах – це все, що ми чули. У мене вдома був кабельний інтернет, але вже зранку 24 лютого все було вимкнено, хоча до нас доходили чутки, що деякі райони Херсона ще були з інтернетом та телебаченням.

У нас зв’язок зник відразу після перших вибухів, тому що ми жили поблизу Херсонського мосту у бік Криму. Інколи й ми ловили мобільний інтернет і тоді виходили з бомбосховища, щоб почитати, що відбувається.

Які зміни відчули у перші дні окупації?

У місті був хаос, стояли черги до банкоматів, магазинів, аптек, більшість з них у той же день закрилися.

Краще було тим, хто мав запаси, бо вже не було можливості купити хліб, ліки. Лише через тиждень почали відкривати на пару годин магазини та аптеки і ми вибігали з бомбосховища, щоби купити хоча б щось.

Окупанти вже повністю захопили Херсон та йшли у бік Миколаєва і Чорнобаївки (село за 10 км на північ від Херсона, – «Главком»), а у нас було чути сильні вибухи.

У Херсонській ОДА тепер розпоряджаються ФСБ, Росгвардія та колаборанти. Чи підтримуєте ви зв’язки з друзями, що вам розповідають ваші знайомі про життя в окупації?

Так, підтримую зв’язок. Херсонці стараються зайвий раз не виходити на вулицю, діє комендантська година. Мої подруги взагалі бояться виходити з дому, адже розуміють, що ворог на нашій території, і невідомо, що у нього у голові.

В усіх магазинах вже встановлені російські каси, але поряд стоять також і українські, тобто в обігу і гривні, і рублі. Але все це відбувається через безвихідь, а не тому що власники магазинів так хочуть. Їм сказали: «Якщо не буде російської каси, не прийматимете рублі, то прийдете вранці, а магазину немає».

Коли ви вирішили тікати разом з маленьким сином? Як вибирали маршрут, адже з області не було жодного зеленого коридору?

Я місяць протрималася в окупованому Херсоні. Спочатку намагалася виїхати через неокуповану територію України, але там точилися бої, тому не ризикнула – боялася. Дорога у бік Криму була не те що б безпечнішою, але там не відбувалося активних бойових дій. Ризик був великий, але більше шансів залишитися живими. Тому ми з сином виїхали через Крим.

Вас нормально пропустили?

З Херсона були відкриті маршрути до адмінмежі з окупованим Кримом, а там вже можна було доїхати, у тому числі, у Сімферополь. Але щоб доїхати до адмінмежі, нам довелося пройти близько 15-20 постів, і чи не на кожному нас зупиняли: перевіряли сумки, документи. Окупанти більш прискіпливо перевіряли чоловіків, а жінок із дітьми – менше.

Що ви взяли із собою у далеку дорогу?

Як завжди, предмети першої необхідності. Відклалися у пам’яті ще два дощовики. Не знаю, куди б я так їхала і брала із собою дощовики. Але взяла… (плаче)

З Криму потягом ми поїхали у Краснодар, а звідти на автобусі – у Тбілісі. А вже із Тбілісі летіли літаком до Гамбурга, з пересадкою у Стамбулі. Цей маршрут я прокладала сама, спочатку дізнавалася, хто і як їхав, дзвонила у міграційні служби, ставила різні питання. На митниці дізнавалася, чи пропустять, адже не було дозволу на вивезення дитини.

До Гамбурга я добиралася майже чотири доби. Дорога мені обійшлася майже у $900, тоді як з неокупованої території українці їхали безкоштовно. Тепер ми живемо у доброзичливій німецькій сім’ї у передмісті Гамбурга.

Ваші батьки, а також батьки чоловіка проживають у різних селах на Херсонщині. З якими проблемами зіштовхнулися селяни після окупації? Вирощені ними овочі і фрукти користувалися великим попитом в усій Україні. Як тепер?

Вивозити продукцію дозволили лише у Крим, але ті, хто зрештою погодився, змушені все віддавати за копійки. Тому люди тоннами викидають вирощені огірки, капусту, кабачки, зелень. Раніше у Херсонській області було багато оптових ринків, куди привозили вирощену продукцію, а звідти вже фурами підприємці везли її у різні області України.

Тепер фермери зазнають величезних збитків, адже вони брали великі кредити на закупівлю дуже дорогого насіння, препаратів для підживлення та обробки рослин, купували комбайни, трактори. І от уявіть, що відбувається тепер: фермери все розрахували, взяли кредити, думали вже у цьому році повернути…

Чи налагодили ви зв'язок з батьками, адже загарбники від’єднали всіх українських операторів зв’язку?

Тепер на окупованій Херсонщині продають лише російські сім-картки, але навіть придбавши їхню сімку, ти не завжди маєш інтернет. З батьками ми зв’язок тримаємо зараз через Viber та WhatsApp.

Окупанти постійно обстрілюють населені пункти на лініях Миколаївської і Дніпропетровської областей. Є села, у яких відсутня вода, світло, медикаменти та їжа. Яка ситуація у селах, де живуть ваші батьки?

Село моїх батьків розташоване ближче до Криму, тому там зараз безпечніше. Активніше обстрілюють села ближче до Дніпра та Запоріжжя. Там, де живуть мої батьки, відносно тихо, якщо це можна назвати тишею…

Так званого «голову військово-цивільної адміністрації» Херсонської області, колаборанта Володимира Сальдо окупанти зобов’язали провести «референдум» із приєднання Херсонської області до Росії. У мешканців краю намагаються вивідати паспортні дані. Як люди на це реагують?

Я не знаю. Мої батьки також не знають і мені нічого про це не говорили. Мабуть, це відбувається у Херсоні, а до села ще не дійшло. Скоріш за все, на «референдум» змусять піти Херсон, а сіл це не торкнеться. Одна моя знайома, яка переселилась з Луганська ще у 2014 році, розповідала, що там «референдум» провели лише у місті. Тобто села ніхто й не запитував.

На Херсонщині колаборант Сальдо затвердив курс рубля, відповідно до якого 10 російських рублів дорівнюють 5 грн. Чи знаєте ви щось про перехід у рублеву зону?

Знаю лише, що є російські каси, навіть бачила фотографії, адже підтримую зв’язок з подругами – одна з них працює у магазині. На всі товари виставлені цінники у рублях та гривнях. Тобто там ходять рублі та гривні.

Українська влада запевняє, що держава здійснює всі базові соціальні та бюджетні виплати громадянам окупованої області, а листоноші доставляють гроші пенсіонерам. Чи відомо вам про те, що гроші дійсно доходять до людей?

Ні, раніше були питання, чому затримують виплату пенсій. Яка ситуація тепер, не знаю, адже мої рідні нічого не отримують, вони ще не пенсіонери – вони живуть за рахунок того, що самі вирощують. Херсонська область завжди жила з полів, баштанів, садів. У людей є земля, адже їм видавали паї.

Постійний представник президента у Криму Таміла Ташева заявила, що росіяни тримають у неволі близько 600 цивільних мешканців Херсонської області – це депутати місцевих рад, представники тероборони, учасники АТО і ООС, проукраїнські активісти, і до них застосовують тортури. Чи відомо вам щось про це?

Так, нашому знайомому – він колишній учасник АТО – натягли на голову мішок і забрали. Дивує, що з орендованої квартири, тобто він там не був прописаний. Виходить, спрацювали якісь наводки. Але через два тижні його відпустили, слава богу, живий. Його там допитували, а ми і його сім’я дуже хвилювалися.

Ми мріємо про те, що Херсонщину буде звільнено, але боїмося, що під час деокупації бомбитимуть міста і села. Хочеться, щоби всі наші люди залишилися живі.

Наталка Прудка, «Главком»