Радник Банкової Михайло Подоляк: Разумков відкрито гальмує ініціативи президента

Політична осінь для Офісу президента стає дуже драйвовою. Фактично Банкова є ініціатором двох скандальних законопроєктів, що мають, за задумом Володимира Зеленського, кардинально змінити «політичний ландшафт». Ідеться про законопроєкт про деолігархізацію № 5599 та податковий проєкт № 5600, що б'є по тих самих олігархах і не тільки по них.

Їхнє проходження через Верховну Раду впирається у дві основні проблеми. Перша – величезна кількість правок, друга – особлива позиція спікера Дмитра Разумкова, який вже не вперше дратує Банкову самодіяльністю. Дійшло до того, що «слуги народу», завдяки голосам яких Разумков і очолив парламент, можуть найближчим часом поставити питання щодо позбавлення його повноважень. Перемовини з іншими фракціями та групами щодо цього, за інформацією «Главкома», вже тривають. Інший варіант – змусити Разумкова написати заяву самостійно. Разумков пручається, але нагадаємо, що цей трюк Банковій вже вдалося провернути із самим Арсеном Аваковим, посунути якого з насидженого місця, здавалося, неможливо.

Головний медійник Офісу президента Михайло Подоляк є давнім критиком «блудного» спікера. Попри свій дуже скромний статус позаштатного радника голови Офісу президент, Подоляк через наближеність до Андрія Єрмака в деяких речах є набагато обізнанішим за його численних формально більш статусних заступників. Принаймні, точно публічнішим за них.

У розмові з «Главкомом» Подоляк викладає претензії, що накопичилися до Разумкова, розповідає, чи задоволені в президентській команді нинішніми рейтингами та розкриває плани Банкової на новий політичний сезон.

«Закон про олігархів буде проголосовано в будь-якому випадку»

– Cьогодні, насправді, маємо не початок нового політичного сезону, а продовження битви між старим та новим політичними форматами та політичними правилами, – зауважує Подоляк. Зараз важливо тільки одне – чи доведемо ми це до кінця, чи все знову повернеться до традиційних тіньових форматів.

Це взагалі не про цілі для Офісу президента, а набагато ширше. Голова держави ініціював кілька фундаментальних законопроєктів, які мають суттєво змінити ландшафт стосунків між суспільством та державою. Наприклад, є два ключових законопроєкти, які мають обов’язково бути проголосовані найближчим часом. Це закон щодо олігархів у другому читанні, прийняття якого розблокує шлях до інших допоміжних законів – того ж закону про лобізм. А також закон №5600, який фундаментально змінює податкову систему. Він більше навантажує рентними платежами галузевих, особливо сировинних, олігархів і водночас дозволяє зібрати ту суму коштів, яку раніше бюджет не отримував. Цей закон дозволить Мінфіну добрати до бюджету від 32 до 35 млрд грн на рік.

Але, згідно з попереднім задумом Мінфіну, бюджет мають додатково поповнити не тільки олігархи.

Так, у попередніх версіях були також й інші ініціативи. Але до цього законопроєкту подано близько 12 тис. правок, і багато з них прибирають надмірне навантаження на звичайних громадян, малий бізнес. Президент хоче запровадження, скажімо так, податкової справедливості – коли платять не бідні за все, як завжди в нас було, а багаті за можливість бути легально багатими. На мій погляд, головною задачею цього сезону є свого роду «вбивство» традиційної олігархічної політичної моделі. Якщо коротко: це коли олігарх, заробляючи на державі, ці гроші частково витрачає на створення партій, просуває їх через свої медійні канали, отримує потім партійні квоти в парламенті та уряді та через квоти в уряді отримує можливість зберегти свої неконкурентні переваги. Закон про олігархів разом з допоміжними до нього законами має розірвати цей ланцюг. Зрозуміло, що по ходу цього будуть конфлікти, треба буде вносити якісь правки. Але хоче цього хтось, чи ні – закон буде проголосовано в будь-якому випадку. І його прийняття дозволить нам вже вести діалог з олігархами за інших правил. Ніхто ж не збирається ні у кого нічого несправедливо забирати. Але, друзі, давайте вже розмірковувати про те, як ви будете відходити від свого монопольного положення, зокрема, на медійному ринку. А зробити це доведеться обов’язково.

Вам лише ці законопроєкти здаються важливими? А закон про СБУ?

Безумовно, важливих законопроєктів набагато більше. Тотальна трансформація держави, яку ініціював Володимир Олександрович, потребує тотального аудиту всієї нашої регуляторної бази. Зокрема, це стосується перегляду повноважень та функцій цілого ряду державних інституцій.

Офіс президента стільки всього хоче зробити. А Рада вас взагалі зараз слухається?

Слухається? Ні, так точно не можна говорити. На сьогодні парламент – це такий собі великий дискусійний майданчик, де між собою якраз і конфліктують відверто нова та стара моделі держави. Частина парламенту, яку ми називаємо опозицією, є занадто консервативною, намагаючись повернути старе до життя. Хтось знаходиться в опозиції з відверто меркантильних міркувань, монетизуючи свій депутатський статус, хтось – дійсно з ідеологічних, хтось – з метою зберегти старі політичні відносини. Частина ж парламенту хоче привнести в політичний процес якусь новизну, сучасність, прозорість. Зрозуміло, що все не проходить ідеально, бо всі живі люди та мають якесь своє коло спілкування. Можливо, не вистачає комунікації між своїми, можливо, хтось потрапляє під якийсь чужий вплив… Тим більше, що панівна нині партія «Слуга народу» є молодою, ідеологічно формується на ходу та тільки зараз починає розуміти сенс партійного існування.

Тому доводиться депутатам цей сенс доводити особисто президенту та його Офісу.

По-перше, президент і є автором сьогоднішніх суттєвих змін і лідером неформальної партії змін. По-друге, Володимир Олександрович точно набагато чіткіше розуміє концепцію видозміненої держави з новими прозорими політичними правилами, ніж будь-хто інший. Безумовно, він є локомотивом всього, тому йому доводиться бути більш переконливим в усіх сенсах і зі своїми соратниками, і з ширшою аудиторією. Але він завжди є прихильником внутрішньопартійного діалогу, бо хоче, аби люди були щиро залучені до процесу змін і розуміли поетапність їхнього впровадження.

Що буде, якщо антиолігархічний закон заверне Венеціанська комісія?

І що? Венеційська комісія може дати або не дати свої зауваження та рекомендації. Це абсолютно нормальна практика. Безумно, певні зауваження можуть бути враховані надалі, в інших додаткових законопроєктах.

«Спікер не може сидіти одразу на двох стільцях, як Труфальдіно»

Всі ці бажання президента швидко побудувати «нову країну» багато в чому залежать від Верховної Ради та її голови Дмитра Разумкова. Раніше ви недвозначно натякали, що спікер поступово відходить від командної гри. Напередодні нової сесії все частіше стали мусуватися розмови не гіпотетичного, а реального звільнення Разумкова з нинішньої посади. Коли це звільнення може відбутися і які, власне, до спікера конкретні претензії? Чого він не так робить з того, що від нього вимагає президент?

Я взагалі не готовий говорити про відставки того чи іншого члена уряду, чи тим більше спікера парламенту. Це внутрішньо парламентська ситуація. Навіть, скоріше, внутрішньопартійна. Посада спікера, хочу декому нагадати, це взагалі не виборна посада, а, скажімо так, делегована. Партія делегувала свого члена на посаду спікера, не більше. Зрозуміло, що до Разумкова нема претензій кримінального плану. Але виявилися фундаментальні розбіжності між партією та Дмитром Олександровичем. Згадайте його неголосування на РНБО за такі речі як санкції стосовно Медведчука та санкції проти телеканалів, які абсолютно точно є продовженням московської інформаційної школи, небажання голосувати за земельну реформу, абсолютно явне небажання йти на голосування за антиолігархічний закон. Все це всупереч партії, яка його й делегувала на посаду спікера. На мій погляд, це свідчить, що він дивиться на стратегію розвитку держави інакше, ніж команда з її програмою, з якою вона йшла на вибори. Він вважає, що треба все ж зберегти та законсервувати ту систему, яка наразі є. Ми ж вважаємо, що у цієї системи ресурсу вже нема.

Є два варіанти. Або ти є ключовим членом команди, бо все-таки є спікером парламенту та дозволяєш робити модераційні процеси щодо фундаментальних президентських ініціатив більш ефективними. Або заявляєш, що олігархи – це добре, а чинна олігархічна система в державі є цілком оптимальною. До речі, що дійсно шокує в поведінці Разумкова – його відверта підтримка саме олігархів. В останньому варіанті ти, зрозуміло, стаєш опонентом власній команді. Але не можна сидіти одразу на двох стільцях, не можна бути як гольдонівський Труфальдіно «слугою двох панів» і удавати, що все норм. Скажу більше: якщо сьогоднішній світоглядний конфлікт між Разумковим і партією і далі буде наростати, напевно, доведеться втрутитися і президенту. Із жорсткими рішеннями.

Ви казали, що Зеленський дуже любить та вміє переконувати людей. А чого ж Разумкова досі не переконав?

Розумію, що в ідеальному світі все просто, але ми живемо не в ідеальному світі. І тому не можна казати, що будь-хто будь-кого може на 100% переконати. Бо є ж інші впливи, інші мотивації, інші «переконувачі». Абсолютно зрозуміло, що президент є переконливим в своїх аргументах, поясненнях того, які задачі він вирішує. Він відкрито каже, що рік-півтора ми проводили аудит цієї системи й активно аналізували позитивні та негативні її елементи. Тепер ми в рамках своєї програми і в рамках переходу в інші соціально-політичні відносини маємо робити ось такі-то кроки в таких часових проміжках. І отут функціонально спікер є ледь не ключовим персонажем у команді. Але спікер чомусь вирішив, що поряд з олігархами теж чудово сонце гріє.

Так Разумков ці процеси свідомо гальмує чи що?

На мій погляд, спікер сьогодні відкрито гальмує ключові ініціативи президента. Можливо, він вважає, що якась процедура може бути більш плавною. Але зі сторони це саме такий має вигляд – гальмує в інтересах певних осіб.

Дещо цинічне питання. Як ви сприйняли повторне зараження спікера коронавірусом та похід на самоізоляцію? Дай Боже йому здоров’я, але чи це не може бути таким ходом, аби не брати участі у розгляді вищезгаданих законопроєктів?

Думаю, це, скоріш, збіг обставин. Звісно, я бажаю Дмитру Олександровичу легких симптомів та одужання. На мій погляд, він хоче піти від прямої особистої відповідальності за рахунок інших механізмів – зокрема, через відверте затягування часу. Але коли ти затягуєш реформу у часі, ти даєш різним політико-економічним групам більше шансів підготуватися та торпедувати цю реформу. І процес реформування стає більш затратним, за що платить у результаті вся країна. Ось це і є ціна гальмування ключових ініціатив президента.

А що ви скажете, якщо, наприклад, ЄСПЛ скасує санкції щодо Медведчука через те, що вони були прийняті таким нахрапом, і виявиться, що Разумков був єдиним правим у цій історії? Те саме стосується і його скрупульозного дотримання регламенту, яке ви можете розцінювати як «гальмування».

Давайте так. Разумков принципово не правий. Тому що сьогодні жорсткі рішення, в тому числі, через формати РНБО, – це чи не єдиний ефективний шлях зламати спротив старих кланів, запустити дійсно фундаментальні адміністративні реформи та довести необхідність створення інших механізмів комунікації між державою та суспільством. Що стосується Медведчука, то тут, скоріше, треба говорити вже не про санкції, а тільки про конкретні кримінально-процесуальні дії.

Є ще така думка, що на посаді спікера дуже важливо мати абсолютно лояльну людину, бо нібито в Офісі президента досі зріє ідея з достроковими президентськими виборами. А на період виборів вся влада перейде до голови Верховної Ради…

Дострокові вибори – це ще один традиційний міф нашої політичної системи. Найцікавіше, що рано чи пізно їх можна, вибачте, «накаркати». У нас вже було багато прецедентів, коли вони з’являлися абсолютно несподівано. Але кореляції можливості дострокових виборів з питанням про лояльність спікера точно нема. Питання до спікера – це питання розбалансування роботи партії, від якої він делегований.

Так дострокові вибори «накаркають» у результаті?

Взагалі не бачу підстав для проведення зараз дострокових виборів. Ефективні реформи, попри ситуативні складнощі, проходять, система змінюється. Ми ж розуміємо, що разом з достроковими президентськими виборами доведеться проводити і дострокові парламентські. А трансформувати зараз парламент – це просто зупинити темп руху. Є конфлікти, є помилки, є внутрішні діалоги, але система працює, навіщо її ламати? Попри спроби того ж спікера зламати роботу фракції та партії, президент є для «Слуги народу» ключовим авторитетом та ключовим менеджером. Тобто синергія є.

«Втоми у нашої команди нема»

Тепер щодо уряду. Все літо не тільки журналісти, а й представники монобільшості, зокрема, й високопосадові, тільки і робили, що лякали міністрів відставкою. При цьому не просто абстрактно, а лунали конкретні прізвища. А як, в принципі, міністрам та їхнім підлеглим ефективно працювати в такій «дружній» атмосфері, коли вони щодня відчувають, що вже є «смертниками»? Це ж точно не мотивує, навпаки....

А тут я цілковито погоджуюся. Для мене взагалі є загадкою наша безмежна любов до руйнівної традиції, коли тільки когось призначать, його одразу всі починають «знімати». Причому роблять це так переконливо, що людина в якийсь момент починає психологічно ламатися. У цю гру грають і політики, і парламентарі, і журналісти. Це дійсно різко знижує коефіцієнт корисної дії міністрів. Плюс це розхолоджує той чи інший ринок, на якому цей міністр є модератором. І через те, що людина потрапляє в психологічну пастку, вона припиняє генерувати важливі ідеї для галузі. Я сам – категоричний противник пошуку міністрів, які чи то мають бути звільнені, чи то ні.

Але, безумовно, є виставлені критерії ефективності роботи того чи іншого міністра, за якими або парламентарі, або уряд можуть її оцінити. Думаю, деякі міністри не дотягують до свого оптимального потенціалу з точки зору модерації процесів. Але я б не судив їх за це, бо це результат збігу цілої низки обставин, які вчиняють на них суттєвий психологічний тиск.

Нещодавно на форумі YES президент заявив, що чекає на молодих та амбітних людей, які готові працювати на державу за скромні 30 тис. грн. І, спілкуючись з одним з учасників форуму, сказав таку фразу: «ми всі напрацювались, якщо чесно». У вашої команди є певна втома?

Президент тоді зауважив, що робота на державу пов’язана з абсолютною відсутністю ліміту часу, бо треба постійно знаходитися на роботі, з підвищеною стресостійкістю, мобільністю прийняття рішень і скромною зарплатою, якщо порівнювати з тим, скільки будуть платити людині з такими навичками в бізнесі.

Але втоми у команди нема. Він мав на увазі, що ми просто у всі ці стресові фактори потрапляємо щоденно та багаторазово. І шкіра стає все товстішою, бо треба не звертати уваги на удари, що сиплються з різних боків. Часто взагалі неаргументовані. Все це накопичується, але це не втома від того, що ти робиш, а навпаки – бажання все доробити. Бо якщо це все кинути сьогодні, система швидко відкотиться назад.

І як за вашим прогнозом – Зеленський встигне все зробити за один термін, бо він обіцяв, що це буде його єдина каденція?

Я б інакше про це говорив. Питання не в тому – один чи два терміни. Це такі спекулятивні речі. Коли людина заходить у владу, вона бере на себе відповідальність і запускає цілу низку подій, які точно має довести до кінця. Аби поставити зрозумілу крапку в ініціативах. І вже питання оцінки виборцем, коли ініціативи президента мають бути доведені до кінця, – до 24-го чи то 29-го року. І тоді президент як головний автор цих реформ за пів року чи рік до виборів має визначитися, чи буде він далі менеджерувати ті процеси, які запустив.

А якщо за рік до виборів визначиться, що справу свою зробив, що станеться з його командою?

Вважаю, що президент Зеленський – це набагато більше, ніж про адміністрування. Навіть як ключовий менеджер держави. Скоріше, це про фундаментальні зміни світогляду, про інше позиціювання держави. Тому команда Зеленського в будь-якому випадку залишиться в політиці.

«Арестович лікує наше суспільство»

Чи Офіс президента задоволений сьогоднішніми рейтингами? І які ризики щодо їхнього зниження ви вбачаєте?

У президента в різних замірах різних соціологічних лабораторій є стабільне електоральне ядро, яке фактично корелюється з першим туром голосування на президентських виборах – 27-32%. Не те, щоб я цим задоволений, але це демонструє, що він виконує ті зобов’язання, які на себе брав. Тобто виборці повірили в те, що можна взяти несистемну людину, вставити її в систему, яка має цілу низку тіньових відносин, і вона там вистоїть і далі буде її змінювати. І люди продовжують в це щиро вірити. А загрожує рейтингу те, що й завжди: надмірно агресивна поведінка окремих політичних груп, які не пропонують якихось системних змін, але дуже пасіонарні з точку зору продажу цієї агресії.

Хіба тільки ці агресивні групи? На носі – опалювальний сезон, ми всі знаємо, які наразі захмарні ціни на енергоносії на світових ринках. Як ви будете пояснювати громадянам можливу необхідність підвищення тарифів?

Одразу скажу, що підвищення тарифів не буде. У нас є абсолютно чітка та контрольована програма в цьому напрямку. А от на глобальному ринку відбувається те, про що Володимир Олександрович багато говорив на зустрічах з лідерами Німеччини, Франції, США. Російська Федерація скористалася ситуацією та шляхом шантажу намагається отримати головне, що їм потрібне, – скасування регуляторної функції Третього енергопакета. Як тільки вони цього досягнуть, ціна на хабах впаде до прийнятних для них цін.

Ще раз підкреслю – у нас є достатні запаси газу. Ми спокійно пройдемо опалювальний сезон без підвищення тарифів. Про те, як ці тарифи будуть формуватися, якими будуть стосунки між різними елементами теплогенеруючих систем, профільні міністри та народні депутати будуть постійно говорити в ефірах і буде помітна абсолютна керованість всіх процесів.

Нинішній міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов, за інформацією «Главкома», дав згоду на посаду голови КМДА. Тобто ваша війна з мером столиці Віталієм Кличком виходить з пасивної в активну стадію? Як ця історія буде надалі розвиватися?

Вважаю Олексія Чернишова одним з найбільш ефективних міністрів з точки зору тієї галузі, якою він опікується. Він чудово там себе почуває та глибоко розуміє специфіку місцевого самоврядування. Особливо з урахуванням не зовсім якісного та ефективного закону щодо децентралізації, який обійшов деякі гострі питання, і через це ми маємо наслідки у вигляді конфліктів між центральною та регіональними владами.

Щодо КМДА. Думаю, тут треба змінити послідовність дій. Спочатку треба прийняти чітко прописаний закон про столицю, де будуть окремо виписані функції голови КМДА та функції мера, аби не було перехрещення та конфлікту між ними. Як тільки цей закон буде чітко прописаний та проголосований, можна буде розмірковувати, чи треба проводити якісь заходи з розподілу цих посад прямо тут і зараз. Тоді й можна буде говорити про конкретну фігуру.

Заходити в такий процес, не маючи конкретної фігури, було б якось недалекоглядно.

Знову-таки – Чернишов дуже розуміється в місцевому самоврядуванні. І якщо він побачить, що повноваження в нього дійсно є і він може їх реалізувати – супер. Але він також може побачити, що перед тим, як заходити в КМДА, треба зробити в законі певні правки та буде про це говорити.

Багато джерел кажуть, що над заступником голови Офісу президента Андрієм Смирновим, який є відповідальним за юридичний напрямок, нависли темні хмари. Нібито і через його конфлікт з іншим заступником Олегом Татаровим, і взагалі через проблеми з судовою реформою. Що відбувається?

Я вважаю, що всі заступники в Офісі президента на своїх місцях. Між ними точно є ситуативні дискусії, якісь функціональні конфлікти робочого плану. Але явного особистісного конфлікту між тими ж Смирновим і Татаровим я взагалі не бачу. Скажу більше, голова Офісу Андрій Єрмак абсолютно чітко розподіляє функціонали між заступниками, виставляє конкретні KPI і дає певну свободу в реалізації. Але точно контролює все і точно не допустить конфліктів, які будуть заважати отримувати результат.

Навіщо вашій команді потрібен такий неоднозначний радник, як Олексій Арестович? Він же генерує тільки хайп та скандальні заяви.

Абсолютно не згоден. Олексій, перш за все, вкрай ефективно відпрацьовує тяжкий хліб у Тристоронній контактній групі. До його приходу російські пропагандисти абсолютно домінували в цих тематиках. Олексію ж вдалося нав’язати свій порядок денний і змусити опонентів суттєво нервувати. З іншого боку, саме Арестович публічно проговорює непрості теми, які суспільство воліє роками замовчувати. А будь-яке мовчання – це ж неправильно. Бо якщо ми не можемо говорити про те, що дійсно болить, то хвороби тільки прогресують. Так, Олексій часто йде на свідомі провокації, витягує на себе негатив, а потім спокійно, виважено, тонко працює з цим. Парадоксальну, напевно, річ скажу, але, вважаю, що саме Арестович лікує наше суспільство від традиційних медійних істерик, надаючи йому можливість проговорити непрості речі як в кабінеті психотерапевта. І це дуже непросто – брати на себе багато публічного хайпу, особисто конфліктувати з великою машинкою тих же «порохоботів». Якщо справедливо оцінювати роботу Арестовича в середньостроковій перспективі – то це точно позитивний персонаж.

Чи правда, що заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко планує запустити свій новинний телеканал?

Ні. Все-таки новинний телеканал – це дуже затратний бізнес.

«Ми попереджали Нікіфорова, що хейту буде багато»

Чи правильно, з політтехнологічної точки зору, що пропрезидентська сила відмовилася виставляти свого кандидата на дострокових виборах мера Харкова, відкрито визнавши, що такого кандидата в неї просто нема? Це якийсь зачарований регіон просто – повноцінного голови обладміністрації у вас там теж нема два місяці та міняти нинішнього «в.о.» нема ким.

Ні, неправильно. Взагалі для партії влади вкрай важлива максимально яскрава участь у ключових регіональних подіях. Партія влади якраз і має зараз демонструвати сильних публічних персонажів, які мають обов’язково брати участь з можливістю отримати ефективний результат практично у всіх виборах. Але, на жаль, ми дещо упустили цей час, коли партія має таких кандидатів виявляти, напрацьовувати їм репутацію та пропонувати суспільству. І харківські вибори це продемонстрували. Втім, не сумніваюся, що за пів року-рік партія матиме лінійку кандидатів під місцеві вибори. Сильних та яскравих з прийнятними професійними бекграундами.

Як працюється новому прессекретарю президента пану Нікіфорову? Як він пережив свій перший мініскандал під час поїздки до США?

Сергій, безумовно, є ефективним. Він дуже комфортно відчуває себе в цій ролі й органічно в ній виглядає. Він абсолютно розуміє президента, вони легко знаходять спільну мову. Він завжди в матеріалі та готовий дуже активно відповідати на ті чи інші запити.

Якщо ви питаєте про перші хейти через його фото, то відповім просто: особисто я точно не вважаю це ексцесом.

У нас заведено хейтити людину за його особисті сторінки, фото і т.д., які мають стосунок до його особистості, а не до виконання професійних обов’язків. Безумовно, ми його попереджали, що хейту буде багато, бо у нас критика завжди будується на жорстких образах особистих якостей. На жаль, це те ж негативна особливість нашого публічного простору – замість конструктиву тільки злий хейт.

Ви його попереджали про хейт ще до того, як він опублікував це фото? На майбутнє після цього (і прикладів хейту його попередниці Юлії Мендель) будете якось заздалегідь модерувати подібні потенційно скандальні речі?

Ще раз. Питання не в конкретному фото. Ми попереджали Сергія про те, що він за посадою підпаде під великий публічний тиск. Будь-яка невинна деталь може стати підставою для максимально образливих та злих нападок. І до цього треба просто психологічно готуватись. І тримати удар. Бо передбачити, за що саме на тебе накинуться сьогодні армії ботських анонімів, неможливо.

Це Офіс президента зараз веде кампанію проти колишнього «слуги» Гео Лероса з усіма цими відео, де він гроші бере?

Це абсолютний нонсенс. Я взагалі вважаю, що для широкої громадської думки такі суб’єкти, як Лерос, малоцікаві. Вони працюють на дуже вузьку аудиторію, живуть в якійсь своїй конспірологічній реальності, де борються з марсіанами. З Леросом боротися нема сенсу, бо він – з персонажів «даркнету». Знищувати його медійно просто немає жодного сенсу, він сам це робить. Подібного «хабарного» відео на нього, напевно, багато, бо він просто цим живе. Але це вже парафія правоохоронних органів. Нехай розбираються.

Чи ви очікуєте на якісь наслідки для влади після публікації фільму-розслідування про «вагнерівців»?

Нічого. Взагалі. Тому що нічого нового в цій фейковій справі нема, тільки традиційні спекуляції. Єдине що важливо – це те, що весь кейс «вагнерівців» чудово відпрацьований пропагандистськими російськими спецбригадами.

Павло Вуєць, «Главком»