Мер Миколаєва Олександр Сенкевич: Через нас росіяни до Одеси не пройдуть

Портовий Миколаїв – одна з багатьох гарячих точок на карті України. Приморське місто прийняло на себе удар армії агресора. Обстріли міста «Калібрами», руйнування АЗС, лікарень, готелів та парків, місцевого порту, на жаль, стали звичними. Кількість жертв цих хаотичних обстрілів вимірюється десятками. Вночі 23 березня був обстріляний Інгульський район Миколаєва, внаслідок чого спалахнули масштабні пожежі.

Окрім того, що Миколаївщина в мізках «кремлівських стратегів» входить до омріяної ними «Новоросії», цей регіон вони бачать важливим плацдармом для нападу на Одесу. Але поки обійти Миколаїв та просунутися в напрямку Перлини біля моря їм ніяк не вдається.

Олександр Сенкевич колись несподівано очолив Миколаїв, балотуючись від не дуже популярної тут партії «Самопоміч». Проте міський голова закріпився і згодом повторив успіх, отримавши мандат на другу каденцію вже від «партії мерів» «Пропозиція». У розмові з «Главкомом» мер розповідає, як росіяни обламали зуби об Миколаївщину, скільки підприємств продовжує працювати у місті та як місцеві «бізнесмени з сумнівним минулим» раптом виявилися великими патріотами.

«Слава Богу, у нас мінімум жертв з того, що могло б бути»

Російські загарбники наразі обрали кілька ключових точок для своїх атак, і Миколаїв – одна з них. Слава Богу, у вас не відбуваються такі жахи як в Чернігові чи Маріуполі. Але йдуть обстріли, які забирають життя цівільних. Чи можна взагалі бути готовими до таких атак?

Я не оптиміст, а реаліст. Тому зараз, маючи маріупольський досвід, ми розуміємо, що воєнні кампанії, які сьогодні Росія веде «проти нацизму і мілітаризації», є прикриттям для знищення українського виробництва та вбивства мирних людей. Це – їхня головна мета. Сьогодні російський нацизм націлений на те, аби знищувати Україну як частину світового суспільства. Ми ж кожного дня очікуємо, що десь прилетить. Я готую містян і кажу: почуйте – вони не будуть стріляти тільки по військових об’єктах, а стрілятимуть по всьому, до чого доберуться. Не можна визначити, в який гуманітарний об’єкт, школу, садок, можуть поцілити.

Але, слава Богу, що в нас мінімум жертв, які могли б бути. От нещодавно на заправці загинули троє цивільних людей. Ми намагаємось донести до людей, аби вони не ставали в черги, не гуртувались біля магазинів. Вже домовилися з магазинами і аптеками, щоб вони людей запускали всередину. Але ми бачимо, що Росія сьогодні обрала тактику хаотичного вогню, зокрема, й по об’єктах інфраструктури.

Зрозуміло, що судноплавство зараз не працює. До яких наслідків може призвести атака на порти?

Під удар потрапили цивільні порти, які не займаються перевалкою якихось військових вантажів. На цей момент у нас не працюють всі портові організації. Перервано і залізничне сполучення, і морське, тому якраз і відсутні жертви, нема інших трагічних наслідків на території портів, які могли бути. Звісно, ми це все будемо відновлювати і приводити до ладу після закінчення війни, а сьогодні можна тільки розвести руками і порадіти, що ніхто не постраждав.

Не знаю, якою була ціль росіян – мабуть, просто знищувати інфраструктуру і не давати нам можливості працювати, заробляти, відновлювати свою економіку і допомагати нашим збройним силам.

А чому така увага приділяється окупантами саме Миколаєву? Є версії, що це – ключовий пункт для виходу до Одеси, яка для Росії є сакральним містом.

Ми бачимо дані розвідки Великобританії, яка каже, що сьогодні у Путіна змінилася тактика: він вирішив зосередитися на захопленні Південного Сходу, яким він так марить. Мабуть, це якраз вкладається в цю концепцію, коли вони просто обстрілюють нас ракетами, бо наземна операція якось не виходить.

Думаю, що через Миколаївщину росіяни до Одеси не пройдуть, і вони це розуміють. Можуть намагатися це робити зі сторони моря, намагатися висадити десант, але Одеса теж укріплена дуже гарно і будь-яка така спроба приречена на невдачу. Максимум, що вони можуть робити зараз з Одесою, – це обстрілювати її з кораблів з моря.

У деяких містах, які тимчасово захопила путінська армія, Кремль знайшов кількох колаборантів, які заявили про готовність керувати містом «в нових реаліях». У Миколаєві у Путіна така опора теж є?

Якщо вони і є, то зараз сидять дуже тихо, бо розуміють, що якщо проявляться, то будемо з ними розбиратися за законами воєнного часу. Ви ж розумієте, про що я кажу?

Росія часто на окупованих територіях робила ставку на місцевий криміналітет. А в Миколаєві, як відомо, протягом тривалого часу правили бал персонажі на кшталт «Мультика». Чи намагалися окупанти їх використовувати для дестабілізації ситуації в регіоні?

Сьогодні всі ці елементи або, як я їх називаю, бізнесмени з сумнівним минулим, співпрацюють з міською та обласною владою. Допомагають ресурсами, людьми. Вони вже засвітились у допомозі Україні, а ніяк не РФ.

Тобто вони зрозуміли, що це загроза і для них також?

Саме так, вони просто побачили, що сьогодні відбувається в інших містах. У Росії немає друзів, у неї є інтереси, заради яких вона готова знищувати всіх. І тих, кому обіцяла допомагати і просто використовує, і тих, хто сподівався на якісь там шанси для себе. Тому це абсолютно нормально, що ці люди сьогодні не перефарбовуються, а допомагають миколаївцям. Насправді, коли президент приїжджав і казав, що «Миколаїв – бандитське місто», то вплив кримінальних авторитетів на життя міста було явно перебільшено.

«Ми живемо, як в мурашнику»

Кілька днів тому було завдано дуже потужного удару з окупованої території Херсонщини по військових казармах 79-ї десантно-штурмової бригади, загинуло кілька десятків людей. Ця страшна історія була якось поглинута іншими новинами. Наскільки ця атака відбилася на боєздатності?

Справді, це були казарми 79-ї, саме з неї загинула невелика кількість людей, бо більшість були на завданні. Такі обстріли пояснюється просто: є мета зменшити кількість наших наземних військ. Ті, хто займається обороною, зробили з цього висновки: перегрупувалися, когось вивезли з Миколаєва до Одеси і до інших міст, де безпечніше. Військові швидко вчаться на помилках та роблять все для того, аби це більше не повторилося.

«Гуманне» російське військове керівництво закликає цивільних тікали подалі від військових об’єктів, які вони потенційно можуть бомбардувати. Чи ви займаєтесь якоюсь евакуацією цивільних, які проживають біля аеропорту чи військової частини?

Транспорт, який працював на міських маршрутах, сьогодні займається евакуацією. Всі люди, які хочуть евакуюватися, заповнюють електронну форму, їх ввечері видзвонюють, і зранку вони вже від’їжджають до Одеси чи далі на захід.

Всі системи критичної інфраструктури, які пошкоджуються внаслідок обстрілів, за один-два дні ми відновлюємо. Зараз в Миколаєві по всьому місту є електрика, вода, газ, курсує електротранспорт. Ми живемо як в мурашнику, який нам ламають і ми починаємо наступного ранку все відновлювати.

Ви – не військова людина, але у вас, мабуть, склалася особиста думка: чого конкретно агресори хочуть досягти від облоги Миколаєва? Просто знищити місто, залякати мешканців чи що?

Є декілька версій: знищити, залякати і підготувати наземну операцію, аби зайти сюди наземною технікою. Нинішня артпідготовка відбувається для того, аби знищити максимальну кількість людської сили, яка може чинити спротив наземній операції. І немає значення – цивільні це чи військові. У Миколаєві насправді всі цивільні готові брати зброю до рук і захищати своє місто.

Багато хто в Миколаєві мав якісь особливі почуття до Росії як до країни, яка уособлювала собою Радянський союз, а все найкраще, що було в Миколаєві зроблено, якраз зроблено під час радянської влади. І багато хто казав, що в Миколаєві є сепаратисти і так далі. Як доказ цього – кількість депутатів міської ради від різних проросійських сил. От в нинішній у нас – третина депутатів від ОПЗЖ. Мабуть, Росія розраховувала на те, що її тут буде хтось з квітами зустрічати, але після падіння перших бомб на місто, коли почали гинути цивільні люди, думаю, в Миколаєві не залишилося жодної людини, яка ще щось добре відчуває до Росії.

Що після початку війни сталося з місцевими «ОПЗЖшниками». Їхню діяльність вже тимчасово заборонили через Радбез. Чи вони ще зберігають свій потенціал «п’ятої колони»?

Вони взагалі зникли з ефіру, дехто з них працює як волонтер. Важко сказати, чи вони перефарбувалися, чи поки просто притихли. Але можу сказати: сьогодні тут взагалі немає ніякої риторики про те, чи потрібно здавати місто, чи домовлятися, чи нам просто «потрібен мир». В місті сьогодні всі працюють на перемогу, всі дякують ЗСУ за те, що в Миколаєві не їздить іноземна техніка.

«Кім – оптиміст, а я – реаліст»

Наскільки Київ допомагає місцевій владі? Бо іноді складається враження, що більшу частину роботи взяли на себе місцеві еліти. Які, до речі, у вас стосунки з місцевим імпозантним головою обласної військової адміністрації Віталієм Кімом?

У нас дуже тісні стосунки з губернатором, та й до війни вони були нормальними. Раніше у нас постійно була якась конкуренція між обласною і міською владою, але якраз з приходом Кіма все налагодилося. Він же, на відміну від багатьох попередніх голів ОДА, сам є миколаївцем і знає проблеми міста і області зсередини. У нас склалася дуже гарна співпраця за останні півтора-два роки, а війна, скажімо так, її ще покращила. Єдине, що він, як кажуть, оптиміст, а я – реаліст. І щоб зрозуміти ситуацію, треба послухати Кіма, потім Сенкевича, і обрати щось посередині.

Щодо стосунків з центральною владою, зараз всі працюють як один єдиний організм – відбуваються відеоконференції з Асоціацією міст, Офісом президента, вертикаль вибудувана дуже гарно.

На останніх місцевих виборах ви обралися від «партії мерів» «Пропозиція», яка провела кількох мерів облцентрів. Як ви з ними координуєте зусилля?

Ми маємо зв’язок якщо не щодня, то через день. Спілкуємось стосовно гуманітарної допомоги, щодо допомоги різними спецзасобами, бронежилетами, касками, логістикою. Була історія, коли одна машина їхала з цінним вантажем і їй потрібен був супровід, який кожен міський голова організовував по своїй області.

Колишні політичні протиріччя наразі в Миколаєві згасли?

Про це взагалі мови не йде. Сьогодні якщо хтось заважатиме робити речі проти війни чи питаннях життєдіяльності міста, їх просто всіх заарештують, посадять на підвал і там вони будуть сидіти до закінчення війни.

Є інформація, що третина миколаївців виїхали з міста. Як це відбилося на економіці, на воєнній складові? Наприклад, є така думка, що чим менше народу в місті, тим простіше його захищати.

Насправді, це погано відбилося на економіці, бо не працюють підприємства, відповідно не надходять ні місцеві, ні державні податки. По-друге, в основному навіть чоловіки, які від’їздять і вивозять своїх жінок на безпечну територію, повертаються. От навколо мене працюють більшість чоловіків, які відправили свої сім’ї і повернулися на захист міста. Майже кожна людина, яка тут приймає рішення чи зайнята в забезпеченні життєдіяльності міста, так зробила.

Третину, яка виїхала, ми вирахували за кількістю сміття, яке вивозиться, за кількістю споживання води, яке зменшилось на 40%. Думаємо, що це пов’язано і з тим, що підприємства не працюють. Взагалі з того, що працювало раніше, сьогодні в місті працює 10-20% підприємств.

Це з дрібним бізнесом, умовно кажучи, кафе та перукарнями?

Так. Великі підприємства, які бомбардують, не працюють – не хочуть наражати на небезпеку своїх працівників.

А люди з Миколаєва виїжджають тому, що підприємства не працюють, чи підприємства не працюють, тому що робітники виїхали?

Люди від’їжджають не тому, що підприємства стоять, а тому, що йдуть бомбардування, є загиблі, руйнуються будинки. У нас за час війни вже майже 300 будинків зруйновано частково і десь 30-40 повністю. Нас шмалять кожного дня, і люди просто переживають за своє життя. Якщо обирати між роботою з ризиком бути підірваним або лишитися без роботи і поїхати на захід України чи за кордон, думаю, люди оберуть друге.

Ваш прогноз: коли ви зможете закликати миколаївців повертатися додому?

Коли на території України живими з російських військ залишаться лише ті, хто будуть військовополоненими. Коли Путіна не стане, або коли його знімуть, або міжнародний суд в Гаазі його засудить.

Павло Вуєць, «Главком»