Хід Медведчуком: чи сяде лідер ОПЗЖ?
Запроторити кума Путіна до в’язниці: що говорять правники про таку перспективу?
Заборонити проросійську «Опозиційну платформу – за життя» (ОПЗЖ), посадити Медведчука або – ще краще – обміняти його на наших полонених. Українська влада фонтанує подібними ідеями. «Главком» розбирався, наскільки реальним є перше, друге та третє.
Двічі зрадник
Перші «неприємності» Віктора Медведчука почалися в лютому 2021-го. Тоді президент своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони про запровадження санкцій проти народного депутата з фракції ОПЗЖ Тараса Козака, а також восьми юридичних осіб: це телеканали «112 Україна», NewsOne, Zik плюс регіональні мовники каналу «112 Україна».
А у травні поточного року тим таки Медведчуку та Козаку повідомили про підозру у держзраді та замаху на розграбування національних ресурсів у Криму. Це – перша справа про держзраду Медведчука, яка складається з трьох епізодів.
Перший епізод – про «підривну діяльність проти України, в тому числі в економічній сфері». Тут слідчі вказують на те, що, за їхніми даними, Медведчук передавав російській владі дані та документи про розвідку нафтогазових родовищ, які раніше вела Україна. Внаслідок цього нашій державі завдано збитків на мільярди гривень. Бо, як зауважила Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, без допомоги Медведчука на подібні розробки у Росії пішли б цілі роки.
Другий епізод цієї кримінальної справи – військовий. Його прокоментував голова Служби безпеки України Іван Баканов, який повідомив, що Медведчук начебто направив Козаку, який тоді перебував на території Росії, секретні дані про прихований підрозділ Збройних сил України, його особовий склад та бойову підготовку. Ця інформація призначалася для спецслужб Російської Федерації, підкреслив Баканов.
Третій епізод стосувався інформаційної війни. За словами Баканова, йшлося про вербування українців, котрі їхали до Росії на роботу чи навчання. Певна річ, що сам Медведчук всі подібні обвинувачення відкинув. Що ж стосується рішення суду, то Феміда постановила піддати Медведчука цілодобовому домашньому арешту. Це означало, що він мав залишатися вдома, носити електронний браслет і здати закордонні паспорти. А також приходити на виклики слідчих.
Далі події розвивалися так. 12 жовтня Печерський районний суд Києва відправив Медведчука під домашній арешт вже в іншій справі, де він виступає підозрюваним. Суддя Віта Бортницька «ув’язнила» Медведчука у його маєтку до 7 грудня і водночас відхилила клопотання Офісу генерального прокурора про арешт політика з альтернативною заставою в мільярд гривень.
Що інкримінують Медведчуку цього разу? Державне бюро розслідувань та Офіс генерального прокурора підозрюють його у державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій. У 2014-2015 роках, каже слідство, були створені штучні перешкоди для постачання вугілля з Південноафриканської Республіки.
Паливо мало надійти в Україну, проте Медведчук цьому нібито активно перешкоджав. Натомість він організував постачання вугілля з непідконтрольної Україні частини Донбасу на державні підприємства України. Це збагатило проросійських сепаратистів на понад 200 млн грн.
«Касетний скандал»: діджитал-версія
У який спосіб Служба безпеки та Офіс генерального прокурора отримали дані про злочини Медведчука – певна річ, детально не повідомляється, оскільки така інформація становить таємницю слідства. СБУ виклала на своєму YouTube-каналі аудіофайли, котрі слугують підтвердженням провини Медведчука. Також приблизно через місяць після висунення Медведчуку першої підозри у держзраді канал Bihus.info поділився отриманим компроматом на лідера ОПЗЖ: 13 червня журналісти каналу оприлюднили 36 годин записів розмов Віктора Медведчука.
Розслідувачі не назвали джерела, з якого надійшли «плівки Медведчука». Але зауважили, що всі ці записи має у своєму розпорядженні і Служба безпеки. Причому ще з 2014 року. Самі ж аудіофайли є серією приватних розмов Віктора Медведчука з російськими високопосадовцями та терористичними ватажками, які відбувалися впродовж 2014–2017 років.
Крім Медведчука, на плівці чутно голоси, ймовірно, російських чиновників та представників гібридних сил на Донбасі. На записах Медведчук нібито неодноразово згадує тодішнього президента України Петра Порошенка, однак самі розмови Медведчука та Порошенка відсутні. Іншими словами, підтекст такий: Медведчук міг бути офіційним медіатором між Києвом, Москвою та керівництвом самопроголошених республік Сходу. Тобто діяв від імені Порошенка та з його згоди.
Реагуючи на подібні закиди, команда Петра Порошенка звернулася до суду, вимагаючи від Bihus.Info оприлюднити «плівки Медведчука» у первісному вигляді. На що журналісти відповіли, що весь масив аудіозаписів вони вже опублікували. Однак адвокат Порошенка Ігор Головань заявляє, що 36 годин «плівок Медведчука» є змонтованим файлом, та наполягає на повній версії. Своєю чергою Денис Бігус говорить, що розглядає позовні вимоги експрезидента «як втручання в професійну діяльність журналістів і редакційну незалежність медіа». Втім, про Порошенка – трохи згодом.
Перспективи справи Медведчука
«Главком» запитав у глави Центру правового аналізу та досліджень політичних ризиків, правника Михайла Дяденка про те, чи має шанс бодай один з епізодів обвинувачень, висунутих проти Віктора Медведчука, дійти до суду. Навряд чи – відповів юрист.
«Із тієї інформації, яка була озвучена офісом генерального прокурора, випливає, що доказами у справі Медведчука є аудіозаписи та його електронне листування. І тут все під питанням. Навіть довести, що той чи інший e-mail був відправлений власноруч саме цією, а не іншою людиною, доволі складно. Без сумніву, у Медведчука вже зараз напрацьована ціла стратегія захисту, і вона направлена як на спростування суті обвинувачень, так і на те, щоб закцентувати увагу на недотриманні процесуального законодавства під час здобуття цих доказів», – каже Дяденко.
«Насправді слідчий суддя, який вирішував питання про обрання запобіжного заходу, мав би дати оцінку зібраним доказам, – продовжує він. – Але судді дуже часто перестраховуються, особливо у резонансних справах, і йдуть на те, щоб обрати запобіжний захід у вигляді грошової застави. Це називається «ні вашим, ні нашим», коли і зовсім у запобіжному заході начебто не відмовляють, але водночас і не дають той, про який просить прокуратура».
Щоправда, у випадку із Медведчуком не було навіть грошової застави. Печерський райсуд не підтримав клопотання прокурорів взяти політика під варту з призначенням застави у 1 млрд грн, хоча така сума не була б для фігуранта проблемою: соратник Медведчука Вадим Рабінович ще перед початком судового засідання заявив, що заставу для лідера ОПЗЖ обов’язково зберуть.
«Ключовою проблемою для слідства буде саме законність отримання доказів. Але це не все. Наприклад, ідеться про розголошення державної таємниці, тож тут треба довести, що Медведчук був дійсно суб’єктом цього злочину, тобто що він мав доступ до державної таємниці. Медведчук – юрист, і насправді досить кваліфікований. Всі наслідки у нього прораховані, і складно уявити, щоб він зробив щось таке, за що йому можна пред’явити обґрунтоване обвинувачення. Що ж стосується його публічних проросійських і пропутінських висловлювань, то вони на статтю Кримінального кодексу не тягнуть», – зауважує Михайло Дяденко.
«Якщо влада й далі буде продукувати такого штибу обвинувачення, – резюмує правник, – то це буде грати проти неї ж. Оскільки тут потрібно завершити щось одне і показати хоч якийсь результат. І, власне, не «хоч якийсь», а такий результат, щоб вирок у справі успішно пройшов і апеляційну, і касаційну інстанції. І щоб було чітко видно, що всі докази отримані з дотриманням процесуального законодавства».
Шанс є, хоч і невеликий
Зі скепсисом Дяденка, вочевидь, не погодилася б генпрокурорка Ірина Венедіктова. За її словами, слідство має достатньо доказів для того, аби державне обвинувачення виграло справу в суді. Щоправда, законність отримання таких доказів Венедіктова не оцінює. Вона лише заявляє, що «прокурори та слідчі провели величезний обсяг слідчих та процесуальних дій, експертних досліджень та допитів, проаналізували десятки годин аудіозаписів».
«Деякі з доказів, що лягли в основу обвинувачення стосовно двох народних депутатів України (маються на увазі Медведчук та Тарас Козак, котрий теж фігурує у справі – «Главком») демонструвалися широкому загалу, тому кожен також міг зробити свої висновки. Увесь процес був публічним і відкритим, наскільки нам це дозволяв закон», – додає Венедіктова.
Вона свідома того, суд, котрий розпочнеться після завершення слідства, буде непростим. «Попереду непростий судовий процес, у якому нам доведеться прийняти серйозний процесуальний бій. Але, завершуючи досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, ми впевнені у своїй позиції та продемонструємо роботу прокурорів і слідчих у європейському змагальному процесі», – заявляє Венедіктова.
Між тим перший заступник голови фракції «Слуга народу» Олександр Корнієнко говорить про засудження Медведчука як про майже доконаний факт. «Ми вже його посадили. Принаймні, під домашній арешт. Далі – справа за правоохоронними органами. Ми вже зробили те, що свого часу не зробила «Європейська солідарність». І я також думаю, що треба говорити про серйозний розгляд цього питання у Верховній Раді аж до створення тимчасової слідчої комісії. Бо це вже не перший сигнал про співпрацю колишньої влади з Російською Федерацією через Віктора Медведчука, який, як ви знаєте, зараз є підсанкційною особою – якраз через загрозу національній безпеці. Тому тут треба розбиратися і давати серйозну оцінку», – говорить він «Главкому».
«Дві кримінальні справи щодо Медведчука – це тільки перші ластівки. Будуть й інші. Надто багато всього відкрилося після оприлюднення плівок Бігуса, – зазначає політолог Кирило Сазонов. – Якщо за президентства Порошенка Медведчук мав певного роду індульгенцію, бо вони, власне, «працювали» разом, то зараз строк дії індульгенції завершився. Цікавим є те, коли настане переламний момент, і Медведчук – заради власного порятунку – здасть тих, завдяки кому стали можливі його злочини. Тим паче, що від Путіна він має чіткий сигнал: «На свободі в Росії ти нікому не потрібен. Якщо треба сісти у в’язницю – сідай і зображай жертву».
«Так, Медведчук і сам досвідчений юрист, і настільки заможна людина, що може дозволити собі цілу армію адвокатів, – продовжує Сазонов. У нього шикарні шанси на довгий та наполегливий захист. Тим паче, що, за нашими законами, кожен сумнів трактується на користь обвинуваченого. Інша справа, як довго він витримає в такій ситуації. Досі він був особою, яка атакує. Тепер доведеться побути тим, хто атаки відбиває. А загалом такого роду обвинувачення доводять довго та складно, й історія може затягнутися на невизначений період, але такими є реалії, і тут вже нічого не зробиш».
Приховані мотиви Зеленського
Соціолог і директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає, що влада зі звинуваченнями на адресу Медведчука запізнилася. Слушний момент втрачено, бо зараз судова система виявилася поза сферою впливу президентської команди. «Найбільше, що може зробити Банкова Медведчуку, – це зіпсувати йому новорічні та різдвяні свята. Йому арешт продовжили до 7 грудня, потім продовжать до 7 січня», – каже Небоженко.
Крім того, додає він, розслідуючи ті «сірі схеми», які мали та мають місце на окупованих територіях, важливо не вийти на самих себе, тобто не встановити, що й нинішнє керівництво держави є причетним до контактів з ОРДЛО.
«Перспективи справ проти Медведчука – туманні, – переконаний заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Тому й триватимуть постійні продовження дії запобіжного заходу, і так буде, скоріше за все, до наступних президентських виборів».
«А загалом справи щодо Медведчука порушувалися заради зовсім іншої людини – Петра Порошенка, бо саме він нібито причетний до злочинів Медведчука. Але головним обвинуваченим Порошенко не стане в жодному разі. Він потрібен Зеленському – кращого суперника на президентських виборах годі й шукати. Порошенко має відмінно вишколений, добре організований електорат, що дасть йому можливість стовідсотково дійти до другого туру, але у другому турі він програє Зеленському – принаймні, станом на зараз. Будь-які репресивні дії відносно Порошенка підвищать його шанси на перемогу, що абсолютно невигідно Зеленському», – говорить Петренко.
Нагадаємо, що на початку президентства Володимира Зеленського проти Петра Порошенка був порушений ціла низка кримінальних справ. Жодна з них не дійшла ані до суду, ані до вироку. Що, втім, аж ніяк не означає, що Банкова поховала ідею «помститися» попереднику. Нинішня атака на Медведчука має на меті зробити Порошенка причетним до діянь лідера ОПЗЖ – таке переконання слідом за Богданом Петренком висловлює і політичний експерт Віктор Таран.
«Шансів на те, що Україна побачить вирок Медведчуку, практично немає. Причина в тому, що Банкова не хоче псувати відносин з Росією та Путіним. Тут і питання Донбасу, і питання газового контракту, та й інші речі. Крім того, основна мета влади – не Медведчук, а Порошенко. У Зеленського існує ідея фікс: до старту наступної президентської кампанії посадити Порошенка, притягнути його до кримінальної відповідальності. Він же сам казав на знаменитому стадіоні, що на Порошенкові тавра нема де ставити, то чого ж за п’ять років нічого не зроблено? Як Зеленський буде пояснювати це виборцю? Все це несе для нього приховані репутаційні ризики. Плюс тут суто особисті мотиви – Зеленський взагалі не забуває образ, і доказом тому є те, що Буймістер з фракції викинули, а скандальна Третьякова спокійно собі працює», – зауважує Таран.
Депутат від «Європейської солідарності» Володимир Ар’єв теж вважає, що нинішня влада взяла під приціл не так Медведчука, як Порошенка. Але це не єдина причина того, що Медведчуку висунули обвинувачення саме зараз. У Банкової є й інший мотив: переключити загальне обговорення з теми «вагнерівців» на тему Медведчука.
«Простежимо, коли активізуються справи проти Медведчука. Лише з’явилася тема зриву операції проти «вагнерівців» – як Медведчук одразу опиняється на лаві підсудних. Але за підозрою в державній зраді він потрапляє не до СІЗО, як передбачає закон, а їде на віллу та сидить там під «палацовим» арештом, – наголошує Ар’єв у коментарі Радіо «Свобода». – Щойно з’явилася інформація про офшори, про недекларування та відмивання грошей – знову чомусь вилазить справа Медведчука. Вже маємо погану політичну прикмету: чим частіше виникатимуть проблеми у Зеленського та в Андрія Єрмака – тим частіше виринатиме справа Медведчука».
Заборона ОПЗЖ та Медведчук «на обмін»
Виринає, втім, не лише справа Медведчука. Масмедіа з пулу Медведчука пишуть про те, що на столі президента Зеленського вже лежить проєкт рішення про заборону ОПЗЖ. Прямих підтверджень тому немає, однак відомо, що в одному з ефірів, записаних у 2021 році, Зеленський заявляв про фінансування цієї партії Росією. «Історія «Опозиційної платформи» дуже погано закінчиться», – наголошував він.
Крім того, час від часу місцеві ради атакують президентську вертикаль вимогою заборонити ОПЗЖ. З подібною ініціативою вже виступили Івано-Франківська та Чернівецька міська рада, а також Волинська обласна. Депутатка від ОПЗЖ Антоніна Славицька говорить «Главкому» про те, що подібне рішення має ухвалити суд, і процес (якщо він взагалі почнеться) обіцяє бути довгим та складним. Крім того, на подібне рішення негативно відреагують закордонні партнери України, адже йдеться про другу за чисельністю парламентську фракцію, переконана вона.
Зі Славицькою солідарний і Михайло Дяденко. «Процес заборони ОПЗЖ буде дуже непростим, особливо з точки зору наших зобов’язань у Раді Європи й Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Дотримання принципу верховенства права ще ніхто не скасовував, тож заборонити у короткий термін політичну силу просто неможливо. Тим паче якщо йдеться про партію, яка має так багато осередків», – каже він.
Дяденко закликає не проводити паралелей з Комуністичною партією, чия реєстрація була скасована у 2015-му – там, мовляв, зовсім інша історія. «У випадку з Комуністичною партією процес заборони тривав кілька років, і це при тому, що там була зібрана добра доказова база. Не пам’ятаю вже всіх деталей, але й стосовно статутних документів КПУ були певні питання, тобто заборонити її було простіше. Та й на теренах Європи ставлення до комуністичної ідеології забарвлене у негативні тони, хоча тоді це питання наші партнери все ж моніторили. Але Мін’юст доклав достатніх зусиль, щоб правові підстави заборони КПУ не викликали сумнівів», – коментує юрист.
Між іншим, зауважимо, що попри всі непохитні правові підстави своєї заборони Комуністична партія функціонує і до тепер. Рух «Чесно дослідив надходження коштів на рахунки Компартії та встановив, що їхній обсяг не тільки не зменшився, а навпаки – зріс. «Фактично КПУ зараз існує в режимі партії, котра не може виконувати своїх функцій (брати участі у виборах), однак постійно потребує фінансового підживлення, яке її лідери все ж знаходять», – зазначається у публікації.
Однак якщо заборонити ОПЗЖ не вдасться, у Банкової залишається план щодо того, як використати її лідера з користю для України. Зеленський «з радістю» віддав би Медведчука Москві (а, точніше, обміняв би на наших громадян, які перебувають у полоні або незаконно утримуються на теренах Росії чи ОРДЛО) – про це президент сказав в одному зі своїх недавніх ефірів.
Сам Медведчук ставати предметом торгів категорично відмовився, заявивши, що має тільки українське громадянство, а не російське, як про це думає Зеленський. Тим часом політолог Небоженко вважає, що розмовами про обмін Медведчука глава держави відвертає увагу від останніх «офшорних» скандалів, а юрист Дяденко зазначає, що слова Зеленського взагалі не слід сприймати буквально.
«Заява президента – лише декларація про те, що він готовий іти на будь-які кроки, аби лише звільнити незаконно утримуваних громадян України. Насправді не тільки Медведчука, а й будь-якого громадянина України складно обміняти без порушень закону – правова чистота обмінів, які вже були проведені, знаходиться під питанням. Законодавча база, яка б дозволяла здійснювати це саме у правовому ключі, у нас відсутня», – каже Дяденко.
Але навіть якщо сприймати слова Зеленського як метафору, кримінальні справи, порушені проти Медведчука, – цілком реальна річ. Та все ж питання про те, чи дійдуть вони до суду, лишається відкритим.
Наталія Лебідь, для «Главкома»