Зливом спецоперації, організованої спецслужбами трьох країн, займались українські чиновники?
Хто грає на нервах Зеленського?
«15 березня, понеділок, стане важким днем для українського суспільства, тому що, я думаю, інформація, яка буде озвучена цього дня, стане історичною для України». Таку інтригу ще 9 березня в одному з телеефірів закрутив журналіст Дмитро Гордон – відомий любитель конспірологічних трюків. За твердженнями Гордона, цей день мав би стати «вододілом» для українського суспільства. Інтрига трималась недовго. Більшість політичних експертів і так знали, що мова, скоріше за все, про вихід фільму-розслідування Bellingcat. Стрічка присвячена секретній спецоперації із захоплення групи російських найманців-«вагнерівців». Як відомо, вона була зірвана. Сам Гордон вже наступного дня підтвердив цю версію.
Спецоперація планувалася влітку минулого року, і в ній нібито брали участь спецслужби України, США та Туреччини. Але в останній момент секретна інформація була злита ворогу, і «кріт», за попередніми даними, походить із Офісу українського президента.
Втім, як це часто буває з пророцтвами Гордона, в озвучену дату нічого не трапилось. Сенсаційне розслідування 15 березня так і не з’явилося, і тепер терміни його прем’єри перенесені на кінець березня–початок квітня.
Тим часом вже самі чутки про фільм-розслідування наробили галасу в українському політикумі. Мережеві «експерти» серед потенційних «кротів», які могли бути причетними до провалу операції, називають прізвища першого заступника секретаря Радбезу Руслана Демченка та однієї з найближчих до глави держави персон – керівника Офісу президента Андрія Єрмака.
Якщо Bellingcat у своєму розслідуванні наведе достатньо переконливі докази свідомої диверсії саме з боку української влади, це гіпотетично може призвести до нової хвилі вуличних протестів та затяжної політичної кризи. Це, звичайно, змушує Банкову нервувати з приводу історії, яка трапилася ще пів року тому, але тепер може повернутися бумерангом.
Чому фільм британських розслідувачів може стати справжньою сенсацією для України і про що саме в ньому може йтися? Коротко нагадаємо ключові віхи тих подій.
Що таке Bellingcat
Bellingcat – організація журналістських розслідувань, що спеціалізується на розвідці з відкритих джерел. Заснована в 2014 році британським журналістом і колишнім блогером Еліотом Гіґґінсом. Bellingcat публікує результати розслідувань журналістів щодо зон бойових дій, порушень прав людини, злочинів проти людства та злочинності. В портфоліо Bellingcat – розслідування щодо війни на Донбасі, в Сирії, збиття рейсу МН17, збиття пасажирського літака української авіакомпанії МАУ над Тегераном, отруєння російського опозиціонера Олексія Навального, діяльності руху QAnon та інші.
Хто такі «вагнерівці»
Сумнозвісний «Вагнер» – приватна військова компанія, а простіше загін головорізів, які вирішують дуже специфічні завдання для своїх замовників в різних куточках світу. Ці бойовики воювали проти української армії на Донбасі, а коли там наступило відносне затишшя, перемістилися в інші гарячі точки: Судан, Лівія, Мозамбік, Сирія. Звісно, що такого роду діяльність призводить до регулярних втрат «особового складу», але штат цієї «компанії» без проблем поповнюється свіжою кров’ю. Охочих воювати та охороняти захоплені нафтові заводи «за тридев’ять земель» за пристойні гроші вистачає.
«Гаманцем» цього угрупування вважається один з найближчих до російського президента олігархів – Євген Пригожин, також відомий як «повар Путіна». Пригожин, структури якого отримують ласі бюджетні підряди в Росії, також утримує «фабрику тролів», що веде інформаційні війни та розповсюджує дезінформацію по всьому світу.
Восени минулого року Євросоюз запровадив проти Пригожина санкції за пригоди «вагнерівців» в Лівії, а зовсім нещодавно ФБР оголосила путінського друга в розшук, пообіцявши за його голову $250 тис. Тобто на Заході чудово знають, ким насправді є Пригожин, і що займається він не тільки задоволенням кулінарних забаганок господаря Кремля.
Підозрілі «туристи»
Тепер щодо, власне, «української» історії, яка вже неодноразово обростала такою кількістю деталей, прізвищ, документів та «перехватів», що багато хто вже забув, з чого вона починалася. Коректніше було б назвати цю історію україно-білоруською, бо Мінськ та Бацька Лукашенко зіграли в ній не останню роль.
29 липня 2020 року в санаторії під Мінськом була захоплена група з трьох десятків чоловіків міцної статури. До Білорусі вони прибули з Росії. Згодом з’ясувалися досить цікаві деталі: «туристи» були однаково одягнені в стилі «мілітарі», не пили алкоголь та не залицялися до жінок, через що й нібито викликали підозру.
Події відбувалися на тлі підготовки до президентських виборів в Білорусі, і Лукашенко з його параноєю (може, і не безпідставною) дуже побоювався, що Кремль може якось втрутитись в ці вибори не на його боці. Відповідно, коли у Лукашенка в руках опинилася група росіян, які не могли толком пояснити, що вони роблять у Білорусі, він прямо звинуватив Росію в намаганнях дестабілізувати ситуацію та організації масових безладів. «Спроба організувати бійню в центрі Мінська є очевидною», – обурювався Лукашенко.
У російському МЗС якось непереконливо пояснювали, що затримані росіяни летіли транзитом через Білорусь до Туреччини, і закликали їх відпустити, бо вони не порушували білоруських законів.
Досить швидко до цієї історії підключився Київ. Україна заявила, що впізнала серед затриманих 28 осіб, яких підозрюють в участі у війні на Донбасі, і зажадала їхньої екстрадиції. Лукашенко на словах не заперечував, проте додавав, що тільки за умов доказів їхньої провини. Інакше кажучи – тягнув час.
«Український слід» від росіян
Російські ЗМІ швидко знайшли «український слід» у затриманні «вагнерівців» в Білорусі. Прокремлівська «Комсомолка» оперативно розродилася власним розслідуванням, з якого випливало, що бойовиків виманили до Білорусі співробітники українських спецслужб, які «залучили» їх до якихось проєктів «Роснєфті» в Венесуелі. Квитки на літаки для групи нібито бронювались через українські агентства. За версією російських пропагандистів, така хитра схема була вигадана «шпигунами незалежної», аби «посварити Білорусь та Росію».
Про версію з «провокацією третьої держави» заговорили і на офіційному рівні – в російському МЗС. Тобто про спецоперацію «всесильних» українських спецслужб, у зриві якої зараз підозрюють Офіс президента, стверджували тоді саме росіяни. Що, власне, і змусило з самого початку поставитись до цієї версії як до чергового російського фейку.
9 серпня в Білорусі відбулися президентські вибори з усім відомими подальшими подіями, і зайвий фактор напруження з «братським» Кремлем став Лукашенку непотрібним. 14 серпня «вагнерівців» повернули до Росії, що викликало обурення вже в української сторони, і остаточно підірвало стосунки Києва та Мінська.
А от і «зрада»
Але найбільш скандальні подробиці спливли вже після цього. Коли стало зрозуміло, що екстрадиція провалилась, український журналіст Юрій Бутусов, який вважається близьким до оточення Петра Порошенка, оприлюднив інформацію, що, дійсно, «вагнерівців» виманювали до Білорусі українські спецслужби. За його словами, наша контррозвідка готувала операцію протягом року і під виглядом представників російської ПВК «Мар» запропонувала найманцям роботу з охорони нафтових вишок в Венесуелі. Перевіряючи їхню «кваліфікацію», контррозвідники вибили з деяких «вагнерівців» зізнання, що ті брали участь у збитті українських літаків Іл-76 та АН-26, а також сумнозвісного пасажирського рейсу МН-17. Аудіозаписи цих розмов згодом були оприлюднені.
Літак із «завербованими» бойовиками мав вилетіти з Москви до Мінська 24 липня, а звідти того ж дня прямувати до Стамбулу. Втім в польоті мало статися щось таке, що змусило б літак екстрено приземлитися в Києві – і вуаля!
За даними Бутусова, 24 липня начальник Головного управління розвідки Міноборони Василь Бурба та перший заступник голови СБУ Руслан Баранецький доповідали про цю спецоперацію в Офісі президента. На зустрічі, окрім президента, були присутні голова його Офісу Андрій Єрмак, перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко та заступник Єрмака з питань оборони Роман Машовець та секретар президента Марія Левченко. Почувши про операцію, Єрмак нібито вимагав її перенести, посилаючись на зрив перемир’я, яке планувалося з 27 липня, та обміну полоненими. Зеленський в результаті дав добро на дату 30 липня, але за день до того «вагнерівців» затримали в Білорусі. Бурба заявив, що провал операції стався через те, що хтось з присутніх на зустрічі злив інформацію про неї. Згодом Бурбу… звільнили.
Майже аналогічну історію повідав і «таємний агент» НАБУ Євген Шевченко. Він прямим текстом звинувачує Єрмака в держзраді. За його версію, ФСБ швидко дізналася про спецоперацію і разом з колегами з білоруського КДБ розіграла спектакль із затриманням «вагнерівців», які нічого не підозрювали, в санаторії.
Ці скандальні версії, які мають свої нестиковки, тоді заперечили і Єрмак, і спецслужби. Вони заявили, що ті, хто їх розповсюджують, підіграють російській дезінформації. Втім резонансна історія вже пішла жити своїм життям і нею не могли не скористатись політичні опоненти Зеленського. Лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко заявив, що він сам, будучи президентом, ще в 2018 році санкціонував цю спецоперацію і пригрозив не дати «вислизнути від відповідальності за скоєння державної зради причетних до зриву спецоперації». Депутати від «ЄС» були в Верховній Раді одними з найактивніших щодо створення тимчасової слідчої комісії, але поступово тема заговорилась. Аби з новою силою вибухнути зараз.
Сюжет для Netflix
Каталізатором нового сплеску стало вже згадане розслідування Bellingcat, автором якого є болгарський журналіст Христо Грозєв. Ще в грудні минулого року він анонсував вихід розслідування справи «вагнерівців» і планував випустити його ще в лютому. Більш того, протягом року Грозєв розраховує відзняти повнометражний фільм про цю історію, яким вже зацікавився популярний стрімінговий сервіс Netflix.
Грозєв вже записав інтерв’ю для свого фільму з журналістом Юрієм Бутусовим, який першим засвітив «зраду», експрезидентом Петром Порошенком, колишнім виконуючим обов’язки президента Олександром Турчиновим, генералом та нардепом від «ЄС» Михайлом Забродським, ексагентом НАБУ Євгеном Шевченком. Джерела видання «Дзеркало тижня» стверджували, що під час підготовки фільму Банкова нібито намагалася тиснути на Грозєва через іноземну розвідку. Зокрема, під час візиту до Києва заступника голови Служби розвідки Великобританії МІ-6 Лі Лоуренса, який мав зустрічі з керівником Головного управління розвідки Кирилом Будановим та радником Офісу президента Романом Машовцем. Чим ці намагання завершились – невідомо, але строки виходу фільму таки зсуваються.
Грозєв днями перебував у Києві, де планував зустрітися з представниками Офісу президента, які б виклали свою версію подій. Бутусов стверджує, що хоча Грозєв був запрошений до України саме офіційною владою і йому навіть була виділена охорона, всі зустрічі з Єрмаком і Ко в результаті були скасовані.
Тим часом представники пропрезидентської фракції намагаються перетягнути ковдру в скандальній темі на себе. Проігнорувавши вимоги зі створення ТСК щодо «вагнерівців» від опозиційних фракцій, «слуги» на днях вустами Давида Арахамії ініціювали створення іншої комісії. Відповідний проєкт постанови вже зареєстрований у Раді. Щоправда, стосуватиметься вона іншої скандальної теми – «плівок Суркова–Медведчука», «вагнерівці» ж підуть «причепом». Показово, що нардепів від «ЄС», «Голосу» та «Батьківщини» у цій ТСК нема, бо вони вимагають створення щодо «вагнерівців» окремої комісії. Тож до виходу довгоочікуваної бомби від Bellingcat спливе ще багато цікавого.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0