Коли Вашингтон визнає Росію спонсором тероризму. І як цьому заважає Ізраїль

Світова спільнота справедливо звинувачує Росію в тероризмі, використовуючи при цьому різні визначення. Україна, природно, у цьому плані стала першою – закон, який визнає РФ державою-терористом, ухвалено ще 14 квітня. 10 травня терористичною державою країну-агресорку визнала Литва. У жовтні, після шокуючих обстрілів мирної інфраструктури по всій Україні, процес значно пожвавився.

13 жовтня парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію «Подальша ескалація агресії Російської Федерації проти України», в якій закликала членів організації визнати РФ терористичним режимом. 18 жовтня на цей заклик відгукнулася Естонія, водночас визнавши бойовиків ЛДНР та приватну військову компанію «Вагнер» терористичними організаціями. 26 жовтня російський режим визнала терористичним Польща.

У ході чергової сесії Європарламенту, яка відбудеться 21-24 листопада, буде обговорено та винесено на голосування резолюцію про визнання Росії державою-спонсором тероризму.

Одним словом, парламенти цивілізованих країн світу визначають РФ як «держава-терорист», «терористична держава», «терористичний режим» та «держава-спонсор тероризму». «Главком» з'ясував, наскільки ці абсолютно точні, але юридично різні визначення можуть призвести до головного – істотного ускладнення подальшого існування для Росії в її нинішньому сенсі.

Одинадцять критеріїв державного тероризму

Як вже неодноразово нагадував «Главком», 21 березня 1987 року було прийнято Женевську декларацію про тероризм. Цей документ чітко визначає критерії дій, за які країни підпадають під поняття «державний тероризм». Те, що відбувається зараз у сучасній Росії, повністю відповідає усім 11 пунктам декларації, прийнятої 35 років тому:

1. Практики поліцейської держави, спрямовані проти своїх громадян: розгін зборів, побиття та тортури, масові арешти, фальсифіковані звинувачення, показові суди, вбивства.
2. Доставка державою ядерної зброї на територію інших країн, до їх територіальних вод або до міжнародних.
3. Військові маневри та навчання, які проводяться поблизу кордонів іншої держави та становлять загрозу її незалежності та територіальній цілісності.
4. Атака збройними силами цілей в іншій державі, що загрожує цивільному населенню.
5. Створення та підтримка збройних загонів найманців з метою знищення суверенітету іншої держави.
6. Вбивства та спроби вбивств державних діячів інших держав або національно-визвольних рухів.
7. Таємні операції, спрямовані на дестабілізацію чи підпорядкування інших держав, національно-визвольних рухів.
8. Компанії з дезінформації, спрямовані на дестабілізацію становища в інших державах.
9. 9. Продаж зброї для продовження регіональних війн та блокування політичного вирішення конфліктів.
10. Скасування громадянських прав і свобод, положень конституції та законів під приводом протидії тероризму.
11. Розробка, випробування та розгортання ядерної та космічної зброї, що підвищує ймовірність геноциду та екоциду, прирікає людство на постійний страх.

Але тут треба розуміти, що Женевська декларація – лише декларація. Так, вона схвалена на Генеральній асамблеї ООН, але її положення не мають жодних юридичних наслідків. Те саме – і з рішеннями парламентів різних держав. «Є заяви, ухвали, декларації, але це не закони. Це просто політично-правова оцінка, яка не змінює законодавство, не призводить до певних санкцій, – пояснює у розмові з «Главкомом» дипломат, народний депутат Богдан Яременко. – Тобто все це носить моральний характер, із серії «ой які ви погані, ми з вами не дружимо».

Одним словом, ніякої реальної користі і покарання Росії за тероризм Декларація ООН не приносить: ну, відповідає РФ положенням документа, що далі? Тим більше, що Організація об'єднаних націй за вісім місяців повномасштабної російської агресії проти України показала свою фактично безпорадність – не може вигнати з Ради безпеки Росію, і навіть навпаки – проводить закриті засідання на догоду вимогам країни-агресорки.

Гра терористичними визначеннями

Слід зазначити, що кожна країна може визнати «терористом» будь-яку іншу країну. Росія з властивим їй цинізмом і Україну в тероризмі звинувачувала.

«Кожна держава має свою законодавчу базу, на основі якої і приймає рішення, чи дії тієї чи іншої країни потрапляють під термінологію «тероризм». Тому на міжнародному рівні це суб'єктивний підхід, уніфікованого поняття «країна-терорист» у юриспруденції немає», – пояснює у розмові з «Главкомом» політолог Дмитро Воронков.

Але так чи інакше, коли одна країна звинувачує іншу в тероризмі, це одне, а коли ціла група держав – зовсім інше. І в порівнянні з Декларацією ООН про тероризм рішення Ради Європи про визнання Росії терористичним режимом, на перший погляд, має набагато солідніший вигляд.

Необхідно зазначити, що заклику про оголошення Російської Федерації терористичним режимом у чорновому варіанті резолюції ПАРЄ не було – поправку до документа ухвалили в останній момент. Але саме вона справила в українському політикумі справжній фурор.

«Щойно ПАРЄ прийняла дуже сильну резолюцію щодо України! За – 99 делегатів. Утримався один. Це історичний результат! Повна підтримка Парламентської асамблеї Ради Європи! – написав у своєму телеграм-каналі член української делегації Олексій Гончаренко. – Наголошується, що російський політичний режим – терористичний. Це потужний сигнал світового масштабу і ще один крок, щоб Росію визнали країною-спонсором тероризму».

І ось тут потрібно відзначити відразу кілька моментів. Перший – що таке «терористичний режим»? Буквально слово «режим» (від французького regime) означає управління, командування, керівництво. Що мала на увазі ПАРЄ: що терористичне – лише керівництво Росії? А якщо прибрати з нього Путіна, воно стане якимось вже не терористичним? Чи треба прибрати ще Шойгу? Не зрозуміло.

Другий момент – країні-агресорці від визначення ПАРЄ загалом ні холодно, ні спекотно. З моменту виключення з Ради Європи Росія не дотримується Конвенції з прав людини і не відповідає за її порушення. До речі, тепер на РФ неможливо подати до Європейського суду з прав людини – вона поза його юрисдикцією. Тож рішення ПАРЄ щодо Росії – схоже на аналогічне (якби воно було) рішення Африканського союзу. Ну назвали, так назвали.

А ось фраза Олексія Гончаренка щодо того, що рішення ПАРЄ – потужний сигнал світового масштабу і ще один крок до того, щоб Росію визнали «країною-спонсором тероризму» – абсолютно точна.

Але тут, звичайно, виникає резонне питання: якщо Росія – де-факто країна-терорист, то навіщо оголошувати її країною-спонсором тероризму, чи не простіше одразу розставити всі крапки над і?

Американська монополія

Справа в тому, що визначення типу «держава-терорист» і «терористичний режим» – просто емоційні, жодних відчутних наслідків для Путіна за собою не несуть.

А ось визначення «держава-спонсор тероризму» – цілком усталене, вперше воно було введене США ще 29 грудня 1979 року. Воно запроваджується щодо країн, які, згідно з офіційними даними Державного департаменту країни, неодноразово надавали підтримку актам міжнародного тероризму. І включення до списку країн-спонсорів тероризму спричиняє жорсткі економічні та політичні санкції з боку США (це не просто правова оцінка, яка, по суті, нічого не дає).

Стосовно держав, які співпрацюють із країнами-спонсорами тероризму, застосовуються так звані «вторинні санкції», які можуть повністю повторювати «первинні».

Держави-спонсори тероризму

Куба. Включена до списку в 1982 роцi через підтримку революційних рухів в іспаномовних країнах Америки та в Африці. У 2015 році була виключена зі списку, але повернулася туди у 2021 році через допомогу колумбійським повстанцям та терористам Венесуели.

Іран. Включено до списку в 1984 роцi. На думку американської сторони, країна надає фінансову, матеріальну та матеріально-технічну підтримку терористичним групам бойовиків на Близькому Сході та в Центральній Азії, а зараз – і Росії.

Сирія. Включена до списку в 1979 роцi. Згідно зі звітами Державного департаменту США, продовжує надавати підтримку міжнародному тероризму, зокрема, ліванському угрупованню «Хезболла» та палестинським терористичним угрупованням.

КНДР. Включена до списку в 1988 роцi за продаж зброї терористичним групам. Виключена у 2008 році після домовленості, що експертів МАГАТЕ буде допущено на всі ядерні об'єкти країни. 2017 року повернулася до списку держав-спонсорів тероризму.

Держави, виключені зі списку країн-спонсорів тероризму

Ірак. Був включений до списку в 1979 роцi і був виключений в 1982-му, щоб дозволити американським компаніям постачати зброю до Іраку під час ірано-іракської війни. Знову додано до списку через вторгнення до Кувейту, і виключено з нього у 2004 році.

Лівія. Була включена до списку в 1979 роцi за підтримку режимом Каддафі великої кількості терористичних організацій. У 2006 році виключена зі списку через «незмінну відданість Лівії відмові від тероризму».

Південний Ємен. Був включений до списку в 1979 роцi через підтримку кількох терористичних організацій. Країна виключена зі списку у 1990 році у зв'язку з тим, що припинила своє існування – вона об'єдналася з Єменською Арабською Республікою.

Судан. Був включений до списку в 1993 роцi за співпрацю з Іраном та підтримку «Хамасу». Виключено зі списку у 2020 році, після того, як країна перерахувала $335 млн компенсації сім'ям жертв терактів у посольствах США, які сталися в Кенії та Танзанії у 1998 році.

Як бачимо, до визначення держав-спонсорів тероризму США підходить вибірково, керуючись виключно власними зовнішньополітичними інтересами.

Надія на Сполучені Штати

«Рішення країн Ради Європи не лише просто політичні, а отже, не несуть жодних реальних наслідків, вони спрямовані лише проти конкретної країни. І навіть якщо з'являться відповідні зміни у законодавстві, якісь санкції, це буде трохи дивним. Законодавство не може стосуватись конкретного випадку, воно встановлює загальні правила. А у США ці загальні правила якраз існують, і існують давно. Механізм санкцій відточено», – каже дипломат Богдан Яременко.

«Країни-спонсори тероризму – це суто американський список, до якого вони вносять держави на основі своїх критеріїв. Вони не мають ще одного списку – «держав-терористів», такого взагалі ні в кого немає. Тобто під «держави-спонсори» США мають процедуру, список і санкції. Тому й треба туди втиснути Росію. А декларації інших держав про «терористичну державу» – політичні, а не юридичні. Вони не мають передбаченого стандартного протоколу реагування та поведінки», – пояснює у коментарі «Главкому» експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.

Тож, на думку експертів, реально ускладнити життя Росії зможе лише визнання її державою-спонсором тероризму Сполученими Штатами. Це, до речі, цілком виразно усвідомлюють і в країні-агресорці. Ще 2 серпня представник МЗС РФ Марія Захарова заявила, що оголошення Росії спонсором тероризму може призвести до розриву дипломатичних відносин iз США.

Тут слід зазначити, що в США питання про включення Росії до списку держав-спонсорів тероризму обговорюється з 2018 року, причиною тоді була «справа Скрипалів». У 2020 роцi, після публікацій у ЗМІ, що РФ платила бійцям руху «Талібан» гроші за атаки на американських військових в Афганістані, і після отруєння Олексія Навального, були озвучені нові вимоги визнати Росію спонсором тероризму.

У 2021 році деякими сенаторами було запропоновано визнати Росію державою-спонсором тероризму через підтримку терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР». У квітні 2022 року Володимир Зеленський прямо попросив Джо Байдена визнати РФ спонсором тероризму через напад на Україну. У травні в Сенаті США було зареєстровано резолюцію зі зверненням до Держдепартаменту про визнання Росії державою-спонсором тероризму – безпосередньою причиною цього є звинувачення у військових злочинах, скоєних російськими військовими під час вторгнення в Україну.

Але поки що США із визнанням РФ державою-спонсором тероризму не поспішає. «Сполучені Штати тоді будуть змушені накладати вторинні санкції на держави, які, як і раніше, співпрацюють з Росією. Наприклад, на Ізраїль. А офіційний Вашингтон поки що до цього не готовий», – пояснює Максим Майоров.

Навіть якщо на сесії Європарламенту у листопаді всі одноголосно визнають Росію країною-спонсором тероризму, це не дасть реального ефекту. Назва – це лише назва. І щоби санкції запрацювали, необхідно, як мінімум, розробити, погодити та юридично оформити процедуру накладання санкцій.

До речі, на запитання «Главкому», мовляв, а як вплинув статус країни-спонсора тероризму на Іран, який у цьому статусі вже 38 років, але його дрони завдають нам серйозних проблем, провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко відповів так: «Їхні дрони низько летять на невеликій швидкості, виготовлені з пресованого картону, гвинт – дерев'яний. І ми їх успішно збиваємо. А якби країна не була під санкціями, літало б те, що ми, можливо, і збивати не могли».

Андрій Кузьмін, «Главком»