Нагнітання, паніка, істерика… Хто лякає українців вторгненням Росії?

Евакуація, «тривожні валізи», пошук бомбосховищ… Здається, навіть у 2014-15 роках, коли на нашій території тривали активні бойові дії, українці стільки не обговорювали початок повномасштабної війни з Росією. Логічно припустити: якщо росіяни не пішли далі тоді, коли українська держава була знекровлена, тим більше не наважаться на це вони й зараз, коли і Україна зміцнилася в збройному плані, і світ вже не є таким наївним щодо намірів Кремля. Проте протягом останніх місяців, як бубл-гам, активно надувається істерія навколо можливого нового нападу Росії.

Президент України Володимир Зеленський навіть сьогодні оприлюднив окреме відеозвернення на цю тему. Він закликав громадян не піддаватися паніці: «А в чому новина? Хіба вторгнення почалося не у 2014 році? Хіба загроза війни з'явилися тільки зараз? Ці ризики існують вже не один день і вони не стали більшими. Більшим став ажіотаж».

Зеленський зазначив, що єдиним приводом для паніки буде якраз спроба піддатися паніці, та почати знімати з рахунків гроші та скидати знайомим та друзям фейки та страшилки. «Всім нашим громадянам, особливо похилого віку, потрібно видихнути, заспокоїтися, не бігти по гречку й сірники. Всім ЗМІ бути саме засобами масової інформації, а не засобами масової істерії. в гонитві за хайпом не допомагати ворогу. Повідомляти щодня про те, що війна буде завтра – це точно її не зупинить», – зауважив Зеленський.

То чи є реальні підстави хвилюватися українцям і звідки ж взявся цей ажіотаж, про який вже змушений говорити сам президент?

«Росіяни, здається, самі від цього в шоці»

Хвилювання почалося в листопаді минулого року. Тоді впливова газета The New York Times із посиланням на дані своїх джерел серед американських та європейських чиновників оприлюднила тривожні дані.

Видання зазначило, що британська та американська розвідки все більше переконуються в тому, що президент Росії Володимир Путін розглядає можливість військових дій для захоплення більшої частини України або для дестабілізації ситуації заради зміни влади в країні на більш комфортну для себе.

Згодом Politico и Bloomberg оприлюднили дані про аномальну концентрацію російських військ навколо українського кордону. На ці повідомлення можна було б на початку звернути увагу лише через яскраві заголовки, але про загрозу російського вторгнення заявив і держсекретар США Ентоні Блінкен, а директор ЦРУ Вільям Бернс навіть прилітав до Москви, аби обговорити можливу ескалацію навколо України з керівництвом РФ.

Українські високопосадовці тоді в приватних розмовах із «Главкомом» були дещо збентежені такою активністю американців: «Насправді ми не бачимо на кордонах нічого аж надто особливого, чого не було раніше. Не розуміємо, чого вони раптом так збудилися – може, це пов’язано з тим, аби відвести увагу від ситуації з Китаєм та Тайванем. Росіяни, здається, самі від цього в шоці».

З тих пір майже щодня фіксується цілий вал публікацій в іноземних ЗМІ про ймовірну війну в Україні. Вони оприлюднили кілька мап із напрямками можливого нападу та регулярно продукуються численні заяви політиків та різних експертів, які оцінюють можливості атаки. Остання з таких «алармістських» новин – в тому ж The New York Times. Там повідомили про від’їзд з України родин російських дипломатів, також з’явилася інформація щодо прибуття канадського спецназу, в задачі якого, зокрема, входить евакуація громадян Канади в разі загострення ситуації. Держсекретар США Блінкен під час останнього візиту до Києва та зустрічі з Зеленським зазначив, що Путін може в короткі терміни провести агресивні дії проти України, але Вашингтон та його союзники уважно за цим спостерігають.

Європа – не Америка

А от «великі європейці» на кшталт Німеччини з самого початку дуже скептично сприймали варіанти можливого повномасштабного конфлікту. Проте Штатам ніби вдалося переконати партнерів у такій можливості і розробити спільні санкції. Якими саме вони можуть бути, американські і європейські високопосадовці не кажуть, але постійно повторюють мантру про велику ціну, яку заплатить Росія в разі нападу на Україну. При цьому американці і британці одразу відхрестилися від допомоги Києву своїми військами, хоча цілком могли обійтися загальними фразами на кшталт «будемо дивитися за ситуацією» чи «сподіватимося, що до цього не дійде».

При цьому якщо американці порадили своїм громадянам найближчим часом не відвідувати нашу країну, змішавши в одну купу і загрозу з Росії, і демонстрації з елементами насильства (хіба в самих Штатах їх буквально нещодавно не було?), то посол Німеччини прямо заявила, що вважає загрози малоймовірними. Більш того, Німеччина відкрито заблокувала передачу озброєння Україні.

Так само, наприклад, не вірить в можливість повномасштабного конфлікту президент Туреччини Реджеп Ердоган, який намагається не псувати стосунки ані з Україною, ані з Росією. Та й українська влада не хоче зайвий раз лякати народ вторгненням. Окрім Зеленського, який закликає не панікувати, секретар Радбезу Олексій Данилов неодноразово повторював, що не бачить наразі у росіян достатнього сконцентрованого потенціалу для масштабної атаки.

Голова провладної фракції «Слуги народу» Давид Арахамія також стверджує, що ситуація на кордоні не гірша, ніж була навесні минулого року, і звинувачує в нагнітанні західні ЗМІ, які розповсюджують фейки. Вся ця напруга, за його словами, погано впливає на українську економіку. І це, дійсно, так: на фоні розмов про майбутню війну спостерігається відтік іноземного капіталу з України, під тиском опинився курс гривні. Тож Україна вже зазнає збитків – тільки через гучні заголовки в ЗМІ.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також звернув увагу на психологічний фактор: «Найбільшим досягненням Росії сьогодні буде сіяння паніки, зневіри в українському суспільстві і розхитування нас зсередини, насамперед – розхитування нашої економіки та фінансової системи. Тому ми повинні докласти максимум зусиль, щоб не дозволити Росії досягти цієї цілі».

Треба визнати, що російські біржі теж падають через «мілітаристську» атмосферу, але нам від цього не набагато легше.

Гра на нервах

Росія, хоча й висловлює здивування такою різкою реакцією Заходу на свої пересування солдатів, фактично підігрує глобальній істериці. У Москві наголошують, що паніка спровокована штучно і ніхто ні на кого не збирається нападати, але при цьому майже 100 тис. військових з українського кордону прибирати не збирається, звинувачуючи в ескалації Захід. Свою нечувану активність вона пояснює тим, що НАТО начебто накачує Україну зброєю. Відтак є ймовірність спровокованої США атаки українських «радикалів» чи то на «республіки Донбасу», чи то навіть на територію самої Росії. Більш того, російська армія зараз перекидається до Білорусі в рамках навчань «Союзна рішучість» і вже лунають думки, що ці переміщення можуть бути використані для атаки з півночі. Невизнаний глава Білорусі Олександр Лукашенко якраз перед цим також заявив, що побоюється нападу якихось українських націоналістів.

Найближчі дні можуть бути найбільш нервовими через ультиматум Росії до США, в якому вона забажала для себе безпрецедентних «гарантій безпеки». Зокрема, заборони на вступ в НАТО для України та Грузії та відкат альянсу до кордонів 1997 року. Перший раунд перемовин продемонстрував, що на ці «побажання» ніхто реагувати не збирається, і зараз в Кремлі вмагають негайних письмових безпекових гарантій. Якщо їх не буде, Росія обіцяє, що залишить за собою право «на військову чи військово-технічну» відповідь. Що саме мається на увазі під цими формулюваннями – не розкривається. Але на те й, схоже, розрахунок кремлівських шантажистів: нехитра тактика «тримайте мене семеро». Знову ж, схоже на елемент інформаційної гри.

Як розвиватимуться події? Сценарії

Реальне загострення

Є думки, вони розповсюджуються різноманітними «кремленологами», що в Москві, дійсно, вирішили просто перевернути шахову дошку і вирішити «українську проблему» бліцкригом. Нібито у Путіна остаточно розвіялися ілюзії: він зрозумів, що йому не вдасться запхнути окуповані шматки «ЛДНР» в Україну на своїх умовах. США та Європа з їхніми проблемами (нова влада в Німеччині, вибори у Франції за три місяці), як він вважає, не здатні дати йому адекватну відповідь. Умовно кажучи, всі можливі санкції з боку Заходу Москвою заздалегідь прораховані: вони хоч і є неприємними, але не дуже лякають. Хвиля публікацій в західних ЗМІ про неготовність застосовувати «пекельні» санкції проти Росії навіть після нападу на Україну, бо це розхитає світову фінансову систему, може бути замовною з боку Кремля. Але голоси про зняття з Росії санкцій за старі грішки на кшталт анексії Криму в ЄС вже відверто лунають – наприклад, від міністра економіки Словаччини Ріхарда Суліка.

У російському МЗС заявили, що військові спеціалісти постійно пропонують Путіну варіанти на випадок погіршення ситуації навколо України. Що таке «навколо України» – можна тільки гадати. В голові кремлівського небожителя можуть існувати різні сценарії: загострення на Донбасі, пробивання коридору на Крим через Маріуполь, захоплення Північнокримського каналу, атака на Київ. Оцінювати їхню реалістичність – справа невдячна. Проте кінцева ціль будь-якого сценарію – вплинути на українську владу та видушити з неї потрібні поступки.

Блеф

Американці, коментуючи ситуацію, повторюють, що нинішні дії Путіна не схожі на блеф. Але суть блефу в тому і полягає, аби він не був схожий сам на себе, інакше гра втрачає будь-який сенс. Путін блефував вже багато разів, лякаючи скупченням на кордонах під виглядом навчань, тож чудово розуміє, що рано чи пізно блеф просто припинить діяти.

Російський президент поволі стає заручником власної самовпевненої поведінки, адже після відмови виконувати його ультиматум, треба буде демонструвати реальну відповідь Заходу. Проте варто зазначити, що нинішня інформаційна істерія навколо ймовірної війни не супроводжується суттєвим загостренням на Донбасі. Чи це є затишшям перед бурею?

Інформаційне нагнітання може бути блефом і з боку США. Київ останнім часом став не надто чутливим до прохань з Вашингтону (взяти ті ж відверті маніпуляції з антикорупційними органами) і такою масштабною інформаційною кампанією Штати можуть вбивати двох зайців. З одного боку, прикриваючись благородними цілями, вони змушують Україну шукати способи уникнення війни. І тут відразу постає питання виконання неприйнятних для нас, але узгоджених усіма сторонами, «мінських домовленостей.

Власне, наші переговірники в Тристоронній контактній групі в розмовах офф-рекордс не приховують, що їхньою задачею є «заморозити» конфлікт, а не повертати «токсичні» території прямо зараз. Доки порожні перемовини навколо цього тривали, на думку наших переговірників, це стримувало Росію. Але тепер, після сумнозвісних статей Путіна та Медведєва, в яких вони фактично обґрунтовують свої територіальні претензії на «історичні землі», побоювання, що спроби просунутися далі, таки будуть.

І в цей момент Росія і США ставлять Україну перед фактом: або буде поступ у виконанні «Мінську», або… нагнітання збільшуватиметься.

Звісно, що це не єдині версії появи інформаційного шторму, в епіцентрі якого опинилася Україна. Очевидно, що наша країна перебуває між кількох вогнів, і що найсумніше – не може надто вплинути на ситуацію попри заяви, що «ніяких рішень про Україну без Україну». Важко однозначно визначити, чи на користь країні зіграло те, що вона знову на перших шпальтах іноземних ЗМІ. Але шкода від цього медійного ґвалту, хто б за ним не стояв, вже очевидна.

Павло Вуєць, «Главком»