Порятунок Росії. Чому Сі Цзіньпін поспішає зустрітися з Путіним

На другому році україно-російської війни Китай все наполегливіше заявляє про бажання також щось у ній вирішувати. Глава КНР Сі Цзіньпін вирішив, що країні не варто ховатися за розпливчастою позицією «мир в усьому світі» та у річницю повномасштабної війни в Україні оприлюднив свій мирний план вирішення конфлікту. Хай ці 12 пунктів і містять мало конкретики та викликали здебільшого здивування у дипломатичних колах, але для Пекіна головним було зайти на цей майданчик.

Наступним кроком Китаю має стати візит очільника держави до Росії. Наприкінці минулого року, під час телефонної розмови, Володимир Путін вже запрошував Сі Цзіньпіна завітати до нього навесні, аби обговорити питання військової співпраці.

За інформацією західної преси, зустріч двох президентів у Москві вже запланована на 21 березня, хоча раніше озвучувалися дати не раніше квітня. Такий поспіх вже навіть встигли прив’язати до початку ймовірного українського контрнаступу, який дуже хвилює не тільки російське керівництво, а й китайське.

Досі Пекін не приховував, що вважає Москву своїм особливим союзником на фоні все більш жорсткої антизахідної риторики. Проте співпраця ця має і свої межі. Попри явні симпатії до путінського режиму, які, окрім риторики, проявляються і в допомозі обходити західні санкції та лояльних до Кремля голосуваннях в ООН, Китай не поспішає відкрито підтримувати війну Путіна. На думку прагматичного Пекіна, вона надмірно затягнулася і шкодить світовій економіці. А Китай, після скасування жорстких карантинних обмежень, тільки-но починає демонструвати ознаки економічного пожвавлення.

Також на україно-російському треку Китай явно хоче продемонструвати свої миротворчі здібності і спонукати сторони хоча б до тимчасового перемир’я. Нещодавно йому вдалося посадити за стіл перемовин давніх ворогів – Іран та Саудівську Аравію. При цьому офіційні особи Китаю звинувачують у продовженні війни в Україні кого завгодно, тільки не російських партнерів на тлі проведення з агресором спільних військових навчань.

Війна в Україні – хоч і важливе, але не єдине питання, яке очільник Піднебесної має обговорити зі своїм російським колегою під час приватного спілкування. Остання їхня «невіртуальна» зустріч відбулася у рамках саміту Шанхайської організації співробітництва у вересні 2022 року, але, звісно, вона не могла замінити повноцінного візиту.

Останній досі офіційно не підтверджений – про поїздку заявляли Reuters та The Wall Street Journal з посиланням на свої джерела. The Wall Street Journal та Bloomberg написали про подальші плани Сі Цзіньпіна – нібито після розмови з Путіним він планує вперше з початку повномасштабної війни поспілкуватися і з українським президентом Володимиром Зеленським. Щоправда, лише по відеозв’язку. Зеленський, до речі, давно вже шукає контакту з лідером Китаю, як, можливо, єдиної країни, що може вплинути на позицію Росії. Але поки окремі поодинокі публічні звернення та інтерв’ю не допомогли українському президенту достукатися до Сі.  

Показово, що неофіційну інформацію про цей можливий дзвінок вже прокоментували цілком офіційні особи в американській адміністрації. Радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван заявив, що Штати заохочували Сі до контакту із Зеленським, бо той може викласти йому український погляд на війну в Україні. Салліван висловив сподівання, що нові погляди на конфлікт стримають Пекін від надання Росії летальної допомоги. Але при цьому представник Білого дому зауважив, що українська сторона досі не отримала підтвердження, що ця розмова відбудеться.

Що є більш реальним, так це телефонна розмова Сі з Байденом, плани провести яку найближчим часом підтвердив сам американський президент. Однією з її тем може стати підписана днями велика угода між США, Великою Британією та Австралією про надання останній атомних підводних човнів, яка Китаю дуже не сподобалася. Але, вочевидь, враховуючи чутки про візит Сі до Москви, цим розмова не обмежиться. У Держдепі не приховують своїх сподівань на Китай як країну, що має серйозні відносини з РФ і важелі впливу на неї.

Про те, чого очікувати Україні від такої китайської активності і на чий бік зрештою стане Сі, «Главком» поговорив з експертами. 

«Програш Росії для Китаю значитиме посилення США і Європи»

Китай у принципі переживає не найкращі часи через російську агресію в Україні, адже вона негативно впливає на світову економіку.

Китай не впевнений, що Росія виграє у цій війні, і допустити її поразки не може. Думаю, сподівання, що Росія опанує ситуацію, якраз і керувало Китаєм, коли він фактично рік намагався утримуватися від активної участі і коментарів. Але, схоже, китайці переконалися, що росіяни нездатні самостійно довести до кінця те, що, я впевнений, обіцяли зробити швидко і безболісно. А програш Росії для Китаю значить посилення Сполучених Штатів і Європи та розв’язування рук основним світовим гравцям для того, аби зайнятися вже Китаєм.

При цьому Пекін хоче уникнути звинувачень у прямому постачанні зброї та розв’язуванні війни. Поки їхнє невтручання озвучувалося у формі загальних заяв на кшталт мирного діалогу тощо. Тому Китай і досі у плані військової підтримки Росії не робить всього, що міг би, і у тому масштабі, на який сподіваються росіяни. Якщо ж він перетне ці лінії, то втратить підстави звинувачувати Захід у роздмухуванні війни. Якраз мирними ініціативами Китай і хоче зупинити ситуацію на тому рівні, який задовольнить Росію, тому у цих мирних ініціативах закладені такі різночитання. Наприклад, дуже загальні формулювання про повагу до суверенітету та територіальної цілісності можна, за бажання, інтерпретувати і на користь України, і на користь Росії. Це дозволяє китайцям говорити будь з ким на будь-яку тему. Таким чином вони хочуть і уберегти Росію від військово-політичного та економічного краху, і трошки відновити свої позиції наддержави.

Для Китаю великим досягненням стане забезпечення припинення вогню. Стабілізація ситуації значитиме, що Росія принаймні не програє. Тому не виключено, що і такий результат буде вітатися у світі, який втомлюється від війни. А підстав, що вдасться досягти чогось більш сталого на підставі тих мирних домовленостей, які вони висунули, я не бачу. Та і задачі такої, здається, ніхто не ставить.

Перша реакція України на мирний план була негативною, і Китаю зрозуміло, що не можна досягти примирення сторін за свого посередництва, якщо тебе не слухають. Тому вони хочуть говорити з обома сторонами. Україну будуть уламувати на те, щоби її реакцію на китайські пропозиції можна було представити у світі як позитивну. Це продемонструє, що план Китаю вже працює і це пояснюватиметься країнам, прихильним у своєму геополітичному виборі до Росії та Китаю (Бразилія, Індія, пів Африки).

«Китай набиває собі потужну переговорну позицію перед дискусіями з Заходом»

Вочевидь, Росію цікавить допомога Китаю у двох елементах: постачанні зброї (снарядів і боєприпасів, особливо калібру 152 мм, які Китай може виробляти, плюс ті, що є на складах) і у військово-технічній співпраці, постачанні технологій подвійного призначення і різних елементів устаткування (електроніки, напівпровідників), яких катастрофічно не вистачає російському військово-промисловому комплексу для виробництва власної зброї.

Китай своєю чергою відчуває все більшу залежність Росії від себе і, звісно, виставить якусь ціну. Можливо, це буде доступ для китайських компаній до певних російських ресурсів на Далекому Сході.

Можуть бути досягнуті домовленості щодо якихось китайських компаній, які через треті країни зможуть щось постачати Росії. До промислових масштабів постачання зброї, думаю, поки не дійде, Китай займе вичікувальну позицію. Але політично Пекін, разом із Москвою, неодмінно зроблять якусь гостру заяву у бік Заходу і дискусії щодо збільшення надання зброї та військово-технічної підтримки продовжаться.

Швидкість, з якою готується цей візит, можна розглядати у загальному контексті – Сі Цзіньпін офіційно вступив на посаду і почався новий виток ескалації та агресивних заяв у бік Заходу. Міністр закордонних справ Китаю в ультимативній формі пов’язав постачання зброї Тайваню з постачанням зброї Росії, новопризначений міністр оборони (генерал Лі Шанфу) – під санкціями США, тепер ця поїздка Сі до Росії… Появу «мирного плану» від Китаю також можна розглядати як частину конкуренції з Заходом. Хоча, якщо у нього вчитатися, там нічого хорошого для України нема.

Китай таким чином підходить до майбутніх діалогів та дискусій із Заходом і набиває собі потужну переговорну позицію. Для Китаю важливо, аби Росія не програла стрімко на полі бою, тому що це значитиме, що ніякої альтернативи, окрім західного світу, для неї не існуватиме. І захистити, окрім НАТО, більше ніхто нікого не зможе. Тому й вигадуються варіанти порятунку Росії з найменш негативними наслідками.

«Візит Сі до Москви нам поганого не принесе»

Думаю, блок питань щодо Заходу і нас під час цього візиту буде обговорюватись непублічно. Сі точно не поїде до Москви без того, щоби щось отримати, – для нього це критично важливо. Контакт з американцями також важливий, особливо на фоні історії з повітряними кулями, – бо це і технологічне суперництво, і безпекова ситуація в Азії, і ситуація навколо Тайваню, і багато інших питань.

У китайців є важелі впливу на Путіна і відчуття, що момент настав саме зараз. Вони прекрасно розуміють, що світ перезавантажується і ховатися під ковдрою нема жодного сенсу. Наскільки я знаю, китайці готувалися до цього дуже довго. Вони оприлюднили одразу принципи глобальної безпеки і принципи регулювання, але це жодним чином не «мирний план». Пекін збільшив активність у міжнародних організаціях, особливо з правових питань і показав, що далі всі ігри мають вестися з ним.

Але це не означає, що Китай повністю або частково пристав на сторону Путіна. Так, він розглядає Росію як партнера, який може тестувати «червоні лінії» Заходу. Як потугу, без якої поки не може обійтися, бо не готовий до протистояння зі Штатами. Китай і далі хоче отримувати російські ресурси, він радіє тому факту, що швидкими темпами відбувається «юанізація» російської економіки.

Прямий контакт Зеленського із Сі був би дуже важливим. Під час нього можуть обговорюватись гуманітарна компонента, результати обговорення з Путіним пропозицій, які китайці поки що тримають конфіденційними. Те, що було викладено як «мирний план» до цього – це просто принципи, на основі яких вже відбуватимуться подальші міркування. Будуть зондуватись різні ідеї, подальші кроки стосовно тимчасового перемир’я – за яких умов вони відбудуться, у яких реаліях, що для цього потрібно. Підійматиметься питання «зернової угоди», оскільки вона також в інтересах Китаю. Сто відсотків буде тема про невикористання зброї масового знищення, зокрема, ядерної. Насправді порядок денний буде достатньо широкий.

Вважаю, що візит Сі до Москви для нас нічого поганого не принесе. У нього свій порядок денний, і це не означатиме поглиблення китайсько-російського партнерства. А контакт з нашим керівництвом, який потім, сподіваюсь, відбудеться, вважаю однозначним позитивом.

«У традиціях Китаю – не втягуватися туди, де він не зможе зберегти обличчя»

Візит Сі до Москви планувався ще минулого року – його почали обговорювати після Самарканду (саміту Шанхайської організації співробітництва), і потім ця дата переносилася багато разів. Відомо, що Сі поїде до Європи, будуть зустрічі з європейськими лідерами, і у Москві він буде також. Але те, що пише західна преса, поки треба ділити на два.

Насправді Китай завжди був на треку російсько-української війни та майже щодня давав коментарі на цю тему. Риторика змінювалася кілька разів, і у якийсь момент китайці більш-менш визначилися і почали звинувачувати Америку. На початку вторгнення вони казали, що криза у Європі – не те, що хотілося би бачити Китаю, і були шоковані цими подіями. Багато хто каже, що Путін домовлявся з Сі щодо нападу на Україну перед Олімпіадою, але при цьому на той момент в Україні перебували шість тисяч китайців і повний склад посольства. Ван Ї (тодішній міністр закордонних справ Китаю, а нині голова комісії з закордонних справ ЦК Компартії) особисто телефонував Кулебі (міністр закордонних справ України), аби той допоміг з їхньою евакуацією. Тому не можна так просто стверджувати, що Сі дав згоду на вторгнення в Україну.

Чому Китай саме зараз активізувався? Бо там офіційно завершилася епідемія Covid і відновилася можливість подорожувати та брати активну участь у міжнародному житті. Лідер Китаю розуміє, що зараз Україна у фокусі і куди би він не приїхав, його питатимуть про його позицію. А Китай – це не Іран і не Білорусь, він бере активну участь всюди. Плюс, Сі розпочав свій третій термін, йому треба заробляти якісь бонуси, бути міцним лідером не тільки для своїх людей, а й для світу. Він зараз дуже впевнений у собі, бо має повноту влади у країні, щонайменше, на наступні п’ять років.

На жаль, Україна має дуже слабку позицію на китайському векторі. Китайський посол фактично рік провів у Львові, ми його не чули і не бачили. Від нашого посольства у Китаї, від МЗС я не чула якихось звернень. Ми бачили звернення нашого президента у публічному полі, також перша леді передавала листа Сі Цзіньпіну у Давосі, а потім вже з’явився цей «мирний план».

Не можу сказати, що війна якось вплинула на економіку Китаю – з ним все одно хочуть працювати всі, бо там масштаби та платоспроможність. Але те, що війна затягнулася, прямо чи опосередковано впливає на ланцюжки постачань, на інші країни, які є учасниками провідної китайської ініціативи «Пояс і шлях». Китай опікується країнами, що розвиваються, а вони жаліються, що гроші, які західний світ мав би виділяти на екологічні проблеми, продовольчу безпеку, зелену енергетику, йдуть в Україну. І таким чином ця війна вже починає зачіпати інтереси Китаю.

У культурі та традиціях Китаю – не втягуватися туди, де немає шансів і він не зможе зберегти обличчя. Останнє, що Китаю вдалося успішно провести –медіативна робота між Іраном та Саудівською Аравією. Цьому передував дворічний переговорний період, у якому брав участь Китай, а напередодні підписання заяви був проведений чотириденний форум на високому рівні. Думаю, Америка спостерігала за цими подіями з певними ревнощами. Тобто Китай може досягати таких результатів.

Думаю, якщо візит Сі до Москви відбудеться, то він поїде, в основному, у своїх справах. У Китаю та Росії є низка договірних відносин стратегічного партнерства – спільні військові навчання тощо. Сі ж не виїжджав з початку епідемії ковіду. Безумовно, питання України буде обговорюватись. Якщо вже написали про відеоконференцію із Зеленським, ймовірно, у Сі є певні пропозиції.

Треба пам’ятати, що у Китаю непогана історія відносин з Україною – у нас є договір про стратегічне партнерство, договір про дружбу і співробітництво. Китай надав нам гарантії безпеки при відмові від ядерної зброї, які були підписані навіть раніше, ніж Будапештський меморандум. І при цьому у них є стратегічне всеосяжне партнерство з Росією. Нехай ми довго не спілкувалися на високому рівні, накопичилась низка неприємних кейсів, на кшталт історії з «Мотор Січчю», давно немає українського посла, але і президент з першою леді звертаються до Китаю, і наш керівник розвідки Буданов тримає на столі книгу Кіссінджера про Китай, і міжнародна спільнота тисне.

Китай має повернутися у цей діалог із нами, і він завжди у своїй практиці тримає двері відчиненими. Для нього зараз випав шанс утвердитися у статусі миротворця, як він це зробив на Близькому Сході. Але якщо стане помітно, що сторони жорстко налаштовані воювати далі, то, можливо, не буде навіть відеозв’язку Сі з нашим президентом.  

Павло Вуєць, «Главком»