Турфірма Путіна. Хто зігнав мігрантів до кордону з ЄС?

Котрий тиждень до подій на білорусько-польському кордоні, прикута увага найвищих чиновників Євросоюзу. Проте в останні дні ситуація значно загострилася. Мігранти, які перед тим розбили табір на підступах до польської землі, пішли у наступ. Вони зуміли пошкодити паркан із колючого дроту та проникнути на територію ЄС. Проте такі випадки були нечисельними: в цілому прикордонники Польщі, які охороняють район автомобільного переходу «Брузги–Куниця», із ситуацією впоралися. Силовики стримали натовп біженців, котрих, за різними підрахунками, станом на зараз є від двох до чотирьох тисяч. У тому, хто вони та чому прагнуть потрапити саме до Польщі, розбирався «Главком».

Хто всі ці люди

Атаки на польський кордон почалися аж ніяк не в останні тижні. З початку 2021 року силові структури Польщі зафіксували понад 30 тисяч спроб прориву кордону нелегальними мігрантами, із яких 3,5 тисяч епізодів мали місце у серпні, 7,7 тисяч – у вересні та 17,3 тисяч епізодів – у жовтні. Інтенсивність проникнень зростає, а тому не дивно, що разом із прикордонниками територію сусідньої держави тепер охороняють дев’ять тисяч військовослужбовців Війська Польського.

Ще у серпні «Главком» описав схему, за якою до кордону з Польщею або Литвою поставляють «біженців». Якщо коротко: майбутніх мігрантів наймають в Іраку, звідки за винагороду (або навіть без неї) прямим авіарейсом переправляють до Мінська. Звідси їхній шлях лежить прямо до кордону, бажано – литовського, котрий ще з радянських часів має гірший ступінь захисту, аніж польський. Влада Іраку подібні вояжі, вочевидь, не схвалює, оскільки нею введена тимчасова заборона на рейси до Мінська.

Саме тому в останній час стежка мігрантів до Білорусі була протоптана через Туреччину. Детальніше про це тут: Криза на кордоні з Польщею. Мігранти пояснили, як вони потрапляють до Білорусі (відео)

Кому ж вигідна ситуація, що склалася? Відповідь на це питання дав президент Польщі Анджей Дуда. «Ті групи мігрантів, які вирушили до польського кордону, очевидно, були під контролем білоруських спецслужб, які в останній момент вивели цих людей зі звичайної дороги в ліс для того, щоб атакувати кордон Польщі та Білорусі, де немає прикордонного переходу», – сказав він.

«Це гібридна акція білоруського режиму проти Польщі та ЄС… Це агресивні дії, яким ми повинні дати відсіч, це виконання наших обов'язків як члена ЄС (…) Зараз у нас там на кордоні лігво мігрантів, які з білоруського боку заблоковані білоруськими службами, тож вони не можуть залишити територію. У цьому таборі найближче до кордону перебувають близько тисячі людей. В основному, це молоді люди», – додав Дуда.

«Модель, за якою режим Лукашенка діє, змушує людей вірити, що вони можуть приїхати в Білорусь і звідти продовжити шлях до ЄС. Це частина нелюдського і навіть гангстерського підходу режиму Лукашенка. Він бреше людям і привозить їх у Білорусь із брехливими обіцянками, що легко потрапити до ЄС», – коментує речник Єврокомісії Петер Стано.

Тим часом білоруська влада називає звинувачення з боку Польщі у причетності до міграційної кризи на кордоні бездоказовими. Хоча раніше не визнаний демократичним світом президент Білорусі Олександр Лукашенко недвозначно натякнув, що він наводнить Європою навалою мігрантів з третіх країн. «Ми зупиняли наркотики та мігрантів – тепер ви самі будете їх їсти та відловлювати», – пригрозив він європейським урядам ще в травні цього року.

Експерти, з якими поспілкувався «Главком», переконані: бенефіціарів у цій історії двоє, а точніше – півтора. Значно меншу вигоду отримує сам Лукашенко, тоді як президент РФ Володимир Путін стриже купони по повній. Він і тільки він один зацікавлений у тому, щоб пересварити в Європі всіх з усіма.

Шукай, кому вигідно

«Наші медіа дарма сприймають цей конфлікт як білорусько-польський. Бо ж насправді йдеться про спецоперацію Кремля, направлену не проти Польщі як такої, а проти Польщі як складової Євросоюзу, – пояснює в коментарі «Главкому» колишній посол України в Білорусі, представник України в «мінському» процесі Роман Безсмертний.

«І така спецоперація Кремля далеко не перша, – нагадує він. – Бо й раніше були інциденти на кордоні з Польщею, Литвою, Латвією, а також з Норвегією – у позаминулому році. Мета ж завжди однакова: показати вразливість Європейського Союзу у вирішенні так званої міграційної кризи. Кажу «так званої», бо насправді тут немає ані міграційної кризи, ані походу за правду. Є лише спецоперація, де в ролі підрядника виступає Лукашенко».

Безсмертний наголошує: у нинішній Білорусі зібрати несанкціонований натовп – смерті подібно. Між тим такі натовпи стоять нині на кордоні, і це з головою видає замисел тих, хто зігнав людей для участі у провокації.

«По-перше, нізвідкіля взялися тисячі людей на білоруській державній трасі – а спробуйте-но зібратися в Білорусі такою кількістю! По-друге, зверніть увагу, як вони йдуть – з карематами, наметами – як спецгрупа, підготовлена до тривалого протистояння та штурму даного відтинку кордону Європейського Союзу. Польські фахівці цілковито праві, коли кажуть, що має місце напад Росії на ЄС», – резюмує Роман Безсмертний.

«У Польщі нині відбувається те, що ми давно звикли називати «гібридною війною». Тобто створення тиску з метою дестабілізувати супротивника», – коментує «Главкому» політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач. – І справа не в тому, що ці мігранти на кордоні становлять якусь загрозу для ЄС. Звісно, ні. Декілька тисяч людей не можуть дестабілізувати Європейський Союз, який складається з 500 млн громадян».

«Але внутрішнє напруження в Литві та Польщі, внутрішнє напруження в Німеччині, яку біженці декларують як свою кінцеву зупинку, якраз і збурює ситуацію всередині цих держав плюс вносить певні розбіжності між країнами, які задіяні в цьому інциденті, а також між ними та країнами більш віддаленими. Деструкція відчувається і у роботі органів управління Європейським Союзом – Європейською комісією та урядами задіяних у конфлікті держав», – говорить Горбач.

Про деструкцію каже і директор Інституту світової політики Євген Магда. «Розрахунок ініціаторів цієї навали є очевидним. Вони сподіваються, що страждання мігрантів у прикордонній зоні приверне увагу правозахисників, і це вже має місце. Ті будуть розгойдувати ситуацію у країнах ЄС, вимагаючи пропустити мігрантів», – пояснює він.

Магда пропонує згадати події 2015–2016 років, тобто ще одну, але більш ранню «міграційну кризу». «Тоді Польща, Угорщина та Словаччина від потоку мігрантів повністю закрилися. І мільйон біженців з Північної Африки та Близького Сходу рушили через всю Європу. Пізніше було рішення суду Європейського Союзу про те, що ці країни вчинили неправильно, бо ЄС спирається на принцип солідарності», – нагадує Магда.

«По суті, – додає він, – тодішня хвиля міграції була також спровокована Путіним, бо в частині світу тривали бойові дії, в які Росія активно втручалася. Зараз ситуацію розхитують аналогічним чином – і напередодні дня незалежності Польщі, і на тлі перманентних політичних криз, які там відбуваються, – зміни уряду, скандалу довкола абортів. А також на тлі того, що у відносинах між Варшавою та Брюсселем є свої труднощі, що Росія активно використовує».

Чому саме Польща і чому саме зараз?

Магда переконаний: у Москви – своєрідна манера вітати суверенні держави з набуттям незалежності. Нинішній хаос на польському кордоні є таким собі «сюрпризом» від Путіна. Але це не єдина причина того, чому біженців з Іраку зігнали на польські землі. Раніше Україна та Польща засудили угоду про російський газопровід «Північний потік – 2» і опублікували про це заяву на сайтах своїх МЗС. Тож, те, що відбувається зараз – «помста» Варшаві за цю позицію.

«Чому саме зараз? Перша причина: активність Польщі в протидії «Північному потоку – 2». В цю версію чітко лягає й те, що коли аналогічний супротив чинила Литва та Латвія, так звані мігранти були спрямовані проти цих держав, а тепер черга дійшла і до Польщі. Друга причина: до 12 листопада триватиме кліматичний саміт, і поки увага ЄС зосереджена на екологічних проблемах, Москва використовує можливість для атаки на Євросоюз», – додає Роман Безсмертний:.

Володимир Горбач пропонує ще раз згадати кризу 2015–2016 років та порівняти її з нинішньою ситуацією. «Візьмемо, для прикладу, Сирію. Там реально велися бойові дії та багато людей гинуло, втрачаючи житло і майно, і це дійсно спровокувало хвилю біженців, які ринули через Туреччину до Європи. Це були люди, які рятувалися від війни, від голоду та у цій іпостасі мали цілком правдоподібний вигляд. Нині ж ми маємо справу з організованим потоком людей, які жили собі в Іраку і могли жити далі без причини раптово зриватися з місця. Ці люди – теж жертви, але жертви не війни, а ті, кого використали як інструмент дестабілізатора європейських суспільств», – зазначає він.

Проте мова зараз про те, що п’ять років тому Європа не пройшла тест на єдність перед загрозою міграційної навали. Дублінські угоди, згідно із якими біженці мають рівномірно розподілятися між країнами-членами ЄС, не спрацювали. «Система дала серйозний збій, і були держави, котрі опинилися в стороні цих процесів, а були й такі, які постраждали найбільше – наприклад, Італія або Греція», – нагадує Горбач.

Тож зараз за Польщу, на думку аналітика, Путін «взявся» ще й тому, що йому цікаво поставити експеримент: чи буде проявлена в нинішній кризі європейська солідарність? Адже в аналогічній ситуації з Литвою ЄС лише висловив традиційне «занепокоєння».

«Литва, на жаль, не отримала підтримки від Євросоюзу. Польща зараз сподівається на більшу допомогу, але та поки що має вигляд риторики, а не конкретних дій. Так, це дуже серйозний виклик для ЄС. Відповідь має бути, але якщо ЄС стане діяти винятково санкціями проти режиму Лукашенка, це буде тільки половина справи, бо не Лукашенко є замовником та бенефіціаром цієї ситуації. Лише в тому випадку, коли ЄС наважиться на нові санкції саме проти Росії, це буде справжньою та дієвою відповіддю», – переконаний Горбач.

Експерт ще раз підкреслює: за спиною Лукашенка ніхто інший, як Путін. Він «маскує свою присутність на польському кордоні та своє вторство». «Зараз ми, мабуть, спостерігаємо пік цієї операції. Як у гібридній війни з Україною Росія використовує «ДНР» та «ЛНР», так і у війні з Євросоюзом вона використовує Лукашенка як проксі-силу. Росія вважає, що коли вона посіє розбрат в окремих країнах та між ними, їй буде легше вести свої справи, ніж за умови, що Європейський Союз залишатиметься єдиним та монолітним. Бо Євросоюзу Росія не може диктувати свої умови, а окремим його країнам – так», – підводить риску Горбач.

Євген Магда нагадує: нещодавно Білорусь розірвала угоду про реадмісію з ЄС. Це договір, яким держави зобов’язуються приймати назад своїх громадян. Іншими словами, ЄС тепер не зможе повернути до Білорусі «її» біженців. Та не дивлячись ні на що, «Європі буде складно знайти прямі докази російського впливу. Тому битимуть по Лукашенку економічно. Питання лише в тому, наскільки вагомими будуть ці санкції та наскільки вони вдарять по білоруській економіці».

Чи чекати Україні «гостей»?

Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн поки що лише закликала країни ЄС схвалити новий пакет санкцій проти режиму Лукашенка.

Що стосується НАТО, членом якого є Польща, то Альянс також не пішов далі риторики «ми стурбовані». «Ми закликаємо Білорусь поважати міжнародне право. Ми спостерігаємо хвилю мігрантів, які намагаються потрапити на територію союзників через Білорусь. НАТО продовжує уважно стежити за ситуацією, яка тисне на наших союзників, Литву, Латвію та Польщу», – наголосили у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі.

Чи варто ось у такій ситуації Україні почуватися захищеною? Чи потрібно вже готуватися приймати «гостей» з Багдаду?

З одного боку, Україна не є членом ані Європейського Союзу, ані НАТО. Але з іншого, рівень життя в нашій країні не робить Україну привабливою в очах мігрантів. Навіть з таких держав, як Ірак.

«Існує вірогідність того, що натовпи біженців на кордоні з Україною з’являться теж. Але мігранти не зацікавлені в тому, щоб залишитися в Україні. Вони прагнуть більшого – західної Європи: там на соціальні виплати вони зможуть жити в рази краще», – говорить Горбач.

«Але є певний логістичний ризик, – каже експерт, – український кордон знаходиться не так далеко від епіцентру нинішніх подій, і може виникнути бажання здійснити обхідний маневр: якщо поляки закриють свій кордон, його можуть обійти через україно-білоруський. Для мігрантів такий маневр не буде успішним, він буде успішним для Кремля, який захоче створити два додаткові конфлікти: і україно-білоруський, і україно-польський».

«Нині Україна має бути солідарною з Варшавою, Ригою, Вільнюсом та іншими столицями і запропонувати Євросоюзу кроки з протидії, бо настав момент, коли «буйного», себто Путіна, потрібно «пов’язати», – зазначає Роман Безсмертний.

«Ситуація є небезпечною для України, бо територія Білорусі може у будь-який момент бути використана для атаки на Україну. А чи підуть міграційні потоки до нас, не настільки важливо, адже наша держава готова до них більшою мірою, аніж наші сусіди. Будучи у стані війни з Росією, Україна готова – і ресурсно, і морально – стикнутися зі штурмом кордону», – вважає він.

Ба навіть більше, наша держава, не будучи членом ЄС, сама «набивається», аби прихистити біженців з-за кордону. У вересні Міністерство внутрішніх справ та Міністерство юстиції заповзялися розмістити п’ять тисяч афганських біженців у трьох тюремних колоніях в Черкасах, Чернігові та Кременчуці. Заступниця міністра юстиції Олена Висоцька розповідала, що МВС спочатку просив розселили мігрантів поближче до столиці – у Київській області, але Мін'юст виділив більш віддалені в’язниці.

У Кропивницькому (місто також розглядалось як центр для мігрантів) відбулася навіть коротка акція проти в’їзду біженців з Афганістану. Її учасники написали петицію до мера з проханням нікого з іноземних громадян у місті не приймати. У нас, мовляв, внаслідок російсько-української війни є власні внутрішні переселенці, і ми все ще не можемо дати собі раду з ними. З цим, власне, складно не погодитися: внутрішньо переміщених осіб в Україні, за даними Міністерства соціальної політики, нараховується не менше 1,5 млн осіб. І всі вони, не менше за втікачів від режиму талібів, хотіли би, аби держава Україна подбала про них.

Наталія Лебідь, для «Главкома»