Wellboy: Розлучення з продюсером Бардашем для мене було дуже болючим

«Пісні для нового альбому писав у метро під час тривоги»

Із того часу, як Антон Вельбой (він же Wellboy) вперше давав інтерв'ю «Главкому» минуло півтора року. Тоді, позаминулого літа, Wellboy був по-юнацьки безтурботним співаком, який щойно пізнав, як воно – бути популярним. З того часу у його житті докорінно змінилося багато що.

Наприклад, незмінно хітовий сингл «Гуси», що майже одразу підкорив вітчизняні музичні чарти, тепер можна почути ще й польською мовою. На зміну розслабленому ставленню до серйозних питань на кшталт політики чи війни прийшла свідома громадянська позиція.   

В інтерв’ю «Главкому» Wellboy поділився враженнями від свого туру Канадою, розповів про свій новий альбом і таки дав оцінку проросійському демаршу свого колишнього шоубізнесового наставника Юрія Бардаша.

Щойно мова зайшла про продюсера, артист заговорив вельми неохоче, не бажаючи вдаватися у деталі. А менеджерка співака Альона Гармаш відверто сказала, що додаткових коментарів не буде. Просто тому, що тема зрадника засмучує його колишнього підопічного. Далі пряма мова: «Ми прагнемо відмежуватися від цієї неприємної постаті. Тому ми уникаємо детальних відповідей, хоч і розуміємо, що ця тема дуже цікавить ЗМІ».

Цими днями ви повернулися з туру Канадою. Як все пройшло?

Мені сподобалося виступати у Канаді. Тамтешній люд об’єднаний та згуртований довкола новин з України. У Канаді прагнуть спілкування з нашими громадянами і це чудово.

«Думаю, ми з Бардашем більше не зустрінемося»

Ваш творчий тандем з продюсером Юрієм Бардашем розпався. Як ви для себе пояснюєте те, що трапилося?

Це просто жахливо. Наше розлучення для мене було дуже болючим. Розлучатися з людьми, які тебе чомусь навчили, завжди неприємно. Ну, коротше… Юру я просто відпустив і все. У мене є звичка не тримати зла на людей. Навіть тих, які колись зробили мені щось погане. Я просто такий: ну що ж, just fun, і йдемо далі. І усе це із вдячністю. Все-таки Бардаш же привів людей у команду, яка у нас тоді була, показав, як треба співати, танцювати. Показав, як потрібно бути вільним. Це дуже важливо – бути вільним навіть у такі скрутні моменти, як от зараз у країні.

Бардаша я не виправдовую. Те, що він говорить у своїх соцмережах, мене не цікавить, я просто його всюди заблокував. Думаю, ми з Юрою більше не зустрінемося. А якщо й зустрінемося колись, не скажу йому нічого. Я в цьому впевнений. Замість цього просто змовчу, плюну у бік і піду собі далі не озираючись.

Минулий рік був для всіх надто складним, окрім війни, чим ще він запам’ятався для вас?

За цей рік у мене відбулося дуже багато кардинальних змін. Я і з батьками своїми зблизився, ми з ними нарешті поговорили, знаєте. Нарешті мама і тато зрозуміли, що я дорослий. 25 грудня був у селі на поминках за своєю прабабусею, яка померла в листопаді.

Вам також вдалося вийти на новий альбом.

Так, спершу ми випустили сингл «Ворогів на ножі», доволі складну пісню, як на мене. І я її в Торонто ніяк не наважувався співати. Тому що, знаєте, хотілося обійтися якось без ножів.

Насправді, у мене купа нового матеріалу. Просто він такий весь відвертий, що ним ділитися треба тільки у своїх колах. Або якщо й подавати людям, то якось правильно. Хочеться, щоби люди зрозуміли, що вже досить. Я хочу миру. Всі хочуть миру. Бажано, не нав’язаного Росією.

А щодо альбому, то його я писав, як і де доведеться. Перші композиції були написані у метро під час повітряної тривоги.

Як мене «промурашило» у момент офіційного виходу релізу! Коли в артиста з’являється його перший повноцінний альбом – це щось. Я не розумів цього відчуття раніше, бо звик випускати музику у дуже швидкому темпі. А тут ми сіли, подумали і заспівали.

Ваша композиція «Хто ти» присвячена Бардашу? Вона скидається на реп. А як би ви самі визначили її жанрову приналежність?

Так, ми – королі репу.

Чи зачепила війна вас і ваших близьких, ваше рідне село?

Моє село і Охтирку війна, звичайно ж, зачепила (Антон Вельбой народився у селі Грунь Охтирського району Сумської області, у родині сільських музикантів, – «Главком»). Зараз Охтирка тримається. Мої друзі збирають аптечки, хоча могли би грати електронну музику.

Усім нам зараз складно. Але треба триматися. Зараз як ніколи нам треба говорити про те, які ми круті. Припинити скиглення і взяти себе в руки.

Яке найбільше переживання за час, що минув від початку великої війни,  ви можете для себе виділити?

Пам’ятаю, як розлютився, почувши сирену повітряної тривоги вперше, вийшовши вранці на балкон. У селі мені таких гучних звуків і близько не доводилося чути. Максимум, півні кукурікали. А тут на тобі. У нас був шок, я бачив, як люди розгублено йшли бульваром Лесі Українки, ніби не знаючи, куди йдуть. На світлофорі одночасно горіло зелене і червоне світло і їм не було зрозуміло, чи можна переходити дорогу.

Ми з мамою спустилися у сховище і провели там якийсь час.

Був іще момент. Я був у Києві, мені скинули відео про пацанів-скейтерів з Охтирки. На відео побачив, як чувак їде на скейті біля зруйнованого Будинку Культури і говорить «я вдома». При цьому ще й посміхається. Зробив бекфліп (акробатичний трюк з арсеналу скейтерів, – «Главком), перестрибнув якусь цеглинку та й поїхав собі далі. І це круто, оце справді сильне покоління. Нам би це не провтичити...

«Усе в мені заряджене на роботу»

З ким із продюсерів ви зараз працюєте? Чи поки віддаєте перевагу самостійній роботі?

У мене у кутку стоїть самограєчка (так Антон називає синтезатор, – «Главком») Yamaha, гітара, колоночка джібіелька (жаргонна назва бренду JBL, – «Главком»), біля неї ще одна, на випадок, якщо світло пропаде. У мене навушники є, укулеле є. Заряджені «павери»…

Зараз я працюю з музлейблом повного циклу Papa music. Це і мої люди, які з самого початку були зі мною, як от саундпродюсер Женя Тріплов, так і нові. Всі професіонали. Люблять свою справу. Усе в мене заряджене на роботу. Буде нова музика.